.

Культура стародавнього Єгипту

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
199 6747
Скачать документ

16

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів громадської безпеки та
психологічної служби КНУВС

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни

«КУЛЬТУРОЛОГІЯ»

тема:

«КУЛЬТУРА СТАРОДВНЬОГО ЄГИПТУ»

Виконав:

слухач 3 «Д» курсу

Биканов Валерій Юрійович

область: Київська

залікова книжка № 1679

Науковий керівник:

Київ – 2007

1. Суспільно-політичний устрій, господарство, соціальна структура

Іригаційне землеробство, інші галузі сільського господарства. Основою
основ економічного життя стародавніх єгиптян завжди було
сільськогосподарське виробництво, передусім добре поставлене іригаційне
землеробство, ефективність якого залишалася високою навіть у періоди
політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство переважало у
Верхньому Єгипті, родючі землі якого використовувалися головно для
розвитку зернового господарства, землі ж Дельти, відвойовані у боліт,
більше годилися як пасовиська. Об’єднання країни в єдину державу
посприяло будівництву та експлуатації іригаційної мережі, створювати яку
населення почало ще в Додинастичну добу, а завершило вже в епоху
Середнього Царства.

Стародавні єгиптяни побудували оригінальну іригаційну систему, не схожу
на ту, яка виникла в Месопотамії. Якщо в долині рік-близнюків система
каналів і дамб мала, як уже зазначалося, передусім дренажне призначення,
то в долині Нілу склалася проста й надійна басейнова система іригації,
покликана якомога довше, впродовж усього посівного періоду, затримати
воду на полях. Будувати й експлуатувати таку систему штучного зрошення
землі можна було лише усім миром, злагодженими зусиллями всіх номів, що
дуже вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства.

Споруджувати саме басейнову систему іригації єгиптян спонукав рельєф
Нільської долини. Справа в тому, що на природно високих берегах Нілу мул
під час паводку відкладався товщим шаром, ніж у долині, яка через це
понижувалась також на захід і схід, у бік Лівійського та Аравійського
плато. Скориставшись цією особливістю рельєфу Нільської долини, єгиптяни
поділили її повздовжніми та поперечними греблями і дамбами на більші й
менші басейни, через що вона зовні стала схожою на гігантську шахову
дошку. Напередодні розливу Нілу чи коли вода вже починала прибувати,
селяни проривали крізь високі нільські береги (їх вони, до речі, ще й
штучно нарощували) короткі канали, якими впускали воду в басейни, звідки
її потім розподіляли на поля за допомогою невеликих земляних валів. Коли
мул осідав, паводкову воду відводили назад, у річку. Вода заодно
промивала грунт, оберігаючи його від засолювання. Нільський мул, що
залишався на полях, зберігав вологу впродовж двох місяців, проте цього
часу цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур
(нільський мул був справжнім поживним бульйоном для рослин, він давав
найшвидші сходи в світі).

Басейнова система іригації в Єгипті виявилася значно ефективнішою, аніж
дренажна – в Месопотамії. Вона чинила менший тиск на природу і
забезпечувала сприятливу екологічну обстановку в країні. Вода в
Нільській долині стояла в каналах лише під час повені, тобто впродовж
б-9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими, за каналами ж у
Месопотамії доводилось наглядати протягом цілого року. Проіснувала ця
система іригації в Єгипті до середини XIX ст., поки її не зруйнували
Асуанські греблі. Нині вона почасти збереглася лише у Верхньому Єгипті.

Майже кожен єгипетський фараон приділяв увагу іригаційному будівництву в
країні. Проте найграндіозніші іригаційні роботи було здійснено в епоху
Середнього Царства на території Фаюмського оазису та за царювання
Рамзеса II – в Дельті.

Спорудження басейнової системи іригації поєднувалося з іншими технічними
засобами зрошення полів. Так, ще в IV тис. до н. е. єгиптяни винайшли
ніломір, який широко використовувався ще в епоху Стародавнього Царства.
Він допомагав хліборобам досить точно прогнозувати не лише час розливу
Нілу, а й розмір паводка.

В епоху Нового Царства було винайдено шадуф. За допомогою цього
нехитрого пристрою два робітники, працюючи по-змінно, могли полити за
світловий день до півгектара землі. Шадуф дозволив єгиптянам інтенсивно
освоювати високі поля і посприяв, насамперед, розвитку їхнього
садівництва. Нарешті, в І тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати
для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються й нинішні
єгипетські селяни.

Система штучного поливу землі забезпечувала високий валовий збір
зернових у країні. За підрахунками єгиптологів, одна сім’я хліборобів
могла прогодувати з єгипетських грунтів ще три сім’ї.

Сільськогосподарський рік починався у Єгипті в серпні зриттям завчасно
побудованих гребель, щоб врятувати поля й канали від затоплення. В
листопаді, коли повінь спадала, єгиптяни приступали до посіву зернових і
садіння городніх культур. Із зернових вони вирощували переважно
пшеницю-еммер (вид полби), ячмінь і сорго, з городніх – часник, огірки
тощо, з технічних – льон, з волокон якого місцеві ткачі виробляли
напівпрозору тканину, значно тоншу за сучасний шовк чи капрон. Пора жнив
наставала у березні – квітні, у південних номах на місяць раніше, ніж у
північних.

Приділяли увагу єгиптяни також садівництву й виноградарству, передусім
вирощуванню фінікової пальми, хоч її господарська роль у Єгипті була
значно скромнішою, ніж у Месопотамії . Сади до середини II тис. до н.
е., коли в країні з’явився шадуф, поливали вручну (воду для їхнього
поливу носили в горщиках).

Культура землеробства в Єгипті була архіпримітивною. До глибокої оранки
землі єгиптяни не вдавалися, бо вона призвела б до появи солончаків.
Сяк-так дряпали землю лише у Верхньому Єгипті, в Дельті ж зерно висівали
прямо в неспушений мул й відразу ж вигонили на засіяне поле домашню
худобу (здебільшого баранів), щоб вона своїми копитами повтоптувала ного
в мулистий грунт. Жали високо, зрізаючи самі колоски, які потім молотили
на току копитами віслюки.

Основним багатством єгиптян вважалися худоба й домашня птиця, проте
культура їхнього тваринництва й птахівництва була вкрай примітивною. Про
це свідчить той факт, що впродовж тривалого часу єгиптяни відгодовували
на м’ясо чи намагалися приручити антилоп, газелей, гієн, журавлів,
пеліканів, лебедів тощо. З домашньої птиці їм найбільше припали до
вподоби гуси й качки, хоча тримали вони й курей, яких зачудовано
називали “птахами, які народжують щодня”. Знали єгиптяни й бджільництво,
причому, найімовірніше, саме вони й винайшли його. В епоху Середнього
Царства вони вже тримали коней, проте широко використовувати їх стали
лише після гіксоської навали. В І тис. до н. е. конярство досягло в
країні таких масштабів, що єгиптяни вже постачали своїми кіньми
передньоазіатський ринок. Допоміжну роль у їхньому господарстві
відігравали із давніх-давен мисливство та рибальство. Характерно, що в
епоху Стародавнього Царства єгиптяни використовували в мисливстві не
лише собак, а й приручених левів.

Сільськогосподарське виробництво розвивалося в Стародавньому Єгипті
впродовж всієї його історії виключно екстенсивним шляхом (валовий
сільськогосподарський продукт зростав завдяки розширенню посівних площ,
а не підвищення врожайності) і повністю залежало від стану іригаційного
будівництва в країні. Іригаційне землеробство не тільки забезпечувало
економічне процвітання єгипетського суспільства, а й значною мірою
визначало його соціальний устрій та політичну систему. Кожен басейн у
країні був складовою частиною єдиної іригаційної мережі, і це
об’єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив. Басейнова система
іригації потребувала централізованого керівництва й, зрештою, послужила
одним із визначальних факторів для появи дрібних, “номо-вих”, держав з
подальшим об’єднанням їх під егідою сильної монархії.

Розвиток ремісничого виробництва. Щодо ремісничого виробництва, то воно,
на відміну від сільськогосподарського, зазнавало в країні суттєвих
якісних змін. Вже на порозі цивілізації єгиптяни досягли вагомих успіхів
у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство,
будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо.
В епоху Стародавнього Царства вони, наприклад, виробляли за допомогою
примітивних кам’яних та мідних інструментів п’ятишаровий дикт, будували
надійні парусні та веслові судна з папірусу та деревини, виготовляли з
кедрової смоли чудове ароматичне масло, навчилися ливарництву. Тогочасні
вироби єгипетських ювелірів із золота, срібла та електрума славилися
далеко за межами країни. Справжніми віртуозами були єгипетські
будівельники-каменярі, які змережували стіни гробниць і храмів
філігранними рельєфними зображеннями, так ретельно шліфували й
припасовували одна до одної багатотонні кам’яні брили, що між ними й
нині годі просунути кінчик цигаркового паперу. Вражає їхнє вміння
споруджувати над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні
перекриття, які надійно витримували колосальний тиск на них (вага
піраміди Хеопса, наприклад, сягає 6 млн 200 тис. т, причому 3/4 цієї
ваги тисне на поховальну камеру, тимчасом на стінах і стелі її немає
жодної тріщини!). Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові
тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт,
виконаних ними упродовж доби Стародавнього Царства, який лише на
спорудженні пірамід перевищував 12 млн. куб. м. Підраховано, що з
кам’яних брил, з яких складено лише три гізехські піраміди, можна було б
звести двометрову стіну навколо наполеонівської Франції.

В епоху Середнього Царства єгиптяни почали освоювати бронзове
виробництво, хоча все ще користувалися переважно кам’яними та мідними
знаряддями праці, навчилися виготовляти скло, досконало освоїли
технологію видобутку та обробки золота. В тогочасному Єгипті, особливо
на території Фаюмського оазису, виростали нові міста, оточені захисними
стінами, здійснювалося (здебільшого в районі перших нільських порогів)
інтенсивне фортифікаційне будівництво.

Епоха Нового Царства стала періодом найвищого розквіту староєгипетськоі
економіки. На той час єгиптяни вже вступили у вік бронзи, причому бронзу
вони виплавляли з шести різних компонентів, що робило її дуже твердою. В
середині II тис. до н. е. в Єгипті з’явилися перші вироби із заліза,
проте залізо тоді ще коштувало дорожче за золото. Єгиптяни удосконалили
виробництво скла, ливарництво, суднобудування, до-сягли справжніх вершин
у мистецтві бальзамування. В І тис. до н. е. вони навчилися виробляти з
фарфороподібної маси особливий фаянс, який користувався великим попитом
на міжнародному ринку.

Розквіту єгипетських ремесел сприяла забезпеченість Нільської долини
наинеобхіднішою промисловою сировиною. Єгиптянам доводилося завозити
лише дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного
Середземномор’я), срібло та олово (для виробництва бронзи).

Торгівля. Примітивна обмінна торгівля існувала в країні ще в епоху
Стародавнього Царства. Єгиптяни, які впродовж, усієї своєї стародавньої
історії не користувалися грошима, обмінювали товар на товар, причому
мірилом вартості їм спершу служило зерно. Отож, йдучи на ринок, вони
брали не гаманець з грішми, а торбу із зерном. Щоправда, в епоху Нового
Царства в країні з’явилася одиниця вартості – дебен (шматок міді вагою
близько 90 г), проте це ще не були гроші, адже дебен сам по собі ще не
мав обігу, просто вважалося, що той чи інший товар коштує стільки-то
дебенів і на нього можна було виміняти інший товар такої самої вартості.
Упродовж майже трьохтисячолітнього існування Стародавнього Єгипту його
економіка залишалася натуральною. Товарне виробництво в країні було
відсутнє, збувався не товар, а надлишки продукції, виготовленої для
власних потреб. Номи, господарство яких було однотипним, між собою
практично не торгували, розвивався майже виключно зовнішній ринок,
особливо в найдавніший період староєгипетської історії. Проте навіть
зовнішня торгівля до епохи Пізнього Царства не особливо процвітала в
умовах значної географічної ізольованості країни, забезпеченості її
власною промисловою сировиною та можливості для єгиптян легко грабувати
суміжні території.

В епоху Стародавнього Царства єгиптяни вимінювали на свої ювелірні
вироби ароматичні масла, мед, тканини, алебастровий посуд тощо в
нубійців – бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів
екзотичної країни Пунт (знаходилась, скоріше всього, на території Сомалі
чи на півдні Аравії) – міррову смолу, дошки, електрум, карликів (для
забав малолітньому фараону); в сирійських племен-промислову деревину; в
мешканців фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим
центром єгипетської торгівлі в Азії,- деревину, оливкове масло тощо.
Вели обмінну торгівлю єгиптяни в ті далекі часи також з островом Крит.

Утім, для характеристики тогочасних міжнародних економічних зв’язків
Єгипту слово “торгівля” не завжди підходить, бо вони нерідко зводились
до банального воєнного пограбування сусідів. Ось як “торгував”,
наприклад, елефантинський номарх Хуфхор із нубійцями. Він з’являвся до
них на чолі сильного військового загону – й перелякані нубійські вожді
задарма віддавали йому своїх биків і кіз, аби він лише довго не
затримувався в гостях.

В епоху Середнього Царства фараони споряджали
напів-торгові-напіввійськові експедиції, як і раніше, в Нубію, країну
Пунт, на острови Егейського моря (передусім на острів Крит). Тісні
торгові контакти встановили тоді єгиптяни з Месопотамією та Східним
Середземномор’ям, яке, по суті, стало їхньою вотчиною. За придбаний
товар вони платили зерном, одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього
Царства – й золотом.

В епоху Нового Царства, незважаючи на значне розширення єгипетських
кордонів, товарообмін у країні залишався дуже низьким. Лише наприкінці
цієї епохи почав складатися загальноєгипетськии ринок. Становище істотно
змінилося вже в І тис. до н. е., коли в господарське життя єгиптян
владно вторгнулися товарно-грошові відносини. Тодішніх єгиптян навернули
до торгової діяльності значною мірою греки, що відзначалися, як відомо,
комерційною жилкою. Проте для активізації в епоху Пізнього Царства
ринкових відносин існували й більш вагомі спонуки. Раніше, коли Єгипет
був могутньою передньоазіатською державою, він одержував залізо, мідь,
олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данини
васальних народів, тепер же все це він мусив купляти. Єгипет налагодив
стабільні торгові зв’язки з багатьма своїми сусідами. Фараон Нехо II,
щоб зручніше було запливати в країну Пунт, навіть розпочав будівництво
каналу від східного, пелузійського, рукава Нілу до Червоного моря *. Він
же, близько 600 р. до н. е., велів хоробрим фінікійським мореплавцям
обігнути Африканський континент, на що вони затратили два роки.
Пожвавішав і внутрішній ринок у Єгипті, причому найбільший інтерес до
торгової діяльності виявляли храми, земельні латифундисти, малоазійські
та грецькі купці, що поселилися в цій країні. В Єгипті доби Пізнього
Царства розквітло лихварство з усіма його соціальними наслідками.

Соціальна структура Єгипту, її державне регулювання. Про суспільство
Єгипту доби Раннього Царства мало що відомо. Того часу в країні,
очевидно, існувало велике багатогалузеве царське господарство й,
можливо, господарства вельмож, але хто працював у них і на яких умовах –
про це джерела мовчать.

Досить туманну уяву мають єгиптологи й щодо соціальної структури Єгипту
в епоху Стародавнього Царства. Ясно лише одне: вона відзначалася разючою
своєрідністю і, за словами Ю. Я. Перепьолкіна, не була ані
рабовласницькою, ані кріпосницькою.

Тогочасне єгипетське суспільство було соціальне страти-фікованим.
Соціальна еліта складалася з фараона, царедворців, які майже поголовно
вербувалися з царських родичів, номової знаті, жрецької верхівки, яка
займала особливе місце в соціальній ієрархії. Купецтва в Єгипті тоді не
існувало. Фараону належали обширні маєтності, набагато більші аніж ті,
що їх мали месопотамські володарі. Він роздавав значну частину їх своїм
вельможам у службове користування, причому разом із селянами цих
маєтків, зобов’язаними працювати на вельмож. Нерідко вельможі додатково
обзаводилися власним господарством, яким вони могли розпоряджатися
набагато вільніше, ніж службовою нерухомістю.

Трудовий люд у господарствах фараона, храмів та вельмож офіційно
називався терміном мерет. Це були хлібороби, ремісники, рибалки,
пивовари, птахолови тощо. Виконавці польових робіт об’єднувались у
робочі загони і працювали під наглядом чиновників, їм задавали уроки –
норми виробітку, за невиконання яких частували бамбуковими киями.
Власних господарств мерет не мали, а жили на повному утриманні своїх
власників.

Якийсь відсоток єгипетських селян був звільнений від примусових робіт на
вельмож. Однак повністю вільними і вони не були, оскільки сплачували
податок за користування землею та водою для її зрошення, а також
виконували каторжні загальнодержавні роботи: будували царські гробниці,
храми, іригаційні споруди тощо.

У єгиптологічній літературі тих селян і ремісників, що працювали на царя
та вельмож, часом називають кріпаками. Однак подібне визначення
необгрунтоване, адже в єгипетському суспільстві трудову повинність
виконували також воїни, дрібні чиновники (крім писців) та жерці. Така
організація виробничого процесу була викликана тим, що за умов
користування тодішніми примітивними знаряддями праці трудомісткі польові
роботи можна було виконувати лише колективними зусиллями, всім миром.
Примусові роботи на царя та вельмож доречніше кваліфікувати як
загальнодержавну повинність, виконання громадського обов’язку, а не
форму феодального визиску.

Вже в епоху Стародавнього Царства в Єгипті були робітники, яких офіційно
називали баку. їхня праця використовувалась, очевидно, виключно в
домашньому госпбдарстві. Деякі єгиптологи вважають баку рабами, інші ж –
залежним не-рабським населенням. Баку не був абсолютно безправним,
“живим інвентарем”. Він міг одружитися на вільній єгиптянці, свідчити в
суді проти свого пана, користуватися й вільно розпоряджатися майном, у
тому числі землею. Кількість баку не могла бути значною, адже впродовж
III тис. до н. е. єгиптяни військовополонених ще вбивали.

Активізація воєнної політики фараонів в епоху Середнього Царства сприяла
майновому та соціальному розшаруванню суспільства. Воєнна здобич
розподілялася нерівномірно, левова пайка її діставалася знаті, простим
єгиптянам майже нічого з неї не перепадало. До того ж участь у воєнних
походах, воєнні тягарі призводили до зубожіння багатьох трудівників.
Тодішні тексти називали зубожілих єгиптян неджесами, тобто “маленькими
людьми”, протиставляли їм уру, тобто “сильних людей” – представників
розбагатілої верхівки, з якої рекрутувалися дрібні чиновники, писці,
жерці.

Матеріальний достаток у Єгипті доби Середнього Царства створювався
працею переважно “царських хемуу” (в сучасній соціально-економічній
термінології відповідника для терміна хему немає). До складу “царських
хемуу” входило майже все трудове населення країни, представники всіх
існуючих у ній професій. Працювали вони на царя, храми та вельмож,
причому польові роботи виконували чоловіки, руками жінок велося домашнє
господарство. “Царський хему” не міг обрати собі професію за власним
уподобанням, це робили за нього спеціальні чиновники. Умови праці для
“царських хемуу” були однакові практично в усіх господарствах, тому цим
робітникам було байдуже, де виконувати примусові роботи. “Царські
хемуу”, як і надані вельможам маєтки, вважалися службовим майном і
закріплювалися за тією чи іншою посадою в державному апараті.
Успадкування батьківської посади та закріпленого за нею майна, включаючи
“царських хемуу”, могло відбуватися лише з дозволу фараона.

Суспільний статус “царських хемуу” дискутується в єгиптології. Дехто
вважає їх рабами, інші з цим не погоджуються, стверджуючи, що терміном
хему називали в Єгипті всіх, хто перебував у реальній
соціально-економічній залежності.

Існували в Єгипті доби Середнього Царства й баку, однак їхня праця як і
раніше відігравала досить скромну роль у суспільному виробництві. Баку
не підлягав державній практиці обліку й розподілу робочої сили. Його
можна було придбати на ринку, одержати в подарунок від фараона, що, на
думку деяких єгиптологів, створювало умови для зародження в Єгипті
работоргівлі.

Фараони пригонили до Єгипту чимало військовополонених, які за своїм
соціальним статусом займали проміжне місце між баку та “царським хему”.
Так, для них також складали наряд на роботу, проте використовували їхню
працю не в полі, а в домашньому господарстві.

Трудова повинність на державу в епоху Середнього Царства не зникла. Це
були будівельні та земляні роботи, включаючи іригаційні, каторжна праця
в каменоломнях, веслування на суднах тощо. “Царські хемуу” відбували цю
повинність незалежно від того, в якому господарстві вони працювали. Якщо
виникала нагальна потреба (здебільшого під час сівби чи жнив), то
частину робітників, залучених до виконання “царських робіт”, тимчасово
перекидали в господарства вельмож. Єгиптяни сахалися “царських робіт”,
бо умови життя в трудових таборах, вочевидь, були нестерпні.

Отже, система суспільного виробництва в епоху Середнього Царства
залишилася традиційною. Проте в ній мали місце й певні зміни. Так, якщо
в добу Будівників пірамід селяни несли колективну відповідальність за
сплату державі зернового податку, то тепер кожен хлібороб ніс за це
індивідуальну відповідальність. Весь хліб, зібраний з селянських
наділів, йшов у державні засіки, селянину ж потім виділялася певна пайка
сільськогосподарської продукції.

В епоху Нового Царства штатних робітників царсько-храмового господарства
чомусь називали вже іншим терміном – іхуті (іхутіу). Реальне становище
їх не змінилося: той же примусовий характер праці, та ж урочна система,
та сама порція київ за невиконання норми виробітку. Як і раніше, якась
частина селян – їх називали “великими людьми поселення” – не належала до
іхутіу. Очевидно, це були приватні земельні власники, хоча прямих
доказів існування в Стародавньому Єгипті приватного та общинного
землеволодіння немає.

Гостро дискутується саме на матеріалах Нового Царства проблема
єгипетського рабовласництва. Спираючись на мем-фіський надпис фараона
Аменхотепа II, в якому згадується прибуття до Єгипту великої кількості
військовополонених, ряд єгиптологів стверджує, що нібито “рабовласництво
досягле в Новому Царстві поширення, раніше нечуваного”, і що
“рабовласницькі відносини проникли мало не в усі прошарк” єгипетського
суспільства…”. Інші ж єгиптологи переконані що масовий пригін
військовополонених ще не означав, щ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020