.

Культура Стародавньої Індії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 13120
Скачать документ

Реферат на тему:

Культура Стародавньої Індії

Географічні умови та періодизація історії. Одним з перших осередків
людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і
Стародавня Індія. Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент,
відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він
омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської
затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був
одним з найзаселеніших регіонів планети.

Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки
Інду – П’ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали
займатися землеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну,
рис, цукрову тростину (саме слово “цукор” походить від санскритського
“сакхарі” – тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик),
слони.

В історії і культурі Стародавньої Індії можна виділити декілька
періодів. Появу перших великих держав, створених, як вважають,
дравидськими племенами, відносять до III тисячоліття до н.е. Їм на зміну
приходить “арійська цивілізація”, пов’язана з появою на північному
заході Індії, а потім і на більшій частині півострова індоєвропейських
племен, що називали себе “аріями” (“благородні”, “з хорошої сім”ї”). У
цей час (приблизно XV–VI ст. до н.е.) виникає спочатку декілька окремих
держав, а з VI ст. до н.е. починає посилюватися одна з них – Магадха, що
знаходилася в долині Гангу. Один з її царів – Чандрагупта, засновник
династії Маур’їв, у IV ст. до н.е. вперше в історії Індії об’єднав її в
єдину державу – імперію Маур’їв (IV – II ст. до н.е.). Наступний період
починається з підкорення північної частини Індії кушанами, вихідцями з
Середньої Азії, – панування Кушанської династії (I – III ст. до н.е.).
Нового загальноіндійського об’єднання вдалося досягнути династії Гуптів
у IV – VI ст. н.е.

Харапська цивілізація. До середини XIX ст. світ нічого не знав про
найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію
принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала
Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві
печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусила переглянути
цю точку зору і почати з 20–х років XX ст. планомірні розкопки.

Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін.
Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі”
(“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі
зводилися з обпаленої цегли, зв’язуючим матеріалом був мулкий або
гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на
перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові.
Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих
давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося
століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була
система каналізації, причому здійснювалося як водопостачання, так і
відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще
не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для
ритуального обмивання.

Ремісники навчилися добре обробляти метали – мідь, олово, бронзу,
золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування
торгівлі свідчать знахідки гирь і вимірювальної лінійки.

Археологи знаходять багато статуеток з глини, м’яких порід каменю.
Особливу увагу фахівців привернула бронзова статуетка оголеної
танцівниці і скульптурне зображення чоловіка з бородою, який умовно
іменується “жерцем”.

Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин
і, найголовніше, із зразками писемності. Вона не була алфавітною і
складалася з малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і
включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів
поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про
певний зв’язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними
віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги).

Релігійні вчення. Літературна традиція. В середині II тисячоліття до
н.е. культура Хараппи занепадає з остаточно не з’ясованих причин. Одна з
них – проникнення в Індію з півночі арійських племен, які були знайомі з
залізом і досить швидко перейшли до осідлого землеробського способу
життя.

Характерним явищем для суспільного устрою давніх арійців були варни –
своєрідні стани, які почали складатися у них ще до переселення на
Індостан. На кінець II тисячоліття до н.е. остаточно склалася доктрина
про 4 варни, кожна з яких була створена з тієї чи іншої частини тіла
першолюдини Пуруші (або в наступній традиції Праджапаті, втілення бога
Брахми): брахмани (жерці) – з вуст; кшатрії (знать, воїни) – з плечей;
вайш’ї (землероби, ремісники, торговці) – зі стегон; шудри (низи
суспільства – слуги, бідняки, переселенці) – зі ступенів ніг.

Арійські закони забороняли шлюби поза варнами, не допускали їх
змішування і не дозволяли навіть доторкатися до людей, які стоять поза
варнами, – прибиральників сміття, могильників, катів. Вони так і
називалися – “недоторкані”.

Навіть в сучасній Індії джерелом мудрості вважаються “Веди” – збірники
священних гімнів на честь арійських богів. Відомі 4 таких збірники.
Найдавніший з них – “Рігведа” – належить до III, а частково і до кінця
VI тисячоліття до н.е. і складається з 10 книг і 1028 гімнів. Пізніше
були складені “Самаведа” та “Яджурведа”, які включають співи і жертовні
формули. Остання – “Атхарваведа” – містить магічні формули. До ведичної
літератури належать також різні коментарі до Веди, написані пізніше.

Ведична література дає нам уявлення про релігію давніх аріїв. Вони
вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: неба, повітря і землі. І
боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тисячоліття до н.е.
на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм.
Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити
людей релігії. На зміну старим ведичним богам – Варуні, Індрі, Сур’ї –
приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну – його охоронцем,
а Шива – руйнівником.

Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара – “блукання”,
“переродження”), про “дхарму” – закон, моральний порядок, і про “карму”
– діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає й уявлення
про “мокшу” – стан “ненароджуваності і невмирання”. Всі ці
релігійно–філософські переконання знайдуть потім своє відображення в
буддизмі та індуїзмі.

Брахманізм склав легенди про подвиги героїв Крішни і Рами, які покладено
в основу епічних поем – “Махабхарати” і “Рамаяни”. Перша з них (“Велика
війна нащадків Бхарати”) була складена мудрецем і співаком В’ясою і
містить 18 книг, які включають в себе 107 тисяч двовіршів. Це у 8 разів
більше, ніж обсяг “Іліади” і “Одіссеї”. Сюжетом епосу є боротьба за
владу нащадків легендарного Бхарати – Пандавів і Кауравів. Але
“Махабхарата” – не тільки літературний твір, вона є також
законоповчальним трактатом і священною книгою. Особливо це стосується
шостої її частини, названої “Бхагавадгіта” (“Пісня (гімн) бога”), яка
являє собою повчання Крішни.

“Рамаяна” (“Сказання про Раму”) за розмірами поступається “Махабхараті”,
але відрізняється більшою гармонією й образністю. В основі сюжету лежить
історія життя Рами – ідеального сина та ідеального правителя, його любов
до Сіти, її викрадення царем ракшасів (демонів), перемога Рами і його
воцаріння у рідному місті. Обидві поеми стали національним надбанням
індійського народу, невичерпним джерелом сюжетів і образів для
літератури і мистецтва.

Починаючи з VI ст. до н.е. в побуті поширюються нові твори брахманістів
– Сутри і Шастри – своєрідні трактати з різних галузей знань.
З’являються збірники законів, найбільш відомий з яких – “Закони Ману”.
Виникають перші філософські школи: санкх’я, йога, ньяя, вайшешика,
міманса та веданта, найбільш войовничою з яких була остання. У V – IV
ст. до н.е. брахман Ланіні створює єдину літературну мову – санскрит
(“очищений”, на відміну від “пракритів” – розмовних мов), який став
мовою міжіндійського спілкування.

VI ст. до н.е. пов’язане в історії Індії з появою нових вірувань –
джайнізму і буддизму. Термін “джайнізм” походить від слова “джайна” –
переможець (мається на увазі переможець над кругообігом перероджень).
Його фундатор Махавіра жив у VI ст. до н.е. В основі вчення – шлях
звільнення від сансари через дотримання “трьох скарбів” джайнізму:
“правильного знання”, “правильного бачення” і “правильної поведінки”.
Махавіра заповів своїм послідовникам аскетизм і ахімсу (неспричинення
шкоди всім живим істотам як умова порятунку душі).

Виникнення буддизму – однієї з сучасних світових релігій – пов’язують з
ім’ям Сіддхартхи Гаутами (563–483 рр. до н.е.), який у 28 років покинув
дім батька–раджи і 7 років перебував у мандрах, поки на нього не зійшло
Просвітлення і він не став Буддою (“Просвітленим”). Будда відкрив чотири
“благородні істини” про те, що життя є страждання, причиною яких є
людські бажання, пристрасті, прагнення життя і що вихід з цього –
угамування всіх пристрастей. Головна мета людини – досягнення “нірвани”,
стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілень. і
зливається з духовною “божественною” першоосновою світу. Таким чином,
порятунок був можливий для кожної людини незалежно від її походження
через самовдосконалення і без будь-яких посередників (наприклад,
брахманів). Найвищого піднесення буддизм досягає за Ашоки – третього
імператора з династії Маур’їв (268–232 рр. до н.е.). Він скликав
буддійський собор, де були затверджені канонічні основи буддизму.
Завдяки його зусиллям буддизм вийшов за кордони Індії.

З часу підкорення Північної Індії Кушанською імперією (I ст. н.е.)
відбуваються серйозні зміни в індійському суспільстві. На основі системи
варн починає складатися кастова система. Касти (в Індії – джаті) –
замкнені групи населення зі своїми звичаями і законами. Члени “джаті”
жили в одній місцевості, займалися однорідною діяльністю, мали свою
адміністрацію, систему взаємодопомоги, загальну касу. Спілкування між
членами різних каст обмежувалося.

У Кушанську епоху оформлюється новий напрям буддизму – махаяна, де Будда
стає богом , а також з’являється культ бодхисаттв – святих, які досягли
рівня Будди, але тимчасово відмовилися увійти в нірвану з співчуття до
людства. Буддизм у цей час підкоряє Китай та Індокитай, трохи пізніше
досягає Кореї. Починаючи з IV ст. н.е. поширюється релігійна освіта. У V
ст. цар Кармагупта з династії Гуптів відкрив найвідоміший буддійський
університет – монастир Наланда у Північному Біхарі. Пізніше з’явилися
університети в Таксилі та Аджанті.

У боротьбі з буддизмом починає формуватися новий тип брахманізму –
індуїзм. Основу вчення склала “Бхагавадгіта”. Виходячи з того, що кожне
божество – це втілення верховного бога (як Рама або Крішна були
втіленням бога Вішну), індуїзм дозволяв будь-які культи і вірування,
виявляючи при цьому ще більшу терпимість, ніж буддизм. Головні боги
індуїзму – Шива, Вішну і богиня Шакті – були також втіленнями вищого
божества – Брахми, який сидить на троні у вічній медитації на вершині
Гімалаїв.

Таким чином у ході стародавньої історії Індії оформилися основні
релігійні вчення: на основі ведичної традиції – брахманізм, який
трансформувався в індуїзм; джайнізм; буддизм. Мистецтво. Всі ці релігії
впливали не тільки на літературну традицію, але й на архітектуру та
образотворче мистецтво.

Спочатку арійські племена використовували для будівництва майже виключно
дерево. Кам’яні палаци замість дерев’яних споруд стали зводитися за
царювання Ашоки з династії Маур’їв. Відомий його палац в Паталіпутрі –
столиці Магадхи. Повсюдно ставилися стамбхи – кам’яні стовпи з
буддійською символікою або зображенням тварин і висіченими на них
написами (наприклад, Левова капітель з Сарнатха, зведена на місці першої
проповіді Будди, яка стала гербом сучасної Індії). У цей же час
з’являються і перші ступи – культові споруди напівсферичної форми, що
зберігають реліквії, пов’язані з Буддою. За переказом, Ашока звів 84000
ступ.

Прекрасні архітектурні пам’ятники дійшли до наших днів з часів
Кушанської імперії. Це передусім чайт’ї – печерні храми, наприклад,
печерні комплекси в Карлі і Еллорі. Унікальний храм в Кайласі поєднав
образи і мотиви з індуїзму, джайнізму і буддизму. Найвідоміший скельний
храмовий комплекс знаходиться в Аджанті. Її печерні храми зберегли
багатобарвні фрески. Реалістичні і в той же час стилізовані розписи
покривають все: і стіни, і стелю, і колони.

До Кушанської епохи Будда зображався тільки у вигляді символів, тепер
з’являються його зображення у вигляді людини. Його часто оточують
бодхисаттви, як, наприклад, на стелі з Катри (II ст. н.е.).

Найпоширенішим напрямом у мистецтві цього часу стає гандхарське (на ім’я
місцевості Гандхара на північному заході Індії). Воно поєднало в собі
традиції середньоазіатської, іранської, індійської та елліністичної
культури. Прикладами можуть служити статуї Будди з Хоті-Мардану і з
Тахт-і-Бахі. Зображення в гуптському мистецтві стають більш вишуканими і
чуттєвими. Будда зі знаменитої статуї з Сарнатха IV ст. трактується як
ідеальна людина, яка досягла нірвани.

Взагалі імператори з династії Гуптів протегували художній творчості. На
основі стародавнього виду театрального мистецтва – пантоміми – виникає
драматургія. При дворі Чандрагупти II (380–415 рр.) жили кращі поети
того часу. Найбільш відомий з них Калідаса (353–420 рр.). До нас дійшли
три його драми, найбільш довершеною з яких є “Шакунтала”. Існував і
народний театр, що поєднував музику і пластику танцю. Індійці дуже
полюбляли різні ігри. Одна з них – чатуранга (шатрандж) – дійшла і до
нас у вигляді сучасних шахів.

Досягають високого рівня наукові знання. Однією із загадок для сучасних
вчених залишається нержавіюча залізна колона в Делі. Математики вже
знали квадратні і кубічні корені. Астрономи встановили, що Земля
обертається навколо своєї осі і що Місяць переймає своє світло у Сонця.
За часів Середньовіччя ці знання, як і індійські цифри, запозичили
араби.

Стародавня Індія збагатила світову культуру, вона вплинула на сусідні
країни, особливо на Південно-Східну Азію. Буддизм став світовою
релігією.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдиев В.И. История Древнего Востока. – М.: Госполитиздат,
1953.-758с.

2. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. – М.: Юрайт,
1998.- 669с.

3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – М.: Искусство, 1990.-319
с.

4. История Древнего мира. В 3-х тт. – М.: Наука, 1983.

5. Історія світової культури. – Либідь, 1994.-320 с.

6. Энциклопедия для детей.- Т.6. – Религии мира. 4.2. – 3-е изд., испр.
и перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

7. Энциклопедия для детей.- Т. 7. – Искусство. 4.1 – 2-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019