Реферат на тему:
Проблема духовності в соціально-історичному вимірі
Проблема духовності завжди привертала до себе увагу дослідників. Зараз
в світі відбуваються великі соціальні зміни, зумовлені глобалізаційними
процесами, але вплив глобалізації на духовність вивчений недостатньо і
потребує подальшої розробки. Адже духовність – це внутрішній світ
людини, осередок її інтелектуальних і емоційно-вольових сил у єдності
свідомості, самосвідомості, світогляду і волі.
Духовність об’єктивує свої цінності в ідеях, принципах, нормах,
еталонах, діях позитивної чи негативної соціальної орієнтації, які
формуються шляхом сприйняття та оцінки навколишніх явищ.
В структурі духовності доцільно розрізнювати дух і душу. Поняття дух
прийнято пов’язувати з діяльністю свідомості. Дух завжди діяльний,
активний, повний творчої енергії. Саме завдяки діяльності духу людина
сприймає і оцінює світ насамперед в ідеях різного світоглядного
характеру: філософсько-гуманістичних, морально-етичних, екологічних,
релігійних та інших. Проте дух є цілісність в структурі особистості, яка
робить її тим, що вона є.
На відміну від духу душа – це скоріше психологічний феномен. Вона
відображає життя за допомогою почуттів, емоційних морально-психологічних
станів, які виникають у зв’язку з оцінкою людиною тих чи інших явищ
зовнішнього або внутрішнього світу. Тому душа може страждати, боліти,
хвилюватись, радіти і таке інше.
Взаємодія духу і душі створює засіб існування і функціонування
духовності, де домінує дух, бо саме він є суб’єкт, суб’єктивність,
свобода і творчій акт (М. Бердяєв). Саме завдяки діяльності духу, його
„прориву в природу” тобто самовираженню і відбувається становлення
особистості, її вдосконалення та самовдосконалення. «Без работы духа над
душой и телом, человек», – по словам Н. Бердяева, – «нет и не может быть
личности» [1, с. 252].
Пошуками змісту духовності людство займалося протягом всієї своєї
історії. При цьому від епохи до епохи під впливом конкретно-історичних
умов, об’єктивних і суб’єктивних факторів змінювались і зміст
духовності, і погляди мислителів на духовність.
Вже античні філософи, вивчаючи духовність, розрізнювали дух і душу.
Відповідно космоцентричній сутності своєї філософії вони розуміли дух як
першопричину всього того, що відбувається в космосі, як творчу силу, яка
створює все багатоманіття конкретно-чуттєвих речей. Дух космічен, має
формоутворюючу природу. У Платона дух існує в особливому надчуттєвому
світі ідей, який вічний і безсмертний, існує як первинний щодо світу
речей. А душа – особиста та індивідуальна, вона належить конкретній
людині, містить в собі її особливості. Душа в людині є те, завдяки чому
ми живемо, відчуваємо, міркуємо. Душа і дух і є духовність.
У середньовічній філософії, де панував геоцентризм, центром світу був
Бог. Дух розуміли як найвищу надсвітову силу, яка створює і світ, і те,
що в світі, і мислячу людину. Проте він існує у особистій формі єдиного
Бога. Все, що відбувається в світі, є ні що інше, як втілення божого
розуму і волі.
Пошуки середньовічних філософів, теологів, церковників завершились
затвердженням в період феодалізму цінностей релігійно-християнської
моралі.
Епоха Відродження під впливом змін в суспільному житті принесла нові
ідеали і цінності духовної культури – гуманістичні. Антропоцентризм
проголосив людину вищою цінністю. На місце божого розуму прийшов
пріоритет розуму людського.
Але ніколи раніше проблема духовності не була такою актуальною, як в наш
час в умовах глобалізації світових соціальних процесів. Вона
актуалізована необхідністю подолання духовної кризи, бездуховності і
соціального відчуження в сучасному світі.
Сучасна духовна криза не безґрунтовна, вона бере свої витоки в
соціально-економічному житті Нового часу, який прийшов вслід за епохою
Відродження. На ґрунті нових суспільних умов під впливом буржуазного
індустріалізму формується новий соціальний тип людини Homo Faber –
«людина економічна», «людина технічна». Видатний мислитель ХХ ст. Е.
Фромм вбачав головну загрозу людської духовності саме з боку «ринкової
орієнтації».
Капіталістична економіка, заснована на свободі ринку і приватизації
комерціалізує все суспільство, всі його структури, серед них і людину,
підпорядковує їх культу грошей. Все стає товаром, предметом
купівлі-продажу, в тому числі професії, заняття, статуси. Наслідком
цього стає самовідчуження людини, втрата нею своєї гуманістичної
сутності. Людина перетворюється, – за словами Е.Фромма, – «в служащий
экономической машине инструмент», который заботится об эффективности и
успехе, а не о счастье и развитии души» [3, с. 208].
®
°
&
(
°
(
G‚
З переходом глобалізації до нового історичного етапу ці процеси
поглиблюються і загострюються. Сформувалось суспільство споживання,
психологія та ідеологія споживання і звичайно людина – споживач, у якої
переважвє прагнення до особистої користі і добробуту, погоня за речами
перетворюється в самоціль.
Споживництво Е. Фромм називав ідолопоклонством і вбачав його сутність в
обожнюванні речей, машин, людей, влади та поклонінні їм. В цьому Е.
Фромм вбачав дуже велику загрозу найбільш цінним духовним здобуткам
людства [3, С. 208-211].
Споживництво вкрай негативно впливає на соціум, руйнує устої буття
людини в природі та суспільстві, породжуючи не тільки хижацьке
відношення до природи, екологічну катастрофу, але й загострює соціальні
катаклізми: розгул злочинності, насильство, тероризм, зріст мафіозних
структур, соціальні конфлікти на етнічному і релігійному ґрунті
(релігійний фанатизм, ісламський фундаменталізм) тощо.
Для подолання духовної кризи в нових соціально-історичних умовах
потрібна радикальна перебудова свідомості і поведінки людей, формування
нової шкали духовних цінностей шляхом переходу від технократизму і
техніцизму до синтезу ідей і традицій всіх країн і народів, всіх епох і
культур, від антропоцентризму і геоцентризму – до антропокосмоцентризму,
від гуманізму – до неогуманізму.
Можливо припустити, що в новій системі духовних цінностей домінуючим
буде принцип соціальної відповідальності за свою діяльність, справи і
вчинки. Це – об’єктивна необхідність, веління нашого часу.
Адже діяльність і поведінка не підкріплені відповідальністю перед
суспільством здатні перетворити духовно нерозвинену особистість в людину
– робота, егоцентриста і кар’єриста, який опікується лише собою і руйнує
все навкруги.
Навіть раціональна цілеорієнтація як складова духовної культури
сучасного робітника – спеціаліста, зайнятого комп’ютерними технологіями,
при відсутності соціальної відповідальності спроможна обернутися
ірраціональними непередбаченими наслідками для людей, для людства.
В новій системі духовних цінностей глобальна відповідальність за життя
на землі буде мати пріоритети перед свободою, яка вже давно
перетворилась в свавілля, в діяльність без контролю, кордонів і
обмежень.
Гідне місце посядуть принципи контролю і самоконтролю, буде переважати
установка на поведінку свідомо самоорганізовану, самоконтрольовану і
саморегульовану.
В людських взаємовідносинах індивідуалізм поступиться колективізму,
перевага якого у взаємний зацікавленості людей один в одному, в
сполученні інтересів, життєвих цілей і сенсів особистості з інтересами і
цілями сім’ї, виробничого колективу, суспільства в цілому і
співробітництві всіх країн і народів. Тим паче, що вирішувати глобальні
проблеми сучасності можливо лише поєднуючи колективні зусилля всіх країн
і народів світу.
Індивідуалізм вже неодноразово виявляв свою безвідповідальну життєву
позицію і соціальну практику, які набувають руйнівної сили в умовах
сучасної глобалізації: руйнується держава, яка ще якось-то спроможна на
соціальний контроль, руйнується культура, опанована культом грошей,
нарешті руйнується суспільна мораль, бо втрачає критерії розрізнювання
добра і зла. Вільний «економічний індивідуалізм» культивує звільнення
від соціальних і моральних норм, адже для розвитку
спекулятивно-мафіозної економіки і культура, і мораль – це перешкода,
бар’єр на шляху специфічної ринкової інформації, яка оптимізує
економічну поведінку [2, С. 31-34].
Але індивід як член соціуму інтегрований в різні соціальні структури
шляхом міжособистісних відносин, які регулюються і правом, і нормами
моралі, цінностями духовної культури. Тому життя без моралі може
призвести лише до соціальної дезорганізації та руйнації, що ми і бачимо
в сучасному глобалізованому світі.
Суспільство повинне бути кровно зацікавлене в нових духовних цінностях з
метою свого оновлення і модернізації, створення найліпших умов для
реалізації творчого потенціалу людини, для подолання бездуховності та
соціального відчуження. Адже соціальна активність не самоціль, а засіб
реалізації людиною свого статусу як творця гідного життя.
Література:
Бердяев Н.А. И мир объектов (опыт философии одиночества и общения) //
Мио философии. – Ч.2. – М., 1991. – С. 252.
Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения
собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы
философии. – 2000. – №6. – С.16-36.
Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов. – М., 1990. – С.
149-221.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
