Курсова робота

Основи соціальної політики, правові основи культурологічних змін в
Україні

План

TOC \o «1-3» 1. Вступ PAGEREF _Toc376725584 \h 2

2. Основи соціальної політики PAGEREF _Toc376725585 \h 3

2.1. Соціальна політика – для дітей PAGEREF _Toc376725586 \h 4

2.2. Соціальна і культурна політика і освіта PAGEREF _Toc376725587 \h
5

2.3. Молодіжні і дитячі громадські організації PAGEREF _Toc376725588
\h 7

2.4. Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні
PAGEREF _Toc376725589 \h 10

3. Правові основи культурологічних змін PAGEREF _Toc376725590 \h 11

3.1. Державні гарантії PAGEREF _Toc376725591 \h 13

3.2. Соціальні гарантії працівників PAGEREF _Toc376725592 \h 13

3.3. Права нацональних груп і меншинств PAGEREF _Toc376725593 \h 14

3.4. Музейна політика PAGEREF _Toc376725594 \h 19

3.5. Творча спілка PAGEREF _Toc376725595 \h 20

3.6. Міжнародний фестиваль PAGEREF _Toc376725596 \h 22

3.7. Культурно-соціальна програма для Севастополя PAGEREF
_Toc376725597 \h 23

3.8. Культурно-соціальна програма для Киева PAGEREF _Toc376725598 \h
24

Висновки PAGEREF _Toc376725599 \h 26

Література PAGEREF _Toc376725600 \h 27

1. Вступ

Після проголошення незалежності України впала стіна між нашою державою і
світом.

В освіті. Поява гімнацій, ліцеїв, коледжів внесла зміну в освітню
програму. Збільшилася кількість іноземних викладачів, результатом чого,
стала можливість інтеграції України в Європу, світ. Україну стала
сприймати, не як СРСР, а як державу яка має свій власни потенціал і
велику творчу наснагу. У громадян України з”явилась можливість розвивати
свої таланти.

В культурі. Виставки наший митців побували майже в усіх куточках
планети. Кількість експозицій, фестивалів, конкурсів з участю іноземних
представників на території України з кожним роком росте.

В архитектурі. Майже кожного місяця у пресі можна прочитати інформацію
про відбудову, відродження якоїсь історичної пам”ятки архитектури.

В соціальній сфері. Збільшуються дотації для творчих працівників. Велику
підтримку отримують программи з розвитку молоді ти дітей.

Таким чином ми можемо побачити, що соціальна і культурна політика в
нашій державі зазнала корінних змін. Але усякі зміни потребують
правового підкріплення.

Ця робота саме про це.

2. Основи соціальної політики

Основними принципами, на яких базується державне прогнозування та
розроблення програм соціального розвитку України, є:

принцип цілісності, який забезпечується розробленням взаємоузгоджених
прогнозних і програмних документів соціального розвитку України на
коротко- та середньостроковий періоди;

принцип об’єктивності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні
документи соціального розвитку України розробляються на основі даних
органів державної статистики, уповноваженого центрального органу
виконавчої влади з питань економічної політики, інших центральних і
місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а
також звітних даних із офіційних видань Національного банку України;

принцип науковості, який забезпечується розробленням прогнозних і
програмних документів соціального розвитку на науковій основі, постійним
удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі
прогнозування та розроблення програм соціального розвитку;

принцип гласності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні
документи соціального розвитку є доступними для громадськості.
Інформування про цілі, пріоритети та показники цих документів забезпечує
суб’єктів підприємницької діяльності необхідними орієнтирами для
планування власної виробничої діяльності;

принцип самостійності, який полягає в тому, що місцеві органив иконавчої
влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень
відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і
програмних документів соціального розвитку відповідних
адміністративно-територіальних одиниць.

Прогнозування та розроблення програм соціального розвитку забезпечує
координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування;

принцип рівності, який полягає в дотриманні прав та врахуванні інтересів
місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання всіх форм
власності;

принцип дотримання загальнодержавних інтересів, який полягає в тому, що
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні
здійснювати розроблення прогнозних і програмних документів економічного
і соціального розвитку виходячи з необхідності забезпечення реалізації
загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки
держави.

2.1. Соціальна політика – для дітей

Громадяни України, в сім’ях яких виховуються та проживають неповнолітні
діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах,
передбачених Законом “Про державну допомогу сім”ям з дітьми” та іншими
законами України. Порядок призначення і виплати державної допомоги
сім’ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення
допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Слід ввести декілька визначень:

дитина — особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом
вона не набуває прав повнолітньої раніше;

сім’я з дітьми — поєднане родинними зв’язками та зобов’язаннями щодо
утримання коло осіб, у якому виховуються рідні, усиновлені діти, а також
діти, над якими встановлено опіку чи піклування;

Види державної допомоги сім’ям з дітьми:

1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

2) одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

5) допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого

самоврядування, підприємства, установи, організації та об’єднання
громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види
допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім’ям з дітьми.

2.2. Соціальна і культурна політика і освіта

Закон “Про дошкільну освіту” визначає, що держава:

надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;

забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і
комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до
змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної
освіти);

піклується про збереження та зміцнення здоров’я,психологічний і фізичний
розвиток дітей;

сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів
незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.

Дошкільна освіта — цілісний процес, спрямований на: забезпечення
різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків,
нахилів, здібностей, індивідуальних,психічних та фізичних особливостей,
культурних потреб; формування у дитини дошкільного віку моральних норм,
набуття нею життєвого соціального досвіду.

Завданнями шкільної освіти є:

збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного

здоров’я дитини;

виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини,
поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови,
національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших
націй і народів,

свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття
нею соціального досвіду;

виконання вимог Базового компонента шкільної освіти,

забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;

здійснення соціально-педагогічного патронату сім’ї.

Згідно Закону України “Про загальну середню освіту”, ст.3 -загальна
середня освіта — цілеспрямований процес оволодіння систематизованими
знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво
засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є
інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є
основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальна середня освіта є обов’язковою основною складовою безперервної
освіти.

Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку
особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються на
загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності,
світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності
навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської
свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини,
родини, суспільства, держави.

Залучення дитини до національної та світової культури. З метою сприяння
соціальному, духовному, моральному благополуччю, всебічному здоровому
розвитку дитини держава забезпечує їй безкоштовний доступ до
національних духовних та історичних цінностей, досягнень світової
культури шляхом надання можливості користування бібліотечними фондами,
виставковими залами, музеями тощо. З цією метою створюється мережа
спеціальних дитячих закладів культури, закладів позашкільної освіти,
діяльність яких спрямовується на сприяння розвитку індивідуальної та
колективної творчості дітей.

Розробка навчальних програм, що застосовуються в навчальних закладах,
повинна базуватися на найкращих здобутках людства у сфері культури,
засадах моралі та добра, національних духовних традиціях.

Держава сприяє випуску і забезпеченню доступності кіно- та відеофільмів,
теле- і радіопередач, виданню друкованих засобів масової інформації,
розрахованих на дитячу та молодіжну аудиторію, а також поширенню іншої
корисної для культурного розвитку дітей інформації. Забороняється
пропагування у засобах масової інформації культу насильства і
жорсткості, розповсюдження порнографії та інформації, що зневажає
людську гідність і завдає шкоди моральному благополуччю дитини.

2.3. Молодіжні і дитячі громадські організації

Молодіжні та дитячі громадські організації — об’єднання громадян віком
від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на
задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих,
духовних та інших спільних інтересів;

Дитячі громадські організації — об’єднання громадян віком від 6 до 18
років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та
захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних
інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як
повноправних членів суспільства;

Український національний комітет молодіжних організацій — спілка, що
об’єднує більшість легалізованих всеукраїнських молодіжних та дитячих
організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та
севастопольських міських об’єднань молодіжних та дитячих громадських
організацій.

Державна підтримка молодіжних та дитячих громадських організацій
здійснюється в таких формах:

надання молодіжним та дитячим громадським організаціям інформації про
державну політику щодо дітей та молоді;

подання методичної та організаційної допомоги з питань соціального
становлення та розвитку молоді і дітей;

сприяння створенню підприємств, установ і організацій, які надають
послуги молоді та дітям або сприяють зайнятості молоді.

Молодіжні та дитячі громадські організації звільняються від сплати за
державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки. Держава
здійснює підтримку і в інших формах, що не суперечать законодавству
України.

Соціальна робота з дітьми та молоддю – діяльність уповноважених органів,
підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і
форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення
соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку
дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних
інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Сфери та рівні
здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Сферами здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

громадська;

економічна;

освітня;

виховна;

культурна;

оздоровча.

Соціальна робота з дітьми та молоддю, державне управління та контроль у
цій сфері здійснюються на місцевому, регіональному, державному рівнях.
Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з
дітьми та молоддю є:

визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю;

розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм
соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;

створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді,
задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності,не
забороненому законодавством, активної участі в творчій,
культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності;

консультування і надання соціальних послуг,соціально-медичної,
психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів
соціальної допомоги;

здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів
виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання
соціальних проблем;

здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам
негативних явищ та подолання таких наслідків;

розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходів щодо
відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей
та молоді, які зазнали жорстокості, насильства,потрапили в екстремальні
ситуації;

сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об’єднанням громадян,
фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і
проектів;

забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативів умов
життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей та
молоді;

здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового,
матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення
соціальної роботи;

сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

встановлення та зміцнення зв’язків із соціальними службами для молоді за
кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо
адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

2.4. Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні

Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні є:

розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і
створення гарантій для здобуття молоддю освіти,спеціальної професійної
підготовки та перепідготовки;

забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням
економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями
українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх
відродженні і розвитку, охороні та відтворенні навколишнього природного
середовища;

формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму,
готовності захищати суверенітет України;

охорона здоров’я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і
фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували здоровий
генофонд народу України.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної,
економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного
потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається
законодавством України.

3. Правові основи культурологічних змін

Охорона культурної спадщини — комплекс заходів з обліку (виявлення,
наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту,
збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації,
реставрації, реабілітації та музеєфікації об’єктів культурної спадщини;

зони охорони пам’ятки — встановлювані навколо пам’ятки охоронна зона,
зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони
археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим.

Основи законодавства України про культуру визначають правові,
економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні,
регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження
та використання культурних цінностей і спрямовані на:

реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

відродження і розвиток культури української нації та культур
національних меншин, які проживають на території України;

забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких
процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;

соціальний захист працівників культури;

створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Основними принципами культурної політики в Україні є:

визнання культури як одного із головних чинників самобутності
української нації та національних меншин, які проживають на території
України;

утвердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному
житті, орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності,
визнання їх пріоритетності над політичними і класовими інтересами;
збереження і примноження культурних надбань;

розвиток культурних зв’язків з українцями, що проживають за кордоном, як
основи збереження цілісності української культури;

гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з
боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань;

рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та
національної приналежності у створенні,використанні та поширенні
культурних цінностей;

доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та
культурної діяльності для кожного громадянина;

забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення
культурного рівня та естетичного виховання громадян;

заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств,
організацій, громадських об’єднань, релігійних організацій, окремих
громадян; всебічне міжнародне культурне співробітництво;

визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури;

поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку
культури.

3.1. Державні гарантії

Держава гарантує свободу творчості, вільний вибір видів культурної
діяльності. Втручання у творчий процес, цензура у сфері творчої
діяльності не допускаються. В Україні створюються умови для розвитку
літературної та художньої критики, інших форм об’єктивної оцінки.

Діяльністю у сфері культури є:

створення, розповсюдження і популяризація творів літератури та
мистецтва;

збереження та використання культурних цінностей;

естетичне виховання;

організація спеціальної освіти, відпочинку і дозвілля громадян.

Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорській
основі у порядку, визначеному законодавством України про підприємства,
підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об’єднання, а
також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері
культури.

3.2. Соціальні гарантії працівників

Соціальні гарантії працівників у сфері культури. Для професійних творчих
працівників, діяльність яких пов’язана із шкідливим виробництвом,
підвищеним ризиком, загрозою професійного захворювання, постійними
роз’їздами та іншими несприятливими умовами, законодавством України
визначаються особливі умови соціального захисту. Працівники культури,
які працюють у сільській місцевості, селищах міського типу, безплатно
користуються житлом, опаленням і освітленням відповідно до
законодавства. Заклади, підприємства і організації за рахунок власних
коштів можуть встановлювати додатково, крім передбачених законодавством,
трудові та соціально-побутові пільги для працівників культури.

Держава сприяє розвиткові міжнародного культурного обміну. Порядок
здійснення культурного обміну регулюється міжнародними договорами та
чинним законодавством України. Заклади, підприємства, організації і
установи культури, громадські об’єднання та окремі громадяни мають право
самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і
фізичними особами на будь-які форми співробітництва у сфері культури,
брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій та фондів,
здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

3.3. Права нацональних груп і меншинств

Держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних потреб
українців, які проживають за її межами, сприяє організації центрів
української культури і мистецтва, створює спеціальні фонди, проводить
спільні заходи, здійснює підготовку спеціалістів.

F

H

|

~

J Ue L

Oe

~

?

@

B

D

H

J

E

I

I

O

O

???>??

&

??????????івні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до
органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах
управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за
законом.

Українська держава гарантує :

всім національностям права на збереження іх традіційного розселення і
забеспечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе
обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і
культур.

всім народам і національним групам право вільного користування рідними
мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво,
одержання і розповсюдження інформації.

Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону «Про мови » таким чином,
що в межах адміністративнотериторіальних одиниць, де компактно проживає
певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною
мовою.

право своїм громадянам вільного користування російською мовою. В
регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з
державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для
всього населення даної місцевості.

право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну
символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних
обрядах своїх народів.

Пам’ятки історії та культури народів та національних груп на території
України охороняються законом. Українська держава гарантує всім
національностям право створювати свої культурні центри, товариства,
земляцтва, об’єднання. Ці організації можуть здійснуювати діяльність,
спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому
законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет,
журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.
Національні культурні центри і товариства, представники національних
меншин мають права на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.

Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного
походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і
свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення.

Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.
При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава
виходить з того, що вони є невід’ємною частиною

загальновизнаних прав людини.

Громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватися
Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і
територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї,
релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.

До національних меншин належать групи громадян України, які не є
українцями за національністю, виявляють почуття національного
самоусвідомлення та спільності між собою.

Відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами України прав і
свобод, пов’язаних з їх належністю до національних меншин, регулюються
Конституцією України, прийнятими на їх підставі іншими законодавчими
актами, а також міжнародними договарами України.

У Верховній Раді України, в разі необхідності – в місцевих Радах
народних депутатів, діють постійні комісії з питань міжнаціональних
відносин. В місцевих органах державної виконавчої влади можуть
створюватися відповідні структурні підрозділи.

При місцевих Радах народних депутатів можуть утворюватися і
функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з представників
національних меншин. Порядок формування цих органів визначається
відповідними Радами народних депутатів.

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері міжнаціональних
відносин є Міністерство у справах національностей України. При
Міністерстві функціонує як дорадчий орган Рада представників громадських
об’єднань національних меншин України.

Держава гарантує всім національним меншинам права на
національно-культурну автономію: користування й навчання рідною мовою чи
вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через
національні культурні товариства, розвиток національних культурних
традицій, використання національної символіки, відзначення національних
свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі,
мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних
і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить
чинному законодавству. Пам’ятки історії і культури національних меншин
на території України охороняються законом.

Держава вживає заходів для підготовки педагогічних,
культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу
навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод
сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших
країнах.

У роботі державних органів, громадських об’єднань, а також підприємств,
установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення
становить певна національна меншина, може використовуватися її мова
поряд з державною українською мовою.

Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право,
відповідно, обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які
посади до органів законодавчої,виконавчої, судової влади, місцевого і
регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і
організаціях.

Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого
середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про
повернення на теритрію України представників депортованих народів
вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з
іншими державами.

Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати
національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від
своєї національності не допускається.

Кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім’я та по
батькові. Громадяни мають право в установленому порядку відновлювати
свої національні призвіще, ім’я та по батькові. Громадяни, в
національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати «по батькові»,
мають право записувати в паспорті лише ім’я та прізвище, а у свідоцтві
про народження — ім’я батька і матері.

Громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу й
форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і
реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та
створювані громадські об’єднання. Участь або неучасть громадянина
України, який належить до національної меншини, у громадському
об’єднанні національної меншини не може служити підставою для обмеження
його прав.

Державні органи сприяють діяльності національних громадських об’єднань,
які діють відповідно до чинного законодавства. Національні громадські
об’єднання мають право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах
органів державної влади відповідно до Конституції України, Законів про
вибори народних депутатів України і депутатів місцевих Рад народних
депутатів.

Громадяни, які належать до національних меншин, національні громадські
об’єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно
встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та
їх громадськими об’єднаннями за межами України, одержувати від них
допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати
участь у діяльності міжнародних неурядових організацій.

У державному бюджеті України передбачаються спеціальні асигнування для
розвитку національних меншин.

Україна сприяє розвиткові міжнародного співробітництва у забезпеченні й
захисті прав та інтересів національних меншин, зокрема шляхом укладення
й реалізації багатосторонніх і двосторонніх договорів у цій сфері.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за
національною ознакою забороняється й карається законом.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші положення ніж ті,
які містяться в законодавстві України про національні меншини, то
застосовується положення міжнародного договору.

3.4. Музейна політика

Національна музейна політика — це сукупність основних напрямів і засад
діяльності держави і суспільства в галузі музейної справи. Основними
напрямами національної музейної політики є:

збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять
культурну цінність;

повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її
межами;

забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для
ефективної діяльності музеїв;

сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;

підтримка і розвиток мережі музеїв;

забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних
кадрів, їх правовий і соціальний захист;

бюджетне фінансування (у тому числі на дольових засадах) і пріоритетне
матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації державних,
регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи;

забезпечення охорони музеїв;

підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов’язаних
з музейною справою;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.

Законодавство України про музеї та музейну справу базується на
Конституції України і складається з Основ законодавства України про
культуру, цього Закону та інших нормативно-правових актів. Якщо
міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною
Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені
законодавством України про музеї та музейну справу, то застосовуються
правила міжнародного договору.

3.5. Творча спілка

Творча спілка — добровільне об’єднання професійних творчих працівників
відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має
фіксоване членство і діє на підставі статуту. Творча спілка діє на
принципах добровільного об’єднання її членів, які належать до одного
фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і
співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і
методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому
напрямі може бути створено одне або більше добровільних творчих
об’єднань. Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від
органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних
партій, інших громадських організацій.

Основними напрямами діяльності творчої спілки є:

творча діяльність у галузі культури і мистецтва;

розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в
життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів,
виставок, авторських вечорів, прем’єр, фестивалів тощо;

створення умов для творчої праці, підвищення професійного, наукового та
загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховання творчої
молоді, оволодіння нею досягненнями національної та загальнолюдської
культури;

пошук талантів серед молоді та сприяння їх творчому розвитку;

видання газет, журналів, книг та іншої друкованої продукції,створення
кіно- та відеофільмів, аудіовізуальної продукції з метою популяризації
досягнень української та світової культури і мистецтва, творчого доробку
членів спілок;

турбота про правовий, соціальний та професійний захист членів творчої
спілки;

сприяння відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості,
творчому використанню народних традицій у розвиткові культури та
мистецтва, збереженню та збагаченню історико-культурної спадщини та
довкілля, проведенню масових культурно-просвітницьких заходів, а також
утвердженню демократичних, загальнолюдських цінностей;

постійна співпраця з педагогічними та науково-педагогічними колективами
навчальних закладів;

подання допомоги в навчально-виховній роботі педагогічним колективам у
патріотичному, культурному та інтелектуальному розвитку дітей та молоді,
у морально-етичному та естетичному вихованні;

сприяння обміну культурними цінностями, співробітництво між діячами
культури і мистецтва різних країн, національними і міжнародними
організаціями культури та мистецтв;

виховання поваги до історико-культурних цінностей, традицій українського
та інших народів.

3.6. Міжнародний фестиваль

У зв’язку зі вступом України до Міжнародної Ради з організації
фестивалів фольклору й народного мистецтва (СІОFF), відповідно до пп.23,
26 Положення про Міністерство культури і мистецтв України, затвердженого
Указом Президента України від 9 грудня 1995 року № 1136/95, та з метою
упорядкування організації і проведення в Україні культурно-мистецьких
заходів з народної творчості, підвищення їхнього художнього рівня Метою
Міжнародного фестивалю є зміцнення миру й дружби між державами, сприяння
взаєморозумінню та взаємозбагаченню в галузі народного мистецтва та
культури, розвиток аматорського мистецтва та збереження фольклорної
спадщини.

Завданням Міжнародного фестивалю є:

розвиток культури й культурних традицій народів різних країн;п

пропаганда народного мистецтва, звичаєвої та традиційної культури,
фольклорних скарбів;

ознайомлення зарубіжних колективів країн — учасниць фестивалю з
українською культурою, фольклорною спадщиною українського народу;

обмін досвідом роботи колективів, налагодження творчих та наукових
контактів на взаємовигідних умовах;

пропаганда культурних набутків української діаспори, зміцнення
культурних зв’язків з українцями зарубіжних країн.

3.7. Культурно-соціальна програма для Севастополя

Програма розвитку і підтримки української культури у м. Севастополі,
забезпечення функціонування української мови в усіх сферах суспільного
життя міста (далі — Програма) ставить на меті збереження, відродження та
розвиток української культури, а разом з нею — культур національних
меншин, що проживають в місті, забезпечення зростання ролі духовної
сфери у житті людини і на цій основі гармонізацію суспільних відносин та
політичної ситуації в регіоні.

Програма грунтується на врахуванні історичних реалій міста, якими є
багатонаціональний і переважно російськомовний склад населення,
відсутність сталих національних культурно-історичних традицій, намагання
певних політичних кіл загострити в м. Севастополі міжнаціональні
відносини. Це зумовлює зорієнтування Програми на пошук ефективних шляхів
використання наявної матеріальної і культурної бази для виховання у
людей високої духовності, історичної грамотності, почуття національної і
державної спільності.

Мета Програми — сформувати у широких масах населення міста, особливо
молоді, почуття поваги і прихильності до української мови, культури,
мистецтва, закласти міцні підвалини національної свідомості, залучити
севастопольців до активної участі в культуротворчих процесах, що
відбуваються в Україні. Важливим моментом культурно-мовної політики щодо
м. Севастополя є врахування традиційної орієнтації переважної більшості
населення на іншомовну, переважно російського походження, масову
культуру. В зв’язку з цим українська культура потребує пріоритетного
ставлення з боку держави. Особливу увагу слід звернути на молодих і
зовсім юних громадян, естетичні смаки та світогляд яких перебувають у
стадії формування.

Головні пріоритети Програми:

поступове включення м. Севастополя до українського
культурно-інформаційного простору;

переважна орієнтація на дітей та молодь;

розбудова діяльності Українського культурно-інформаційного центру як
провідної державної інституції у впровадженні української мови та
культури в регіоні.

3.8. Культурно-соціальна програма для Киева

Державна програма соціально-економічного розвитку м. Києва на період до
2010 року. Головна мета Програми полягає в припиненні спаду рівня та
якості життя населення міста і створенні умов для забезпечення
подальшого його наближення до рівня столиць високорозвинутих
центральноєвропейських держав за рахунок поступового поліпшення
економічної, соціальної та екологічної ситуації в столиці, виходячи з
реальних можливостей та спираючись переважно на власні сили.

Основними завданнями Програми є забезпечення:

прогресивних структурних перетворень в економіці міста;

стабілізації та нарощування обсягів виробництва;

технічного переоснащення та модернізації виробництва розвитку новітніх
наукоємних технологій;

підтримки вітчизняних виробників, розвитку підприємництва та створення
сучасної ринкової інфраструктури;

ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів;

раціоналізації міжрегіональних економічних зв’язків;

сприятливих умов зовнішньоекономічної діяльності;

залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку міста;

поліпшення архітектурного вигляду столиці;

прискорення розвитку соціальної інфраструктури;

розв’язання гострих соціальних проблем, створення умов для соціальної
злагоди і спокою;

стабілізації екологічної ситуації та створення надійної системи
регіональної екологічної безпеки;

формування високорозвинутої індустрії відпочинку і розваг;

збереження і відновлення пам’яток матеріальної та духовної культури.

Висновки

За період незалежності України зробила значний прорив у галузях:
культури, соціальної політики.

Освіта , як перша “сходинка” у заснуванні культурної людини зазнала
значних змін. З моменту проголошення незалежності розширився спектр
освітніх закладів (ліцєї, гімназії, коледжи, спеціалізовані дитячі
дошкільні заклади). Сьогодні у багатьох учбових закладах на рівні з
українськими викладачами, читають свої лекції професори з різних країн
світу. Це дає можливістьУкраїні розвиватися з усім світом, а також
проявити себе у міжнародній творчій (і не тільки) діяльності.

Багато программ підтримують впровадження і розвиток української мови.

Для дітей і молоді створені усі умови для розвитку свого творчого
потенціалу. Цьому свідчать числені фестивалі, виставки, конкурси.

У творчих особистостей з”явилось більше можливостей виставляти свої
роботи на розсуд українському глядачеві та іноземцям. Вони отримали
гарантоване законом право об”єднуватися у творчі спілки для розвитку
свого творчого потенціалу.

Отримали на розвиток своєї культури меншини в Україні.

Релігія більше не є “опіумом для народа”. Кожен має право вірити в те,
що (кого) вірить.

Література

Конституція України

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження програм розвитку
і підтримки української культури у м. Севастополі” від 06.11.1997 зі
змінами та доповненнями на 16.01.2003р

Постанова Кабінету Міністрів України “Про Державну програму
соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010р.” від
15.12.1997 зі змінами та доповненнями на 16.01.2003р

Наказ Міністерства культури і мистецтв “Про затвердження Порядку
організації і проведення в Україні Міжнародних фестивалів народної
творчості” від 06.08.1998р

Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм
економічного і соціального розвитку України”

Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в
Україні” від 05.02.93 зі змінами та доповненнями на 16.01.2003р

Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21.06.2001р

Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” від
01.12.1998р. зі змінами та доповненнями на 16.01.2003р

Верховна Рада “Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992
зі змінами та доповненнями на 16.01.2003р

Верховна Рада “Декларація прав національностей України” від 01.11.1991
зі змінами та доповненнями на 16.01.2003р

Закон України “Про охорону культурної спадщини”

Закон України “Про державну допомогу сім”ям з дітьми” від 21.11.1992 зі
змінами та доповненнями на 16.01.2003р

Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25.06.92

Закон України “Про державну допомогу сім”ям з дітьми” 21.11.92

Закон України “Про охорону дитинства” 26.01.2001

Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”
01.12.1998

Декларація прав національностей України 01.11.1991

Постанова Кабінету Міністрів Українни “про Затвердження Програм
розвитку і пітримки української культури у м.Севастополі” від 06.11.1997

Постанова Кабінету ИМіністрів України “про Державну програму
соціально-економічного розвитку м.Києва на період до 2010 від 15.12.1997

PAGE 1

PAGE 27

Похожие записи