.

Проектування інтер’єру парфумерного магазину (диплом)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 11515
Скачать документ

Диплом

Проектування інтер’єру парфумерного магазину

Зміст

Вступ………………………………………………………….
……………………………………..3

Розділ 1. Проектування інтер’єру парфумерного
магазину……………….6

1.1.Історія зародження і розвиток дизайну та
інтер’єру…………………………6

1.2.Основні характеристики
інтер’єру………………………………………………….15

1.3.Роль кольору в
інтер’єрі………………………………………………………
…………19

1.4.Результати маркетингових досліджень
проекту………………………………23

Розділ 2. Матеріали і
технології……………………………………………………..
..24

2.1.Сухі будівельні
суміші…………………………………………………………
……….25

2.2.Фарбування………………………………………………….
……………………………….27

2.3.Паркет……………………………………………………..
…………………………………..30

2.4.Підлога із керамічної
плитки…………………………………………………………
35

2.5.Гіпсокартон…………………………………………………
………………………………..37

2.6.Обробка
каменем………………………………………………………..
…………………40

2.7.Скло і
кришталь……………………………………………………….
…………………..41

2.8.Стіни………………………………………………………
…………………………………….42

2.9.Стеля………………………………………………………
……………………………………45

2.10.Освітлення…………………………………………………
……………………………….47

Розділ 3. Дизайнерське
вирішення……………………………………………………..4
9

Розділ 4. Економічна
частина………………………………………………………..
…53

Розділ 5. Охорона праці та пожежна
безпека………………………………….55

5.1.Охорона
праці………………………………………………………….
…………………..55

5.2.Пожежна
безпека………………………………………………………..
………………..56

Висновки……………………………………………………….
……………………………………62

..

Список використаної
літератури……………………………………………………..
63

Додатки

Вступ

Вважається, що успішна робота магазину залежить від його вдалого
розташування, асортименту, від цінової політики і від того, наскільки
грамотно працює з покупцями персонал. І це, безумовно, правильно: ніхто
не стане купувати дорогий товар сумнівного походження тільки тому, що
марку, що полюбилася, у магазині не продають. І все-таки, це не всі
фактори, що впливають на організацію торговельного процесу.

Важливою складовою успіху представляється дизайн магазину. На перший
погляд може здатися, що в процесі створення інтер’єра магазину немає
нічого особливого. І будь-яка людина, яка хоч трохи розуміє в дизайні,
може скласти зразковий ескіз інтер’єра магазину.

Насправді, усе не так просто. За допомогою дизайну створюється імідж
магазину, і тому необхідно враховувати кілька факторів. По-перше, кожен
магазин має свій архітектурний план, з яким необхідно рахуватися.
Присутні там усілякі підсобні і складські приміщення необхідно
замаскувати так, щоб вони не впадали в око покупцеві і не відволікали
його від покупок. По-друге, потрібно враховувати напрямок руху покупців.
Як правило, спочатку покупець попадає в асортиментні зони, в яких, до
речі, особливе місце необхідно відвести для новинок і лідерів продажу;
далі розташовуються зони обслуговування покупців. Тут можна одержати
консультацію продавця або примірити річ, що сподобалася. Іноді при
створенні інтер’єра магазину ці зони сполучаються. Але невеликі
виключення тільки підтверджують правила.

Щоб відокремити асортиментну зону від зони обслуговування, простої зміни
меблів (стелажі і вішалки поступаються місцем дзеркалам і диванам)
недостатньо. У цьому випадку пріоритет віддається освітленню. Фахівці
стверджують, що правильно підібране світло може збільшити обсяг продажу
у кілька разів. М’яке розсіяне світло необхідне кожному магазинові, у
той же час не зашкодить і додаткове спеціальне підсвічування продукції
на вітрині. Сьогодні фірми, що створюють торговельне устаткування для
магазинів, пропонують вітрини різної форми і з різними видами
підсвічування – від галогенових ламп до світлодіодів. Для різної
продукції необхідне різне освітлення. Щодо торговельного устаткування,
то тут існує безліч варіантів. Можна вибрати серед уже готових прилавків
і стелажів; це займе менше часу і коштів. Такими стандартними стелажами
оформляють звичайно продуктові супермаркети. Нестандартні рішення
коштуватимуть дорожче, але вони додадуть магазинові неповторність і
стануть пізнаваними, що особливо цінується при створенні мережі
роздрібних магазинів.

Важливе місце в дизайні магазину має вітрина. Вона має бути виконана в
єдиній колірній гамі з інтер’єром магазину, і ясно давати уявлення про
те, що в цьому магазині можна купити. Це, звичайно, не значить, що
потрібно виставляти кренделі і булочки на огляду; яскравий приклад тут –
вбрані манекени. При розробці дизайну магазина дуже важлива|поважна|
роль відводиться оформленню вітрин. Не секрет, що добре продуманий
торгівельний|торговий| дизайн магазина сприяє збільшенню
об’ємів|обсягів| продажів, оскільки наявний асортимент товарів
підноситься споживачеві в найбільш вигідному ракурсі, а зручне
розташування прилавків і вітрин спонукає покупців приходити в магазин
знову і знову. Дизайн магазина має бути не лише|не тільки| гармонійним,
але і таким, що запам’ятовується, від цього також у великій мірі|великою
мірою| залежить успішна діяльність торгівельного|торгового| закладу.

Будь-який дизайн-проект магазина починається з вироблення концепції.
Саме цій єдиній концепції дотримуватимуться розробники дизайну фасадів і
торгівельних|торгових| залів, фахівці з гармонізації продажів і дизайну
вітрин магазина. При виборі меблів і вітрин, перегородок і іншого
торгівельного|торгового| устаткування|обладнання| також слід
дотримуватися провідного стилю, який, по суті, і робить|чинить| магазин
унікальним і неординарним, таким, що запам’ятовуються покупцям. Дизайн
вітрин магазина — поняття досить широке. Адже цікавий і
незвичайний|незвичний| дизайн важливий|поважний| не лише|не тільки| для
зовнішньої вітрини, але і для вітрин з|із| товарами, яким необхідно
приділити серйозну увагу при розробці дизайну інтер’єру магазина. Якщо
для зовнішньої вітрини поважно знайти оригінальний декор, для вітрин
з|із| товарами не менш важливе|поважне| підсвічування. Розробникам
дизайну вітрин магазинів добре відомо, що грамотно змонтоване
підсвічування робить безпосередній вплив на зростання|зріст|
об’ємів|обсягів| покупок|купівель|, оскільки підсвічування
здатне|здібне| надати товару привабливішому вигляду. Поетом при розробці
дизайну магазинів фахівець|спеціаліст| повинен грунтуватися не лише|не
тільки| на оригінальних оформлювальних ідеях, але і на хорошому|доброму|
знанні психології споживача. Ексклюзивні вирішення дизайн-проектів|
магазинів можуть виявитися не більше ніж красивими ідеями, якщо
розробником не були враховані основні правила мерчендайзингу|.

Цікаве також використання інтер’єрної реклами. Що викликане потребою
привертати увагу до товарів і ініціювати покупку? Можливостей для
залучення уваги до торговельної марки дуже багато: світлові короби,
вивіски, рекламні постери, об’ємні букви…

І все-таки, найбільш значимим у дизайні магазину є колір. Сьогодні дуже
популярний білий колір: його використовує у своєму оформленні кожен
«поважаючий себе» супермаркет. Але такі магазини стають дуже схожими
один на одного, і в ряді «білих» магазинів покупець вибиратиме навмання.

Виходить, необхідно виділитися кольором, створити свій неповторний
стиль. Тут кожен вибирає сам: немає універсального кольору успіху. При
цьому варто пам’ятати, що колірна гама магазину може змінюватися в
залежності від підсвічування стін.

Головне в інтер’єрі магазину – щоб кожен покупець почував себе затишно.
Тому сьогодні навіть найелітніші бутики прагнуть до максимального
демократизму в інтер’єрі (і в роботі з покупцем!): нехай навіть не мають
кругленької суми, але люди проведуть тут стільки часу, скільки їм
хочеться. Можливо, вони захочуть повернутися.

Розділ 1.

Проектування інтер’єру парфумерного магазину

1.1. Історія зародження і розвиток дизайну та інтер’єру

На протязі всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити
своє життя, зробити красивими всі необхідні їй предмети – одяг, житло,
посуд.

В наш час з особливою пристрастю входять поняття, як художник і
суспільство, краса і користь, творчість і потрібність. Важливо, щоб усе,
що нас оточує несло в собі красу і потрібність, як необхідна умова життя
цивілізованого суспільства.

Це стосується і декоративно-оформлюваного мистецтва: своїми специфічними
виразними способами декоративне мистецтво разом з архітектурою формують
внутрішній світ людини, її погляди, культуру, мораль, життєві принципи.

Художник все інтенсивніше працює над проблемою середовища, комплексного
її вирішення в синтезі з архітектурою. Коли ми говоримо про житлове
середовище, про інтер’єри суспільних будов, то маємо на увазі не тільки
єдність звичних і красивих виробів. Середовище – це не тільки
матеріальне поняття, це простір, наповнений взаємовідносинами людей, це
єдиний духовний і матеріальний світ.

Якщо в минулому використання декоративного мистецтва в інтер’єрах
суспільних будов частіше всього були стихійними, то в даний час ще на
стадії проектування художники і архітектори реалізують не тільки рішення
загальної теми, зв’язаної з призначенням будови в цілому, а і
використовують найбільш виразні форми різних видів декоративного
мистецтва.

Архітектори, будівельники, художники, скульптори, майстри прикладного
мистецтва, спираючись на досягнення будівельної науки і техніки,
підвищують художній рівень обробки приміщень. При цьому в інтер’єрі
широко використовують як традиційні камінь, дерево, кераміка, скло, так
і сучасні матеріали, наприклад, полімер. Вибираючи для обробки той чи
інший матеріал, архітектори прагнуть до створення єдиної
композиції інтер’єра, сполученню матеріалів з призначенням приміщень.
Специфіка інтер’єрів громадських закладів дозволяє широко
використовувати в їх оформленні оригінальні композиційні рішення, твори
монументально-декоративного і прикладного мистецтва, художні меблі.
Можна привести безліч прикладів будівель, де в інтер’єрі всі елементи
повністю відповідають функціональним завданням. Це Палац культури
«Україна» в Києві, Кремлівський палац з’їздів у Москві.

Архітектурні рішення інтер’єру – це складне сполучення архітектурної
форми, конструкції, простору, масштабу, пропорцій, ритму, кольору і
світла, направлене на повне виявлення громадських ідей і максимально
відповідає функціональному призначенню приміщень.

Тисячі років тому первісна людина мало часу і сил віддавала творчості,
вся енергія йшла на боротьбу із стихією, голодом, ворожими племенами.
Людина була перш за все мисливцем, її художня творчість навіяна
навколишньою природою, багатим тваринним світом. Печерний інтер’єр
складали шкури звірів, коріння, камені, на яких грілися біля багаття,
приймали їжу.

Первісні люди прикрашали своє житло, тобто, печери, розписами на стінах.
Головними мотивами зображень, що часто покривають обширні площини, є
наповненні життям і рухами окремі фігури великих тварин, що є об’єктами
полювання. Точні, легкі контури лінії починають відігравати важливу
роль, на перший план виступають сміливо і точно покладені загально
кольорові плями, нанесені охристою фарбою, червоною, коричневою, чорною
і жовтою. Зустрічається таке накладання фарб одна на одну, яке створює
вигляд об’єму.

З часом у людини з’явилося бажання прикрасити своє житло. Архітектурні
пам’ятки свідчать про те, що вже в Стародавній Греції будівельники
турбувалися про оформлення інтер’єру. При оформленні внутрішніх
просторів використовувались штукатурка дерева для стін, мозаїчна
підлога. Для суспільних споруд використовується позолота, інкрустація із
золота і глазурі на мармурі, пластини із чеканної міді, стрункі вази,
амфорні глечики із кераміки, на яких зображені різні сцени із життя
людей, прикрашають інтер’єри стародавніх греків.

В Греції створюється архітектурний ордер – строгий художньо осмислений
порядок розміщення частин споруди. Для кожної будівля грецький зодчий
вибирав особливе місце і так будував свою споруду, що вона органічно
зливалася з природою, доповнювала її, виростала із неї. Природний мармур
був основним будівельним матеріалом.

В Стародавньому Єгипті стіни будівель покривали малюнками. Особливо
інтенсивно і якісно з використанням дорогих матеріалів оформлялись
культові споруди. Храми виділялись від зовнішнього світу масивними
високими стінами. Величність храмів вражала глядача своїм оздобленням.

У Стародавньому Римі будуються купольні покриття, що вражають своєю
величчю. Розвивається монументальний живопис, обробка каменем і
інкрустація, архітектурні твори прикрашають скульптурою.

Особливо розкішно відзначається інтер’єр Візантії: мармуровий набір,
розписана штукатурка, мозаїка.

Унікальне мистецтво Київської Русі. Прекрасна Київська «Софія», Золоті
ворота, які донесли до нас прекрасні зразки сакрального мистецтва, яка є
синтезом багатьох видів декоративного мистецтва.

Прекрасні приклади оформлення інтер’єру, особливо світського, залишили
нам такі періоди в історії мистецтва, як Барокко і Класицизм.

Виникнення дизайну пов’язано з розвитком промисловості наприкінці XIX
ст., коли вузька спеціалізація виробництва призвела до руйнування
універсальності творчих сил людини та, як наслідок, до втрати естетичної
цінності предметів, які вироблялися промисловим способом.

У 1851 р. у Лондоні відбулася промислова виставка, враження від якої
висловив один з її відвідувачів: «Незважаючи на розвиток науки і
техніки, успіхи цивілізації у художній справі поступаються досягненням
минулих сторіч. Таке ж ганебне визнання напрошується від зіставлення
сучасних виробів з виробами наших предків. При всьому технічному
прогресі наші вироби поступаються їм за формою та навіть за їх
практичною пристосованістю та доцільністю».

Цим відвідувачем був Г.Земпер, засновник технічної естетики. У 1857 р.
відомий англійський теоретик та соціолог Д. Рескін відзначив з цього
приводу: «Те, що створюється поспішно, вмирає також поспішно; те, що
коштує всього дешевше, у підсумку виявляється найдорожчим», –
зафіксувавши у даному висловлюванні зв’язок між доцільністю, корисністю
та красою. Отже виникнення дизайну пов’язано з власне процесом розвитку
людської цивілізації. З самого свого виникнення дизайн орієнтувався на
досягнення єдності трьох принципів: корисності, зручності та краси.

Розробку даних принципів здійснив Г.Земпер, який у 1860-1863 рр. написав
працю «Стиль у технічних та тектонічних мистецтвах, або Практична
естетика», де сформулював фундаментальний закон дизайну: форма предмета
повинна залежати від його функції у людській практиці, матеріалу
виготовлення та технології виробництва, а також визначатися рівнем
соціально-історичного розвитку суспільства.

Дизайн за своєю природою є універсальним (двояким) з одного боку, як
мистецтво, а з іншого як технічний витвір. Звертаючись до об’єктивних
законів розвитку техніки і враховуючи загальні утилітарні потреби людей,
дизайнери мають справу з загальнолюдськими інтернаціональними
особливостями предметного світу. Але, з іншого боку вони включені в
конкретну систему виробництва і розподілу, працюють над речами, які
мають товарну цінність, зачіпають складні соціально-естетичні механізми
формування ідеалу, функціонування художньої культури.

Провідна роль дизайну в розвитку постіндустріального суспільства
визначається всіма розвиненими державами світу, зокрема, підкреслюється
рішеннями Європейського Економічного Співтовариства. Ще у березні 1994
р. ЄЕС призвало європейські країни до активної підтримки дизайну у всіх
сферах промислового виробництва, економіки, культури, освіти.

Сучасний стан розвитку економіки України вимагає пріоритетного вирішення
проблем, пов’язаних з якістю діяльності та середовищем життєдіяльності
людини, асортиментом та конкурентоспроможністю промислової продукції.

Якщо художник зайнятий в тих галузях промисловості, які пов’язані з
використання прикладного мистецтва і ремесел, де обробка виробів
ведеться ручним способом, він є дизайнером тільки в тому випадку, коли
створенні за його рисунками або моделями речі випускаються значним
тиражем, надходять у продаж і не вважаються його особистою роботою.

Задачі дизайну не обмежуються тільки покращанням зовнішнього вигляду
предметів, а включають і усестороннє припрацювання структурних зв’язків
між предметами, що надають предметному середовищу необхідної
функціональної композиційної єдності.

Спроби визначення дизайну продовжуються. Одним із важливих питань при
визначанні суті дизайну є питання про співвідношення дизайну з іншими
видами мистецтва, про те, як дизайн може входити в сферу художньої
творчості.

Дизайнери, як і інженери-конструктори працюють над формою промислових
виробів, які виготовляються серійно, використовуючи при цьому арсенал
художніх засобів формоутворення. Іншими словами, інженер, спираючись на
свій «технічний» розум, може виконувати роботу дизайнера. Часто буває,
коли дизайнер бере на себе функцію інженера, проробляючи технічні
деталі, спираючись на так зване неупереджене судження, на свою художню
інтуїцію.

Якби у сфері інженерного конструювання можна було логічно прийти до
нової форми виробу і конструкції, коли б виріб був повністю незалежним
від наявних матеріальних ресурсів, від трудових навичок людей і традицій
виробництва, а споживачі завжди відповідали б ідеальній моделі, тоді
з’явилась би можливість повного поєднання проектного конструювання і
дизайну. Однак в дійсності ще далеко все не так. Навіть у найскладніших
з технічної точки зору галузях проектування, суворо детермінованих
зовнішніми умовами, існує багато варіантів рішень. Прикладами можуть
бути різноманітні форми літаків, автомобілів, електронної техніки.
Дизайн і тому стає необхідним, що він використовується як механізм
регулювання зв’язків між окремими елементами виробництва і виникаючими в
ньому відповідностями.

Була поширена думка, що дизайн (на відміну від художньої творчості)
пов’язаний тільки з серійними формами і їх промисловою обробкою. Ми
знаємо, що це було тільки тоді, коли нову професію хотіли відділити від
ремесла, з його примітивним виробництвом, і від прикладного мистецтва,
де найважливішим є унікальність окремих рішень. Однак у практиці
дизайнерів є не тільки серійний виріб. Вони працюють над формою і
конструкцією унікальних технічних приладів для освоєння космосу і
складних виробів з мінімальним застосуванням промислової обробки (так
зване виконання унікального дизайну). Дизайнерів і тих, хто користується
їх виробами, цікавить, в першу чергу, функціональна і естетична якість,
а не те, як вони були виготовленні: серійно чи індивідуально. Адже є
такі прилади і цілі комплекси нової апаратури, які виготовляються
принципово в одному екземплярі, але по суті є значущими віхами в
розвитку техніки і дизайну.

Все це означає, що принципи дизайну не можуть бути виведені тільки із
системи виробництва подібно до того, як уява про критерії форми
предметного оточення не можуть бути виведені із візуально обраних
уявлень. Дизайн виростає із єдності сфери виробництва і споживання,
займаючи особливе місце в ряді інших видів художньої творчості.

Як же працюють дизайнери? Вихідними в творчості є специфіка
використовуваних матеріалів і закономірностей формоутворення, які
підпорядковуються суворим законам природи (законам механіки, оптики,
кольорознавства і ін.). Але дизайнери ставлять перед собою відповідну
мету: співставити безкінечні різновиди технічних форм, які породжені
зовнішніми об’єктивними причинами і підпорядковані законам природи, з
особливими сприйняттями їх людьми, з визначеною технологією такого
сприйняття. Тоді на місце хаосу форм приходить упорядкована система, в
середині якої знаходиться людина. Дизайнери старанно враховують і самі
впливають на вдосконалення здібностей людини сприймати предметне
оточення. Для цього багато уваги слід приділяти вивченню механізмів
емоційного і естетичного сприйняття, включаючи і знання психології.

Однією з важливих проблем у дизайні є вияснення того, на якому етапі
створення речі або комплексу речей будуть сформульовані дизайнерські
завдання, що дуже важливо для технічного пошуку і організації
виробництва, в тому числі і для відкриття та застосування нових, не
існуючих раніше, матеріалів і способів їх обробки, видів конструкцій та
ін.

Зміна і покращання існуючого предметного середовища поєднується з
винаходом, з передбаченням, причому не тільки в технічному, а й у
художньому плані. Тому виникає необхідність включати художників в склад
проектних організацій. Художнє сприйняття принципово цілісне, і тільки
художник здатний наочно поєднати в своєму сприйнятті утилітарні та
естетичні параметри речі. Він володіє даром образного передбачення,
художнього моделювання матеріального середовища в умовних формах і
матеріалах (макети, ескізи, експериментальні пошуки форм).

Художник має добре розвинену зорову пам’ять, що допомагає йому швидко і
успішно асимілювати нові, ще не відомі форми в художній і духовній
культурі. Саме в дизайні моделюється і деталізується емоційне відношення
людей до нової технічної реальності, яка вимагає великих затрат
матеріальних і людських ресурсів. Суцільний образ такої реальності,
створюваний художником, потребує ще розчленування на складові елементи,
перекладу їх на мову техніки і економіки управління виробництвом, без
чого він залишається лише утопічним передбаченням майбутнього. Тому цим
і пояснюється посилення уваги в дизайні усесторонньому
експериментальному і загальнотеоретичному прогнозуванні, заснованому на
системному підході до явища. На відповідному етапі розвитку дизайну ця
тенденція знайшла вираження в теоріях «тотального проектування
середовища». Весь тотальний світ охоплювався розумно, до нього підходили
в одному систематичному ключі. Дизайн сприймається як
антипод хаосу і рівночасності в створенні середовища, утверджуючи
цінність лиш найбільш лаконічних форм. А завдяки тому, що в масовому і
серійному виробництві будь-які закладені в нього форми і типорозміри
одержують значні тиражі і широко розповсюджуються в житті, ці предмети
набирають рис відповідного стилю. Тому і проблеми стилю в дизайні стали
вирішуватись дещо по-іншому, ніж в інших видах художньої творчості. Вони
пов’язанні з вивченням можливої лаконічної мови форм, його модульності з
акцентами на головні смислові форми, на використанні стереотипів
мислення візуальних знаків. У дизайні більше ніж в решті видах художньої
творчості проблеми стилю виявились пов’язаними з проблемами стилізації,
свідомого перенесення рішень, логічних і функціонально виправданих у
своїх межах форм, на речі і явища зовсім іншого характеру. Так, успіхи
авіації з її аеродинамічними формами призвели до виникнення обтікаючого
стилю, а підкреслена технічність сучасної електронно-обчислювальної
техніки і радіоапаратури використовується як модна форма в сучасній
побутовій техніці.

Спеціалізація, або стайлінг, як її називають у дизайні, не несе в собі
негативних якостей. Вона використовується тільки для зміни технічних
форм, для підкреслення їх ефективності. Але, звичайно, найчастіше
стайлінг стає знаряддям комерційного підходу до проектування речей, які
розглядаються перш за все як товар і є регулятором в системі
товарообігу, впливаючи на споживчі переваги. Для роботи з невиправданою
стилізацією дизайну художники вивчають споживчі і
функціонально-естетичні норми відношення людей до підкреслено сучасного
і спадкового, з минулого, предметного оточення.

Співвідношення між обіграною стилізацією форм і
об’єктивно-функціональними рішеннями в дизайні неоднозначні. Адже
функціональні підходи в дизайні можуть бути орієнтовані на ті ж складові
і стилістичні норми та переваги на вимоги торгівлі, тобто враховуючи
культурно-історичну ситуацію свого часу. І все те, що створювалось
художниками абсолютно щиро, у вигляді вічних, об’єктивно-функціональних
форм, через деякий час вже сприймається як локальний стиль, зовнішня
прикмета минулого історичного періоду, а умови, які здавались художникам
об’єктивними, по суті справи були результатом вимог виробництва і
економіки.

Щоб зрозуміти ситуацію, дизайнери користуються деякими
техніко-економічними і соціально-психологічними дослідженнями, моделюють
за допомогою свого художньо-образного мислення типи можливих споживачів,
спостерігають поведінку людей у великих і малих колективах. Все це
необхідно для прогнозування середовища майбутнього, для реального
утвердження нових форм і потреб, які оберігають зв’язок з історичними
традиціями формування матеріальної культури. Проте було б несправедливо
приписувати дизайну рішення всіх проблем формування матеріального
середовища. Адже таку мету ставить перед собою і архітектура, з якою
дизайн постійно і тісно пов’язаний. Коли професія дизайнера була ще мало
відома, дизайнерів часто називали «архітекторами виробів промислового
виробництва». Працюючи над конструкцією, функціональним призначенням і
зовнішнім виглядом предметів, дизайнери дійсно нагадують архітекторів,
які займаються подібними завданнями проектування інтер’єрів, малих
архітектурних форм.

Сьогодні вже немає сенсу сперечатися щодо того, куди віднести дизайн: до
мистецтва чи до техніки. Усі нарешті дійшли висновку, що дизайн – це
самостійний напрям проектної діяльності промислових виробів з усіма
притаманними йому атрибутами: історією, теорією, практикою, які
пов’язані з мистецтвом і технікою. Проте питання, як і чого навчати
майбутнього фахівця-дизайнера, своєї актуальності ще не втратило.

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно ускладнилася, і
провести границю між дизайнером і іншими областями професійної
діяльності художника поза мистецтвом у його станковому варіанті стає усе
складніше. Проектування принципове нових промислових виробів; косметичні
зміни в зовнішньому вигляді промислової продукції без серйозної зміни її
технічних характеристик; створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери
діяльності сучасної корпорації; рішення експозицій – усе це сьогодні
називається дизайном і виконується професійними дизайнерами. Проект
організації навчання по телебаченню, проект комплексного процесу
переробки м’ясних продуктів, програма урбанізації для країн, що
розвиваються, Африки, нарешті, художня обробка кандидатів на виборах –
усе це в наші дні на Заході називається дизайном або нон-дизайном і
виконується професійними дизайнерами. Фактично, зараз неможливо знайти
область соціальної практики розвитих капіталістичних країн, у якій не
приймали б досить діяльна участь професійні художники-проектувальники,
дизайнери.

1.2.Основні характеристики інтер’єру

Інтер’єр є відносно замкнутим і організованим в
функціонально-естетичному відношенні простору в середині будинку.
Інтер’єр – складова частина архітектури. Під інтер’єром розуміється
оформлення внутрішніх приміщень в будові, квартирі.

Мистецтво інтер’єру – це способи створення виразного внутрішнього
середовища будови. Організація простору будови залежить від їх
призначення (житлові, суспільні, виробничі, навчальні та ін.) і
підкоряються загальним вимогам, закономірностям (психофізіологічним,
соціальним, будівельним).

Проектування інтер’єру здійснюється за допомогою архітектурних і
будівельних креслень, найважливіші з яких наступні: план –
горизонтальний розріз будови з показом стін і перегородок, обладнання і
меблі, плафон – проекція стін із світильниками, розгортай – фасад кожної
стіни, перспектива – умовне зображення загального виду інтер’єру.

Рішення інтер’єру включає в себе функціональні і естетичні завдання. При
цьому велику роль відіграє художньо-декоративне мистецтво, яке повинно
гармонійно синтезувати масштабність, пропорції, ритм, фактуру, рельєф,
колір і світло для створення найбільш естетичного сприймання
архітектурно-художньої композиції, задуманої архітектором і художником.
Художньо-декоративне мистецтво – це не прикрашування, а розумне
використання художніх засобів.

Слово «композиція» в перекладі з латинської мови означає з’єднання,
зв’язок, побудова. Розрізняють три основних види композиції: фронтальну,
об’ємну і глибинно просторову. Такий розподіл в якійсь мірі умовний, так
як на практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції.

Характерною ознакою фронтальної композиції є розподіл в одній площині
елементів форми в двох напрямах по відношенню до глядача – вертикальному
і горизонтальному.

Об’ємна композиція являє собою форму, що має відносно замкнуту поверхню
і що сприймається з усіх сторін. Виразність і якісність сприйняття
об’ємних композицій залежать від взаємозв’язку і розміщення їх
елементів, від точки зору. Виразність і якісність форми залежить також
від висоти горизонту. В процесі сприйняття об’ємної форми при низькому
горизонті виникає враження її монументальності. З приближенням глядача
до предмету збільшується перспективне скорочення його граней. Об’ємна
композиція завжди взаємодіє з навколишнім середовищем.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів,
об’єктів, поверхонь та простору, а також інтервалів між ними.

Одним із найважливіших засобів приведення різноманітних елементів форми
до єдності, упорядкування їх розташування є ритм, який притаманний
різноманітним явищам і формам природи, трудовим процесам і т.д.

Ритм – це рівномірне чергування розмірених елементів, порядок поєднання
ліній, об’ємів, площин. Ритм діє на наші почуття. Ми сприймаємо не
тільки оком, але й на слух. Ритм притаманний і статичним предметам.
Наприклад, в архітектурних спорудах – ритмічний розподіл вікон по
горизонталі і вертикалі. Ритм можна помітити і в площинному зображенні
(орнамент).

Закономірне чергування об’ємів, граней, а також упорядкована зміна
характерних елементів, форми – все це використовується в якості
специфічного засобу композиції, як для окремих предметів і споруд, так і
для комплексів.

Ритм може бути спокійний і не спокійний, може бути направлений в одну
сторону, або збігатися до центру, направленим як по горизонталі так і по
вертикалі.

Бажане враження від предмета можна досягти правильним використанням всіх
можливостей ритму, продуманим чергуванням елементів, об’ємів, кольорових
плям, як би направляючих рухатись око в співвідношенні з вибраним
ритмом.

Широко використовується кольоровий ритм. Кольоровий ритм створює
своєрідний кольоровий ритм.

Ми не можемо зорово сприймати виріб закінченим, якщо його маси
конструктивно не врівноважені. Воно повинно бути не тільки фізично, а й
зорово стійким. Отже, важливе місце в композиції займає рівновага.

Рівновага – це такий стан форми, при якому всі елементи збалансовані між
собою. Вона залежить від розподілу мас композиції відносно її центру.
Рівновага, і ритм притаманна рослинному і тваринному світу. Рівновага
об’ємів, або частин любого предмета викликає почуття спокою, упевненості
і стійкості.

Динаміка – це зорове сприймання руху, стрімкості, форми. Динамічна форма
може бути притаманна як нерухомим так і рухомим об’єктам. Динамічність
робить форму активною, помітною, виділяючи її серед інших.

Статика – це стан спокою, рівноваги форми, стійкість у всьому її ряду, в
самій геометричній основі. Статичність вимагає рівних спокійних ліній:
мас, чітких членувань по горизонталі та вертикалі.

Симетрія є одним з важливих засобів досягнення єдності і художньої
виразності форми. Симетрія – принцип організації, де елементи
розташовані правильно відносно осі площини, або центру. Симетрія є
дзеркальна і осьова.

Широко застосовується також асиметрія – розташування елементів, при
якому вісь симетрії відсутня. Асиметрія – принцип організації площини,
який базується на динамічній врівноваженості елементів, на враженні руху
їх в межах цілого.

Симетрія і асиметрія допомагають досягти художньої виразності статичних
і динамічних композицій.

Застосування принципів гармонії в художньому оформленні інтер’єру має
велике значення. Гармонійна композиція полегшує сприйняття естетичної і
змістовної інформації. На принципах гармонії ґрунтується композиційна
побудова шрифтового, ілюстративних матеріалів.

Принципами, які визначають естетичну якість стендів, композиційну
гармонійність, є повторення цілого в його частинах, відповідність
розмірів, рівновага, ритм, пропорції. Принцип повторення цілого в його
частинах полягає в наявності провідної ознаки в елементах композиції.
Він забезпечує послідовність її сприймання й полегшує зміну зон уваги
при переході від одних елементів до інших.

Принцип відповідності розмірів вимагає визначити спільну закономірність
співвідношення частин і цілого в процесі сприймання. Цей принцип
враховують при застосуванні планшетів прямокутної форми із
співвідношенням 2 : 3, 3 : 4, 3 : 5 (близько до золотого перерізу), 9 :
10 (динамічний квадрат).

Принцип рівноваги забезпечує зрівноваження частин і цілого відносно
просторової осі, головним чином по вертикалі, оскільки на сприймання
впливає на земне тяжіння. Найпоширенішим способом забезпечення
зрівноваження стендів є симетричне їх розташування відносно вертикальної
або горизонтальної осі. Така композиція створює враження статичності.
Центральний елемент композиції стає головним.

Також поширеною є асиметрична композиція. Вона дає можливість знаходити
багатоваріантні рішення.

Важливе значення для будь-якої композиції мають такі художні засоби як
пропорція – зв’язки між розмірами і ритм – повторення елементів, зв’язок
відстаней.

1.3.Роль кольору в інтер’єрі

Колір являється найважливішим фактором формування і сприймання
інтер’єру, фізіологічно, психологічно і естетично впливає на людину
відповідно з функціональним призначенням інтер’єру. Колір може
створюватись штучно: фарбуванням поверхонь і окремих деталей або засобом
обробки матеріалів.

В останньому випадку великий вплив на сприймання кольорових площин
вказує фактура і характер матеріалів. Дзеркальна або глазурна фактура
при падаючому на них світлі відбивають його паралельним пучком світла і
дають світлі бліки. Від матових площин дещо шершавих, світло розсіюється
в різних напрямах.

Світ, який оточує людину, надзвичайно кольоровий. Колір може сприйматися
легким або важким, теплим або холодним, колір може викликати
переживання, збудження або стрес, створити гармонію, він може створювати
чудеса, але здатний призвести до катастрофи.

Встановлено, що деякі кольори сонячного спектра, так звані теплі тони –
червоні, оранжеві, жовті – діють на людину збуджуючи, розширюють зіниці,
прискорюють пульс, викликаючи загальну втому. Другі, так звані холодні
тони -сині, голубі, зелені – заспокоюють, зменшують втому очей.

Під час підбору наближених кольорових плям необхідно врахувати їх
взаємодію один на одного. Так жовтий колір на синьому фоні здається
жовтішим, ніж на червоному. Колір фону також впливає на зорове
сприймання предметів – на світлому фоні предмет сприймається темнішим, а
на темному – світлішим.

В приміщенні можна створити враження простору, використавши світлі
холодні тони. Теплими – червоними, коричневими токами – можна, навпаки,
створити враження звуження простору.

Приміщення, пофарбовані в голубі, сині, зелені кольори, здаються більш
прохолодними, ніж вони насправді, а пофарбовані в оранжеві, жовті, –
більш теплими.

Сучасне кольоробачення потребує цілеспрямованого кольорового оформлення
інтер’єрів любого призначення. Принципи кольоробачення повинні лежати в
основі роботи архітектора і художника по інтер’єру, бо кольорове рішення
інтер’єрів надає значну психологічну дію на людину. Наприклад, в
заводських приміщеннях колір повинен поліпшувати продуктивність праці, в
лікувальних закладах надавати заспокійливий вплив. В громадських
закладах кольорову палітру можна вирішувати як з допомогою контрастних
співвідношень, так і нюансних зближень кольорів. При співвідношенні
декількох кольорів в інтер’єрі повинен переважати який-небудь один
колір. На вибір кольору впливає також об’єм приміщень – у великих
приміщеннях кольори можуть бути більш насиченими. Домінуючий колір в
обробці приміщень звичайно сприймається мало насиченим, а кольори
окремих деталей повинні бути йому контрастні. Одноколірність у рішенні
інтер’єрів призводить до монотонності, а без порядкове використання
великої кількості кольорів створює враження переживання.

Але оскільки «інтер’єр» це невід’ємна частка архітектури, то роль
кольору тут не обмежується створенням комфортних умов, а й багато
чисельністю певних факторів.

Зокрема це:

структура, форма і величина приміщення;

ступінь освітленості природнім світлом;

характер джерела штучного освітлення;

кольорове оточення;

5) відстань до стіни де є присутні елементи оформлення (в даному випадку
інформаційні стенди);

загальна композиційна ідея;

мікроклімат приміщень;

розмір і матеріал огороджуючих поверхонь;

сторона світу з якого знаходиться приміщення.

Із множини засобів необхідно вміти вибрати більш ефективні для
конкретного інтер’єру, бо кожна ідея вимагає власних засобів вираження.
Але вибір не можливий без знань закономірностей, які керують цими
засобами:

Відношення.

Пропорції.

Ритм.

Контраст.

Нюанс.

Масштабність.

Співрозмірність.

Співпідлеглість.

і головними принципами: художній образ, тектоніка, гармонія.

При використанні принципу нюансності твір майже не виділяється на фоні,
а, значить, не несе в собі сильного емоційного впливу. Така трактовка
буває викликана призначенням приміщення. Часто необхідний ефект
отримують за рахунок фактур, однаково замальованих.

Світловий контраст вносить в нюансне вирішення деяку декоративність і
ілюзорність. Він часто досягається за рахунок бокового освітлення, що
дає тіні, контрастуючи з світлою частиною декору, і підкреслюють рельєф
його поверхні. При збереженні загального принципу нюансності вдалими
буває введення незначного контрасту.

При складанні кольору необхідно врахувати відбиваючу властивість
кольору. В залежності від призначення приміщення, його кубатуру,
кількість проникаючого денного світла, характеру вечірнього освітлення,
визначається ступінь насиченості того чи іншого кольору. Щоб завчасно
розрахувати насиченість і відтінок фарбування по цих ознаках, слід
керуватися коефіцієнтами відбивання світла поверхнями пофарбованими у
різні кольори. При зображенні на стендах малюнків і при виконанні самих
стендів слід враховувати дані коефіцієнти, щоб приміщення – в даному
випадку клас – здавався світлішим чи темнішим, коли це потрібно, в
залежності від того, яке ми ставимо перед собою завдання.

Крім наведених основних особливостей кольору в інтер’єрі хотілось би
зазначити і його психологічний вплив на людей. Відомо, що різні кольори
і їх співвідношення призводить на людей різні враження, по-різному діє
на її свідомість, кожен колір має в собі певний психологічний зміст,
вносить певний ідейно-естетичний підтекст у суть зображуваного.

Використовуючи дані кольорової символіки, можна створити певний настрій,
що потрібен для даного інтер’єру. Встановлено, що деякі кольори
сонячного спектру, так звані теплі тони – червоні, оранжеві, жовті –
діють на людину збуджуючи, розширюють зіниці і навіть прискорюють пульс,
викликають загальну втому. Інші, так звані холодні тони – сині, голубі,
зелені – заспокоюють, зменшують втому очей.

1.4 Результати маркетингових досліджень проекту

Вибираючи проект для інтер’єру парфумерного магазину, дизайнер
переглядає багато проектів. Який саме проект він шукає? Чим керується,
які вимоги висуває до нього? Вибір проекту відбувається з урахуванням
критеріїв, які можна перерахувати у певній послідовності: вартість,
площа приміщення, набір і взаємозв’язок приміщень і дизайнерське
вирішення проекту, архітектурно-художня виразність.

Перераховані фактори однаково важливі. Проектуючи інтер’єр приміщення
парфумерного магазину дизайнер намагається максимально врахувати їх.
Інша справа замовник: для нього головним може бути будь-який з цих
пунктів. Найчастіше, це вартість і архітектурно-художня виразність, яка
б сприятливо впливала на психіку майбутніх клієнтів магазину і вони мали
б бажання ще не один раз завітати сюди.

Розділ 2.

Матеріали і технології

Головний «коник» будь-якого інтер’єру — не матеріали і колір, а
«концепт», образ. Від нього багато в чому залежить, як відчуватиме себе
людина в домашньому або робочому просторі. Повинен бути кістяк, який би
«обростав» інтер’єром. Повинне бути хороше архітектурно-планувальне
рішення. Повинна превалювати функціональність. Коли знайдено рішення,
яке «працюватиме» на власника житла, тоді можна думати, чим пофарбувати
стіни і «наситити» інтер’єр.

Сучасні замовники умовно діляться на дві категорії. Перші хочуть
«зліпити» образ «з нічого» унаслідок відсутності достатніх засобів як на
оплату послуг архітектора (дизайнера), так і на дорогі ексклюзивні
матеріали. Для других не має значення ціна. Вони крокують в ногу з модою
і вітають сміливі нестандартні рішення. У дизайні інтер’єру як і раніше
модний мінімалізм. Але разом із стилем «міні» актуальні і класика, і
романтизм, і хай-тек. Часто застосовується і еклектика — з’єднання
деталей, що черпнули з різних стилів.

З матеріалів для обробки стін домінує попит на штукатурки. Разом з ними
затребувані і дорогі ексклюзивні шпалери, наприклад, тканинні, і
«соломка», і розпис і фрески. При виборі матеріалу для обробки стін
важлива не тільки фактура, але і колір. У моді «щільний», матовий,
оксамитовий, «смачний» насичений густий колір. Це може бути теракота або
кобальт. На ньому добре видно всі декоративні елементи.

Колірна гамма матеріалу звичайно підбирається на основі переваг
замовника і загального архітектурно-композиційного рішення інтер’єру.
Головні акценти — на практичність, співвідношення «ціна-якість» і
екологічність матеріалу. У цьому плані інтерес можуть представити,
наприклад, шпалери з бамбука, кокосового волокна, обробні матеріали з
натуральної пробки.

Нині переважна більшість з представлених оздоблювальних матеріалів
практична, зручна в застосуванні і експлуатації, екологічна і
розрахована на будь-який гаманець. «Одягом» для стін можуть стати
дерево, алюмінієва планка, тканини або просте пофарбування.

2.1.Сухі будівельні суміші

За допомогою сухих будівельних сумішей (СБС) можна виконати не тільки
ремонтно-відновні, але і обробні роботи. Вони практичні, з ними зручно
працювати, і сам робочий процес рухається швидко. А результат
відрізняється міцністю, довговічністю і надійністю.

Асортимент СБС налічує пристойний перелік найменувань: це штукатурки,
шпаклівки, наливні підлоги, клеї, гідроізоляційні і ремонтні суміші.

Ґрунтовки, штукатурки і шпаклівки — різні по застосуванню матеріали.
Ґрунтовки звичайно використовують для просочення і зміцнення основ. Є і
спеціальні ґрунтовки, які служать для видалення цвітіння на поверхнях і
грибків.

Товстим шаром шпаклівок звичайно усуваються значні дефекти поверхні.
Стартову штукатурку наносять товстим (1-3 см) шаром. Невеликий, як
правило, одно- двох-міліметровий шар фінішної шпаклівки призначений для
остаточного вирівнювання поверхні. Для фінішної обробки звичайно
використовують пастоподібні шпаклівки або декоративні штукатурки.
Останні можуть бути полімерні, полімерцементні, акрилові, силікатні,
силіконові. Величезний асортимент кольорів і фактур декоративних
штукатурок, представлених на вітчизняному ринку, дозволяє інколи
створювати справжні шедеври. За допомогою спеціальних
інструментів і технологій нанесення, можна добитися на стіні покриття,
що імітує, наприклад, текстиль, деревину, мармур.

Суміші для вирівнювання підлоги ще називають нівелірмасами або сумішами,
що самовирівнюються. Основна властивість їх — висока текучість, завдяки
якій і вирівнюється поверхня розчину. Текучість забезпечується
високоякісними, ретельно просіяними і такими, що калібруються
наповнювачами, а також різноманітними добавками. Нівелірмасу виливають
на вирівняну поверхню рівномірними порціями і розрівнюють. Ходити по
такій підлозі можна вже через декілька годин.

Виробниче приготування дозованих сухих сумішей дозволяє не вникати
кожного разу в пропорції розчину, а просто додати води і використовувати
одержаний розчин в роботі. Вивірена рецептура сухих сумішей і легкість
їх застосування дозволяє скоротити терміни виконання будівельних робіт,
істотно підвищити їх якість і надійність, а також заощадити на кошторисі
об’єкту. СБС до місця ремонту або будівництва доставляються в готовому
вигляді (сухому або пастоподібному). Споживачу СБС залишається лише
розчинити склад водою.

СБС для штукатурних і облицювальних робіт мають ряд переваг перед
розчинами, виготовленими на буд-майданчику. Склад їх стабільний. Містять
вони багатофункціональні добавки, які покращують властивості матеріалу і
знижують витрату цементу до 50 кг/мЗ. Деякі з добавок, що входять до
складу СБС, є загусниками, стабілізаторами і пластифікаторами, і
підвищують міцність і водоутримуючу здатність розчину. Крім того, суміш,
що міститься в упаковці СБС можна використовувати не відразу, а готувати
склади порціями виходячи з об’ємів оздоблювальних робіт.

Для сучасних СБС характерна низька витрата матеріалу. Підрахувати
необхідну кількість продукту, наприклад, шпаклівки або штукатурки,
можна, перемноживши ширину, довжину і висоту оброблюваного приміщення. З
одержаного числа віднімаємо площу вікон-дверей і отриманий результат
множимо на рекомендовану витрату матеріалу, вказану на упаковці.
Враховуючи численні переваги СБС, їх активно застосовують при
теплоізоляції будівель і приміщень (так звана закріплююча
теплоізоляція). Така система припускає широке застосування

СБС самого різного призначення (клей, штукатурка) і створення з їх
допомогою монолітної багатошарової конструкції, що працює як єдине ціле.
В цілому, крупні виробники СБС пропонують споживачу цілий комплекс
матеріалів, необхідних для оздоблювальних робіт.

2.2.Фарбування

Природні мінеральні, рослинні і тваринні сировинні матеріали, такі як
льняне олія і земляні пігменти, були компонентами фарб ще в кам’яному
віці. Старовинні рецепти виготовлення фарб з природних компонентів
дійшли і до наших часів, і за ними виготовляли фарби на деяких
підприємствах аж до середини минулого століття. Але незабаром природні
компоненти були потіснені «зручнішими» синтетичними фарбами. Як
виявилося -— ненадовго, оскільки, на думку учених, вони сприяють
створенню несприятливого хімічного фону. Органічні сполуки, такі як
ацетон, ксилол, толуол, етилбензол і т. д., що містяться в синтетичних
фарбах, розкладаючись, представляють небезпеку для здоров’я людини. Вони
потрапляють через легені і шкіру в кров, накопичуються в організмі,
викликаючи алергію чи ряд інших захворювань. Крім того, синтетичні
з’єднання, випаровуючись, стають частиною міського смогу, а потім
піднімаються в атмосферу, завдаючи шкоди озоновому шару. На відміну від
синтетичних матеріалів натуральні фарби практично нешкідливі для
навколишнього середовища і людини. їх основою є субстанції природного
походження: рослинні масла (льняне, соняшникове, соєве, чортополохове і
деякі інші), віск (карнаубовий, канделіловий, бджолиний і т. д.),
рослинні смоли і пігменти. Як розчинники використовуються: цитрусове
масло, скипідар і каніфоль. Єдиний їх мінус — триваліший час для
висихання.

Повернення до фарб на основі природних компонентів — цілком природне.
Більше того — цього вимагають і міжнародні нормативи.

Незалежно від складу фарби, до сучасних лакофарбних покриттів
пред’являється ряд загальних вимог: екологічність, зручність в
нанесенні, легкість в подальшому догляді. Крім того, є і спеціальні
вимоги, пов’язані із специфікою конкретного місця, яке планується
пофарбувати. Наприклад, фарби для підлоги в приміщеннях з великою
прохідністю повинні володіти підвищеною зносостійкістю, а в приміщеннях
з підвищеною вологістю слід використовувати матеріали з високою
вологостійкістю.

При виборі фарби для споживача важливі декоративні властивості
(структура, колір, ступінь глянцю), технологічні властивості і ціна.

Сучасні технології дозволяють додати фарбам, по-перше, безліч всіляких
відтінків. Причому, одержати будь-який колір можна навіть протягом
декількох хвилин, використовуючи спеціальні колоруючі машини. По-друге,
фарби можуть мати різний ступінь глянцю. За цією ознакою вони діляться
на високоглянцеві, глянцеві та матові і глибокоматові. В даний час
найбільшою популярністю користуються матові матеріали. Фахівці
відзначають, що експлуатаційні властивості матових фарб вищі, ніж у
глянцевих фарб. Сучасні фарби дозволяють зробити поверхню гладкою або
додати їй певну фактуру. Остання може бути одержана як за рахунок
властивостей самого матеріалу, так і за допомогою спеціальних
інструментів і технологій нанесення. Можливе навіть отримання різних
оптичних ефектів, наприклад, зміна кольору залежно від освітленості і
точки зору.

Експлуатаційні характеристики — вельми важливий показник фарби. До таких
відносять стійкість до миття і стирання, механічних навантажень,
забруднюючих і агресивних речовин, хімічних реагентів, подальшу
ремонтопридатність, довговічність і т.д. Найголовніший критерій —
стійкість до миття і стирання. Він характеризується числом проходів
щіткою певної жорсткості у вологому або сухому стані до порушення
барвистого шару. Звичайно виробники вказують цей показник на тарі. Як,
втім, і те, які експлуатаційні властивості матеріалу, і на яких
поверхнях і в яких приміщеннях їх краще застосовувати. Наприклад, фарби
для сирих і вологих приміщень повинні володіти підвищеною біологічною
стійкістю (для цього в їх склад вводять спеціальні добавки). У лікарнях,
промислових приміщеннях, лабораторіях і мийних цехах, де поверхні
піддаються дії бризок хімікатів і дезинфікуючих складів, застосовують
хімічно стійкі фарби. Крім того, фарби можуть мати різні спеціальні
властивості. Випускаються термостійкі і терморегулюючі,
електроізоляційні, стійкі до рентгенівського випромінювання фарби і т.п.
Деякі зарубіжні виробники навіть розробили відповідно до експлуатаційних
вимог нормативи. Інтерес в цьому плані можуть представити фінські
стандарти. Згідно яким ,фарби, наприклад для внутрішніх робіт,
розподіляються на чотири класи. До першої відносяться матеріали для
поверхонь в сухих приміщеннях, які піддаються невеликій зовнішній дії і
з невисокими вимогами до декоративного вигляду. У другій включені
матеріали для поверхонь в сухих приміщеннях, наприклад, стіни в спальнях
і вітальнях. До третього класу відносять фарби для поверхонь в сухих і
вологих приміщеннях, що піддаються інтенсивній зовнішній дії, і до яких
пред’являються жорсткі експлуатаційні вимоги. Наприклад, стіни і стелі в
кухнях, туалетах, на сходових клітках і в громадських приміщеннях.
Четвертий клас — це фарби для приміщень, які піддаються особливо сильній
дії, і вимоги до них особливо жорсткі. Покриття цього класу повинні
витримувати сильні механічні дії, дію води, хімікатів, протистояти
утворенню цвілі.

До технологічних властивостей відносять покриття, час висихання,
адгезію, зручність нанесення, тиксотропність складу, забарвлення, і
деякі інші властивості. При покупці фарби слід пам’ятати, що отримується
не літр фарби, а забарвлена ним площа. Причому при порівнянні фарб
повинно йтися саме про літри, а не кілограми, як це ще практикується
серед українських виробників, оскільки фарби останніх поколінь важать
менше своїх старих «побратимів». І деколи дорожча і якісніша фарба
вигідніше за дешеву, але з низьким ступенем покриття.

Час висихання визначає швидкість виконання робіт. Звичайно цей параметр
пишеться на упаковці. Проте він указується для цілком конкретних
(нормованих) умов, а на фактичний час висихання впливає безліч чинників:
температура повітря і підлоги, вологість в приміщенні і т.д. Висока
адгезія є умовою утворення високоякісного лакофарбового покриття. Велике
значення для поліпшення адгезії має правильна підготовка поверхні і
дотримання технології нанесення. Щоб лакофарбовий матеріал добре
наносився на поверхню, у нього повинна бути певна консистенція,
визначена параметром в’язкості. Дуже в’язкий матеріал буде важко
нанести. У протилежному випадку можливі патьоки, особливо на
вертикальних поверхнях. Особливе значення в’язкість має при нанесенні
покриття за допомогою фарбопульту. Щоб матеріал було зручно наносити,
але в той же час уникнути патьоків, у фарби вводять спеціальні
тиксотропні добавки.

Тиксотропністю фарби називається її властивість збільшувати свою
текучість при перемішуванні. Тиксотропна фарба при нанесенні валиком або
пензлем не тече і не капає з інструменту, але в той же час добре
розтікається по поверхні, утворюючи рівну плівку.

2.3.Паркет

Паркет — екологічно чистий матеріал. Проводиться він з природного
матеріалу — деревини. Але це має на увазі витягання деревини з лісу (а
не «вирубування лісу», як говорять деякі). І у ряді ЗМІ останнім часом
почали з’являтися публікації про «масові рубки», які приводять до
порушення екологічного балансу навколишнього середовища. Чи так це
насправді? І чи не тому ростуть ціни на продукцію з натуральної
деревини, зокрема на паркет?

Екологічність паркету, перш за все, в тому, що виготовляється він з
природного матеріалу — деревини, що володіє ще такою важливою якістю як
гігієнічність.

Економічність означає, що при дорожнечі, що здається на перший погляд,
паркет, при дотриманні правил технології укладання і відходу, прослужить
не менше ста років!

,

d

f

t

ae

J

Z

¦

¬

°

1/4

A

I

O

?

?

O

hHN#@?

hHN#@?

hHN#@?

?

?

hHN#@?

hHN#@?

????????#?може стати справжнім витвором мистецтва, адже для його
виготовлення використовують практично всі породи деревини різних
кольорів і відтінків…

Вибір паркету залежить від смаків господарів, призначення приміщення,
ступеня інтенсивності ходіння, умов експлуатації, освітленості,
твердості і міцності деревини, а також кольору, геометричних розмірів.

Для виробництва паркету використовують дуб, ясен, горіх, клен, березу,
бамбук, червоне дерево… Деякі з порід «грають» основні ролі, а деякі —
другорядні, тобто використовують їх по мінімуму — як правило, із-за їх
дорожнечі. До таких відносять цінні породи дерев: бамбук, різні породи
червоного дерева (яких ста, і які, як збірний образ називають просто —
«червоне дерево»). Але навіть використання невеликої кількості такого
дерева в паркеті примушує підлогу «звучати» по-новому, надає йому
багатому і розкішному вигляду. За кольором породи деревини паркет
світлий (бук, ясен, сосна, клен, модрина) і темний (горіх, червоне
дерево). Проміжне положення займають дуб, граб, вишня, тик. По ступеню
міцності і твердості деревина паркет (за збільшенням) розподіляється
таким чином: ялина, сосна, береза, вишня, граб, вишня, дуб, бук, ясен,
клен, горіх. Тверді породи менше реагують на зміну вологості повітря.
Паркет з них підійде і для спальні, і для вітальні, і кухні, і
передпокою. Найпопулярніший у покупців — дубовий паркет. Він надає
будь-якому приміщенню благороднішого вигляду і менш інших порід реагує
на зміну вологості. Деревина ясена відрізняється міцністю і
еластичністю, строкатістю забарвлення, але вона більш ніж дуб реагує на
зміну вологості.

Паркет з буку красивий, але дуже «капризний» до зміни вологості.

«Золота середина» між дубом і буком — паркет з ясена. Останнім часом
завдяки розвитку дизайнерської майстерності спостерігається високий
інтерес до паркету з клена. Тверда, але вельми капризна до змін
вологості деревина цього матеріалу характеризується тим, що колір
паркету з часом з майже білого перетворюється на медовий.

Паркетом можна називати різані планки з масиву натуральної деревини. На
сьогодні найбільш поширені декілька різновидів паркету: штучний
(класичний), паркетна дошка з масиву, художній: геометричний, мозаїчний
(блоковий (на сітці), і модульний (склеєний масив), палацовий.
Штучний паркет є окремими дерев’яними планками (деталі з масивної
деревини з взаємно паралельними пластами, що фрезеруються,
профільованими кромками з пазами і гребенями для щільного з’єднання)
завдовжки від 200 до 500 мм, шириною 40-90 мм і завтовшки 14-22 мм.
Дотримуючись існуючих стандартів, кожна фірма-виробник має свою власне
сортування продукції, що випускається.

Довговічність штучного паркету визначається завтовшки робочого шару —
відстанню від лицьової поверхні паркетної планки до гребеня. Деякі
фірми-виробники навмисно збільшують товщину робочої поверхні, чим
збільшують термін служби паркетної підлоги. Набору, або мозаїчний паркет
складається з щитків, зібраних з дрібних пакетних планок товщиною від 8
до 12 мм. Лицьова сторона щитка захищена спеціальною сіткою, яка
віддаляється відразу після настилання паркету. Модульний (блоковий)
паркет є склеєним між собою в заводських умовах, тобто готові до
укладання, паркетні модулі. Він буває різної товщини — від би до 15 мм.

Серед достоїнств цього виду паркету: прийнятна ціна і простота
укладання, оскільки велика площа модуля дозволяє значно скоротити час
монтажу паркетної підлоги. Модульний паркет має презентабельний
зовнішній вигляд, заданий ще на виробництві: малюнок може бути візуально
навіть нітрохи не гірше, ніж, наприклад, малюнок художнього паркету.
Паркетна дошка — це дошка великого розміру (палубна) з масиву деревини.
Інший різновид паркетної дошки — багатошарова конструкція. Підстава її —
низькосортні пиломатеріали. Для лицьового шару використовують тверді
породи деревини. Буває паркетна дошка трьох видів: паркетна дошка
(масив), двошарова і тришарова.

Масив — це крупна паркетна планка завдовжки 600-2500 мм, шириною 90-200
мм і завтовшки 12-22 мм.

Двошарова паркетна дошка складається з робочого шару і основи, яка
виготовляється з соснових порід дерев. Конструкція тришарової паркетної
дошки є робочим шаром, соснову підкладку і що стабілізує шар. її довжина
2000-2500 мм, ширина 90-200 мм і товщину 14-22 мм. Для з’єднання
паркетних дощок між собою на їх бічних і торцевих гранях є шпильки і
пази. Основна перевага паркетної дошки — швидкість і зручність
укладання. Цей вид підлогового покриття проводиться готовим до
укладання, збирається в заводських умовах з окремих паркетних дощечок і
там же покривається лаком. Недоліки — неможливість циклювання і
небагатий вибір малюнків і порід дерев. Художній (і палацовий) паркет —
дорогі, складні у виготовленні і трудомісткі при укладанні, але
найкрасивіші для огляду види паркету. Виготовлення елементів художнього
паркету може проводитися за допомогою механічних верстатів як в
заводських умовах, так і збиратися на місці укладання. Палацовий паркет
— це 100 % ручна робота: збирання елементів узору, виконаних в
заводських умовах з різних порід деревини на підлозі замовника.

Для виготовлення паркетних підлог використовується деревина листяних
порід, тому що вона є більше твердою й зносостійкою в порівнянні із
хвойними. Деревину листяних порід розділяють на місцеву й екзотичну з
Африки, Південної Америки, Південно-Східної Азії.

До першої групи ставляться дуб, бук, ясен, клен, граб й інші, до другої
– махагон, мербау, тик, венге. Для кожної породи деревини властиві свій
природний колір, особливості мікроструктури, ступінь стійкості до
зовнішніх впливів, поводженні деревини при різкій зміні мікроклімату.

Дуб – традиційна для Європи паркетна порода. Існує багато його
різновидів. Матеріал гарний як у класичному білому варіанті, так й у
чорному мореному.

Клен – розповсюджений матеріал для світлого паркету. Кленовий паркет
майже білий, зі слабким жовтуватим відтінком.

Граб – родич берези, має скручені волокна, що заважає його обробці.
Паркет із цієї грузлої деревини має колір снігу, що тане, з тонкими
пісковими нитками.

Ясен твердіше дуба. Ясеновий паркет м’якого вершкового тону, дуже
пружний, область його застосування – спортивні об’єкти.

Бамбук, що заповнює тропіки й субтропіки, є прекрасним паркетним
матеріалом. Це не дерево, а злак, його стебло – тверда соломина, що
досягає 40 м у висоту й 30 см у діаметрі. Такий паркет дуже міцний,
добре тримає навантаження, стійкий до змін клімату. Бамбукові планки
мають колір льону.

Груша має рожевий відтінок деревини. Малюнок річних кілець слабко
прозорий. Твердість середня.

Вишня належить тому ж сімейству, що й груша.

Дуже перспективним і популярним на сьогоднішній день є обшивання
гіпсокартоном, а також пристрій підвісної стелі. При цьому гіпсокартонні
плити кріпляться до металевого каркаса, що дозволяє відносно швидко й
без зайвих зусиль зробити стелю ідеально рівною. Після певної підготовки
така стеля можна пофарбувати практично в будь-який колір (у тому числі
фактурними фарбами). Листи гіпсокартону легко ріжуться, що дозволяє
застосовувати їх у приміщеннях будь-якого планування. Крім того,
підвісні стелі з гіпсокартону вогнестійкі, екологічно чисті, вони
мають прекрасні звукоізоляційні якості.

2.4. Підлога із керамічної плитки

При викладанні підлоги із керамічної плитки в приміщенні площею 30 м2
рекомендується застосовувати шаблони різних конструкцій. В приміщеннях
площею підлоги 10-15 м2 плитки кладуть вручну з використанням
спеціальних підніжок і контейнерів для підноски і розміщення плитки на
робочому місці.

Так як приміщення або окремі конструкції, в яких виготовляють плиточні
покриття, не завжди мають правильні кути, фрізи настилають правильної
форми з прямими кутами, а між фрізами і стіною укладають так звану
заділку, яка складається із одного або декілька рядів плитки. Для
обробки звичайно застосовують плитки того кольору, який має основний фон
покриття, завдяки цьому обробка стає малопомітною. Підлога промислових
будівель часто виконують з нахилом до доріжок стоку води. Після очистки,
промивки і перевірки горизонтальної основи приступають до його розмітки
і встановлення маяків.

Розрізняють наступні види маяків:

Реперні встановлюють безпосередньо і стіні по винесеній відмітці чистої
підлоги;

Фрізові, розташовані в кутах і на лінії фрізи;

Проміжкові, які призначаються при настилці підлоги в приміщеннях великої
площі, коли відстань між протилежними фрізовими маяками перевищують 2 м.

Після встановлення маячних плиток укладають фрізові ряди, а потім –
обробка з прирубкою плиток викладених безпосередньо у стіни. Розбивку
плиток фрізового ряду цілеспрямовано виконувати за допомогою рейки –
правила І.В.Болотіна. Прикладаючи рейку до розмітки лінії фрізового ряду
можна без початкової верстки рядів достатньою точністю виконувати
розбивку фрізи, а також розмітити проміжкові і фрізові маяки.

Фріз і обробку з початку викладають вздовж стіни, протилежній виходу із
приміщення, а потім вздовж обох перпендикулярних до неї стіни. Вздовж
стіни з виходом із приміщення фріз і обробку викладають після настилки
фону. Така послідовність виконання робіт позбавляє від необхідності
накладатися на свіжоукладені плитки, що спричинює підвищення якості
покриття. Шви, як правило заповнюють через 1-2 дня .

Після укладки фрізового ряду обробка маячних рядів натягують шнур
паралельно фрізовому ряду по всій довжині захвату і розтирають розчин
шириною 55-60 см. Розчин розрівнюють і загладжують лопаткою, щоби
товщина шару не перевищувала 18 мм. При загладжуванні притримуються
шнуру, натягнутого на границі захвату. Рівень постелу розчину повинен
бути на 2-3 мм вище належного, так як при настилці приблизно на таку ж
величину плитка занурюється в розчин. Поклавши плитку на розчин, її
злегка прижимають легкими ударами лопатки. Закінчивши настилу покриття
по всій довжині захвату, на плитки викладають відрізок дошки довжиною
50-70 см і, ударяючи по ньому молотком, викладають плитки до рівня
покриття підлоги. Одночасно з укладанням плитки проходить вирівнювання
поверхні покриття.

Для викладення плитки по шаблону потрібно мати 4-5 шаблонів, які на
заготовочному столі заповнюють сортованими по розміру і кольору плитки.
Кожна плитка повинна примикати до правих і нижніх цвяхів, які
забезпечують однакову ширину шву. Викладені в шаблон плитки
закріплюються металічними стержнями, пропущеними в скоби. Шаблон з
плитками піднімають, тримаючи за ручки, і в перевернутому положенні
переносять і обережно занурюють в розчин. Витягнувши запорні стержні,
шаблон простукують деревяним молотком і знімають. Таким чином впритик до
раніше викладеній плитці кладуть наступний шаблон.

Цементно-пісковий розчин для звичайної підлоги виготовляють на цементних
вузлах і привозять до місця роботи в готовому вигляді або застосовують
розчин, приготовлений безпосередньо на об’єкті з сухої суміші.
Цементно-піскові розчини повинні мати марку 75-100.

2.5.Гіпсокартон

Гіпс — один з якнайдавніших будівельних матеріалів. І сьогодні він у
фаворі. Його багатофункціональності позаздрить будь-який обробний
матеріал, не говорячи вже про достоїнства, до яких можна віднести
міцність; легкість; швидкість і простоту монтажу, що виключає «мокрий»
процес; хороше звукопоглинання; збереження тепла; якість поверхні, що
виключає будь-які нерівності; мінімальну вартість і високі дизайнерські
якості. Гіпсокартонні листи легко ріжуться ножем, в них легко можна
вирізати отвір потрібної форми. Але головна перевага цього матеріалу —
нешкідливість для здоров’я.

Замовник, архітектор, дизайнер і будівельник завжди ставлять питання про
те, як утілити в життя задумані непрості рішення, реалізувати складні
форми інтер’єру, досягти чистоти і геометричної точності, приховати
наявні дефекти стін, і спростити процес формоутворення, ведучий не
тільки до ускладнення, але і до дорожчання робіт. Відповідь проста:
застосувати гіпсокартонні системи. Сьогодні вони надають якнайкраще
співвідношення архітектурних і технічних можливостей. Гіпсокартон —
основа методу «сухого» будівництва, що дозволяє швидко, з мінімальними
витратами матеріалу і часу зробити ремонт або перепланування в
будь-якому приміщенні. Це вельми популярний будівельний матеріал, який
використовується в будівництві і декоруванні нових будинків,
офісів, при переплануванні і реконструкціях перегородок, сухої
полови, підготовці стін, стель, колон і балок перед нанесенням фінішних
обробних матеріалів.

Гіпсокартон — однаковий по товщині модифікований шар гіпсу, обтягнутий
спеціальним картоном. Ширина його уніфікована — 1,20 м (1,25), а довжина
буває різною: 2; 2,4; 2,б;2,8 і 3,0 метра. Зчеплення картону з гіпсом
забезпечується за рахунок застосування склеювальних добавок. Сам картон
виконує роль як армуючого каркаса, так і основи для нанесення любого
обробного матеріалу — шпалер, керамічної плитки, декоративної
штукатурки, фарби. Г/к плити мають наступну класифікацію:

облицювальні панелі для стін:

панелі для облицьовування стель;

панелі для швидкого монтажу сухої підлоги;

панелі для пристрою перегородок;

панелі для будівництва мансард.

Основна відмінність стінного і стельового гіпсокартону — в товщині:
стінний — 12, 5 мм, стельовий — 9 мм. Вологостійкий можна ще назвати
просоченим, оскільки, завдяки насиченню силіконовими гранулами,
поглинання їм волога зменшується на 30%. Не дивлячись на те, що не
горить, при високих температурах він руйнується. Щоб уникнути цього в
гіпс додають «арматуру» — скловолокно і одержують вогнестійкий матеріал.

Класичний застосовується скрізь, де не потрібні які-небудь особливі його
якості. Вологостійкий — в приміщеннях з підвищеною вологістю (кухні,
ванні кімнати, санвузли, лазні, басейни). Вогнестійкий — в приміщеннях з
підвищеними вимогами протипожежної безпеки. Вогне-вологостійкий
використовують при обробці мансардних приміщень, попит на які за
останній час значно виріс.

Гнучкий застосовують для обробки приміщень, в яких реалізуються складні
архітектурно-дизайнерські задумки: будь-які криволінійні або ажурні
перегородки, багаторівневі стелі, арочні отвори, ніші, зведення і навіть
світильники. Він є плитою завтовшки 6,5 мм, яку для отримання невеликих
радіусів вигину (50-60 см) треба розмочувати і формувати по лекалах. Але
є і так званий «гнучкий» лист, який армований скловолокном. Його не
треба розмочувати і формувати — в цьому випадку лист відразу кріпиться
до готового каркаса. Використовуючи його, можна досягти радіусу вигину
до 60 см. Плити КНАУФ використовуються для створення арочних отворів.
Залежно від їх товщини радіус вигину сухої плити може бути від 1 до 2,5
метрів. При мокрому вигині він значно зменшується — до 0,3-1,0 метра.
Щоб правильно виконати мокрий вигин, лист гіпсокартону укладають робочою
стороною на грати, щоб зайва вода могла вільно стікати. Лист перфорують
голчатим валом, потім зволожують розпилювачем або кілька разів малярним
валом. Після достатнього зволоження лист укладають на шаблон, згинають і
фіксують до повного висихання. Готовий сухий елемент кріплять до
каркаса. Згинати плиту слід в подовжньому напрямі. Колони і інші
криволінійні елементи з малим радіусом моделюють за допомогою плит КНАУФ
з паралельними П-подібниим пропилами. При цьому плити укладаються на
шаблон, фіксують, пропили заповнюють шпаклівкою КНАУФ Уніфлотт. Висохлий
виріб шпаклюють і виконують фінішну обробку. З цих же плит можна робити
каскадні (або 2-образні стелі), У-обрізні вирізи, виступи будь-якої
форми, імітувати ті або інші конструктивні елементи. Акустичний, що є
плитами з перфорацією і звукопоглинальним покриттям, вирішує задачу
звукопоглинання усередині приміщення. Використовується цей
звукопоглинальний матеріал в студіях звукозапису, концертних залах, де
він кріпиться і на стіни, і на стелю. Акустичні плити випускаються в
стінному (ширина 1,2 (1,25) м і довжину від 2,0 до 3,0 м) і касетному
(600х600 мм) форматах.

Гіпсокартон – матеріал, який швидко монтується. Для монтажу виробів
необхідний металевий профіль і кріпильні деталі, які у вартості
конструкцій складають 85%. Профілі діляться на стінні (ті, що кріпляться
до стіни), і що направляють. Переплутати їх складно, оскільки вони
відрізняються по вигляду — стінний менш широкий. Слід звернути увагу, що
деякі фірми, що комплексно займаються продажем і монтажем конструкцій,
застосовують деколи не металевий, а дерев’яний профіль, про що
умовчують. Це неприпустимо, оскільки для подібних конструкцій потрібен
тільки металевий профіль завтовшки не менше 0,55 мм, а профілі з дерева
просто ненадійні: вони вбирають вологу, що викликає деформацію
вмонтованого матеріалу і приводить до руйнування самої конструкції.
Треба уважно віднестися і до самих металевих профілів, оскільки сьогодні
вітчизняний ринок наповнений неякісними профілями, виготовленими з
тоншої сталі, із зменшеними розмірами бортів.

При монтажі максимально допустимий, або вірніше сказати
рекомендований крок профілів — 40 см, рідше робити не варто, оскільки
плити при більшому кроці можуть трохи деформуватися за рахунок власної
тяжкості. Тоді ви не одержите ідеальну стелю або будь-яку іншу поверхню.
Буває і так, що в боротьбі за клієнта фірма умисне знижує ціну на , в
той же час, збільшуючи вартість тих, що комплектують. Тому при виборі
постачальника, треба звертати увагу на ціну всіх складових конструкції.

2.6.Обробка каменем

Навряд чи найдеться людина, яку залишить байдужою краса каменю.
Археологи затверджують, що, як тільки перша людина встала на ноги, її
першою дією було взяти в руки камінь. Ще не знаючи вогню, людина
навчився користуватися каменем, виготовляти з нього знаряддя праці,
полювання, будувати житло. Камені й сьогодні супроводжують людину в
житті, допомагають вирішувати ті або інші технічні завдання, прикрашають
побут. Хтось використає природний камінь, гарний і довговічний, хтось
віддає перевагу штучному каменю, розповсюдженому в будівництві. У
кожному разі зовнішній і внутрішній вид будівлі виходить солідним й
оригінальним.

Природний камінь. Природний камінь як лицювальний матеріал зараз дуже
популярний. В інтер’єрі будинку природний камінь створює відчуття
добропорядної старовини. Крім того, обробка природним каменем практична,
вона забезпечує довговічність інтер’єрам. Фактична гарантія на таке
облицювання становить багато десятиліть.

Вибір природного каменю дуже великий: граніт, мармур, вапняк, доломіт,
черепашник й ін. Кам’яний матеріал широко представлений на будівельному
ринку. Добувають камінь вибуховим способом, після чого ставляють у цех,
де його розпилюють на плити. Усередині будинку лицювальні кам’яні плити
звичайно кріплять із застосуванням тієї або іншої сухої будівельної
суміші залежно від типу поверхні й робочого матеріалу.

Природний камінь має чудові декоративні якості, він сприймається людиною
як елемент живої природи. Але використання цього матеріалу, на жаль,
далеко не дешеве задоволення.

Штучний камінь Якщо природний камінь недоступний вашій кишені, не
розбудовуйтеся. У такому випадку гідною заміною продукту природи може
служити штучний декоративний камінь. Досягнення сучасної технології
дозволяють робити різну декоративну оздоблювальну плитку. Причому
вітчизняний декоративний камінь набагато дешевше імпортного.

Штучний камінь виробляється досить давно, але тільки в останні роки його
якість досягла такого рівня, що замінник наблизився по властивостях і
розмаїтості до оригіналу.

Наприклад, штучний річковий валун надає приміщенню первозданну міць. Є й
інші різновиди декоративного каменю, наприклад скельний, що нагадує
грубі будови й загорожі з різних по розміру й конфігурації уламків.

Основний матеріал, що застосовують при виготовленні штучного каменю є
портландцемент, до якого додають легковагі наповнювачі, барвники, після
чого суміш розливається у форми. Декоративний камінь по всіх
характеристиках абсолютно нешкідливий, екологічно чистий матеріал.

2.7.Скло й кришталь

Скло – екологічно чистий, натуральний матеріал, що не затрудняє доступ
світла в приміщення, що робить інтер’єр більш «прозорим», легким і
вишуканим. Використання скла дозволяє говорити про сучасність дизайну. У
наші дні скло використовується для обробки більшості приміщень,
незалежно від їхнього цільового призначення. Все це стало невід’ємною
частиною дизайну.

Скло має незвичайні властивості розширювати простір і переломлювати
потоки світла. Його можна комбінувати з іншими матеріалами: з кутовою й
плетеною основою, з вигадливо вигнутими або різьбленими дерев’яними
ніжками, зі шкірою, полірованим алюмінієм, позолоченою бронзою,
відлитими з металу фігурками слонів, левів, дивовижних птахів.

Для створення меблевих конструкцій використовуються скляні пластини,
товщина яких не менш 8 мм. Чим більше товщина скла, тим дорожче готовий
виріб. Скло має більший опір. Наприклад, аркуш розміром 1 на 1 м і
товщиною 15 мм здатний витримати навантаження в 100 кг. Крім того,
меблеве скло проходить додаткову обробку (загартоване, триплекс,
броньоване).

Сучасні технології роботи зі склом дозволяють зробити з нього практично
будь-який предмет інтер’єра. Існує безліч варіантів обробки поверхні:
скло може залишатися прозорим, може бути матовим, з ефектом напилювання
або прикрашеним візерунком. Найпоширенішими методами обробки є фігурна
обробка краю скла, додання ефекту матовості, піскоструминна обробка
поверхні, і арт-вітраж. Модним напрямком стало використання стилю креш
(від англ. – «розтрощувати») – технологія, що створює ефект розбитого,
тріснутого скла.

Скло прозоре, створює враження невагомості й візуально не захаращує
простір.

2.8.Стіни

Стіни визначають атмосферу нашої квартири, надають показність офісу,
стіни – перше, до чого ми обертаємо наш погляд. На сучасному ринку існує
безліч «одягу» для стін.

Стіни можна поклеїти шпалерами, можна розфарбувати різними квітами, а
можна зробити покриття з оригінальних матеріалів. На сьогоднішній день
існує дуже багато варіантів обробки стін.

Дуже поширені декоративні штукатурки, коли на будь-яку попередньо
зашпакльовану поверхню наноситься декоративне покриття: бетон, цемент,
цегла, гіпсокартон, дерево, метал і т.д. За такою стіною легко
доглядати: можна мити водою з милом або просто водою. До складу таких
декоративних штукатурок входять сполучні елементи, яким не страшна
волога, при цьому покриття надовго зберігають яскравість.

На стіні декоративна штукатурка виглядає просто разюче. Вона дозволяє
створювати чудові інтер’єри й втілювати в життя самі оригінальні
дизайнерські рішення.

Покриття з ефектом печерних стін має грубу (дрібну) текстуру.
Інтер’єр виглядає дуже оригінально й незвичайно. Це декоративне покриття
дуже непогано дивиться на світлому тлі або при яскравому висвітленні.

Шуба – декоративне покриття із твердою, рівномірно зернистою
поверхнею, колерується в будь-який колір, що дає можливість підібрати
будь-який колір на ваше бажання. Покриття вологостійке. Можна
використати за умови, що меблів у вітальні буде мінімум.

Імітація коркового дерева набагато застарілий варіант, але таки дотепер
напевно тому, що це універсальне покриття для будь-яких поверхонь, що
має вид зрізу коркового дерева, добре приховує невеликі тріщини й
дефекти, не містить азбесту й інших шкідливих парких речовин.
Якісні компоненти гарантують незмінність кольору покриття й дозволяють
робити сухе прибирання, а також можливість протирати вологою губкою.

Кракелатто – покриття, що створює ефект рельєфної поверхні, що
розтріскується, з підкресленою природною глибиною. Із кракелатто ви
можете «зостарити» стіни, і інтер’єр раптом знайде неповторну
таємничість минулого. Дуже добре дивиться в сполученні з художньою
размивкою напівпрозорими складами.

Попкорн – цей вид покриття добре приховує тріщини й дефекти
поверхні, пожежобезпечний, при висиханні утворить грубозернисту
поверхню. Фарбується в будь-який колір. Завдяки цій властивості вдається
створювати зовсім несхожі один на одного варіанти обробки стін.
Використається для обробки вітальні, житлових кімнат і т.д. Дуже
оригінально дивиться стіна пофарбована в різні кольори по зонах, але на
основі попкорна.

Софтсанд являє собою м’яку матову структурну фарбу пісковитого виду. Для
досягнення бажаного колірного ефекту використається фарба різних базових
квітів.

Венеціанська штукатурка створює ефект полірованого мармуру,
шляхетного каменю, що робить інтер’єр одночасно урочистим і затишним,
дозволяє створювати мальовничі художні композиції. Венеціанська
штукатурка раніше часто використовувалася при обробці палацових
інтер’єрів. Сучасні аналоги складаються з часток мармуру, гіпсу й
полімерного сполучного на водній основі. Застосовується для обробки
стін, арок, колон й інших елементів інтер’єра. Матеріал має досить
високі експлуатаційні властивості, при цьому зберігаючи, а часом і
перевершуючи по своїх художніх можливостях старі рецепти. Необхідно
відзначити, що при роботі з венеціанською штукатуркою результат багато в
чому залежить від кваліфікації майстра.

– Перламутр створить ефект старих стін з перламутровим блиском. Дивне
декоративне покриття яскравих насичених тонів, що створює оптичну ілюзію
переломлення світла. Поверхня грає й переливається залежно від часу доби
й висвітлення. Покриття на водній основі,

без заходу, легко миється, не вицвітає під впливом ультрафіолетових
променів, придатного для приміщень будь-якого типу.

2.9.Стеля

Ремонт стель завжди був дуже трудомістким процесом. Дуже поширені панелі
із ДВП (можуть застосовуватися в приміщеннях з підвищеною вологістю) або
ДСП, аналогічні стінним панелям. їхні розміри: довжина 260 див, ширина
15-20 див, товщина 10-12 мм. Панелі довговічні; із ДВП – вологостійкі,
їх можна мити із застосуванням мийних засобів; із ДСП убирають вологу,
тому їх мити не рекомендується.

Для обробки невеликих приміщень підійдуть довгомірні панелі з
полівінілхлориду (ПВХ), пофарбовані у світлі спокійні тони під дерево,
мармур. Є також панелі зі смужкою, ламінованою фольгою різних квітів
(сріблистого, золотавого, блискучо-рожевого й ін.). Панелі довговічні,
екологічно чисті, легко миються. Зі стельовими панелями добре
сполучаються галогенні світильники або лампи накалювання, утоплені в
поверхню стелі.

Крім того, у коридорах добре дивляться підвісні стелі з алюмінієвих
панелей. Відмінні риси: легкість (приблизно 3 кг/кв. м), довговічність і
вологостійкість, екологічна чистота й легкість у монтажі (кріпляться на
спеціальному несучому профілі).

Натяжні плівкові стелі легкі, довговічні, екологічно чисті, не бояться
вологи й, головне, приховують нерівності основної стелі. Головна
перевага такої стелі перед звичайними стелями складається в можливості
одержувати складні просторові конфігурації під нахилом або в різних
площинах.

Натяжні стелі можуть мати різну фактуру: матову; глянсову ( що дозволяє
досягти ефекту дзеркальності й тим самим візуально розширити
приміщення), під мармур, замшу, сатин.

Натяжні стелі випускаються у великому асортименті. І по виду плівки
мають декілька фактур: матову, лакову, лакову перфоровану. Крім того,
сюди можна додати сатин, сатин з антимікробною обробкою, муар,
перламутр, металік, під мармур, під шкіру, під дерево, під замшу. Кожна
фактура має певну кількість відтінків, у цілому – більше 100. При виборі
того або іншого виду плівки враховують сполучення квітів й особливості
дизайну приміщення й предметів інтер’єра, а також те, якого світлового
ефекту бажають досягти.

Натяжні стелі можна мити із застосуванням будь-яких мийних засобів
м’якою ганчірочкою. Дряпати їхньою щіткою не можна, тому що плівка
встановлена внатяжку й може порватися. Натяжним стелям не страшні течі –
вони витримують досить велику масу води (до 100 л на 1 кв. м стелі).

З натяжними стелями можна використати світильники будь-яких типів, але
потужність у будованих галогенових ламп обмежується 35 Вт, а ламп
накалювання – 60 Вт. Всі роботи з установки ламп повинні виконувати
фахівці.

Стельова плитка – найбільш дешевий спосіб створити гарну рельєфну миючу
стелю – рекомендується для обробки не тільки віталень, але й стель
кабінетів, спалень. Квадратні або прямокутні панелі з полістиролу легкі,
екологічно чисті. Лицьова поверхня може бути покрита плівкою,
пофарбованої під дерево, тканину або камінь. На поверхні квадратних
плиток з полістиролу є рельєф, що імітує ліпнину або різьблення по
дереву. У витягнутих прямокутних панелей поверхня, як правило, гладка
(може бути зі скосами по краях і без них).

Плитку з поверхневою плівкою можна мити, без плівки – протирати сухою
ганчірочкою або чистити пилососом для сухого збирання.

Пофарбовані стелі зустрічаються у всіх квартирах. Універсальність і
традиційність цього способу обробки – головні його достатки.

Для того щоб обробити стелю, знадобиться насамперед шпаклівка – для
усунення дефектів і вирівнювання поверхні плити. А закріпити пухкі
елементи, що обсипаються, основи й поліпшити адгезію фарби допоможе
Грушівка. При виборі варто брати до уваги специфічні особливості
приміщення, стелі в якому підлягають фарбуванню (так для покриття стелі
в приміщенні з підвищеною вологістю й фарбу треба вибрати відповідну),
довговічність покриття.

Для фарбування стелі найчастіше застосовуються фарби на водній основі,
тому що вони створюють міцну плівку при висиханні, і при необхідності їх
можна обновляти, не розмиваючи, як побілку, вони швидко висихають при
кімнатній температурі (усього за 1-2 години), при цьому виділяються лише
пар води, тому немає специфічних заходів. Крім того, фарби на водній
основі мають високу адгезію до різних поверхонь, що дає можливість легко
перефарбовувати конструкції без особливої їхньої підготовки, не горять,
а покриття з них «дихають». Перед нанесенням барвистих складів поверхня
повинна бути ретельно підготовлена: вилучені малостійкі і фрагменти, що
відшаровують від підстави, розшиті тріщини, вирівняні поверхні.

2.10.Освітлення

Світло здатне творити чудеса: маленьке приміщення стає на вид більше
просторим, вузьке – розширюється, а підсвічені далекі куточки виглядають
більш привабливо. При корекції вузької, витягнутої в довжину вітальні
звичайно користуються прийомом інтенсивного висвітлення стін. Для
пристрою такого висвітлення застосовують розподілені по приміщенню
потужні джерела, пучки світла яких спрямовані до стін. Велика кількість
світла, відбитого від верхньої частини стін і частково від стелі,
ілюзорно розчиняє поверхні. Світильники можуть перебувати як на стелі,
так і на стінах, головне, щоб їхні промені були спрямовані в необхідні
крапки інтер’єра. При дуже великій висоті приміщення для корекції можна
використати настінні або стельові світильники з регульованим кутом
повороту.

Світло необхідно на стіни, стеля при цьому залишається в тіні й зорово
знижується. У геометрично складних приміщеннях, що мають у плані форму
багатокутника, прибігають до світлового зонування. Повороти й завулки,
освітлені з різних ракурсів різноманітними джерелами світла, стають
цікавими декоративними острівцями на шляху в глибину житлового простору.
Тут можна не придумувати нічого особливого: легке підсвічування
настінного панно, мініатюрне бра біля маленького столика.

Застосовуючи крапкові світильники, бажано використати тільки моделі з
регульованим кутом повороту й групувати їх уздовж стін. У центрі великої
стелі можна розміщати світильники, що розсіюють. Світильники на
струмопровідних конструкціях сьогодні представлені в найрізноманітніших
варіантах.

Розділ 3.

Дизайнерське вирішення

Світловий дизайн інтер’єру – це багаторівнева система різних світлових
приладів, яка одночасно вирішує функціональну, естетичну, емоційну
задачі відповідно до призначень того чи іншого приміщення.

При звичайному, денному світлі ми виразно бачимо зображення, яке злегка
змінюється від точки зору. Та варто лише включити додаткові джерела
освітлення, як зображення міняється. Створюються всякого роду просторові
ілюзії.

Проектування системи освітлення – це один з найважливіших елементів
роботи дизайнера при створенні палітри різних образів інтер’єру.

У світла є безліч характеристик: світловий потік, яскравість, сила
світла. З погляду кольору світло ділиться на «тепле» та «холодне». Чим
ближче освітлення приміщення до природного, тим менш шкідливим воно є
для зору людини.

Основні приміщення закладів громадського харчування виконують як з
денним, так і з штучним освітленням. Денне освітлення забезпечується
переважно за рахунок бічного світла. У деяких об’ємно-планувальних
схемах приміщення мають денне світло з двох-трьох боків і навіть зверху.
Для збільшення освітлення залів великої глибини та складної конфігурації
застосовують суцільну заскленні зовнішні стіни. Такий спосіб візуально
пов’язує інтер’єр залу з навколишнім середовищем і сприяє максимальному
відпочинку.

Штучне освітлення сприяє художній виразності інтер’єрів, образному
вирішенню внутрішнього простору залів. Яскраве освітлення стелі
візуально збільшує висоту приміщення, а обладнання світильників на
стінах і стелі через певні інтервали ніби розчленовує інтер’єр на окремі
зони, підкреслює перспективу залу, акцентує увагу на певних деталях.
Інтенсивність освітлення гра світла і тіні виявляють рельєф і об’ємність
елементів інтер’єру і, навпаки, за допомогою розсіяного освітлення
контрастність в інтер’єрі пом’якшується.

Залежно від призначення та композиційних прийомів розміщення відкритих
світильників розрізняють системи загального, місцевого (спрямованого), і
комбінованого освітлення.

Загальне освітлення забезпечується розміщенням світильників по одному і
групами під стелею або на стінах. Вони освітлюють все приміщення
тимчасового перебування. Місцеве, або спрямоване освітлення
використовують в окремих зонах, деяких елементах обладнання і
декоративного оформлення.

Комбіноване освітлення – це поєднання двох перших систем. Такий спосіб
дозволяє регулювати освітлення, створювати декоративні світлові ефекти і
економніше витрачати електроенергію. Існують різні композиційні прийоми
розміщення світильників.

Психологами давно помічено, що колір надає сильну дію на душевний стан
людини. Тому при виборі кольору матеріалу для оздоблення стін закладів
комерційного призначення варто звернути увагу на те, яке
емоційно–психологічне навантаження він несе.

Особливу роль в інтер’єрах комерційних приміщень відіграє колір, основою
психологічного впливу якого вважається асоціація. В уявленні людини
будь-який колір асоціюється з різними почуттями – приємними та
неприємними. Тому, вирішуючи інтер’єр, ці фактори треба враховувати.
Кольори поділяються на холодні і теплі, заспокійливі та збуджуючі,
«відступаючі» та «виступаючі».

Колір може зумовити відчуття легкості, веселості, зосереджувати увагу,
знімати втому. Вирішуючи інтер’єр у кольорі, потрібно пам’ятати про
основні факти, які визначають вибір кольорової гами: орієнтація на
сторони світу, рівень денного освітлення, пропорції приміщення, тип
підприємства, контингент відвідувачів. В інтер’єрах будинків, які
розміщені на північ і схід, перевагу надають «теплим» тонам, на південь
і захід – «холодним». Зали з недостатнім освітленням слід
«висвітлювати», використовуючи світлі тони.

Вирішуючи інтер’єр в кольорі, потрібно враховувати не лише колір
поверхонь, а й співвідношення їх розмірів, а також фактуру. Слід
пам’ятати, що кольори поєднуються в певних просторових композиціях,
багатогранність яких вносить додаткові умови в формуванні кольорової
гами.

Колір – це один з декоративних факторів, відіграє важливу роль в
обладнанні інтер’єру, він придає художнього образу кожній побутовій
речі. Поєднання кольорів, подібне до музичних мелодій, своєю емоційною
виразністю впливає на людину певним психічно фізіологічним впливом.

Різні кольори, а особливо поєднання кольорів по різному нами
сприймаються, викликають різні асоціації, настрій і почуття. Червоні,
оранжеві і жовті кольори асоціюються звичайно з кольором вогню,
розплавленого металу. Вони відносяться до теплих тонів.

Протистоять їм – синьо-зелені, сині і синьо-фіолетові – асоціюються з
кольором льоду, грозових хмар, штормового моря. Ці кольори відносяться
до холодних. Насичені теплі кольори ніби скорочують довжину, здаються
нам більш близькими ніж холодні і ненасичені теплі кольори.

Тому кімната, стіни якої покрашені в насичені теплі кольори, буде
виглядати меншою в порівнянні з такою кімнатою, якщо її стіни покрасити
в холодні або більш світлі теплі тони. В інтер’єрі колір так само як
костюм у людини відіграє виключно важливу роль. Художній смак
найяскравіше проявляється в умінні досягнути художньої цілісності і
гармонійного поєднання кольору стін, меблів, підлоги чи паркету, тканин
оббивки, килиму на підлозі, керамічної і скляної посуди і іншої
обстановки. Кольорові рішення в оздобленні кімнат можуть бути різними, в
залежності від розмірів і форми кімнати, розміщення вікон і ступеня
освітлення природним денним світлом. В поєднанні різні кольори впливають
один на одного. Одні на фоні інших або в поєднанні з ними стають більш
яскравими. Поєднання інших дає прямо протилежний результат: насиченість,
або яскравість кольору стає послаблена.

Розділ 4.

Економічна частина

Парфумерно-косметичні магазини – досить|достатньо| прибутковий бізнес,
особливо якщо робити|чинити| ставку відразу на організацію мережі|сіті|
магазинів. В|у| мережі|сіті| більше можливостей|спроможностей|, вона
довговічна і живуча в умовах ринку і у неї високий товарообіг.

Магазини з продажу косметики в основному відкриваються в крупних
промислових і адміністративних містах, обласних центрах. По-перше, ці
міста налічують велику кількість жителів, а чим більше населення, тим
більше можливих покупців. По-друге, в них добре розвинена інфрастуктура,
відповідно, товар легко доставляти. По-третє, більшість їх жителів
володіють достатком середнім і вище середнього. Безумовно, є міста з
меншим числом мешканців, але спільна купівельна здатність в них вища.

Що стосується вибору продукції, то з|із| косметикою і парфумерією
ситуація легша, ніж з|із| іншими сферами бізнесу. Річ у тому, що|справа
в тому , що| існують світові лідери, продукція яких продається у всіх
країнах і розходиться однаково добре. Це такі «монстри», як Christian|
Dior|, Lancome|, Guerlain| та інші. У них дуже сильні рекламні кампанії,
великі можливості|спроможності|, їх продукт однозначно
знаходить|находить| свого покупця. Відсутній ризик, якщо вони присутні в
магазині. Складність роботи з|із| відомими марками полягає в тому, що їх
дуже складно дістати. Магазин повинен відповідати певним вимогам.

Важлива вимога до магазина — його інтер’єр. Тут також все повинно
відповідати певним канонам. Обов’язкове багато світла, в|у| меблів —
максимум скляних полиць; у магазині повинні висіти плакати з|із|
рекламними слоганами і назвами марок і компаній, їх логотипи. Крім того,
завжди має бути чітке видно|показний| і відповідно оформлено місце, що
представляє|уявляє| конкретну марку. Вимірюється навіть розмір поличок
шаф, аж до сантиметрів розраховується, скільки там повинно поміститися
товару. І сам товар в магазині розташований|схильний| в суворому ладі –|
кожній марці призначено своє місце. На оформлення витрачаються величезні
гроші. Але|та| так прийнято у всьому світі – подібним вимогам
відповідають всі магазини, які продають селективну косметику і
парфюмерію.

Зниження вартості магазину може бути досягнуто раціональним плануванням
і недопущенням надмірностей при встановленні площ і обсягів приміщень, а
також внутрішній і зовнішній обробці; вибором найбільш оптимальних
конструкцій з урахуванням виду будинків і умов його експлуатації;
застосуванням сучасних методів і прийомів виробництва будівельних робіт
з урахуванням досягнень будівельної науки і техніки.

Розділ 5.

Охорона праці та пожежна безпека

5.1.Охорона праці

Охорона праці в нашій державі – одне з важливих завдань держави,
проблема величезного соціально-економічного значення. В Україні створено
законодавство в охороні праці, забезпечений контроль за виконанням цього
законодавства, встановлена відповідальність за його порушення.

Основним змістом охорони праці в Україні – проведення заходів
технічного, санітарно-гігієнічного, правового і організаційного порядку,
які направлені на оздоровлення умов праці.

До заходів технічного порядку (техніка безпеки) відносяться у першу
чергу впровадження у виробництво технічних засобів, які забезпечують
безпеку обладнання і технічного процесу.

До санітарно-гігієнічних заходів з охорони праці відносяться:
вентиляція, обладнання раціонального освітлення і опалення, утворення
сприятливих кліматичних умов – зменшення утримання шкідливих речовин у
повітряному середовищі, герметизація шкідливих виробничих процесів і
операцій, забезпечення санітарно-побутових приміщень, розробка інших мір
запобігання професійних захворювань, забезпечення питного режиму у
відповідності з санітарними вимогами.

Заходи правового порядку проводяться на основі Конституції України,
кодексів, законів про працю і постанов уряду. В розвитку їх складені
санітарні норми проектування житла, правила і норми з охорони праці і
техніки безпеки, списки виробництв і професій, для котрих по умовах
праці встановлена додаткова відпустка і таке інше.

Організаційні заходи в сфері охорони праці включають пропаганду
безпечних прийомів роботи та інструктаж робітників з техніки безпеки.
Виготовлення плакатів з техніки безпеки, застережні написи на машинах і
агрегатах, які забороняють небезпечні для здоров’я прийоми роботи,
організація на підприємствах і в цехах кутків чи стендів з техніки
безпеки – усе це відіграє велику роль в охороні здоров’я робітників.

5.2.Пожежна безпека

Під пожежною безпекою об’єкта розуміють такий його стан, за якого з
регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і
розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також
забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об’єкта досить складне і багатоаспектне
завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно.
Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення
пожежної безпеки об’єкта є: система запобігання пожежі, система
протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.
Оскільки дві перші системи достатньо об’ємні та потребують більш
детального вивчення, то розглянемо їх окремими пунктами розділу.

Всі заходи організаційно-технічного характеру на об’єкті можна
підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної
охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки
(включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування
наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД
та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень,
будівель, об’єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм,
визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень,
будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації
чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції,
освітлення і т. п.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування
відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб
у вибухонебезпечних приміщеннях чи об’єктах, регламентацію пожежної
безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних
оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного
устаткування, а також інженерного господарства (електромереж,
електроустановок, опалення, вентиляції).

Система запобігання пожежі — це комплекс організаційних заходів і
технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для
виникнення пожежі. Умови, необхідні для виникнення пожежі (горіння).
Одним із основних принципів у системі запобігання пожежі є положення про
те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Основною умовою є
наявність трьох чинників: горючої речовини, окисника та джерела
запалювання (так званий трикутник Лавузьє). Крім того, необхідно, щоб
горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у
відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело
запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу
(запалювання). Так сірником неможливо запалити дерев’яну колоду чи стіл,
у той же час аркуш паперу легко загориться.

До джерел запалювання, які ініціюють горіння належать: відкрите полум’я,
розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного,
електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя,
сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання.

Горючими речовинами вважаються речовини, які при дії на них високої
температури, відкритого полум’я чи іншого джерела запалювання можуть
займатися і в подальшому горіти з утворенням тепла та зазвичай
випромінюванням світла. До складу переважної більшості горючих речовин
входять вуглець (Карбон) та водень (Гідроген), які є основними горючими
складниками цих речовин. Крім вуглецю та водню горючі речовини можуть
містити й інші елементи та сполуки. Є також ціла низка горючих речовин,
які являють собою прості елементи, наприклад сірка, фосфор, вуглець.
Горючі речовини не лише відрізняються за своїм хімічним складом, а й за
фізичним станом, тобто можуть перебувати в твердому, рідинному чи
газоподібному стані. Як правило, найбільш небезпечними у пожежному
відношенні є горючі речовини в газоподібному стані.

Горючі речовини мають різну теплотворну здатність, тому температура на
пожежах залежить не лише від кількості речовини, що горить, але й від її
складу. В таблиці 3 наведена температура полум’я, під час горіння деяких
речовин та матеріалів.

До окисників належать хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо, однак з
практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає
при окисненні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту
кисню в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню
менше 14% (норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Хоча
деякі речовини містять кисню стільки, що його достатньо для реакції
горіння без доступу повітря (порох, вибухівка).

Після виникнення, горіння протікає тим інтенсивніше, чим більшою є площа
контакту горючої речовини з окисником (паперові обрізки горять
інтенсивніше ніж пачки паперу) і чим вищою є концентрація окисника,
температура та тиск. При пожежах температура досягає 1000-1300 °С, а в
окремих випадках, наприклад при горінні магнієвих сплавів — 3000 °С.

Окисник разом з горючою речовиною утворює, так зване, горюче середовище,
яке здатне горіти після видалення джерела запалювання. Тому система
запобігання пожежі включає такі два основні напрямки: запобігання
утворення горючого середовища і виникнення в цьому середовищі (чи
внесення в нього) джерела запалювання.

Запобігання утворення горючого середовища досягається: застосуванням
герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в
технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими;
обмеженням кількості пожеже- та вибухонебезпечних речовин при
використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією
горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за
складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в
апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням
горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця;
застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від
пошкоджень та аварій; використанням інгібувальних (хімічно активні
компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизаційних (інертні
компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок та ін.

Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання
досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не
виникає джерел запалювання; використанням електроустаткування, що
відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та
зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо
сумісного зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування,
що задовільняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштуванням
блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що
визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів
захисного вимкнення; заземленням устаткування, видовжених
металоконструкцій; використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не
допускають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин
і матеріалів; усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;
підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв,
речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем
нижче гранично допустимої (80% температури самозаймання).

Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних заходів а
також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей
небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Протипожежний захист об’єкта здійснюється за такими чотирма напрямками:

1. Обмеження розмірів та поширення пожежі:

розміщення будівель та споруд на території об’єкта із дотриманням
протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки;

дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі
поверху;

правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень, дільниць
у межах будівлі;

розміщення пожеженебезпечних процесів та устаткування в ізольованих
приміщеннях, відсіках, камерах;

вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості;

встановлювання протипожежних перешкод у будівлях, системах
вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях;

обмеження витікання та розтікання легкозаймистих та горючих рідин при
пожежі;

влаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та
пожежегасіння.

2. Обмеження розвитку пожежі:

обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в
приміщенні;

використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з
нормативними показниками вибухо-пожеженебезпечності;

аварійне стравлювання горючих рідин та газів;

своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів;

застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального устаткування із
посиленим захистом від пошкоджень.

3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна:

вибір такого об’ємно-планувального та конструктивного
виконання будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання
гранично допустимих рівнів чинників пожежі;

застосування будівельних конструкцій будівель та споруд відповідних
ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та огороджувальні
функції протягом всього часу евакуації;

вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту;

застосування аварійного вимкнення устаткування та комунікацій;

влаштування систем протидимового захисту, які запобігають задимленню
шляхів евакуації;

влаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, сходових кліток,
зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення та належне
утримання.

4. Створення умов для успішного гасіння пожежі:

встановлення у будівлях та приміщеннях установок пожежної автоматики;

забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів
пожежегасіння;

влаштування та утримання в належному стані території підприємства,
під’їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ, гідрантів.

Висновки

Найпростіший спосіб визначитися із загальною ідеєю оформлення це вибрати
тему, тобто якийсь оформлювальний мотив. Мотивом може бути навіть сама
колірна гама приміщення. Ступінь завантаженості мотивом може бути
різним, іноді буває досить лише натяку, щоб додати комерційному
приміщенню потрібний вигляд.

Потрібно переглянути спеціальні книги та журнали по оформленню
інтер’єрів, які можуть стати в пригоді для створення нового проекту.
Вони допоможуть створити потрібну атмосферу, підкреслити її особливості
й створити індивідуальний стиль.

Особливістю проекту інтер’єру парфумерного магазину є різностильове
поєднання – модерн і хай-тек, що відповідає сучасним тенденціям
дизайнерських рішень.

Характерною ознакою інтер’єру парфумерного магазину є простота,
практичність та функціональність приміщення.

Використання складного поєднання ліній та геометричних форм послужило
основною концепцією проекту інтер’єру парфумерного магазину.

Список використаної літератури

Велигоцкая Н.К. Монументально-декоративное искусство в архитектуре
Украины.- К.: Будивельник,1989.

Журнали «Красивая усадьба»

Журнали «Наш дім»

Журнали «Мой уютный дом»

Журнали «Красивые дома»

Журнали «Дом Елит» 2003. – № 4, 8; 2005. – № 1, 2, 6.

Каталог «Дом» – 2001; 2002,2003,2004,2005

Каталог «Архітектура» 2000.

Курліщук Б. Ф. Проектування інтер’єрів житлових і громадських споруд:
Навчальний посібник. – К., 1995.

Любченко І.Г. Поради по перебудові та впорядкуванню присадибного
будинку.- К.: Урожай, 1992. – 240 с.

Мойсеєнко З.В., Хохол Ю. Ф. Індивідуальний жиловий будинок: Посібник
забудовнику.- К.: Будівельник, 1981.- 192 с.

Основи охорони праці Навчальний посібник для професійно-технічних
навчальних закладів / Л.Е.Винокурова, М.В. Васильчук, М.В. Гаман.- К.:
Факт, 2005.- 344 с.

Ранев В.Р. Интерьер.- М., 1987.

Степанов Н.Н. Цвет в интерьере.- К., 1985.

Усадебный жилой дом: Пособие застройщику / Ю. А. Косенко, В.И. Романчук,
И.Д. Шульгин, В. А. Бугаев .- К.: Будівельник, 1985.- 352 с.

Шепелев О.М. Кладка печей своими руками. – К., 1985.

Шумега С.С. Дизайн. Історія зародження та розвитку дизайну (історія
дизайну меблів та інтере’ру). – К., 2004. – 295 с.

Додаток 1.

Додаток 2.

Додаток 3.

Додаток 4.

Додаток 5.

Додаток 6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020