РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Культура Римської імперії в період найбільшої могутності

Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до того, що місто
Рим стало економічним, культурним і політичним центром величезної
держави. Це було гігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що
мешкали в ньому, створювало враження, ніби вони є мешканцями ойкумена —
центра цивілізованого світу. І це твердження недалеке від істини,
оскільки саме в межах Римської держави склалася древня цивілізація, яку
називають античною культурою.

Зупинимося на матеріальній культурі Римської імперії в I — II століттях
нашої ери В цей час велика кількість міст у своєму архітектурному стилі
намагалися наслідувати приклад столиці — Риму. Їх прикрашали прекрасними
храмами місцевих і загальноімперських божеств, палацами, базиликами,
портиками для прогулянок, а також громадськими будівлями і будівлями для
розваг — театрами, амфітеатрами, цирками. В амфітеатрах проходили
вистави — травля звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках
відбувалися перебіги на запряжених четвірками коней колісницях —
квадригах. Амфітеатри ж, окрім відомого римського Колоссея (Колізея), що
був споруджений у 80 році та вміщав до 50 тис. глядачів, збереглися у
Парижі, Арле, Вороні, Капуї, Помпеях, Пулі, Тобурі, Тунісі тощо. Всі ці
споруди і будівлі прикрашалися витворами мистецтва — рельєфами, статуями
тощо. В I — II століттях. нашої ери міські вулиці були вимощені каменем,
мали підземну каналізацію та гігантські водопроводи — акведуки.
Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агорами на Сході й
форумами на Заході) були прикрашені численними портиками, храмами й
базиликами. На інших площах споруджувалися тріумфальні арки і кінні
статуї правителів.

Зрозуміло, що особливою розкішшю відрізнявся сам Рим. Тепер він мав
декілька форумів. До найдавнішого форуму часів республіки імператори
приєднали ще ряд нових. Найбільш величним був форум Траяна. Величними
спорудами були і “Вівтар Світу”, який було зведено в часи Августа,
мавзолей Августа, величезний купольний храм “всім богам” — Пантеон,
побудований сподвижником Октавіана Августа Агріппою і перебудований у
часи правління Адріана. Діаметр купола Пантеону становить 43,2 м.
Особливою розкішшю відрізняється архітектурний ансамбль імперських
палаців на Палатинськом пагорбі.

У цей час у всіх містах імперії поширюється культ терм — громадських
бань, у яких були басейни з теплою і холодною водою для плавання,
гімнастичні зали, кімнати для відпочинку. Особливими розмірами
відрізнялися побудовані в Римі терми Септимія Севера (на 2400
відвідувачів) і терми Каракалли.

Прагнули не відставати від столиці й інші міста Імперії. Значним
розмахом і розкішшю відрізнялися будинки і споруди великих торгівельних
центрів. Навіть їх розвалини, що дійшли до нашого часу, вражають своєю
величчю і розмірами. Можна відмітити колонади портиків сирійського міста
Пальміра, храми Сонця в Баальбеці (Сирія) тощо. Також в Імперії велося
активне прокладання доріг. В II ст. у державі існувало 372 мощені
каменем дороги загальною протяжністю близько 80 тис. км. Ці дороги, на
зразок сучасного шосе, будувалися по прямій лінії, по боках їх були
викопані канави для стоку води, через ріки і глибокі яри перекидалися
мости (деякі з них збереглися і використовуються й у наші часи).
Найбільш відомим з них є міст, побудований в часи імператора Траяна
через Дунай, цей міст спорудив Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу
кроків (тисячу кроків називали мілею) стояли кам’яні стовпи із вказівкою
відстані до найближчих населених пунктів, до Рима. У самому Римі на
форумі стояв стовп з позолоченим верхом, він вважався початком усіх
доріг Римської імперії. Звідси і приказка: “Всі дороги ведуть у Рим”.

У той же час римляни спорудили чудові (як з практичного, так і з
архітектурного боку) порти в містах, що мали вихід до моря. Тут
споруджувалися кам’яні причали, комори для зберігання вантажів, гранітні
набережні.

Крім статуй і барельєфів, будівлі і споруди прикрашалися іншими
витворами малих архітектурних форм. Так, підлоги і стіни храмів,
палаців, базилик і навіть маєтків багатих рабовласників були прикрашені
тонкими мозаїчними орнаментами. Мозаїкою викладалися цілі картини. У
північних провінціях будинки мали опалення. По глиняних трубах з печей
гаряче повітря проходило під підлогою і всередині стін, створюючи
всередині приміщень теплий мікроклімат.

Образотворче мистецтво у I — II століттях нашої ери у Римській імперії
служило, в основному, для оформлення інтер’єрів будівель і зовнішнього
оздоблення вулиць міст. Так, стіни, стелі і підлоги громадських
будівель, імператорських палаців, будинків знаті прикрашалися розписом і
мозаїкою. До нашого часу на Палатинськом горбі збереглася частина
розписаних кімнат Лівії — дружини Октавіана Августа, а також розпису
стін багатих будинків в Помпеях і маєтків у Північній Африці (в Тунісі
та Алжирі). Судячи по цих та інших розписах, римляни прикрашали будинки
орнаментами, в яких переважали рослинні елементи (листя і гілки різних
рослин, квіти), іноді виписувалися пейзажі. Подекуди митці доповнювали
такі картини рамкою, яка зображала двері або вікно. Дуже часто
використовувалися сюжети з грецької і римської міфології, а також
жанрові сцени — полювання, збір врожаю, збирання податків.

У багатьох місцях стіни будівель облицьовувалися мармуром. Завдяки
застосуванню різних його сортів, створювалися геометричні візерунки.

Значного розповсюдження в ці часи набула портретна скульптура. До нашого
часу дійшло безліч портретних статуй, бюстів, рельєфних зображень, які
реалістично передають риси обличчя імператорів, імператриць,
воєначальників, поетів, філософів та інших представників римської знаті.

Звичайно, ці скульптурні портрети виставляються на площах і вулицях,
вони прикрашають будівлі, надгробки. Іноді на надгробках покійний
зображався у колі своєї сім’ї. З багатьох надмогильних рельєфів можна
було дізнатися про положення покійного в суспільстві: воїни
зображувалися у військовому спорядженні, ремісники — зі своїми
інструментами тощо.

Найбільшої досконалості досягла скульптура у II столітті. З III століття
у зв’язку з економічною і суспільно-політичною кризою починається
огрублення зображень через падіння рівня технічної майстерності.

Великого розвитку в I — II століттях нашої ери отримали освіта й наука.
У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для
дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях,
або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати,
писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а
учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і
слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти
віком від 7 до 12 років. Наступною ланкою освіти була “граматика”, де
курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися
погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували
уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і
латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років,
учні переходили до школи “риторики”, яку можна порівняти із сучасною
вищою школою. Подібні школи користувалися великою популярністю,
оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні
продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори
надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики.
“Ритори” – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках
аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз,
вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як
правило, дарували книгу.

У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової
думки — власне Рим, Александрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген,
Массилія. В Александрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах —
славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і
Арістотелем (Лікейон). Великими культурними центрами залишалися Пергам і
Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А
біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр — Асклепіон.

Тепер, власне, про наукові досягнення. У другій половині I ст. Пліній
Секунд написав велику “Природну історію”, яка була першою енциклопедією
з фізичній географії, ботаніки, зоології і мінералогії. У кінці I – на
початку II ст. відомий римський історик Тацит у своїх двох творах
“Діяння Публія Валерія Агріколи” і “Німеччина” описав побут і суспільний
устрій племен Центральної Європи, які продовжували зберігати свою
незалежність від Римської імперії.

У II ст. високого рівня розвитку досягла медична наука. Ще під час
правління імператора Августа в Римі було створено школу для підготовки
лікарів. Такі школи існували і в Малій Азії. У кінці II ст. прославився
лікар Гален, який проводив досліди з вивчення дихання, діяльності
спинного і головного мозку.

Нарівні з природними науками набули подальшого поширення астрономія та
астрологія, але тут успіхів було не так багато, як в інших областях
знань. Так, Клавдій Птолемей відмовився від геліоцентричної теорії
Арістарха Самосського. Замість її він запропонував теорію, згідно з якою
центром Сонячної системи була Земля, а Сонце й інші небесні тіла
оберталися навколо неї. Пізніше ця теорія була запозичена християнськими
теологами і стала основою середньовічного розуміння устрою Всесвіту.
Астрологія була занесена в Рим з Месопотамії і була популярна у II і
особливо у III століттях.

Головним філософським центром у I — II століттях залишалися Афіни. На
перших етапах великою популярністю користувалися стоїцизм та
епікурейство. Серед плебса популярністю користувалися бродячі філософи —
кіники, які часто виступали з різкою критикою представників
аристократії. Найбільш відомим філософом-стоїком у II ст. був імператор
Марк Аврелій Антонін (121 — 180 р.р.). Роки його правління знаменні тим,
що у цей час кризові явища всередині імперії ставали все більш
інтенсивними, вищі суспільні класи відмовлялися будь-що змінювати для
того, щоб зберегти існуючий суспільний лад. У стоїчній етиці вони бачили
певні засоби морального відродження суспільства. У своїх роздумах “До
самого себе” імператор проголошував: “Єдине, що перебуває під владою
людини, — це її думки…Заглянь у своє нутро. Там, всередині, знаходиться
джерело добра, яке здатне бити, не вичерпуючись, якщо до нього постійно
докопуватися”.

Природною, виразно матеріалістичною для свого часу філософією античності
в Римі було епікурейство, яке значно розповсюдилося в останні роки
Римської республіки і на початку імператорського правління.
Основоположники цієї філософської течії, як, наприклад, Тіт Лукреций Кар
(95 — 55 р.р. до нашої ери), підтримували переконання ранніх
представників атомістичного вчення і захищали основні принципи атомізму.
Вони говорили про нестворюваність матерії як такої. З незнищенністю і
нестворюваністю матерії, тобто з її нескінченністю у часі, вони
пов’язували і нескінченність матерії у просторі. Атомам, згідно
Лукрецію, властивий рух. Лукрецій намагався обгрунтувати відхилення від
прямолінійного руху атомів. Разом з величиною і формою атомів, рух, на
думку філософа, є причиною строкатості і різноманітності речей у світі.
Душу Лукрецій вважає матеріальною — особливою сполукою повітря і тепла.
Вона протікає через все тіло і утворена найтоншими і найменшими атомами.

Епікурейство жило в римському суспільстві досить довго. Однак коли в 313
р. християнство стало офіційною державною релігією, почалася наполеглива
і безжалісна боротьба проти епікурейства і, зокрема, проти ідей Лукреція
Кара, що зрештою привело до поступового занепаду цієї філософії.

Хоча кажуть, що римлянам далеко до греків у царині літератури, але все
одно римська культура подарувала світові не одного відомого літератора,
не один літературний шедевр. В I — II століттях широкого поширення в
Імперії набула римська поезія і проза. Серед заможних людей багато було
таких, в тому числі й імператорів, які пробували свої сили в літературі.
Однак до нашого часу дійшло мало творів римських поетів і прозаїків цих
століть.

Під час правління імператора Нерона одним з найвідоміших поетів був Марк
Анней Лукан (39 — 65 р.р.). Він був прихильником помірного режиму,
негативно ставився до деспотичних дій імператорів, особливо до дій
імператора Нерона. Він написав поему “Фарсалія, або поема про
громадянську війну”, у якій оспівував Помпея і засуджував Гая Юлія
Цезаря. Згодом Лукан узяв участь у змові проти Нерона і був страчений.

У критичному тоні писав і Марк Валерій Марціал (42 — 102 р.р.). Він
народився в Іспанії. На початку 60-их р.р. приїхав до Рима, де йому
спочатку довелося вести принизливе життя клієнта у багатих патронів.
Положення клієнта певною мірою позначилося і на деяких сторонах його
творчості. У 99 р. Марціал повернувся до Іспанії, де прожив до кінця
своїх днів. Літературну діяльність Марціал почав досить пізно. Він
прославився дотепними короткими віршами-епіграмами. Завдяки йому цей
жанр набув визнання у світовій літературі. Перший збірник його епіграм –
“Книга видовищ” — був присвячений відкриттю Колізею у 80р. Марціалу
належить і збірка “написів до дарунків” (“Ксенії”), услід за якою він
випустив 12 книг епіграм.

Але творчість Марціала була суперечливою. У кращих епіграмах він
висміював пануючі у Римі аморальність, розпусту, розбещеність, а в той
же час він вимушений був лестити внаслідок свого залежного становища.

Найбільш славнозвісним прозаїком II століття був Луцій Апулей (бл. 125 –
бл. 180 р.р.). Луцій Апулей народився в Африці в місті Мадавре, вчився
спочатку в Карфагені, а потім в Афінах. Після подорожі Східною імперією
він приїхав до Рима, де став адвокатом і займався літературною і
науковою діяльністю: Апулей був людиною дуже освіченою. Однаково вільно
він володів грецькою і латинською мовами, мав обширні й різносторонні
знання з природних наук, філософії і релігії. Сучасники називали його
магом. Він був одним з найвидатніших письменників пізньої античності.
Апулей втілив у своїй особі і в своїй творчості характерні риси нової
епохи з усіма її суперечностями. Літературна спадщина Апулея велика:
збереглися численні риторичні декламації, уривки з яких зібрано в збірці
“Флоріди”, філософські трактати, поетичні твори. “Апологія” – промова на
власний захист у суді на процесі, де його звинувачували в практикуванні
магії. Але справжня слава прийшла до Апулея після видання роману
“Метаморфози”, який отримав згодом назву “Золотий осел”. Цей роман —
авантюрно-побутовий за своїм реальним змістом і містико-алегоричний,
релігійно-моралістичний за авторським задумом (герой, перетворений в
осла за потяг до насолод, отримує знову людський вигляд, пройшовши через
страждання і залучившись у кінці до містичного культу богині Ісіди).

У кінці II – на початку III ст. з’явилося багато своєрідних міфічних
романів. Це були повісті про закоханих, щастя яких зазнавало важких
випробувань — вони переживали розлуку, ув’язнення і продаж у рабство,
отримували помилкові вісті про смерть, але зрештою щасливо одружувались.
За таким типовим сюжетом написані романи “Дафнія і Хлоя” Лонга,
“Ефіопіка” Геліодора тощо.

В ці часи процвітала й історична проза. Ще в епоху Августа Тіт Лівій
написав “Історію Риму від основи міста” в 142 книгах. Вона відрізняється
чудовим літературним стилем, майстерним володінням автором латинською
мовою. У ті ж роки Микола Дамасський написав “Всесвітню історію” в 144
книгах. “Всесвітня історія” була створена і Помпеєм Трогом. Великим
римським істориків був і Публій Корнелій Тацит (54 — 120 р.р.).
Найважливішими творами Тацита є “Історія” і “Аннали”. Обидві праці
присвячені історії імперії від імператора Тіберія до імператора
Доміциана.

У перші десятиліття II ст. славнозвісний Плутарх з Херонеї (46 — 126
р.р.) склав свої порівняльні життєписи найвідоміших еллінів і римлян.
Трохи пізніше александрієць Аппіан написав обширний огляд історії всіх
народів, які увійшли до складу імперії. Серед істориків слід згадати й
Арріана з Нікомедії (Віфінія), який написав “Анабазис Олександра” —
кращу з хронік походів Олександра Македонського. Цей твір за формою і
побудовою нагадує “Анабазис” Ксенофонта.

Похожие записи