Реферат на тему:
Культура Індії
Індія як державне утворення знаходиться на півострові Індостан на
півдні Азії між Аравійським морем і Бенгальською затокою, на 2 тис. км
впродовж і 1,7 тис. км ушир, загальною площею близько 3,5 млн км2. Має
велику долину довжиною в 3000 км, шириною 250—300 км між Гімалаями і
Деканом, намулену ріками, з тропічним мусонним і сухим кліматом,
катастрофічними повенями влітку річок Ганг, Брахмапутра та Інд. Це один
із землеробських районів світу.
Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової
культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш
ніж тритисячолітнього періоду розвитку. Їй при гаманці не тільки
довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та
здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність
індійської культури значною мірою грунтується на соціальних інститутах
(варни, касти, сім’я) і великому поширенні загальновживаного переліку
релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури
Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які
взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, то вся індуїстська
література, як релігійна, так і світська, вщент сповнена натяками
сексуального змісту та статевої символіки і відверто еротичних описів.
Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини
III тис. до н. е., а нижню межу визначають VI, IX і навіть XII ст. н. є.
Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не
виходячи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.
Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в III тис. до
н. є. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис.
до и. е., в епоху “Рігвед”. На основі великого зібрання гімнів “Рігвед”
було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму —
серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на
касти — явище, без з’ясування якого неможливо зрозуміти характер та
своєрідність індійської культури. Саме в “Рігведах” були обгрунтовані
морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) —
брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників)
і шудрів (слуг).
Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини залежно від стану.
Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія),
це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.
Індійська каста — результат тривалого процесу становлення виробничих,
правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за
походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ
суспільства на каст закріпився у період раннього середньовіччя і
становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення
Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.
З індійського епосу найвідоміша поема “Рамаяна” (IV— II ст. до н. е.,
написана на санскриті). У центрі поеми — боротьба царя Рами проти
демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг
індуїзму. Майже протягом тисячоліття створювався давньоіндійський
епос “Махабхарата” (18 книг) на геми етичні, релігійно-філософські
з використанням міфологічних та історичних сюжетів.
Перші імперії заявили про себе в IV ст. до н. е., коли численні
королівства й племінні організації об’єдналися під владою династії
Маур’я. За імператора Ашоки (ІІІ ст. до н. є.) держава досягла
найбільшого розквіту і розширення; у ці часи державною релігією став
буддизм. У період існування імперії династії Гуптів (IV — V ст.) настала
золота доба індуської культури.
Культура Індії, її специфіка, почала складатися ще в IV тис. до н. є.
Щоправда, це не була широкознана давня культура. Але сучасні
археологічні дані засвідчують, mo цей регіон був осередком активної
людської життєдіяльності цивілізаційного рівня, подібного до того, який
уже існував у долинах Тигру і Євфрату. Нілу. Це була так звана індійська
цивілізацій, яка ще відома за місцем відкритих археологами поселень —
Мохенджо-Даро й Хараппи. Є чимало підтверджень спільності з культурою
Месопотамії та Єгипту завдяки контактам з цими країнами. Для хараппської
культури характерні були високий півень землеробства на поливних землях,
інженерного будівництва, урбаністичний спосіб життя з досконалою для тих
часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю, керамічного
виробництва, використання транспортних засобів, розвинена торгівля, як
внутрішня, так і зовнішня. У храмах були спеціальні кімнати для
обмивання з добре розвиненню каналізаційною системою. Хараппська
цивілізація мала теократичний характер, уній панували “незмінні традиції
храму”. Так уже сталося, що найдавніша індійська культура відома
переважно за матеріальними залишками (стародавню писемність повністю
розшифрувати ще не вдалося), і вони свідчать, що деякі образи релігійних
культів виявляють тенденції наслідування харапської цивілізації
наступною культурою, яка не була принесена лише індоєвропейськими
завойовниками аріями, котрі нібито не тільки політично, а передусім
культурно підкорили собі автохтонне населення Індостану. Хоча,
закономірно, взаємовплив був тривалий час.
У змішаній індійській культурі велику роль відіграла також міфологія,
яка стала синтезом арійських дравідійських мунда та інших фантастичних
елементів. Арійські племена гіпотетично вважаються пращурами українців,
що принесли в Індію свою мову — санскрит (у перекладі — упорядкована,
доведена до досконалості).
Найдавнішою пам’яткою давньоіндійської народної творчості є Веди,
індо-іранські тексти, що виникли в XV—V ст. до н. є. і написані ведичним
санскритом. Вони складаються з 4 самхіт: “Рігведи”, “Самаведи”.
“Яджурведи”, “Атгарваведи” — збірок мантр, які містять найдавніші
здобутки індійської філософської думки. До Вед належать також Брахмани —
екзегетичні тексти. Араньякн — містичні тексти. Упанішади — тексти, які
містять основні концепції індійських філософських систем. Тексти Вед в
індуїзмі вважаються священними, переказаними через одкровення.
Ведизм — найдавніша відома з Вед форма індуїзму, яка виникла внаслідок
взаємного впливу вірувань аріїв і первісних жителів Індії. Це вид
багатобожжя з монотеїстичними тенденціями, віра в існування космічного
порядку (рута), який з’єднує всі елементи Всесвіту; розроблений
жертовний культ, який відправлявся через спеціально підготовлених
жерців.
Найцінніші культово-звичаєві пам’ятки ведійської течії — це художні
тексти у віршах і прозі, гімни., урочисті вірші, легенди та тлумачення
ритуалу філософські діалоги і міркування.
Взагалі ведійська віра, яку породила міфологія, — це найраніша стадія
формування індійської релігії — індуїзму що поширювався в індоарійських
племенах. Характерною її рисою було обожнювання сил природи (порівняйте
з дохристиянською релігією, язичництвом Київської Русі), часто в
міфологічних розпливчастих образах. Основа культу — жертвоприношення, що
супроводжується складним ритуалом, який виконується брахманами, велике
значення мали магічні обряди.
Найшановнішими були боги ведійсько-арійського пантеону — Вару-на, Індра,
Ангі. Сама. Із цієї релігії розвинувся брахманізм (І тис. до н. є.) з
верховними божествами — Брахмою, Вишну і Шівою; важливу роль відігравали
анімістичні уявлення, культ предків. Складний ритуал брахманів, сувора
регламентація життя, аскетичні подвиги розглядались як засіб, що
забезпечує за законом карми (дійство, що впливає на характер нинішнього
і наступного існування) краще перевтілення душі (сансара) і остаточне
звільнення від ланцюгів переродження.
Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури,
була система громадсько-політичного життя заснована Буддою у другій
половині 1 тисячоліття до н. є. Особливого розвитку державно-політичне
життя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина НІ
ст. до н. е.). Збереглися численні едикти — вибиті на камені за наказом
царя написи, розшифрування яких дає змогу реконструювати форму
державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З’ясовано, що
Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві досить цікаві
морально-політичні принципи,, які базувалися на буддизмі. У культурі
центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване
на варни суспільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом
збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому
базувалося справедливе правління країною, тобто через добрий приклад
праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи
людяності в управлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він
оголосив своїми дітьми, для управління якими застосовував учення про
ахімсе — незашкодження людям і тваринам. Хоча пізніші наступники
зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і
тоталітарно-диктаторську всередині країни, все ж в індійській культурі
залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, загальновідомий вплив на
весь світ політики ненасидьства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки
якій Індія здобула незалежність, — політики, яка знаходить все більше
прихильників і сьогодні.
На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив
справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних
філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята
та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та
філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і
навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду
вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес
світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам’ятка архітектури:
протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі,
оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними
композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед
відомих пам’яток давнини збереглося місто-фортеця Лад-Кот (кінець Х.11
от.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис.
років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена
іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вчених майбутнього.
Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст:
статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу
кохання — Камі. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали
шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення.
Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить
поширене і сьогодні в індійських храмах.
Джерела театру. Театр виникає зі стародавніх мисливських і
сільськогосподарських ігор, масових матеріальних і карнавальних дій,
релігійних обрядів, що неоні в собі елементи забави, діалогу,
перевдягання, музики, співу, танцю, використання масок. Міфопоетичну
свідомість окремих епох визначив як трагедійний, так і гострокомедійний
характер народних ігор, з яких у тісному поєднанні з фольклорною епічною
традицією почали викристалізовуватися окремі первинні форми театральної
творчості як такої.
Незважаючи на певну спільність зародження видовищ, у різних народів цей
процес відбувається по-своєму. Багатий і своєрідний театр,
неповторюваний у своїх стародавніх традиціях, склався на Стародавньому
Сході, в Індії, Китаї, Японії та інших країнах. Так, театр в Індії виник
у глибоку давнину й досяг найвищого свого розвитку наприкінці
стародавньої епохи, у період імперії Гуптів (IV—V ст.), але через 2—3
століття почав занепадати, зберігши свої традиції, композиції, стилі й
навіть мову лише в санскритській класичній драмі, пов’язаній з живою
театральною традицією епохи стародавності та раннього Середньовіччя.
На жаль, ні про авторів п’єс, ні про суть драми відомостей майже немає,
за винятком п’єс поета, теолога і філософа І—II ст. н. є. Ашваггоші, в
яких уже чітко виступає оформлення п’єси, що включає пролог, події на
акти і заключне благословення у формі віршів і прози; а також трактату
“Натья-шастра” (Настанови у театральному мистецтві), що подає правила
акторської гри, постановки вистави і написання драматичних творів. Тут є
лише натяки на генетичний зв’язок театру зі стародавніми культовими
містеріями та імпровізованими сміховинними діями, створеними ніби самим
богом Брахмою і розігруваними на святі Індри за змістом боротьби богів з
асурами (демонами) та ритуалами родючості.
Вистави відбувались або в особливих театральних приміщеннях, або просто
неба; актори виступали багато годин чи навіть кілька днів. Глядачів, як
свідчить “Натьяшастра”, збиралося дуже багато, і вони бурхливо
висловлювали своє захоплення чи невдоволення грою акторів, змістом
текстів. У межах імперії Гуптів була об’єднана майже вся Індія,
відбувалося значне піднесення соціального і духовного розвитку (IV—V ст.
н. е.). Драматургія цього періоду дійшла до нас лише фрагментарно —
твори таких поетів, як Бхаса (“Побачення вві сні Васвадата”), Шурдака
(“Глиняний візок”), Калідаса (“Шакунтала”) та ін. Середньовічна драма,
продовжуючи традиції стародавності, набула і нових тенденцій, зокрема в
п’єсах Харші (“Ратнавалі”), Бхавабхуті (“Малаті і Мадхава”), Ваваручі
(“Закохані”) VII— VIII ст.
Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки
перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в
цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.
Література:
Греченко В.А, Чорний У.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та
української культури: Підручник для вищ. закл. освіти. – К. Літера,
2000. – 54-57 с.
Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С.М. Клабчук,
В.Ф. Остафійчук. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004.
– 63-67.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
