Реферат
на тему:
Мистецтво ХХ століття
Мистецтво — одна з найважливіших галузей культури, у якій найяскравіше
виявляється здатність людини до творчості.
Мистецтво перетворює і нас, і світ, у якому ми шукаємо закони гармонії й
користі. Без цього ми не зможемо існувати. Але цього замало: мистецтво
відкриває в нас багатство фантазії — уміння створювати щось нове, дивне,
несхоже… Насправді ми створюємо самих себе і людей навколо нас, коли
даруємо їм розумне і добре слово, намальовану квітку чи маленьку казку.
Виявляється, у мистецтві , віддзеркалюємося не просто ми, а й світ
навколо нас. Відображається наша можливість знаходити нескінченну
кількість форм, ідей, ; образів — утілювати безмежність нашої душі, сенс
нашого життя. У XX сторіччі мистецтво часто вособлює бунт, відображає
і соціальний протест проти аномалій розвитку людського суспільства.
«Бунт» мистецтва XX сторіччя, насамперед, — це протест проти
знецінювання людини, проти придушення особистості, проти зрадництва
загальнолюдських цінностей. Так, багато течій і напрямів художньої
творчості XX сторіччя здійснили буквальну революцію в мові, способах
висловлювання, образності — бунтарський новаторський дух стає бодай чи
не головним показником «сучасності». А заперечення минулого, традицій і
образів — єдиним показником життєздатності витвору. Виникає поняття
«авангардизму», так позначають твори з яскраво-новаторськими, часом
несподіваними і суперечливими образами.
Авангардизм (франц. avantgardisme) — умовна назва художніх рухів і
характерного для них умонастрою художників XX ст., що прагнули до
докорінного відновлення художньої практики, до розриву з устояними
принципами і традиціями, пошуку незвичайних засобів виразності.
Авангард руйнує тому, що багато в чому мистецтво припинило пробуджувати,
розбурхувати глядача, навчилося брехати, підкорятися, тобто багато в
чому втрачає свої функції. Авангард, як великий Шива в індійській
міфології, намагається знищити все віджиле, неточне, не відповідне
природі мистецтва. Як добре сказав Михайло Епштейн, сучасний критик і
філософ, «авангард не заперечує віру, але проводить заперечення вірою».
І далі він говорить проникливі слова про цей «дратівливий, незрозумілий»
авангард: «Авангард — це художнє опанування саме тих сфер буття, які є
незримі, невловимі, невимовні…»
Водночас і в авангарді, і в більш традиційному мистецтві набирає силу і
протилежну тенденцію загострена увага до минулого, до традицій, їх
відродження. Так, революціонер і бунтар Пабло Пікассо у певний період
свого творчого шляху «цитує» картини іспанця XVII ст. Д.Веласкеса,
блискуче імітує африканські маски. Мистецтво дедалі більше тяжіє до
відродження національних і народних традицій, звертається до
традиційного мистецтва. Прикладом цього може слугувати яскраве втілення
традицій східної музики в мистецтві вірменського композитора
А.Хачатуряна, грузинські мотиви у «примітивних» картинах
Н.Піросманішвілі, архітектура японця Т.Кендзи. У древніх традиціях і
обрядах, знаках і образах сучасне мистецтво знайшло величезні
можливості… для свого ж «бунту», відновлення , своєї мови.
Традиційне мистецтво — напрям у мистецтві XX сторіччя, що втілює образи
і стиль первіснообщинного, консервативного повсякденного мистецтва.
Найяскравіше виявилося в мистецтві Африки й Океанії.
Прикладів звертання до традиційного мистецтва дуже багато — адже це один
зі знаків художнього мислення XX сторіччя. Видатний польський режисер
Єжи Гротовський так І називає свій театр — Театром джерел, звертаючись
до найдавніших ритуалів, міфів, обрядів, ідей. Відомий англійський
скульптор Генрі Мур активно використовує грубі примітивні статуї
первісності як зразок для своїх робіт.
Також художники XX сторіччя дедалі активніше переосмислюють найбагатші
культурні традиції минулого.
Знаменитий собор «La Carpada», побудований славетним іспанським
архітектором Антоніо Гауді в Барселоні. Крім витончених органічних форм,
що, послугували для нього прототипами, в ньому є риси… готики —
середньовічного стилю. Важливо, що звертання до будь-якої традиції
(сюжету, образу) минулого у XX сторіччі — не просте копіювання. Це —
добрий спосіб створити щось нове, і водночас зрозуміле багатьом. Це —
діалог із минулим.
У скульптурі «Гармонія» французького скульптора Аристида Майоля (1944)
утілилися кращі риси грецької класичної скульптури: м’якість ліній,
пропорційність і простота вираження.
Таким чином, мистецтво XX сторіччя виявляється внутрішньо суперечливим,
надзвичайно динамічним порівняно з іншими епохами. У ньому мирно
«вживаються» бунт і традиція, серйозне й розважальне, масове й елітарне,
просте і складне. Мистецтво «корчилося» від гострої внутрішньої боротьби
між напрямами й тенденціями, від різких декларацій: «Ми —
найактуальніші, ми — найсучасніші…» Так, філософ М. Бердяев із жахом
констатує «смерть і руйнування мистецтва», дивлячись на полотна кубістів
і футуристів. Водночас футуристи натхненно говорять про нове мистецтво
Майбутнього, породженого гімном машині, конструкції, техніці.
Техніка допомагає нам спілкуватися зі світом, із природою, допомагає її
освоїти, утім, нерідко це грубе й суворе спілкування. У жертву
приноситься людська душа. Світ кінематографу 70—90-их років населили
кіборги, роботи, мутанти, машини, що оживають. Світ техніки постав перед
людьми у вигляді величезного монстра, що пожирає все людське.
У другій половині XX сторіччя, після безжалісного підпорядкування
техніки завдання знищення людини, усім стало зрозуміло, що «утопія
виробництва людського щастя через створення речей не вдалася» (Я.Вуєк).
1968 року на вулицях Парижа з’явилися барикади з автомобілів — символів
загрози екології, людині й життю взагалі, знаків бездушної
механістичності. Водночас могутня техніка допомагає людині швидше
усвідомити єдність простору, у якому ми живемо, зокрема й культурного.
Таким чином, мистецтво ніби висвітлює внутрішній простір культури. Під
променями його пильного погляду ми поступово бачимо, яке місце творчої
людини, активність її уяви та бачення світу. Ми оцінюємо, наскільки
людина гнучка й готова до руху вперед.
Мистецтво у XX сторіччі напружено, наполегливо і твердо допомагає людині
не збочити з того головного, що відрізняє культуру од «некультури»: воно
пропонує нам сенс, мету нашого буття. І чим різноплановіші, строкатіші,
несхожіші одне на одного виявляються образи сучасного мистецтва, тим
чіткіше окреслюється тенденція до об’єднання духовного буття людей,
інтеграції і взаємовпливу різних їхніх сфер.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
