Реферат на тему:
Релігія як форма культури. релігія в Україні
Релігійні вірування, яких сьогодні на Землі багато, — це продукт
суспільного розвитку. Вони відображають у своїх вченнях і доктринах риси
соціальних епох. Тому релігія у сучасному світі є універсальним духовним
явищем життя суспільства. Вона об’єднує на грунті моральних і духовних
цінностей, догматів цілі народи, визначає конфесійні ознаки, консолідує
громади віруючих, спрямовує їх на боротьбу проти негативних, з точки
зору теології, явищ, зумовлює відправлення того чи іншого культу.
Будь-яка форма релігії незалежно від конфесійної приналежності має
розглядатись і висвітлюватись з урахуванням особливостей виникнення та
еволюції релігійних вірувань і вчень, ролі, яку вона відігравала на
кожному етапі суспільного розвитку держави, народу, нації.
Релігія — це історичне світоглядне явище, яке вивчається на наукових
засадах, у комплексі теоретичних, історичних і культурологічних поглядів
з урахуванням соціальної природи, закономірностей її виникнення та
розвитку, уособлює форму суспільної свідомості.
Релігієзнавство — це комплексна галузь наукових досліджень, що вивчає
суспільно-історичну природу релігії, її механізми в соціальних зв ‘язках
з економічними, політичними і духовними структурами суспільства та її
вплив на особистість віруючих у певні історичні періоди, розглядає
релігію як складову соціуму, що у певний спосіб впливає на свідомість
людини.
Релігієзнавство поділяється на два великих напрямки (розділи):
• теоретичний — має філософську, соціологічну та психологічну складові;
• історичний — вивчає історію виникнення та еволюції релігій, вірувань у
їх розвитку, взаємозв’язках, акцентує увагу на творенні нових і новітніх
релігійних культів.
Поряд із релігієзнавством функціонує богослов’я; воно стоїть на позиціях
утвердження системи релігійних догматів, обгрунтування
“абсолютних”істин, що доводять надчасову, надпросторову природу Бога. Як
правило, богослови кожної конфесії постулюють пріоритети лише свого
напрямку, заперечуючи інші. Богослов’я — середньоадаптована система, яка
враховує наукові досягнення і намагається втілювати їх у свої концепції,
і це при тому, що раніше вони повністю заперечувалися іншими вірами.
Згадаємо, як сприймалось отцями церкви вчення М. Коперника та Г. Галілея
про значення і місце Землі у Всесвіті. На основі вироблених доктрин
релігійні авторитети формують позиції церкви у суспільстві, прищеплюють
віруючим догмати соціальне корисних дій, залучають до церковних
організацій і громад якомога більше прихожан. Богословська релігійна
думка намагається спрямувати суспільний процес на сприйняття і
реалізацію релігійних істин, викладених у канонічних книгах — Біблії,
Корані та ін.
Релігієзнавство та богослов’я певною мірою є протилежними, незважаючи на
те, що їх об’єднує один предмет дослідження. Це різні системи духовних і
культурних цінностей, які не можна ототожнювати.
Перейдемо до розгляду релігії як історичного явища і форми культури.
За трактуванням богословів, релігія (від лат. religio — зв’язок) — це
те, що пов ‘язує людину з Богом: “святе письмо “, культ та інші догмати,
тобто це віра в існування Бога.
Світське визначення релігії охоплює систему філософських, соціологічних,
культурологічних, психологічних наукових знань, грунтується на
історіософії, раціоналістичному підході, позбавленому ознак
ідео-логізованих і містифікованих теорій.
Релігія — одна з найдавніших форм суспільної свідомості та своєрідного
відображення світу. Вчені матеріалістичного напрямку вважали релігію
“фантастичним”, тобто неправдивим, негативним, антикультурним
відображенням світу. Ф. Енгельс, вступаючи в полеміку з Є. Дюрінгом,
наголошував на фантастичності релігії, переконливо доводив, що релігія
виникла у процесі осмислення людиною сил природи, суспільних сил, що це
одна з найдавніших форм духовного освоєння світу, що випливає з
властивостей процесу пізнання.
Релігійні вірування пройшли через певні рівні трансформації свідомості
людини, магічні дії, уявлення про струнко вибудовану систему світу,
гіперболізовані та виведені до рівня моральних постулатів обряди, що є
обов’язковими для кожного віруючого. Якщо такі форми суспільної
свідомості, як мораль, політика та право, допускають варіативність, то
релігія претендує на єдине, незаперечне універсально-догматичне бачення
і розуміння дійсності. Відіграючи роль світоглядної системи, релігія
однозначно визначає місце людини у світі, диктуючи їй правила
повсякденної поведінки та норми міжособистісних стосунків.
Кожному напрямку людської діяльності притаманні фантастичні форми
відтворення дійсності. Це характерно і для науки, і для політики, і для
мистецтва. Художня фантазія є невід’ємною складовою митця. Людина
споконвіку робила спроби відображати дійсність у фантастичних формах,
оповідаючи про богів, героїв, демонів, духів. У цих відображеннях
відбивались і трансформувались реальні події, набували надприродного
забарвлення уявлення людини про світ, природу і буття. Таким чином,
міфи, фольклор, де висвітлювалось як загальновизнане, так і надприродне,
були висхідним джерелом, витоками релігії.
Відомі дві протилежні теорії щодо того, коли і як виникла релігія. За
твердженням богословів, релігія є надприродним божественним явищем, що
існує споконвічна, а тому історія суспільства зобов’язана релігії.
Науковці доводять, що людство налічує понад 3,5 млн років і охоплює
величезний історичний період. Археологи стверджують, що перші релігійні
уявлення склались в епоху верхнього палеоліту приблизно 40—20 тис. років
тому, оскільки вже тоді жили люди сучасного антропологічного типу, які
творили релігійні системи.
Ранні форми релігії зародились разом з фетишизмом, тотемізмом, магією,
анімізмом. З переходом до класового суспільства сформувались та
утвердились племінні релігії, де провідну роль відігравали культ вождя
та духу предків. З виникненням політеїзму (багатобожжя) з’явився
інститут жерців, які професійно “обслуговували” богів і божеств,
виконуючи роль посередників між членами племені та Богом.
Інститут жерців сформував систему ідеологічного забезпечення, виконував
творчі функції, складав міфи (від грецьк. mythos — переказ, сказання), у
сюжетах яких боги та герої служили взірцем
і пояснювали незрозумілі явища природи. У міфах відбивалися моральні
погляди, естетичне ставлення до дійсності. Записані, впорядковані й
догматизовані міфи стали базою для написання “священних” книг.
З утворенням інституту держави постала потреба привести пантеон богів до
спільного знаменника і до моделі системи управління країною. Політеїзм
почав втрачати значення; на зміну і як противага йому в останні роки
старої ери починає утворюватись релігія єдинобожжя — монотеїзм, що
зумовлювалось суспільними потребами. У державі утворюються
централізовані структури з єдиним царем, тому став потрібен один Бог,
який би підтверджував його права на землю. Тоді народилась приказка: “На
небі один Бог, на землі один цар “. Виникають такі світові релігії, як
буддизм, християнство та іслам. Цей період став поворотним пунктом як в
історії суспільства, так і в історії релігії. Світові релігії
передбачають звернення всіх народів незалежно від національності до
єдиного Бога. Було уніфіковано культи, нівелювалася специфіка
національної обрядовості, пропагувалася загальна рівність перед Богом
усіх соціальних верств, перенесено в абстрактний вимір (у потойбічний
світ) загальносоціальну справедливість. Завдяки такому космополітичному
характеру світових релігій вони почали поширюватись по всіх континентах
Землі.
Світові релігії визначили провідною ілюзорно-компенсаторну функцію щодо
земного буття: реальність переходить у сподівання і бачення майбутнього
ідеального світу як райського буття, де начебто панують рівність і
свобода. Тому матеріалісти вважали релігію опіумом для народу, доводячи,
що вона відволікає людство від активного життя. Проте опій може бути
водночас і ліками, і отрутою залежно від дози. Тому потрібно знайти
золоту середину, коли релігія йтиме поруч із заміщенням іншими духовними
компенсаторами, які мають високий гуманістичний зміст, естетичну
наповненість, формують у людини культуротворчі позиції для активного
розвитку високогуманного суспільства.
Ідея кожної релігії — ідея Бога, тобто суть і сутність відображення
ідеально-абстрактної людини, змодельованої на гуманістичних засадах.
Загальнолюдський гуманізм не заперечує існуючих вірувань, національних
традицій, звичаїв, він вбирає в себе їх кращі досягнення і грунтується
на їх засадах. Можна ствердно говорити про поєднання найвищих ідей
гуманізму релігії та кращих
гуманістичних засад суспільства, шукати і реалізувати в соціум той
здоровий синтез, який, безумовно, може стати перспективним.
Після утворення релігійних систем у них формувались ієрархічні
структури, які відповідали суспільним; релігійний пантеон наслідував
світський. Для пошанування Бога та сонму божеств вироблялася ритуальна
система з урахуванням регіональних і національних особливостей народів.
Не завжди релігійні структури ототожнювались з постулатами сповідуваної
релігії, адже церква часто й активно включається в систему економічних,
політичних і культурних відносин, виконує безліч нерелігійних функцій.
Так, монастирі в Європі тривалий час були майже єдиними культурними і
науковими центрами; це стосується також буддистських і ламаїстських
монастирів у Тибеті, Індії, де збережено велику кількість історичних і
культурних цінностей. Багато релігійних організацій є активними борцями
за мир, ядерне роззброєння, соціальну справедливість; священнослужителі
подають приклад для наслідування у здійсненні добродійних справ.
Згадаємо відомого прогресивного діяча і борця за соціальну
справедливість, лауреата Нобелівської премії матір Терезу, для якої
постулати релігії стали постулатами життя.
До утвердження світових релігій функціонували такі культові системи і
релігії (наводяться у хронологічному порядку):
• племінні культи — магія, фетишизм, анімізм, тотемізм, землеробські
культи, шаманізм;
• ранні національні релігії — Стародавнього Єгипту, народів Дворіччя,
Стародавньої Індії, давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму;
• пізні національні релігії — іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм,
синтоїзм, зороастризм, джайнізм, сикхізм;
• світові релігії — буддизм, християнство (православ’я, католицизм,
протестантизм), іслам.
З утвердженням світових релігій постало протистояння, а частіше
заперечення та заборона племенных культів і ранніх національних релігій.
У Центральній Європі, зокрема в Україні, це було особливо помітним, адже
ця територія однією з останніх увійшла до системи світової релігії.
Релігія аборигенів-українців у Візантії мала визначення “язичництво” або
“поганство” (від лат. poganus — язичник, чужий). Щоправда, зараз цей
термін “поганство” часто використовують не в тому значенні, яке він мав
спочатку. У богословській літературі і, зокрема, як історичний та
літературний цей термін визначає дохристиянську і нехристиянську
релігію, при вужчому трактуванні — політеїстичну релігію. Усе, що
пов’язане з язичництвом, точніше можна визначити поняттями “політеїзм”,
“анімізм”, “фетишизм”, “шаманство”.
Одна з найстаріших провідних релігій світу — буддизм — утвердилась в
Індії понад 2,5 тис. років тому. Засновником її був Шак’я-Муні; провідна
теза: страждання земне приводить до перемоги над злом, звеличує та
утверджує “істинне над буттям”, постулат: земний світ — це лише
підготовка до “життя “у “світі небесному”. Головне — злиття з божеством,
досягнення абсолютного спокою — нірвани. Ця теза сформульована у “третій
святій істині”: “Що є святою істиною позбавлення страждань? Це повне
позбавлення страждань, повне заперечення і усунення їх”.
Християнство як світова релігія тісно пов ‘язане з іудаїзмом. Воно
зародилося в середині І cm. н. е. у східних провінціях Римської імперії
за глибокої кризи рабовласницького ладу.
Нову віру проповідували серед іудеїв Палестини і Малої Азії “наставники
справедливості”. Це, безумовно, були реальні особи, імена яких невідомі.
Цілком вірогідно, що їхні ідеї трансформувались і реалізувались в образі
Ісуса Христа. Сучасні дослідження не заперечують, що така особистість
існувала і могла стати засновником християнства. Оповідання про життя
Ісуса Христа зафіксовані в Євангеліях, які було створено набагато
пізніше від описуваних подій, і в багатьох випадках його образ
гіперболізований. Досі не знайдено жодного рядка, який би написав сам
Ісус Христос, хоча, за твердженнями Чвертьєвангелій, він був грамотною,
освіченою людиною.
Християнство виникло як протест проти рабовласницької системи і
порядків, які насаджувала Римська імперія, особливо щодо завойованих
територій. Спочатку християнство зустріло різкий супротив рабовласників.
Проте з часом вони зрозуміли, що це є базою для формування в різних
соціальних групах духу покори. З Уст. ця релігія починає завойовувати
щодалі більше прихильників. Так, у 312р. імператор Костянтин зрівняв
християнство у правах з усіма релігіями Візантійської імперії, а у 324р.
проголосив державною релігією. У 325 р. він скликав у місті Нікеї Перший
церковний собор, яким фактично закріпив союз між державою і церквою.
Кожний із подальших соборів лише утверджував і догматизував християнські
постулати в суспільстві. До початку XI ст. християнство було цілісним.
Проте в 1054 р. стався розкол, у результаті якого утворились дві великі
конфесії — західна католицька церква та східна православна.
Нині існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) православних
церков: Костянтинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сірія,
Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська,
Кипрська, Елладська (грецька), Албанська, Польська, Румунська,
Чеське-Словацька та Американська. Україна належить до православної
гілки.
Базою православного віровчення є Біблія (від грецьк. biblia — книга,
святе письмо) — Символ віри, затверджений Соборами 325 і 381 р.
Розроблено стрункі ритуальну та обрядову системи, обов’язкові для
виконання в усіх храмах.
Як православні, так і католики керуються основними постулатами,
викладеними в Біблії; їх сповідують також інші релігійні християнські
напрямки. Відмінність полягає, зокрема, у відправленні культових
обрядів.
На Аравійському півострові в період розпаду родоплемінного ладу та
формування централізованої держави на початку VII cm. виник іслам, що
вважається наймолодшою релігією світу (у перекладі з арабської слово
“іслам ” означає “покірність “). Тих, що сповідують цю релігію,
називають відданими (з араб. — мусульманами, звідси друга назва ісламу —
мусульманство). В Європі ця релігія дістала назву “магометанство” за
зміненим іменем засновника Мухаммеда (Магомета).
З Аравії іслам досить швидко поширився на країни Середнього Сходу,
Єгипет, північну Африку, північну Індію, Індонезію, Середню та Малу
Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є другою після християнства
найпоширенішою релігією світу.
Станом на кінець XX ст. всесвітня ісламська Ліга налічувала понад 800
млн послідовників, які проживають більш як у 120 країнах світу, у 28 з
них іслам є державною релігією, зокрема в Ірані, Пакистані, Мавританії
та ін.
Основні постулати ісламу викладені у “святій” книзі мусульман — Корані
(від араб. — читання), що створювався протягом VII—VIII ст. Положення
Корану покладені в основу мусульманського феодального права — шаріату.
Провідними є такі тези віровчення ісламу:
• віра в єдиного Бога Аллаха і його посланців на землі Мухаммеда та Алі;
Аллах — один, невіддільний і єдиний;
• пошанування “священного писання” (Корану);
• щоденна п’ятиразова молитва — намаз (перед намазом обов’язкове
ритуальне обмивання водою або піском);
• сплата податку (закят) на користь бідних; він може доповнюватись
садаком — добровільними пожертвами;
• дотримання посту — уразу (зараз цю вимогу спрощено);
• ходіння на молитву до Мекки — хадж (покаяння у гріхах і прилучення до
святих);
• священна війна з невірними — джихад, або газават (цей догмат
застосовується виходячи з політичної ситуації, власне, як і завжди).
Усі світові релігії мають досить складну обрядову систему, що
виконується впродовж усього календарного року.
Світові релігії активно використовують культурно-мистецький процес,
добре розуміючи, що ідею легко і продуктивно можна провести через
художні твори, бо в цьому разі вона засвоюється найповніше.
Вироблені світовими релігіями моральні та правові засади частково
ввійшли до світської практики. На жаль, вони не завжди виконуються. Так,
провідні заповіді християнства “не убий”, “не кради”, “не бреши” у
суспільстві більшою мірою декларуються, ніж реалізуються, ними керуються
лише окремі індивідууми, але це, скоріше, виняток, ніж правило.
Зі зміною світоглядної системи, яка відбулась у Київській Русі в X ст. з
переходом від протодемократичної системи — язичництва до авторитарної —
християнства, відбулись значні зміни як у суспільстві, так і в
культурно-мистецькому процесі. На зміну своєрідним культурним
національним цінностям прийшли візантійські, які поступово витісняли
рідне і в XVI—XVII ст. майже повністю оволоділи думками і душами людей;
залишилися лише окремі ремінісценції як спогад про пошанування
язичницьких культів.
З утвердженням національної незалежності та проголошенням держави
Україна постало питання про визначення свободи світогляду і
віросповідання, тобто надання громадянам України можливості та права
сповідувати будь-яку релігію або бути атеїстом. Щоправда, атеїзм — це
також своєрідна релігія.
Нинішній розподіл християнських концесій в Україні ілюструє наведена
таблиця.
Область,
7911 4879 3301 2270 1022 751
Примітка. УПЦ — Українська православна церква; УГКЦ — Українська
греко-католицька церква; УПЦ-КП — Українська православна церква,
Київський патріархат; УАПЦ — Українська автокефальна православна церква;
РКЦ — Римсько-католицька церква.
Право свободи світогляду і віросповідання зафіксовано в міжнародних
документах, зокрема в “Хартії прав людини “, “Загальній декларації прав
людини “, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948p., і
продубльовано в міжнародному “Пакті про громадянські та політичні права
“, прийнятому 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966р.,
який набрав чинності 23 грудня 1976р. Уст. 18Декларації і cm. 18 Пакта
написано: “Кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії,
вона може приймати релігію за своїми переконаннями, вибором та
здійснювати свободу сповідувати свою релігію або переконання публічним
чи приватним порядком та виконувати релігійні чи ритуальні обряди”. Уст.
35 Конституції України, прийнятій на сесії Верховної Ради України 28
червня 1996р., також зазначене право громадян на свободу світогляду і
віросповідання. Ця стаття практично повторює статті міжнародних
документів і не суперечить їм. Таким чином, законодавство України в
питанні прав людини відповідає міжнародним нормам.
Список використаних джерел
1. Грушевський М. С. Духовна Україна. — К., 1994.
2. ГуревичА. Я. Категория средневековой культуры. — М., 1984.
3. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего
большинства. — М., 1998.
4. Давня історія України. — К., 1994.
5. Дзюба І. “Бо то не просто мова, звуки”. — К., 1989.
6. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. — М., 1991.
7. Замалеев А. Ф., Зоц В. А. Мыслители Древней Руси. — К., 1981.
8. Запад и Восток: традиции и современность: Учеб. пособие. — М., 1993.
9. Ильина Т. В. История искусств: Западноевропейское искусство. — М.,
1983.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
