.

Комічне (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
569 3069
Скачать документ

Реферат на тему:

Комічне

Становлення комічного відбувалося в умовах давньогрецької культури на
перехресті надзвичайно яскравих міфологічних джерел. мистецької практики
й теоретичних обгрунтувань.

Третьою основною естетичною категорією є комічне. Назва ця походить від
грец. сотісох – веселий, смішний. Комічне, як і трагічне, має
міфологічні джерела і пов’язане з житгєстверджуючим, оптимістичним
світосприйманням бога Вакха – бога вина, виноробства, щедрого
виночерпія.

Щодо мистецької практики, то привертає увагу той факт, що навіть у„ХХ
ст. триває своєрідне відкриття саме авторів комічних творів. Йдеться про
спадщину Менандра – видатного комедіографа доби еллінізму.

Як зазначають фахівці, раніше знали, якою славою користувався він,
знали, що його наслідували римські комедійні поети, котрі постійно
посилалися на нього. Було відомо, що антична критика високо цінувала
Менандрові комедії, що його вивчали у школах та декламували на банкетах,
що він написав понад 100 п’єс. Проте твори Менандра загубились, за
винятком деяких фрагментів і збірки афоризмів, яку склали в давні часи
шанувальники поета. Таку саму високу оцінку спадщині Менандра дає і
мистецтвознавець В. Ярхо у роботі «Біля джерел європейської комедії».

Проте XX ст. принесло справжню радість усім шанувальникам давньогрецької
культури. У 1905 р., а потім у 1956 р. археологами були знайдені
рукописи Менандра і відновлені тексти його п’єс «Полюбовний суд»,
«Відлюдник» та ін. Це, у свою чергу, дало змогу реконструювати більш
об’єктивну картину розвитку комічного жанру в давньогрецькій літературі.
На противагу добре знаним «політичним» комедіям Арістофана комедії
Менандра присвячені повсякденним життєвим проблемам. Не гротескні
образи, не фантастичні істоти і не герої міфів, а сучасники письменника,
здебільшого представники нижчих верств населення: городяни, селяни,
воїни, гетери, раби – були персо-

114

МЕНАНДР

(бл. 342 – бл. 292 до н. е.) – давньогрецький поет-комедіограф. Належав
до представників античної комедії, які намагалися наслідувати мову і
стиль класичних письменників V–IV ст. до н. е. Менандр тяжів до
правдоподібності у зображенні сімейних, побутових ситуацій.

нажами його комедій. Менандр показує життя приземлене, героїв списує з
людей звичайних.

Отже, мистецька практика щодо втілення комічних суперечностей
розпочалася з часів античності, була багатожанровою і стала фундаментом
у розробці комедійних тем, відтворенні гумористичних, сатиричних,
іронічних або гротескних характерів.

Теоретичне осмислення комічного також має тривалу і складну історію,
витоки якої тяжіють до естетики Арістотеля. Важливо зазначити, що саме
Арістотель запропонував такий підхід до аналізу комічного. Цей аналіз
спирався на принцип контрасту, протистояння: потворного і прекрасного,
трагічного і комічного. Арістотелівський підхід в історії естетики
повторюватиметься неодноразово, змінюючись залежно від того, якої
системи категорій дотримується дослідник. Так, комічне розглядається
через протистояння нікчемного і піднесеного (Кант), псевдозначного і
значного (Гегель), безкінечної доцільності і безкінечного свавілля
(Шеллінг).

На межі XIX і XX ст. з’являються дослідження Зігмунда Фрейда «Дотепність
і її ставлення до безсвідомого» та Анрі Бергсона «Сміх», які відкривають
нові шляхи у дослідженні комічного завдяки наголосу на ролі безсвідомих
психічних процесів у виникненні сміху – емоційно-естетичної реакції
людини на комічне.

У сучасній естетичній науці стосовно сміху вживають поняття
«синкретичний», тобто такий, який об’єднує різні форми сміху
(іронічного, гумористичного, радісного, злісного тощо). Комічне має
різно-

115

манітні форми, що протистоять високим естетичним ідеалам. Це гумор,
сатира, іронія, сарказм, гротеск. Спираючись на форми комічного, митець
створює такі самі різноманітні відтінки відбиття сміху в мистецьких
творах. І хоча, скажімо, творчість таких письменників, як Ф. Рабле, М.
Гоголь, М. Твен, Б. Шоу, К. Чапек, А. Чехов, Остап Вишня, пов’язана з
жанром комедії, кожний з них створив, власний, «сміховий» світ.

Щодо специфічних ознак конкретних форм комічного, то гумор – це м’яка,
доброзичлива форма сміху, специфічне переживання суперечливості об’єкта,
в естетичній оцінці якого поєднуються серйозне і смішне. На відміну від
гумору сатира – гостра форма комічного, специфічний засіб художнього
відтворення дійсності, що розкриває її як щось невідповідне, за
допомогою перебільшення, загострення. Мистецтво неодноразово
використовувало сатиру для соціальної критики, викриття потворних явищ у
дійсності або негативних рис характеру людини. Сатира, як і гумор,
широко використовується у мистецтві впродовж усієї його історії.

Однією із форм комічного є іронія (від грец. ігопіа – удавання).
Іронічний сміх ще називають інтелектуальним, підкреслюючи цим глибокий
внутрішній зміст, який вкладається в емоційну реакцію людини на певний
конфлікт. Іронічний сміх заснований на контрасті вже побаченого і
прихованого, коли за формально позитивною оцінкою стоять доступні лише
небагатьом заперечення і глузування.

На відміну від гумору і сатири іронію досить рідко використовують у
мистецтві, адже втілення в мистецькому творі іронічного сміху, з одного
боку, підвладне лише високообдарованому митцю, а з іншого – потребує
освіченої, інтелектуально розвиненої аудиторії. Серед блискучих зразків
«іронічних» творів слід назвати твори Еразма Рот-тердамського «Похвала
глупоті» і Джонатана Свіфта «Казка бочки», «Скромна пропозиція для дітей
ірландських бідняків».

Комічне в соціальному аспекті виражає життєдіяльність індивіда, яка не
відповідає суспільно-історичній необхідності. Для суб’єкта комічного не
існує руху історії, її суперечностей, тому фактично не існує проблем
пізнання, освоєння і перетворення соціальної дійсності. Комічне
розкриває людину як соціальне пасивну істоту, яка байдужа до боротьби за
нове. На противагу трагічним героям, які уособлюють суспільне значиму
діяльність, пристрасть, бажання оновлення дійсності, суб’єкт комічного
позбавлений цих благородних, піднесених якостей.

116

Комедія як жанр мистецтва, хоч і виникла в умовах античності, згодом
розвивалася неоднозначно. Адже для створення високохудожньої комедії
митець повинен мати випереджаюче мислення і в сучасних йому умовах
побачити ті явища, які гальмують суспільний розвиток, спотворюють
людські стосунки, руйнують мораль. Кожна справжня комедія, по суті,
формує ідеал і систему прогресивних цінностей, критикуючи все те, що
заважає їх утвердженню.

ЛІТЕРАТУРА

Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстетика. – М., 1985.

Міфи Давньої Греції. – К., 1980. Мифологический словарь. – М., 1985.

Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. – К., 1989.

Словник античної міфології. – К., 1985.

Фрагменты ранних греческих философов. – М.,

1989. – С. 5–17.

Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний

аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. – К.,

1992. – № 35.

Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос.

науки. – 1983. – № 3.

Ярхо В. Н. Новый папирусный фрагмент Эсхила //

Античная культура и современная наука. – М., 1985.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020