Реферат на тему:

Культура римської імперії

План.

Вступ

Матеріальна та духовна культура доби Римської республіки.

Культура періоду Римської імперії.

Висновок.

Вступ

Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. Її
значення для світової цивілізації важко переоцінити. Латинська мова, яка
була носієм цієї культури, справила вплив на цілу групу мов, так званих
романських. Ще два-три століття тому вона була мовою філософії, науки,
медицини, юриспруденції, релігії і літератури багатьох європейських
народів. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів
– латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в
архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного і приватного
права, адміністративного управління та форм організації суспільного
життя. Вивчення історії античної, і зокрема римської, культури дає змогу
зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних
феноменів, робить можливим більш ґрунтовний підхід до вивчення й
розуміння сьогоднішніх соціальних і культурних процесів. Події та герої
римської культури та історії осмислюються у зв’язку з цим як культурні
символи, що допомагають глибше розуміти сучасність.

Матеріальна та духовна культура доби Римської республіки.

500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до
нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було
витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став
роком запровадження військового трибуналу з консульською владою. А в 377
році до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від
ворогів, які нагадали про себе захопленням та спаленням міста.

Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати
про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до
нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш
“світських” речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки
від культури попередніх етапів розвитку.

Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на
ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського
суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі
з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою
гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший
вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні
звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до
іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.

Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах
суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з
найбільших політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється
гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них
найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та
грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків,
пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.

В 1-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення
елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають
домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх
творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія,
досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні
твори, написані класичною латинською мовою.

У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив
досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з
Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського
календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука.
Найпомітнішим її представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав
енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігіозної
старовини, римського театру, латинської мови.

Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було уточнене й
розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах
публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів.
Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими
постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення
процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були
розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому
римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені
провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими
юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.

Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську
і громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того,
щоб створити ілюзію найбільшої об’єктивності. Насправді “Записи”
написані Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і
згладити, де це можливо, невдачі. Сучасників і нащадків захоплювала
сувора простота, стислість і разом з тим виразність стилю Цезаря, що
писав свої твори в таборах і походах. Про свою політичну програму і
справжні наміри Цезар в цих творах умовчує, дотримуючись офіційних
версій. Наприклад, війну з Аріовістом він виправдовує проханням жителів
Галлії допомогти їм, початок громадянської війни — своїм прагненням
захистити народних трибунів.

Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до того, що місто
Рим стало економічним, культурним і політичним центром величезної
держави. Це було гігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що
мешкали в ньому, створювало враження, ніби вони є мешканцями ойкумена —
центра цивілізованого світу. І це твердження недалеке від істини,
оскільки саме в межах Римської держави склалася древня цивілізація, яку
називають античною культурою.

В I — II століттях нашої ери велика кількість міст у своєму
архітектурному стилі намагалися наслідувати приклад столиці — Риму. Їх
прикрашали прекрасними храмами місцевих і загальноімперських божеств,
палацами, базиликами, портиками для прогулянок, а також громадськими
будівлями і будівлями для розваг — театрами, амфітеатрами, цирками. В
амфітеатрах проходили вистави — травля звірів, бої гладіаторів, публічні
страти. У цирках відбувалися перебіги на запряжених четвірками коней
колісницях — квадригах. Амфітеатри ж, окрім відомого римського Колізея,
що був споруджений у 80 році та вміщав до 50 тис. глядачів, збереглися у
Парижі, Арле, Вороні, Капуї, Помпеях, Пулі, Тобурі, Тунісі тощо. Всі ці
споруди і будівлі прикрашалися витворами мистецтва — рельєфами, статуями
тощо. В I — II століттях. нашої ери міські вулиці були вимощені каменем,
мали підземну каналізацію та гігантські водопроводи — акведуки.
Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агорами на Сході й
форумами на Заході) були прикрашені численними портиками, храмами й
базиліками. На інших площах споруджувалися тріумфальні арки і кінні
статуї правителів.

Особливою розкішшю відрізнявся сам Рим. Тепер він мав декілька форумів.
До найдавнішого форуму часів республіки імператори приєднали ще ряд
нових. Найбільш величним був форум Траяна. Величними спорудами були і
“Вівтар Світу”, який було зведено в часи Августа, мавзолей Августа,
величезний купольний храм “всім богам” — Пантеон, побудований
сподвижником Октавіана Августа Агріппою і перебудований у часи правління
Адріана. Діаметр купола Пантеону становить 43,2 м. Особливою розкішшю
відрізняється архітектурний ансамбль імперських палаців на Палатинськом
пагорбі.

У цей час у всіх містах імперії поширюється культ терм — громадських
бань, у яких були басейни з теплою і холодною водою для плавання,
гімнастичні зали, кімнати для відпочинку. Особливими розмірами
відрізнялися побудовані в Римі терми Септимія Севера (на 2400
відвідувачів) і терми Каракалли.

Прагнули не відставати від столиці й інші міста Імперії. Значним
розмахом і розкішшю відрізнялися будинки і споруди великих торгівельних
центрів. Навіть їх розвалини, що дійшли до нашого часу, вражають своєю
величчю і розмірами. Можна відмітити колонади портиків сирійського міста
Пальміра, храми Сонця в Баальбеці (Сирія) тощо. Також в Імперії велося
активне прокладання доріг. В II ст. у державі існувало 372 мощені
каменем дороги загальною протяжністю близько 80 тис. км. Ці дороги, на
зразок сучасного шосе, будувалися по прямій лінії, по боках їх були
викопані канави для стоку води, через ріки і глибокі яри перекидалися
мости (деякі з них збереглися і використовуються й у наші часи).
Найбільш відомим з них є міст, побудований в часи імператора Траяна
через Дунай, цей міст спорудив Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу
кроків (тисячу кроків називали мілею) стояли кам’яні стовпи із вказівкою
відстані до найближчих населених пунктів, до Рима. У самому Римі на
форумі стояв стовп з позолоченим верхом, він вважався початком усіх
доріг Римської імперії. Звідси і приказка: “Всі дороги ведуть у Рим”.

У той же час римляни спорудили чудові (як з практичного, так і з
архітектурного боку) порти в містах, що мали вихід до моря. Тут
споруджувалися кам’яні причали, комори для зберігання вантажів, гранітні
набережні.

Крім статуй і барельєфів, будівлі і споруди прикрашалися іншими
витворами малих архітектурних форм. Так, підлоги і стіни храмів,
палаців, базилик і навіть маєтків багатих рабовласників були прикрашені
тонкими мозаїчними орнаментами. Мозаїкою викладалися цілі картини. У
північних провінціях будинки мали опалення. По глиняних трубах з печей
гаряче повітря проходило під підлогою і всередині стін, створюючи
всередині приміщень теплий мікроклімат.

Образотворче мистецтво у I — II століттях нашої ери у Римській імперії
служило, в основному, для оформлення інтер’єрів будівель і зовнішнього
оздоблення вулиць міст. Так, стіни, стелі і підлоги громадських
будівель, імператорських палаців, будинків знаті прикрашалися розписом і
мозаїкою. До нашого часу на Палатинськом горбі збереглася частина
розписаних кімнат Лівії — дружини Октавіана Августа, а також розпису
стін багатих будинків в Помпеях і маєтків у Північній Африці (в Тунісі
та Алжирі). Судячи по цих та інших розписах, римляни прикрашали будинки
орнаментами, в яких переважали рослинні елементи (листя і гілки різних
рослин, квіти), іноді виписувалися пейзажі. Подекуди митці доповнювали
такі картини рамкою, яка зображала двері або вікно. Дуже часто
використовувалися сюжети з грецької і римської міфології, а також
жанрові сцени — полювання, збір врожаю, збирання податків.

Великого розвитку в I — II століттях нашої ери отримали освіта й наука.
У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для
дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях,
або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати,
писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а
учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і
слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти
віком від 7 до 12 років. Наступною ланкою освіти була “граматика”, де
курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися
погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували
уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і
латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років,
учні переходили до школи “риторики”, яку можна порівняти із сучасною
вищою школою. Подібні школи користувалися великою популярністю,
оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні
продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори
надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики.
“Ритори” – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках
аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз,
вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як
правило, дарували книгу.

У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової
думки — власне Рим, Александрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген,
Массилія. В Александрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах —
славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і
Арістотелем (Лікейон). Великими культурними центрами залишалися Пергам і
Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А
біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр — Асклепіон.

Тепер, власне, про наукові досягнення. У другій половині I ст. Пліній
Секунд написав велику “Природну історію”, яка була першою енциклопедією
з фізичній географії, ботаніки, зоології і мінералогії. У кінці I – на
початку II ст. відомий римський історик Тацит у своїх двох творах
“Діяння Публія Валерія Агріколи” і “Німеччина” описав побут і суспільний
устрій племен Центральної Європи, які продовжували зберігати свою
незалежність від Римської імперії.

У II ст. високого рівня розвитку досягла медична наука. Ще під час
правління імператора Августа в Римі було створено школу для підготовки
лікарів. Такі школи існували і в Малій Азії. У кінці II ст. прославився
лікар Гален, який проводив досліди з вивчення дихання, діяльності
спинного і головного мозку.

Нарівні з природними науками набули подальшого поширення астрономія та
астрологія, але тут успіхів було не так багато, як в інших областях
знань. Так, Клавдій Птолемей відмовився від геліоцентричної теорії
Арістарха Самосського. Замість її він запропонував теорію, згідно з якою
центром Сонячної системи була Земля, а Сонце й інші небесні тіла
оберталися навколо неї. Пізніше ця теорія була запозичена християнськими
теологами і стала основою середньовічного розуміння устрою Всесвіту.
Астрологія була занесена в Рим з Месопотамії і була популярна у II і
особливо у III століттях.

Хоча кажуть, що римлянам далеко до греків у царині літератури, але все
одно римська культура подарувала світові не одного відомого літератора,
не один літературний шедевр. В I — II століттях широкого поширення в
Імперії набула римська поезія і проза. Серед заможних людей багато було
таких, в тому числі й імператорів, які пробували свої сили в літературі.
Однак до нашого часу дійшло мало творів римських поетів і прозаїків цих
століть.

&

ський написав “Всесвітню історію” в 144 книгах. “Всесвітня історія” була
створена і Помпеєм Трогом. Великим римським істориків був і Публій
Корнелій Тацит (54 — 120 р.р.).

Найважливішими творами Тацита є “Історія” і “Аннали”. Обидві праці
присвячені історії імперії від імператора Тіберія до імператора
Доміциана.

Висновок.

Римська рабовласницька держава являла собою вищу за грецькі
міста-держави ступінь історичного розвитку. Відповідно культура
Стародавнього Риму мала вирішувати завдання нової історичної доби.
Світосприймання римлян було більш тверезим й практичним, ніж поетичне
світосприйняття стародавніх греків.

Культура періоду Римської імперії.

Високий економічний розвиток Римської імперії призвів до того, що місто
Рим стало економічним, культурним і політичним центром величезної
держави. Це було гігантське багатонаціональне місто, яке у людей, що
мешкали в ньому, створювало враження, ніби вони є мешканцями ойкумена —
центра цивілізованого світу. І це твердження недалеке від істини,
оскільки саме в межах Римської держави склалася древня цивілізація, яку
називають античною культурою.

В цей час велика кількість міст у своєму архітектурному стилі намагалися
наслідувати приклад столиці — Риму. Їх прикрашали прекрасними храмами
місцевих і загальноімперських божеств, палацами, базиликами, портиками
для прогулянок, а також громадськими будівлями і будівлями для розваг —
театрами, амфітеатрами, цирками. В амфітеатрах проходили вистави —
травля звірів, бої гладіаторів, публічні страти. У цирках відбувалися
перебіги на запряжених четвірками коней колісницях — квадригах.
Амфітеатри ж, окрім відомого римського Колоссея (Колізея), що був
споруджений у 80 році та вміщав до 50 тис. глядачів, збереглися у
Парижі, Арле, Вороні, Капуї, Помпеях, Пулі, Тобурі, Тунісі тощо. Всі ці
споруди і будівлі прикрашалися витворами мистецтва — рельєфами, статуями
тощо. В I — II століттях. нашої ери міські вулиці були вимощені каменем,
мали підземну каналізацію та гігантські водопроводи — акведуки.
Центральні площі всіх міст (ці площі називалися агорами на Сході й
форумами на Заході) були прикрашені численними портиками, храмами й
базиликами. На інших площах споруджувалися тріумфальні арки і кінні
статуї правителів.

У цей час у всіх містах імперії поширюється культ терм — громадських
бань, у яких були басейни з теплою і холодною водою для плавання,
гімнастичні зали, кімнати для відпочинку. Особливими розмірами
відрізнялися побудовані в Римі терми Септимія Севера (на 2400
відвідувачів) і терми Каракалли.

Прагнули не відставати від столиці й інші міста Імперії. Значним
розмахом і розкішшю відрізнялися будинки і споруди великих торгівельних
центрів. Навіть їх розвалини, що дійшли до нашого часу, вражають своєю
величчю і розмірами. Можна відмітити колонади портиків сирійського міста
Пальміра, храми Сонця в Баальбеці (Сирія) тощо. Також в Імперії велося
активне прокладання доріг. В II ст. у державі існувало 372 мощені
каменем дороги загальною протяжністю близько 80 тис. км. Ці дороги, на
зразок сучасного шосе, будувалися по прямій лінії, по боках їх були
викопані канави для стоку води, через ріки і глибокі яри перекидалися
мости (деякі з них збереглися і використовуються й у наші часи).
Найбільш відомим з них є міст, побудований в часи імператора Траяна
через Дунай, цей міст спорудив Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу
кроків (тисячу кроків називали мілею) стояли кам’яні стовпи із вказівкою
відстані до найближчих населених пунктів, до Рима. У самому Римі на
форумі стояв стовп з позолоченим верхом, він вважався початком усіх
доріг Римської імперії. Звідси і приказка: “Всі дороги ведуть у Рим”.

I – на початку II ст. відомий римський історик Тацит у своїх двох творах
“Діяння Публія Валерія Агріколи” і “Німеччина” описав побут і суспільний
устрій племен Центральної Європи, які продовжували зберігати свою
незалежність від Римської імперії.

У II ст. високого рівня розвитку досягла медична наука. Ще під час
правління імператора Августа в Римі було створено школу для підготовки
лікарів. Такі школи існували і в Малій Азії. У кінці II ст. прославився
лікар Гален, який проводив досліди з вивчення дихання, діяльності
спинного і головного мозку.

Нарівні з природними науками набули подальшого поширення астрономія та
астрологія, але тут успіхів було не так багато, як в інших областях
знань. Так, Клавдій Птолемей відмовився від геліоцентричної теорії
Арістарха Самосського. Замість її він запропонував теорію, згідно з якою
центром Сонячної системи була Земля, а Сонце й інші небесні тіла
оберталися навколо неї. Пізніше ця теорія була запозичена християнськими
теологами і стала основою середньовічного розуміння устрою Всесвіту.
Астрологія була занесена в Рим з Месопотамії і була популярна у II і
особливо у III століттях.

Головним філософським центром у I — II століттях залишалися Афіни. На
перших етапах великою популярністю користувалися стоїцизм та
епікурейство. Серед плебсу популярністю користувалися бродячі філософи —
кінники, які часто виступали з різкою критикою представників
аристократії. Найбільш відомим філософом-стоїком у II ст. був імператор
Марк Аврелій Антонін (121 — 180 р.р.). Роки його правління знаменні тим,
що у цей час кризові явища всередині імперії ставали все більш
інтенсивними, вищі суспільні класи відмовлялися будь-що змінювати для
того, щоб зберегти існуючий суспільний лад. У стоїчній етиці вони бачили
певні засоби морального відродження суспільства. У своїх роздумах “До
самого себе” імператор проголошував: “Єдине, що перебуває під владою
людини, — це її думки…Заглянь у своє нутро. Там, всередині, знаходиться
джерело добра, яке здатне бити, не вичерпуючись, якщо до нього постійно
докопуватися”.

Природною, виразно матеріалістичною для свого часу філософією античності
в Римі було епікурейство, яке значно розповсюдилося в останні роки
Римської республіки і на початку імператорського правління.
Основоположники цієї філософської течії, як, наприклад, Тіт Лукреций Кар
(95 — 55 рр. до нашої ери), підтримували переконання ранніх
представників атомістичного вчення і захищали основні принципи атомізму.
Вони говорили про нестворюваність матерії як такої. З незнищенністю і
нестворюваністю матерії, тобто з її нескінченністю у часі, вони
пов’язували і нескінченність матерії у просторі. Атомам, згідно
Лукрецію, властивий рух. Лукрецій намагався обгрунтувати відхилення від
прямолінійного руху атомів. Разом з величиною і формою атомів, рух, на
думку філософа, є причиною строкатості і різноманітності речей у світі.
Душу Лукрецій вважає матеріальною — особливою сполукою повітря і тепла.
Вона протікає через все тіло і утворена найтоншими і найменшими атомами.

Епікурейство жило в римському суспільстві досить довго. Однак коли в 313
р. християнство стало офіційною державною релігією, почалася наполеглива
і безжалісна боротьба проти епікурейства і, зокрема, проти ідей Лукреція
Кара, що зрештою привело до поступового занепаду цієї філософії.

У кінці II – на початку III ст. з’явилося багато своєрідних міфічних
романів. Це були повісті про закоханих, щастя яких зазнавало важких
випробувань — вони переживали розлуку, ув’язнення і продаж у рабство,
отримували помилкові вісті про смерть, але зрештою щасливо одружувались.
За таким типовим сюжетом написані романи “Дафнія і Хлоя” Лонга,
“Ефіопіка” Геліодора тощо.

В ці часи процвітала й історична проза. Ще в епоху Августа Тіт Лівій
написав “Історію Риму від основи міста” в 142 книгах. Вона відрізняється
чудовим літературним стилем, майстерним володінням автором латинською
мовою. У ті ж роки Микола Дамасський написав “Всесвітню історію” в 144
книгах. “Всесвітня історія” була створена і Помпеєм Трогом. Великим
римським істориків був і Публій Корнелій Тацит (54 — 120 р.р.).
Найважливішими творами Тацита є “Історія” і “Аннали”. Обидві праці
присвячені історії імперії від імператора Тіберія до імператора
Доміциана.

Криза III ст. відбилася не тільки на стані економічного і політичного
життя Імперії, але і на її ідеології. Старі ідеї і уявлення відійшли в
минуле, поступаючись місцем новим. Все це знаменувало собою глибокий
занепад культури. В області науки, літератури і мистецтва в III ст. не
було створено нічого скільки-небудь значного, і лише одна область
культури була виключення — право, яке інтенсивно розроблялося префектами
преторія (Папініаном, Ульпіаном та іншими відомими юристами). Саме в ці
роки система римського права була поставлена у відповідність до потреб
світової держави. Тепер римське право включало елементи правових норм,
які діяли в провінціях.

Боротьба між релігійними і філософськими течіями, яка велася в III ст.,
показала, що мислителі шукали причини погіршення становища населення,
безперервних воєн і загострення соціальних протиріч. Вони задумувалися
над тим, як вийти з цього важкого положення. Тільки релігія і філософія
могли дати відповіді на ці питання. Але як би то не було, про що б не
думали філософи, загальна ситуація в країні вплинула і на них:
релігійно-філософські течії набули песимістично-занепадницького
характеру.

Пізнання матеріального світу відійшло в минуле: філософи тепер думали в
основному про світ потойбічний, про сили, які керують людством, про
Бога, демонів, про свободу і несвободу, про гріх і очищення. Пізнання
світу відійшло на другий план. Наука знаходилася у занепаді, її замінили
скептичні твердження про те, що світ людиною не може бути пізнаним, а
Секст Емпірик з іншими представниками школи філософів-скептиків навіть
стверджували, що світ не існує поза уявленням людини, що реальне життя —
це лише плід чуттєвого сприйняття. Все ще велику роль, як і в часи
правління Августа, продовжувала відігравати ідея “золотого віку”, який,
ніби-то, має прийти разом з появою “гарного імператора” на політичній
арені. Саме для зміцнення цієї ідеї, Септимій Север з розмахом
відсвяткував “сторічні ігри”, на зразок тих свят, які влаштовували
Август і Клавдій. Як це не раз повторювалося пізніше в житті інших
народів, чим важче ставало життя і чим короткочаснішим правління
імператорів, тим настирливіше вимагали правителі від своїх підданих
визнання “золотим віком” час свого правління. На медалях, які видавалися
легіонерам, був напис: “Ми бачимо золотий вік”. Згадка про “золотий вік”
містилася і в промовах імператорів, і в промовах риторів.

Найбільш примітним в цьому відношенні є, мабуть, релігійно-філософський
роман відомого софіста Філострата, який розповідає про мудреця і
чудотворця I століття нашої ери Філострат зображує у романі новий ідеал.
Головний герой твору є довершеним зразком античної мудрості і
доброчесності. Ці якості він придбав за роки праведного життя, слідуючи
заповітам Піфагора, і в спілкуванні з філософами Ефіопії та Індії. Але
герой не замикається в собі, а ставить свою мудрість на службу
суспільству: він вчить громадян, реформує і відновлює релігійні обряди,
зупиняє заколоти, викриває хабарників, виганяє демонів, дає поради
імператору. У своєму романові Філострат вустами головного героя
Аполлонія сформулював свою програму монархії, яка засновувалася б на
міській автономії, свободі думки і мирній політиці. Все це виражається в
активній боротьбі Аполлонія проти тирана Доміциана.

Образ Аполлонія, а саме його беззавітне служіння суспільству, близький
до ідеалу мудреця у вченнях філософів-стоїків і кініків. Вони виступали
за загальну гармонійну єдність світу. Стоїки вважали розум вищим
початком, який диктує неминуче підкорення законам природи, виконання
свого обов’язку. Аполлоній же, виходячи з положень неопіфагорійців і
платоніків, вчив, що вищим за розум є деякий ідеальний початок –
абсолют. Його не можна пізнати розумом, до нього потрібно прагнути,
оскільки тільки у з’єднанні з ним з’являється вища мета у житті.

З кожним роком ідеологічна боротьба все гострішала. У середовищі
аристократії із західних провінцій процвітав культ Антонінів — ідеальних
правителів, які, нібито, з’являться і влаштують світ без солдатів, без
варварів, без тиранів і передадуть всю владу сенатові. Серед них
з’явилися пророки, які провіщали пришестя подібного сенатського “месії”.
Дуже часто він уявлявся в образі Геракла — доброго царя, приборкувача
черні. Такого Геракла шанували правителі Галльської імперії — імператор
Проб, який встановлював дружні стосунки із західною знаттю, а також
імператор Максиміан, який придушив повстання багаудів.

Аристократія східних провінцій шанувала сонячні культи. У образі Сонця
мали на увазі єдиного верховного Бога, який був захисником імператора на
землі і на небі.

В армії і у військових колах шанували Юпітера — бога римської слави і
могутності. У середовищі плебса і солдат не могли прижити

ся складні релігійно-філософські культи, а тому серед них була поширена
примітивна магія і віра в демонів. Лише культ рятівника Мітри, що давав
відповідь на запитання, що таке зло і як його позбутися, а також
християнство набули тут значного поширення.

Висновок.

Зростання території Римської держави, розвиток рабовласницьких відносин,
гостра політична боротьба відбилися на культурі римського суспільства
доби республіки. Величезні розміри Римської держави вимагали
централізації управління, що не відповідало давнім республіканським
формам управління міста-держави. В результаті тривалої боротьби,
глибоких соціальних потрясінь доби громадянських війн склалася нова
політична форма — військова диктатура імператора.

Загальний висновок

Кожен період в історії світової культури по-своєму цінний. Але не
випадково особливу роль відводять античній культурі. І література, і
мистецтво, і драматургія, і філософія античного світу стали відправною
точкою у розвитку всієї подальшої культури. Мистецтво античного світу
вперше по-справжньому відкрило й оспівало людину, зробило її мірою всіх
речей, пізнало її як прекрасний і довершений феномен природи.

Античне мистецтво багато в чому залишилося неперевершеним і недосяжним
навіть сьогодні.

Література:

Левчук Л.Т. та інші “Історія світової культури”, Київ, “Либідь”,1999,
368 с.

“Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия 98”, электронная версия.

Похожие записи