Реферат на тему:
М.Н. Мурзакевич – один з перших істориків української книги
Книга як носій колективної пам’яті народу посідає особливе місце в
структурі національної культури. Тому кожний народ, звертаючись на
певному етапі розвитку до осмислення власної духовної сутності, серед
першочергових завдань має вивчення й збереження своєї книжкової
спадщини. Для української історико-книгознавчої науки часом становлення
був період національно-культурного відродження кінця XVIII – початку ХХ
ст. І серед перших науковців, які звернулись до опрацювання історії
вітчизняної книги, був М. Мурзакевич.
Його робота у вказаному напрямку розгорталась в контексті тривалої й
плідної діяльності однієї з найважливіших наукових організацій свого
часу – Одеського товариства історії та старожитностей. Систематичні
заходи Одеського товариства в галузі пошуку, збирання, збереження,
публікації й дослідження вітчизняних книжкових пам’яток розпочались із
1835-36 рр. Головною метою було створення науково організованої
джерельної бази для подальшого історичного вивчення краю. Біля початків
цієї справи стояв і Микола Ничипорович Мурзакевич (1806 – 1883 рр.),
професор російської історії та директор Рішельєвського ліцею, голова
Одеського учбового округу, один з організаторів Одеського товариства
історії й старожитностей та редактор «Записок Одеського товариства»
протягом 1844 – 1881 рр. Він був одним із творців чітко сформульованої
програми опрацювання наявних в Новоросійському краї документальних
пам’яток, рукописів та стародруків. Цією програмою передбачалося
виявлення документів, рукописів, стародруків, що мали історичну
цінність, шляхом перегляду архівів офіційних та військових установ краю;
передачі виявлених документів до фонду музею при Одеському товаристві
історії та старожитностей; публікації найцікавіших з історичної точки
зору текстів в «Записках Одеського товариства історії та старожитностей»
[1].
М. Мурзкевич був не лише творцем програми дослідження книжкових
пам’яток, але й активним учасником реалізації цієї програми. При цьому
його супровідні статті до публікацій текстів історичних документів часто
являли собою справжні історико-книгознавчі дослідження [2]. Якщо
супровідна стаття має предметом дослідження рукописну пам’ятку,
повідомляються обставини знахідки рукопису, обсяг, особливості
оформлення, наявність оправи, стан збереженості. При наявності
відомостей про час створення рукопису та автора, ці факти також
повідомляються, якщо ж автор рукопису є історичною особою, то
повідомляються обставини його життя. Слід відзначити, що М. Мурзакевич
свої історико-книгознавчі нариси створював завжди за чіткою схемою,
уникаючи зайвих подробиць і по можливості подаючи усі необхідні, а також
завжди відзначаючи мету публікації тексту.
???????????ниги – його праця «Начало книгопечатания в Новороссийском
крае» [3], що є першою спеціально присвяченою історії книги роботою на
Півдні України. Стаття є супровідною до публікації тексту першої виданої
у Новоросійськім краї книги «Канон вопиющія во грехах души ко Спасителю»
(1791 р.), проте стосується не лише окремої книги, але розкриває
повністю історію друкарні, заснованої князем Потьомкіним. Мотиви
заснування друкарства, на думку М. Мурзакевича, полягали в
облагородженні й просвіті населення краю, поширенні російської мови в
краї і бажання князя опублікувати свої поетичні спроби. Цікаво
відзначити, що ім’я автора тексту на книзі не зазначено. Є відомості, що
у розпорядженні Одеського товариства історії та старожитностей був
рукописний варіант цього тексту, то можна припустити, що саме він став
підґрунтям для встановлення авторства М. Мурзакевичем [4, Арк. 2]. Отже,
дослідження являє собою приклад якісного наукового підходу до вивчення
стародруку, однією з найважливіших складових якого є встановлення по
можливості всіх відсутніх у заголовку відомостей.
М. Мурзакевич вказує також і на інші друкарні в Новоросійському краї:
засновану у 1792 р. в Нахічевані, друкарню в Ясах (1790 р.),
Миколаївську друкарню Чорноморського адміралтейства (1798 р.), та
Катеринославську, відкриту у 1800 р. Стосовно кожної з друкарень він
наводить цікаві відомості про її засновників, деякі обставини створення,
книги, які були в ній видані, та загальну характеристику її діяльності в
контексті історії заселення краю. Закінчує він цю досить докладну й
змістовну як на свій час історичну розвідку задоволеним висновком:
«Итак, в девять лет – в новом крае уже пять типографий и вышедшие из них
книги содержания духовного, нравственного, учебного и стихотворческого;
кажется на первый раз довольно» [4, С. 219].
Брав участь М. Мурзакевич і у створенні у 1840 р. Музею Одеського
товариства історії та старожитностей. У 1858 р. до нього було приєднано
міський Музей старовини, заснований раніше (у 1825 р.). В фондах цього
Музею було зібрано значну кількість документів, у тому числі й пам’яток
книжності, які були предметом дослідження багатьох членів товариства.
Завдяки його авторитету вдавалось отримувати значні пожертви рукописами
й стародруками від приватних осіб та установ, добиватись передачі
важливих з історичної точки зору документів із офіційних архівів тощо.
Отже, видатний внесок М.Н. Мурзакевича в українську науку має ще один,
досі мало досліджений аспект – цей вчений був одним з перших, поряд із
П. Ярковським, М. Максимовичем та Д. Зубрицьким, істориків української
книжкової культури.
Література:
ІР НБУВ. – Ф. V. – № 614. – 18 арк.
Записки Одесского общества истории и древностей. – 1850. – Т. 2. – Отд.
2,3.
Записки Одесского общества истории и древностей. – 1848. – Т. 2. – Отд.
1. – С. 211 – 219.
ІР НБУВ. – Ф. V. – № 1597. – 12 арк.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
