Реферат на тему:

Масова культура у ХХ ст. Доба кінематографа

1. Масова культура

До числа принципово нових явищ, пов’язаних саме з ХХ ст., належить
виникнення такого культурного феномена, як “масова культура”. Цей термін
був введений американською соціологією і почав широко вживатися. Факт
існування масової культури ніхто не заперечує, але її розуміння і
ставлення до неї дуже різне. Американський соціолог Б.Розенберг пише:
“Чи є масова культура мерзенністю, нешкідливим заспокійливим засобом або
ж благословенням божим? Це — питання гострих дискусій, в яких ніхто не
хоче поступатися… Навіть тепер, коли більшість з нас втомилася від
полеміки один з одним, питання не просунулося”.

Поняття “масова культура” є частиною більш загальної концепції “масового
суспільства”. Сумарне визначення масового суспільства приблизно таке.
Особливості сучасного суспільства пов’язані з виникненням масового
виробництва і масового споживання. Бурхливе зростання населення,
особливо міського, збільшення середнього терміну життя людей змінили
саму структуру раніше роз’єднаного суспільства, а розвиток засобів
масової комунікації привів, уперше в історії, до його об’єднання в єдине
ціле.

Тривалий час культура розпадалася на народну (традиційну) і
професіональну культуру. В умовах індустріального суспільства практично
повсюдно традиційна культура, пов’язана з сільським укладом, пішла в
минуле. Утвердилися інші стандарти. Незрівнянно більше число людей
зайняте тепер виробництвом і споживанням продуктів професіональної
культури. Відразу ж виникає питання: який характер носить ця культура,
які існують критерії масової культури?

Зрозуміло, що недостатньо вказати на розмір аудиторії — вона,
безперечно, непропорційно виросла в порівнянні з попередніми періодами.
На думку більшості соціологів, вирішальною межею у визначенні масової
культури є ринкові умонастрої, які трактують мистецтво, науку, релігію
як предмет споживання, підпорядкований економічним міркуванням. Саме в
цьому пункті масова культура назавжди розходиться із справжньою
культурою. Справжні художники зайняті внутрішнім процесом своєї роботи.
Навпаки, художника з сфери масового мистецтва оцінюють за
“продуктивністю”, за реакцією аудиторії і, як підсумок, за прибутком або
збитком. Оцінка масового мистецтва не пов’язана з його естетичним
значенням, має значення тільки ступінь впливу на аудиторію. На вивчення
результатів впливу витрачаються значні кошти. 3нання ринку обов’язкове
для всіх виробників масової культури. Дуже характерна її ознака —
циклічність: якщо що-небудь має успіх, то тут же виготовляється серія
подібної продукції.

Однак критерій комерційного успіху ще недостатній. Адже твори високого
мистецтва можуть мати не тільки творчий, але й комерційний успіх. У свою
чергу, працюючи в формах масової культури, художник може виразити свій
час, піднятися до справжньої творчості.

В принципі, вже склалося уявлення, яке коло явищ належить до масової
культури. Це та частина популярних розважальних жанрів
(детективно-“поліцейських”, пригодницьких, мелодраматичних, комедійних
романів, п’єс і фільмів, естрадної музики, коміксів і т.п.), яка
відмічена печаттю шаблону і стереотипів, розрахована на споживче, а не
самостійне, творче сприйняття. Крім того, це значна частина продукції
засобів масової інформації (коли інформація втрачає об’єктивність,
набуває комерційного забарвлення), певні явища в моді.

Масова культура може вбирати в себе і переробляти найрізноманітніші
явища. Наприклад, рух “хіппі”, що склався як рух соціального протесту,
досить швидко був увібраний масовою культурою. Або більш вузький
приклад: в 1968 р. в Парижі, після великих студентських хвилювань, у
продажі з’явилися прикраси у вигляді пластмасових “булижників”. У
сувеніри перетворилися уламки зруйнованої в 1989 р. Берлінської стіни.
Справжнє шоу було влаштоване літом 1999 р. з останнього в ХХ ст.
сонячного затемнення.

Масова культура миттєво використовує всі технічні новинки. Справжнім
зачинателем естетики масової культури був Голівуд. Незмірно розширила
можливості маскультури поява телебачення, техніки відео. Неймовірної
популярності набули так звані “мильні опери” — нескінченні телевізійні
серіали. Особливо спеціалізується на них кіновиробництво країн
Латинської Америки. Уперше схожі постановки з’явилися на радіо в 30-і
роки, сюжет з продовженням включав і рекламу компаній, що виробляли
мийні засоби, оскільки вони фінансували трансляції.

Історично з кінематографом пов’язаний такий важливий елемент масової
культури, як культ зірок. Розцвів він в еру телебачення. “Створення”
зірок в галузі мистецтва, особливо естрадного, спорту, моди зробилося
справжньою індустрією. Ключовою фігурою тут є не сам митець, а продюсер.

Комерційне мистецтво і література з їх штампами, реклама, комікси,
бульварна друкована продукція отримали узагальнене визначення — “кітч”.
Це слово виникло на рубежі XIX — XX ст. в німецькому літературному
середовищі як синонім вульгарних літературних виробів. Зараз воно
розуміється широко — несмак взагалі, різні форми підробок під справжнє
мистецтво. У Франції навіть видана своєрідна антологія “Кітч”.

Ще один негативний чинник, пов’язаний з масовою культурою, — зниження
віку людей, що охоплюються впливом засобів масової пропаганди, аж до
підлітків і дітей. Могутнім каналом такого впливу стала комп’ютерна гра.
Впадає у вічі різниця у змісті вітчизняних та американських
мультиплікаційних фільмів. Найбільш часті сюжети, наприклад, “Качиних
історій”, — це або спроба збагачення, або загроза розорення. Серед
молоді різних країн найпопулярнішим став складений виключно з музичних
відеокліпів телевізійний канал MTV.

У рамках масової культури розгортається американська культурна експансія
в масштабах всього світу. Ряд країн — Франція, Італія — намагаються на
державному рівні припинити цей процес, але поки що без помітних
результатів. Внаслідок певної ізольованості Радянського Союзу вітчизняна
культура раніше не відчувала на собі тиску, зараз ми можемо спостерігати
цей процес і в Україні.

Свою роль в посиленні впливу масової культури відіграє і позиція
художньої інтеліґенції з її переважаючими елітарними настроями.

2. Доба кінематографа

Характерна особливість художнього життя нашого сторіччя полягає у тому,
що за своєю популярністю, впливовістю традиційні види мистецтва, і
навіть література, відступили і віддали пальму першості кінематографу,
який виник у самому кінці XIX ст. Вже у ХХ ст. було відкрито технічні,
художні прийоми, які перетворили кіно з атракціону на мистецтво. Першим
режисером, який застосував технічні трюки і монтаж для розвитку кіно,
був француз Жан Мельєс (фільми “Подорож на Місяць”, “Подорож через
неможливе”).

З 1908 р. починається зйомка так званих “художніх серій” — знятих на
плівку театральних вистав, інсценувань літературних творів. Один з
найвідоміших серіалів “Граф Монте-Крісто” був знятий у Голівуді —
містечку на півдні Каліфорнії, майбутньому передмісті Лос-Анджелеса. У
1909 р. таверну на головній вулиці містечка (Сансет-бульвар) перетворили
на кіностудію. Кіноіндустрія народилася на північному сході США й
облаштувалася саме в Каліфорнії, де значну частину року стоїть ясна
сонячна погода і можна вести зйомки практично цілий рік (з появою
спеціалізованих павільйонів значення клімату, зрозуміло, зменшилося).
Проходить ще десятиріччя, і кіно диференціює свої жанри, створює нові.
З’являються детективи, комічні фільми, вестерни. Великою популярністю
починають користуватися багатосерійні пригодницькі фільми. У 20-і роки
кіно стає справді масовим мистецтвом, чому сприяла, зокрема, творчість
таких відомих американських режисерів, як Д.У.Гріффіт і Т.Інс. Багатий
смисловий зміст і філософська глибина зближували їх кращі твори з ідеями
й образами світової художньої літератури.

У роки німого кіно почалася діяльність видатного актора і режисера,
геніального коміка всіх часів Чарльза Чапліна. Почавши з трюкових
комічних фільмів (і досягши в цьому жанрі неперевершених вершин), Чаплін
згодом створив фільми, які увійшли до золотого фонду світового
мистецтва: “Малюк”, “На плече!”, “Цирк”, “Золота лихоманка”, “Великий
диктатор”. Німий кінематограф мав свої шедеври (наприклад, фільм,
визнаний згодом одним з кращих фільмів всіх часів і народів,-
“Броненосець “Потьомкін” радянського режисера С.М.Ейзенштейна).

Еру звукового кіно відкрила картина режисера А.Кросленда “Співак джазу”
(студія “Уорнер бразерз”), знята у 1927 р. У радянському кіно першими
звуковими стрічками були “Путівка в життя” (режисер Н.Екк) і
“Зустрічний” (режисери С.Юткевич і Ф.Ермлер). З появою звуку і кольору
кіно знаходить небачені раніше виражальні можливості. Кіно стає здатним
поглинати глядача, захоплювати всю його істоту подіями, які відбуваються
на екрані, — кіно не тільки “копіювало”, відображало життя — воно саме
було таким життям (і навіть більш ніж просто життям) для мільйонів
глядачів, даючи багатьом з них не тільки відпочинок і розвагу у години
дозвілля, але також і утіху, надію, забуття. Не випадково Голівуд, де
розміщуються найбільші і найвідоміші кіностудії, іменується не інакше,
як “фабрика мрій”. У 1939 р. Голівуд випустив перший кольоровий фільм.
Це були “Віднесені вітром” (за романом М.Мітчелл, у головних ролях
Вів’єн Лі і Кларк Гейбл) — фільм, який досі не залишає глядачів
байдужими.

Склався перевірений набір засобів, за допомогою яких і досі
забезпечується гарантований успіх кінопродукції Голівуда (насамперед,
касовий) у широких глядацьких колах: гостра, динамічна фабула, яскраві
(і, як правило, нехитрі) типажі і виразна чуттєвість, яка посилюється
блискучою зовнішністю акторів. Останнім часом у фільмах все більше і
більше присутнє насильство. За таким “рецептом” зроблені і “Хрещений
батько” (режисер Ф.Коппола), і “Титанік” (режисер Д.Камерон), і десятки
інших стрічок. Це не виключає появи справжніх високохудожніх стрічок.
Одним з найбільш блискучих сучасних режисерів по праву вважається Стівен
Спілберг, який з однаковим успіхом працює як у пригодницькому жанрі
(трилогія про Індіану Джонса, “Щелепи”, “Парк Юрського періоду”),
комедії (“Дорога на Голівуд”), так і в серйозному жанрі (“Список
Шіндлера”).

Додаткову увагу привертає щорічне визначення кращих робіт і вручення
призу — “Оскара”. Сьогодні американському кінематографу належить тверде
і безумовне лідерство у світовому прокаті, яке базується насамперед на
фінансових і технічних можливостях.

Творчі пошуки майстрів різних країн створювали виразну мову сучасного
кіномистецтва. Умінням виражати найскладніші ідеї і смислові відтінки,
відображати найтонші душевні стани і пориви прославився майстер
філософського кіно шведський кінорежисер Інгмар Бергман. Глибока
змістовність і символічна багатоплановість відрізняли роботи
талановитого українського режисера Олександра Довженка (“Земля”,
“Україна у вогні”), самобутнього російського режисера Андрія
Тарковського (“Андрій Рубльов”, “Дзеркало”, “Соляріс”, “Сталкер”,
“Жертвоприношення” та ін.).

У період після Другої світової війни незвичайна популярність прийшла до
італійського неореалістичного кінематографа, традиції якого продовжилися
і згодом (Фредеріко Фелліні, Роберто Росселіні, Вітторіо де Сіка,
Мікеланджело Антоніоні).

Незабаром після війни на західних кіноекранах був продемонстрований
фільм “Расемон” японського режисера Акіро Куросави. Так вийшло, що це
був перший азіатський фільм у західному прокаті, Куросава став одним з
найвідоміших режисерів світу, а азіатський кінематограф зайняв гідне
місце у світовому художньому процесі.

* * *

Підсумком розвитку людства на кінець XX сторіччя є культурна ситуація,
яку характеризують такі процеси:

— перетворення людства у взаємопов’язану, взаємозалежну цілісність, що
пов’язано з якісно новими технічними, технологічними, інформаційними,
комунікативними можливостями;

— набуття глобальним розвитком яскраво виражених рис катастрофічності
(наростання агресивності і насильства, поява засобів масового знищення,
геноцид, світові війни, глобальні проблеми);

— різке розширення можливостей людини впливати на умови свого існування,
особливо на природу, створювати і перетворювати штучно
матеріально-речове середовище.

Звідси випливають характеристики сучасної художньої культури:

— уніфікація і стандартизація (принципово нові можливості поширення
зумовлюють спрощення явищ культури, посилення ролі “масової культури”);

— інтернаціоналізація культурного життя, глобалізація процесів;

— виникнення нових, синтезних (синтетичних) видів творчої діяльності,
нових жанрів мистецтва і способів творчого самовираження: кінематографа,
дизайну, мультиплікації (анімаційного кіно), взаємопроникнення видів і
жанрів мистецтва, стирання граней між стилями;

— диференціація культурних форм (поява безлічі нових стильових напрямів,
прагнення представників національних культур зберегти свою
самобутність).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Белічко Ю.В. Українське радянське мистецтво періоду громадянської
війни. — К.:Мистецгво, 1982.- 183 с.

2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. — М.: Юрайт,
1998.- 669с.

3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. — М.: Искусство, 1990.-319
с.

4. История искусства зарубежных стран. — М.: Искусство, 1980.- 384 с.

5. Історія світової культури. — Либідь, 1994.-320 с.

6. Энциклопедия для детей.- Т. 7. — Искусство. 4.1 — 2-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

Похожие записи