Чернівецький національний університет

Ім.Ю.Федьковича

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Культура Римської імперії

в період занепаду

Підготував:

Ст. 2 курсу гр. М-21з

Барінов Володимир

Чернівці – 2001 р.

Криза Римської імперії у ІІІ столітті відбилася як на стані економічного
і політичного життя Імперії, так і на її ідеології. Старі уявлення та
іде відійшли в минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало
собою глибокий занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва
в III ст. не було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна
область культури була виключення — право, яке інтенсивно розроблялося
префектами преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами).
Саме в ці роки система римського права була поставлена у відповідність
до потреб світової держави. Тепер римське право включало елементи
правових норм, які діяли в провінціях.

Боротьба між релігійними і філософськими течіями, яка велася в III ст.,
показала, що мислителі шукали причини погіршення становища населення,
безперервних воєн і загострення соціальних протиріч. Вони задумувалися
над тим, як вийти з цього важкого положення. Тільки релігія і філософія
могли дати відповіді на ці питання. Але як би то не було, про що б не
думали філософи, загальна ситуація в країні вплинула і на них:
релігійно-філософські течії набули песимістично-занепадницького
характеру.

Пізнання матеріального світу відійшло в минуле: філософи тепер думали в
основному про світ потойбічний, про сили, які керують людством, про
Бога, демонів, про свободу і несвободу, про гріх і очищення. Пізнання
світу відійшло на другий план. Наука знаходилася у занепаді, її замінили
скептичні твердження про те, що світ людиною не може бути пізнаним, а
Секст Емпірик з іншими представниками школи філософів-скептиків навіть
стверджували, що світ не існує поза уявленням людини, що реальне життя —
це лише плід чуттєвого сприйняття. Все ще велику роль, як і в часи
правління Августа, продовжувала відігравати ідея “золотого віку”, який,
ніби-то, має прийти разом з появою “гарного імператора” на політичній
арені. Саме для зміцнення цієї ідеї, Септимій Север з розмахом
відсвяткував “сторічні ігри”, на зразок тих свят, які влаштовували
Август і Клавдій. Як це не раз повторювалося пізніше в житті інших
народів, чим важче ставало життя і чим короткочаснішим правління
імператорів, тим настирливіше вимагали правителі від своїх підданих
визнання “золотим віком” час свого правління. На медалях, які видавалися
легіонерам, був напис: “Ми бачимо золотий вік”. Згадка про “золотий вік”
містилася і в промовах імператорів, і в промовах риторів.

Але зрозуміло, що подібні запевнення не могли нікого обдурити, тому люди
все більше і більше шукали втіху в релігії. Це призвело до того, що
єдиний літературний жанр, який продовжував розвиватися в III ст. – роман
— набув релігійно-філософського забарвлення. Такі романи писав Апулей,
Геліодор з Емеси, в романі “Ефіопіка” якого банальний для античного
роману сюжет — пригоди двох закоханих, що знаходять одне одного після
важких випробувань, — поєднується з прославлянням протегуючого автором
сонячного бога на ім’я Аполлон, але під яким, мабуть, автор мав на увазі
імператора — емесського Елагабала.

Найбільш примітним в цьому відношенні є, мабуть, релігійно-філософський
роман відомого софіста Філострата, який розповідає про мудреця і
чудотворця I століття нашої ери Філострат зображує у романі новий ідеал.
Головний герой твору є довершеним зразком античної мудрості і
доброчесності. Ці якості він придбав за роки праведного життя, слідуючи
заповітам Піфагора, і в спілкуванні з філософами Ефіопії та Індії. Але
герой не замикається в собі, а ставить свою мудрість на службу
суспільству: він вчить громадян, реформує і відновлює релігійні обряди,
зупиняє заколоти, викриває хабарників, виганяє демонів, дає поради
імператору. У своєму романові Філострат вустами головного героя
Аполлонія сформулював свою програму монархії, яка засновувалася б на
міській автономії, свободі думки і мирній політиці. Все це виражається в
активній боротьбі Аполлонія проти тирана Доміциана.

Образ Аполлонія, а саме його беззавітне служіння суспільству, близький
до ідеалу мудреця у вченнях філософів-стоїків і кініків. Вони виступали
за загальну гармонійну єдність світу. Стоїки вважали розум вищим
початком, який диктує неминуче підкорення законам природи, виконання
свого обов’язку. Аполлоній же, виходячи з положень неопіфагорійців і
платоніків, вчив, що вищим за розум є деякий ідеальний початок –
абсолют. Його не можна пізнати розумом, до нього потрібно прагнути,
оскільки тільки у з’єднанні з ним з’являється вища мета у житті.

З кожним роком ідеологічна боротьба все гострішала. У середовищі
аристократії із західних провінцій процвітав культ Антонінів — ідеальних
правителів, які, ніби-то, з’являться і влаштують світ без солдатів, без
варварів, без тиранів і передадуть всю владу сенатові. Серед них
з’явилися пророки, які провіщали пришестя подібного сенатського
“мессії”. Дуже часто він уявлявся в образі Геракла — доброго царя,
приборкувача черні. Такого Геракла шанували правителі Галльської імперії
— імператор Проб, який встановлював дружні стосунки із західною знаттю,
а також імператор Максиміліан, який придушив повстання багаудів.

Аристократія східних провінцій шанувала сонячні культи. У образі Сонця
мали на увазі єдиного верховного Бога, який був захисником імператора на
землі і на небі.

В армії і у військових колах шанували Юпітера — бога римської слави і
могутності. У середовищі плебсу і солдат не могли прижитися складні
релігійно-філософські культи, а тому серед них була поширена примітивна
магія і віра в демонів. Лише культ рятівника Мітри, що давав відповідь
на запитання, що таке зло і як його позбутися, а також християнство
набули тут значного поширення.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи