Культура

Перукарська справа: освітлення перукарень, робоче місце, будова і
функції шкіри, перша допомога.

ОСВІТЛЕННЯ ПЕРУКАРЕНЬ

Для правильного визначення кольору та відтінку волосся при його
фарбуванні, точного виконання стрижок і укладок перукарю необхідне
якісне сильне та рівномірне освітлення.

Найкращим вважається природне освітлення, яке рекомендують
використовувати з максимальною ефективністю.

Забезпечити необхідне освітлення протягом усього часу роботи перукарні,
особливо в осінньо-зимовий період, природним шляхом неможливо. Тому
виникає потреба у штучному світлі, близькому до природного. Його
забезпечують люмінесцентні світильники із розсіювачами або плафонами з
матового скла.

На робочих місцях, окрім загального освітлення на залу, передбачають
місцеве освітлення. Як джерело світла використовують лампи розжарювання,
галогенні лампи в колбі з молочного скла, які не мають засліплюючого
ефекту.

Застосовуються пристрої місцевого освітлення на гнучких кронштейнах, що
дає змогу змінити напрямок світлового потоку, та арматурою, яка
забезпечує захисний кут не менше 30°.

Для запобігання зоровому дискомфорту і для захисту від прямого сонячного
проміння на вікнах установлюють сонцезахисні пристосування (козирки,
жалюзі, штори).

РОБОЧЕ МІСЦЕ ПЕРУКАРЯ

Робочі місця перукаря обладнують різними за конструкцією туалетними
столиками або полицями, настінними дзеркалами різної форми,
перукарськими кріслами. Розмір дзеркала має бути не менше 60×100 см.

Для розміщення інструментів, препаратів, білизни використовуються
тумбочки, візки, шухляди в столиках.

У перукарнях установлюють крісла з ручками, підставками для ніг; вони
мають вільно обертатися та регулюватися по висоті.

Для дітей передбачаються спеціальні крісла або накладні сидіння до
звичайних крісел.

Розміщення робочих місць має узгоджуватися з загальним дизайнерським
рішенням; крісла можуть розташовуватися поодинці чи групуватися уздовж
стін або в центрі залу.

Вважається, що відстань від стіни до крісла має бути не менше 70 см,
відстань між осями крісел сусідніх робочих місць — 1,8 м, а між
паралельними рядами місць — не менше 3-х метрів. Загальна норма на
робоче місце — від 4,5 кв. м.

У перукарських залах дозволяється використання пересувних сушарок для
волосся. Мийки можуть бути вмонтовані в поверхню робочих столиків або
бути автономними зі стільцями спеціальної конструкції.

БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ

Шкіра є зовнішнім покривом людського тіла, що здійснює його
взаємозв’язок з навколишнім середовищем. Сумарна площа шкірного покриву
дорослої людини — 1,6-2,3 м2, маса шкіри досягає 5 кг, а з підшкірною
жировою клітковиною — 20 кг, що відповідно становить 4-6% і 16-17% від
загальної маси тіла. За кількістю (1011) та щільністю клітин (6 млн/см2)
шкіра є найбільшим органом людини.

Шкіра — надзвичайно складний за будовою багатофункціональний орган. її
зовнішній вигляд і стан — малюнок, колір, пружність, еластичність —
непостійні і перебувають у прямій залежності від загального стану
організму, віку, статі, раси, кліматичних умов, спадкових особливостей і
від того, наскільки ретельним є догляд за шкірою.

Функції шкіри:

захисна — захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і
біологічного впливу навколишнього середовища;

терморегуляторна — регулює температуру тіла;

сенсорна — численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув
вітерцю, і легкий дотик травинки;

секреторна — через шкіру виділяються жир, піт і продукти обміну речовин;

обмінна — забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і
навколишнім середовищем;

дихальна — близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від
фізичного навантаження;

імунна — клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що
знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи.

Будова шкіри. Шкіра складається з трьох шарів (рис.):

— епідермісу (зовнішня частина);

— дерми, або власне шкіри (серединна частина);

— гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня частина).

Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинисте і пушкове),
залози (сальні, потові) і нігті.

Епідерміс — це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має
судин і відділений від глибше розташованого шару дерми базальною
мембраною (рис. 1.2). Межа між епідермісом і дермою є звивистою:
епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри
— в епідерміс. У людського ембріона ця розмежувальна лінія майже пряма;
звивистість поступово зменшується в міру старіння.

Рис. 1.1. Будова шкіри:

І — епідерміс 1 — роговий шар; 2 — блискучий шар; 3 — зернистий шар; 4
— шипуватий шар; 5 — базальний шар. II — дерма, або власне
шкіра: 6 — сосочковий шар; 7 — сітчастий шар. IV — підшкірна клітковина;
IV — потова залоза; V — волосяний фолікул; VI — сальна залоза

Рис. 1.2. Будова епідермісу:

І — базальна мембрана; II — базальний шар; III — шипуватий шар; IV —
зернистий шар- V — роговий шар; 1 — корнеоцит; 2 — меланоцит; 3 —
клітина Лангерганса,

4 — кератиноцит

Епідерміс складається з п’яти шарів: базального, шипуватого, зернистого,
блискучого і рогового.

Базальна мембрана — дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений
з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить
фільтром, що не пропускає в дерму великі заряджені молекули, і через
який в епідерміс надходять усі поживні речовини.

На базальній мембрані знаходиться один шар клітин циліндричної форми. У
верхній половині кожної клітини міститься овальне ядро, багате
хроматином. Ці клітини мають здатність до розмноження. Цей шар клітин
зветься базальним, чи зародковим (гермінтативним). Сама клітина
базального шару, або кератиноцит, просуваючись від базальної мембрани до
поверхні шкіри, поступово втрачає ядро і перетипрюєть на рогову лусочку.
Кератиноцити отримали свою назву за основною функцією виробленням
кератину, що заповнює поверхневі клітини епідермісу, щоб утворити
роговий шар.

В епідермісі серед кератиноцитів розмішуються галузисті, або відросткові
клітини, які залежно від їх меланогенної активності та способу
забарвлення отримали різні назви мелатоцити, або дендритичні клітини;
світлі клітини Масона та клітиниЛангерганса, або відростки.

Клітини Лангерганса, так звані «периферичні вартові» імунної системи,
належать до макрофагів і виконують роль «стражів порядку», захищаючи
шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за
допомогою регуляторних молекул. Ці клітини через особливу будову
називають ще дендритичними, або відростковими. Відростки клітин
Лангерганса пронизують усі шари епідермісу, досягаючи рівня рогового
шару, а також можуть проникати в дерму, у лімфатичні вузли. Вважається,
що клітини Лангерганса регулюють швидкість розмноження кератиноцитів. За
стресових впливів, коли на поверхню шкіри діють фізичні чи хімічні
травматичні фактори, клітини Лангерганса спонукають базальні клітини
епідермісу до посиленого поділу.

Над клітинами базального шару розташований шипуватий шар, що складається
з декількох (4-5) рядів багатогранних клітин з пухирцевоподібним ядром.
Клітини з’єднуються між собою міжклітинними відростками. Між клітинами є
щілиноподібний простір, пов’язаний з лімфатичною системою дерми. При
ушкодженні епідермісу починається лімфотеча.

Над шипуватим шаром знаходиться зернистий шар, що складається з кількох
рядів ромбоподібних клітин, у протоплазмі яких містяться зерна й брилки:
звідси і назва — зернистий. Зерна є кератогіаліном; базальний, шипуватий
і зернистий шари утворюють мальпігіїв шар.

Над зернистим розташований дуже тонкий блискучий шар. Він складається з
плоских без’ядерних клітин, сильно заломлює світло і не забарвлюється
барвниками. У ньому міститься елеїдин, який є етапом розвитку
кератогіаліну в кератин. Блискучий шар добре виражений там, де роговий
шар товстий, наприклад, на підошвах.

Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без’ядерних
ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів
і погано проводить електрику і тепло. На різних ділянках тіла товщина
епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на
обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.

У середньому кератиноцити живуть протягом 28 днів. Відрив від базальної
мембрани служить пусковим сигналом для синтезу білка кератину, що в міру
просування клітини вгору заповнює всю цитоплазму і поступово витісняє
всі клітинні органели. Зрештою, кератиноцит утрачає ядро і
перетворюється на корнеоцит — плоску лусочку, набиту кератиновими
гранулами, які надають їй твердості й міцності. Цей процес завершується
у верхньому роговому шарі, що є основою епідермального бар’єру шкіри
людини.

Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпечує механічні
властивості шкіри — ЇЇ міцність, пружність, еластичність. Дерма
розташована безпосередньо під епідермісом і відділена від нього
базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу — сосочки.
Завдяки такій будові забезпечується міцне з’єднання дерми та епідермісу.
Між дермою і гіподермою (підшкірно-жировою клітковиною) чіткої межі
немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.

Дерма складається з колагенових, еластинових і аргірофільних волокон, а
також клітинних елементів — фібробластів, тучних клітин, макрофагів,
лейкоцитів, простір між якими заповнює основна аморфна речовина. Образно
кажучи, будова дерми нагадує комбінацію пружинного і водного матраців,
де роль пружин відіграють волокна колагену (білкові нитки в них скручені
на зразок спіралей) та еластину. А роль водної подушки виконує гель, що
складається з гіалуронової кислоти і хондроїтин-сульфатів, зв’язаних з
водою.

Загальноприйнятим є поділ дерми на два шари: сосочковий і сітчастий, між
якими немає чіткої межі.

Поряд з волокнами, клітинними елементами і міжклітинною речовиною, до
складу дерми входять кровоносні та лімфатичні судини, нерви, потові і
сальні залози, а також волосяні цибулини.

Кров, що циркулює по кровоносних судинах, забезпечує клітини поживними
речовинами і киснем, а також виводить із клітин продукти клітинного
метаболізму. Кровоносні судини утворюють у дермі два сплетення:
поверхневе і глибоке. Поверхневе судинне сплетення розміщується в
сосочковому шарі дерми під базальною мембраною; його утворюють
найдрібніші судини, артеріоли й венули. Воно виконує функцію живлення
епідермісу й функцію газообміну. Глибоке судинне сплетення залягає на
межі дерми і гіподерми, складається з більших артеріальних і венозних
судин, а основна його функція — теплообмінна.

Лімфатичні судини розміщуються паралельно кровоносним і також утворюють
поверхневе і глибоке сплетення. Лімфа очищає клітини шкіри від шлаків,
виводить з організму токсини — виконує дренажну та імунну функції.

Поверхневе лімфатичне сплетення починається із сосочкових синусів
лімфатичними капілярами, які сліпо відкриваються. Далі лімфа відпливає в
глибоке лімфатичне сплетення.

Слід зазначити, що стінки лімфатичних судин тонші за стінки кровоносних
судин такого ж діаметра і не містять м’язових волокон, отже, не можуть
скорочуватися. Це варто враховувати при виборі техніки масажу.

Третім, найглибшим шаром шкіри є гіподерма, або підшкірно-жирова
клітковина (рис. 1.3). На межі дерми і гіподерми залягає глибока судинна
мережа, або сплетення в оточенні аргірофільних і колагенових волокон. Ці
волокна утворюють тонкий шар сполучної тканини, від якого вертикально
вниз спускаються пучки, з’єднуючись із глибокою фасцією шкіри.
Утворюється структура, подібна до решітки, у вічках якої знаходяться
жирові клітини. Волокнисті субстанції гіподерми пронизані великою
кількістю кровоносних і лімфатичних судин, уздовж яких проходять
відгалуження глибоких Шкірних нервів.

У гіподермі, крім жирових клітин і нервів, залягають тіла потових і
сальних залоз, частково — волосяні сумки, тільця Фатер-Паччіні і
Руффіні. Крім того, тут розсіяна невелика кількість клітинних елементів:
фібробластів, макрофагів, лейкоцитів, неди-ференційованих клітин. При
проблемах з ожирінням і целюлітом саме в цьому шарі і відбуваються
основні зміни. Тонкі волокнисті перетинки між жировими клітинами
товщають, перетискаючи кровоносні і, головне, лімфатичні судини,
перетворюються на щільні фіброзні капсули, які й є морфологічною основою
мікро-і макровузликів.

Целюліт починається з порушення балансу між синтезом і розщепленням
ліпідів — ліпогенезом і ліполізом — в адипоцитах (жирових клітинах)
гіподерми. Одночасно з нагромадженням жиру відбувається активне
розростання й ущільнення фіброзної тканини міжклітинних перегородок. Так
утворюються щільні жирові капсули. Частина гіпертрофованих адипозних
часточок випинається в дерму, піднімаючи базальну мембрану й епідерміс.
У результаті шкіра стає схожою на апельсинову кірку.

Накопичення і виділення жирів в адипоцитах регулюється через альфа- і
бетаадренорецептори, розташовані на клітинній мембрані адипоцита.
Розростання жирової тканини прямо залежить від балансу альфа- і
бетаадренорецепторів у клітинах. При целюліті переважає ліпогенез
(накопичення жиру), руйнування жирової тканини сповільнюється, а через
порушення проникності мембран адипоцитів жир не може виводитися з
клітин. При цьому синтез ліпідів триває, а розщеплення їх на жирні
кислоти і гліцерин блокується. Тому целюліт ще називають ліподистрофією,
тобто порушенням обміну ліпідів.

Гіподерма виконує і захисні функції шкіри, захищаючи внутрішні органи
від механічних і термічних ушкоджень.

За даними досліджень останніх років, гіподерма є дуже складною і майже
не вивченою структурою. Так, доведено, що в гіподермі виробляються
жіночі статеві гормони — у дуже невеликій кількості, але виробляються.
Встановлено, що товстушки, як правило, енергійніші й сексуальніші за
худих жінок. Крім того, період менопаузи у більшості жінок, коли згасає
функція яєчників, супроводжується появою зайвих кілограмів.

Кровопостачання шкіри здійснюється двома сплетеннями — поверхневим і
глибоким (рис. 1.4). Перше розміщується у сосочковому шарі дерми, друге
— на межі з підшкірно-жировою клітковиною. Мікроциркуляторне русло шкіри
становлять артеріальні капіляри, метаартеріоли, термінальні артеріоли,
венозні капіляри, венули-посткапіляри — збірні і м’язові. При такій
системі кров, що протікає в дермі, може оперативно перерозподілятись.

Частина капілярів поверхневого сплетення утворює петлі у сосочках, що
випинаються в епідерміс. Ці судини забезпечують живлення епідермісу, а
також беруть участь у терморегуляції. Поживні речовини у вищі шари
проходять у міжклітинному просторі — плазматичними капілярами. У
сітчастому шарі кількість капілярів невелика, за винятком придатків
шкіри, що проникають усередину сітчастого шару — волосяних фолікулів,
сальних і потових залоз.

Лімфатичні судини, як зазначалося, також утворюють два сплетення в шкірі
тіла. Поверхневе сплетення розташовується трохи нижче венозних сплетень,
а глибоке — у підшкірно-жировій клітковині.

Кровопостачання м’яких тканин обличчя і голови здійснюється від
зовнішньої сонної артерії. Кровоносні судини шкіри черепа анастомозують
між собою, утворюючи густі артеріальну та венозну мережі, спрямовані
радіально до центру тім’яної ділянки. Лімфатичні судини анастомозують
одна з одною, збираючи лімфу до трьох груп лімфатичних вузлів. З лобної
ділянки лімфа збирається в передні привушні лімфовузли, з потиличної — у
потиличні вузли, з тім’яної — переважно в задні привушні лімфовузли.
Шкіра обличчя має розгалужену мережу кровоносних і лімфатичних судин, по
яких переміщується тканинна рідина. Така сукупність функціонально
взаємозалежних тканинних структур забезпечує доставку до клітин
необхідних речовин.

Надання першої допомоги при знепритомненні, шоку, тепловому та
сонячному ударах, опіку, обмороженні

Головною причиною знепритомнення є раптова недостатність кровонаповнення
мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, болю, нестачі
свіжого повітря тощо.

Ознаки. Звичайно непритомність настає раптово, але інколи перед нею
наступає блідість, блювання, нудота, слабкість, позіхання, посилене
потовиділення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під
час непритомності пульс уповільнюється до 40—50 ударів на хвилину.

Допомога. Потерпілого необхідно покласти на спину, щоб голова була нижче
рівня ніг (на 15—20 см) для поліпшення кровообігу мозку. Потім звільнити
шию і груди від одягу, забезпечити доступ свіжого повітря, поплескати по
щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний
спирт. Коли потерпілий опритомніє, дати йому гарячий чай або каву, 20—30
крапель настоянки валеріани.

Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або взагалі не дихає, можливе
западання язика. У такому разі вживають заходи для оживлення.

Причиною шоку може стати сильний біль, значна втрата крові, утворення у
пошкоджених тканинах шкідливих вірусів, що призводять до виснаження
захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення
кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки. Блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасне
знепритомнення, прискорене дихання і пульс, зниження артеріального
тиску. За важкого шоку — блювання, спрага, попелястий колір обличчя,
посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, можлива зупинка дихання і
кровообігу.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення
(наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати перелами тощо).

Потерпілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спи ну з дещо
опущеною головою.

Якщо немає підозри на пошкодження внутрішніх органів, потерпілому дають
гарячий напій. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тепло,
зменшення болю, пиття рідини.

Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на
сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому
вологому повітрі.

Ознаки. Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужання, запаморочення,
нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання
прискорені, температура тіла 37,5—38,9° С. Середній ступінь —
температура 39—40° С, сильний головний біль, різка м’язова слабкість,
миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, яскраво виявлене

почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення
пульсу до 120—130 уд./хв., часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені
перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока
і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар; якщо довго діяли
сонячні промені — про сонячний удар. При цьому температура тіла
піднімається вище 40° С, настає знепритомнення, шкіра суха, можуть
початися судоми, порушується серцева діяльність, припиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити
голову і ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести
до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується
серцева діяльність, зупиняється дихання, розпочинають штучне дихання.

На виробництві й у побуті часто виникають термічні та хімічні опіки.
Термічні опіки з’являються від дотику до розжарених предметів, полум’я,
попадання на шкіру гарячої рідини або пари. Хімічні опіки виникають
внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих
неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору тощо. При займанні або
вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку: 1 —
почервоніння шкіри та її набряк; 2 — пухирі, наповнені жовтуватою
рідиною; 3 — утворення некрозу шкіри (струпів); 4 — обвуглювання тканин.
При великих опіках виникає шок. За глибиною ураження тканин хімічні
опіки поділяються на чотири ступені: 1 — чітко визначене почервоніння
шкіри, легкий набряк; 2 — сильний набряк, утворення пухирів різного
розміру, форми; 3 — потемніння тканин або їх побіління за кілька хвилин,
годин; шкіра припухає, виникає різкий біль; 4 — глибоке омертвіння не
лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м’язів, зв’язкового
апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп.
При опіках лугами тканини вологі, тому ці опіки переносяться важче, ніж
опіки кислотами.

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з вогню. При
займанні одягу треба негайно його зняти або накинути щось на потерпілого
(мішок, тканину), тобто не давати доступу повітря до вогню. Полум’я на
одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом, качаючись
по землі.

При опіках 1 ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними
засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не
можна доторкатись руками, не можна проколювати пухирі й відривати шматки
одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки
тощо.

Опікову поверхню накривають чистою тканиною. Потерпілого (якщо його
морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При знепритомненні
дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. У разі зупинки дихання
треба зробити штучне дихання.

Якщо одяг потерпілого просочився хімічною рідиною, його треба негайно
зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють
речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змиваючи їх струменем води
10—15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. При попаданні хімічної
речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3 %-м
розчином борної кислоти. Не можна змивати хімічні сполуки, які
займаються або вибухають при з’єднанні з водою. Якщо невідомо, яка
хімічна речовина спричинила опік і немає нейтралізуючого засобу, на
місце опіку

накладається чиста суха пов’язка і потерпілого негайно направляють до
медичного закладу.

Переохолодження настає внаслідок порушення процесів терморегуляції, при
дії на організм холодового фактору і розладу функцій життєво важливих
систем організму. Відмороження виникає тільки за тривалої дії холоду,
при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим
повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості й сильному
вітрі за не дуже низької температури повітря (навіть близько 0° С).
Сприяє переохолодженню і обмороженню ослаблення організму внаслідок
голодування, втоми або хвороби. Найчастіше відморожуються пальці ніг і
рук, а також ніс, вуха, щоки.

Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, прискорюються дихання
і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження,
рідшає пульс, дихання, знижується температура тіла. Після припинення
дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хв.).

При зниженні температури тіла до 34—32° С затьмарюється свідомість,
припиняється довільне дихання, мова потерпілого стає неусвідомленою.

Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почервоніння і
набряк; 2 — утворення пухирів; 3 — омертвіння шкіри і утворення струпів;
4 — омертвіння частин тіла.

Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрівають
розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і
тяжкому ступенях тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до
почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо
потерпілий дихає слабо, треба розпочати штучне дихання.

Після зігрівання потерпілого і відновлення життєвих Функцій йому дають
спокій. Не можна робити розтирання снігом.

Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно,
якщо ж зробити це не вдається, потрібно розпороти їх ножем чи розірвати.

Отруєння — це тяжке захворювання, яке сталося внаслідок проникнення до
організму різних токсичних речовин. Захворювання починається через 2—3
години, інколи через 20—26 годин.

Ознаки. Це загальне нездужання, нудота, блювання, спазмоподібний біль у
животі, пронос, блідість, спрага, підвищення температури тіла до 38—40°
С, частий, слабий пульс, судоми.

Допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують
випити 1,5—2 л води, а потім викликають блювання шляхом подразнення
кореня язика) до появи чистої промивної води. Можна дати 8— 10 таблеток
активованого вугілля). Потім дають міцного чаю, але не їжу.

Якщо після отруєння пройшло 1—2 години і отрута надходить вже зі шлунку
до кишечника, то викликати блювання даремно.

В такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 столові ложки
солі на 1 склянку води).

Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболонкою шлунково-кишкового
тракту потерпілому можна дати 2—3 яєчних білки на 1 л води, розведений
крохмаль або молоко.

Щоб запобігти зупинку дихання і кровообіг, протягом кількох годин
необхідне постійне спостереження за потерпілим.

Причиною отруєння окисом вуглецю є вдихання чадного газу, продуктів
горіння, дія диму.

Ознаки. Шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, слабкість,
нудота, слабкий пульс, судоми, порушення

зору, дихання, роботи серця, знепритомнення протягом годин і навіть діб.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря (якщо є
можливість — дати подихати киснем). Звільнити його від одягу, який
утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди
потерпілого покласти холодний компрес. Якщо потерпілий не втратив
свідомості, напоїти гарячим чаєм, кавою. У разі припинення дихання
необхідно провести штучне дихання.

При отруєнні алкоголем, наркотичними та токсичними речовинами у
потерпілого спостерігаються головний біль, слабкість, нудота,
запаморочення або знепритомнення. У тяжких випадках шкіра стає вологою з
синюшним відтінком або блідою, розширюються зіниці, можуть бути судоми,
порушується серцева діяльність.

Допомога. При наданні першої допомоги потерпілого кладуть так, щоб
голова була вище тулуба. Дають понюхати нашатирний спирт, далі треба
промити шлунок. Після цього потерпілому дають міцний чай. Якщо сп’янілий
знепритомнів, необхідно вжити заходів, аби запобігти захлинанню
блювотними масами. Для цього треба покласти його на бік так, щоб голова
була опущена. Велику небезпеку викликає отруєння сурогатами алкоголю
(метиловим спиртом, етиленгликолем, дихлоретаном) або підробленими
алкогольними напоями, які розповсюджуються через стихійну торгівлю.

Похожие записи