Реферат на тему:

“Література Відродження”

Відродження, або Ренесанс, — одна з найбільш знаменних епох в історії
людської цивілізації. Термін «Кепіззапсе» (Відродження) був уведений
Джорджо Базарі (151 1 — 1574) — видатним італійським живописцем,
архітектором та істориком мистецтва XVI ст.

Хронологічно європейське Відродження як єдиний культурний рух
розгорнулося в межах XIV — початку XVII ст. й охопило Італію, Іспанію,
Францію, Німеччину, Англію, Далмацію, Угорщину, Польщу, Чехію, північну
Хорватію. Але в цих різних країнах воно проходило асинхронно.

Передусім Відродження розпочалося в Італії і в XIV — першій половині XV
ст. розвивалося тільки в цій країні, а згасати там почало вже з середини
XVI ст. У Німеччині швидке піднесення ренесансного культурного руху
припадає на кінець XV — першу третину XVI ст., далі так само швидко
загальмовується. У Франції Відродження охопило XVI ст., в Англії та
Іспанії — кінець XV — початок XVII ст.

Саме в цей період у скарбниці світової літератури з’явилися твори таких
митців слова, як Дайте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккач-чо,
Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Карпіо Лопе де Веги, Вільяма
Шекспіра та ін.

Італійський поет Дайте Аліг’єрі (1265—1321) у знаменитій «Божественній
комедії» змалював своє уявне блукання в потойбічному світі, відтворивши
тогочасне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами — від
політичних чвар партій, від занепаду авторитету враженої корупцією
церкви до трагізму людської особистості, яка так і не спромоглася у
своєму житті позбавитися недобрих пристрастей та звичок. Творчість Данте
справила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури і
завершення процесу формування італійської літературної мови.

Франческо Петрарка (1304—1374) — італійський поет — увійшов в історію як
зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який
базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у
«Листі до нащадків». Та всесвітню славу принесла йому любовна лірика
«Книга пісень», присвячена Лаурі — жінці, яку він випадково зустрів у
церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршів із двох частин («На
життя мадонни Лаури» і «На смерть мадонни Лаури») обіймає 317 сонетів,
29 кан-цон, 9 секстин, 7 балад і 4 мадригали, складаючи своєрідний
щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їхній
суперечливості та мінливості. Любовна лірика Петрарки стала класичним
зразком поезії, збагативши її музикальністю, образною витонченістю,
стилістикою поетичних засобів, зокрема використанням антитез та
риторичних запитань, які підкреслюють душевні переживання.

Джованні Боккаччо (1313—1375) — один із засновників інтимної
гуманістичної літератури італійського Відродження, автор знаменитого
«Декамерона», поем та роману «Філоколо». «Декамерон» — це збірка
реалістичних новел, об’єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю;
основний зміст їх — розкриття аморальності папського двору, розпусти
монахів, висміювання аскетичної моралі середньовіччя, уславлення земних
насолод, чуттєвої любові. Новели пройняті духом вільнодумства, добрим
гумором.

Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письменник, який відомий у
світовій культурі як геній комічного. Його твір «Гаргантюа і
Пантагрюель» написаний у фольклорному стилі, сповнений каламбурами,
засобами гротеску, гри на подвійній моралі героїв — жадобі вина і знань.
Подорожі велетня Гаргантюа — це подорожі життєвим морем тогочасної
реальності з її радощами і болем, розумом і глупотою, достоїнством і
нікчемністю. Роман Ф. Рабле, спрямований проти мракобісся і схоластики,
став справжньою енциклопедією французької художньої культури епохи
Відродження.

Мігельде Сервантес (1547—1616) — великий іспанський письменник, що
увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії «Дон
Кіхот». Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних
романтиків — лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса — вперто
намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню, у зв’язку з чим
постійно потрапляють у комічні ситуації. У романі з великою художньою
силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людської особистості в
умовах панування практичного міщанства та бездуховності. «Дон Кіхот» —
це сумний сміх над романтизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в
іншому плані роман розкриває крах високого благородства помислів людини
тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає
загальнолюдське значення змісту «Дон Кіхота».

Карпіо Лопе де Вега (1562—1635) — іспанський драматург, поет і прозаїк.
Серед його великої літературної спадщини найбільш відомі драматичні
твори «Овеча криниця», «Учитель танців», «Собака на сіні», «Дівчина з
глечиком», «Закохана витівниця». Пройняті антифеодальним пафосом,
глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували
свободу почуттів, рівноправність жінки в коханні та шлюбі.

Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й
залишається актуальною, реалістично відображаючи життя на театральних
сценах.

Вільям Шекспір (1564—1616) — великий англійський драматург і поет, чиї
драматичні твори «Ромео і Джульєтта», «Багато галасу даремно», «Гамлет»,
«Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра», «Зимова казка»,
«Річард III» та інші стали загальновизнаною класикою, неперевершеними
зразками трагедійного мистецтва. Характерна особливість драматургії
Шекспіра полягає у концентрації багатьох суперечностей життя в людських
стосунках. Звідси — зображення людини у всій її багатогранності,
значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився
цілий світ людських («шекспірівських») пристрастей, бажань та прагнень.
Творча спадщина Шекспіра справедливо вважається однією з вершин
світового мистецтва.

Культурні надбання гуманістів мали значний вплив на схід Європи, зокрема
на Україну. Творчу спадщину Ф. Петрарки, Д. Боккаччо, Н. Макіавеллі
використовували у своїх доробках 3. Копистенський, І. Галятовський, М.
Смотрицький. Викладачі і студенти Київської академії перекладали
староукраїнською мовою твори Д. Пікоделла Мірандоли, Д. Бруно, Т. Тассо
та ін. Провідниками ідей Відродження в Україні були
релігійно-націоналістичні об’єднання-братства.

Використана література:

Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.

Історія світової літератури. – К., 1999.

Похожие записи