.

Організація дозвілля людей похилого віку: вітчизняний та зарубіжний досвід (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
501 5199
Скачать документ

Реферат на тему:

Організація дозвілля людей похилого віку: вітчизняний та зарубіжний
досвід

 

В останні роки спостерігається ускладнення процесів пристосування груп
людей, які старіють, до вимог науково-технічного розвитку, зниження
потенціалу здоров’я пенсіонерів, загострення екологічних проблем. Разом
з тим стрімкість і глибина соціокультурних проблем не могли
не позначитись на зміні статусу літніх людей в культурі. Зміщуються
соціальні ролі людей похилого віку; в суспільній свідомості старість
частіше стає періодом хвороб, фізичної та інтелектуальної немочі;
формуються невірні стереотипи, і цілі покоління виростають упередженими
проти старості та ін. Відношення до різного рода «маргінальних груп»
завжди було критерієм гуманності, морального здоров’я народу. Втім,
як відзначав Ж.П.Сартр, культура нікого і нічого не рятує
і не виправдовує. Але вона — справа рук людини, в культурі вона шукає
своє відображення, в ній вона пізнає себе, тільки в цьому критичному
дзеркалі вона може побачити своє обличчя (4, с. 18).

В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, в останні десятиріччя
значно зросла частка людей похилого віку. До старшого покоління сьогодні
належить кожний п’ятий (7) (за класифікацією ВОЗ: 60–74 — люди похилого
віку; 75–89 — старі; 90 років і більше — довгожителі) (5). За даними
Інституту демографії в Україні нараховується 11 млн. людей похилого
віку (6).

Сьогодні склалась ситуація, коли для багатьох людей праця втратила свою
суспільну значимість, так само і суспільне визнання праці і трудових
досягнень втратило сенс. Для багатьох груп населення (особливо для людей
похилого віку) праця втратила значимість і як засіб самоствердження
та самореалізації. Тому в цих умовах дозвілля розглядається як один
з важливих засобів реалізації сутнісних сил людини, як самоцінна
суспільна сфера, спрямована на відновлення і розвиток фізичних,
психоемоційних, інтелектуальних сил людини, на самореалізацію
її потенціалу, на задоволення різноманітних потреб.

Першим, хто визначив компенсаційну функцію дозвілля і дозвіллєвої
діяльності, функцію суб’єктивної свободи проти вторгення соціального
оточення, був Д.Рісмен. На його думку, вільний час надає зовнішньо
детермінованому типу можливість повернутися до самого себе, стає
джерелом його індивідуалізації й автономізації. Багато західних
дослідників розглядають вільний час як засіб компенсації дійсності.
До них належать французькі теоретики сюрреалізму (Ж.Батай, Р.Кейса),
неофрейдисти (В.Райх, Е.Фромм, Г.Маркузе), американські соціологи
(Е.Мейо, М.Мід, М.Ловенштейн), сучасні французькі
соціологи (Ж.Дюмазед’є, Каплан, А.Турен, А.Моль, А.Лефевр).

Як правило, з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів,
зменшуються фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше
(близько 8 годин в день). Втім, несприятливі умови і низька якість життя
в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися,
в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні
потреби відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє
незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність
посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу
у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає
за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом
і сенсом. Дослідження показують, що потреби «молодих пенсіонерів» мало
чим відрізняються від потреб працюючого населення. Підкреслимо,
що функціональне призначення культурно-дозвіллєвої сфери відбиває
наявність відповідних потреб, а також міри усвідомлення
соціально-культурними групами, окремими особистостями необхідності
використовувати рекреативно-розвиваючий потенціал дозвілля. При цьому
дозвіллєві потреби тісно переплітаються з основними групами інших
потреб, таких як фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби. Втім,
не можна не погодитись з тим, що голодна, хвора і самотня людина,
що не має постійного житла, думає не про організацію дозвілля, а про
те, як покращити свій життєвий стан. Проблема дозвілля у багатьох літніх
людей виникає, коли рівень мінімального матеріального стану є вже
досягнутим. Хоча опитування показали, що 95% французьких пенсіонерів
вважають, що вміють розпорядитись вільним часом всупереч браку
матеріальних коштів (2) (звісно, може виникати питання про відмінність
понять «мінімуму» в різних країнах).

Економічні проблеми позначаються на рівні культурної активності літніх
людей. Обстеження в Таганрозі показують, що пенсіонери в 4 рази рідше
відвідують кіно і в 6 разів — театр, ніж працюючі люди
(7). За свідоцтвом англійської соціологічної статистики, лише
5% пенсіонерів у віці від 65 років ходять у кіно, 15% — відвідують клуб,
і 40% — проводять відпочинок поза домом (1).

Проблема соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності
та знехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола
спілкування, порушення стійких соціальних зв’язків; виникає проблема
культурної відчуженості.

Іноді трагедія людини починається з того, що вона свою відчужену природу
сприймає як звичайну, істотну для людської природи. Так простіше жити
і не думати про власну біду. Тут доречно згадати ідею Е. Фромма про
первинно суперечливу природу людини. Бо основи «людського» закладені
не в її особливій специфічній природі, а в умовах існування в оточуючому
середовищі, у можливостях перетворювати його.

А зниження соціальної активності людей похилого віку пов’язано
не стільки з віком, скільки з іншими факторами (фізичною неміччю,
бідністю, душевним розладом). Ступінь активності може залежати від
близькості об’єктів культури і спілкування. Самотність являє собою
серйозну загрозу спокою літньої людини і завдає удару по самолюбству.
Дана ситуація часто призводить до трагічних наслідків. Так, наприклад,
за один місяць в Москві «добровільно» пішли з життя, іншими словами —
покінчили з собою 32 літні людини та 12 інвалідів (7). У Франції на 100
тис. людей приходиться 124 самогубства пенсіонерів старше 70 років (3).

Але старість, на думку французького дослідника в галузі соціології
вільного часу Ж. Дюмазедьє, «не повинна віднині зводитись до пасивного
чекання смерті у спальні» (2). Рішення проблеми адаптації до старіння
бачиться, перш за все, у активному залученні самотніх літніх людей
у процеси спілкування. Вважається, що соціальна взаємодія й підтримка
інших, необхідні для душевного здоров’я людей похилого віку, мають
підкріплюватися створенням певного середовища. Середовища, де може
відбуватися така взаємодія, особливо між старшими і молодшими
поколіннями. Психологічна підготовка такого роду широко розповсюджена
у Німеччині і є складовою програми «Перехід до старості». «Реабілітація»
старості, здолання колишньої недооцінки життя в похилому віці,
застарілих стереотипів сприйняття старих людей є сьогодні важливим
завданням для суспільства в цілому і культурно-дозвіллєвої сфери
зокрема.

Загальні права людей похилого віку сформульовано в Міжнародній
декларації прав людини, Європейській Конвенції про захист прав
і основних свобод людини, Деклараціях ООН, ЮНЕСКО, ВООЗ. Було прийнято
законодавчі акти про людей похилого віку і в Україні. Особливого
значення для визначення прав і обов’язків людей похилого віку,
відповідальності держави, благодійних організацій, приватних осіб мають
закони «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту»
(1993), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991)
та ін.

В дійсності же реальної геронтологічної політики у нас поки що не існує,
як і не існує реальної культурної політики, орієнтованої на людей
похилого віку.

Система соціально-культурного обслуговування поділена сьогодні на два
основних сектори — державний і недержавний. Це — обласні, муніципальні,
районні управління і відділи культури. Недержавними формами
соціально-культурного обслуговування займаються суспільні об’єднання,
в тому числі професійні асоціації, благодійні та релігійні організації.
Виконуючи «соціально-культурне замовлення», суспільні формування шукають
конкретні шляхи виходу суспільства з серйозної політичної, економічної
та духовної кризи. За функціональною ознакою ці формування можна
класифікувати: перша група — державні і суспільні служби соціального
захисту і соціальної допомоги, друга група — багаточисленна мережа
центрів і служб соціально-медичної реабілітації, третя група — центри
і служби психологічної допомоги, четверта група – державно-суспільна
система утримання і виховання, п’ята — неформальні групи
та об’єднання різних соціальних і вікових груп, шоста — товариства
та асоціації професійних працівників соціальної сфери, сьома —
товариства та об’єднання осіб, які потребують соціальної допомоги
і підтримки, восьма – різноманітні навчально-розвиваючі
та соціально-просвітницькі центри й інститути.

Потужною соціальною, правовою, медико-реабілітаційною, психологічною
та культурницькою діяльністю займаються Фонд соціального захисту
ветеранів Великої Вітчизняної війни (створений відповідно до указу
Президента України від 20. 04. 1995.), Всеукраїнська благодійна
організація інвалідів та пенсіонерів «Обличчям до істини»,Спілка
колишніх в’язнів фашизму-жертв нацизму, Громадська організація «Турбота
про літніх в Україні», Благодійний фонд «За виживання» (працює вже
12 років), Благодійний фонд «Ветеран преси», Громадська організація
«Асоціація психодрами», Союз організацій інвалідів України, Київська
організація незрячих юристів, Товариство Червоного хреста України
(здійснює 10 цільових гуманітарних програм), Союз православних братств
України, Ліга розвитку людини, Громадська фізкультурно-оздоровча
і реабілітаційна організація інвалідів ЧАЕС «Здравобор» та ін.

Так, Українське товариство глухих (існує з 1926
р.) є організаційно-методичним та інформаційно-реабілітаційним центром
з обслуговування інвалідів по слуху, яких у Києві близько 5 тис. (всього
60 тис. членів УТОГ, які мешкають в Україні). До структурних підрозділів
культурного центру УТОГ відносяться: професійний театр нечуючих
(30 р.), 32 роки існує музей історії глухих України, бібліотека
з книжковим фондом понад 28 тис. примірників, картинна галерея нечуючих
художників, літній майданчик з рекреаційною зоною для відпочинку
і спілкування, телекомунікаційний центр з функціональними можливостями
у трьох залах центру та ін. У Центрі працюють більше 30 творчих
об’єднань, клубів за інтересами, в які входять нечуючі художники,
туристи, шахматисти та ін. Українське товариство сліпих (існує з 1925
р.) здійснює соціально-трудову та медичну реабілітіцію незрячих.

Спілкою Самаритян України створено Центр соціальної допомоги,
де надається всебічна допомога та здійснюється інноваційна практична
діяльність у сфері соціального захисту малозахищених верств населення.
Впроваджено новий проект «Мобільна швидка допомога». За даними
досліджень Інституту Геронтології АМН, 12% всіх людей похилого віку
та 25–30%  старих людей прикуті до ліжка (5). Так, лише в Києві державні
соціальні служби обслуговують 50 тис. людей на дому.

Проблеми організації вільного часу людей похилого віку та реалізації
їх рекреаційно-розвиваючого потенціалу є актуальними сьогодні для
багатьох розвинених країн світу. Так, починаючи з 1990 р. населення
людей похилого віку в Америці збільшилося більше, ніж втричі,
з 1% в 1900 до 12,8%  (33,9 мільйона в 1996 (за даними ААRР і Управління
зі справ старіння, 1997). Передбачається, що в період 2010 — 2030
р.р., населення віком від 65 і старіше сягне 75% (більше, ніж
69 мільйонів). Оскільки населення в Америці продовжує старіти, мають
відбутися функціональні зміни в структурі життєдіяльності людей, побуту,
сім’ї, роботи і дозвілля. І помітну роль у цих процесах відіграють
державні і недержавні, в т. ч. громадські, неприбуткові, благодійні,
комерційні та релігійні організвції.

Метою Управління зі справ старіння (АОА) є вплинути на свідомість
американців, наголошуючи на ціннісному внеску людей похилого віку,
створюючи всебічні громадські служби і домашні центри, здійснюючи
контракти з багаточисленними державними, громадськими, комерційними
групами, благодійними організаціями. За участі АОА було підписано Акт
про людей похилого віку, здійснено дослідження в цій галузі,
організовано демонстрацію результатів, створено різнобічні тренувальні
програми, запроваджено комп’ютерну мережу з проблем віку, проведено
конференцію в Білому домі.

Національний інститут проблем старіння Америки досліджує біомедичні,
соціальні, психологічні аспекти збереження здоров’я літніх людей,
здійснює громадське навчання. Результати досліджень запроваджуються
в релаксаційних, рекреаційних, терапевтичних програмах.

Національна корпорація громадських служб дбаючи про підвищення освіти
громадян, суспільну безпеку, потреби у відновленні здоров’я літніх
людей, незважаючи на вік, наймає людей для участі в роботі громадських
служб. Управління здійснюється як по вертикалі, так і по горизонталі
на національному, регіональному, муніципальному рівнях. До структури
Національної корпорації відносяться Національна корпорація людей
похилого віку, Волонтерська служба Америки (VISTA), Національна
громадянська суспільна корпорація (NCCC), Організація освіти і служіння
Америці. Вони проводять волонтерські програми для літніх людей і тих,
хто вийшов на пенсію, програми догляду за літніми людьми, партнерства
і спілкування пенсіонерів, адаптації і реабілітації літніх людей,
демонстраційні і тренувальні програми, тренінги спілкування і формування
нових ціннісних орієнтацій.

Під егідою організації «Покоління разом» (Generations together)
проводяться програми спілкування для зрілих людей, волонтерська програма
«Школа для літніх міських жителів» (SCSVP), програма «Відновлення
мистецьких ресурсів» (ARP), «Друзі сім’ї», тренувальні програми.

Намагаючись налаштувати стосунки між молодшим і старшим поколіннями
організація «Об’єднання генерацій» (Generations United) здійснювала
спільні проекти партнерського будування споруд, відкрила коледж для
молоді і літніх людей, організувала програми взаємного наставництва
і керівництва людей похилого віку і дітей, піклування людей похилого
віку про дітей з особливими потребами (інвалідами), навчальні курси
перепідготовки, молодіжні служби опікування пенсіонерами. Участь
в спільних проектах беруть також Американська Асоціація пенсіонерів
(ААRР виникла в 1958 р.) і Дитяча ліга загального добробуту Америки
(CWLA).

Програми по виробленню нового позитивного мислення і цілеспрямованості
для людей «третього» віку, нових оцінок і взаємної поваги між молоддю
і літніми людьми, проект «Перехресний вік», ЕСНО (літні люди і діти
допомагають одне одному), програма дитячого розвитку на ігрових
майданчиках під керівництвом дорослих, старших 55 р., програма підтримки
девіантних сімей і сімей з дітьми-інвалідами з боку пенсіонерів та інші
розробляються, впроваджуються і аналізуються Центром інтеграційного
навчання. При сприянні Центру створено аматорський театр різних
поколінь, гурток «Бабусині онуки» (адаптації, соціалізації дітей,
вихованих переважно бабусями і дідусями), програми навчання літніх
імігрантів англомовними студентами, наставництва літніх людей над
«важкими» підлітками, спортивно-оздоровчі, рекреаційні програми для
літніх людей.

Недарма, як відмічає G.Godbey, трудові війська потребують талантів
і здібностей літніх людей, а дозвілля пенсіонерів потребує уваги родини,
особливо дітей.

Національна Асоціація рекреації і парку (NRPА) маючи понад 100-літню
історію (заснована в 1898 р.), продовжує свою культурницьку
і просвітницьку діяльність з людьми похилого віку. Розробляючи різні
напрямки розвитку сфери дозвілля, рекреації і парку NRPА створює потужні
програми, проекти. Так, при сприянні NRPА було затверджено Національну
програму «Здоровий спосіб життя — здоровий стиль життя» (Аctive living /
Heathy lifestyles), Національну програму «Дослідження для здоров’я»
(Research for health), просвітницькі програми та ін. (11).

Впродовж 1997 р. Національною Асоціацією рекреації і парку було
розроблено і здійснено 312 просвітницьких програм, з яких: 218
навчальних курсів, 13 рекламних курсів, 10 спеціалізованих майстерень,
8 вечірніх шкіл, в т. ч. для людей «третього віку» й осіб з обмеженими
можливостями, — про що доповідалось на Конгресі NRPА і представлено
на виставці «Просвітницькі і навчальні курси» (Exposition Education and
training sessions) (10).

Система нових суспільних відносин вносить серйозні корективи в цілі
і зміст культурно-дозвіллєвої діяльності, яка здійснюється
в інституціональних і неінституціональних формах. Втім, такі функції
культурно-дозвіллєвої діяльності як розвиваюча,
інформаційно-просвітницька, комунікативна, культурно-творча,
рекреаційно-оздоровча зберігають свою актуальність в змісті
культурно-дозвіллєвих програм для людей похилого віку. Але дослідники
відмічають той факт, що культурно-дозвіллєвий потенціал пенсіонерів
перевищує їх дозвіллєву кваліфікацію. Вибір видів активності неоднаковий
і визначається соціальною належністю, рівнем культури, зручністю
розташування закладів культури та багатьма іншими факторами. У процесі
дозвіллєвого залучення людей похилого віку до духовних цінностей
відбувається цілеспрямований розвиток основних особистісних
потенціалів – пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого,
комунікативного (8). Втім в останні десятиріччя зменшується частка
інституціональних форм дозвілля в структурі культурної діяльності
населення, і одночасно збільшується частка домашніх форм цієї
діяльності, що є до речі загальносвітовою тенденцією. До того ж, в силу
різних умов, пов’язаних також зі станом здоров’я, розривом з усталеним
колом спілкування в зв’язку з виходом на пенсію, складностями
у взаємовідносинах літніх людей з урбанізованим оточенням, зростає
кількість тих, хто стомлюється від людей, важко з ними сходиться,
потребує самотності — приблизно кожний четвертий. Особливе місце
в дозвіллєвих уподобаннях людей «третього віку» займає телебачення.
Найбільший інтерес у них викликають художні фільми і варьєте.
Телебачення відкриває доступ не тільки до видовищних видів мистецтва,
а й до різноманітних джерел інформації та знань. А широке використання
в діяльності засобів масової комунікації «зворотнього зв’язку»
(наявності великої кількості «контактних телефонів», працюючих в прямому
ефірі і т. ін.) роблять людину активним учасником поточних подій,
залучають її до обговорення тих чи інших проблем, створюють атмосферу
довіри і «включеності». Хоча, певною мірою, це є тривалим спілкуванням
із штучним середовищем. Найбільш вимогливими у відборі телепрограм,
на думку Р. Сю є представники вищих кол суспільства.

А тривалість перегляду телепередач серед пенсіонерів становить 21 год.
на тиждень (3). Згідно проведених соціологічних досліджень, пересічний
американець проводить щодня 3 год. 46 хв. за переглядом телепрограм,
що становить 52 доби на рік. Дізнавшись про результати досліджень,
7 мільйонів американців почали значно менше уваги приділяти телебаченню.
Тим більше дослідження, яке проводилось в квітні 1999р. національною
неприбутковою організацією TV-Free America, проходило під гаслом «Вимкни
телевізор, ввімкни життя» (14). Але, домашня матеріальна база
не вичерпується лише технічними засобами масової інформації. Сьогодні
є можливість для комплектування особистих бібліотек і фонотек, домашніх
кінотеатрів, придбання спортивного інвентарю та іншого дозвіллєвого
«обладнання».

В цілому специфіка домашньої матеріальної бази дозвілля обумовлюється
наступними факторами: по-перше, рівнем матеріальної забезпеченості, яка
вимірюється величиною прибутку, який приходиться на одного члена
сім’ї, величиною прибутку, який визначається в бюджеті
сім’ї на культурні потреби, життєвим і майновим станом; по-друге,
суб’єктивними особливостями сім’ї — її складом, віком, станом
здоров’я, освітньо-кваліфікаційним рівнем, інтересами, ціннісними
орієнтаціями і дозвіллєвими перевагами кожного члена родини, сімейними
традиціями, характером міжособистісних відносин і т. ін.

Проте, обмеження дозвіллєвої діяльності лише пасивними формами
експлуатації суперсучасних аудіовізуальних засобів і систем не сприяє
реалізації в повній мірі рекреативно-розвиваючого потенціалу у дозвіллі
людей похилого віку. З іншого боку, вдома є всі можливості проводити
вільний час за рахунок занять хоббі, художньою і прикладною творчістю,
сумісних сімейних ігор, свят, соціально значущого спілкування (якщо мова
йде не про нуклеарні сім’ї).Відмінності у практичній дозвіллєвій
діяльності проявляються за ознакою статі. Так, наприклад, майстрування,
будівничі роботи, садівництво в основному практикуються чоловіками;
шиття, плетіння, гаптування, кулінарія, як правило, — сфера жіночого
дозвілля (2). Вчені підрахували: людина на дозвіллі може вибрати собі
предметну діяльність з 600 видів, типів і форм. Це розширює,
як ми бачимо, межі домашнього дозвілля, але й ускладнює діяльність
установ культури, які самі можуть запропонувати до 200 різних форм
культурно-дозвіллєвої діяльності.

Дозвілля пенсіонерів, які з тих чи інших причин не проживають вдома, має
особливий характер. Люди, які втратили здатність самостійно пересуватися
і потребують постійного догляду, часто потрапляють у будинки-інтернати
(в Україні виділяється 300 грн. на утримання, з них 120 грн.
на харчування у будинках-інтернатах). За даними соціологічних
досліджень, найбільш розповсюджені причини, за якими люди похилого віку
потрапляють у будинки-інтернати, це самотність (48,8%), незадовільний
стан здоров’я (30%), конфліктна ситуація в сім’ї та ініціатива родичів
(19%) (5).

Піклування про старість батьків має бути завжди, у всьому, за будь-яких
обставин. Гріх покидати батьків у нещасті, у хворобливому стані,
не лікувати їх, відмовляти у їжі, одязі, приміщенні, — переконує архім.
Мелхіседек (Олександр Худошин), — скаржитись на важкість їх утримання,
виявляти невдячність та неприродну жорстокість. Соромно — кидати
безпомічних батьків (9). Проте деякі діти кидають власних батьків,
і ті опиняються у будинках-інтернатах, або взагалі на вулиці. І тоді
чужі люди, держава починають піклуватися про хвору, немічну людину,
виявляти та задовольняти її потреби, допомагати пристосовуватися
до нового середовища, інших умов життя.

В будинках-інтернатах загального типу (для старих людей та інвалідів)
проводиться робота з соціально-психологічної адаптації людей похилого
віку до нових для них умов, самоідентифікації особистості. Вивчаються
їх особливості, звички, інтереси, установки; їх потреби у трудовій
зайнятості; переваги у змістовному дозвіллі тощо. Спеціалісти галузі
«терапії рекреацієй» визнають, зокрема, що одним із засобів такої
терапії може стати перебування в колі найбільш пам’ятних предметів
(речей), реліквій. Особливі речі та майно з їх символічним значенням
та асоціаціями можуть допомогти старим людям пристосуватись до нового
оточуючого середовища, полегшити адаптацію, забезпечити комфортність
перебування, почуття належності і цілісність інтегрованої особистості.
Виділяють загальні та особистісно-характерні категорії значень, які
мають відношення до особливого майна. Часто літні люди ідентифікують
себе з дорогими для них речами та майном (фотографіями, виробами
релігійного характеру, коштовностями, меблями, зразками візуального
мистецтва та ін.). Досвід вивчення проблем старих людей, які проживають
в будинках-інтернатах, показує більш високе задоволення життям у тих,
хто зберігає деякі предмети і речі. Виникають форми спілкування, які
раніше не практикувалися. В центрах опіки США вже стало традицією
створювати спеціальні виставкові вітрини в кімнатах активного
відпочинку, де особливі речі є доступними для огляду і в той же час
надійно захищені. Вони використовуються під час спільної діяльності
людей похилого віку, їх активного відпочинку, а також для оцінки цього
досвіду.

Альтернативою будинкам-інтернатам слугують спеціальні житлові будинки
для самотніх людей похилого віку та подружніх пар з комплексом служб
соціально-побутового призначення (магазином, їдальнею, пральнею,
медичним кабінетом з цілодобовим обслуговуванням). У 1993
р. нараховувалось 106 таких будинків, з них у Києві — 8. В таких
будинках людина проживає у власній оселі (хоча її не можна успадкувати)
і має більше можливостей для спілкування з колом добре знайомих,
таких же літніх людей. Це надає можливості урізноманітнювати форми
проведення дозвілля людей похилого віку.

Так, мешканці будинку для самотніх людей, що по вулиці Чорнобильській
м. Києва, створили власний город на ділянці поряд з будинком. Потім
вирішили провести виставку городини, що була вирощена власноруч.
Невдовзі виставки стали традиційними. На вишитих рушниках розкладались
морква, буряк, капуста, цибуля, часник, зелень — і виставка
перетворювалась у своєрідний конкурс майстерності господарів. Під час
виставок майстри і майстрині-господині діляться своїми секретами,
спостереженнями, досвідом, створюючи вже клуб за інтересами. До того ж
вирощені овочі є істотним додатком для харчування людей похилого віку.
З ініціативи мешканців проводяться вечори довголіття, на які
запрошуються медичні працівники будинку, де зустрічаються як подружні
пари, так і літні одинаки.

Новий підхід до складного процесу розвитку особистості, розвитку
її особистісних потенціалів допомагає розставити більш точні акценти
в розумінні природи і сутності сучасної культурно-дозвіллєвої
діяльності. Зусилля педагога-організатора, менеджера дозвілля сьогодні
спрямовані на створення умов для оптимального розвитку різних соціальних
груп. Особливе місце посідає робота з пенсіонерами, інвалідами. Очевидно
тут ми виходимо за межі власне вільного часу і втручаємось в інші сфери
суспільного життя.

В загальній системі культурно-дозвіллєвої практики все більшу значимість
набувають на сучасному етапі проблеми розвитку культурно-дозвіллєвого
потенціалу інвалідів в діяльності і через діяльність. Не можна забувати,
що будь-який ровиток, зміна особистості — це перш за все зміна в змісті
й структурі її культури. Діяльність при цьому сприяє перетворенню
культури із зовнішньо-предметної в індивідуальну суб’єктивну форму.
Втім, діяльність базується на усвідомлених потребах особистості.

На думку бельгійського психолога Ж. Нюттена, категорія потреб зазначає
не стан організму, але динамічні форми («паттерни») зв’язків людини
з її оточенням. Мова йде про сукупність особливих біохімічних
(інстинктивних) і психічних (емоційних і когнітивних) відносин організму
до середовища, «его» до «світу» (4).

Педагог-організатор дозвілля може виступати в ролі своєрідного «містка»
між внутрішнім світом особистості і впливом зовнішнього світу. Він
прагне впливати на свідомість і поведінку особистості, враховуючи
її потреби та інтереси. Саме інтереси стають в певній ситуації
своєрідними важелями, завдяки яким ми маємо можливість здійснювати вплив
на практичний образ життя людини, створювати умови для реалізації
її потенціалу, підносити рівень потреб. Діяльність, яка виникає
на грунті пізнавальних і культурно-творчих інтересів, як правило
відрізняється високою емоційною насиченістю, яка проявляється у формі
особливого ставлення до цілей, предметів, процесу, інших учасників
любительських занять і т. п.

Загалом будь-який з цих елементів діяльності можна перетворити
у важливий особистісно-формуючий чинник, але за умови, що організатори
дозвілля самі набули високого рівня не тільки педагогічної,
а й загальної культури. Такі поняття як медіатор та аніматор доречні
в професійній характеристиці сучасного спеціаліста галузі дозвілля.
Медіатор — тому, що він виступає своєрідним посередником в системі
«людина — культура», а аніматор — тому, що стимулює важливі
в педагогічному плані процеси самовдосконалення особистості. На думку
одного з теоретиків «культурної демократії», французького вченого Ж.
Дюмазед’є, культура повинна розглядатися як спосіб життя, спілкування
і взаємодії людей. Пояснюючи своє розуміння соціокультури, він пише:
«політичні активісти прагнуть перетворити суспільні інститути, активісти
в галузі соціокультури спрямовують свої зусилля на перетворення людей».
Функція соціокультури в суспільстві — сформувати у громадській думці
повагу до гідності кожної особи, забезпечити право кожної людини
на самореалізацію засобами культури.

Література

Досуговая деятельность людей «третьего возраста» // Культура
в современном мире: опыт, проблемы, решения. Инф. сб. — Вып. 1. —
М., 1993. — 60 с.

Дюмазедье Ж. Культурная революция свободного времени (реферат книги) //
Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Инф. сб. — Вып.
2. — М., 1991. — 92 с.

Концепция видов и функций досуга в монографии Роже Сю «Досуг» //
Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Науч.-информ.
сб. — Вып. 3. — М.: РГБ, 1995. — 128 с.

Орлова Э.А.  Введение в социальную и культурную антропологию. —
М.: МГУК, 1994. — 214 с.

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок.  —
М.: Инфра — М, 1999. — С. 214.

Петрова І. В. Особливості організації дозвілля у клубах людей похилого
віку // Організація культурно-дозвільної діяльності в клубних закладах
розвинених зарубіжних країн. — К.:УЦКД, НПБ, 1998. — 51 с.

Проблемы культуры маргинальных груп: Организация культурной деятельности
пожилых людей // Культурно-просветительная работа. Любительская
деятельность в сфере досуга. — Вып. 2. — М., 1989. — 20 с.

Стрельцов Ю.А.  Социально-культурная деятельность на современном этапе:
тенденции и перспективы развития //Культурология: новые подходы:
Альманах — ежегодник. №3–4. — М.: МГУК, 1998. — С.68.

Худошин А. О старцах, «старицах» и старости. — М.: Благовест, 2004. —
286 с.

A message from NRPA: Public policy, national programs, national awards,
professional development // Park and Recreation. — 1998. — December. —
P. 80 — 91.

Intergenerational web sites and Resources / F. McCuire, J. M. McDonald
// Parks and Recreation. — June. — 1998. — P. 28 — 33.

Local Parks and the health of older adults: results of an exploratory
study / L.Payne, B.Orsega-Smith, G.Godbey // Park and Recreation. —
1998. — October. — P. 64 — 70.

NRPA representative maintaining momentum // Parks and Recreation. —
1999. — January. — P. 2.

Tune in, turn of //Parks and Recreation. -1999. — March. — P.30.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020