Тема. КУЛЬТУРА ХХ СТОЛІТТЯ

Панорама культури ХХ ст. досить барвиста. Зовсім незначна частина
населення світу — мисливці та збирачі — є носієм архаїчної культури;
більша частина людства перебуває на рівні традиційної, аграрної
культури; і лише одна третина з 5 млрд. людей досягла стадії
науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок
потужного розвитку засобів масової комунікації та інформації сучасна
культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів
світу. У зв’язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури,
окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури
характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація та
інституціоналізація.

Витоки процесу індустріалізації походять з далекого минулого, однак
сьогодні цей процес різко прискорився. Зруйнувавши звичаї, пов’язані зі
старими формами виробництва, змінивши звички вжитку, відірвавши
трудівників від їх грунту, індустріалізація релятивізувала культуру як
середовище. Нині інформація і різноманітність техніки інформації
сприяють посиленню абстрактної раціоналізації колективного життя в
цілому. Сюди можна приєднати й такі явища, як прискорене навчання,
розповсюдження великих тиражів преси, супутникове телебачення, нові
системи аудіовізуальної техніки, зіткнення партій. Все це призвело до
створення досить ефективного світу думок — нової фігури культури як
горизонту.

Будь-яке суспільство являє собою спадковість інститутів, тобто
організованих форм колективного життя, спадкоємність яких утворює сферу.
Ці інститути — щось подібне тканині, яка зіткана із звичаїв, звичок, із
переплутаних ниток колективної пам’яті. В усіх суспільствах, навіть
архаїчних, ця тканина замінюється від різкого чи плавного ходу історії.
Процес програмування інституціоналізації культурних змін, котрий почався
ще в минулі сторіччя, нині швидко поширюється. Наука і мистецтво стають
індустрією, механізм розвитку якої ховається від його творців. Навчання
стає все більше формалізованим: школа розповсюджує свій вплив, і
навчання віднині — турбота держави; людська поведінка на всіх своїх
стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм і екзаменів. Для всіх цих
різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко
визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації
минулого, коли в людей було відчуття певної стабільності культурного
середовища, прийшло її виробництво. У певному смислі нині відбувається
незвичайне зміщення культури як середовища в бік культури як горизонту.

Слід звернути увагу на той момент, що ХХ ст. народило феномен
«конгломератної культури». Це означає, що відкриття в галузі живопису,
музики, літератури, психології, етики не «стикуються» з теоремою Геделя
про неповноту арифметики, з концепціями «чорних» і «білих» дір,
«багатоповерхового» вакууму, або з концепцією Метавсесвіту як
унікального екземпляру, який в структурному плані є невичерпною множиною
найрізноманітніших цілісних світів (Всесвітів). Іншими словами, сучасна
науково-технічна культура є своєрідним набором різних культурних
мікрокосмів, котрі необхідно синтезувати в єдине ціле.

Необхідно також врахувати ряд факторів сучасного світу: прискорення
розвитку техніки, транспорту і зв’язку, загроза руйнування навколишнього
середовища і вичерпання природних ресурсів, зростаючої взаємозалежності
та взаємозв’язок усіх країн тощо. Всі ці фактори призводять до того, що
власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну
необхідність виживання людства. На думку генерального директора ЮНЕСКО
Ф. Сарагоси. «встановлення справжнього культурного плюралізму — єдиний
шлях, що дозволяє протистояти зростаючій одноманітності, котра несе в
собі експансію технічної цивілізації». Цей шлях повинен розглядатися як
фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що
забезпечує зближення людей та ідей, розширення взаєморозуміння та
солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку,
що є метою будь-якого розвитку.

Без культури не може бути дійсної свободи. Багато досліджувачів (Ф.
Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тому, що задачі нашого часу
вимагають сміливого підходу до проблем ХХ ст., що основні проблеми
виникають у сфері культури і їх вирішення — у розвиткові культури.
Дійсно, одні з вирішальних труднощів західного суспільсьтва — це значне
відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини.
Людський мозок живе в ХХ ст., а серце більшості людей ще перебуває в
кам’яному віці. Людина у більшості випадків ще недостатньо зросла, щоб
бути незалежною, розумною, об’єктивною. Людина не в силах винести, що
вона віддана власним силам, що вона мусить сама визначати смисл свого
життя, а не одержувати його від якоїсь вищої сили, тому людям і потрібні
ідоли та міфи. Людина пригноблює в собі ірраціональні пристрасті — тягу
до руйнування, ненависті, зависливості й помсти, вона схиляється перед
владою, грошима, суверенною державою, нацією. І хоча на словах людина
схиляється перед вченням великих духовних вождів людства — Сократа,
Ісуса, пророків, Будди — вона перетворила ці вчення в клубок пережитків
і ідолопоклонництва. У зв’язку з цим відомий західний психолог Е.Фромм
ставить питання: «Як же людство може врятуватися від самознищення в
цьому конфлікті між передчасною інтелектуально-технічною зрілістю та
емоційною відсталістю?». Відповідь тут одна: необхідне всезростаюче
розуміння найважливіших фактів соціального буття, необхідне
усвідомлення, яке зможе зберегти людство від непоправних безумств. Це
розуміння, це усвідомлення дає тільки звернення до культури, її
досягнень, її складових тисячолітньої мудрості.

Усі культурні, в традиційному розумінні, народи мають власний фольклор,
епічні сказання, свою власну культурну свідомість, що склалася завдяки
трудам багатьох поколінь. Зароджувалися ці сказання в осідлих народів
серед селян, що жили миром, общиною, були своєрідною культурною і
економічною спільністю. Фольклор, колективне за своєю суттю мистецтво, і
епос, тобто колективні сказання, не могли, зрозуміло, виникнути серед
фермерів, які жили відособлено і були від початку засновниками
сільського населення Північної Америки. Під час розвитку сільського
господарства за американським шляхом для виникнення фольклору не було
необхідних підстав.

Висока культура, яка завжди проростає на грунті фольклору, щоб бути
по-справжньому живою й сильною, потребує в серйозній, стійкій
національній традиції. Сполучені Штати, в частині своїй у Новій Англії,
наслідували англійську традицію, нехай дещо провінційну, колоніальну,
але все ж вони її мали. До послаблення культурного впливу Нової Англії
призвели, напевне, громадянська війна і хвиля імміграції з неангломовних
країн, що послідувала за нею, ріст промисловості, освоєння заходу
країни. І все ж американські діячі культури постійно оглядаються на
Європу, перебуваючи під очевидним впливом її духовного авторитету і
чарівності. Дійсно ж американським мистецтвом, що володіє певними
самостійними традиціями, можна вважати лише кіно, наймолодше і
самостійне з усіх видовищних мистецтв.

Процес утвердження культури був досить протирічним. Він супроводжувався
гострою ідейною боротьбою. Треба було відстоювати культурну спадщину
минулого проти прихильників вульгарно-соціологічного, нігілістичного
підходу (Пролеткульт). Останні закликали знищити стару культуру,
ліквідувати музеї з реліквіями минулих формацій і створити особливу,
пролетарську культуру. У 20-ті роки ХХ ст. ожили традиції передвижників:
художнє життя країни вимагало мистецтва гостросоціального й зрозумілого
широким масам. У той же період не тільки продовжувало розвиватися, а й
переживало дійсний розквіт мистецтво, яке ми звемо «російським
авангардом», оскільки час революційних перетворень кличе художників до
нових творчих експериментів. Продовжувався розвиватися супрематизм у
прикладному мистецтві, графіці, дизайні, архітектурі, виявив свої
можливості конструктивізм, яскравим прикладом якого був монументальний
архітектурний ансамбль «Держпром» у Харкові.

Однак цей сплеск у розвиткові культури із встановленням панування
адміністративно-командної системи в нашій країні поступово спадав, і
загалом до початку перебудови в культурі тривала боротьба між
бюрократичним і гуманістичними напрямками. Лише в результаті
революційної перебудови в нашій країні зможе повністю розкритися
культурний потенціал, який спрямований на розвиток людини як
громадянина, як високоморальної, естетично розвинутої особистості, яка
може творити за законами правди і краси.

Захист культурної самобутності народів в усьому світі містить множину
проблем. У горизонтальній площині проблеми культурної самобутності
виявляються у нескінченній численності соціальних ситуацій: від
етнічних, релігійних і мовних меншостей до робітників-емігрантів; від
культур, які намагаються зміцнити національну єдність на основі певної
базової культурної самобутності, до поневолення — повільного, але
невмолимого — великих культур одноманітної космополітичної культури. У
вертикальній площині проблема значно складніша, бо необхідно точно й
конкретно визначити, від чого може відмовитися дана група і що вона
пристрасно бажає зберегти. Захист культурної самобутності, зрозуміло, не
повинен означати «вавілонізації» людства, так само, як не допустимо
жертвувати культурними різницями в ім’я загальної одноманітності.

Сприяти різноманітності культур — одна із цілей світової спільності
(ООН), що зафіксована в першій статті Статуту ЮНЕСКО. У ній говориться,
що мета співробітництва — сприяти «зближенню і взаєморозумінню народів
шляхом належного використання апарату колективного інформування,
рекомендуючи для цього укладення міжнародних ухвал, які вона (ЮНЕСКО)
вважатиме корисними для вільного розповсюдження ідей словесним і
образотворчим шляхом». Однак культурна різноманітність не є чимось само
собою зрозумілим, її необхідно розвивати. І ряд останніх технічних
досягнень відкриває особливі переспективи в цьому плані.

Головну роль тут, безумовно, вирішують досягнення в галузі електронних
засобів зв’язку. Папір і фотоплівка як засіб збереження і передачі
інформації поступаються магнітофонній плівці та лазерному дискові,
кабельному телебаченню тощо. З появою нових засобів передачі
інформаційних і розважальних програм буде, напевне, розширюватися й
потреба, і економічні умови, що змінюються, дадуть змогу передавати
спеціалізовані тексти та відеопрограми, які б повніше задовольняли
різноманітні потреби аудиторії. Деякі скептично настроєні культурологи
схильні вважати, що нова техніка телекомунікацій принесе ще більше
засилля американської «попкультури» з тією лише різницею, що
відтворювати її буде японська електроніка. Інші вказують на те, що у
технічних вдосконалень є одна особливість, котра може розширити
культурні зв’язки. Мова йде про так звану теорію наслідків розвитку
засобів комунікації. В основі цієї теорії полягає проста думка, що в
міру розвитку нової (і, по-первах, досить коштовної) техніки типу
відеокасет, телетексту, прямих передач через супутники та кабельне
телебачення, насамперед у промислових країнах запит на диверсифіковані
культури та спеціальні програми буде випереджати пропозиції. Це відкриє
для найбільш заповзятливих країн, що знаходяться на нижчих ступенях
розвитку, можливість зосередити зусилля на підготовці й продажу
спеціалізованих матеріалів. Все це може призвести до зміни традиційної
тенденції, за якої з появою телебачення та інших засобів масової
інформації в країнах, що розвиваються, збільшився попит на американські
та європейські програми.

Загалом можна стверджувати, що в ХХ ст. мобільність людей, які
перерізають культурні та національні кордони, настільки велика, що буде
виправдане якісне зрушення у передачах спеціалізованих матеріалів для
людей, котрі недавно освоїлися в чужій країні. В міру того як культурна
інформація, «переливаючись» за межі цих окремих груп, стане надбанням їх
нових і допитливих сусідів, можна очікувати зменшення культурних
відмінностей і взаємного непорозуміння.

Тема. КУЛЬТУРА НА ПОРОЗІ ХХІ ВІКУ

На порозі ХХІ століття в суспільній свідомості все більше стверджується
думка про те, що людство перебуває на крутому переломі. Свідчення цього
— не лише катаклізми нашого століття (дві світові війни, ряд революцій,
в ході яких відбилася мерзотна жорстокість, руйнування загальнолюдських
цінностей, соціальний, моральний, економічний та інтелектуальний хаос,
різного роду геноцид до цілого ряду народів та ін.), але й глобальна
криза суспільства, показником якої є екологічна катастрофа, що
насувається, вичерпання ресурсів, наркоманія й т. ін. Цілком зрозуміло,
що користуються популярністю книги В. М. Массона, Л. М. Гумільова, Н. Я.
Данилевського, Л. Февра, К. Ясперса, П. Сорокіна, А. Тойнбі та Н. М.
Моїсеєва, присвячі смислу історії, її характеру, природі різних
цивілізацій і культур, їх долям. В них викладено роздуми про долі
майбутніх цивілізацій, робляться спроби осмислити глобальну кризу
культури як народження нової цивілізації з притаманними їй цінностями та
ставленням до світу.

Криза західного суспільства детально проаналізована іспанським
філософом Х. Ортегою-і-Гассетом в його відомій книзі «Повстання мас»,
присвяченій тривожній європейській суспільній ситуації, яка склалася в
20-30-ті рр. ХХ ст. Оцінюючи підсумки минулого століття, філософ вважає,
що він приніс людству величезні корисні завоювання. Головні з них —
перемога політичної демократії та парламентаризму, небачений в жодній з
минулих епох розвиток техніки. На початку ХХ ст. з усією очевидністю
виявилося, що він створює нову, не схожу з ХІХ ст. історичну ситуацію,
різко відмінну від минулих віків світової історії.

Найбільш наочний та очевидний показник історичного зрушення, що
відбулося, видно у величезному збільшенні маси людей. Минулий вік не
тільки сприяв розвиткові науки й техніки, але в декілька разів збільшив
населення планети, особливо великих міст. Створивши нові, майже безмежні
джерела багатства й комфорту, він дав великій масі людей відчуття
легкості життя, позбавив її моральної вимогливості до себе, почуття
відповідальності перед сучасним та майбутнім, поваги до праці й
традиційних норм суспільної моралі. Цей історичний феномен Х.
Ортега-і-Гассет називає «повстанням мас», підкреслюючи й корисні (нові
блага, більший комфорт, посилення культурного обміну та т. ін.), і
досить негативні сторони, що свідчать про глибоку історичну кризу, яку
переживає сучасне людство.

Слід відзначити, що людина маси — господар сучасного життя, це
людина-власник, позбавлена будь-якого почуття гідності, вона цілком
задоволена, благополучно живе як всі, відчуваючи себе посередністю. Тому
людиною маси може бути й аристократ, і фабрикант, і чиновник, і
самозадоволений цеховий вчений-спеціаліст. Бо людиною маси її робить не
соціальна належність до певного суспільного класу — нижчого чи вищого,
не місце в існуючій ієрархії, а глибока психологічна посередність, що
народжена звичкою до комфорту, втратою позитивної моральної орієнтації.
Завдяки цьому вона задоволена існуючим станом справ, власною
посередністю і не бажає бути (а тим більше стати!) іншою.

В даний час відбувається становлення планетарної (або глобальної)
цивілізації, окреслюються її контури, тобто, розвиток людської культури
вступає у новий, переломний період. На контурі планетарної цивілізації,
що формується, постає нова культура — глобалтех: «Для останнього за
часом виникнення з основних видів культур — глобалтеха — кращою ареною
для вираження його мемів (еквівалент генів у застосуванні до «видів
культур» — В. П.), тем, сцени якої домінують не міста (як у
західноєвропейського виду), не імперське утворення, де домінує велика
бюрократія (як у східноєвропейського), не ареал якоїсь релігії, що живе
під контролем мулл (у виду афразійської золи), і не якийсь інший
територіально цілісний ареал. Швидше середовище існування глобалтеху —
це ринок, на якому домінують форуми, що розвинули тенета зв’язків у часі
та просторі і очолювані свого роду кшатріями, які вирішують долі
економіки, форуми — планетарні корпорації. Останні пов’язані в єдине
ціле «через міжнародні організації та професійні асоціації» (П.
Рікс-Марлоу). Виникає соціальний суперорганізм, здатний у певному
ступені визначати свою долю і такий, що несе в собі різноманітність
культур різних народів.

Дана планетарна цивілізація усвідомлює своє безпосереднє оточення —
Сонячну систему — й почне експансію в Галактику. Вона буде являти собою
психоцивілізацію, адже людство, здійснивши науково-технічну та соціальну
революцію, стоїть на порозі психологічної революції; певні її елементи
вже виявляються у розвиткові американської культури. Безумовно, на
контури планетарної цивілізації, що отримала можливість «моделювати»
альтернативні варіанти власного розвитку, накладуть відбиток
комп’ютеризація, екологізація, космізація, генна інженерія та
застосування психотропних речовин, що діють на психіку людини.

У зв’язку з необхідністю регулювати розвиток планетарної цивілізації,
виникає питання: хто буде домінувати у світі, тобто, кому належатиме
майбутнє? На світове панування нині претендує іслам (вище вже йшла мова
про блискучу експлуатацію ісламу в середні віки). «Іслам виступає в ХХІ
століття,- відзначає Н. Жданов, — як один з напрямків людської
цивілізації, як система світогляду й політичної практики, матеріальної
та духовної культури. Іслам — це й мільйони віруючих, партій, рухів і
міжнародна організація». Нині постає в теоретичному та
політично-практичному плані проблема ісламського панування в світі. Не
випадково Захід трепече перед загравою, що здіймається над
мусульманським Сходом.

Тема. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА СУЧАСНІСТЬ

Одне з дивовижних відкриттів сучасної науки полягає в тому, що давні
люди знали значно більше від нас. Картина світобудови, що формується
нині, віднаходить контури своїх космогоній в індійському та буддійському
тантризмі. Реаніматологія знаходить в Тібетській «Книзі мертвих» опис
таких станів свідомості людини, що помирає, яким вона не може дати
пояснення. Психологія в пошуках обгрунтування різноманітних фантомів
свідомості звертається до шаманізму. Знання прадавніх культур свідчать
про те, що власне реальність примарна, що не свідомість створює різні
світи: саме буття багатолике й хитке. Для містицизму це само собою
зрозуміле; в давньоіндійських вченнях майя виступає як магічна сила
творіння, ілюзія, видимість, фантом. За зовнішнім феноменальним світом
криється дещо інше. Реальність мінлива й багатолика, але людина звикає
до одного з її облич, образів. Ця давня інтуїція знаходиться у фокусі
сучасної фізики, що тісно зіткнулася з оманливістю видимості, з ідеєю
множини фантомних світів. Культурологія приголомшена провіщеннями, які
містять прадавні тексти.

У вік ЕОМ все більшу роль відіграє плідний синтез науки, технології та
поезії, бо поезія виплекала всі інші людські знання. Відомий вчений В.
Гейзенберг у аналітичній доповіді підкреслює, що «мова поетів повинна
бути тут важливішою від мови науки». Зараз на Заході відбувається
інтенсивне проростання «поетичної компоненти» у соціально-економічній
структурі інформаційного суспільства. Дослідження Гарвардського
університету та фірми «Белл» довели, що випускники гуманітарних
факультетів (цікаво, що в США та Японії кількість спеціалістів з вченим
ступенем в галузі гуманітарних наук складає відповідно 78% та 74%)
виявляються готовими до сприйняття принципово нових економічних,
соціальних, наукових й технологічних парадигм «віку ЕОМ»; помітно краще
інших соціальних груп. Економіка Заходу все більше потребує
висококваліфікованих керівників, спеціалістів, з художнім складом
мислення, що пов’язано з необхідністю «прорватися» до майбутнього й
увійти у всеозброєнні до ХХІ століття.

Зараз на всій земній кулі знайдено багато пом’ятників астроархеології.
Найвідоміші з них — давньоєгипетська пераміда Хеопса, кромлех
Стоунхенджа у Великобританії, Вавілонська вежа, уславлена й проклята
Біблією, гігантські фігури комах та тварин на поверхні пустелі Наска,
курган Висока могила на Херсонщині. Часто їх вважають пам’ятниками
«космічних мандрівників», матеріальними знаками перебування на нашій
планеті пришельців з космосу, що фігурують у вигляді численних божеств у
міфах, повір’ях, легендах. В даний час багатьох ваблять ідеї про можливі
палеоконтакти в минулому нашої історії, на користь палеовізитів
приводять різні твердження. Скажімо, в одному з тібетських рукописів
добуддійської епохи можна прочитати опис зустрічі людини з
інопланетянами.

У зв’язку з підключенням комп’ютерів до творчої діяльності людини увагу
дослідників привертає так зване «чорне» бачення світу (міфологія, магія
та окультизм), притаманне міфології та фольклору африканських народів,
американських індіанців, релігійно-містичним вченням Сходу,
давньосхідній естетиці, окультизму Заходу та ін. Воно нерозривно
пов’язане з багатозначністю образної думки, без чого неможлива
творчість, і має суворий психофізіологічний фундамент — функціональну
асиметрію мозку.

Асиметрія яскраво виявляється у людини: «праве» та «ліве», «переднє» та
«заднє», «верхнє» та «нижнє» функціонально й психологічно різне. Її
розум є єдністю емоціонально-образної системи, пов’язаної в основному з
правою півкулею, та лічильно-вирішувальної, логічної та вербальної
системи, що асоціюється переважно з лівою півкулею. Існує своєрідна
дисиметрія у галузі несвідомого людини — «підсвідомість» з її опорою на
минуле, потребою «нужди» та оберігальної функції і «надсвідомість», що
грунтується відносно на майбутньому, потребі «росту» та вищих творчих і
смисложиттєвих потенціях людини.

Аналіз еволюції культури, систем знаків та мозку предків людини, а
також розвитку немовляти (до цього й зародок — ще у череві матері)
свідчать про те, що функції лівої півкулі являють собою продукт
соціалізації індивіда, а функції правої — народжені. Образи правої
півкулі дають охоплення цілісної картини світу, логічні ж схеми лівої
півкулі містять лише окремі деталі, що належать до самосвідомості
людини. Стає зрозумілим, чому в процесі медитативного переживання
індивід немов би зливався з світоустроєм і у нього виникала ілюзія
безсмертя: досягнутий екстаз звільняв «спресований» у підсвідомості час,
й індивід переживав світосприймання з моменту народження життя взагалі.
Різні техніки медитації, наприклад, давали можливість відмикати ліву
півкулю, в цьому випадку зникала особистість — умирати було нікому (не
випадково існував термін «чаньцзі» — кит.) — «нірвана» або смерть у
спогляданні. Істотно для творчості те, що в процесі медитації
відбувається виключення мислення — під час зупинки мислення («пауз»)
відбуваються всі відкриття.

В другій половині ХХ ст. наука вже нічого не відкидає, не окреслює для
себе ніяких кордонів й використовує все можливе. Її цікавлять також і
езотеричні знання про людську психіку. Вчені вважають, що це допоможе
знайти хоча б якусь стежку, котра привела б до геніальних наукових
відкритів. Тому розглядаються й легенди про Атлантиду, про потоп в
Біблії, про Великий Блиск з повістей південно-американських індіанців,
про дійсно фантастичні можливості окультної, астральної психології, що
пов’язані з яснобаченням та телепатією. Досить навести висказування
філософа окультизму Рама Чарака: «…одночасно з п’ятьма фізичними
почуттями людина володіє п’ятьма астральними почуттями, що функціонують
в астральній сфері і дозволяють їй бачити, чути, обоняти, сприймати
дотиком та на смак, не користуючись при цьому фізичними органами. Більше
того, людина має спеціальний шостий фізичний орган почуттів (для якого у
європейців відсутня спеціальна назва), завдяки йому можна одержати
знання про думки інших людей, навіть коли вони перебувають на великій
відстані».

У свій час гуманіст епохи Відродження М. Фічино підкреслював, що людина
«…є істинним зв’язком Всесвіту, коли переходить в одне, не покидає й
іншого, але, перетворюючись на окреме, завжди зберігає ціле, так що вона
заслужено може бути названа центром природи, зосередженням Всесвіту,
всесвітнім родом, загальним обличчям та узами, і скрепою світу». Інакше
кажучи, являє собою кінцеве буття, що несе у собі нескінченний спектр
космічного буття, являє собою синтез вселенського діалогу. Вся людина —
це мікрокосм або своєрідна монада, говорячи мовою великого німецького
філософа та вченого Г. Лейбніца, складна «копія» Всесвіту, що породив
її. Природу людини можна научно уявити в графічному зображенні
множинності Мандельброта — грандіозного сплетіння візерунків, які
нагадують дерева, туманності, очі та електричні розряди. Зазначене
пов’язане з тим, що природа людини є багатомірною, нелінійною та
багатоповерховою, має космобіопсихоціокультурний характер. Тому ми
говоримо про загальну людську природу, що є такою ж, як і природа рослин
та зірок, з їх єдністю впорядкованості та хаотичності.

Похожие записи