РЕФЕРАТ

на тему:

Перукарське мистецтво доби Відродження

В історії суспільного життя, культури і мистецтва після середньовіччя
надзвичайно прогресивним етапом стала доба Відродження (Ренесанс). Це
була епоха географічних відкриттів, інтенсивного розвитку міст, що
формувалися за принципом самоврядування. Це був період формування націй,
ламання старих феодальних відносин, період формування нового світогляду,
нової гуманістичної культури.

Усупереч релігійному диктату культура доби Відродження, звертаючись до
античних джерел, стверджувала земне життя, уславлювала людину як
особистість. У ній зародилося поняття «гуманізм». Стверджуючи свої
права, на перший план вийшла людина. Викликали захоплення її всебічний
розвиток, духовна та фізична краса.

Ренесанс у перукарській справі. В перукарському мистецтві домінували
витонченість і вишуканість: чубчики, завивка від хвилястої до дрібної
крутої. Стрижки різних видів поєднувалися з крутою завивкою на
папільйотки. Великого значення надавали догляду за бородою та вусами,
головною умовою краси яких був рівномірний колір. Так, з появою першої
сивини бороду повністю фарбували в світлий колір, іноді з блакитним
відтінком. Жіночі зачіски були більш декоративними, вигадливими та
індивідуальними — у них відображалися смак і фантазія перукарів.
Використовували штучні коси, для них італійські майстри придумали
спеціальний футляр з білого шовку, обмотаний білою стрічкою навхрест.

Італія раніше за інші держави й найповніше пережила добу Відродження.
Мілан, Венеція, Палермо, Генуя та інші великі міста цієї країни стали
центрами ремесел, банківської справи, виробництва, мистецтва, моди.
Центром ранньої моди Ренесансу вважається Флоренція, яка мала великий
вплив на поширення смаків у всій Італії.

Ідеал італійської красуні — високі жінки з пишними формами, тонкою
талією, довгою шиєю, витонченими рисами обличчя, високим чолом,
золотавим довгим волоссям. Чоловіки — міцні, широкоплечі, мужні, з
досить довгим волоссям.

Глибоке декольте в жіночих сукнях гарно поєднувалося з довгим розкішним
волоссям. У моді було відкрите високе чоло, тому волосся над чолом
підголювали над краєм його росту. Жінки намагалися надати волоссю
приємного золотавого відтінку — від медово-пшеничного до
золотаво-каштанового. Захоплення світлим волоссям призвело до того, що у
Венеції на дахах домівок почали споруджувати легкі будочки з дощок і без
даху.

Рис. 2.14. Зачіски італійських

красунь (фрагмент із картини С. Ботічеллі «Три грації»)

В них годинами сиділи жінки, закриті від сторонніх очей, які підставляли
під сонячні промені волосся, змочене різноманітними розчинами. Після
цього волосся набувало яскравого золотавого з рудим відтінком кольору.
Пізніше цей колір отримав назву «тиціан». Для більш рівномірного
знебарвлення волосся розкладали на широких крисах капелюхів без денця.
Склад суміші для освітлення волосся перукарі тримали в секреті. Для
надання мідного відтінку використовували настої лушпиння цибулі. Зачіски
італійських красунь чудово відтворив на своїх полотнах Сандро Ботічеллі
(рис. 2.14).

На картинах ми бачимо гарне волосся, укладене в зачіски з кіс із
складним плетінням у поєднанні зі джгутами, вільними пасмами,
прикрашеними перлами, стрічками. На одній із таких зачісок є прямий
проділ, уздовж якого укладено ряд перлів, що закінчувався на маківці
фероньєркою (брошкою з каміння) у вигляді квітки; з-під неї стирчав
пучок пір’я. З обох боків від проділу на гладко зачесаному волоссі
укладені по три тонкі кіски. Кінці волосся зав’язані у вузли. Волосся
спадає м’якими хвилястими лініями. На потилиці у вигляді обідка укладено
косу, також прикрашену перлами й стрічкою. Закінчується коса складним
вузлом, з якого, наче полум’я, виривається хвилясте пасмо. Навколо коси
— гладеньке пасмо, перехвачене в кількох місцях стрічкою. Доповнює
зачіску довге пасмо, перев’язане стрічкою на рівні шиї. Два насма,
заплетені в кіски, обвиті на шиї, як намисто, і закінчуються на грудях
китицею з волосся.

У 1485 році С. Ботічеллі створив портрет Симони Веспуччі, на якому ми
бачимо дуже складну зачіску. Чоло відкрите, прямий проділ прикрашено
перлами. З обох боків від проділу спущено пасма, завиті у вигляді
дрібних хвиль. Широке пасмо волосся збоку м’якою лінією входить у
середину коси, розміщеної на потилиці у вигляді обідка. Закінчується
пасмо завитками, які вільно спадають. У середині коси у вигляді пучка
укладені пасма, перехоплені стрічкою. Уздовж спини спущене довге пасмо
волосся, перев’язане хрестом. З одного боку звисає тонка кіска,
прикрашена перлами, що закінчується маленьким пасмом, яке нагадує
китицю. Під підборіддям, навколо шиї, на манер середньовічного
«барбета», укладене плоске пасмо волосся (рис. 2.15 я).

Подібне рішення, що нагадує «барбет», можна побачити на портретах роботи
Леонардо да Вінчі. У Чечілії Галлєрані, яка тримає на руках горностая,
гладеньке пасмо волосся вишукано обмотує тендітну шию. Традиційний
прямий проділ симетрично поділяє зачіску на дві частини. Прозору вуаль,
накинуту на волосся, підтримує шнурок (рис. 2.15 б).

Для складних зачісок потрібна була велика кількість волосся, тому часто
користувалися додатковими деталями у вигляді готових пучків, шиньйонів,
кіс, джгутів та ін. (рис. 2.16).

На картині Франческо дель Косса «Тріумф Венери» (1470) зображена жінка з
чудовою зачіскою. З боків, на скронях, волосся закручене в об’ємні
джгути, що з’єднуються па потилиці знизу й обгортаються плоским пасмом.
Створений пухнастий «хвіст» поділений на три пасма: одне спущене вздовж
спини, а два інші перекинуті наперед (рис. 2.17).

Рис. 2.15. Складна жіноча зачіска другої половини XV ст.:

а — фрагмент із картини С. Ботічеллі «Портрет Симони Веспуччі»; 6 —
портрет Чечілії Галлєрані роботи Леонардо да Вінчі

П’єтро ді Козимо створив портрет Симонетти Веспуччі. На ньому зображено
красуню з іншою зачіскою, але виконаною в традиціях італійської моди
(рис. 2.18).

Зачіска виконана із складних плетінь, кіс різного об’єму. Переплітаючись
між собою, вони створюють на потилиці об’єм, що нагадує своєрідний
обідок. Прикрашали зачіску перлами, декоративною наколкою, фероньєркою.
Тендітну шию обгортає змійка. Високе чоло підкреслює чистий погляд.

У добу італійського Відродження носили також зачіски з укладених навколо
голови пасом волосся, перев’язаних у кількох місцях стрічками. Пасмо
волосся, наче вінок, обгортало голову; решту волосся укладали в декілька
рядів у вигляді башти. Закінчувалася така зачіска перлами, які
прикріплювали паралельно пасмам. На скронях волосся коротко підстригали
і дрібно завивали.

На жіночих портретах Леонардо да Вінчі можна побачити старанно виписані
зачіски із складним плетіннями з кіс, що дуже щільно прилягають до
голови. Такі плетіння є поєднанням кілець, перехрещених пасом,
«вісімок», зібраних у пучки (рис. 2.19).

Подібну зачіску можна побачити у Парміджаніно «Мадонна з довгою шиєю»
(1535). Кіски розміщені вздовж проділу в напрямку до потилиці й м’яко
переплітаються з косою, укладеною горизонтально. Красиві форми з кіс
створюють над обручем плетіння, що нагадує бант, сколотий фероньєркою.
Зі скронь волосся зачесане назад, а на чоло випущено декілька коротких
завитих пасом.

Однією з найпопулярніших зачісок італійського Відродження була
«флорентійська коса». Над чолом волосся ділили на прямий проділ. Бокові
пасма півколом зачісували від обличчя до потилиці. Декілька пасом на
скронях залишали вільними, їх підрізали, часом модними стали венеціанок.

Рис. 2.16. Варіанти складних зачісок другої половини XV ст.:

а — зачіска з постижерним доповненням кіс; б — зачіска з доповненням
джгутами та косами

Рис. 2.17. Зачіска з традиційним італійським

проділом (фрагмент картини Франческо дель Косса «Тріумф Венери»)

Характерними є валикоподібні зачіски з укладеним всередину волоссям, які
нагадували чоловічу зачіску «колба». Популярними були також зачіски, що
доповнювалися смужками тканин, вплетених у волосся. Венеціанки укладали
пучки волосся високо на потилиці, а локони комбінували з косами. Вуха
при цьому залишали відкритими. Зачіску доповнювали сіткою «еско-фьон».
її прикрашали стрічками, коштовним камінням, золотими та срібними
нитками, ланцюжками, перлами, фероньєрками. Сітки кріпили на маківці або
на середині тім’я і спускали на плечі (рис. 2.21).

Венеціанки запровадили в моду великі головні убори, схожі на подовжені
валикоподібні завивали і спускали на обличчя. Вздовж спини, на зразок
«лицарської коси», спадало довге пасмо волосся, хрестоподібне
перев’язане стрічкою. На потилиці кріпили плоский головний убір
«трансадо» з довгим футляром, в який вкладали перев’язане пасмо або
косу. Іноді обмежувалися тільки футляром, а замість «трапсадо»
використовували нитки перлів, розміщених у декілька рядів. Подібні
зачіски можна побачити на полотнах Бернар-діно Пінтуріккйо, Бернардіно
дель Конті та інших майстрів італійського портрета (рис, 2.20).

Зачіски жінок, які належали до панівного класу, відзначалися складними
формами, багатими прикрасами. Якщо на початку італійського Відродження
моду задавала Флоренція, то з зачіски подушки, перев’язані стрічками або
шнурами. Популярними були баретки, чіпці, тюрбани.

Рис. 2.18. Зачіска із складних плетінь, кіс різного об’єму

(фрагмент картини П’єтро ді Козимо «Портрет Симонетти Веспуччі»)

Рис. 2.19. Зачіски, зображені на портретах Леонардо да Вінчі:

а — зачіска із джгутами, кісками та вільними пасмами; б — зачіска із
складним плетінням з кіс

Рис. 2.20. Зачіска «флорентійська коса»:

а — Бернардіно Пінтуріккйо «Сцена з життя Енея Сільвіо Пікколоміні»; б—
Бернардіно дель Конті «Беатріче д’Есте»

Рис. 2.21. Зачіска венеціанської модниці кінця XV ст.

Особливі зачіски носили італійські куртизанки. Двох таких жінок
зображено на полотні Витторе Карпаччо «Куртизанки на балконі» (1510).
їхні зачіски визначалися порушенням гармонії форми. Волосся на потилиці
гладенько зачісували догори і створювали об’ємний пучок у формі овалу на
тім’ї. На чоло, скроні спускали короткі пасма, закручені в дрібні
кучері. Вся зачіска була начебто сконцентрована спереду (рис. 2.22). У
пізній період Відродження в моді були зачіски з укладеними навколо
голови косами або джгутами. Над чолом випускали легкі завитки або
укладали джгути у вигляді вісімки (рис. 2.23). Серед італійських модниць
популярними були декольтовані сукні, тому улюбленими прикрасами жінок
стали ланцюжки з кулонами, намисто, низки перлів, брошки. Носили також
персні, сережки, користувалися накладними віями, які спочатку нагадували
паперові прапорці, а потім їх почали робити з чорного пір’я птахів. На
поясі прикріплювали ланцюжки з люстерками, гаманці та інші дрібнички.

Особливого значення італійки надавали догляду за шкірою. Володіння
косметикою вважалося мистецтвом. Існували навіть спеціальні рекомендації
щодо користування косметичними засобами, складені Катериною Сфорца. Дуже
цінувалася гладенька, світла шкіра. Популярними стали ароматичні суміші.

Чоловіча мода доби італійського Відродження була не менш цікавою.
Чоловіки носили подовжене волосся. Зачіски нагадували за формою овал,
дзвін, коло.

Рис. 2.22. Зачіски італійських куртизанок (Вітторе Карпаччо.

«Куртизанки на балконі»)

а б

Рис. 2.23. Зачіски з косами, укладеними навколо голови:

а — з косами; б — з джгутами

а б

Рис. 2.24. Чоловічі зачіски доби італійського Відродження:

а — укладка хвилями; б — «колба»

Волосся часто закручували на папільйотки. Пружність завитка була різною.
Волосся навколо обличчя укладали хвилями (рис. 2.24 а) або кінці
загортали всередину у вигляді валика «колба» (рис. 2.24 б), а також
робили прямі проділи чи зачісували волосся від обличчя. Зустрічалися
стрижки, що нагадували «сходинки», їх намагалися завивати в дрібні
локони.

Рис. 2.25. Зачіска німецької жінки початку XVI ст.

Молоді чоловіки голили обличчя, а чоловіки солідного віку навпаки,
носили вуса та бороди, різноманітні за формою. Зачіски доповнювали
прикрасами у вигляді вінків, коштовного каміння і ланцюжків. Головні
убори — невеликі овальні шапочки з вилогами, баретки, шаперони.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.

Васіна З. Український літопис. Вбрання. — Т. 1. — К.: Мистецтво, 2003.
26 с.

Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.

Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия,
1986. — 320 с.

Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. —
М.: Артист, 2000.

Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук,
2000. — с. 63.

Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. — 176 с.

Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Наукова думка, 1996.

Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. — К.:
Наукова думка, 1996. — 112 с.

Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.

Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. — М.: 2003.

Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.

Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво,
1978. — 192 с.

Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова
думка, 1993. — 168 с.

Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. —
К., 1961.

Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.

Похожие записи