Реферат на тему:

Палеолітичне мистецтво

План

1 Відкриття «СІкстинськоІ капели первісного мистецтва»

2 Характер палеолітичного мистецтва

3 Передача руху в наскальному мистецтві

4 Техніка палеолітичного мистецтва

5 Тематика палеоллтичного мистецтва

Відкриття «Сікстинської капели первісного мистецтва»

Палеолітичне мистецтво в Західній Європі представлене головним чином
наскальними малюнками У середині XIX сі вважалося, що найбільш давніми
давньоєгипетське і кельтське мистецтво, тому навіть не передбачалося, що
існують ще давніші форми, які були на такому високому рівні, що
залишалися недосяжними для наступних поколінь протягом багатьох
тисячоліть Важко було повірити, що більше двох десятків тисяч років тому
в Європі Існувало мистецтво, захоплення Наскальні гравюри, малюнки,
різні статуетки свідчать про те що первісні мисливці були не настільки
«дрімучими», як про них думали раніше

Перші наскальні малюнки були знайдені понад 120 років тому, але тільки
на початку XX ст їх уже точно змогли віднести до палеолітичної епохи

Ім’я Марселіне де Саутуоли тісно пов’язане з «узаконюванням»
палеолітичного мистецтва, тому що саме ця людина присвятила усе своє
життя тому, щоб довести, що печерна людина мала високий рівень культури
й талановитості Історія почалася з того, що в 1875 ? Саутуола вперше
досліджував печеру Альтаміра. згодом названу «Сікстинською капелою
первісного мистецтва» Потім він вирушає до Парижа і ретельно вивчає
зібрання гравюр на кістках. Із зооморфними зображеннями й орнаментацією
Неясне передчуття відкриття змушує Саутуолу знову оглянути печеру У 1879
? його дев’ятирічною на стелі невисокого бічного грота були виявлені
дивні малюнки. Саутуола зібрався з духом і привселюдно виступив із
заявою про своє припущення, малюнки в печері Альтаміра є художнім
творінням палеолітичної людини. Така зухвала заява викликала обурення і
колі найвидатніших учених Учені мужі не могли допустити, що обмежена
первісна людина могла мати настільки розвинуте мистецтво, яке
безпосередньо вказувало на й розвиненість І талані Але знахідка в
Альтамірі довела, людський геній був властивий уже мисливцям на
мамонтів, а отже що він залежить прямо пропорційно від рівня технічної
цивілізації. Це твердження пролунало майже як крамола воно було
настільки несподіваним що вчений слід обвинувати в Саутуолу в підробці.
Опоненти висловили припущення, що один із друзів Саутуоли, французький
художник, який гостював у нього в момент найбільшого відкриття, став
автором печерних малюнків. У 1881 р. учена рада вирішує направити в
Альтаміру французького палеонтолога Арле, який на місці повинен буде
зробити експертизу малюнків. Результат експертизи поставив «клеймо» на
подальшій науковій діяльності Саутуоли, тому що Арле заявив, що малюнки
мають новітнє походження: вони виконані в період між відкриттям печери і
першим повідомленням Саутуоли. Таке «повідомлення» переконало вчених у
тому, що альтамірські малюнки — підробка, будь-які розмови про відкриття
Саутуоли зустрічалися скептично. Жодні доводи Саутуоли не могли
переконати вчених у протилежному, а всі його спроби довести свою правоту
приймали у штики.

Після відкриття Саутуоли періодично почали з’являтися повідомлення інших
учених про подібні знахідки. Так, у Франції в 1878 р. ученим Широком у
печері Шабо були виявлені гравюри. Широн представив ученим фотографії,
але повідомлення залишилося непоміченим. У 1895 р., так само у Франції,
Рив’єр знайшов на стінах печери Ла Мут зображення і зробив припущення
про їхній палеолітичний вік. Його заява була висміяна. У 1887 р. була
відкрита печера Марсула, де також були виявлені зображення. Разом з тим
все частіше і більше виявляють, малюнки, гравюри, скульптури й
орнаментовані предмети, що залягають прямо, в культурному шарі. Численні
знахідки змушують багатьох учених-скептиків, переглянути свою точку
зору. Палеонтолог Арле, що відкинув відкриття Саутуоли, повертається до
печери Альтаміри, щоб знову й тепер детальніше провести дослідження.
Незабаром він уголос зрікається своїх попередніх заяв і визнає, що
наскальні зображення е справжніми. На жаль, Саутуола вже не міг
порадіти, його відкриття визнали посмертно. Надалі палеонтологи багатьох
країн світу (Франції, Італії, Росії й ін.) повідомляють про відкриття
печерних малюнків.

Останнім часом великі відкриття палеонтологічного мистецтва були
вияв-Ілені в печерах Ляско (1940 p.), Руффіньяк (1956 p.), на Уралі — у
Каповій ? печері (1959 р,), Дель Роміто (1961 р.), у Західній Монголії —
Хоїт-Ценкер ІАгуй (1972 p.).

Характер палеолітичного мистецтва

Учені, розглядаючи розташування наскальних малюнків, відзначають те, що
вони найчастіше знаходяться на висоті 1,5—2 метри в доступних місцях.
Рідше можна зустріти малюнки у важкодоступних місцях, де художник
напевне наносив малюнки не без сторонньої допомоги або за допомогою
спеціальних конструкцій — примітивної драбинки або приваленого до стіни
каменю. Зображення зустрічаються як на стінах печер, так і на стелях.
Деякі стельові малюнки через низьку, навислу над гротом або печерним
тунелем стелю, можна розглядати тільки фрагментарно.

Манера виконання малюнків і гравюр також різна. Первісні художники не
дотримувалися взаємних пропорцій окремо зображуваних тварин. Так,
наприклад, у печері Ляско величезний тур зображений поруч з малюсіньким
конем, у Кап Бланк — величезний кінь — із незначних розмірів бізоном.
Часто на гравюрах довільно накладається одне зображення на інше.

У наскальних малюнках не дотримуються закони перспективи, тобто відсутні
пропорції між окремими тваринами. Палеолітичний художник не вибудовував
композицію малюнка, він, напевно, писав спочатку одну фігуру, потім
другу, третю, тому сьогодні ми можемо з упевненістю говорити про те, що
первісний художник не користувався просторовим баченням світу. Його
перспективне бачення (точніше, повна відсутність такого) виявляється в
зображенні кожного об’єкта. На гравюрі гірського козла з Еббу повністю
відсутня перспектива в передачі рогів: обидва роги зображені не
фронтально, а збоку, причому один ріг протипоставлений іншому. Художник
намагався передати глибину простору, зобразивши передні ноги тварини
схрещеними, бажаючи в такий спосіб показати, що одна нога попереду, а
інша позаду. Натомість у деяких малюнках окремі образи і групи тварин
настільки точно композиційне виконані, що мимоволі здається, ніби
художник утілив те, що задумав. Але навіть якщо в палеолітичному
мистецтві й існувала просторова або площинна концепція, вона значно
відрізнялася від сучасних уявлень.

Незвичайно в палеолітичному мистецтві й те, що художник малював ті або
інші частини тіла тварин, передаючи у такий спосіб їхню значущість у
своєму житті й житті племені. Так, у деяких печерах археологами були
виявлені малюнки, на яких не вистачає голови. Очевидно, що для первісної
людини тварина — джерело їжі, тушка й голова мають для неї неоднакову
значущість, голова звіра цікава йому лише як другорядна деталь.

Звичайні для палеолітичного мистецтва й такі малюнки та гравюри, на яких
зображено також те, що художник знав про зображувану тварину. Так, у
печері Піндаль (Іспанія) зображений мамонт, у якого червоним кольором
позначена область серця. Або в печері Абрідю Пуассон художник
вигравіював рибку, усередині якої зображені її нутрощі.

Передача руху в наскальному мистецтві

При детальнішому розгляді наскальних гравюр і малюнків мимоволі звергаєш
увагу на те, що художник намагався зображувати застиглий рух, нерухомих
фігур майже немає. Рух виражений нахилом або поворотом голови,
положенням пересічених кінцівок. Так, у печері Пеш-Мерль знайдене
зображення велико-рогого оленя, що біжить. Малюнок виконаний пальцем на
глині, яка відклалася на стінах печери. Стрімкий біг тварини переданий
витягнутими ногами. Абсолютно чітко зображений рух коня, що приготувався
до стрибка (печера Абрі де Монтастрюк): тулуб піднятий дибки, голова,
шия і круп витягнуті паралельно до задніх ніг, готових до поштовху;
передні ноги зігнуті в колінах і притиснуті до грудей. Навіть із
перерахованих вище прикладів видно, що в палеолітичному мистецтві була
прийнятою передача руху.

Техніка палеолітичного мистецтва

Для виконання скельних гравюр, особливо з глибокими прорізами, художники
повинні були користуватися грубими різальними інструментами. На стоянці
Ле Рок де Сер були знайдені такі великі кам’яні різці, що не залишають
сумнівів щодо техніки цієї роботи. Для гравюр середнього й пізнього
палеоліту типовою є тонша техніка: контури передані, як правило,
декількома неглибокими лініями. Ця ж сама техніка використовується на
гравюрах, комбінованих із розписом, а також гравюрах на кістці, бивнях,
рогах або кам’яних плитках. Деякі деталі, наприклад, грива, вовна на
череві тварини тд., часто заштриховані. За віком ця техніка, очевидно,
молодша, ніж просте контурне гравірування; вона користується методами,
властивими, скоріше, графічному малюнкові, ніж гравюрі або скульптурі.
Рідше зустрічаються зображення, вигравірувані пальцем або паличкою на
глині, найчастіше на підлозі печери. Але більшість із них не збереглася
до нашого часу, тому що вони менш стійкі, ніж гравюри на скельній
породі.

Одним із найпростіших є гравірування малюнка пальцем або паличкою на
глині або на скельній стіні, покритій кольоровою глиною. Цю техніку
прийнято вважати найдавнішою. Досить часто ці малюнки нагадують карлючки
дитини, складаються з хаотичних, безсистемних завитків і ліній, в інших
випадках — зображення чітке, вигравіруване вміло, явно з використанням
гострого предмета У монументальному наскальному мистецтві іноді
зустрічається комбінована техніка розпису й гравюри.

Для гравюр художники застосовували різні мінеральні барвники. Жовту,
червону і коричневу фарби зазвичай готували з вохри, чорну й темно-буру
— з окису марганцю. Біла фарба вироблялася з каоліну (білої глини),
різні відтінки жовто-червоного кольору — з лемоніту і гематиту, чорний
колір — із деревного вугілля Як в’язку речовину частіше використовували
воду, рідше жир.

У пізньопалеолітичних шарах були виявлені запаси порошкових барвників
або грудки барвників, що використовувалися на зразок кольорових олівців.
Цілком можливо, що червона фарба використовувалася для розфарбовування
тіла в Уцеяких ритуалах. Були знайдені також окремі фрагменти посуду
з-під фарб.

Тематика палеолітичного мистецтва

Деякі зображення тварин настільки точно передані, що окремі вчені
намагаються визначити за ними не тільки вид, але й підвид тварини.
Особливою популярністю в період палеоліту користувалися коні, їхні
зображення зустрічаються досить часто. Однак найбільш улюбленим сюжетом
того часу є бізони, дикі тури, мамонти й носороги. Рідше зустрічається
зображення північного оленя. До числа вкрай рідкісних сюжетів належать
риби, змії, деякі види птахів і комах, а також рослинність.

Похожие записи