.

Особливості розвитку культури в епоху Середньовіччя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
685 2826
Скачать документ

РОБОТА

до диференційованого заліку

реферат на тему:

“Особливості розвитку культури

в епоху Середньовіччя”

План

Поняття середньовіччя.

Школа раннього середньовіччя.

Першодрукар Іван Федоров.

1. Поняття середньовіччя

Вступ

Поняття “середньовіччя” з’явилось у італійських істориків гуманістів
ХV-XVI ст., ствердилося у науці з ХVIII ст.

Марксистська історична наука розглядає Середньовіччя як епоху
феодалізму, межею між Стародавнім часом і Середньовіччям вважає падіння
Римської імперії, між Середньовіччям і новою історією – Англійську
буржуазну революцію 17 століття.

2. Школа раннього середньовіччя

При слові “школа” ви уявляєте собі просторий світлий клас, ряди парт,
підручники, зошити, карти. Такою ви звикли бачити нашу сучасну школу,
але зовсім інакшою була школа 10-12 віків тому, в епоху раннього
середньовіччя.

…Кімната з низькою склепистою стелею скупо освітлена крізь вузькі
вікна в гратчастих перельотом рам. За одним довгим столом сидять
хлопчики різного віку (дівчаток у ті часи в школах не навчали). Це –
діти феодалів, багатих городян і заможних селян. За навчання треба було
платити, і простий народ не мав доступу до школи.

Учитель – священик. Адже в той час школи влаштовували при монастирях і
церквах, тому що письменні люди були тільки серед духовенства (пізніше
школи виникли і при дворах великих феодалів). На столі перед учителем –
єдина рукописна книга і пучок різок. Учитель вголос читає молитви
латинською мовою, а учні слідом за ним повторюють незрозумілі слова,
механічно зазубрюючи їх напам’ять. З молитов починалось навчання в
середньовічній школі.

Потім учнів знайомили з латинським алфавітом і вчили читати ті самі
молитви по книзі. З єдиною книгою вчитель повільно переходив від учня до
учня. Часом він залишав книгу і брав у руки різку, щоб примусити сидіти
смирно нічим не зайнятого в цей момент учня. Читаючи, хлопчики заучували
найуживаніші слова і вислови, не вникаючи в їх зміст, і основні правила
латинського відмінювання і дієвідмінювання.

Не всі, хто навчився читати латинські тексти, далекі від розмовної
мови, могли розуміти прочитане.

Навчання письма тривало близько трьох років. Учні вправлялися спочатку
на покритій воском дощечці, а потім вчились писати гусячим пером на
пергаменті (спеціально обробленій шкірі). Це було справжнє мистецтво,
близьке до малювання, і не кожному воно вдавалося. Франкський імператор
Карл Великий (768-814) до кінця життя так і не навчився писати. Теодоріх
Остготський, не вміючи писати, користувався для підпису дощечкою, на
якій було вирізане його ім’я.

Крім читання і письма, вчили зображувати числа за допомогою пальців,
навчали таблиці множення і церковного співу. Такі початкові школи
готували в основному парафіяльних священиків.

Існували й більші школи, але їх було небагато. Тут готували вище
духівництво і державних службовців. У цих школах вивчали так звані “сім
вільних мистецтв”: граматику, риторику (мистецтво говорити), діалектику
(мистецтво спору), арифметику, геометрію, астрономію і музику. Проте й
ці дисципліни церква намагалася пристосувати для своїх потреб, вкласти в
них релігійний зміст.

Найважчою наукою була граматика. Недарма на малюнках того часу її
зображували у вигляді цариці з ножем для підчистки помилок у правій руці
і з бичем у лівій. Граматику вивчали на текстах грецьких і римських
авторів. Книги коштували дуже дорого, їх переписували від руки, і вся
школа мала один підручник. З цього підручника вчитель читав який-небудь
уривок, примушуючи учнів повторювати його, записати на покритій воском
дощечці і вивчити до наступного разу. Після цього дощечку витирали, і в
дальшому учень повинен був надіятися тільки на свою пам’ять.

У риториці учні зазубрювали напам’ятиь зразки листів. Потім вчилися
складати листи, грамоти, ділові папери. Учням повідомляли деякі
відомості про закони.

Навчаючись діалектики, учні намагалися знаходити у мові противника
місця, які суперечили вченню церкви, і спростовувати їх.

На уроках арифметики вивчали найпростіші правила: додавання, віднімання
і т.д. Числа зображували римськими цифрами. Учні вираховували час
релігійних свят, вік святих, шукали в кожній цифрі захований містичний
зміст. Так, наприклад, говорили, що цифра 3 символізує святу трійцю, 7 –
створення богом світу за сім днів.

Учнів знайомили з геометрією. Уміти визначати площу трикутника,
прямокутника, кола треба було в землемірній справі. Але в основному
знання геометрією зводились лише до формулювання теорем, а замість їх
доведення посилались на бога, наприклад: “Трикутник АВС дорівнює, з
божою поміччю, трикутнику А1В1С1”. На уроках геометрії подавали
фантастичні і безглузді географічні відомості. Вчили, що Земля –
млинець, який плаває у воді. У центрі цього млинця – пуп землі, місто
Єрусалим. Над млинцем – небо, підтримувати стовпами. Так зображували
Землю і на картах того часу.

В астрономії вивчали сузір’я, спостерігали рух планет, Сонця, Місяця,
зірок, але пояснювали його неправильно, додержуючись поглядів грецького
вченого Птоломея на будову Всесвіту, тобто вважали, що Земля нерухома, а
всі “світила” обертаються навколо неї. Астрономія часто зводилась до
астрології – псевдонауки, яка намагалася пророкувати долю людини за
розташуванням зірок. Уявлення стародавніх греків про кулеподібність
Землі, їх геніальні здогади про обертання Землі і планет навколо Сонця
були забуті.

Заняття музикою зводилось в основному до церковних співів.

Навчання тривало 12-13 років. Усе викладання провадилось також
латинською мовою. Церква, яка панувала в науці, боялась кожної творчої
живої думки. Відповіді на всі питання, які виникали, шукали тільки в
біблії, євангелії, цитати з яких вважались кращим доказом. Постійне
зубріння викликало в дітей огиду до занять, і, щоб примусити їх вчитися,
часто вдавалися до биття різками. Недарма “дістати освіту” і “вирости
під різкою” означало одне й те саме. Були дні протягом року, коли били
дітей не за ті або інші вчинки, а всіх підряд, на всякий випадок, ніби
для очищення від учинених гріхів.

Мізерний був розумовий багаж людини, яка закінчила таку школу. Але й
така освіта була недоступна для широких мас, і школи раннього
середньовіччя не могли стати розсадниками культури. Піднесення культури
починається лише через кілька століть, у ХІІІ-ХV ст., у зв’язку із
зростанням міст і торгівлі, появою городян, а потім і нової верстви –
буржуазії.

3. Першодрукар Іван Федоров

В ХVІ ст. в Росії, коли царював Іван Грозний, чимало людей тягнулися до
освіти. Недарма ж староруські книжники вважали читання книг однією з
людських чеснот. “Книги – це ріки, які напоюють Всесвіт, адже в них
незліченна глибина”, – говорили вони.

Але задовольнити потяг до книжної освіти у ті часи було не так легко. В
Росії ще не вміли друкувати книг. Їх переписували від руки особливі
переписувачі. Часом такий переписувач працював багато місяців і,
закінчивши свою працю, з полегшенням писав у кінці: “Як радіє заєць, що
втік з пастки, так радіє і переписувач, що закінчив цю книгу”. Звичайно,
рукописних книг було мало, і коштували вони дорого.

Після здобуття російськими військами Казані в 1552 р. правлячі кола
тодішньої Росії намагалися поширити християнство серед мусульманського
населення. Потрібно було багато друкованих книг для церковного
богослужіння, до того ж таких, в яких не було б помилок. Ось тоді, на
бажання царя Івана Грозного, вирішено було вдатися до книгодрукування.

В 1553 р. в Москві побудували друкарню. Вона стояла на Нікольській
вулиці (тепер вулиця 25 Жовтня). Там і досі залишилися будівлі друкарні
пізнішого часу.

Першою книгою, яка вийшла в Москві з позначенням місця і року
друкування, був “Апостол” 1564 р. Це досить товста книга церковного
змісту. Друкарі намагалися зберегти в ній всі особливості рукопису.
Шрифт відтворював рукописне письмо, перша літера кожного розділу
виділялася червоною фарбою. Початок розділу прикрашали заставки –
орнаменти, на яких перепліталися виноградні лози з кедровими шишками. У
кінці книги розповідається, чому запроваджено було книгодрукування в
Росії, і названі друкарі: диякон Іван Федоров і Петро Мстиславець.

Звідси ми вперше дізнаємося про Івана Федорова. У той час йому було
років 30-40. Сан диякона (молодший церковний чин) дали першодрукареві,
щоб поставити його у більш привілейований стан порівняно з простими
людьми. Немає ніякого сумніву, що Федоров був росіянин, і до того ж
москвич; він сам писав про себе: “Іван Федоров, друкар з Москви”. Він
був не тільки друкарем, а й знав різні ремесла і був одним з освічених і
заповзятих людей свого часу.

Його товариш – Петро Мстиславець, судячи з прізвиська, походив з міста
Мстиславця, на Смоленщині. Отже і другий першодрукар був росіянин або
білорус.

Звичайно, першодрукарі не самі вигадали способи книгодрукування, вже
відомі в інших країнах. Навички друкарської справи прийшли, очевидно, з
Італії, де у той час книгодрукування досягло особливого розквіту. Але
друкувалися книги за зразком російських рукописів.

Друкарня працювала недовго. У жовтні 1565 р. вона випустила книгу –
“Часовник”, що містила різні молитви. У Росії того часу “Часовник” був
першою книгою для навчання читання. “Апостол” друкувався рік і коштував
дуже дорого. “Часовник” друкувався всього два місяці.

Що сталося далі. не цілком зрозуміло. В Росії настав тривожний час
опричнини. Пізніші розповіді говорять про загибель друкарні від пожежі,
але підтвердження цього ми не маємо. Розповідають про втечу
першодрукарів з Москви в Литовське велике князівство, але й це тільки
припущення. Можливо, першодрукарі залишили Москву за згодою самого царя.

В усякому разі, через кілька років після виходу “Часовника” друкарі
опинилися в Литовському князівстві. Тут вони працювали в Заблудові,
білоруському містечку, що належало найбільшому землевласникові і
гетьманові Ходкевичу. 8 липня 1568 р. друкарі почали складати першу свою
книгу в Литві. Через 9 місяців вона вийшла з друку.

Згодом союз першодрукарів розпався і Федоров опинився у Львові, де
сподівався знайти допомогу. У 1573 р. Іван Федоров почав створювати
першу друковану українську книгу. Це був також “Апостол”, подібний до
московського примірника, тільки, мабуть, ще красивіший. Його було
надруковано в 1574 р., але І.Федоров через видавничу справу залазить в
борги.

Пізніше Федоров переїхав працювати до багатого князя Острозького в
м.Остріг. Проживши кілька років в Острозі, першодрукар повернувся до
Львова. Багатий князь Острозький взявся переслідувати книгодрукаря за
борги, і суд ухвалив накласти арешт на речі Івана Федорова. Так у
друкаря відібрали його останнє майно.

… Непомітно підійшла старість і хвороба. Одного разу до ліжка тяжко
хворого друкаря прийшов один з лихварів і зажадав грошей. Це було
останнім ударом. 6 грудня 1583 р. Іван Федоров помер.

Незвичний був напис, який друзі вирізьбили на могильному пам’ятнику:
“Іоанн Федорович, друкар москвитин, который своим старанием печатание
небывало обновил. Умер во Львове года 1583, декабря 6». А під гербом
Івана Федорова було вирізьблено і другий напис: “Друкар книг, перед тем
невиданных”.

Так, це справді був першодрукар, друкар книг, не бачених до нього в
Росії і на Україні.

Використана література

Українська Радянська Енциклопедія. – Том 10.

Дитяча Енциклопедія. – Том 7.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020