РЕФЕРАТ
на тему:
Рембрандт Харменс ван Рейн
(1606-1669)
Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669)
Яке не є великим значення творчості Халса в історії голландського
живопису, але його славу в очах потомства затьмарює інший голландський
митець Рембрандт Харменс ван Рейн. Його твори, живописні і графічні,
різноманітні по сюжетах і глибині характеристик, складають одну з вершин
європейського і світового мистецтва, одну з найбільш високих досягнень в
розвитку реалізму.
Народився Рембрандт в Лейдене в сім’ї мірошника Харменса ван Рейна. Дуже
рано виявилася у хлопчика схильність до живопису. Недовго провчившись в
Лейденськом університеті, молодий Рембрандт цілком віддався мистецтву.
Три роки пробув він в майстерні живописця Сваненбюрха, а потім декілька
місяців у амстердамського художника Пітера Ластмана. Але більше, ніж у
них, вчився Рембрандт у самого життя: він допитливо вдивлявся в
навколишній світ, спостерігав за мімікою і жестами людей, вивчав ефекти
освітлення. Він писав жанрові і релігійні сцени, портрети своїх близьких
і портрети багатих замовників, численні автопортрети (власне обличчя
здавалося художнику зручним об’єктом для спостереження і експериментів).
Рембрандт працював масляними фарбами, олівцем, пером і пензлем, а також
досконало володів технікою офорта (див. ст. «Графіка»).
У 1632 р. Рембрандт переїхав в Амстердам і швидко завоював там
популярність. Число замовників безперервно росло. Подібно іншим
голландським художникам, Рембрандт умів живо написати людську особу,
відтворити м’які складки тканин і холодний блиск металу. Але вже в цей
період він багато в чому перевершує по глибині і різноманітності задумів
своїх побратимів по кисті.
У традиційний для голландського мистецтва жанр групового портрета
Рембрандт своєю картиною «Урок анатомії лікаря Тюлпа» (1632, Музей Мчу-
рицхейс, Гаага) вносить нові риси: єдине почуття уваги і інтересу
об’єднує слухачів лікаря Тюлпа. Зосереджені його словами, вони
порівнюють розітнений труп з малюнками в анатомічному апасе. Картина
сприймається не як ретельно продуманий по композиції портрет, а як
переконливий своєю безпосередністю життєвий епізод.
Ця ж риса властива і «Автопортрету з Саскіюєю» (бл. 1635, Картинна
галерея, Дрезден), в якій Рембрандт зобразив себе зі своєю молодою
дружиною за столом. Підіймаючи келих, він як би звертається до тих, хто
дивиться на картину, і пропонує розділити з ним його безмірну радість і
щастя. Він робить глядача мимовільним учасником виникаючої сцени. Потоки
світла, що грають на обличчях і дорогих тканинах одягу, ніжні переливи
золотистих і червонуватих тонів посилюють святковий настрій картини.
Задачі, які ставить перед собою Рембрандт, не схожі на спрямування
більшості інших голландських художників. Він все частіше вражає
сучасників сміливістю і новизною своїх задумів. Прагнучи до все більшої
і більшої натхненності образів, Рембрандт жертвує зовнішніми подробицями
і декоративними ефектами, нехтуючи часом і вимогами замовників. Показова
в цьому відношенні історія з картиною, що отримала пізніше назву
«Нічний дозор» («Рота капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема
ван Рейтенберга», 1642, Рейксмюсеум, Амстердам). Ця велика картина
повинна була являти собою груповий портрет членів стрілецької гільдії.
Однак Рембрандт, відмовившись від прийнятого в той час рівного
розташування фігур і статичного зображення всіх учасників, задумав
сцену, повну рушення. Він зупинився на моменті, коли як би по сигналу
тривоги поспішно і безладно виходять на площу стрілки, на ходу
поправляючи зброю. Попереду групи урочисто виступають капітан Баннінг
Кок і його помічник.
Нерівне світло осяває групу, посилюючи враження рухливого натовпу. Не
стільки портретні характеристики окремих персонажів прагне передати тут
художник, скільки хоче створити враження схвильованості, раптовості
події. Цього і не зрозуміли замовники, незадоволені тим, що одні обличчя
видно добре, а інші майже приховані від глядача. Замовники вважали, що
якщо вони сплатили художнику рівні суми, то повинні бути зображені ним з
рівною увагою. Починаючи з цієї картини нерозуміння амстердамськими
бюргерами творчих спрямувань Рембрандта буде посилюватися все більше і
більше.
Все рідше будуть звертатися до нього з великими офіційними замовленнями.
Але конфлікт з пануючим середовищем не зменшить творчої енергії майстра
і аж до останнього року свого життя він буде створювати чудові по силі
емоційного впливу і правдивості реалістичні твори.
У рік створення картини «Нічний дозор» художник пережив велике особисте
горе: померла його кохана дружина Саськия. Він залишився один з
однорічним сином Тітусом. Рембрандт багато писав його в різному віці,
відмічаючи з великою теплотою зростаючу вдумливість і допитливість
хлопчика.
У 40-х роках в картинах Рембрандта переважають золотисто-коричневі тони,
дивно багаті по своїх відтінками. Трактування сюжетів і характеристики
людей стають глибшим і задушевніше.
У картині Рембрандта «Святе сімейство» (1645), що зберігається в
Ермітаже, в образах героїв євангельської легенди Марії, немовляти
Христа і Іосифа втілені самі звичайні і прекрасні в своїй щирості і
чистоті людські почуття ніжність і дбайливість матері, відчуття
домашнього спокою те, що у всі часи зрозуміло і дорого людям.
Обстановка кімнати гранично проста, це житло бідного теслі, який тут же
зайнятий своїм ремеслом. Не тільки в подібних картинах, але і в своїх
численних малюнках Рембрандт завжди з величезною симпатією зображав
людей з народу, завжди співчував старості і самотності.
Величезне місце в творчості художника займає портрет. Рембрандт залишив
нам чудову галерею облич чоловічих і жіночих, молодих і старих, але
майже завжди серйозних і зосереджених. На відміну від Франса Халса, як
би вмить фіксуючого в своїх портретах певний вираз обличчя людини,
Рембрандт у вигляді зображеного узагальнює свої спостереження і роздуми
над його переживаннями і над життям. Це свого роду портрет-біографія.
Такий, наприклад, «Портрет старенька» (1654, ГМИИ ім. Пушкіна, Москва).
Світло виділяє в картині обличчя старої жінки, її скорботний погляд
приковує увагу глядача безвихідністю горя, глибиною думки, примушує
задуматися над значенням існування. Рембрандт показує доброту і
людяність нічим не знаменитої людини. Краса душевна перетворює втомлене,
зморшкувате обличчя і робить його привабливим.
Вершина в розвитку голландського групового портрета картина
«Старійшини суконного цеху, або так звані синдики» Рембрандта (1662,
Рейксмюсеум, Амстердам). Старійшини цеху сукнарів зображені в момент
обговорення якихось важливих питань. Як різні їх обличчя, хоч всі вони
охоплені якоюсь однією думкою, одним спрямуванням! Це враження виникає
передусім тому, що всі, кого зобразив художник, дивляться в одному
напрямі. Вони дивляться на тих, хто як би знаходиться перед картиною і
до кого звернені слова синдика, вміщеного в центрі групи. Таким чином,
глядач, що розглядає цю композицію, стає свого роду учасником того, що
відбувається: адже на нього звернути увагу діючих осіб. Причому всі вони
по-різному дивляться, слухають виступаючого, по-різному виражають свої
почуття жестами і мімікою. Весь простір картини наповнений світлом і
повітрям. Єдина коричнювато-червона гамма, то затухаюча, то що спалахує
місцями тонкими відтінками кольору, об’єднує всі частини призначення
одним нерозривним цілим.
До останніх і найбільш довершених картин художника належить велике
полотно, що зберігається в Ермітаже, «Повернення блудного сина» (бл.
1668 1669). Євангельська притча про юнака, який пішов з батьківського
будинку, розтратив свій достаток і жалюгідним, приниженим повернувся до
батька, виростає у Рембрандта у велику загальнолюдську тему. Не можна
без хвилювання дивитися на обличчя напівсліпого батька, його тремтячі
старечі руки і фігуру сина, що виражає глибоке і щире розкаяння.
Благородна ідея любові до приниженої і страждаючої людини розкрита тут в
разючих по життєвій переконливості образах. Особисті знегоди не зломили
майстра, а додали особливу силу і майстерність його пізнім творам.
Крім живопису протягом всьому своєї творчості Рембрандт приділяв велику
увагу офорту . І в цій області коло тем його було також надзвичайно
різноманітне. Виконані ним в техніці офорта портрети і пейзажі, побутові
і релігійні сцени завжди відрізнялися сміливістю і новизною художніх
прийомів. Художник домагається в них чудового багатства світлотіні,
виняткової виразності і лаконізму ліній. У невеликих по розмірах офортах
Рембрандт створив складні, глибоко реалістичні образи.
Багаті голландські бюргери основні замовники Рембрандта не зрозуміли
і не оцінили геніального художника. Трагічно самотнім, в злиднях помер
Рембрандт в 1669 р. Художника поховали на кладовищі для бідняків на
громадські кошти. Але справедливість перемогла: Рембрандта шанують
нащадки, їм гордиться не тільки його батьківщина, але і все людство.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
