.

Основні мистецькі напрями нового часу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2723
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні мистецькі напрями нового часу

Бароко – художній напрям, що склався в Італії у 80–90-і роки XVI ст.
Родоначальниками його вважають Тіціана, а ще більше Караваджо. На
початку XVII ст. у цих італійських майстрів учився 23-річний фламандець
Рубенс, згодом один з найвизначніших представників бароко. Постаттю, яка
з’єднала добу Відродження з бароко, був геніальний Мікеланджело.

Чим відрізняється стилістика бароко від ренесансної? Передусім
наростанням драматизму і навіть трагізму світосприймання. Для бароко
характерна особлива композиція, де деталізація й орнаментація
підпорядковані ансамблеві. Ускладнена драматургія художнього задуму
рівною мірою властива й архітектурі (Дж. Л. Берніні), музиці (А.
Вівальді), літературі (П. Кальдерой), декоративному мистецтву. Бароко –
внутрішньо суперечлива течія, яку вже на початку XVII ст. репрезентували
два варіанти: офіційний і опозиційний. Перший пов’язувався з католицькою
церквою і загальним процесом Контрреформації в Європі. Криза Відродження
і наступ Контрреформації зумовлювалися причинами соціально-економічного,
політичного і культурного характеру, були, власне, реакцією на
відродження католицької церкви і феодального суспільства. З 1542 р.
утвердилася інквізиція. Жертвами її стали такі видатні діячі пізнього
Відродження, як Томмазо Кампанелла, Галілео Галілей, Джордано Бруно.
1559 р. папа римський Павло IV затвердив Індекс заборонених книг, який
значно посилив цензуру католицької церкви. Вона, підкреслюючи «духовний
характер» своєї місії, продовжувала лишатися опорою феодальних основ
суспільства. В межах офіційного бароко, особливо ж у XVII ст.,
формувалися «героїчний» та «ідеальний» стилі. Бароко стало пануючим в
усіх католицьких країнах Європи. Вбачаючи у ньому ідеальну здатність
мистецтва могутньо впливати на емоційний світ людини, католицька церква
всіляко сприяла поширенню цього стилю і поза Європою, зокрема в
іспанських колоніях в Америці. Сучасні художники латиноамериканського
континенту вбачають в бароко витоки свого національного мистецтва (Д.
Сікейрос, X. Ороско та ін.).

Що ж до іншого, як ми сказали опозиційного, напряму бароко, то його
вірніше було б назвати народним або навіть плебейсько-народним, оскільки
представники його орієнтувалися на «низьку натуру», прагнули створювати
народні типи, відображати народні думки і почуття, вдосконалювати
життєве тлумачення релігійної тематики. Цей напрям набув поволі широкої
демократичності, увібрав національні риси, відіграв особливу роль у
справі уособлення європейських національних культур. До нього близькими
були своїм творчим кредо такі неперевершені майстри пензля, як Рубенс і
Веласкес, Франц Гальс і Рембрандт. Саме їх захоплювала героїка сильних,
сміливих, фізично повноцінних людей, які спільними зусиллями завзято і
пристрасно домагаються перемоги. Усі най-новітніші на той час засоби
художньої виразності підпорядковувалися розкриттю краси активного,
сповненого драматизму людського життя.

Бароко існувало протягом майже двох століть. Щоправда, у XVIII ст.
мистецтво взагалі почало втрачати жорсткі стилеві ознаки, тому і не
дивно, що поряд з бароко виникли тоді рококо як виродження бароко,
класицизм і голандський побутовий жанр, з’явився сентименталізм,
породжений ідеологією Просвітництва.

Рококо, з точки зору еволюції форми (динаміка, ритм, співвідношення
цілого і часток), генетичне пов’язаний з бароко. Проте могутню
просторову динаміку, вражаючі контрасти і пластичну гру. форм, що
властиві бароко, змінив стиль, який начебто переводить криволінійні
побудови бароко в новий регістр. Лишаючи без уваги фасади, рококо
розігрує на стінах і стелях інтер’єрів орнаментальні симфонії, плете
мереживні візерунки, досягаючи у цьому вершин віртуозності, витонченості
і блиску, однак остаточно втрачає характерні для бароко
монументальність, силу і статечність.

Музика, особливо програмна від Баха до Бетховена, співзвучна бароковій
добі. Напруга пристрастей, внутрішнє боріння, глибокі і палкі почуття –
ось яким є внутрішній світ людини, захопленої стрімким плином життя. Усе
це відчувається і в могутньому диханні класичної музики XVIII ст.

Класицизм – художня течія, що виникла у Франції на початку XVII ст. як
національно-державний напрям у мистецтві. Класицистичні традиції
закладалися ще у XVI ст. в Італії серед гуманістів, які прагнули виявити
й осмислити основні закономірності та художні завдання мистецтва
античності і Відродження, створити теорію мистецтв, національну
літературну основу і новий драматичний театр.

Класицизм формувався у боротьбі з маньєризмом і бароко.

Він відображав інтереси буржуазно-аристократичної олігархії, що склалася
у Франції на початку XVII ст. Францією у XVII ст. правив король Людовик
XIV. Він мав добру підтримку городян у боротьбі з феодальною знаттю, яка
неодноразово намагалася ослабити королівську владу.

Значний вплив на класицизм справила раціоналістична філософія Рене
Декарта. Мав класицизм і свого ідеолога в особі кардинала Рішельє, якого
1627 р. запросив до Парижа король Людовік XIII. Принципи класицизму були
дуже близькими кардиналові, який ставив собі за мету ідею централізації
в державних і економічних питаннях, у сфері суспільного життя і духовної
культури. Для керівництва суспільною думкою Рішельє заснував газету
«Оагеііе ае Ргапсе», для чистки і збагачення мови створив Академію
літератури. Визнаючи незрівнянне агітаційне значення театру, в якому
повинна проводитися ідея перемоги державного обов’язку над правами
особистості і де перевага мусить надаватися вигаданим, проте розумним
сюжетам над нехай правдивими, але такими, що не відповідають вимогам
розуму.

У цілому ж класицизмові властиві раціоналізм, нормативність творчості,
тяжіння до завершених гармонійних форм, до монументальності, ясності і
благородної простоти стилю, врівноваженості композиції. Водночас йому
властиві й елементи схематизації і формалізації, а також ідеологізації.

Основна тема класицизму – проблема співвідношення часткового і
загального стосовно як змісту твору, так і принципу формоутворення.
Необхідність підпорядкування загальному розуміється як виявлення
сутності часткового у співвідношенні його з цілим. Центральною темою
стає проблема взаємодії людини і суспільства.

Основний естетичний принцип класицизму – вірність природі, логічно
організованій і творчо опрацьованій розумом. На думку теоретиків
класицизму, об’єктивно властива світові краса – симетрія, пропорція,
міра, гармонія тощо – повинна відтворюватися в мистецтві у довершеному
вигляді, за античними зразками.

У живописі ідеї класицизму знайшли найповніше відображення у творчості
Пуссена і Клода Лоррена, які еволюціонували від офіційного бароко до
класицизму. Інтереси живопису переключилися значною мірою на парадний
портрет, який досяг блискучого розквіту у другій половині XVII ст.
Помітно активізувалося в цей період і будівництво, подарувавши людству
архітектурний ансамбль Версаля, фасади Лувра в Парижі тощо.

Незаперечним досягненням стала французька класицистична драма (Корнель,
Расін, Мольєр). Найповнішого теоретичного вияву класицизм дістав у творі
Нікола Буа-ло «Поетичне мистецтво».

Що ж до трагедії, то тут класицистичні норми вимагали піднесеної
поетичної мови, певного віршованого розміру (так званий александрійський
вірш). Для осягнення та вираження сучасних йому суспільних і моральних
проблем класицизм звертався до античних, більшою мірою до римських
сюжетів і образів. Лише у творчості Мольєра, який створив жанр «високої
комедії», класицизм дав зразки справжнього народного життя і народних
характерів, і це забезпечило Мольєрові загальноєвропейську славу,
сприяло активізації театрального життя, популяризації мистецтва.

Період кінця XVII – початку XVIII ст. був переломним у розвитку не
тільки мистецтва, а й європейського суспільства взагалі. Один за одним
зі сцени сходять майже всі великі майстри: Веласкес, Ф. Гальс,
Рембрандт, Корнель, Пуссен, Берніні, Клод Лоррен… Настала епоха кризи
абсолютистських систем, які значною мірою визначали життя, світогляд,
культуру Європи двох попередніх століть. Революція 1688 р. в Англії,
політична криза в Іспанії, смерть у 1715 р. короля Франції Людовика XIV
ознаменували початок нової тенденції розвитку Європи.

Класицизм XVIII ст., як і бароко, що передувало йому, зберігав свої
стилістичні особливості, однак не припинялася принципова зміна змісту
мистецтва, пов’язана з новим духовним рухом європейського суспільства,
що дістав назву Просвітництва. По-перше, мистецтву XVIII ст.
притаманнішою стала більша стилістична єдність (не було геніальних
художників). Найзначнішу частину мистецтва того часу створено у Франції
в період між смертю «короля-сонця» і першим гуркотом революційного
грому, тобто у проміжку між двома жорсткими державними системами. Це
була епоха, коли на зміну культові громадянина, держави прийшов культ
особистої насолоди, гедоністичного нігілізму, шо переміщувався з
відчуттям грядущого Список використаної літератури: Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12. Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 21. С. 33.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019