РЕФЕРАТ

на тему:

“Римська культура”

ПЛАН

Вступ

1. Культура Римської імперії в період найбільшої могутності

2. Культура Риму епохи Республіки

3. Культура Римської імперії в період занепаду

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Римська держава виникла і зміцніла на території Апеннінського
півострова. Греки назвали її Італією. Назва «Італія» походить від
латинського слова «вітеллюс», що означає «бичок», «телятко».

Основу півострова складають Апеннінські гори. Вони ніби поділяють
півострів на три великі області: північну, центральну і південно-східну.

Півострів омивається Середземним морем. У давнину більша частина
півострова була вкрита густими лісами західноєвропейського типу (дуб,
в’яз, бук, каштан). Із плодових дерев росли яблуні, фанати. Аж у пізніші
часи італійський пейзаж прикрасили цитрусові, пальмові, кипарисові й
оливкові дерева.

Тваринний світ давньої Італії був подібним до середньоєвропейського
(лань, серни, свині, вовки, лиси і т.д.).

Надра півострова були відносно бідними на корисні копалини: невелика
кількість золота і срібла, мармур, залізо, мідь.

Найдавніше місцеве населення (лігури, сікани, корси та ін.) в кінці II
тис.— на початку І тис. до н. е. було витіснено прибульцями з
придунайських територій, які називалися італіками. Серед етнічних груп
італіків своїм розвитком і чисельністю виділялися латини. Зі Сходу
прийшли фінікійці і греки.

Вся історія Італії пов’язана з Римом, який, за переказами, був
заснований братами Ромулом і Ремом у 753 р. до н. е. У давнину словом
«Рим» називали і місто, і державу, і республіку. Рим був історичним
витоком одноіменної імперії.

1. Культура Римської імперії в період найбільшої могутності

Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до того, що місто
Рим стало економічним, культурним і політичним центром величезної
держави. Це було гігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що
мешкали в ньому, створювало враження, ніби вони є мешканцями ойкумена —
центра цивілізованого світу. І це твердження недалеке від істини,
оскільки саме в межах Римської держави склалася древня цивілізація, яку
називають античною культурою.

Зупинимося на матеріальній культурі Римської імперії в I — II століттях
нашої ери В цей час велика кількість міст у своєму архітектурному стилі
намагалися наслідувати приклад столиці — Риму. Їх прикрашали прекрасними
храмами місцевих і загальноімперських божеств, палацами, базиликами,
портиками для прогулянок, а також громадськими будівлями і будівлями для
розваг — театрами, амфітеатрами, цирками. В амфітеатрах проходили
вистави — травля звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках
відбувалися перебіги на запряжених четвірками коней колісницях —
квадригах. Амфітеатри ж, окрім відомого римського Колоссея (Колізея), що
був споруджений у 80 році та вміщав до 50 тис. глядачів, збереглися у
Парижі, Арле, Вороні, Капуї, Помпеях, Пулі, Тобурі, Тунісі тощо. Всі ці
споруди і будівлі прикрашалися витворами мистецтва — рельєфами, статуями
тощо. В I — II століттях. нашої ери міські вулиці були вимощені каменем,
мали підземну каналізацію та гігантські водопроводи — акведуки.
Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агорами на Сході й
форумами на Заході) були прикрашені численними портиками, храмами й
базиликами. На інших площах споруджувалися тріумфальні арки і кінні
статуї правителів.

Зрозуміло, що особливою розкішшю відрізнявся сам Рим. Тепер він мав
декілька форумів. До найдавнішого форуму часів республіки імператори
приєднали ще ряд нових. Найбільш величним був форум Траяна. Величними
спорудами були і “Вівтар Світу”, який було зведено в часи Августа,
мавзолей Августа, величезний купольний храм “всім богам” — Пантеон,
побудований сподвижником Октавіана Августа Агріппою і перебудований у
часи правління Адріана. Діаметр купола Пантеону становить 43,2 м.
Особливою розкішшю відрізняється архітектурний ансамбль імперських
палаців на Палатинськом пагорбі.

У цей час у всіх містах імперії поширюється культ терм — громадських
бань, у яких були басейни з теплою і холодною водою для плавання,
гімнастичні зали, кімнати для відпочинку. Особливими розмірами
відрізнялися побудовані в Римі терми Септимія Севера (на 2400
відвідувачів) і терми Каракалли.

Прагнули не відставати від столиці й інші міста Імперії. Значним
розмахом і розкішшю відрізнялися будинки і споруди великих торгівельних
центрів. Навіть їх розвалини, що дійшли до нашого часу, вражають своєю
величчю і розмірами. Можна відмітити колонади портиків сирійського міста
Пальміра, храми Сонця в Баальбеці (Сирія) тощо. Також в Імперії велося
активне прокладання доріг. В II ст. у державі існувало 372 мощені
каменем дороги загальною протяжністю близько 80 тис. км. Ці дороги, на
зразок сучасного шосе, будувалися по прямій лінії, по боках їх були
викопані канави для стоку води, через ріки і глибокі яри перекидалися
мости (деякі з них збереглися і використовуються й у наші часи).
Найбільш відомим з них є міст, побудований в часи імператора Траяна
через Дунай, цей міст спорудив Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу
кроків (тисячу кроків називали мілею) стояли кам’яні стовпи із вказівкою
відстані до найближчих населених пунктів, до Рима. У самому Римі на
форумі стояв стовп з позолоченим верхом, він вважався початком усіх
доріг Римської імперії. Звідси і приказка: “Всі дороги ведуть у Рим”.

У той же час римляни спорудили чудові (як з практичного, так і з
архітектурного боку) порти в містах, що мали вихід до моря. Тут
споруджувалися кам’яні причали, комори для зберігання вантажів, гранітні
набережні.

Крім статуй і барельєфів, будівлі і споруди прикрашалися іншими
витворами малих архітектурних форм. Так, підлоги і стіни храмів,
палаців, базилик і навіть маєтків багатих рабовласників були прикрашені
тонкими мозаїчними орнаментами. Мозаїкою викладалися цілі картини. У
північних провінціях будинки мали опалення. По глиняних трубах з печей
гаряче повітря проходило під підлогою і всередині стін, створюючи
всередині приміщень теплий мікроклімат.

Образотворче мистецтво у I — II століттях нашої ери у Римській імперії
служило, в основному, для оформлення інтер’єрів будівель і зовнішнього
оздоблення вулиць міст. Так, стіни, стелі і підлоги громадських
будівель, імператорських палаців, будинків знаті прикрашалися розписом і
мозаїкою. До нашого часу на Палатинськом горбі збереглася частина
розписаних кімнат Лівії — дружини Октавіана Августа, а також розпису
стін багатих будинків в Помпеях і маєтків у Північній Африці (в Тунісі
та Алжирі). Судячи по цих та інших розписах, римляни прикрашали будинки
орнаментами, в яких переважали рослинні елементи (листя і гілки різних
рослин, квіти), іноді виписувалися пейзажі. Подекуди митці доповнювали
такі картини рамкою, яка зображала двері або вікно. Дуже часто
використовувалися сюжети з грецької і римської міфології, а також
жанрові сцени — полювання, збір врожаю, збирання податків.

У багатьох місцях стіни будівель облицьовувалися мармуром. Завдяки
застосуванню різних його сортів, створювалися геометричні візерунки.

Значного розповсюдження в ці часи набула портретна скульптура. До нашого
часу дійшло безліч портретних статуй, бюстів, рельєфних зображень, які
реалістично передають риси обличчя імператорів, імператриць,
воєначальників, поетів, філософів та інших представників римської знаті.

Звичайно, ці скульптурні портрети виставляються на площах і вулицях,
вони прикрашають будівлі, надгробки. Іноді на надгробках покійний
зображався у колі своєї сім’ї. З багатьох надмогильних рельєфів можна
було дізнатися про положення покійного в суспільстві: воїни
зображувалися у військовому спорядженні, ремісники — зі своїми
інструментами тощо.

Найбільшої досконалості досягла скульптура у II столітті. З III століття
у зв’язку з економічною і суспільно-політичною кризою починається
огрублення зображень через падіння рівня технічної майстерності.

Великого розвитку в I — II століттях нашої ери отримали освіта й наука.
У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для
дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях,
або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати,
писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а
учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і
слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти
віком від 7 до 12 років. Наступною ланкою освіти була “граматика”, де
курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися
погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували
уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і
латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років,
учні переходили до школи “риторики”, яку можна порівняти із сучасною
вищою школою. Подібні школи користувалися великою популярністю,
оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні
продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори
надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики.
“Ритори” – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках
аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз,
вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як
правило, дарували книгу.

У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової
думки — власне Рим, Александрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген,
Массилія. В Александрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах —
славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і
Арістотелем (Лікейон). Великими культурними центрами залишалися Пергам і
Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А
біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр — Асклепіон.

Природною, виразно матеріалістичною для свого часу філософією античності
в Римі було епікурейство, яке значно розповсюдилося в останні роки
Римської республіки і на початку імператорського правління.
Основоположники цієї філософської течії, як, наприклад, Тіт Лукреций Кар
(95 — 55 р.р. до нашої ери), підтримували переконання ранніх
представників атомістичного вчення і захищали основні принципи атомізму.
Вони говорили про нестворюваність матерії як такої. З незнищенністю і
нестворюваністю матерії, тобто з її нескінченністю у часі, вони
пов’язували і нескінченність матерії у просторі. Атомам, згідно
Лукрецію, властивий рух. Лукрецій намагався обгрунтувати відхилення від
прямолінійного руху атомів. Разом з величиною і формою атомів, рух, на
думку філософа, є причиною строкатості і різноманітності речей у світі.
Душу Лукрецій вважає матеріальною — особливою сполукою повітря і тепла.
Вона протікає через все тіло і утворена найтоншими і найменшими атомами.

Епікурейство жило в римському суспільстві досить довго. Однак коли в 313
р. християнство стало офіційною державною релігією, почалася наполеглива
і безжалісна боротьба проти епікурейства і, зокрема, проти ідей Лукреція
Кара, що зрештою привело до поступового занепаду цієї філософії.

Найбільш славнозвісним прозаїком II століття був Луцій Апулей (бл. 125 –
бл. 180 р.р.). Луцій Апулей народився в Африці в місті Мадавре, вчився
спочатку в Карфагені, а потім в Афінах. Після подорожі Східною імперією
він приїхав до Рима, де став адвокатом і займався літературною і
науковою діяльністю: Апулей був людиною дуже освіченою. Однаково вільно
він володів грецькою і латинською мовами, мав обширні й різносторонні
знання з природних наук, філософії і релігії. Сучасники називали його
магом. Він був одним з найвидатніших письменників пізньої античності.
Апулей втілив у своїй особі і в своїй творчості характерні риси нової
епохи з усіма її суперечностями. Літературна спадщина Апулея велика:
збереглися численні риторичні декламації, уривки з яких зібрано в збірці
“Флоріди”, філософські трактати, поетичні твори. “Апологія” – промова на
власний захист у суді на процесі, де його звинувачували в практикуванні
магії. Але справжня слава прийшла до Апулея після видання роману
“Метаморфози”, який отримав згодом назву “Золотий осел”. Цей роман —
авантюрно-побутовий за своїм реальним змістом і містико-алегоричний,
релігійно-моралістичний за авторським задумом (герой, перетворений в
осла за потяг до насолод, отримує знову людський вигляд, пройшовши через
страждання і залучившись у кінці до містичного культу богині Ісіди).

У кінці II – на початку III ст. з’явилося багато своєрідних міфічних
романів. Це були повісті про закоханих, щастя яких зазнавало важких
випробувань — вони переживали розлуку, ув’язнення і продаж у рабство,
отримували помилкові вісті про смерть, але зрештою щасливо одружувались.
За таким типовим сюжетом написані романи “Дафнія і Хлоя” Лонга,
“Ефіопіка” Геліодора тощо.

В ці часи процвітала й історична проза. Ще в епоху Августа Тіт Лівій
написав “Історію Риму від основи міста” в 142 книгах. Вона відрізняється
чудовим літературним стилем, майстерним володінням автором латинською
мовою. У ті ж роки Микола Дамасський написав “Всесвітню історію” в 144
книгах. “Всесвітня історія” була створена і Помпеєм Трогом. Великим
римським істориків був і Публій Корнелій Тацит (54 — 120 р.р.).
Найважливішими творами Тацита є “Історія” і “Аннали”. Обидві праці
присвячені історії імперії від імператора Тіберія до імператора
Доміциана.

У перші десятиліття II ст. славнозвісний Плутарх з Херонеї (46 — 126
р.р.) склав свої порівняльні життєписи найвідоміших еллінів і римлян.
Трохи пізніше александрієць Аппіан написав обширний огляд історії всіх
народів, які увійшли до складу імперії. Серед істориків слід згадати й
Арріана з Нікомедії (Віфінія), який написав “Анабазис Олександра” —
кращу з хронік походів Олександра Македонського. Цей твір за формою і
побудовою нагадує “Анабазис” Ксенофонта.

2. Культура Риму епохи Республіки

Роком 500 до н.е. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої
ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено
римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком
запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році
до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів,
які нагадали про себе захопленням та спаленням міста.

Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати
про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до
нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш
“світських” речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки
від культури попередніх етапів розвитку.

Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на
ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського
суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі
з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою
гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший
вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні
звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до
іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.

Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах
суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з
найбільших політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється
гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них
найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та
грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків,
пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.

В 1-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення
елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають
домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх
творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія,
досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні
твори, написані класичною латинською мовою.

Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато
зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних
філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.

Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про
природу речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура,
намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і
потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей,
Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й
людства. Він стверджував, що все складається з неподільних “начал”,
тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом
з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.

Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися
рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й
спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки,
обробляти землю. Люди почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали
формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам,
ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з’явилися царі, найбільш
сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і
злочинності.

У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив
досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з
Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського
календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука.
Найпомітнішим її представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав
енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігійної
старовини, римського театру, латинської мови.

Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було уточнене й
розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах
публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів.
Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими
постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення
процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були
розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому
римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені
провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими
юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.

Ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь і нараховували
велику кількість яскравих представників, з яких найбільш знаменитим був
Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувались, їх читала широка
публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у
містах Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і
суворий аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так
званий азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо
процвітав до 50-их років 1 століття до нашої ери, після чого
популярнішим став аттицизм, якого дотримувався Цезар. Велику увагу
оратори звертали на пози, жести, інтонації голосу, на оригінальні
звороти мови, на влучні дотепи, які могли образити або добити
противника. Особливе значення мали політичні промови, найбільш яскравими
зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліни.

Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську
і громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того,
щоб створити ілюзію найбільшої об’єктивності. Насправді “Записи”
написані Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і
згладити, де це можливо, невдачі. Сучасників і нащадків захоплювала
сувора простота, стислість і разом з тим виразність стилю Цезаря, що
писав свої твори в таборах і походах. Про свою політичну програму і
справжні наміри Цезар в цих творах умовчує, дотримуючись офіційних
версій. Наприклад, війну з Аріовістом він виправдовує проханням жителів
Галлії допомогти їм, початок громадянської війни — своїм прагненням
захистити народних трибунів.

Циркові видовища користувалися в Римі великою популярністю з найдавніших
часів. У 254 р. до нашої ери вперше були влаштовані гладіаторські ігри,
які з середини 2 ст. до нашої ери стають улюбленою розвагою римлян. На
влаштування ігор витрачаються вельми значні суми грошей. Також серед
широких верств населення користувалися успіхом короткі сценки й фарси,
так звані аттелани і міми, що виросли з чисто римської народної гри. У
них брали участь веселі персонажі: шахраї, нахаби, виводилися на сцену і
прості ремісники й селяни. Наприкінці періоду республіки особливою
популярністю користувалися міми Сира, на основі яких пізніше створюються
приказки і дотепи.

Подальший розвиток римської архітектури й образотворчого мистецтва
відбувається у 3 — 1 століттях до нашої ери У містах зводяться
громадські будівлі абсолютно нового архітектурного стилю – базилики, на
початку 2 ст. до нашої ери з’являються монументальні декоративні споруди
— тріумфальні арки.

Безліч статуй, якими сьогодні прикрашені римські площі, громадські й
приватні будівлі, були привезені з завойованих грецьких міст у Рим в
якості воєнної здобичі. Самі римляни створюють новий жанр скульптури, у
якому вони досягають великої досконалості — реалістичний скульптурний
портрет. Слід відмітити також розвиток фрескових розписів, які з 2 ст.
до нашої ери починають застосовуватися головним чином для декоративних
цілей.

Населення Італії їде до Рима цілими натовпами, в ньому живуть
провінціали — головним чином греки, сирійці, євреї. У місті зводяться
прекрасні будівлі. Форум перетворюється на площу, прикрашену храмами,
базиликами, портиками, арками, скульптурними статуями. Так, Помпей
побудував перший кам’яний театр, Цезар — чудовий новий Форум, що став
згодом зразком споруди такого типу.

3. Культура Римської імперії в період занепаду

Криза Римської імперії у ІІІ столітті відбилася як на стані економічного
і політичного життя Імперії, так і на її ідеології. Старі уявлення та
іде відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало
собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва
в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна
область культури була виключення — право, яке інтенсивно розроблялося
префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами).
Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність
до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи
правових норм, які діяли в провінціях.

Боротьба між релігійними і філософськими течіями, яка велася в III ст.,
показала, що мислителі шукали причини погіршення становища населення,
безперервних воєн і загострення соціальних протиріч. Вони задумувалися
над тим, як вийти з цього важкого положення. Тільки релігія і філософія
могли дати відповіді на ці питання. Але як би то не було, про що б не
думали філософи, загальна ситуація в країні вплинула і на них:
релігійно-філософські течії набули песимістично-занепадницького
характеру.

Пізнання матеріального світу відійшло в минуле: філософи тепер думали в
основному про світ потойбічний, про сили, які керують людством, про
Бога, демонів, про свободу і несвободу, про гріх і очищення. Пізнання
світу відійшло на другий план. Наука знаходилася у занепаді, її замінили
скептичні твердження про те, що світ людиною не може бути пізнаним, а
Секст Емпірик з іншими представниками школи філософів-скептиків навіть
стверджували, що світ не існує поза уявленням людини, що реальне життя —
це лише плід чуттєвого сприйняття. Все ще велику роль, як і в часи
правління Августа, продовжувала відігравати ідея “золотого віку”, який,
ніби-то, має прийти разом з появою “гарного імператора” на політичній
арені. Саме для зміцнення цієї ідеї, Септимій Север з розмахом
відсвяткував “сторічні ігри”, на зразок тих свят, які влаштовували
Август і Клавдій. Як це не раз повторювалося пізніше в житті інших
народів, чим важче ставало життя і чим короткочаснішим правління
імператорів, тим настирливіше вимагали правителі від своїх підданих
визнання “золотим віком” час свого правління. На медалях, які видавалися
легіонерам, був напис: “Ми бачимо золотий вік”. Згадка про “золотий вік”
містилася і в промовах імператорів, і в промовах риторів.

Але зрозуміло, що подібні запевнення не могли нікого обдурити, тому люди
все більше і більше шукали втіху в релігії. Це призвело до того, що
єдиний літературний жанр, який продовжував розвиватися в III ст. – роман
— набув релігійно-філософського забарвлення. Такі романи писав Апулей,
Геліодор з Емеси, в романі “Ефіопіка” якого банальний для античного
роману сюжет — пригоди двох закоханих, що знаходять одне одного після
важких випробувань, — поєднується з прославлянням протегуючого автором
сонячного бога на ім’я Аполлон, але під яким, мабуть, автор мав на увазі
імператора — емесського Елагабала.

Найбільш примітним в цьому відношенні є, мабуть, релігійно-філософський
роман відомого софіста Філострата, який розповідає про мудреця і
чудотворця I століття нашої ери Філострат зображує у романі новий ідеал.
Головний герой твору є довершеним зразком античної мудрості і
доброчесності. Ці якості він придбав за роки праведного життя, слідуючи
заповітам Піфагора, і в спілкуванні з філософами Ефіопії та Індії. Але
герой не замикається в собі, а ставить свою мудрість на службу
суспільству: він вчить громадян, реформує і відновлює релігійні обряди,
зупиняє заколоти, викриває хабарників, виганяє демонів, дає поради
імператору. У своєму романові Філострат вустами головного героя
Аполлонія сформулював свою програму монархії, яка засновувалася б на
міській автономії, свободі думки і мирній політиці. Все це виражається в
активній боротьбі Аполлонія проти тирана Доміциана.

Образ Аполлонія, а саме його беззавітне служіння суспільству, близький
до ідеалу мудреця у вченнях філософів-стоїків і кініків. Вони виступали
за загальну гармонійну єдність світу. Стоїки вважали розум вищим
початком, який диктує неминуче підкорення законам природи, виконання
свого обов’язку. Аполлоній же, виходячи з положень неопіфагорійців і
платоніків, вчив, що вищим за розум є деякий ідеальний початок –
абсолют. Його не можна пізнати розумом, до нього потрібно прагнути,
оскільки тільки у з’єднанні з ним з’являється вища мета у житті.

З кожним роком ідеологічна боротьба все гострішала. У середовищі
аристократії із західних провінцій процвітав культ Антонінів — ідеальних
правителів, які, ніби-то, з’являться і влаштують світ без солдатів, без
варварів, без тиранів і передадуть всю владу сенатові. Серед них
з’явилися пророки, які провіщали пришестя подібного сенатського
“мессії”. Дуже часто він уявлявся в образі Геракла — доброго царя,
приборкувача черні. Такого Геракла шанували правителі Галльської імперії
— імператор Проб, який встановлював дружні стосунки із західною знаттю,
а також імператор Максиміліан, який придушив повстання багаудів.

Аристократія східних провінцій шанувала сонячні культи. У образі Сонця
мали на увазі єдиного верховного Бога, який був захисником імператора на
землі і на небі.

В армії і у військових колах шанували Юпітера — бога римської слави і
могутності. У середовищі плебсу і солдат не могли прижитися складні
релігійно-філософські культи, а тому серед них була поширена примітивна
магія і віра в демонів. Лише культ рятівника Мітри, що давав відповідь
на запитання, що таке зло і як його позбутися, а також християнство
набули тут значного поширення.

Висновки

Якщо давати узагальнюючий портрет римської культури, то слід сказати, що
це самобутня рецептативна (усвідомлене запозичення і засвоєння чужої
культури) культура. Характерними особливостями є те, що в її творах
серцевиною стояли держава, воїн, юрист, а не філософ, митець або
індивідуальність в антично-грецькому розумінні. Сила, а не витонченість,
могутність, а не швидкість, масивність, а не краса, практичність, а не
грація, факт, а не уява домінують у римському мистецтві. При всій своїй
залежності від грецької культури римляни творили свою культуру. Римській
культурі був властивий традиціоналізм, а не динамізм, що зумовило не
лише її життєвість, але й величезну роль для дальшої культурної історії
Європи, особливо Західної. Антична римська культура датується серединою
VIII ст. до н. е. — 476 р. н. е. У цих хронологічних рамках можна
виділити:

Перший — царський, що охоплює середину VIII ст. до н. е. — 510 р. до н.
е. У цей період правили сім царів. У суспільстві домінували етруски. У
509 р. до н. е. римляни повстали проти ненависного Тарквінія Гордого.
Цим і завершився царський період, але римляни зобов’язані етрускам
вкладом у розвиток матеріальної і духовної культури. До речі, одним із
символів влади царів були фасції — жмут різок із секиро, яку італійські
фашисти згодом запозичили в якості емблеми.

Другий — республіканський, що тривав з 509 р. до н. е. до 30 р. до н. е.
Він насичений завойовницькими походами і громадянськими війнами,
позначений створенням сильної римської італійської і середземноморської
держави. Латинська мова поширюється на всьому Апеннінсько-му півострові.
Відбувається еллінізащя мистецтва — активне засвоєння грецьких
літературних форм із римським змістом. Підкорена Греція підкорила
суворих переможців.

Третій — період культури Римської імперії, що тривав з 30 р. до н. е. до
476 р. н. е. На культурі цього періоду позначається ідея величі і
вічності Риму. У цей час створюється єдина елліністична культура. На
релігійному горизонті з’являється християнство. На рубежі III — IV ст.
античні традиції відступають перед культурними постулатами християнства.

Римське мистецтво виникло в результаті взаємодії творчості місцевих
італійських племен, насамперед етрусків, з грецькою культурою. Мистецтво
Риму розвивалось у тісному контакті з мистецтвом підкорених народів, що
входили до складу Римської імперії. В основі образів римського мистецтва
лежить реальна дійсність, хоча мотиви з міфології були улюбленими для
римлян.

Спадщина Стародавнього Риму надзвичайно багата. Римські майстри створили
грандіозні архітектурні ансамблі, прекрасні скульптурні портрети, чудові
фрески, мозаїки.

Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр.
Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія,
історичних праць Тіта Лівія, філософії Лукреція, промов Цицерона, сатири
Марціала.

У І і II ст. н.е. мистецтво Стародавнього Риму досягає ще вищого
розквіту, в першу чергу цивільне будівництво. У 75—80 рр. н.е. в Римі
був збудований знаменитий Колізей, який став визначною пам’яткою
староримської архітектури. За своїм призначенням — це величезний
амфітеатр (висота його 48,5 м, у плані — еліпс, осі якого 190 і 156 м)
для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ тощо. У першій
чверті II ст. н. е. створена ще одна пам’ятка архітектури — Пантеон,
або, як його називали, «храм усім богам» . Це величезна циліндрична
будова, перекрита на-півсферичним куполом, із входом у вигляді портика.
Активно зводилися й інші споруди: арки, лазні, чудові терми, форуми,
палаци, театри, ринки, мости, водопровід, кріпосні стіни. Рим набув
солідного і розкішного вигляду.

Для зміцнення своєї влади римські імператори використовували різні
масові видовища. Так, Цезар у 46 р. до н.е. звелів викопати на Марсовому
полі штучне озеро, на якому організували битву між сирійським і
єгипетським флотами. В ній брали участь 2000 гребців і 1000 матросів. А
імператор Клавдій влаштував на Фуцинському озері битву сицилійського і
родоського флотів за участю 19 тис. чоловік. Ці видовища вражали своїми
масштабами і пишністю, переконуючи спостерігачів у могутності правителів
Стародавнього Риму.

Десь із II ст. н. е. в Римській імперії розпочався соціально-економічний
занепад, який особливо поглибився в III ст. н. е. Криза виявилась у
частій зміні імператорів, міжусобних війнах між угрупованнями
рабовласників, повстаннях населення, відокремленні провінцій. Внутрішній
занепад супроводжувався нападами зовнішніх ворогів: племен готів, гунів,
вандалів. Зрештою, в 476 р. н. е. Рим був захоплений вестготами та
вандалами. Так відійшла в історію тисячолітня Римська імперія та її
культура.

Список використаної літератури

Історія світової культури. – К., 1993,

Історія світової та української культури. – К., 2000.

Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.

Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

Культурология. История мировой культуры. Учебное пособие для вузов. –
М., 1995.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи