Реферат на тему:
Реформування правової бази культури: принципи й засоби
Основними елементами реформи регуляторного забезпечення культурної сфери
є зміни старих законодавчих актів і створення нових. Часто інші
складники державної політики розвитку, як, наприклад, реформа державного
управління, фінансової чи податкової системи, або чи децентралізація,
навіть якщо не враховують реформування культурного сектора прямо, вони
все одно справляють на нього значний вплив.
Якість законодавчих положень можна визначити за низкою стандартних
критеріїв. Оскільки досі нема консенсусу щодо стандартів якості
законодавства, ряд країн, а також ОБСЄ, визначили перелік стандартів
якості законів, який включає:
Стандарти користувача – такі, як чіткість, простота і доступність закону
для простих громадян та бізнесу;
Стандарти оформлення – такі, як гнучкість та узгодженість з іншими
законодавчими актами та міжнародними стандартами;
Юридичні стандарти, зокрема, структура законодавчого акту,
впорядкованість закону, чіткість викладу норм, термінологія та наявність
чіткого юридичного обґрунтування певної дії;
Стандарти дієвості, як-от відповідність норм конкретним проблемам і
реальним життєвим умовам;
Економічні та аналітичні стандарти, як-от співмірність вигід та витрат,
а також оцінка впливу на малий бізнес, конкуренцію, торгівлю;
Стандарти впровадження – практичність, здійсненність, надійність
дотримання закону, його сприйняття суспільством, і наявність необхідних
адміністративних ресурсів.
Цей набір стандартів відповідає найважливішим вимогам якості будь якого
регуляторного акту: надійність, послідовність, дієвість, ефективність,
відповідність чинній законодавчій базі, можливість впровадження і
забезпечення дотримання закону. На переконання Д.Мучіки, суттєве
удосконалення якості законодавчого положення, як щодо змісту, так і щодо
якості, буде досягнуте через формулювання належних відповідей на
принаймні три важливі групи запитань:
Чому пропонується новий правовий акт? Чому він необхідний? Чому він
важливий?
Що являтиме собою зміст нового закону? Що він регулюватиме? У чому
важливість і дієвість запропонованого законодавчого акту? Наскільки він
відповідає правовим стандартам?
Як він трактує конкретну проблему? Як буде створюватися акт
законодавства в плані інструментарію та методів? Як розроблений закон
буде впроваджений і як забезпечуватиметься його дотримання? Яким чином
буде визначатися вплив нового закону?
Запитання групи «Чому…», як правило, стосуються політиків, які повинні
визначитися хоча б у таких аспектах:
Яким з можливих політичних варіантів віддається перевага?
Чи повинна ця політика втілюватися через регуляторні акти, чи може через
інші засоби?
Чи є нова регуляторна інтервенція виправданою і здійсненною?
Запитання групи «Що…» стосуються конкретного змісту пропонованого
законодавчого акту. Окрім огляду аргументів «за» і «проти» щодо
галузевих та міжгалузевих підходів, зміст запропонованого акту необхідно
оцінити за спеціальними критеріями. Багато урядів вже розробили такі
стандарти та критерії.
Особливо слід відзначити критерії дієвості та сумісності з чинним
законодавством. Це найважливіші критерії, які допомагають політикам
передбачувати реальну дію запропонованого законодавчого акту і його
доцільність. В цьому плані виникають деякі запитання:
Чи базовий підхід, запропонований у законодавчому акті, узгоджується з
реальною ситуацією?
Чи існують альтернативи запропонованому підходу, і якщо так, то чи
оцінювалися вони?
Чи запропонований законодавчий акт сумісний з іншими чинними законами та
міжнародними стандартами?
Чи запропонований законодавчий акт відповідає визначеним потребам?
Який прогнозований вплив від нього?
Чи запропонований законодавчий акт визначає державні органи, що будуть
забезпечувати його виконання?
Чи запропонований законодавчий акт передбачає достатні правові та
адміністративні механізми для його втілення?
Синдром «Потрібен окремий закон»
Прагнення до правового врегулювання всього навколо, а особливо до
прийняття «нових, кращих законів» там, де виникли якісь проблеми, доволі
характерне для посткомуністичних країн. У багатьох випадках обидві
сторони – законодавці з одного боку, й діячі культури з іншого –
поділяють той погляд, що практично будь-яку специфічну проблему можна
вирішити через нові законодавчі акти.
Цьому підходу можна дати назву «Синдром потреби в новому окремому
законі». Він походить від нерозуміння функцій, обсягу впливу та обмежень
законодавства. Також це часто свідчить про нерозуміння ролей і функцій
інших інструментів управління.
Якщо вже необхідно прийняти спеціальне регуляторне рішення – чи закон,
чи підзаконний акт, то цей інструмент повинен використовуватися з
обережністю, оскільки будь-який регуляторний акт має істотні межі свого
впливу.
?
1/4
?
?
1/4
?
сновного донора культури (через бюджет) можна компенсувати посиленням
впливу держави через прийняття нових регуляторних актів.
Слід пам’ятати, що наказове й детальне унормування та регулювання було
нормою для колишніх комуністичних режимів і традиційно багато людей
звикли до підходу, що перекладає весь тягар відповідальності на державу,
точніше – на центральну виконавчу владу.
Проте у багатьох випадках проблеми, з якими стикається культура, не
можуть бути вирішені простим прийняттям нового закону чи постанови.
Аргумент на доказ цього міркування можна взяти з досвіду впровадження
законів про спонсорство, які в 1990-х роках були прийняті в усіх
колишніх комуністичних країнах. Діячі культури, як з державного, так і
приватного сектора вважали, що закон про спонсорство вирішить їхні
проблеми з фінансуванням і тому такі закони були прийняті в різних
країнах, однак до значного зростання обсягів спонсорства це не призвело
практично ніде.
Децентралізація і потреба в плануванні культурного розвитку
Проблема децентралізації державного управління взагалі, й управління
галуззю культури зокрема, набули великої важливості в більшості
східноєвропейських посткомуністичних країн на початку 1990х років.
Складний процес передачі влади та відповідальності, які належали при
комуністичних режимах центральній владі, до місцевих органів
самоврядування, став частиною концепції децентралізації. Перехід влади і
відповідальності від центральних до регіональних рівнів управління є
стрижнем процесу децентралізації.
А проте, збільшення відповідальності місцевих та регіональних органів
влади вимагає збільшення фінансування, управлінської компетенції і
належної підготовки кадрів. На погляд згаданої вище Д.Мучіки, для успіху
децентралізації необхідні такі передумови:
Передача відповідальності повинна йти одночасно з передачею повноважень
– наприклад, права запроваджувати місцеві податки;
Центральні органи влади повинні надавати місцевому самоврядуванню
різноманітні форми фінансової допомоги – такі, як гранти, трансферти,
перерозподіл податкових надходжень;
Необхідна передача на баланс місцевої влади власності, яка перебуває в
даній місцевості, але досі належала державі;
Місцеві органи самоврядування не повинні залишатися в ролі єдиного
утримувача соціально-культурних закладів чи єдиного надавача соціальних
послуг;
Законодавче та регуляторне оточення повинне втілювати принципи місцевої
автономії щодо фінансування і надавати можливість місцевим органам влади
залучати інвестиції для розвитку нових форм партнерств, приватизувати
надання окремих послуг, розробляти й втілювати специфічну місцеву
політику тощо.
Огляд процесу децентралізації сфери культури у пост-комуністичних
країнах показує різний рівень успішності, чи часом навіть невдачі. В
багатьох випадках децентралізація культурної сфери виявилася просто
адміністративною передачею державних закладів культури на баланс
регіональних органів влади, без попереднього впровадження нових схем
фінансування і відповідної законодавчої бази, що надала б можливість
владі на місцях втілювати їх власну культурну політику.
Аби пом’якшити несприятливі результати таких поспішних і непідготовлених
кроків, у багатьох таких випадках виникає потреба в прийнятті нових
спеціальних законів.
Для успіху децентралізації необхідно забезпечити не лише якісне
управління регуляторними стосунками між центральними та місцевими
органами влади, але також оновлення бюджетної системи. Якщо фінансові й
бюджетні механізми не узгоджені з передачею владних повноважень і
відповідальності, то існує високий ризик фінансової дестабілізації і
занепаду цілих галузей – зокрема, соціально-культурної сфери.
Література
Adam, Christopher, Cavendish, William and Mistry, Percy S., Adjusting
Privatization: Case Studies from Developing Countries. London: James
Curray, 1992.
ANDERSON James, O’DOWD Liam, WILSON Thomas. Culture and cooperation in
Europe’s borderlands. Amsterdam, New York: Rodopi, 2003.
Barzelay, Michael, The New Public Management. Improving Research and
Policy Dialogue, Wildavsky Forum Series 3, The University of California
Press, 2001.
Bernier, Ivan, Catalogue of International Principles Pertaining to
Culture, Ottawa, International Network on Cultural Policy, 2000.
Cultural Policies in Europe: a Compendium of Basic Facts and Trends,
Council of Europe.
Dahrendorf, Ralph, Reflections on the Revolution in Europe, Random
House, New York, 1990.
Dahrendorf, Ralph, A precarious balance: economic opportunity, civil
society, and political liberty, in The Responsive Community: Rights and
Responsibility, Volume 5, Issue 3, Summer 1995.
DONDERS Yvonne. “The protection of cultural rights in Europe: none of
the EU’s business?”, Maastricht Journal of European and Comparative Law,
v. 10, n. 2, 2003, p. 117-147.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
