.

Оновлення методів та напрямків розвитку мистецтва, образотворче мистецтво взагалі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
263 1888
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Оновлення методів та напрямків розвитку мистецтва, образотворче
мистецтво взагалі

Це узагальнена назва пластичних видів мистецтва — живопису, скульптури,
графіки, які відображають дійсність в наочних, зримо сприйманих образах,
в узнаваних формах самого життя. В образотворчому мистецтві художній
образ не розвивається в часі так, як це відбувається в літературі,
театрі, кіномистецтві, музиці. Однак, завдяки методам узагальнення і
типізації, твори образотворчого мистецтва здатні відображати значні
історичні події в їх розвитку, розкривати внутрішній духовний світ
людини, втілювати суспільні ідеї. Художник, скульптор, графік не
механічно копіюють дійсність, а відтворюють її через своє світобачення,
естетичні ідеали.

…живопис зокрема

Серед образотворчих мистецтв чільне місце займає живопис. У живописі
користуються такими образотворчими засобами як лінія, колір, світлотіні,
повітряна і лінійна перспектива тощо. Сказано ж бо, що
«світлотінімученик художник». Світлові ми завдячуємо появою кольору.
Поєднання-кольорів, кольорова гармонія й утворює в живописі колорит.
Завдяки колориту живопис викликає у глядачів певні емоції при вигляді
сюжетів, зображених на картинах. Тим більше, що в житті ми маємо справу
з предметом кольору, його конкретними втіленнями. Перефразувавши Баха,
можна сказати, що класти потрібну фарбу необхідно в потрібне місце.

Культурний феномен в образотворчому мистецтві здатний існувати лише в
живих взаємодіях, контрастах і чергуваннях яскравого і тьмяного, теплого
і холодного, ясного і неясного, графічного і живописного. Справді, тут
важливі відтінки

В образотворчому мистецтві пануючим напрямком був модернізм. У Франції
це був фовізм. Фовістами («дикими») називали художників, які вважали, що
головним засобом конструювання площинного простору картини є несамовитий
суб’єктивний колір. В творах фовістів Матісса, Руо, Дюфі відчувається
емоційна сила і стихійна динаміка.

Експресіонізм виник у Німеччині. Основоположники цього напрямку робили
ставку на яскраву примітивність геометричної спрощеності, деформацію,
грубу силу важкого мазка пензля, створюючи свідомо двохвимірне
зображення. Художники-експресіоністи презирливо відносились до
натуралістичного копіювання дійсності, утверджували пафос моральних
ідей. П.Модерзон-Беккер, Е.-Л.Кірхнер, М.Бекман, К.Шмідт-Ротлюф
зображували контрасти великого міста, світ артистичної богеми, мешканців
міського дна. В центрі експресіоністської концепції світу стоїть людина.
Це «людина взагалі», представник всього людства, цілого покоління чи
верстви. Тому експресіоністи так рідко дають імена своїм персонажам. В
основному ж це «Крик», «Морок», «Розлука», «Втома» — так називались їх
картини.

Для експресіоністів самовираз особистості був прямою метою. На відміну
від кубістів експресіоністи і не пробували внести впорядковану формальну
систему в спонтанні виливи внутрішнього життя. Навпаки, все віддавалося
у владу інтуїції художника. Відкриті почуття повинні безпосередньо йти
від душі до душі; картина була лише мостом, по якому вони передаються.
До речі, «Мостом» називалось і об’єднання експресіоністів.

Із усіх першоелементів живопису колір, як найбільш емоційна стихія, мав
для експресіоністів (як і для фовістів) найбільше значення. У більшості
з художників-експресіоністів зберігалася фігуративність, яка й була
справжнім «мостом», завдяки якому переживання митця дійсно могли бути
передані глядачеві.

Експресіонізм був переважно німецькою течією, проте найбільшого розвитку
ця концепція досягла у Франції. Причому це відбулося не буквально, а
опосередковано. Талановиті, самобутні художники сприйняли багато що від
експресіонізму, але не стали його адептами. Наслідування доктрині було
долею посередностей. Так, Пікассо винайшов кубізм, однак першим і
відійшов від нього, коли той став цілим формальним напрямком. Близьке по
суті експресіонізмові мистецтво Марка Шагала залишилося при цьому вповні
самобутнім. Весь лад картин Шагала заперечує простір як такий, навпаки,
утверджується простір як поле душі, де немає ні гори, ні низу і немає
земного тяжіння.

В ході довгої боротьби з портретом Г.Стайн (відбулося 80 сеансів, а
портрет так і не був написаний) Пікассо перейшов від періоду цирку до
напруженої роботи, яка закінчилась кубізмом. Пікассо перший зрозумів, що
наша епоха вимагає прямоти, безпосередньості і сили. Вже в 1901 році
відбулась його перша виставка. Художники формуються повільно, як дерева,
та й вік у них довший, у них є час перепробувати безліч стилів і
напрямків. Багато хто з них встигає бути знаменитим навіть за життя.
Причому декілька разів, як це сталося і з Пікассо, слава якого зростала
від виставки до виставки. Він встиг написати картини в стилі кубізму,
неокласицизму, сюрреалізму тощо. І завжди така картина була подією
світового значення.

Винайдений у Франції П. Пікассо і Ж. Браком кубізм знайшов своїх
прихильників по всій Європі. Сам термін «кубізм» придумав критик
Воксель. Кубісти під впливом Всесвітньої виставки 1900 року в Парижі
спробували звести складну реальність до найпростіших геометричних форм.
Апологети кубізму свого часу знайшли закваску в негритянському
мистецтві. Як сказав Ж.Брак, «мистецтво покликано тривожити, а наука —
викликати почуття впевненості». Кубісти спочатку подумки розчленовували
об’єкти зображення на різні геометричні фігури або елементи, а далі
складали їх, як дитячі кубики, в нові комбінації. Представники цього
напрямку стали використовувати і колаж, наклеюючи на полотно обривки
газет, старих театральних афіш, різні металеві предмети тощо.

Ще одним авангардистським творчим методом в живописі був сюрреалізм. Він
ґрунтується на інтуїтивізмі А. Бергсона, психоаналізі 3. Фрейда,
герменевтиці В.Дільтея. Першим живописцем-сюрреалістом був Андре Массон.
Зацікавившись проблемою несвідомого, він створив рисунки пером, довільно
водячи ним по папері. Пізніше Массон став наклеювати на папір шматки
тканини, пісок тощо. М. Ернст експериментував в техніці колажа,
фотомонатажа, застосовуючи сюрреалістичні методи. Та як вияснилось з
часом, основоположником сюрреалізму в образотворчому мистецтві став
Сальвадор Далі. Обдарований художник досяг у своїй творчості вершин
світової слави. Перебираючи інколи на себе функції пророка, створювані
полотна він називав «мальованими фотографіями снів». Як і будь-який
талановитий митець, С. Далі був також і провидцем світових катаклізмів,
що насувались на людство. Варто згадати лише його картину «М’яка
конструкція з вареною квасолею. Передчуття громадянської війни».
П.0.1936.

«Перехрестям» культур Західної Європи представляється творчість
італійського художника Джорджо Де Кіріко. Після недовгого захоплення
футуризмом Де Кіріко став засновником і головним представником
«метафізичного живопису». «Метафізику» він визначив як те, що
знаходиться поза межами «фізики», науки про природні закони, як частину
філософії, де досліджуються вищі початки всього сущого. На противагу
деформації натури футуризму художник утверджував «вічність», хотів
«спасти красу».

Скульптор, живописець, графік, Де Кіріко ввійшов в плеяду класиків XX
століття, таких, як Матісс, Далі. Вже в 1914році Г.Аполлінер вважав Де
Кіріко значним художником сучасності. А. Бретон ставив його в одну
шеренгу з Пі-кассо і Стравінським. Романи, вірші, есеї, теоретичні твори
Де Кіріко визнають «діамантами» італійської літератури XX століття, а
його порівнюють з І. Звево, Томазіді Лампедуза (Є. Херсонська).

Помітним явищем в світовій і російській культурі була творчість
основоположника і теоретика абстракціонізму В. Кандінського. Абстрактне
(безпредметне) мистецтво було одним з напрямків авангарду в живописі.
Перші полотна в цьому стилі були створені цим художником в Росії в 1910
році. Тоді ж він виклав своє естетичне кредо в праці «Про духовне в
мистецтві». Це вчення переносило на живопис багато які з функцій музики,
наприклад, такі як ліризм і драматизм людських переживань тощо. Тобто,
передбачалося, що художникам, як і композиторам, треба було прориватися
до самих основ духовності і за допомогою кольорових симфоній
висловлювати ті сутності, що не піддаються раціональним засобам
осягнення. Правда, подібні ідеї були викладені ще раніше українським
футуристом А. Богомоловим в трактаті «Живопис і елементи».

Супрематизм (від лат. supremus — найвищий) українського художника К.
Малевича був одним з відгалужень абстракціонізму. Авангардистом з
світовим ім’ям став у Парижі російський художник Марк Шагал. Сюрреалісти
Європи вважали його своїм попередником.

Можна сказати, що вся історія абстрактного живопису умовно поділяється
на два періоди. В першому періоді відбувалась депредметизація. Тобто,
відштовхуючись від предмета, абстракціоністи пробували перевести його в
деяку символічну, знакову систему. Звідси походить квадрат, лінія,
зигзаг — фігури. Цей період існував з початку XX століття і до Першої
світової війни.

В перше десятиліття XX століття існувала група художників «Бубновий
валет». Вони встигли влаштувати шість виставок. Серед них були постійні
учасники групи — А. Лентулов, І. Машков, О. Купрін, П. Кончаловський, О.
Осьмьоркін, К. Рождєствєнський, Р. Фальк та інші. В них брали участь
майже всі помітні фігури російського авангарду 10-х років — О. Розанова,
К. Малевич, В. Кандінський, В. Татлін. У своєму тяжінні до фольклорних
основ творчості вони змішали французький живопис з російським лубком і
торговельною вивіскою, додавши до цього власне, яскраво висловлене у
кожного почуття живописної поверхні. Справжній талант зробив цих
авангардистів класиками живопису.

В стилі «модерн» працювала група художників об’єднання «Світ мистецтва».
Бездоганним смаком і яскравим артистизмом володіли Г. Нарбут, Б.
Григор’єв, Б. Кустодієв, С. Чехонін, А. Остроумова-Лєбєдєва. Вони
прагнули створити високоестетичне середовище, що оточувало б людину.
Тому для них важливим стає синтез архітектури, живопису, скульптури і
декоративно-прикладного мистецтва. На жаль, багатьом з них прийшлося
згодом кинути мистецтво й виконувати соціальні замовлення нової влади —
писати революційні плакати, а то й створювати радянську агітаційну
порцеляну і тому подібну масово-героїчну продукцію.

В Західній Україні значний внесок у розвиток культури зробив художник і
громадський діяч Іван Труш. За його ініціативи ще в 1898 році було
створене у Львові «Товариство для розвоюруської штуки». В 1899 році він
разом з Є. Левицьким і В. Охрімовичем почав видавати часопис
«Будучність». А вже в 1905 році його ж заходами виникло «Товариство
прихильників української літератури, науки і штуки», а також перший у
Львові український мистецький часопис «Артистичний вісник».

Український живопис XX століття веде свій європейський родовід саме від
О.О. Мурашка. В Парижі митець прийшов до тями після живописної депресії
передвижників, ознайомившись з імпресіоністами. В Мюнхені він захопився
експресіоністами. Повернувшись до Києва, О.О. Мурашко відкрив власну
студію. Ідейно він був, очевидно, близький до «батька українського
авангарду» Петра Холодного.

Керуючи київською рисувальною школою, він скрупульозно вивчав досвід
європейців і ділився ним з своїми учнями, майбутніми піонерами
українського і російського авангарду. Ними були О. Екстер, А. Лентулов,
М. Жук, К. Малевич, О. Архипенко.

Як вважає В. Маркаде, одними з перших європейський авангард почали
розвивати українські художники. їх діяльність особливо інтенсивною була
в 1907 -1914 роках. Другий період в історії східноєвропейського
авангарду припадає на 1917-1934 роки. В цей час більший внесок в
розвиток авангарду внесли російські митці. На жаль, в радянські часи всі
формальні пошуки в мистецтві були заборонені як несумісні з
марксистсько-ленінською ідеологією.

Умовно художників першого періоду можна поділити на три групи. Одні з
них (Давид Бурлюк) нетривалий час навчалися в Парижі, який був тоді
школою образотворчого мистецтва світу. Як правило, вони поверталися
додому. До другої групи відносяться художники (Соня Делоне-Терк), Серж
Фера (Сергій Ястребцов). Вони лишилися в Парижі назавжди. Третя ж група
часто їздила до Парижа і назад. Саме їм завдячують ті митці, які не мали
змоги бувати в світових культурних центрах, відомостями про найновіші
естетичні експерименти. До цієї групи належала О. Екстер, яка стала
посланцем паризького кубізму в Москві та Києві. В часи становлення
авангардистського руху в Україні і в Росії вона відігравала важливу роль
завдяки своїм поїздкам з Парижа до Києва через Москву.

Саме в Києві існувала сценографічна школа О.Екстер, яка поєднувала
строгість новітнього французького стилю з мальовничим буянням
українського народного мистецтва. Кубофутуризм на театральну сцену (і не
тільки українську, але і російську, німецьку, французьку) принесли з
Києва Екстер і її соратники — А. Петрицький, Л.Лисицький, В.Меллер,
І.Нівінський, О. Тишлер.

Вже в кінці XX століття паризький дослідник авангардизму Олександр
Наков, який організував посмертну персональну виставку О. Богомазова в
Тулузі, зарахував його до трійці найбільш значних художників-футуристів
Європи.

Молоді митці відчули за кордоном смак цілковитої свободи вибору засобів
естетичного вираження. Тому після повернення додому вони не бажали
більше животіти в убогих рамках провінційних художніх течій. Ця нова
генерація протесту прагнула самоутвердження на шляхах формалістичних
пошуків. 1 саме в Україні з’явилися авангардисти, які дали поштовх
новому рухові — антистатичному, антиреалістичному, антисимволістичному.

Та Київ з його неймовірною живописністю, з тисячолітньою культурною
традицією не мав вищої художньої інституції. Кращі його художники через
байдуже ставлення до них виїжджають хто куди — до Америки, у Францію, в
Росію. Серед них — О. Архипенко, О. Богомазов, О. Грищенко, О. Екстер,
Г. Нарбут.

Тому насущною необхідністю була організація в Україні вищої художньої
освіти. Так, О.О. Мурашко в 1917 році став організатором і ректором
Української Академії мистецтв.

Після 1934 року, коли на з’їзді письменників СРСР основним методом
художньої творчості було проголошено соціалістичний реалізм, на
експериментаторство і формотворчість була накладена заборона. І все ж
таки в цей час теж з’являлися цікаві твори мистецтва. Серед них були
цикл ескізів А. Петрицького, полотна О. Шовкуненка і М. Бурачека,
графіка В. Касіяна, живопис Т. Яблонської, М. Глущенка, М. Дерегуса.
Яскраво спалахнув саме в ці роки талант народної художниці Катерини
Білокур.

На мистецтві старої Європи виросли живописці американського континенту.
Вони внесли в своє мистецтво деякі риси Нового Світу — силу, яскравість,
зневагу до почуття міри. Так, різкою експресією, гротескною гостротою
образів відрізняється монументальний живопис мексіканця X. Ороско. Одним
з засновників національної школи монументального живопису Мексіки був Д.
Рівера, який прославився грандіозними циклами настінних розписів.

Парадоксально, але факт, що в умовах кризи європейської цивілізації на
початку XX століття неймовірних успіхів людство досягло не тільки в
науці і техніці, айв образотворчому мистецтві.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020