Реферат на тему:

Поняття субкультури. Молодіжні субкультури

Зміст TOC \f \o «1-9» Вступ 3

Поняття субкультури 4

Поняття молодіжної субкультури 4

Молодіжні субкультури 6

Хіпі 6

Панки 8

Шлях навпростець 9

Скінхеди 9

Хіп-хоп 11

Гопники 13

Готи 14

Рейв 15

Фурі 15

Теріантропія 16

Геймери 16

Металісти 17

Байкери 17

Висновок 18

Список джерел 19

Вступ

Кожному з нас доводилося йти по вулиці, їхати в транспорті або просто
дивитись телевізор і бачити людей, які у чомусь не схожі на інших. У
когось на голові ірокез, хтось увесь в металі, а хтось у чорній шкірі
проноситься повз вас на мотоциклі. Найчастіше це і є представники
сучасних субкультур.

Представники різноманітних субкультур намагаються показати свою
індивідуальність, сказати сірій масі: “Я — особистість”, кинути виклик
світу з його нескінченними буднями та вистроюванням усіх в один рядок.
Все більше підлітків кожного дня у всіх країнах світу приймають ту чи
іншу субкультуру. Тому необхідно знати про цю культурне явище, розуміти
його та бути готовим зустрітися з представниками у реальному житті.[5]

Поняття субкультури

Субкультура – соціальне угрупування, яке об’єднане тим, що кожен з його
представників себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени такого
угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування
(компанії, клуби, тусовки), але їхній зв’язок одне з одним може
відбуватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад,
субкультура «толкієністів», які грають в рольові ігри за мотивами
фентезі-повістей Толкієна найчастіше мають власні клуби, а «поттеромани»
(фанати Гаррі Поттера), як одна з наймолодших субкультур, ще тільки
формується, то її прихильники згуртовані тільки віртуально завдяки
книжкам Джоан Роулінг.

Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину
світу, стиль життя та інше – за зразок свого існування. Але паралельно з
цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність до
певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленґ), зачіска, одяг,
зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге
волосся, а для панків – вистрижена голова зі смужкою волосся посередині,
яка називається «ірокез». Чи от інша ілюстрація – скінхеди своїм взуттям
вважають тільки черевики фірми «Dr. Martins», а байкери не визнають
черевиків і воліють навіть влітку ходити в шкіряних чоботях, і бажано з
кованою підошвою.

Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора,
який проповідує певні новації у сфері музичних стилів, способу життя,
ставлення до якихось соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну
картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які
набувають статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і
проголошує їх такими, що пасують до їхнього вчення, як було з роботами
Карлоса Кастанеди, які писалися ним зовсім не для хіпі, але які хіпі
визнали за свої, головно через те, що в них багато йшлося про вживання
галюциногенних речовин).

Поняття молодіжної субкультури

Молодіжні субкультури у теоретичній частині практично нічим не
відрізняються від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками
молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків
у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі
подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати
свою позицію у соціумі.

Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур:

Специфічний стиль життя і поведінки;

Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають
вимогам певних соціальних категорій молоді;

Протиставлення себе решті суспільства;

Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення;

Ініціативний центр, який генерує тексти.

Таким чином можна вивести наступне означення:

Молодіжна субкультура – будь-яке об’єднання молоді, що має власні
елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня
атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.

Дуже часто термін молодіжна субкультура плутають з поняттям молодіжна
контркультура. Для того, щоб уникнути цієї термінологічної
незрозумілості, наведемо таке визначення:

Молодіжна контркультура – об’єднання молоді, що має всі ті елементи
культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в
активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і
цінностей.

Безперечно, що деякі субкультури є контркультурними, але зовсім не
означає, що ці два терміни можна протиставляти. Ще одна поширена
помилка, яка стосується нашої теми – це підміна поняття молодіжної
субкультури поняттям «неформальний молодіжний рух». Річ у тому, що вони
не цілком тотожні. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему
молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у
взаємозв’язку між собою і з суспільством загалом. У свою чергу,
молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища –
«андеграунду».

Сучасна наука виводить навіть певну класифікацію молодіжних субкультур.
В короткому викладі їхня типологія виглядає так:

романтико-ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери…)

гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери…)

кримінальні (гопники, скінхеди…)

анархо-нігілістичні (панки та інші).

Варто звернути увагу на парадокс молодіжних субкультур: з одного боку
вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і
авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього
дорослого суспільства.[1]

Молодіжні субкультури

Хіпі

В наш час досить складно знайти прихильників «хіпізму», які б свідомо
називали себе «хіпі». Натомість люди, які зараховують себе до цієї
категорії, воліють називати себе «я патлатий», «піпл», «системна людина»
і навіть «людина». При цьому вони усвідомлюють, що оточення сприймає їх
саме як «хіпі», але самі не бажають потрапляти під це визначення.
Найочевидніше, що це відбувається через старомодність самого слова
«хіпі», та через усі асоціації, які пов’язалися з цим терміном починаючи
з його виникнення у другій половині 60-х років 20-го століття.

Сьогодні чітко виділяються два прошарки цього руху: так звана «стара
система» («олдові хіпі» від англійського old, тобто старий, «справжні
хіпі», «мамонти») та «нова система». «Стара система» складається з людей
старшого віку (навіть до 50-ти років), для яких «хіпізм» — це все їхнє
життя. Найчастіше ці люди не мають ані постійної роботи, ані постійної
сім’ї. Більшість із них деградували і стали наркоманами, бомжами чи
психічно хворими особами. «Нова система» об’єднує в собі молодь віком
від 14-ти до 20-ти років, які примудряються поєднувати свій «хіпізм» із
навчанням у престижних закладах і не завжди дотримуються найважливішої
заповіді, яку визначили ідеологи руху — незалежність від соціуму.
Натомість молодь робить основний акцент на атрибутиці, перебираючи на
себе сленг, манеру одягатися, прикраси та ін.

Через це існує непорозуміння між двома цими поколіннями, яке, щоправда,
не заважає існувати жодній зі сторін. І обидва ці табори вірять, що саме
вони є справжніми «хіпанами», які ведуть свій початок з 66-го року зі
Штату Каліфорнія (США). Хоча особливо ревні історики починають відлік
цього руху ще із початку минулого сторіччя. Справді, у 20-х роках у
Німеччині з’явилося те, що нагадує «хіпі». Сотні молодих людей
об’єдналися у в групи із назвою WANDERVOGEL. Вони мандрували країною, не
визнавали дорослих авторитетів, носили довге волосся, читали індійських
філософів і проголошували принципи вільної любові. Але не дивлячись на
все це WANDERVOGEL так і не змогли зробити бодай мінімальний переворот у
тогочасній культурі, через що і пішли в історичне забуття.

Стосовно ж руху, що веде своє коріння з 60-х, то тут все було значно
серйозніше. Для його виникнення існував ряд соціальних та культурних
причин, які не в останню чергу були викликані і другою світовою війною.
Річ у тому, що після перемоги на Гітлером, західний світ опинився перед
необхідністю якось перебудовуватися і підлаштовуватися під нові реалії
геополітики. З середини 50-х почали міцнішати консервативні умонастрої,
що у філософії вилилося у течію «структуралістів», які наполягали, що
все життя — це певна структура. І кожна людина повинна виконувати
відведену їй роль.

Але паралельно з цим у повітрі того часу уже незримо був присутній дух
революції, вибух якої припав на студентські виступи 68-го року. І тут
хіпі проявили себе цілком життєздатною силою у боротьбі з консерваторами
і ретроградами. Основна частина цієї субкультури складалася із дітей
цілком забезпечених батьків. Під впливом східних містиків, які
проповідували пошуки гармонії і щастя за межами матеріального світу,
тисячі хлопців і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили ні
від кого незалежним життям, відрощуючи якомога довше волосся.

Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших
маніфестів хіпі — «Маніфесті Сталкера» написано: «Недаремно споконвіку
бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного
життя, люди мистецтва — художники, музиканти, поети — не дуже поважали
перукарів… Волосся — це наче антени, які дозволяють вловлювати
найтонші коливання фізичних і біологічних полів».

Окрім розкішних патлів на голові, хіпі мали і інші форми відзнак,
найвідомішою з яких є «фенічка», або «фенька», котра вважається вершиною
хіповського самовираження. Фенька може бути якою завгодно. Саме слово
походить від вільної інтерпретації англійського «thing», тобто «річ».
Початково так називалися будь-які дрібнички, які дарувалися одне одному.
Пізніше, так стали називати прикраси, причому виключно саморобні.
Найчастіше «феньки» це сплетені з бісеру браслети, які крім функції
декору несуть і інше смислове навантаження. Для того, щоб зрозуміти
приховане послання, зашифроване у ній, треба звернути увагу на кольори,
розміри, стиль виробу. Крім того, у більшості «феньок» існує своє ім’я,
яке придумує сам автор. Звісно, що існують і легендарні феньки, які
переходять з рук в руки.

Окрім зовнішніх прикрас і яскравого одягу, дуже часто хіпі асоціюються у
людей і з вживанням наркотиків. Починаючи з 60-х років, коли різні
психотропні речовини почали активно використовуватися молоддю для
«пробудження своєї духовної і творчої потенції», хіпі не стояли осторонь
цього процесу. В історію вони потрапили з двома наркотиками — коноплею,
та LSD. Відкидаючи всі звинувачення у наркоманії, вони завжди наводили
цитату відомого дослідника Теренса Маккени: «Я виступаю на захист
психоделіків не тому, що вважаю їхнє вживання справою простою і легкою,
а тому, що часто це єдиний засіб. Все інше — неефективне. Якби слова
були хоч трохи дієві, то людям би вистачило однієї Нагірної проповіді».
Прикриваючись цим великомудрим філософствуванням, хіпі вживали
наркотики, як вони це називали, для розширення власної свідомості та
виштовхуванням за звичні межі тогочасного світу.

Треба визнати, що частково це їм вдалося: музика 60-х, театр 60-х,
живопис 60-х — це все спроба вийти за рамки звичного життя і значною
мірою цьому посприяли саме хіпі, які на кожному кроці пропагували ідею
свободи. Головним внеском хіпі у мистецтво стало внесення у творчість
елементу спонтанності. Дотепер неперевершений гітарист Джимі Гендрікс
став символом спонтанної концертної імпровізації, геніальний дизайнер і
художник Енді Воргол заклав основи спонтанності малюнку, а Боб Ділан —
спонтанність тексту. В результаті цього потужного енергетичного викиду
ми маємо саме таке сучасне мистецтво, яке спостерігаємо довкола, саме
таку музику — яку чуємо, і саме такі книжки — які читаємо. І весь цей
вибух відбувався під гаслом, взятим з пісні Beatles: All You Need Is
Love — все, що тобі потрібно — це любов. Тема любові до всіх і до всього
є настільки наскрізною для хіпі, що навіть немає сенсу зупинятися на
ній.

Але все має своє закінчення. З середини 70-х рух хіпі занепадає.
Більшість його активних учасників стрижуть волосся, знімають феньки і
повертаються до своїх батьків перебирати досвід сімейного бізнесу. Але
не варто думати, що рух цей у своїй класичній формі повністю зник.
Зрозуміло, що сьогоднішнє покоління хіпі далеке від тих духовних засад
своїх попередників. Сучасники уже не горланять на кожному перехресті
гасло Сартра «Вони украли в мене сенс життя!» і не збиваються у комуни.
Тепер це просто своєрідний клуб за інтересами, де переважає потяг до
класичної рок-музики і плетіння з бісеру. Але хіпі заслуговують на увагу
хоча б тому, що стали тим середовищем, у якому виросли найрізноманітніші
«нові» молодіжні субкультури, вони дали поштовх молодіжному протестові і
привнесли ідеали толерантності та розкутості в сучасне суспільство.

Іншою важливою субкультурою, очевидно, є «панк». Деякі панки вважають,
що вони — справжні нащадки хіпі. [1]

Панки

Писати про панк завжди складно. І для цього є дві цілком об’єктивні
причини: по-перше панки самі про себе мало що пишуть, бо воліють
спілкуватися усно чи через музику, а по-друге — саме слово «панк» уже
настільки втратило свій первинний сенс і так часто вживається в
найрізноманітніших контекстах, що говорити про таке явище субкультури як
«чистий панк» — уже не випадає. Тому те, що буде написано в цьому
розділі, — це свого роду збірний образ молодіжної субкультури, яка дуже
тісно пов’язана з музикою.

Термін «панк» прийшов в українську мову з англійської. Оригінально він
пишеться «punk» і має дуже багато значень. Найдавніша згадка про нього
належить ще до часів Вільяма Шекспіра, коли воно означало найдешевшу
категорію вуличних повій. В сучасній англійській «punk» означає «гниле
дерево», «гниль», «непотріб», «неповнолітній сексуальний партнер» і все
інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли власне і зародився цей
молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його
витоків. Вони вважали, що таким принизливим словом відіб’ють
популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав і слово
прижилося у тогочасному лексиконі.

Грубо кажучи, є два типи панків:

1) люди належать до цього руху тому, що вони слухають відповідну музику
(панк-рок музику);

2) люди, які окрім того що слухають цю музику, ще і в житті сповідують
панківські принципи.

Панк-музика є невід’ємною частиною субкультури. Перші групи такого
напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді вони
мислили себе як альтернатива рок-н-ролові. Вимоги до неї були простими:
вона повинна була бути доволі жорсткою, швидкою, голосною, а тексти
серйозними та такими, що порушували б проблеми, які хвилювали більшість
молоді. Але американський типаж не став прообразом усього руху і панки,
як рух, зародилися на початку 70-х у Великобританії.

Серед самих представників цього руху існує красива легенда про те, що
панками стали хіпі, які розчарувалися в ідеї загальної любові. Можливо,
це так і є, тим більше, що ідеологія оригінального панку, а не його
сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого насильства,
повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму
гуморі.

Для того, щоб краще собі уявити суть панку, наведемо одну історію, котру
можна вносити в підручники з історії субкультури, бо вона є кольоровою
ілюстрацією панківського духу. По всьому світові корпорація McDonald’s
відома своїми гамбургерами і безкоштовними туалетами. Так сталося, що в
одному місті цей фаст фуд було побудовано безпосередньо біля точки збору
місцевих панків. Зрозуміло, що після пива, яке панки дуже поважають, їм
треба часто бігати до туалету, що зовсім не сподобалося менеджерам
«ресторану». Тому через деякий час туалет вирішили зачинити. Що роблять
панки? Вони викрадають пластмасового містера Рональда Макдональда
(рудого кучерявого клоуна, символу McDonald’s) і наступного для на ім’я
директора забігайлівки приходить пакет, в якому вкладено відрізаний
палець ляльки. Пакет супроводжується листом, у якому сказано, що у
випадку, якщо туалет не відчинять найближчим часом, то панки кожного дня
відсилатимуть керівництву фаст-фуду по якійсь частині тіла клоуна.

В цій історії — суть панку як моделі поведінки. Але для того, щоб
зрозуміти суть панку, як моделі музики, то слід послухати відповідні
музичні групи. З найвідоміших рекомендуються для прослуховування Sex
Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop та інші, які працюють в
такому ж дусі. Саме з музикою пов’язані й «ірокези» — очевидно,
найвідоміший символ панку.

У більшості людей існує хибна думка, що панк обов’язково повинен бути
саме з такою зачіскою. Це не зовсім так, тому що «ірокези» виникли на
початку 80-х років минулого століття і тоді їх носили тільки британські
панки. Ні до, ні після того такі зачіски більше не культивувалися і
зараз їх носять тільки ті панки, які в такий спосіб виявляють ностальгію
за золотим часом європейського панку (81-83 р.р.)

«Ірокез» був запозичений у північноамериканських індіанців, а в Європу
їх вперше занесли музиканти панк-груп Wattie та Exploited. Вони є
кількох різних типів. Що ж до процедури встановлення такої краси на
своїй голові, то зараз для цього користуються лаком для волосся і для
однієї такої зачіски йде майже повна банка лаку. Доки косметична
індустрія його не придумала, панки користувалися підручними засобами,
найпопулярнішими з яких було пиво, а деколи навіть і блювотиння.

В Україні є нечисленна групка людей, яка сповідує цю ідеологію, але
серйозного впливу на культурну ситуацію вона не справляє. З найвідоміших
груп, які працюють з панк-музикою чи якимось чином використовують її
здобутки у свої творчості, можна назвати Воплі Відоплясова (панк-рок),
Щастя (панк), дуже ранній Скрябін (панк).[1]

Шлях навпростець

Straight edge (англ. шлях навпростець, скорочено sXe) — більш
філософське відгалуження панк-культури, рух, характерними рисами якого є
повна відмова від наркотиків (включаючи узаконені алкоголь і тютюн),
розбірливість в статевих зв’язках, здоровий спосіб життя, а також
політичні погляди, характерні всьому панк-руху. Шлях навпростець з часом
поставили на озброєння різні політичні рухи і молодіжні угрупування. І
спочатку аполітичний панківський рух тепер політизувався і служить цілям
дуже різних політичних сил — від антифашистів до нацистів. Straight edge
— субкультура, що не припускає саморекламу або нав’язування свого
способу життя оточуючим, тому у прихильників руху немає яких-небудь
переваг в одязі, зачісці і тому подібне. Єдиний засіб самоідентифікації
— використання хреста («X») або абревіатури «sxe»[8]

Скінхеди

Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а
деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у
масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять
свої черепи і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів-фашистів
не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських індіанців.

Субкультура скінхедів не зберегла для історії точну дату свого
зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах
Великобританії наприкінці 50-х — початку 60-х років двадцятого століття.
Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати
таку картину…

Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих сімей після
звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному пабі і пили пиво в
очікуванні чергового конфлікту з матросами з торгових суден. Довго
чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго
прочухана… Котрогось разу після бійки хлопці поголилися налисо, що
дуже зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися (звідси і
походить назва «скінхед» skinhead — в перекладі з англійської — гола
голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої
робітничі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то,
принаймні, агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало і вони
переважно таки давали хлопакам по дупі, але сам імідж міцно засів у
головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і
швидко поширили цю моду по країні.

Саме в цей час у Лондоні почали селитися вихідці з Ямайки. Вони шукали
тут пристойну роботу, але дуже часто її і не могли знайти, тому
проводили багато часу на вулиці, збиваючись у групи, які називалися
rude-boys — «грубіяни» (до речі, «руді-боєм» у молодості був відомий
музикант Боб Марлі). Біла молодь часто навідувалася у квартали чорних,
цікавилася їхньою культурою і саме з того часу походить захоплення
скінхедів музичним стилем «ска», який і став на початках мало не
офіційною музикою субкультури. Ще одна річ поєднувала в той момент
чорних і білих хуліганів: усі вони були любителями «святого» напою —
пива.

Політичні переконання скінхедів тоді визначені не були. Точніше вони
існували, але абсолютно різні, як і сама молодь. Серед чорних були
любителі побазікати про чорношкіре братство, а серед білих знаходилися
такі, що співчували правим рухам, хоча расизму і шовінізму як офіційної
ідеології скінхедів ніколи не існувало. Навпаки, частенько бувало так,
що скінхеди спільно з чорними руді-боями атакували представників
середнього класу teddy boys, до яких відчували класову ненависть і
билися з рокерами-расистами, яких часто наймали охороняти мітинги правих
партій.

Звісно, не можна стверджувати, що ця субкультура була повністю
ангелоподібною. Серед скінхедів був дуже поширений чоловічий шовінізм, а
в 70-х роках до нього домішався ще і побутовий расизм, хоча в основній
своїй масі політичні погляди рух формував в дусі інтернаціонального
пролетаризму. Але хитросплетіннями політики рядові скінхеди не
цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику «ска»
і поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ, яка стала
сьогодні є класичною ознакою приналежності до цієї групи — підтяжки.
Хоча, тут варто зробити одну ремарку — тяжкі черевики, закочені джинси з
підтяжками і куртки без комірів — вважаються «робочим одягом скінхедів».
Парадна форма — це чорні строгі костюми з такими ж чорними туфлями.
Правда, для бійок вони використовували все-таки зручнішу робочу форму. А
билися вони з будь-ким — з чорними, з білими, з жовтими, з багатими, з
фанатами, які вболівали за інший футбольний клуб, з іншими скінхедами і,
особливо, з хіпі. Хіпі найбільше діставалося від бритоголових, бо в
їхній уяві «діти квітів» були представниками середнього класу і завжди
могли відійти від своїх захоплень і зайнятися нормальним життям. Хіппі
носили довгі коси, а скіни голили голови.

Після 1972 року рух скінхедів занепав і бритоголові стали рідкістю на
вулицях. Більшість із них подорослішали, відростили волосся і закинули
свої черевики з тяжкими носаками на горище. Але через кілька років на
світ чекав новий бум — прийшли панки! Панки принесли з собою нові
символи і нову музику. Скінхеди, принаймні те, що від них залишилося,
визнали частину цієї музики своєю. Але їх не цікавив увесь панк, вони
слухали тільки ті групи, які в своїх текстах піднімали проблеми
робітничого класу, продажних політиків, патріотизму. Журналіст
популярного британського видання «Sun» Гарі Бушелл обізвав такий панк
простим, але змістовним словом «Ой!» (Oi!). серед найвідоміших груп
цього напрямку можна назвати Sham 69, The business і The angelic
upstarts. Стиль Оі! вирізняється дуже брудним звуком та майже
немелодійним співом. Головним у цій музиці — є викрикнути голосніше
якийсь лозунг. Характерним для стилю є викрикування «Oi! Oi! Oi!». В
Україні таку музику грає київський гурт «Rebel boys». Тут і заклалася та
ідеологічна основа скінхедів, яку ми знаємо тепер. Висловити його можна
гаслом: «Люблю країну — ненавиджу уряд!». Багато з цих груп мали навіть
лівий ухил і тому, коли одна з таких команд, а саме Skrewdriver провела
свій концерт під гаслом «Рок — проти комунізму» — то від неї
відвернулися справжні скіни. Відтоді Skrewdriver уже не належить до
стилю Oi!, а є представниками нацистської музики, яка має назву «white
power!»

Стиль White power характерний для нацистів. Це варіації на теми
треш-музики, з ідеологічним текстами. Однак все співається трешовим
голосом, тому фактично розібрати можна переважно приспіви. В Україні у
цьому стилі грають київський гурт «Сокира Перуна», львівський «Білий
шквал», львівський «Нахтігаль», миколаївська «Цирюльня ім.Котовського».

Для того щоб чітко відділити себе від нацистів, у 1993-му році у Нью
Йорку було створено міжнародний рух RASH (Red & Anarchist Skinheads). З
назви видно, що учасники цього руху стоять на комуністично-анархістських
позиціях. Вони також виступають проти расизму і є прихильниками
фемінізму.

Є також і інша організована група міжнародного рівня — SHARP (Skinhead
Against Racial Prejudices). Це скінхеди, які борються проти расистів і
ультраправих. Вони регулярно проводять концерти, мітинги і значно
радикальніші акції — організовані побиття boneheads (тупоголових), як
вони називають неонацистів.

Але основну частину скінів і далі складають прості хлопці з робітничих
кварталів, які особливо не переймаються своєю політичною орієнтацією, а
просто збираються вечорами разом, п’ють пиво, влаштовують бійки і
коротко стрижуться. Їх і надалі варто остерігатися в темних переходах,
але не варто плутати з неонацистами.

В країни колишнього СРСР цей рух потрапив разом з панк рухом, на данний
момент цей рух сильно змішався з рухом футбольних хуліганів в Україні,
скінхедів можливо часто побачити коли вони вболівають за свою улюблену
команду в якомусь пабі чи на стадіоні. [1, 9]

Хіп-хоп

2

@Останнім часом, зважаючи на навалу хіп-хопу в молодіжну культуру,
доводиться чути підміну цього поняття словом “реп”. Отож “реп” – це
виключно музичний стиль, в той час як “хіп-хоп” є тією субкультурою,
якій присвячений цей розділ, і яка окрім репу вбирає в себе ще і
ді-джеїнг, ґрафіті, специфічну форму одягу, деякі види спорту,
брейк-денс та ін., а відповідно, є значно ширшим поняттям, аніж просто
“реп”.

Історія хіп-хопу – це приклад того, як буквально за одне покоління
босяцький фольклор американського негритянського ґетто перетворився на
світовий мейнстрім, а дворові хулігани – на світових суперзірок.

Почалося все приблизно у 1969-му році у “чорних” кварталах Нью-Йорка,
які називаються Південний Бронкс. Легенда свідчить, що започаткував цей
рух DJ Кул Херк, який запустив у мову слівце «b-boys» (скорочення від
«break boys», тобто, “ламані хлопці”, ті, які танцюють брейк). Але
суспільство розшифрувало це як «bad boys» (хулігани), а їхніх подруг
охрестили «flygirls» – тобто “мушки” – крикливо одягнені і густо
намальовані дівчата з вулиці. Зрозуміло, що це ще не був хіп-хоп (саме
слово у 1974 придумав Африка Бамбаатаа), але початок було покладено.

Кул Херк приїхав до Нью-Йорка з Ямайки, звідки і привіз традицію
організовувати вуличні танці під музику з платівок, на яку поети наживо
начитують речитативом свої вірші. Центром цієї імпрези завжди був
ді-джей і вся сіль таких акцій була в тому, що вони виникали спонтанно і
на вулиці. Так зародилася система вуличної культури ”street culture”, і
так зародилася провідна роль діджея, який до того був тільки людиною,
яка вчасно міняє платівки. Херк же ж привніс у цю схему активну позицію.
Ді-джей сам вибирав музику, горланив щось у мікрофон, заводив людей і
давав цей мікрофон іншим. Кул також першим придумав принести на вечірку
не один, а два програвачі вінілів щоб пускати музику нон-стопом. Правда
для цього треба було трохи міксувати платівки, що він успішно і почав
робити, закладаючи підвалини сучасного ді-джеїнгу. Скоро особливо
талановитих DJ-їв стали називати MC («master of ceremonies» – майстер
церемонії), хоча саме словосполучення взялося з телевізора, де так
іменували ведучих різних шоу.

До 1972-го b-boys та їхні подружки flygirls вже могли похвалитися
організованою структурою, наявністю своєї музичної культури, власного
одягу і стилем життя, який можна окреслити словом “безтурботне”. Все це
було показане у фільмі «Beatstreet», який вийшов у 1982-му і став для
хіп-хопу культовим, у найпрямішому сенсі цього слова. Але поки що
субкультура розвивалася і на порядку денному була уніфікація одягу.
Після нетривалих вуличних боїв і мирних переговорів між різними групами
було встановлено типовий “прикид” хіп-хопера – як правило, тоді це були
спортивні костюми, дуті болонієві безрукавки, несиметрично натягнуті на
голову бейсболки і обов’язковий елемент – величезні кросівки (бажано
білі) зі ще більшими “язиками”. Аксесуарами до цього всього слугували
золоті ланцюги на шиї зі знаком $ та вузькі затемнені окуляри. Масивні
золоті прикраси у поєднанні зі спортивними костюмами були подібні на
медалі олімпійських чемпіонів, що дуже подобалося хіп-хоперам.

У 1972-му році також уже сформувалися так звані “бригади” – групи
адептів субкультури, які ділили між собою міста на райони, в яких кожна
могла влаштовувати свої танці і змагання. Окрім слухання музики і
вигинання в брейк-денсі хлопці і дівчата обмальовували стіни свого
району різними ґрафіті та каталися на екзотичних у той час роликових
ковзанах.

Можливо, усе б так і залишилося на рівні чорного ґетто, якби у 1975-му
хіп-хоп не здійснив прорив, який був пов’язаний з виникненням музичного
стилю реп. А почав його Кул Херк, який під час одного зі своїх виступів
у клубі став розмовляти через мікрофон з публікою у такт музиці.
Безперечно, це не був його винахід, тому що ще на початку 20-го сторіччя
чорношкірі діти у своїх кварталах мали подібну забавку – вони змагалися
у вмінні якомога чіткіше і ритмічніше зімпровізувати віршований текст.
Причому метою цих віршів було намагання якомога більше образити
супротивника, а ще краще його маму чи сестру. Це було праобразом репу,
але в сучасному вигляді він з’явився саме в 1975-му, хоча історія його
назви залишається невідомою. За найпопулярнішою версією слово «реп»
розшифровується як «Ритмічна Американська Поезія», хоча ця гіпотеза має
багато противників, які готові довести її хибність.

Перший серйозний успіх до репу прийшов у 1982-му, коли група «Public
Enemy» випустила альбом «The Message», який складався з покладеної на
музику поеми Еда Флетчера про те, як погано жити у чорному гетто. З того
часу за репом закріпилася слава політичної музики, яка тримається, за
рідкісними винятками, і до наших днів.

Через 4 роки після виходу цього запису фурор робить ще одна тепер відома
реп-команда «Run DMC», яка записала хіт «My Adidas». Під час одного з
його виконань музиканти скинули свої кросівки і кинули в натовп, який
шаленів від цього. Підприємливі репери записали все це на відео і
відіслали в офіс «Adidas», щоб виробники потішилися. Виробники
потішилися, і запустили у виробництво ще кілька нових моделей своїх
кросівок. І матері по всьому світу почали страждати від дитячого крику,
і старатися зрозуміти, чим ці кросівки кращі за всі інші і чому їхні
діти хочуть тільки «Adidas». Репери швидко зловили головну комерційну
тему своєї творчості і почали перетворювати до того тиху вуличну
культуру на величезне комерційне підприємство.

Що краще йшли у хіп-хоперів комерційні справи, то більше занепадала
некомерційна вулична частина цієї субкультури. Ризикну навіть сказати,
що зараз вона вже навіть не збереглася у своєму первинному вигляді, але
закони комерційної гри вимагають, щоб у кожної дії була якась історія,
тому міфи про гетто до цих пір культивуються самими ж чорношкірими.
Також їм знадобилася і солідна ідеологія, яка б поєднувала всі
напрацювання чорної вуличної культури, об’єднані під дахом хіп-хопу.

Тому ідеологія була чітко сформована з того, що було під руками. А
оскільки початково хіп-хоп формувався у системі гетто і був формою
самозахисту чорних і своєрідним виявом протесту, то ідеологи, імена яких
до нас не дійшли, вирішили на цьому і базувати свої маніфести. Отож
хіп-хоп став виявом протесту, причому в найпростішій, лозунговій формі.
Але якщо спершу це був расовий протест чорних проти расизму білих, то з
подальшою комерціалізацією руху расистська тема відійшла на другий план,
а на головні ролі вийшов чистий протест – незалежно проти кого чи чого
він був спрямований. У хіп-хопі почало з’являтися все більше білих облич
і вони, як це властиво білим, таки змогли протиснути на передові позиції
«свого», якого звати Емінем. Продажі його альбомів у кілька разів
перевищують найближчого чорношкірого конкурента, а сам він є справжнім
адептом хіп-хопу, хоча зараз побутує жарт про те, що спершу Майкл
Джексон зі шкіри ліз, щоб співати і виглядати як білий, а тепер Емінем з
усіх сил старається щоб співати і виглядати як чорний.

Найважливіші елементи хіп-хопу:

Читка (читання репу) – при видимій простоті цього уміння, воно вимагає
від майстра значно більше старань, аніж може здатися на перший погляд.
Читання текстів повинно бути не монотонним, а таким, щоб
запам’ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному
підборові рим, інтонацій, і велика увага приділяється алітерації.

Брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент даної субкультури. Описувати
його надзвичайно складно. Це точно той випадок, коли краще один раз
побачити… а побачити можна майже у всіх кліпах реперів, а останнім
часом і не тільки у їхніх кліпах.

Ґрафіті – оригінальні малюнки на стінах та інших поверхнях міста, які
зроблені балончиками з фарбою. Для графіті майже обов’язковою є
присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається
поступовий відхід від цього канону і перехід до просто живопису. Ґрафіті
ще називають бомбингом, від слова “бомбити”, а воно, в свою чергу,
походить від слова “бомба” – так у 80-х називалися зображення
ґрафітчиків на будинках, у переходах, на мостах…

Ді-джеїнг – музичний супровід для репу і брейку, хоча, діджеїнг може
існувати і окремо. Традиційно для нього використовуються вінілові
платівки, які крутять ді-джеї. Як один з підвидів ді-джеїнгу існує
«скретчінг» (від англ. Scratch – подряпина). В цьому випадку з платівок
видобувають специфічний звук який виникає від контакту вінілу та
звукознімальної голки.[1]

Хоч перелічені елементи разом складають хіп-хоп як субкультуру, вони
живуть окремим життям. Сьогодні бі-бої рідко танцюють під реп, графіті
малюють вже далеко не тільки репери. [10]

Може скластися враження, що хіп-хопер – це людина, яка володіє хоча б
одним вмінням, перерахованим вище. Насправді це не так, і більшість
реперів тільки те й роблять, що слухають музику і ходять “тусуватися” у
свої компанії, а в найкращому випадку мають тільки якісь початкові
знання цих умінь. Найчастіше вони переймають атрибутику руху і не
переймаються ніякою філософією. Хоча все-таки варто вже визнати, що
хіп-хоп – субкультура, яка сформувалася і перебуває зараз у стадії свого
найбільшого впливу на молодь у всьому світі.[1]

Гопники

Го?пник (гоп, гопота) — представник радянської та пост-радянської
субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в
робітниче середовище; людина, що вимагає гроші або інші цінні речі від
інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай походить з
малозабезпечених сімей.

Слово походить з російської мови. За однією з версій, утворилось від
старої абревіатури ГОП – рос. городское общество презрения (ГОПи
існували на початку XX століття у Петербурзі), за іншою — від слова
«гоп-стоп» (на злодійському жаргоні — пограбування, напад, збройний
грабіж).[11]

Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслідок вкрай низького рівня
життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, діти яких виховувались
вулицею та тотальної зубожілості. В умовах такої „боротьби за шматок
хліба” з хлопців-підлітків виростали справжні злодії. Сталінське
керівництво боролось з ними посередництвом таборних ув’язнень, рідше –
розстрілів, але гоп-рух не зникав. Річ у тім, що „вєлікій вождь” не
здогадувався про „ефект мультиплікатора”, що спричинив широку масовість
огопіння молодого населення. Доклала зусилля до цього мультиплікатора ще
й післявоєнна ностальгія підлітків, які ніби й бачили, що воно, – війна
– але зброї в руках так і не тримали (замалі ще були, а як підросли –
війна завершилась), а повоювати-то так хочеться!..[2]

Характерні особливості гопів:

Ходять зграйками по декілька осіб

Носять «кепку» та спортивні штани

Улюблене прохання: «дай рубас», «єсть пара двацать пять коп», «займи
гривень десять, завтра віддам, мамой клянусь»

Усі один одного називають «васями»

Лузають насіння («сьомки») [11]

Слід згадати і про основну ознаку гопа – слово „пацан”, яким так
гордяться всі гопи в Україні. Варто зауважити, що самі гопи себе
називають так і не інакше, адже гопами вони себе йменувати соромляться.
Представники ж нормального населення „пацанами” гопів називають рідко,
деякі – з міркувань етичності, а інші – просто через класичне розуміння
даного слова. Але і ті, і ті погоджуються на стандартному найменуванні
„гоп”. Слово „пацан” походить від давньоєврейського слова „поц”
(нецензурна назва чоловічого статевого органу). Частина “ан” означає
“маленький”. Ось чому це слово зазвичай не вживається нормальними
людьми. Носії ж даного слова або відверто відмовляються визнавати його
зміст, або просто його не знають.

Стиль одягу середньостатистичного гопа виглядає приблизно так:
спортивний костюм, кросівки, на верх цього може бути надягнута шкірянка
або сільська „дубльонка” (в зимню пору року), а найголовніше – „кєпка”,
цей елемент одягу є гордістю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку
знаходяться класичні чорні „шапки-воровки”. Стиль розмови гопів —
українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві
особи, та це й не дивно, адже вони – наслідок ніяк не задовільного стану
державної економіки і суспільно-ментальної ситуації.[2]

Готи

Го?ти — представники готичної субкультури, натхненних естетикою
готичного роману, естетикою смерті, готичної музики й відносять себе до
готики-сцени. Представники руху з’явилися в 1979 році на хвилі
пост-панка. Панківський епатаж готи направили в русло пристрасті до
вампірскої естетики, до темного погляду на світ.

Характерний зовнішній вигляд готів:

Чорний (темний) одяг. Чорне довге волосся. Високі шнуровані черевики.

Чорний корсет, облягаючі чорні нарукавники і чорна максі (для дівчат),
одяг під старовину, кльошовані рукави, шкіряний одяг.

Шипований нашийник.

Срібні прикраси окультної тематики.

Готична естетика різноманітна за набором вживаних і популярних символів,
можна зустріти і єгипетську і християнську і кельтську символіку.
Основним готичним символом є єгипетський «Анх», символ вічного життя —
ймовірно, у зв’язку з темою вампірів. Також часто вживаються й інші
єгипетські символи, такі як «Око Ра». Християнськая символіка
використовується менше, переважно в вигляді звичайних розп’ять (тільки
зі стильнішим дизайном). Кельтська символіка зустрічається у виді
кельтських хрестів і різних кельтських орнаментів. Досить широко
представлена окультна символіка — використовуються пентаграми (як
звичайні, так і перевернуті), перевернуті хрести, восьмипроменеві зірки
(символи хаосу). Також використовується безліч різних символів смерті —
прикраси з могилами, черепами тощо. До чисто готичних символів можна
віднести кажанів — різні зображення кажанів (зв’язок з вампірами і з
готами очевидний) можна зустріти на тисячах готичних сторінок в
Інтернеті і на багатьох прикрасах.[12]

Рейв

Рейв (англ. rave) — масова нічна дискотека з виступом диск-жокеїв; також
загальна назва електронної танцювальної музики, що грають на таких
дискотеках. Точного визначення рейву немає. В 1960-х роках сленгове
слово рейв вживали мешканці Лондона карибського походження у значенні
імпрези. В кінці 1980-х термін почав функціонувати у значенні
субкультури, що виросла з рухів ейсид хауз в Чикаго та Нью-Йорку після
чого завоювала британську сцену.

Початково рейви були величезними нічними дискотеками, що проводилися в
складських приміщеннях або на полях під відкритим небом, куди
з’їжджалися тисячі людей. Ці ніким не контрольовані масові збори
викликали в суспільстві негативну реакцію, зокрема через широке вживання
«екстазі» та більш важких наркотиків на таких вечірках. Незабаром багато
британських клубів стали проводити рейви у своїх стінах, використовуючи
багатоярусні танцмайданчики, для кожного з яких грав свій діджей.

Основна музика на рейвах була ейсид хауз і техно та їхні подальші
різновиди — (транс, хардкор, драм-енд-бейс та ін.). Серед найвідоміших
колективів, що асоціюються з рейвом, були 808 State, The Shamen, A Guy
Called Gerald, The Prodigy, Grid.

Культуру рейвів увібрали в себе запроваджені в 1990-і роки в Берліні, а
потім інших містах світу «паради любові». На пострадянському просторі
рейви проводилися з початку 1990-х років, найбільшим з них став
фестиваль «КаZантип», що спочатку проводився на Кримському мисі
Казантип, а потім поміняв назву на «Республіка KaZaнтип» і переїхав
спочатку у село Веселе (поблизу Судака), а потім під селище Поповка
(поблизу Євпаторії).[13]

Фурі

Субкультура фу??рі (англ. furry) поєднує людей, які захоплюються
антропоморфними тваринами в образотворчому мистецтві, анімації, художній
літературі та дизайні. Відмінною рисою субкультури є прагнення до
втілення образу антропоморфної тварини у творчості, або у собі через
ідентифікацію з нею.

Антропоморфною твариною прийнято важати вигадану істоту, що поєднує у
собі якості людини та тварини як в анатомічному, так і духовному плані.

Наділяються людськими якостями в основному хижі ссавці — леви, гепарди,
лиси, вовки, а також гризуни. Ці звірі покриті хутром, тому у
англомовних носіїв субкультури мають призвісько «пухнасті» (furrіes). Це
слово традиційно є назвою субкультури.

Антропоморфні тварини присутні у творчості різних епох. Завдяки розвитку
інформаційних технологій, головним чином Інтернету, стихійно утворилося
спільне співтовариство, що поєднало розрізнені групи шанувальників
антропоморфної анімації вже не на основі симпатії до того чи іншого
твору, а заради антропоморфності як такової. Через нечисленність
представників субкультури і нерівномірного розподілу по планеті,
основним засобом їх спілкування є Інтернет.

Поняття субкультури furry поєднує:

Шанувальників анімаційних фільмів або оповідань з участю антропоморфних
тварин. Наприклад: мультфільм «The Lion King» або цикл романів «Редволл»
письменника Брайена Джейкса.

Художників, що полюбляють малювати антропоморфних тварин, тобто митців
фурі-арта.

Усіх, хто ототожнює себе з антропоморфними тваринами. [14]

Теріантропія

Теріантро?пія (англ. therіanthropy) — це термін, що використовується для
позначення трансформації людини у іншу тваринну форму в міфології.

На даний час утворилася субкультура, що прийняла термін “теріантропія”
як опис відчуття інтенсивної духовної чи психологічної ідентифікації
себе як тварини. Представники цієї субкультури звичайно називають себе
теріантропами або теріанами. Більшість теріантропів відносять себе до
вовчих або котячих, серед яких часто зустрічаються вовки, леви, тигри,
але є також представники рептилій, птахів, інших ссавців і комах.

Теріантропія як субкультура не має єдиних догм і авторитетів.

В Інтернеті існують численні співтовариства теріантропов, які поєднують
християн, язичників, атеїстів. Є безліч форумів і чатів співтовариства,
і кожному місцю притаманна власна атмосфера, в деяких панує повне
сприйняття, а в деяких презирлива нетерпимість одне до одного. За межами
Інтернету не відомо жодної організації теріантропів.

Відмінності теріантропів від фу?рів:

Як правило, теріантропи зосереджені на відчутті себе як тварини або
тваринній стороні своєї сутності та її природі; на духовному розумінні
явища теріантропії.

«Ми не уявляємо себе звірями — ми справжні звірі» — затверджують
теріантропи.

У субкультурі фурі, напроти, приділяется більша увага фу?ррі-арту —
образотворчому мистецтву, метою якого є антропоморфізація і стилізація
тварин; а також анімація, де тварин наділяють рисами людської подоби.

Теріантропи важають, що ідентифікація фурів з тваринами є проста гра
звірячих ролів, і не містить іншого глибинного змісту. [15]

Геймери

Геймери — це прихильники комп’ютерних ігор, які вбачають в іграх сенс
свого життя. Найчастіше геймерами є підлітки. Фактично гра у підлітка
займає увесь вільний від навчання час. Найбільш організованим різновидом
геймерів є “квакери”, прихильники комп’ютерної гри “Quake”.

Субкультура геймерів зародилася нещодавно. З появою комп’ютерних ігор, а
пізніше й Інтернету молодь стала активно спілкуватися в мережі.
Комп’ютерні мережеві ігри для них — це можливість спілкуватися в дії:
разом з іншими, часто іноземними, однолітками проходити завдання та
перемагати ворогів. Існують також і не мережеві ігри, у яких чисто
розважальна функція. Багато ігор типу “Діабло” чи “Варкрафт”, які дуже
поширені у молоді, мають сюжет, і процес проходження перетворюється
нібито в читання книги, де є скелет — сюжетна лінія, а решту потрібно
нарощувати на скелет самостійно. Очевидно, залишилося дуже мало
підлітків, які жодного разу в житті не сідали за гру. А є і такі, які
буквально живуть в цій віртуальній реальності. Іноді ігри негативно
діють на психіку підлітків, але більшість все ж знає міру.

Геймер за зовнішнім виглядом нічим не відрізняється від звичайної
людини. У геймерів свій жаргон, свої клуби за інтересами. Свій
кінематограф, нарешті: останнім часом популярні ігри екранізують досить
часто, досить згадати “Лару Крофт”, “Doom” чи “Ненсі Дрю”. Тепер ось і
своя література, наприклад, серія романів “S. T. A. L. K. E. R.”

Ігри діють зовсім не тільки негативно на геймерів — вони розвивають
бистроту реакції та швидкість думки, наполегливість та
цілеспрямованість, навіть спритність. Ігри через Інтернет допомагають
підучити англійську та розширити коло своїх знайомих. Американські
дослідження доводять, що геймери, які прийшли в бізнес (відповідно
досить юні хлопці) демонструють небачені результати, оскільки бізнес для
них — та ж гра. [3]

Металісти

Їх надихає та об’єднує музика у стилі метал. Представники даної
субкультури зазвичай носять чорні джинси або кожані штани, кожана куртка
“косуха”, чорні футболки або балахони з логотипом улюбленої групи,
напульсники — кожані браслети з заклепками або шипами, ланцюги на
джинсах, звичайні чоботи, кросівки. В основному мають довге волосся.
Однак одяг не є основним атрибутом субкультури. [7]

Байкери

Байкер — це водій мотоцикла. Хоча не все так просто. Байкери — це саме
субкультура. Для них байк — стиль життя, а не просто швидкий та зручний
спосіб пересування. Серед байкерів зустрічаються релігійні люди, чимало
й атеїстів. Але всіх їх об’єднує віра в одного кумира — Швидкість.
Байкер живе і помирає, прагнучи до позамежного. У цьому байкери схожі на
спортсменів. У певній мірі байкінг є спорт, але спорт екстремальний.
Закований у чорну шкіру бородач, з ніг до голови покритий татуюваннями,
може виявитися майстром спорта міжнародного класа по мотокросу та
чемпіоном країни у якомусь році, але він прийшов у субкультуруру
байкерів, щоб насолоджуватися свободою та швидкістю. [4]

Висновок

Молодіжні субкультури — особлива частина суспільної культури. Молодіжних
неформальних рухів багато. Наведемо коментарі спеціалістів суспільних
наук. Оксана Копаєва, черкаський психолог:

– З віком потяг до тієї чи іншої субкультури мине. Неформальний спосіб
життя притаманний людям підліткового віку. А належність до тієї чи іншої
субкультури – це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим свої власні
погляди на життя. Тим більше, що підліткам взагалі характерне
протиставлення себе дорослим. І тому тінейджери об’єднуються з іншими
однодумцями та демонструють те, що у них є власні життєві позиції.
Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає. До цього
потрібно ставитися лише як до одного з етапів життя. А батькам таких
підлітків я б порадила не реагувати бурхливо на таке волевиявлення їхніх
дітей. Між іншим, практично всі підлітки проходять через певні групи,
хай то якісь гуртки, секції чи ті ж неформальних рухи. У психології
навіть вважається, що це сприятиме їхньому подальшому нормальному
розвитку.[6]

На думку психологів громадської організації “Вільна територія”, членів
Української спілки психотерапевтів Місан Наталії та Лозової Людмили,
багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних
субкультур, зовсім не знаючи, що більшість з них не мають ні найменшого
відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанизму. А навпаки
— це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці —
музиканти, письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони
виступають проти деяких чинних правил і для цього збираються в групи,
створюючи тим самим свою маленьку систему (зі своїм одягом та законами)
на противагу системі великій.

Кожен має право бути індивідуальним. І молодіжні огранізації існували
завжди, лише самовиражалися по-різному. [7]

Список джерел

Карп’як Вадим. Молодіжні субкультури // Спілка української молоді
HYPERLINK «http://www.cym.org/ua/content/subcult1.asp»
http://www.cym.org/ua/content/subcult1.asp

Хто такі гопи // Львівська антигопівська організація HYPERLINK
«http://lago.org.ua/bases/01.htm» http://lago.org.ua/bases/01.htm

GameR как субкультура… HYPERLINK
«http://birdgame.mylivepage.ru/forum/586/1079?last_page=go»
http://birdgame.mylivepage.ru/forum/586/1079?last_page=go

Верная Анастасия. Байкеры // Субкультуры HYPERLINK
«http://www.subcult.ru/bikers.php» http://www.subcult.ru/bikers.php

Верная Анастасия. О субкультурах // Субкультуры HYPERLINK
«http://www.subcult.ru/» http://www.subcult.ru/

Заїка Наталія. Бути собою – головний принцип черкаських неформалів //
Газета «Прес Центр» № 7 (134) від 13.02.2008 р. HYPERLINK
«http://pres-centr.ck.ua/print/news-845.html»
http://pres-centr.ck.ua/print/news-845.html

Базаров Макс. Черкасская молодёжь — кто есть who? // Газета «Ринок» № 37
(511) від 29.09.2007 р.

Шлях навпростець // Вікіпедія HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/Шлях_навпростець»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Шлях_навпростець

Скінхеди // Вікіпедія HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/Скінхеди»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Скінхеди

Хіп-хоп // Вікіпедія HYPERLINK «http://uk.wikipedia.org/wiki/Хіп-хоп»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Хіп-хоп

Гопники // Вікіпедія HYPERLINK «http://uk.wikipedia.org/wiki/Гопники»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Гопники

Готи (субкультура) // Вікіпедія HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/Готи_(субкультура»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Готи_(субкультура )

Рейв // Вікіпедія HYPERLINK «http://uk.wikipedia.org/wiki/Рейв»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Рейв

Фурі // Вікіпедія HYPERLINK «http://uk.wikipedia.org/wiki/Фурі»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Фурі

Теріантропія // Вікіпедія HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/Теріантропія»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Теріантропія

PAGE 19

Ілюстрація SEQ «Ілюстрація» \*Arabic 1 : Представники молодіжних
субкультур

Ілюстрація SEQ «Ілюстрація» \*Arabic 6 : Картуз — особлива прикмета
гопника

Ілюстрація SEQ «Ілюстрація» \*Arabic 4 : Ірокез

Ілюстрація SEQ «Ілюстрація» \*Arabic 3 : Панки

Ілюстрація SEQ «Ілюстрація» \*Arabic 2 : Хіпі

Ілюстрація SEQ «Ілюстрація» \*Arabic 5 : Скінхед з мотоциклом

Похожие записи