Реферат на тему:

Сексуальна революція.

Важко визначитися з тим, коли виникло дуже широко вживане зараз
поняття “сексуальна революція”. Є підстави вважати, що його вживання
стало більш-менш поширеним з 1949 року, коли Вільгельм Райх, австрієць
за походженням, який наприкінці 30-х років перебрався до Сполучених
Штатів, при черговому перевиданні своєї книги (перше видання якої вийшло
у 1930 році під назвою “Сексуальність у боротьбі за культуру”), дав
новому виданню назву “Сексуальна революція”. Проте, вочевидь, це поняття
вживалося і раніше. Адже ті явища і процеси суспільного життя, які в
своїй сукупності складають зміст сексуальної революції — з(явилися
значно раніше.

Революційні явища і процеси, описані і проаналізовані Райхом у
його книзі, стосуються 20-х років, наприкінці яких він мав змогу
досліджувати їх в Радянський Росії. А ще на початку того десятиріччя,
виникнення у цій країні революційних змін у статевих відношеннях у самій
загальній формі провіщав її ідейний і політичний лідер Володимир Ленін у
розмові з німецькою революціонеркою Кларою Цеткін. (7.С.435)

Сутність революції (revolutio – латин. – переворот) у будь якій
суспільній сфері, як відомо, у відносно швидкій, порівняно з
еволюційними (evolutio – латин. – розгортання), і докорінній зміні її
визначальних відносин і/чи поглядів. А для такіх змін мають визріти
підстави.

Чи були підстави для революційних змін у сфері відносин між
статями, сексуальної поведінки і сексуальної моралі у 20-х роках в
країні, що тільки но пережила дві революції, імперіалістичну і
громадянську війни, була голодна і майже вщент зруйнована ?

Безперечно були. Проте значна частина подібніх підстав була в
наявності і в більшості країн Європи і Америки, оскільки всюди вони
мають схоже походження. Але перша сексуальна революція ХХ-го сторіччя
розпочалася на уламках Російської імперії. Бо тут виникла низка
додаткових підстав, які ще не сформувалися в інших країнах.

Розглянемо як накопичувалися підстави для цієї революції і чому
вона виникла в хоча і найбільшій, проте далеко не найрозвинінешій
країні.

Першою по значимості з сукупності характеристик стану
сексуальної сфери в суспільстві є характеристика соціальних
взаємовідносин між статями. Ні соціальної рівності, ні прав на таку
рівність у статей в суспільстві Російської Імперії до 1917 року не було.
Бо суспільство було традиційно патріархальним (грецьк.- pater – батько
+ arche – початок, влада; батьківська влада), тобто таким, у якому
звичаї і право, освячені мораллю, передбачали домінуючу роль чоловіків.

Підвалини патріархального устрою були закладені багато
тисячоліть тому. Цьому устрою передував ще більш тривалий період
матріархату (mater – латинськ. — мати + arche — грецьк. початок, влада;
материнська влада). Виникнення обох форм перерозподілу суспільного
впливу і влади на користь тієї чи іншої статі пов(язано з визначеними
біологічними особливостями можливостями кожної з них місцем у
продуктивних силах суспільств.

Найважливіша біологічна функція жінки, яка одночасно є й
найважливішою соціальною – народження дітей і їх годування груддю, що
забеспечує подальше фізичне існування суспільства. В перших
суспільствах, швидше за все, статеве життя жінки починалося ще до
досягнення нею статевої зрілості, а тому вагітнити і народжувати вона
починала практично відразу після її досягнення, і робила це так довго,
як дозволяло її здоров(я. Запобігати вагітностям люди не вміли (оскільки
дуже довго навіть не знали зв(язку між нею і статевим актом). Та у
цьому, здебільше, і не було потреби, оскільки дуже висока дитяча
смертність мала бути компенсована народжуваністю на межі фізіологічних
можливостей. (Хоча, вочевидь, іноді виникали проблеми “зайвих” дітей –
чи засобів існування на їх утримання не вистачало, чи вони заважали
міграції спільноти. В таких випадках від дітей позбавлялися.)

Безперечно, попри виконання своєї найважливішої біологічної
функції, жінки завжди брали посильну участь і у економічному житті –
забезпеченні своєї спільноти засобами існування. Проте після того як
відбувся перехід від збиральництва – способу забезпечення засобами
існування, при якому всі живуть з того, що вдалося знайти (корінці,
плоди, комахи, падаль, молюски, птичі яйця тощо) до полювання на тварин,
яке надавало значно більше засобів для існування (які, до того ж були
значно поживніші), внесок жінок в економіку суспільств став меньшим
внеску чоловіків.

Постійні вагітності, пологи, догляд за новонародженими не
давали їм можливості приймати участь у складному і фізично важкому
процесі полювання, що іноді тривав на протязі кількох діб, або навіть
тижнів. Цю роботу виконували чоловіки, які від природи більш сильні, не
мають впливаючих на працездатність щомісячних фізіологічних циклів,
проблем вагітності і післяпологового стану, не повинні майже постійно
знаходитися біля новонароджених, щоб годувати їх груддю.

Звичайно, і жінки робили посильний внесок у забезпечення
спільнот, до яких вони належали, засобами існування. Спершу, поки люди
не затримувалися надовго на одному місті, це було все те саме
збиральництво. (При тривалому проживанні в одній місцевості можливості
знаходити в ній щось поживне швидко зменшуються.) А згодом, з переходом
до тривалого проживання на одному місці і поступовим освоєнням
вирощування деяких рослин, — жінки зайнялися землеробством. Але не менш
важливим за участь у здобуванні їжі було те, що саме вони хазяйнували у
поселеннях і житлах (у примітивних тимчасових спорудах, які навчилися
робити люди, чи природних печерах, які вони освоїли), де постійно або
тривалий час перебували вони і діти, підтримували у ньому вогонь. (А від
вогню, люди, через кліматичні умови, у зв(язку з періодично виникаючою
потребою захисту від хижіх звірів, а згодом, після того як навчилися
робити їжу рослинного і тваринного походження завдяки термічній обробці
більш придатною для споживання, і через це – стали дуже залежати.)
Вірогідно, що саме жінки почали створювати перші необхідні предмети
побуту, заклавши тим початок ремеслам.

Полювання, організація якого, вочевидь, іноді була доволі
складною, вимагало певного розподілу праці серед чоловіків. Хтось, більш
досвідчений чи вдалий, перебирав на себе розпорядницьки функції. Та
повертаючись з полювань, чоловіки, які б функції там не мали, на якийсь
час опинялися в жіночій царині. Але це, вочевидь, не повинно було
створювати для них психологічних складнощів. Адже ще недавно, у період
свого дитинства, вони звикли підкорятися саме жінкам-матерям (оскільки
чоловіки через свою відсутність тривалий час не спілкувалися з дітьми,
соціалізація останніх відбувалася під впливом переважно жінок, які
завжди були поряд з ними). До того ж жінки цінувалася чоловіками як
матері, як хазяйки поселення і, безперечно, як партнери у досягненні
сексуальної насолоди (яка мала особливе значення в умовах дуже суворого
життя). Та й влада жінок навряд чи була скільки небудь жорсткою, щоб
були підстави їй опиратися. Бо мала стосуватися переважно раціональної
організації суспільного побуту.

Так тривало багато тисячоліть. Проте в якійсь період
сформувалося кілька факторів, що згодом призвели до радикального
перерозподілу впливу і влади.

Перший фактор – завдяки поступовому розвитку знарядь полювання
і праці, кращій організації цих процессів, а особливо – завдяки
прирученню тварин і виникненню скотарства у чоловіків почали з(являтися
надлишки засобів існування (тобто такий їх обсяг, який перевищував
безросередні потреби людей у споживанні і, завдяки цьому, давав змогу ще
й накопичувати ці засоби).

Підвищення ефективності продуктивних сил призвело до
виникнення рабства (раніше його не могло бути, оскільки праця людини
могла забезпечити хіба що її власне існування,але не давала прибутку),
яке стало поштовхом їх подальшого розвитоку, створення ще більшого
обсягу засобів існування.

Другий фактор — суттєві зміни у свідомості, що призвели до
усвідомлення себе як індивіда і видділення (у тому числі – і майнового)
себе у спільноті.

Ті, хто були причетні до появи перших надлишків засобів
існування, прийшли до розуміння певної автономності власного буття.
Адже якщо раніше кожна людина відчувала себе лише елементом спільноти,
без якої вона не могла існувати, бо її повсякденне життя завжди залежало
від спільних зусиль для здобутку засобів існування і захисту, то тепер
з(явилося розуміння, що при всій необхідності взаємодій з іншими членами
спільноти, є підстави для виділення себе серед них і для перегляду
підходу до наявних засобів існування як до спільної власності. З(явилася
приватна власность, а з нею і механізми її обміну. (Володіння рабами –
такими ж людьми, як і їх власник, які, проте, для нього були лише
засобами виробництва і, що стосується рабинь, — ще й сексуальних
задоволень, мало бути особливо сильним чинником прискорення змін у
свідомості.)

В умовах існування приватної власності і її накопичення
утворюються і такі надлишки засобів існування, які непотрібні їх
власникам навіть для обміну. Що з ними робити?

Був сенс перерозподіляти накопичені надлишки життєвих благ
серед тих, хто був близький їх власнику. Адже такий перерозподіл міг
допомогти забезпечити йому підтримку і зростання впливу у суспільстві, в
якому по мірі ускладнення відносин виникали різні протиріччя. Завдяки
спільному походженню такими близькими, в першу чергу, були його брати і
сестри по матері, сама мати. Але такий варіант перерозподілу не в повній
мірі задовольняв чоловіка-власника. Бо його брати і сестри були рівні
йому, а мати по традиціїй ще й мала владу над своїми дітьми, тобто і над
ним. Це надавало певну незалежність членам родини, обмежувало владу
чоловіка. Вирішення проблеми відбулося завдяки з(ясуванню сутності
обумоленості зачаття дитини.

Третій фактор — з(ясування батьківства. Розуміння причини
вагітності відбулося у з(явившихся на той час скотарських суспільствах
завдяки спостереженню, що було зроблене в процесі розведення тварин:
самиці в тваринному світі стають вагітними тільки в випадках, коли вони
мають статеві зносини з самцями. Перенести цей висновок на людей було,
мабуть, не важко. Таким чином людство дійшло до розуміння, що в кожної
дітини є не тільки мати, але й батько.

Нове знання допомогає сформуватися потребі чоловіків у
визначенні власного потомства. Адже досі чоловік не міг знати хто його
власні діти, оскільки в цих суспільствах, якщо вже й зароджувалися певні
обмеження на абсолютно вільне сексуальне спілкування, яке існувало на
попередніх єтапах розвитку людства, та ці обмеження ще не вимагали від
жінки відмови від сексуальних контактів з багатьма чоловіками заради
таких тільки з одним з них, що, власне, й давало можливість з(ясувати
батьківство.

Бажання знати своїх дітей, подібно тому, як знає їх мати,
виникла у чоловіків з потреби виховувати в цих дітях ще змалечку
залежність від себе і, в такий спосіб, перебрати на себе владу в роду,
набувати завдяки їй більшого суспільного впливу (і, мабуть, самоповаги),
а також створити додатковий сенс для накопичення матеріальних благ.
Досягти можливості знати власних дітей можна було поділившися
накопиченим з окремими жінками в обмін на їх відмову від сексуальних
контактів з іншими чоловіками.

Для жінок обмеження можливостей реалізації власних сексуальних
потреб заради матеріального забезпечення себе і потомства одним
чоловіком — було дуже привабливим.1 Це і обумовило початок поступовового
переходу від матріархату до патріархату.

Його розвиток у різних народів і в різні часи мав свої
особливості.

Так, щодо обмеження для жінок сексуальних контактів з багатьма
чоловіками заради отримання права на співжиття тільки з одним з них, то
тривалий час звичаї, характер яких свідчить як про відсутність
консенсусу між чоловіками щодо права жінок на це, так і про залишки
існуючої раніше у жінок повної сексуальної свободи, які давали жінкам
можливість сексуального спілкування з іншими чоловіками у визначені для
цього періоди. Виглядало це як релігійний ритуал своєрідного викупу (і з
боку жінки, і з боку її чоловіка) за те, що по закінченню періоду цього
ритуала жінка могла мати сексуальні контакти тільки із своїм чоловіком.
Наприклад, у Вавілоні всі жінки раз на рік збиралися у храмі Мілітти,
куди приходили і бажаючі сексуальних утіх чоловіки.

Але згодом поширеною стала більш раціональна (з позицій
обмеження можливості народжень дітей у шлюбі від позашлюбних сексуальних
контактів) форма, при якій майбутні чоловіки “відкупалися” самі і давали
можливість своїм потенційним жінкам “відкупитися” від інших чоловіків і
набути собі право на співжиття тільки з одним чоловіком, ще до шлюбу.
Наприклад, у народів Передньої Азії існував звичай відсилати незаміжніх
дівчат на кілька років до храму Анаїтіс, де вони весь цей час
віддавалися вільному коханню. (В подальшому житті, вочевидь, це могло
створювати проблеми з сексуальним задоволенням жінок, що мусили
обмежуватися контактами тільки з одним чоловіком, хоча раніше набули
інших звичок і потреб. Але сексуальні потреби жінок чим далі, тим менше
бралися до уваги.)

В пізніши часи право на обмеження сексуальних контактів жінок
у шлюбі набувалося без всякої релігійної підопльоки. Так, ще у
середньовічній Європі, всупереч основним принципам християнства і
відповіно старовинним звичаям, дівчина з народу набувала право на життя
у шлюбі із своїм чоловіком лише віддавшися незайманою вже після обряду
весілля феодалу-сеньйору, якому належало так зване “право першої ночі”.
Цей звичай, дотримання якого, як показав Бомарше в “Одруженні Фігаро”,
феодали могли вимагати ще у другій половині ХVІІІ-го сторіччя, був
своєрідним ритуалом прояву їм покори з боку вассала-чоловіка, що походив
від звичаю повної покори сина батьку-патріарху. Проте, віддаючи феодалу
дівоцтво дружини, яке тоді високо цінувалося, вассал як би купував
забов(язання феодала не чипати його дружини в майбутньому. (Хоча феодали
не завжди дотримувалися цього зпбов(язання.)

Зведення до мінімуму кількості можливих сексуальних партнерів
у жінок, що відбулося за часів виникнення патріархату, практично не
поширювалося на чоловіків. Якщо звичаї і право це дозволяли (а вони, як
правило, дозволяли), за умов наявності матеріальних можливостей чоловіки
мали по кілька дружин, та ще й користувалися сексуальними послугами
рабинь. Це було запорукою інтенсивного зростання чисельності роду
чоловіка-патріарха, і, відповідно, його впливу, влади, статку. Оскільки
підставою для шлюбу тоді були не романтичні почуття, а матеріальні
розрахунки, таке нерівноправ(я хвилювало жінок, мабуть, переважно у
випадках, коли відбувалося погіршення їх становища в сім(ях. Та все ж,
зазначимо, що оскільки у заміжніх жінок в цих умовах були незрівнянно
меньші можливості для задоволення сексуальних потреб, ніж у чоловіків,
патріархат став причиною вимушеного пригнічення жіночої сексуальності.
Тобто, він призвів до обмеження можливостей для жінок отримувати одне з
небагатьох задоволень, доступних людині від природи. (До того ж,
найсильніше з них.) Мабуть саме з того часу почала формуватися уява, що
таке задоволення жінкам і не потрібно.

Становлення моногамних сім(ї і шлюбу, що особливо активно
відбувалося у часи виникнення і поширення впливу християнства, яке в цей
період не було зацікавлено в збільшенні чисельності населення (бо
достатньо було й мільонів язичників, якіх треба було навернути до нової
віри), і в усі періоди негативно ставилося до сексуальності (бо вона
відвертала думки і справи людей на досягнення тілесних задоволень і тим
заважала турбуватися про духовне), навряд чи принесло полегшення в плані
задоволення сексуальних потреб жінок. Бо хоча чоловік для власного
задоволення формально вимушений був обходитися однією жінкою – дружиною
(через що, власне, християнство і наполягала на дотриманні моногамії,
зводячі сексуальні контакти статєй до можливого мінімуму), але ж для
нього існувала ще й непередбачена нормами і формальними законами
величезна кількість повій. (А для феодалів, які й за часів панування
християнської церкви, що була зацікавлена у союзі з ними, примудрилися
зберігати за собою деякі права язичницьких патріархів – ще й дочок та
дружин васалів.)

У такій ситуації почався інтенсивний розвиток інституту адюльтеру
(adultere — франц. – подружня зрада). У якому об(єктивно були більше
зацікавлені жінки, хоча можливостей користуватися ним — було більше у
чоловіків.

Щодо суспільного становища жінок за часів патріархату то воно
дуже варьювалося в залежності від конкретних історичних умов розвитку
цього інституту. Так, більший період історії Стародавньої Греції до
жінок-дружин ставилися переважно як до домашньої прислуги і засобу
народження потомства. Щоб набути хоча б неформальної суспільної ваги у
жінки був єдиний вихід – не виходити заміж і стати хорошою гетерою.
Проте, це вдавалося лише одиницям. Адже хорошій гетері потрібні і краса,
і хороше виховання, і розум, і високій рівень сексуальної культури. Що
власне і цінили в них чоловікі, які навіть оспівували, ваяли в мармурі і
прославляли кращіх з них. При відсутності ж хоча б однієї з перелічених
якостей, жінка ставала звичайною порнейа – повією. Однією з дуже
багатьох тих, хто мав в суспільстві ще меньше поваги, ніж заміжні жінки.
(Що навряд чи компенсувалося більш високою можливістю отримання
сексуальних задоволень.)

Зневажливе ставлення чоловіків до жінок мабуть стало чи не
головною причиною розквіту у Греції педєрастії (грецьк. — pais, paidos —
дитина + erao – кохаю; одностатеві сексуальні зв(язки дорослих чоловіків
з хлопчиками). Про глибину упередженості в ставленні до жінок може
свідчити хоча б те, що один з найвидатніших мислителів в історії людства
грек Платон, біля двох тисяч чотирьохсот років тому, попри всю широту
своїх поглядів, завдяки якій він пришов до висновку, що кращим жінкам
треба надати прав, якими користувалися кращі чоловікі,2 чомусь не
спромігся поширити на жінок основне право чоловіків – право бути
громадянами своєї держави. (1. Розд.456, 457; 2. Розд.738, 740, 741)

Проте, навіть тисячоліття поспіль, деінде можна було побачити
зовсім інші ситуації. Так

навіть ще в ХІХ сторіччі у сербських і болгарських патріархальних
домашніх общинах (Задругах і Братствах), за свідченням відомого
соціолога Максима Ковалевського, жінки займали цілком пристойне місце як
в забезпеченні матеріального боку жіття спільноти, так і у прийнятті
рішень з усіх питань цього життя.(3. С.60-100) Проте цей приклад
належить до дуже рідких виключень.

Типовим же ставленням до жінок в період початку розпаду
феодальних відносин на Сході Європи, швидше був, наведений тим самим
Ковалевським, приклад, що стосувався існувавших у Російський Імперії
сільських общин, де влада чоловіків-патріархів над молодими жінками,
особливо над власними невістками, була настільки значна, що вони навіть
могли їх використовувати для задоволення своїх сексуальних потреб. (Там
же)

Дуже вагомим фактором, визначающим принижене становище жінок у
європейській цивілізації, була панівна суспільна ідеологія. А її основою
на протязі двох тисяч років були ідеї християнства, серед яких є ідеї
щодо вродженої гріховності жінки і їх суспільної другорядності.3
Суспільні звичаї і писане право, які сформувалися під впливом
християнства були суворі до жінок. Як приклад можно навести те, що
навіть одяг чи поведінка жінки, що надавали їй подоби з чоловіком у
деякі періоди вважалися проступком чи навіть злочином. Так, першою з
переліку провин, за які була страчена Жана д(Арк, була її провина в
тому, що вона носила чоловічий одяг.

Інший приклад — практика накладання церковного покути,
тривалістю в кілька років, на жінок, які дозволяли собі під час статевих
зносин зайняти “чоловіче” місце (тобто знаходитися у верхній позиції).
Проте причиною такого покарання, вочевидь, було не тільки те, що жінка
дозволяла собі зайняти традиційно чоловічу позицію, яка ототожнювалася з
позицією вершника на коні (тобто, того хто має владу, — на тому, хто має
йому підкорятися). Причина також у тому, що ця позиція дозволяє
практикуючим її жінкам якоюсь мірою керувати процесом зносин задля
забезпечення досягнення свого задоволення (через що вона була дуже
поширеною у Стародавньому Римі, традиційно зосередженому на сексуальному
гедонізмі (hedone – грецьк. – задоволення; вчення, що трактує
задоволення як мету життя).

Керуючись заповіддю Христа, викладеною у Євангєлії від Матфєя,
про те, що дати розлучення дружині – це дати їй можливість перелюбу, а
одружитися на розлученій – це створювати перелюб; а розлучення можливе
тільки в разі провини дружини в перелюбі (Гл.5, 31-32), яка сама по собі
закріплює нерівноправ(я статей (адже суб(єктом провини за можливе
розлучення призначена жінка, тоді як суб(єктом ініціативи розлучення
може бути тільки чоловік, і тільки він по розлученню має право на новий
шлюб) – християнство досягло формування такого ставлення до розлучення в
суспільствах, що знаходилися під його впливом, що для більшості людей
воно стало практично неможливим. Нещасливий шлюб, по суті, став
пожиттєвим ув(язненням. Але і в випадках спільного страждання від цього,
більша їх доля, зазвичай приходилася на залежну від чоловіка дружину.

Становище жінки в суспільстві в період виникнення і
становлення капіталізму, коли відбувалося інтенсивне зниження зайнятості
у сільському господарстві, у якому раніше була задіяна більшість жінок,
було дуже складним. В більшості своїй вони переходили на утримання
батьків або чоловіків. Хоча, при цьому, безперечно виконували великій
обсяг хатньої роботи. Але остання не цінувалася, бо не давала можливості
прогодуватися. А самостійно прогодуватися можно було у два основних
способи: або поповнити собою величезну армію повій, або обрікти себе на
довічне важке чернецтво. Щодо праці на виробництві, то у жінок не було
ні кваліфікації, ні фізичних сил, щоб це робити. Тільки згодом, з
розвитком виробництва, що виражався у максимальному спрощенні виробничих
операцій і пов(язаним з використанням машин полегшенням необхідних
фізичних зусиль, капітал почав використовувати працю жінок. Але
користуючись підвищеною пропозицією такої праці і позитивним ставлення
суспільної свідомості до певної дискримінації жінок (бо вважалося, що не
можна їх хоча б у чомусь урівнювати з чоловіками) платив за неї меньше
ніж чоловікам.

Займатися скільки небуть складною працею, зокрема
управліньською і науковою, жінки не могли через відсутність у них освіти
(або повністю, або, принаймі, потрібного рівня і профілю). Традиційно
вважалося, що вона їм і ні до чого, адже призначення жінки – вийти заміж
щоб народити якомога більше дітей і турбуватися про них і чоловіка.
Тобто народження дітей і те що з цим пов(язано розглядалося як
визначальна ціль діяльності жінки в суспільстві.

І підстави для цього були. Адже народження кількох дітей і
догляд за ними дійсно позбавляло абсолютну більшість жінок можливості
шукати шляхів самореалізації в різних сферах суспільного життя.

Що ж до якогось обмеження числа народжень, то до кінця ХVIII
сторіччя про це не було й мови. І лише наприкінці ХVIII-го сторіччя
молодий священослужитель, а по-сумістництву – математик і економіст,
англієць Томас Роберт Мальтус поставив питання про існування суспільної
необхідності обмеження народжуваності.

Зниження народжуваності шляхом обмеження обо, для декого,
повної відмови від статевого життя, на думку Мальтуса мало привести:

по-перше: до ліквідації, буцімто існуючого тоді, надлишку населення,
якому, на його думку, вже не вистачало засобів існування, через що воно
гинуло від голоду, спричинених голодом хвороб, або в війнах, причиною
яких є боротьба за ті ж засоби існування;

по-друге, покращенню матеріального стану досі бідних сімей, що відкриє
для її членів можливість отримувати кращу освіту, яка, в свою чергу,
надасть їм можливості мати кращу роботу і більшу зарплату, а також —
вищій соціальний статус.4

Як представник свого часу, а, до того ж, ще й священник,
Мальтус був категорично проти обмеження народжуваності за допомогою
протизаплідних засобів. Внаслідок їх вживання, на його думку,
народжуваність може впасти до занадто низького рівня. Що, з одного боку,
не буде відповідати потребам економіки в робочий силі, а з іншого,
позбавить сім(ї стимулу боротися за поліпшення життя (через відсутність
дітей, заради яких було б варто це робити).(4. Стор.33, 58-61, 64, 66,
397-401, 438. Розд.14.) Але, на нашу думку, Мальтус просто злякався
того, що протизаплідні засоби можуть зробити настільки приємним
сексуальне життя, що люди, позбавлені турбот про багаточисельних дітей,
захопляться ним більше, ніж могла дозволити його уява про пристойність.
(Таким чином, логічні розрахунки Мальтуса якоюсь мірою пророкували одне
з протиріч сексуальних революцій ХХ-го сторіччя.)

Першим, хто висунув ідею про те, що важливим фактором поліпшення
соціального положення жінок є зниження народжуваності і, відповідно,
кількості дітей, про яких їм доводиться турбуватися, був російський
письменник і вчений Микола Гаврилович Чернишевський ,5 що зробив це у
60-і роки ХІХ-го сторіччя.(5. Стор.38-39)

А трохи більше ніж через п(ятнадцять років після цього
німецький соціаліст Август Бебєль у своїй знаменитій праці “Жінка вчора,
сьогодні і завтра” (1879 р.) (більше відомій під пізнішою назвою “Жінка
і соціалізм”), проаналізувавши тенденції до зниження народжуваності, що
вже з(явилися тоді, чітко визначився на майбутнє: “…В майбутньому
суспільстві вирішальне значення набуде більш високе, більш вільне
становище, яке тоді займуть всі наші жінки без винятку. У інтелігентних
і енергійних жінок – про виключення не йдеться – немає схильності давати
життя великій кількості дітей по “божій волі” і проводити кращі роки
життя у стані вагітності чи з дитиною на грудях. Це небажання мати
багато дітей, що вже в наш час помітне у більшості жінок, повинно в
майбутньому … посилитись…” (6. С.578-580)

Треба сказати, що зауваження Бебєля про помітне в його час
небажання більшості жінок мати багато дітей, стосувалося лише кількох
країн, зокрема, його батьківщини Німеччини, у сім(ях якої на той час
стала популярною так звана “система одного-двох дітей”, яка витісняла
майже не обмежувану раніше народжуваність. Це було наслідком розгортання
процесу, що розпочався ще на початку ХІХ-го сторіччя у Франції і
поступово поширювався на інші розвинуті країни, який згодом отримав
назву демографічної революції.

Демографічна революція (чи, як її ще називають, — демографічний
перехід) має дві складові.

Перша – процес зниження смертності, пов(язаний з покращенням
санітарно-гігієнічних умов життя, успіхами медицини і фармакології,
зниженню побутового і виробничого травматизму, покращенню харчування
тощо.

Друга – процес зниження народжуваності, пов(язаний з тим, що
зниження смертності населення, а особливо — смертності у дітячому віці,
дозволяє відмовитися від тих народжень, які відбувалися, так би мовити,
“про запас” – для покриття втрат від високої смертності. Інша, не менш
важлива причина зниження народжуваності, — поступове зменшення потреби в
дітях, пов(язане із змінами соціально-економічного, правового,
політичного характеру.

Щодо останньої, то раніше певне обмеження народжуваності
існувало тільки в вищих прошарках, у яких не було потреби в дітях як в
робочій силі і як в годувальниках в старості, а лише як в спадкоємцях,
при великій кількості яких довелось би розпорошувати сімейне багатство
(або, в разі дії так званого майорату, якій передбачає, що основне майно
і, в разі наявності, — титул, спадкує старший син, обрікати інших дітей
на бідність).

В нових умовах, та обставина, що все менше людей були пов(язані
з сільським господарством (робота в якому сприяла підвищеній потребі в
дітях, адже в цій галузі діти починали працювати дуже рано, забезпечуючи
тим своє утримання, а згодом – і створюючи для сім(ї додатковий доход),
а все більше – з промисловістю, де, після прийняття у розвинених країнах
законів про дитячу працю, масштаби її були незначні, що зробило
багатодітність невигідною (тим більше, що дітей вже мало було просто
утримувати до працездатного віку, бо життя вимагало витрат на надання їм
певного рівня освіти), зниження народжуваності розповсюдилося на трудящі
прошарки.

Суспільна свідомість все більш прихильно ставилася до ідей
неомальтузіанства, яке, на відміну від класичного мальтузіанства, не
вимагало заради зменшення народжуваності обмеження сексуального життя чи
відмови від нього. Таке зменшення мало статися завдяки використанню
протизаплідних засобів і, на думку великої кількості радикально
налаштованих жінок і чоловіків, переривання вагітності, за легалізацію
чого розпочалася тоді боротьба.

Таким чином, процес триваючих змін, в першу чергу культурного і
економічного характеру, поступово полегшував виконання жінкою її
біологічної і соціальної функції по відтворенню народонаселення – основи
і суб(єкта суспільного життя. І це стало важливою передумовою підйому
соціальної активності жінок.

Щодо останньої, яка проявлялась у формуванні жіночих рухів, то
треба відмітити, що перший з них — фемінізм (від femina – латин. –
жінка), рух, який вимагав урівняння жінок у правах з чоловіками6, виник
ще у ХVIII сторіччі, та в той час у нього ще майже не було свого
соціального базису. І лише у другій половині ХІХ сторіччя у Великій
Британії виникає дійсно масовий жіночій рух (який підтримувало чимало
чоловіків) – так званих суфражисток (від suffrage- англ. – виборче
право), що боролися за надання жінкам виборчих прав, в обсязі, що його
мали чоловіки. В короткий час цей рух розповсюдився у США і ряді країн
Європи. По мірі досягнення рухом суфражисток основних його цілей, все
більше жінок, що підтримували його, стали визначати себе як феміністок і
боротися і за інші права жінок. Проте, моральні догми епохи, (що
характерізувалася відвертою ворожистю до любих проявів сексуального і
яка по імені англійської королеви Вікторії, що була її моральним
лідером7, була названа Вікторианською) в дусі яких була вихована
більшість жінок, стали причиною того, що питання про визнання за жінками
права на сексуальність було поставлено цим рухом тільки в роки Першої
світової війни.

Описані вище процеси і явища на рубежі ХІХ – ХХ- го сторіч
відбувалися в умовах зменшення впливу релігійної їдеології в
суспільстві. Релігійні інститути в нових історичних умовах вже не могли
справлятися з вільною думкою і критичним підходом до аналізу ідей і
суспільного буття, як це вдавалося їм робити на протязі попередніх
сторіч.

Таким чином, в кризовому стані опинилися дві найважливіші
складові статевого нерівноправ(я – економічна база патріальхального ладу
і підкріплююча його християнська ідеологія (яка, до того ж, була основою
сексуальної етики). Проте, це ще не обіцялало помітних перемін у
відносинах між статями і ліберального ставлення до проявів людської
сексуальності. Але підготовка таких змін вже відбувалася.

Суспільство – взагалі, роль жінки у ньому – зокрема,
змінювалися у зв(язку з розвитком економічного базису і суспільних
відносин капіталізму. Паралельно, попри все ще існуючи препони,
відбувалися наукові дослідження сексуальності на рівні, на який раніше
навіть неможна було посягати. Серед тих, хто такими дослідженнями
заслужив собі поважне місце в історії науки, особливо виділяється
Зігмунд Фройд.

На думку Фройда, сексуальність, створена природою задля
забезпечення реалізації основної цілі усього живого — продовження
існування видів, і через таке своє важливе значення присутня у живих
видів у обсязі, який, на певному етапі розвитку такого специфічного виду
як Homo Sapiens, надає можливості використовувати її енергію завдяки так
званій сублімації (sublimo – латин. – возношу; перехід в інший стан) на
соціальну діяльність і культурну творчість. Таким чином, за Фройдом, —
історія людства, це історія сублімації його сексуальності. Символічно,
що ця ідея була обгрунтована і представлена Фройдом на порозі нового
сторіччя – у 1900 році.

Як і більшість наукових відкриттів, зроблених Фройдом, це
відкриття не зустріло гарячої зустрічі. (Тим більше, що через характер
предмету, що досліджував Фройд, і конкретного змісту цих відкриттів —
вони вступали у конфлікт з існуючою мораллю.) Проте, поступово все
більше людей з тих кіл, які могли розібратися у його сутності,
переходило на бік автора. Як не дивно, чимало таких людей проживало у
Російський Імперії.

Ця країна суттєво відстала від більшості європейських країн і
США у розвитку продуктивних сил і трансформації соціальних відносин.
Деякі процеси, що відбувалися в Росії на межі століть, мали місце в
розвинених країнах десятиліття, а то і століття тому. Зате темп цих
процесів був дуже високим. Настільки високим, що за ним не встигали
зміни моралі і поведінки більшості членів суспільства, що ускладнювало
їм життя у нових умовах.

Відносна меншисть цього суспільства – російська інтелігенція,
інтелектуальний рівень і активна критична позиція значної частини якої
ставила її на особливе місце у ньому, намагалася скористуватися
ситуацією ісвоїми діями підштовхнути зміни цього суспільства.

Частина інтелігенції зосередилися на підготовці політичної і
соціальної революції. Проте, було чимало таких її представників, хто
вважав, з різних причин, що подібна революція тільки зашкодить
суспільству. Шлях до змін вони вбачали як у подальшому розвитку
продуктивних сил, так і у заміні етичних і естетичних ідеалів
суспільства, радикальної модифікації його культури в цілому. Що,
зокрема, стосувалося шлюбу і сім(ї, соціального становища жінки,
статевого життя, естетики тіла, наготи тощо.

Особливо помітно це було у літературі того періоду, яка
знаходилася на найвищому світовому рівні. Значна частина романів,
нарисів, поетичних праць, літературно-критичних ессе російських авторів
намагалася дослідити тему статевого кохання і міжстатевах відносин і
сформулювати своє відношення до нього, яке, іноді, було дуже відмінним
від традиційного.

Ще наприкінці ХІХ–го сторіччя геніальний Лев Толстой,
використавши деякі послаблення тогочасної цензури, звернувся до
“недоторканої” раніше теми оцінки значення сексуальності у житті людини
і відображуючи власні комплекси (причиною яких стала критична оцінка
своєї бурхливої молодості з позицій моралі, якої він став дотримуватися
згодом, і в якій було чимало чого запозиченого у християнства), у
відомому творі “Крейцерова соната” намагався довести, що те, що
пов(язано з проявами сексуальності є причиною руйнування особистості.

Але значна частина нового покоління письменників, поетів,
літературних критиків мислило інакше. Вони (зокрема, А.П.Чехов,
В.В.Розанов, В.І.Іванов, В.Я.Брюсов і чимало інших), по суті,
погоджувалися, що в існуючий реальності сексуальність нерідко ставала
причиною багатьох проблем, що поставали перед конкретними людьми. Але
вона ж буває і джерелом щастя. А зміна ставлення до неї обіцяє, що
позитиву від реалізації сексуальності люди будуть отримувати більше, ніж
проблем. (І чимало представників творчої інтелігенції того періоду
розвитку мистецтва, що російською мовою був названий “серебряным веком”,
намагалося довести це на власному прикладі.)

Інший приклад розвитку поглядів і ідеалів – в даному випадку
естетичних і етичних — новий російський балет початку сторіччя,
представлений Вацлавом Ніжинським і Сегієм Дягілевим, що став знаменитим
не тільки завдяки дійсно дуже високому рівню танцювального мистецтва,
але й завдяки тому, що через показ чоловічого танцю (мало представленого
раніше у балеті) зміг легалізувати показ еротичності чоловічого тіла
(яка досі була ще більш табуйована, ніж еротика жіночого тіла, адже
натякала на такі сексуальні задоволення, які знаходилися під повною
забороною).

Проте, зазначені явища і процеси мало впливали на більшість
народу, яка не знала, що таке балет, не читала літератури (бо ж і не
вміла цього робити) і взагалі була зосереджена переважно на тому як
вижити у змінюючомуся світі.

Жертви понесені масами у Російсько-японської війні
(1904-1905рр.), жертви Першої російської революції (1905-1907рр.),
радикальні зміни відносин у сільському господарстві, до якого була
причетна абсолютна більшисть населення, внаслідок аграрної реформи
П.А.Столипіна (1906-1911рр.), нарешті – початок Першої світової війни
(1914 р.) і пов(язані з нею втрати і труднощі – це перелік тільки
основних чинників, що підтримували у народа почуття психологічної
нестабільності.

Ця психологічна нестабільність відіграла роль у формуванні
суб(єктивного фактору, в умовах якого у лютні 1917 року відбулася
буржуазна, а у жовтні того ж року – більшовистська революції.

Остання декларувала не тільки необхідність відібрати у буржуазії
і поміщиків заводи і землю. Завданням більшовиків стало руйнування
ненавистних їм підвалин старого суспільства – системи традиційних
статевих ролей, патріархальної сім(ї, церковного шлюбу, релігійної
ідеології. Саме це, на їх думку, відповідало інтересам суспільства
(нерідко ще не пойнятим і не усвідомленим масами), реалізація яких мала
докорінно змінити його і не допустити реставрації попередніх порядків.

Вже перші декрети більшовистського уряду надали жінкам рівних
прав у всіх сферах суспільного і особистого життя. Сувора раніше
обов(язковість шлюбу була скасована. А в випадках, коли громадяни все ж
бажали його взяти, це можно було зробити тільки через державні органи –
відділена тепер від держави церква, яка раніше була єдиною інституцією,
що мала право реєструвати шлюби, була взагалі позбавлена такого права.
Необов(язковість шлюбу позбавила смислу поділ дітей на “законно” і “не
законно” народжених, дотримання якого, з відповідними наслідками для
матерів і дітей, зовсім недавно було обов(язковим.

Жінки отримали права на освіту і вибір професії без
дискримінації за статевою ознакою, рівної з чоловіками оплати за
однакову кількість і якість праці.

Нове законодавство вирішило й проблему чоловіків, що віддавали
перевагу одностатевому коханню, скасувавши його карне переслідування.

Зосередження у держави всієї повноти влади створило можливість
поступового запровадження програм допомоги вагітним жінкам і матерям.
Першим почали надавати оплачену відпустку. Другим – невелику, поки що,
матеріальну допомогу і створювати для полегшення виконання ними
материнських функцій ясла і інші дитячи заклади. Створювалася і система
громадського харчування, зокрема, — так звані фабрики-кухні, що мали
позбавити жінок від основної частини домашнього навантаження.

У 1920 році була офіційно дозволена операція штучного аборту.
Аборти мали робитися в медичних закладах, безкоштовно, в безпечні для
нього терміни вагітності. Тим був зроблений величезний крок по
збереженню репродуктивного здоров(я і самого життя жінок, які в той час
робили мільони підпільних внелікарняних абортів щорічно.

Треба відмітити, що величезна кількість абортів, яку тоді
іноді порівнювали з епідемією, свідчила не тільки про існуючу тимчасову
необхідність в умовах громадянської війни, пов(язаними з нею
нестабільностю міжстатевих зв(язків, економічними проблемами, зменшити
кількість народжень у жінки. Це було і свідченням того, що і в умовах
можливостей більш вільного задоволення сексуальних потреб, жінка все ще
залишалася страждаючою стороною. Бо при практичній відсутності тоді
протизаплідних засобів, мала ліквідувати наслідкі такого задоволення
ризикуючи своїм здоров(ям і життям.

Кількість абортів свідчила і про те, що всупереч передбаченню
деяких більшовицьких ідеологів, зокрема В.І.Леніна, який у 1913 р.
зауважив, що народження в пролетарському середовищі тільки сприяють
зміцненню революційності цього класу, і тим, по суті, заперечив
перспективу зменшення народжуваності у майбутньому суспільстві (8.
Стор.244-246), а також іншому теоретику і практику більшовизму –
офіційній дружині Леніна Н.К.Крупській, яка у 1920 р. писала, що
“кошмарні питання дітовбивства, аборти, засоби запобігання” в
соціалістичному суспільстві, “де материнство займе достойне його місце”
будуть зняті з “порядку денного” (9. С.20), змешення народжуваності
відображувало потребу суспільства, в першу чергу – жінок, звільнитися
від значної частини навантажень, пов(язаних з дітьми.

Це було одним із свідчень, що вдається досягти не всіх цілей,
які були сформульовані більшовиками в якості завдань нового суспільства.

Ще складніше було з формуванням нової сім(ї і сексуальною
етикою. Понад третину сторіччя тому видатний соціолог і теоретик
соціалізму Фрідріх Енгельс писав про їх майбутнє:

«…Те, що ми здатні зараз уявити про форми відносин між статями після
майбутнього знищення капіталістичного виробництва, має переважно
негативний характер, обмежується в більшості випадків тим, що буде
скасовано. Але що приде натомість?Це визначиться коли виросте нове
покоління: покоління чоловіків, яким ніколи в житті не доведеться
купувати жінку …, і покоління жінок, яким ніколи не доведеться ні
віддаватися чоловіку з яких-небуть інших мотивів, крім справжнього
кохання, ні відмовлятися від близості з коханим чоловіком через опасіння
економічних наслідків. Коли такі люди з(являться, … вони будуть знати
самі, що їм робити…» (10. С.85)

Але якщо в свій час Енгельс міг дозволити собі, ведучі мову
про майбутнє суспільство, конкретних можливостей появи якого ще не було,
розглядаючи перспективи сімейних і сексуальних відносин у ньому,
обмежитися коротким загальним зауваженням в смислі «там видно буде», то
напередодні появи такого суспільства треба було зробити щось більш
конкретне і змістовне. Але ж не зробили. Невже збиралися чекати, як це
запропонував у романтичному запалі Енгельс, поки виростуть нові
покоління чоловіків і жінок, які у всьому розберуться?

Але коли б то було і хто, до речі, мав те покоління виховати?
Може такі люди з «високою» революційною свідомістю , як червоний козак з
Кубані Микита Балмашев – персонаж оповідання «Сіль» із збірки «Конармія»
Ісака Бабеля, який у листі в газету скаржився на «…несвідомість жінок,
які нам шкідливі..» і розповів про випадок з конкретною жінкою, що їй
його взвод дозволив сісти в їх вагон на станції Фастів і, зглянувшись на
те, що в неї на руках був згортоток з немовлям, не гвалтував її всю ніч,
як двох інших напросившихся до них жінок, при яких дітей не було. Коли ж
з(ясувалося, що в згортку у жінки не дитина, а сіль, революційний козак
Балмашев суворо присоромив несвідому, викинув її на ходу з вагону і,
побачивши , що вона не вбилася, — пристрелив з гвинтівки. (11. С.86-89)

На ділі вийшло так, що в згаданих сферах почала панувати
цілковита анархія. На тлі якої навіть пресловутий декрет про
націоналізацію жінок однієї місцевої Ради мав шанс бути сприйнятим як
спроба організації абсолютно дезорганізованої сфери суспільного життя.

Скасування старих законів і норм, що діяли в цій сфері, і відсутність
реалізму у пропозиціях комуністичних ідеологів по її перетворенню,
чимало людей сприйняли як вказівку відмовитися від серйозних відносин
між статями і зосередитися лише на пошуку сексуальних задоволень.

Проте, надводна частина змін виглядала хоча і не звично, але
не страшно.

Так, певного поширення набув рух за визнання моральним і
природним наготи людського тіла.8 Проте інтілігенція бавилася цим ще до
революції. Так численні представники богеми “серебряного века” гостюючи
у відомого поета і художника Максиміліана Волошина9 на його дачі у
кримському Коктебелі засмагали під сонцем і плавали в морі не будучи
обтяжені одягом. Цього віяння не чуждий був навіть цар Микола ІІ.

А вже у 1917 році намагався набути популярності рух, прибічники
якого, бажаючи показати своє ставлення до існувавших на той час етичних
норм, почали ігнорувати не тільки їх, але й клімат і обрали костюми
Адама і Єви для вулиці. Проте, виявилося, що з кліматом боротися важче,
ніж з етичними нормами і повна нагота зрештою залишилася лише на пляжі.
(Поет Назим Хікмет, який прибув у 20-ті роки у СРСР з Турції, де лідер
цієї країни Мустафа Кемаль (Ататюрк) тільки но зумів примусити жінок
зняти з обличчя паранджу, був шокований побачивши голих жінок на
батумському пляжі.)

Нові естетичні і етичні норми в танцювальному мистецтві
пропагувала в Країні Рад відома американська танцівниця Айседора Дункан,
що жила тут з 1921 по 1924 рік. Босі ноги, тіло, ледь прикрите чимось на
зразок давньогрецької туніки, еротичні танці талановитої, все ще
сексапільної (sex + appeal – англ.- секс + заклик; сексуальна
звабливість), хоча вже старіючої танцівниці справляли велике враження на
глядачів. Дункан навіть займалася викладанням свого мистецтва в СРСР.
(Де, як відомо, вийшла заміж за Сергія Єсєніна.)

Голоногі і голорукі паради фізкультурників, одягнених так легко,
як не всі за кордоном дозволяли собі одягатися і на пляжі, визивали
здивування у іноземців.

Перелік подібних явищ можна продовжити. Проте, і того що
наведено вище, достатньо щоб обмалювати найбільш видимі переміни. А що ж
неможна було розгледіти відразу?

Дошлюбні і позашлюбні сексуальні зв(язки мала більшість людей.
Причому, не тільки чоловіків, але й жінок. Вік початку сексуального
жіття знижувався. Тільки 49% жінок назвали причиною початку статевого
життя кохання, а 30 – захоплення, а ще 20 – цікавість. 54 % чоловіків
назвали такою причиною статеву потребу, 28 – захоплення, 18 – цікавість.
(12.) Статистику шлюбів і розлучень не варто навіть аналізувати (через
необов(язковість реєстрації співжиття як шлюбу, дуже просту і легку
реєстрацію шлюбу (як співали у радянській опереті: «…Заплатил три рубля
гербового – и семейная пара готова…»), що призводило до того, що дехто
брав шлюб по кілька разів на рік, і не менш просту і легку реєстрацію
розлучення). Проте, і без неї зрозуміло, що стабільне співжиття чоловіка
і жінки зустрічалося досить рідко.

Йшли активні пошуки нових форм співжиття. Одною з таких форм
були сімейні комуни. Хоча абсолютно новою її, звичайно, не назвеш.
Наприклад сімейна комуна «Онеїда», де всі чоловіки вважалися одруженими
з усіма жінками і існувало спільне батьківство, виникла у США у середині
ХІХ-го століття і виросла до трьохсот членів. (13. Стор.202) Проте
«Онеїда» і деякі подібні їй комуни були створені на релігійному грунті.
В СРСР грунтом для них став офіційно насаджуємий «радянський
колективізм».

Інший варіант організації співжиття – фактичний шлюб «на
трьох»10. Хоча, звичайно, новими у ньому були, хіба що, більші ніж
раніше поширеність і відкритість.

В.І.Ленін, стурбований процесами, що відбувалися у відносинах
між статями і пропагандою «свободного кохання» в тому його розумінні,
яке означає свободу від серйозних відносин і взаємної відповідальності,
проти якого він протестував ще до Жовтневої революції у листах до своєї
неофіційної дружини – відомої революціонерки Інеси Арманд (14.
С.137-138, 139-141), повернувся до цих питань у розмові з Кларою Цеткін:
«Мені … це не імпонує. /…/…Мені так зване «нове статеве життя» молоді –
а часто і дорослих – досить часто здається … різновидом доброго
буржуазного будинку розпусти. Все це не має нічого спільного із свободою
кохання, як ми, комуністи, її розуміємо. Ви, звичайно, знаєте знамениту
теорію про те, що начебто у комуністичному суспільстві задовольнити
статеві потяги і любовну потребу так же просто і легко, як випити
склянку води. Від цієї теорії «склянки води» наша молодь збожеволіла,
прямо збожеволіла.» (Виділено нами. Авт.) (7. С.435)

З тієї ж розмови (Леніна з Цеткін) слідує, що попри всі заклики
зосередитися на справі революції маси постійно переймалися проблемами
міжстатевих відносин і сексуального життя. Ленін дуже різко і
категорично виступає проти цього, покладаючи провину за ситуацію, що
склалася, і на комуністів, які-де не вірно розуміють на чому зараз треба
зосередитися, і, навіть, на теорію Фройда – «модну причуду». Особливо
шкідливим «розгляд питань статі», на його думку, є для юнацького руху:
«Воно дуже легко може сприяти надмірному збудженню і підогріванню
статевого життя у окремих осіб і призвести до марнування здоров(я і сили
юності». «…Навряд чи добре те, що в ці роки питання статі … стають
центральними у психіці молоді.» «…Надлишок статєвого життя не приносить
з собою життєрадісності і бадьорості, а навпаки, зменьшує їх. Під час
революції це погано, дуже погано.» Останнього Ленін дуже боїться. Бо
визнає: «…В… епоху, коли руйнуються могутні держави, коли руйнуються
старі відносини панування, коли починає гинути цілий суспільний світ,
…відчуття окремої людини швидко видозмінюються. Підстьобуюча жадоба
різноманітності в насолодах легко набуває нестримної сили. Форма шлюбу і
спілкування статей у буржуазному смислі вже не дає задоволення. У галузі
шлюбу і статевих відносин насувається революція, що співзвучна
пролетарській революції. Зрозуміло, поставлене цим на порядок денний
надзвичайно заплутане сплетіння питань глибоко займає як жінок, так і
молодь. І ті і інші особливо страждають від сучасних проблем в галузі
статевих відносин. Молодь востає проти цього з присутньою її віку
бурхливістю.» (Виділено нами. Авт.) (7. С.434, 435, 437)

Таким чином, вождь революції добре бачить, що питання міжстатевих
відносин і сексуальності в той період більше хвилювали людей, ніж
закріплення перемоги пролетарської революції і розгортання революції
світової, які більше за все хвилювали його і інших фанатично
налаштованих більшовиків. Але він тільки умовляє маси відмовитися від
надмірності у статевому житті (не уточнюючи його норму, що робить
безсмисленою розмову про надмірності), які, начебто, погано впливають на
їх здоров(я (!) і шкодять справі революції. (Навіщо ж було лаяти теорію
Фройда в цілому, коли сам визнаєш існування сублімації сексуальної
енергії і бажаєшь, щоб по можливості більше її сублімувалося у енергію
революційну?!) І, по суті, не наводить переконливих для мас аргументів,
на користь того, чому вони повинні переключитися на останню (та ще на
спорт, фізкультуру, екскурсії, які він, у відповідності із своїм
переконанням про шкідливість сексу, пропонує як альтернативу цьому
заняттю).

У 1923 році свою точку зору на розвиток міжстатевих відносин,
сексуальної поведінки і моралі оприлюднила Олександра Коллонтай.
Революціонерка, що була членом першого більшовистського уряду, але на
той час вже не займала високих посад, бо була у певній опозиції до
влади, надрукувала у журналі “Молода гвардія” статтю під символічною
назвою – “Дорогу крилатому Еросу!”. (Ерос, Ерот – бог кохання в грецькій
міфології)

На той час Громадянська війна вже закінчилася. Радянська влада
існувала вже майже шість років. Вже був створений Радянській Союз.
Завдяки НЕПу з(явилися ознаки економічної і політичної стабілізації. В
цих умовах з(явилася можливість аналізу попереднього стану процесів у
досліджуваній сфері, сучасного їх стану і спроба обгрунтування
подальшого їх розвитку.

Коллонтай пише: “У роки загостреної громадянської війни і боротьби
з розрухою … у панівному становищі на час опинився нескладний
натуральний голос природи – біологічний інстинкт …, потяг двох
статевих особєй. Чоловік і жінка – легко, набагато легше ніж раніше,
простіше ніж раніше сходилися і розходилися. Сходилися без великих
душевних емоцій і розходилися без сліз і болю… . Проституція, правда,
зникала, проте явно збільшувалося вільне, без спільних забов(язань,
спілкування статей, у якому рушієм був оголений, не прикрашений
любовними переживаннями інстинкт… . Факт цей лякав декого. Але
насправді у ті роки взаємовідносини статєй і не могли складатися по
іншому … . Класу борців у момент, коли над трудовим людством незмовкав
закличний дзвін революції, неможна було потрапити під владу крилатого
Еросу… .

Проте зараз картина змінюється. Жінка і чоловік зараз не тільки
… зав(язують швидкоминучій зв(язок для вгамування статевого інстинкту,
… , але й починають знову переживати “любовні романи”, пізнаючи всі
муки кохання, всю окриленість щастя і взаємного кохання.” (15.)

Навряд чи можна погодитися з Олександрою Михайлівною у тому, що
причиною сексуальних легковажності і безладдя періоду революції і війни
були тільки самі ці революція і війна. Вона не згадує, що ще більший
внесок у ситуацію, зробила руйнація традиційних сім(ї і шлюбу,
сексуальної моралі. Не згадує, швидше за все, через те, що та руйнація
була наслідком цілеспрямованих дій сил, до яких належала і вона сама. І
які не зуміли своєчасно запропонувати щось краще на заміну того
поганого, що зруйнували.

На відміну від складних умов існування мас у період революції і
війни, дія фактору відсутності нової позитивної сексуальної моралі з
часом не минула.11

Не можна не погодитися з О.Коллонтай у тому, що “Крилатий
Ерос”, або, по іншому, — глибокі почуття, що базуються на статевому
коханні, запропоновані нею молоді у якості основи нової сексуальної
моралі, дійсно мають величезну суспільну цінність і підстави
претендувати на чільне місце в моралі.

Проте як можна досягти швидкого засвоєння десятками мільонів
людей вмінь тонких відчуттів кохання, якщо попереднє життя виховувало в
них зовсім в іншому дусі? (Не даремно ж Енгельс вказав, що нова мораль
буде доступна новим поколінням чоловіків і жінок, що не купували і не
продавали тіло для сексуального задоволення.)

На допомогу прийшов психотерапевт. Лікар і, донедавна,
психоаналітик (психоаналіз — метод пихологічної корекції на базі аналізу
підсвідомого, створений З.Фройдом), що був у захваті від революції, —
Арон Борисович Залкінд вмів впливати на душевний стан і поведінку
окремих людей. Мабуть тому він взявся спробувати відкоригувати їх на
рівні усього суспільства.

Залкінд розумів, що коханню за допомогою навіювання навчити не
можна. Але можна спробувати навчити тому, чого теж так не вистачало —
декільком простим правилам-нормам поведінки мас періоду революційних
змін у сексуальній сфері. (А ці правила, можливо, примусять “пацієнтів”
шукати і кохання.) Він використав добре відому в іудаїзмі і християнстві
форму подачі правил, яка не стимулює до аналізу їх обгрунтованості, а
лише передбачає обов(язковість слідування їм – форму заповідей.

У 1924 році були оприлюднені “Дванадцять статевих заповідей
революційного пролетаріату” А.Б.Залкінда. У цих (“Аронових”) заповідях
послідовно проводиться близька революційному неофіту (neophytes –
(грецьк.) – новозвернений; той, хто пристав до якогось вчення) ідея
підпорядкованості статевого потягу і кохання революційній доцільності.
Ось їх скорочений виклад:

Перша і друга заповіді застерігають від раннього початку
статевого життя і вимагають від утримання від нього до шлюбу, який треба
відкласти до досягнення стану “…повної соціальної і біологічної
зрілості (тобто 20-25 років)”.

Третя заповідь забороняє статевий зв(язок на грунті лише
фізичного потягу, а дозволяє – “…як кінцеве завершення всебічної
симпатії і прив(язаності до об(єкту статевого кохання.” Проте статевий
потяг до “…класово-ворожого, морально-відразливого, безчесного об(єкта
є таким самим збоченням, як статевий потяг людини до крокодила, до
орангутанга…”.

Четверта заповідь дозволяє статевий акт тільки як апофеоз
любовних почуттів.

П(ята – забороняє часте повторення статевих актів.

Шоста – забороняє часту зміну сексуальних об(єктів і застерігає
проти сексуальної різноманітності.

Сьома – предписує тільки моногамні стосунки чоловіка і дружини.

Восьма – нагадує, що статевий акт призначений для продовження
виду.

Дев(ята — формулює пролетарський принципи статевого підбору –
тільки революційно-пролетарська доцільнсть на фоні ігнорування чуждих
революційному пролетаріату флірту, кокетства, інших засобів привертання
уваги.

Десята — забороняє ревнощі і, навіть, пропонує радіти за
статевого партнера, якщо у нього з(являється новий, більш цінний у
класовому відношенні статевий партнер.

Одинадцята – забороняє статеві збоченння.

Дванадцята проголошує право класу, в інтересах революційної
доцільності втручатися у статеве життя своїх “співчленів”. (У
російському оригіналі – “сочленов”.) “Статеве у всьому має бути
підпорядковане класовому, ничім останньому не заважаючи, у всьому його
обслуговуючи…” (Виділено нами. Авт.) (16.)

Треба сказати, що у суспільстві відразу виникло неоднозначне
сприйняття ідей Залкінда. Ті, хто знав сутність концепції сексуальності
З.Фройда, взагалі не могли зрозуміти, як людина, що була відома як
психоаналітик, могла навигадувати правил регулювання сфери сексуального
життя, які повністю ігнорували Фройда. Але й багатьом інтелектуально
розвиненим людям, що не достатньо знали про Фройда, навряд чи імпонував
примітивізм заповідей Залкінда.

Проте було ще більше таких, хто з радістю їх сприйняв. Бо
вони відповідали існуючим у них уявам про біологічні обмеження
сексуальності (нагадаємо, що як було показано вище, такі уяви були
навіть у високоосвідченого В.І.Леніна) і давали чіткі настанови по її
соціальному регулюванню.

Важливо, що серед них було багато партійних керівників, які
нещодавно ходили за сохою чи стояли за верстатом і не мали достатньої
культури для розуміння тонкощів процесів, що відбувалися у суспільстві,
і теорій що їх пояснювали. Навіть “Ероси” Коллонтай для них були дещо
складнуваті, зате заповіді Залкінда були абсолютно зрозумілі і, що
важливо, — давно очикувані.

Завдяки старань цієї сірої керівної верхівки розпочався процес
формування пролетарсько-революційної сексуальної аскези (від грецьк. –
asketos – відмова від життєвих задоволень), що прийшла на зміну
вчорашньої аскези християнства.

Відразу, правда йшлося тільки про підпорядкованість сексуальності
класовим інтересам. Ще у 1928 році можна було писати про секс, як ще
зробив Володимир Маяковський:

В поцелуе рук ли,

губ ли,

в дрожи тела

близких мне

красный

цвет

моих республик

тоже

должен

пламенеть. (17.
С.235)

Тобто, хай секс, аби «червоний». Проте чим далі, тим більше робилося
для того, щоб «сексу в нас не було».

Саме в цей період до Радянського Союзу і приїхав згаданий вище
Вільгельм Райх.

Він був учнем і помічником Зігмунда Фройда, але вже багато в чому
розійшовся з ним. Що, мабуть, значною мірою було пов(язано з
радикалізмом Райха, спрямованим на вивільнення пригніченої (конкретними
історичними процесами розвитку культури) людської сексуальності. Чого
Фройд, якій взагалі уникав радікалізму, а, тим більше, у такій
делікатній сфері як сексуальна, не підтримував.

У Радянському Союзі Райх, що вважав себе ще й марксистом, був у
захваті від того, що більшовицька революція зламавши патріархальний
уклад і християнську антисексуальну ідеологію створила передумови для
формування нових сексуальних відносин і культури. У своїй не у всьому
логічній, протиречивій і емоційній праці “Сексуальна революція“, він
описує чимало конкретних змін, що сталися і намагається розгледіти
навіть у тих, що сприймалися негативно – якійсь позитивний елемент.

Але захват Райха від того, що відбулося в країні за минуле
десятиріччя, супроводжувався розпачем з приводу того, що стало
відбуватися в останні роки, коли, по суті розпочалася сексуальна
конрреволюція. “…Нам доводиться констатувати”, – пише Райх, —
“гальмування сексуальної революції, більш того, зворотній рух до форм
регулювання любовного життя, що засновані на авторитарній моралі”. (18.
С.207)

Тоталітарне суспільство, що в 30-ті завершувало своє формування, не
могло терпіти, що б хоч

у якійсь сфері життя людина мала свободу, бо це створювало загрозу
втрати повного контролю над ним. Вільна, неконтрольована державою
реалізація сексуальності індивіда є одним з факторів, що могли формувати
його внутрішню свободу, а тому такого не можна було допустити.
Відновилося ставлення до сексуальності в найгірших традиціях
християнства.

Були припинені дослідження сексуальних проблем. (У тому числі –
медико-біологічних.)

Припинили видавати праці Фройда і почали вилучати вже видані з
бібліотек. Вилучили будь які натяки на секс в усіх галузях мистецтва.
Заборонили аборти. (Ця заборона була скасована тільки після смерті
Сталіна.) Була введена обов(язкова реєстрація шлюбів, що
супроводжувалася певними утисками щодо тих, хто не реєстрував своє
співжиття. Суттєво ускладнили розлучення. СРСР майже одночасно з
гітлерівською Німеччиною вийшов з так званої Ліги сексуальних реформ,
основним напрямом діяльності якої було досягнення терпимості до людей, з
нетрадиційними сексуальними уподобаннями. Чоловічий гомосексуалізм знову
почав переслідуватися, як карний злочин. (Про існування гомосексуалізму
жіночого, наші, не дуже освідчені, лідери-чоловіки може й не знали.)

У 1935 році “високоморальний” СРСР приєднався до прийнятої у
Женеві у 1923 році конвенції про виготовлення, розповсюдження і збут
“порнографічних предметів”, у відповідності з якою невдовзі прийняв і
карний закон про це. (При тому – більшість інших міжнародних конвенцій
СРСР ігнорував.)

Так закінчилася перша сексуальна революція ХХ-го сторіччя.

Проте, в це же час на Заході відбувалися процеси, що згодом
призвели до іншої сексуальної революції.

Так, призов до армії десятків мільонів чоловіків у період Першої
світової війни вимагав, щоб їх місця на заводах і у конторах зайняли
жінки. І капітал (без усякого альтруїзму, з позицій власної вигоди)
створював умови для цього, хоча, іноді, зробити це було досить складно.
Одночасно із створенням в суспільстві відносно ще невеликого прошарку
економічно активних жінок, а особливо – після його створення, йшли
процеси урівняння основних громадянських прав статей. (Не піти на це,
означало створити чисельну опозицію і небезпечну соціальну напругу.)

Після війни вже не було можливості повернути всіх жінок виключно
до колисок і кастрюль. І вони цього вже не бажали, і капітал ще мав
потребу у частині з них, як робочій силі, і у всіх – як у
платоспроможних споживачах. Економічна концепція Джона Мейнарда Кейнса,
що в 20-і роки вказала капіталізму шляхи самозбереження і розвитку,
вимагала збільшення економічно активного населення. Цього можна було
досягти двома шляхами – народжуючи більше нових людей, чи роблячи
економічно активною пасивну раніше частину населення. Другий шлях був
більш швидкий і простий. Тому він використовувався актиніше.

Дуже сприяли залученню жінок до економічної активності, а разом з
нею – до інших форм суспільної активності – Друга світова війна і період
ліквідації її наслідків.

За порівняно дуже короткий історичний період – усього тридцять –
сорок років, суспільне положення жінки змінилося більш суттєво, ніж за
багато попередніх сторіч. Зокрема, у розвинених країнах жінки нарешті
були повністю рівноправні з чоловіками. (Звичайно, природня функція
жіночої статі вимагає надання їй і деяких прав, якіх не має у чоловіків,
бо вони їм не потрібні. Наприклад, право переривання вагітності.)

Ці зміни більш-менш адекватно відображувалися у суспільній
свідомості.

Останньому сприяло те, що релігія, що формально залишалася
основою суспільної ідеології, в реальності вже мала значно меньші вагу і
вплив, ніж коли небудь раніше.

Названим змінам сприяв розвиток науки і досить високі можливості
поширення наукових знань. Зокрема, знань про важливе суспільне значення
людської сексуальності, про фізіологію сексуальності та
біолого-психологічні основи сексуальної поведінки, контрацепцію.

На останні (на знання про контрацепцію) був особливо високий
попит. Ще Перша світова війна, що призвела до порушення існуючої
організації сексуального життя і встановленню в цій сфері більш високого
(хоча – не завжди бажаного), рівня свободи і, одночасно, позбавила
багатьох жінок можливості дітонародження, стимулювала розвиток потреби
знань про протизаплідні засоби і, зрозуміло, вимогу наявності таких
засобів. Відома англійська письменниця Барбара Картленд свідчить:
“Реальна емансіпація жінок почалася … коли за допомогою контрацепції
їм вдалося раціоналізувати своє сексуальне життя. /…/ Перша світова
війна рішуче і остаточно зломала бар(єри, що не дозволяли жінкам жити
любовним життям по власному бажанню. /…/ Кохання вже не прикидалося
чимось відокремленим від сексу. Секс тепер вийшов на перше місце…”.
(19. С.208-209)

У середені 40-х років Вільгельм Райх так оцінив дві світові
тенденції розвитку процесів змін статевих відносин: “Сьогодні, … ,
Радянська Росія, що є результатом пролетарської революції, реакціонна у
сексуально-політичному відношенні…, тоді як Сполучені Штати Америки,
що народилися в ході революції буржуазної, можна охарактерізувати як
країну, по меньшій мірі прогресивну у цьому відношенні”. (18. С.11)

І дійсно, лібералізм, іманентний демократичному суспільству,
дозволяв, наприклад, робити (попри негативне у деяких випадках ставлення
до цього якоїсь його частини) наукові дослідження у галузі
сексуальності. Так, у 40-і – початок 50-х років своє видатне дослідження
сексуальної поведінки провів вже згаданий у попередніх розділах Елфрід
Кінзі.

Правда, як відомо, у 50-ті роки в США розгорнулася активна
боротьба за те, щоб приховати від громадськості результати цих
досліджень, оскільки вони, показуючи дійсний стан справ, руйнують міфи,
на яких базувалася офіційна мораль, а також за те, щоб взагалі
унеможливити подібні дослідження. Несправедлива критика і переслідування
так вплинули на самого професора Кінзі, що призвели до його передчасної
смерті.

Проте, вона стала єдиним негативним наслідком цієї спроби
примусити науку працювати на справу збереження уявних моральних
цінностей. Переслідування були припинені. У США був створений Інститут
сексологічних досліджень, названий ім(ям Кінзі, який і зараз є одним з
найавторитетніших центрів таких досліджень.

Наприкінці 50-х — 60-ті роки двадцятого століття, внаслідок
одночасного впливу багатьох різнопланових факторів у значній частині
західного світу склалася революційна ситуація. Проте революція, яку вона
провіщала, була не соціальна, а сексуальна.

У Сполучених Штатах на той час у життя вступало покоління, що
народилося після війни, в період швидкого розвитку продуктивних сил
суспільства, що, в поєднанні з намаганнями батьківського покоління
надати йому більше, ніж мало воно саме в попередні важкі роки, виховало
у цього покоління звичку мати все необхідне без докладання до цього
зусиль. Вона стала новим фактором свідомості, який відрізняв нове
покоління від батьківського, орієнтованого на докладання всіх зусиль для
досягнення життєвого успіху.

Те, що цінували батьки, не стало цінностями їх дітей. Мільйони
їх пішли з дому на вулиці і парки і, демонструючи протест проти
цінностей батьків, вдягнулися у драні джинси, відпустили довге волосся,
перестали митися і почали дуже маштабні експерименти з сексом і
наркотиками. Проте згодом, значна частина цього покоління, яке отримало
назву “розділене покоління” (на амер. сленгу – “біт дженерейшн”:
англійськ.- bit – похідне від binary – подвійна і digit – позначка;
термін, що використовується у джазі і інформатиці) потроху почало
відмовлятися від найбільш радикально-екстремальних моментів свого буття.
В процесі інтегрування в суспільство батьків – воно почало жити в
домівках, стало митися, зробило більш акуратні зачискі і обмежило
вживання наркотиків та сексуальне експерементування. А також — почало
працювати задля забезпечення себе і дітей, що в нього народилися.

Але деякі звички молодості залишилися. До того ж, і суспільство
засвоїло деякі цінності бітників.

Звідти не тільки традиційні вже драні джинси, але й новий рівень
сексуальної свободи.

Абсолютно необхідним фактором останньої став новий рівень ефективності і
доступності протизаплідних засобів. (Йдеться про тонкі латексні
презервативи, внутрішнньоматкові “спіралі” і, особливо, пероральні (per
+ oris – латин. – для + рота; такі, що приймають через рот)
протизаплідні пілюлі.)

Ще один фактор сексуальної свободи – існування ефективних
антибіотиків і сульфаніламідних препаратів, які, як тоді здавалося,
роблять непотрібними хвилювання про інфекції, що передаються статевим
шляхом.

Ситуація в Європі дещо відрізнялася від американської. Проте і
тут існував конфлікт поколінь, який, зокрема, характеризувався
намаганнями молоді отримати більше сексуальної свободи.

Важливим фактором підготовки сексуальної революції на Заході
стала поява філософсько-соціологічної концепції, яка обгрунтувала
необхідність змін сексуальної сфери. Їі автором був Герберт Маркузе –
німець за походженням, що отримав у Німеччині блискучу філософську
освіту і займався там науковою роботою, колишній соціал-демократ, що
емігрував з нацистської Германії через Швейцарію до США, де викладав в
універсітетах, а у 1942 — 1950 роках працював у розвідувальних органах,
у тому числі — був відповідальним співробітником ЦРУ, де займався
ідеологічними операціями.13 Після повернення до вікладацької і наукової
роботи Маркузе підготував і у 1956 році видав одну з найбільш відомих
соціально-філософських праць ХХ-го століття, якій дав назву – “Ерос і
цивілізація. Філософське дослідження вчення Фройда”.

У цій роботі Маркузе всебічно розглядає ідею Фройда про те, що
існування сучасної культури стало можливим тільки завдяки сублімації
людської сексуальності, пригнічення якої

стало платою за її створення. Будь яке пригнічення, примус, — вказує
автор, – є проявом несвободи. Проте, вона є необхідною, що робить
устремління людей до повної свободи нейздісненним. Але, хоча повністю
звільнитися від примусу неможливо, та в сучасних умовах є можливості
значно обмежити його дію, бо чимала частина того що створюється в
суспільстві в дійсності є необхідним не для потреб людей, а лише для
підтримання нераціональних суспільних порядків. Більше того, обмеження
примусу і збільшення свободи абсолютно необхідні, бо пригнічення
інстинкту життя — Еросу, основою якого є сексуальність, в сучасних
умовах небезпечно посилює дію Танатоса — інстинкту смерті. Останнє стає
загрозою існування людства.

Написане вище – коротке, а тому, — вимушено дуже спрощене,
викладення ідей Г.Маркузе (які він докладно розглянув ще й у іншій
роботі — “Одномірна людина: Дослідження ідеології розвиненого
індустріального суспільства”(1966р.)).

Твір Маркузе – достатньо складна філософська праця, яка не є
доступною для пересічного читача, бо її розуміння вимагає наявності
чималого обсягу знань і філософської культури. Тому, до адресату, якому
ця робота була призначена – молоді Заходу, вона дійшла не скоро і не
стала зрозумілою у всіх аспектах. Проте, основне молодь зрозуміла і
прийняла. А після перевидання “Еросу і цивілізації” у 1966 році, де
Маркузе прямо звернувся до молоді з закликом політичної боротьби, бо:
“…Молодь – на передовій боротьби за Ерос проти Смерті і проти
цивілізації (йдеться про сучасну репресивну цивілізацію, яка бажає
увіковічити себе, не рахуючись з дійсними потребами людей. Авт.), котра
намагається скоротити “об(їздний шлях до смерті” шляхом контролю над
засобами підтримання життя”(20. С.309), опозиційно налаштована до
західної цивілізації молодь почала сприймати 68-річного професора як
свого ідейного лідера.

Навесні 1968 р. у передмісті Парижу Нантері почався бунт
студентів Паризького універсітетету з приводу адміністративної заборони
студентам одної статі відвідувати гуртожитки, де живуть студенти іншої
статі. Ніхто не міг передбачити, що цей привід стане каталізатором самих
масових суспільних заворушень другої половини ХХ-го сторіччя.

Несподівано для всіх, і в першу чергу для самих студентів, їх
протестні акції підтримали мільйони людей. І не тільки у Франції, а по
всій Європі. Заворушення величезних мас молоді не могли обійтися без
сильних емоцій. На вулицях з(явилися барикади, запалали авто і магазини.
Емоції і бажання продемонструвати своє ставлення до існуючих порядків
підштовхували молодь до організації оргій прямо на вулицях.

Протестували проти усього – і проти війн в Алжирі і В(єтнамі,
проти умов праці і системи освіти, проти виборчої системи і системи
соціального забезпечення тощо. Перелякані обивателі, якщо могли собі це
дозволити, пакували валізи і купували білети на літаки до більш
спокійних країн.

Влада Франції (і деяких інших країн) мусила піти на суттєві
поступки і повністю чи частково задовольнити багато з вимог молоді.
Країна була у шоці. Студентська революція стала важливою причиною
відставки у 1969 році її президента, одного з найвидатніших діячів в
історії країни генерала Шарля де Голля. Проте вона і близько не підійшла
до цілей, які визначив Маркузе.

Але ж значних послаблень у сфері сексуальної політики вона таки
досягла. Що декому дає підставу називати цю революцію – сексуальною
революцією.

Годі й казати, що заборон на відвідування гуртожитків і скільки
завгодно тривале перебування в них більше не існувало. На пляжах
Лазурного узбережжя жандармерія перестала ганятися за голими пляжниками
і невдовзі там стало важко зустріти вже людей у купальниках.

У Каннах фестивалі порнофільмів збирали багатотисячні натовпи. Легке
порно отримало доступ навіть на телебачення.

Сексуальний лібералізм з Франції поширився на багато країн
Європи, Америки, Азії і Австралію. Мініспідниці, які повністю відкрили
ноги, купальники топлесс, які повністю оголили груди, модна фігура a la
Твіггі (“Гілочка”- найпопулярніша манекенниця того часу) – стали
загальним надбанням. Зокрема Твіггі, стала ідеалом, заради досягнення
подоби з яким мільйони молодих (і не дуже) жінок у всьму світі сідали на
найжорстокішу дієту. А чому? А тому, що це давало можливість походити не
на дорослу жінку, яка має народжувати дітей, годувати їх своїм молоком,
піклуватися про них, а на дівчинку-підлітка з нерозвинутима стегнами і
грудями – модну сексуальну іграшку, дивлячись на яку і в голову не
прийде думати про дітей.

В 70-і роки еротизм у моді от(кутюр перестав задовільнятися тільки
підкреслюванням жіночих принад і натякати на привабливість прихованих
частин тіла, і сам Ів Сен-Лоран вивів на подіум манекенницю у прозорій
блузці з повністю відкритими грудями.

В художній літературі з(явилося чимало не безталанних авторів, які
створили справжню філософію сучасної сексуальності. Таких як, наприклад,
Еманюель Арсан з її знаменитим романом “Емманюель”. А справжню наукову
працю по філософії сексуальності під назвою “Історія сексуальності”
розпочав Мішель Фуко, один знайвідоміших філософів ХХ-го сторіччя (що
помер у 80-ті роки від СНІДу не завершивши цієї праці).

Сільвія Крістель набула всесвітньої слави, знявшися і ролі леді
Чаттерлей у фільмі по відомому роману Д.Лоуренса “Коханець леді
Чаттерлей”, і в кількох фільмах, де грала Емманюель, персонаж оповідань
і романів згаданої вище Е.Арсан. Ці фільми, попри їх відверту
еротичність були доступні глядачам, як правило,без обмеження віку.

Мабуть мало хто з відомих кінорежисерів не знімав еротичних
сюжетів, а декотрі з них, наприклад Тінто Брас (знявший такі відомі
стрічки як “Ключ”, “Калігула”), повністю переключилися на цей жанр.

Появу і широке розповсюдження побутових відеомагнітофонів
соціологи пояснюють колосальним попитом на порнофільми. Про це свідчить
і те, що індустрія порновідео дає величезні прибутки.14

В музиці панував біт з його сексуальними ритмами. Мільйони людей
мліли, слухаючи їх у виконанні неперевершених Бітлз. Відомий поет-бітник
Ален Гінзберг, відвідавши концерти Бітлз записав: “Біт є засобом
сексуального звільнення. /…/ Ці маленькі дівчата чотирнадцяти,
п(ятнадцяти років ще незаймані. Про секс вони лише чули, але вони
відчувають його у своєму тілі, коли починає вібрувати біт”. (Цит. по:
21)

Щодо сексуальної поведінки, то в гетеросексуальних контактах
стало дозволено абсолютне все, що не загрожувало життю і здоров(ю
партнерів. Світ зачитувався знаменитою працею професора Алекса Комфорта
“Радощі сексу”, створеною за подобою кулінарної книги.

Дотримуватися подружньої вірності стало не зовсім пристойно.
Популярним було відношення до сексу як до спорту. (Існувало навіть гасло
такого “спорту” : “Жодного дня без оргазму”.) У 70-і роки американське
подружжя на призвище О(Нейл написало книгу “Відкритий шлюб”, де виходячи
з того, що оскільки сучасний секс переслідує тільки гедоністичні цілі і
не пов(язаний з дітонародженням, перебування в шлюбі не має вимагати від
подружжя відмови від сексуальних контактів з іншими партнерами. Важливо
зберігати не фізичну вірність, яка вже не має тієї доцільності, що мала
раніше, а взаємні почуття, які будуть підточені, якщо члени подружжя
будуть вдаватися до брехні і приховувати свої стосунки. Тобто,
сексуальні контакти на стороні мають відбуватися з відома один одного.

Чималої популярності набував рух свінгерів (від джазового терміну
“свінг” – перепад тональності; на амер. сленгу – обмін сексуальними
партнерами).

Зовні все це виглядало як спроба надолужити в сексі те, чого були
позбавлені попередні покоління.

Звичайно, далеко не всі були згодні з такою “сексулізацією”, яка
надто інтенсивно руйнувала систему традиційних цінностей і породжувала
стан психологічної нестабільності в суспільстві. Опір цих людей був
фактором, який пригальмовував описані процеси, але не міг їх зупинити.

Та на початку 80-х років відбулися події, які, як здавалося, могли
все кардинально змінити.

З(явилися перші хворі на СНІД – синдром набутого імунодефіциту, який, як
з(ясували дослідники, був наслідком зараження вірусом імунодефіциту
людини (ВІЛ). Цими хворими були геї, що мали зносини у анальний отвір, і
наркомани.

З(ясувалася відсутність засобів лікування імунодефіциту. Адже
це хвороба імунної системи, яка сама призначена боротися з будь якою
хворобою, але не може лікувати себе. Зараження ВІЛ в близькій чи не дуже
перспективі мало один кінець – смерть.

Здавалося, от вона — “Божа кара” за найтяжчі гріхи, які широко
розповсюдживалися в тогочасному суспільстві, і застередження тим, чії
гріхи не такі страшні. Та невдовзі стало зрозумілим, що в дійсності все
не так. Бо СНІДом хворіють і гетеросексуали, деякі з яких ведуть цілком
помірне і пристойне сексуальне життя, і діти, інфіковані ін(єкціонним
шляхом. Одним словом, ті – кого, начебто, нема за що карати.

Але безперечна пов(язаність СНІДУ із статевими контактами
примусила переглянути

образ сексуальної поведінки, який склався за період з кінця 60-х років
по початок 80-х.

Вчорашня неупорядкованість її мала зникнути.

Зміни давалися важко. Про це свідчить, що й у розвинутих країнах
поширення СНІДу не припинилося, а лише пригальмувалося. Обережність
призвела до появи нових варіантів сексуальної аскези. Наприклад, якась
частина молоді обох статей почала декларувати необхідність максимально
довгого збереження незайманості. (Проте, хлопця, чи дівчину із значком
на грудях “I(m virgin” (“Я – незайманий (на)”) можна зрозміти як таких,
що бажають виділитися, чи таких, що бояться сексуальних відносин, але
бажають приховати це під машкарою принципової незайманості.)

Але, все ж таки, масового зворотнього руху до попередніх
обмежень сексуальності не відбулося. Обережність, перебірливість – але
не відмова. Ось алгоритм сучасного сексуального життя.

Секс залишається значною цінністю для особистості. Про це
свідчить хоча б поява нових високоефективних засобів, що допомогають
боротися з еректильною дисфункцією у чоловіків, і, таким чином сприяють
підвищенню його якості.

Викладене вище дозволяє нам зробити такий висновок: сексуальні
революції дійсно відбувалися, проте закінчилися. Але те, що вони
зробили, призвело до суттєвих змін міжстатевих відносин і сексуальної
культури. Це не означає, що життя не вимагає і не буде вимагати якихось
інших змін. Але є підстави сподіватися, що вони відбудуться еволюційним
шляхом, без революційних потрясінь.

Література

Платон. Держава.

Платон. Закони.

Ковалевский М.М. Очерк происхождения и развития семьи и собственности.
– Стокгольм, 1890.

Малтус Т. Дослідження закону народонаселення, або пгляд на те, як він
впливав і як впливає на людське життя з оглядом нашіх перспектив на
пом(якшення спричинюваного ним зла. _- К., 1998.

Корегін О.Я. Демологічні концепції: навчальний посібник. – К., 2003.

Бебель А. Женщина и социализм. – М., 1959.

Цеткин К. Из записной книжки. – В кн.: Воспоминания о Ленине. Т.5. — М.,
1979.

Ленін В.І. Робітничій клас і неомальтузіанство. – Повне зібр. творів.
Т.23.

Крупская Н.К. Война и деторождение. – Коммунистка, №1-2, 1920.

Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства.

Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.21.

Бабель И. Конармия. – Кемерово. 1966.

Голод С.И. Изучение половой морали в 20-е годы. – Социологические
исследования, 1986, №2.

Гіденс Е. Соціологія. –К., 1999.

Ленин В.И. Инессе Арманд 4(17) января 1915 г..

Инессе Арманд 11 (24) января 1915 г.. _- Соч. т.35.

Коллонтай А.М. Дорогу крылатому Эросу! (Письмо к трудящейся молодёжи.)

— Молодая гвардия, 1923, №3(10).

Залкинд А.Б. Революция и молодёжь. –Л., 1924.

Маяковский В.В. Письмо Татьяне Яковлевой. В кн.: Маяковский В.В.
Стихотворения. Поэмы. Пьесы. – Л., 1983.

Райх В. Сексуальная революция. – СПб.-М., 1997.

Катртленд Б. Таинство любви сквозь призму истории. Отношения мужчины и
женщины с библейских времён до наших дней. – М., 2001.

Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Философское исследование учения Фрейда. –
К., 1995.

Шмидель Г. Битлз – жизнь и песни. – М., 1989.

1.Хоча в історичній перспективі це несло з собою втрату їх суспільної
ваги і набуття, натомість, залежності від чоловіків. Але хто міг би це
передбачити і кого тоді могло це хвилювати? А головне – чим можна було б
цьому зарадити?

2.Зокрема, дуже важливе на його погляд для розвитку фізичної сили,
вправності і краси, право займатися фізичними вправами (тим, що зараз
називається фізичною культурою), причому, в найзручнішому для цього
вигляді – оголеному (як це було за часів розквіту Спарти, що в багатьох
випадках служила Платону за взірець). Платону треба віддати належне за
те, що він визнавав необхідність для жінки сексуального задоволення, що
видно хоча б з того, що він передбачав, що в ідеальній державі треба
знаходити можливості для запобігання шкоди для здоров(я молодих вдів.
(1. Розд.930 а-с)

3.Правда, в християнстві існує культ Божої матері, який, вочевидь, є
запозиченням з повсемістно існувавших дохристиянских материнських
культів. Але він лише незначною мірою послаблює суворе ставлення
християнства до жінок, і, при тому, переважно лише до жінок-матерів.
Упереджене ставлення до жінок можна дослідити хоча б на прикладі деяких
правил православної церкви, де від жінок вимагається утримання від її
відвідин у період менструацій, покриття голови під час перебування в
храмі (щоб сховати волосся – один із засобів зваблення, а також для
проявлення смиренності). Ніколи, навіть під час її хрещення, жінці не
потрапити до царських врат вівтаря. Як ніколи не стати
священослужителем. (Справедливості раді зазначимо, що більшість цих
обмежень для жінок існує і в інших християнських конфесіях.)

4.Це, за логікою, мало б стосуватися і жінок. Але судячі з контексту
знаменитої праці Мальтуса “Дослідження закону народонаселення”, для них
він такого наслідку зменшення народжуваності не передбачав.

Чернишевський зробив це у коментарях до власного перекладу відомої праці
Дж.Ст.Мілля “Основи політичної економії”, де той висловлює думку, що
попри відсутність проблеми забезпечення населення засобами існування,
якою був так стурбований Мальтус, зростання його треба припинити, бо
воно вже не приносить користі економіці, але заважає розвитку наявного
населення. До того ж Чернишевський — автор відомого твору “Що робити?”,
що, зокрема, змальовував становище жінок у тогочасному суспільстві і мав
чималий вплив на уми кількох поколінь.

На перших етапах виникнення фемінізму чимало феміністок виступало за
досягнення рівності між чоловіками і жінками у підході до сексу. Проте,
вбачали її не в створенні для жінок можливостей подолання поведінки, що
базувалася на вимушеній сексуальній аскезі. На їх погляд, для досягнення
гармонії треба було перевиховати чоловіків, створити у них таке ж,
відповідаюче нормам тогочасної моралі ставлення до сексу, яке було
характерне для жінок. У ХХ-у сторіччі у феміністському русі, основні
напрями якого, до речі, мали і мають підтримку у великої кількості
чоловіків, виникли відносно нечисельні екстремістськи напрями. Зокрема
такий, прибічниці якого виступали проти того, що жінки взагалі мають
народжувати дітей. Він, певною мірою, пов(язаний з рухом за відмову від
чоловіків у сексі. Дехто виступає за усунення чоловіків від політичної
влади (чи максимального обмеження їх впливу на неї).

На запитання своєї дочки, що та має робити, коли вперше залишиться
наодинці із своїм чоловіком, Її Величність відповіла:”Закрий очі і думай
про Англію”.

Нагота сама по собі лише дотично стосується сексуальності. Але в
суспільстві, вихованому у дусі сорому за прояви природної сутності
людини, а до них належать і людська сексуальність, і людське тіло, вони
майже ототожнювалися. Тому зняття табу на оголеність тіла сприймалась як
часткове зняття табу на сексуальність.

Який, завдяки приятельским стосункам з “полум(яним”
революціонером-інтернаціоналістом

чекістом Бела Кун, зумів у 20-ті роки врятувати від смерті
десятки людей.

Наприклад Володимир Маяковський жив з Лілєю Брик, яка одночасно
перебувала у юридичному

шлюбі і фактичному зв(язку з Йосипом Бриком. Правда, Маяковський
дуже переживав, що

доводиться ділити кохану жінку з іншим чоловіком. Але він
одночасно був закоханий і в іншу

жінку, відносно якої навіть звертався у своєму заповіті до
Радянського уряду з проханням

проявити до неї турботу.

Це можна добре побачити аналізуючи художню літературу того періоду.
Наприклад, персонаж дуже відомого в 20-ті роки роману П.Романова “Без
черемухи” наполягав на тому, що квіти, які для нього символізували
усілякі тонкощі психологічного спілкування між чоловіком і жінкою,
непотрібні. Бо ж вони лише невиправдано затримують процес їх просування
до койки. Після появи цієї книги у 1926 році в суспільстві розгорнулася
активна дискусія –“з черемухою чи без?”.

Як бачимо, наш земляк Кашпировський мав свого предтечу.

Останнє стало підставою для звинувачення Маркузе у тому, що і сексуальна
революція, необхідність якої він теоретично обгрунтував була провокацієй
його колишнього відомства, спрямована на каналізацію протестного руху в
сексуальну сферу для запобігання його спрямованості на сферу соціальну.
Якщо так, то, мабуть, в ЦРУ працювали тільки генії, а постать Леніна не
можна розгледіти у тіні постаті Маркузе. Проте історія підказує, що
попередня діяльність людини зовсім не обов(язкого визначає наступну.
Микита Хрущов ходив у підручних Сталіна, проте саме він зробив максимум
з того, що було можливим на той час, щоб цей режим змінити.

14. На сексі взагалі заробляють величезні гроші. Померла років
десять тому німкеня, колишня військова льотчиця періоду Другої світової
війни, яка після її закінчення для прогодування себе і дітей почала
виробляти товари для сексу і порнографію, під кінець життя мала активи у
сотні мільйонів марок.

Похожие записи