Коломийський інститут

Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника

Ораторські мистецтва Греції

Підготувала студентка групи Пс-1

Бортник Наталія

Коломия

2000

План

Зародження красномовства.

Художня майстерність Лісея.

3. Ісократ – вчитель риторики.

4. Демосфен – один із самих видатних ораторів давнини.

1. Зародження красномовства. Ще в ранню епоху розвитку громадського
життя в Греції ораторське мистецтво займало важливе місце.

Одісей, Нестор, Фенікс у Гомера були ораторами героїчного століття і
вимовляли переконливі промови, що робили сильний вплив на слухачів.

З розвитком державності, особливо після греко-перських війн, коли в в
вв до н.е. у результаті політичної боротьби підсилився вплив
демократичної партії, пожвавилася діяльність народних мас у внутрішньому
житті грецьких передових полісів. У зв’язку з цим розвивалося й
ораторське мистецтво — красномовство.

Практичне застосування ораторське мистецтво вперше одержало в Сицилії.
Батьком риторики і вчителем софіста-оратора Горгія Аристотель називає
Емпедокла з Агрігента.

У Сицилії вже намітилися основні види ораторського мистецтва, що
одержали поширення в Афінах у в в. до н.е. Це насамперед політичне
красномовство, прославлене іменами Фемістокла іи головним чином,
Перікла. Збереглися свідчення древніх поетів, що говорять про Перікла як
про олімпійця, красномовство якого було подібно грому і блискавки. Не
менш поширене було судове красномовство. Існує думка, що вигнання
тридцятьох тиранів викликало таку масу протестів проти незаконно
захопленого майна, що з’явилася необхідність у створенні керівництва для
опису судових промов.

Третій вид ораторського мистецтва — эпідектичне, урочисте красномовство,
у котрім особливо митецький був Горгій. Його звернення, що грали роль
політичних памфлетів, відрізнялися барвистим стилем, буяли алітераціями,
антитезами, значеннєвим протиставленням, метафорами. Поділи промови на
рівні частини, протипоставлені за змістом, із подобою рими наприкінці,
відомі в античній літературі як горгієві риторичні фігури.

Эпідектичні красномовство застосовувалося при виголошенні надгробних
промов, як це практикувалося, наприклад, на щорічних поминальних
торжествах на честь полеглих воїнів під час греко-перської війни.

Зазначені три види ораторського мистецтва не розвивалися незалежно один
від одного. Горгій був відомий як представник епідектичного
красномовства і водночас як укладач захисних промов. Перікл — політичний
оратор, вимовляв і панегірики, а Антіфон, судовий оратор, — політичної
промови.

Створювалася наука про ораторське мистецтво — риторика. Творцями
риторики вважають софістів, що мали одну мету — переконувати. Це
називалося «змушувати гірший аргумент здаватися кращим» і виходило з
принципу: «Міра всіх речей — людина». Кожна судово-політична промова
повинна була перебувати з вступу з викладом суті даної справи для того,
щоб заздалегідь уплинути на суддю. Розповідь про події, зв’язаних із
справою, випливає безпосередньо за вступле-

нням. Головна мета розповіді — змусити суддю повірити в правдоподібність
фактів, що залежало винятково від мистецтва оратора, що вміє так
розгорнути драматичну картину за участю персонажів, щоб розповідь була
правдоподібна. У цій частині полягав головним чином художній елемент
промови. За розповіддю випливав доказ. Тому ретельно підбиралися
аргументи. Сюди входили штучні і безмистецькі аргументи. Штучними
аргументами були логічні докази, безмистецькі — речовинні (письмові
дані, тлумачення законів). Закінчувалася промова епілогом, що, як
заключна частина, повинна був зробити особливо сильну дію. Патетика в
цій частині досягала вищої точки. Оратор із цією метою користувався
художніми засобами, що викликають співчуття до обвинувачуваного.

Значення промов ораторів не тільки в тому, що вони вплинули на розвиток
грецької прози, але й у тому, що вони дають багатий матеріал для
вивчення цивільної історії древньої Греції, хоча влада тридцятьох
тиранів тривала тільки 8 місяців і афінської демократії в 403 рг цілком
була відновлена, але вона утратила всі можливості стати головною
політичною силою в Греції.

Усяка заповзятливість, навіть в області мистецтва, тимчасово
призупинилася. Фінанси держави постраждали, громадяни несли непосильні
податки, роздавалися постійні скарги на розтрати посадових осіб. Це
викликало масу судових справ.

Відповідно до цивільних обов’язків, кожна людина повинна був особисто
виступати в суді і захищати свою справу. Недосвідчені часто зверталися
до допомоги ораторів, що складали для них захисна промова, що підходила
б обличчю, що виступало в суді. Саме собою зрозуміло, що завдання
логографа — письменника промов для інших — була нелегкої, він був певною
мірою драматичним письменником.

Фабула складалася відповідно до справи, аргументи, докази, стиль промови
придумувались оратором, що володів мистецтвом впливати на суддю.

У цьому мистецтві був відомий оратор Лісей.

2. Лісей. Лісей народився в Афінах приблизно в 435 р. до н.е., помер
біля 380 р. до н. е. Батько його був багатий сиракузянин, що за
запрошенням Перікла в якості метека (прибулця) оселився в Афінах, де мав
збройову майстерну.

Лісей належав до демократичної партії. У правління 30 тиранів він і
його брат були засуджені на страту і майно їхній було конфісковано.
Лісею вдалося врятуватись, він біг з Афін і повернувся туди вже після
падіння тиранів. Аристотель розповідає, що Лісей відчинив власну школу
риторики, але, потерпівши невдачу, прийнявся за практичне красномовство,
із яких виступив під час переслідування їм вбивць свого брата. Про життя
Лісея ми впізнаємо з так називаного Псевдо-Плутарха. Лісей зробився
популярним логографом. Він написав більш 200 промов, до нас дійшли
тільки 34. Більшість із них являють собою захисної промови з приводу
приватних позовів. Але в них Лісей виражав своє відношення до
політичного ладу (у тому

числі й у промови про убивство деякого Ератосфена, що вважається його
першою промовою в суді), визнаваючи тільки владу всього народу.

Ця промова — не просте обвинувачення звабника: якщо вона дійсно
спрямована, як припускають деякі вчені, проти вбивць брата Лісея і проти
панування тридцятьох тиранів, то вона набуває політичного характеру».

Художня майстерність Лісея. Головне в промові (I) проти Ератосфена (у
частині розповіді про події) ^ це спосіб обвинувачуваного, довірливого
чоловіка, простої, наївної людини. Характер цього персонажа, гідного
комедії, даний із такими побутовими подробицями і сценами, що вселяють
довіру до оповідача. Ще древні критики відзначали уміння Лісея
створювати портрети, вони вказували на його майстерність у «творенні
характерів».

Безмистецька простота, ясність у з’єднанні зі стислістю викладу,
виразність, драматичності-вазі це мало значення для розвитку художньої
розповіді.

Було б, звичайно, неправильним вважати, що Лісей уникає пафосу, — у
нього є місця глибоко відчуті, де він уживає незвичайні слова, прибігає
до паралелей, повторенням, порівнянням. Однак такими прийомами Лісей
користується порівняно рідко. Він відомий головним чином як
неперевершений майстер розповіді, і в оповідальних частинах із ним може
зрівнятися тільки Геродот. По зауваженню древніх, стиль його до того
простий і природний, що здається, легко наслідувати йому, а тим часом це
мистецтво так само важко досягнути, як уміння художньо описати природу.

У римлян Лісею випливали письменники, що прагнули до древньо-античної
простоти і чистоти стилю; Цицерон, визнаваючи заслуги Лісея, віддавав
перевагу йому Демосфена.

На удосконалення атичної прози дуже вплинув

Ісократ.

3. Ісократ народився в другій половині V в. (прибл. 436-338 р. до н.
е.). Він відомий головним чином як учитель риторики й укладач
епідектичних промов, хоча на початку своєї діяльності писав судової
промови, що самий вважав не заслуговують уваги. У промови «Проти
софістів» Ісократ передає програму своєї діяльності. Він доводить, що не
можна змішувати щиру філософію, що він ототожнює з риторикоюс із
хитруваннями софістів, що вважали спритність у промовах єдиним
предметом, гідним вивчення.

Щирий оратор, на думку Ісократа, повинний мати талант, бути утвореною
людиною й вправлятися, тобто дбайливо працювати над укладанням промов.
Ісократ дожив до похилого років і був відомий як один із видатних
письменників свого часу. Від нього залишилися 21 промова і 9 листів.

Після поразки Афін у 404 р. до н.е. Ісократ незмінно зображував
бідування Греції, порятунок якої він бачив у союзі або під керівництвом
Спарти й Афін або навіть під владою якого-небудь

правителя, наприклад Пилипа. Його промови використовувались як політичні
памфлети, звернення, що захищали інтереси грецького народу і
прославляють Афіни. Такий був його «Панегірик» (промова на всеелинській
нараді), над яким він працював біля 10 років. Велике значення додає
Ісократ мистецтву вираження думок: у цьому відношенні важлива роль
належить виборові слів і їх сполучення. Осуджуючи особливу пристрасть до
метафор, Ісократ вважає, що стиль водночас повинен бути обробленим і
піднятими

Слідуючи Горгію в уживанні засобів, що прикрашають, Ісократ водночас не
зловживав ними. На його думку, важливо уникати різких і важких сполучень
звуків і різкого переходу від одного сюжету до іншого. У мистецтві
робити легкі і природні переходи немає йому рівних.

Ісократ поклав початок закругленому ритмічному періоду з ритмічним
початком і ритмічною кінцівкою. Стиль Ісократа знайшов відбиток у
«Риториці» Аристотеля, у промовах Демосфена, а надалі — у римській
літературі в Цицерона.

4. Демосфен, а) Біографія і діяльність. У результаті розпаду другого
Афінського морського союзу Греція опинилася роздрібненої і знаходилася в
стані глибокої економічної, соціальної і політичної кризи.

Персія прагнула позбавити Грецію її самостійності, не менша небезпека
була в загарбницьких планах Пилипа II, при якому Македонія стала
могутньою державою. Намагаючись підкорити Афіни, Пилип II використовував
слабкість грецьких держав і боротьбу між ними. Серед греків були
прихильники об’єднання Греції під владою Македонії для війни з Персією.
Проти них виступала антимакедонська партія, вождем якої став
прославлений оратор Демосфен. Демосфен жил від 384 р. до 322 р. до н.е.,
напередодні елліністичного періоду. Батько Демосфена був заможною
людиною, володів в Афінах двома майстернями — збройної і меблевої. Після
смерті батька стан Демосфена був розкрадений опікунами, проти яких він
написав ряд ранніх промов. Вже в них виявляється та сила переконання,
якої відрізнявся Демосфен згодом.

Після успішного процесу проти опікунов Демосфен займався укладанням
судових промов. Він виступає як політичний оратор, присвячуючи своєї
промови цивільним обов’язкам, підтримуванню рівноваги сил у сусідніх з
Афінами державах(

Розповідають, що Демосфен, борючись із своїми природними нестачами
промови, проробляв управи, щоб чітко вимовляти слова, говорив під шум
моря, брав у рот камінчики. До нас дійшло біля 60 промов, із них не усі
вважаються справжніми. Найбільшою відомістю користуються його політичної
промови проти македонського царя Пилипа і судова промова «Про вінок», що
має також політичне значення.

Демосфен виступає як вождь антимакедонської військової партії. Він
указує на небезпеку, що насувається, і пропонує міри для її усунення.
Його промови проти Пилипа називаються «філіппіками». У «Олінфских
промовах» Демосфен наполягав на необхідності фінансових реформ, забутті
особистих інтересів в ім’я суспільних нестатків. Він

виступає проти бездіяльності афінян, зайнятих голосуванням і практичними
вирішеннями, що приймають не. Демосфен використовував усю силу свого
ораторського таланту, щоб призвати афінян до енергійних дій і створення
коаліції проти македонського царя. і жагучому заклику до боротьби за
волю демократичних Афін проти тиранії і деспотизму Пилипа звучить голос
патріота, що хоче запобігти загибелі держави.

У Херонейській битві, що поклала кінець незалежності Греції, Демосфен
особисто брав участь. Йому доручили вимовити епітафію — промова над
воїнами, що пали в Херонейській битві. Заслуги Демосфена за пропозицією
Ктесифонта повинні були бути відзначені увінчанням його золотим вінком.
Однак його політичний противник Есхін, проти якого Демосфен виступав у
«Промові проти аморального посольства», опротестував цю пропозицію і
наполягав на залученні Ктесифонта до суду. Відповідь Демосфена Есхину
«Промова за Ктесифонта про вінок» приніс перемогу оратору. У цій промови
Демосфен доводить зборам правильність своїх політичних дій,
продиктованих гарячим почуттям патріотизму.

Однак довіра до Демосфену похитнулося, коли він не зміг довести, що
витратив на державні нестатки гроші, приміщені під його спостереженням в
Акрополі. Демосфен відправився у вигнання і тільки після смерті
Олександра Македонського повернувся в Афіни, щоб очолити
антимакедонський рух. Спадкоємець Олександра незабаром придушив цей рух
і зажадав видачі його ватажків. Демосфен у розпачі прийняв отруту.

б) Мова і стиль промов Демосфена. Демосфен — один із найвидатніших
ораторів стародавності. Його промови — судові, эпідектичні і, головним
чином, політичні — відрізняються високим пафосом і великою силою
переконання.

Необхідно взяти до уваги, що древні оратори були свого роду художниками,
поетами, мистецтво яких було підпорядковано визначеним правилам,
заснованим на традиції і надалі удосконаленим. Демосфен мав своїми
попередниками Лісея, Ісократа, але він їх багато в чому перевершив.
Древні критики (Діонісій Галикарнаський) говорили, що Демосфен випливав
стислості і пафосу Фукидида, силі характеристики Лісея, митецькому
розподілу частин Ісократа. Гармонійно з’єднавши все це, він виробив свій
особливий стиль промов, що потрясали слухачів. Особливо уражали
величезний пафос і ораторську силу, із якими він обрушувався на ворогів.

У залежності від утримування і напрямки промови Демосфен уживає різний
стиль. Якщо в судових промовах Демосфена зустрічаються простонародні
вираження і приказки, то в політичних промовах і зверненнях він
застосовує піднятий стиль.

У цьому відношенні велике значення Демосфен додавав виборові слів. Він
застосовував метафори і порівняння з повсякденного життя, але вони в
нього завжди стиснуті і тісно зв’язані з утримуваннїям. У більшому
ступені, чим його попередники, він використовував ті засоби, котрі
древні називали «фігурами думки», повторюючи слова при початку частин
періо-

дов, задаючи питання, що, можливо, будуть задані противником, питаючи
самого себе і т.д. Для його стилю характерно уведення вигуків, особливо
у фразах, що виражають обурення. Жагуча переконаність його промов
зв’язана із силою аргументації, завдяки котрої кожний навіть незначний
епізод служить переконливим доказом. Жвавість промов Демосфена, що
захоплювала слухачів, досягалася його умінням уводити барвисті
розповіді. .вірші, діалоги, давати блискучі характеристики. Періоди його
промови робили гармонійне враження, причому особлива благозвучність
полягала в клаузулах (висновках періоду).

Антична риторика називала стиль Демосфена «потужним». Цицерон ставив
його вище всіх інших грецьких ораторів, називаючи його «досконалим
оратором».

Використана література.

Лекції з історії світової культури. Навч. вид. /за заг. ред. Яртися
А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О., – Львів: Світ, 1994р.

Тронський І.М., “Історія античної літератури” Л., 1957р.

Кузишин О.П., “Історія Древньої Греції”, М., 1986р.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи