Реферат на тему:

Історичні умови розвитку культури. Наука й освіта

План

Історичні умови розвитку культури

Наука й освіта

Історичні умови розвитку культури

Розвиток культури у другій половині ХIII — XV ст. визначався складною
історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Київська
Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або
неміцно пов’язаних певними військово-політичними договірними
відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо
враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної
єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не
було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим,
наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто
складно. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі
зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.

1237-1240 рр. можна вважати найбільш трагічними в історії Київської
Русі. Літописи й археологічні джерела розкривають жахливі картини пожеж,
вуличних боїв, масової загибелі людей у Києві, Чернігові та інших
містах. Разом з містами знищувалися і витвори культури, було вбито і
забрано в полон десятки тисяч людей, серед яких зустрічалося немало
різних майстрів, решта населення втекла в ліси, обезлюдніли цілі
області.

У 40-х роках ХIII ст. для більшості князівств Київської Русі почалася
іноземна навала, яка закінчилася лише через чверть сторіччя і ще стільки
ж тривали періодичні набіги казанських, астраханських і кримських ханів.
Військові спустошення і важкий тиск податків привели до затяжного
економічного занепаду. За перші 50 років ординського правління не було
побудовано жодного міста. Масштаби кам’яного будівництва досягли рівня,
що передував нашестю, тільки через сто років. У ряді виробництв
спостерігалося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася
реміснича промисловість: зникли сердолікове намисто, скляні браслети,
мистецтво перетої емалі, поліхромна кераміка, виробництво смальти для
мозаїк, більшість прийомів обробки металу і багато іншого. Зв’язок міста
з селом, який зароджувався, широка торгівля великих міст з периферією
були знищені татарами практично скрізь. Відбувся відрив Київської Русі
від світових торговельних шляхів, затрималося формування буржуазних
елементів суспільства. Деякі дослідники серед наслідків навали виділяють
зміни в ході внутрішнього розвитку: перехід від добровільного єднання
під владою одного князя до піднесення ролі монарха. Але, всупереч думці
деяких західних вчених, монголо-татари істотно не вплинули на сам
характер культури, яка стояла набагато розвиненішою за культуру
завойовників. Хоч у мову і проникли деякі слова, принесені татарами
(базар, вежа, черевик, скриня, горище, ковпак, кафтан), загалом культура
на Русі розвивалася на внутрішній основі. Крім того, знаходячись під
владою степових орд, Київська Русь зберігала зв’язок з візантійським
світом, що сприяло розквіту духовності в майбутньому. Руська митрополія
перебувала під невсипущим контролем Константинополя. Володарі Орди,
розуміючи значення церкви, звільнили православне духовенство від данини
й оголосили недоторканими його земельні володіння за умови, що
митрополити, як і князі, будуть їздити за ярликом в Орду. Тому навіть у
скрутні для Київської Русі часи в монастирях і церквах продовжувало
концентруватися культурне життя.

Потрібно зазначити, що різні князівства різною мірою відчули наслідки
монголо-татарського нашестя. Воно визначило остаточне оформлення в ХIII
— XIV ст. історичних шляхів розвитку основних регіонів Київської Русі:
південно-західного з центром у Галицько-Волинському князівстві, яке
охоплює в основному етнічні території сучасної України,
північно-східного з центром у Володимиро-Суздальському князівстві і
північно-західного з центром у Новгороді. Київське і Чернігівське
князівства занепали. У зв’язку з переміщенням європейської торгівлі з
Візантії в Західну Європу на Русі торговельні пріоритети перемістилися з
Київського у Галицько-Волинське князівство, де перетиналися шляхи із
західної, північної і східної Європи. Це, в свою чергу, обумовило
інтенсивний культурний розвиток вказаного регіону. Литовське правління,
що постало на українських землях з другої половини ХIV ст., кардинально
не вплинуло на культурний процес. Принцип литовської політики “нічого не
змінювати і нічого не вводити” якнайкраще відповідав інтересам
підвладного йому населення. Крім того, певною мірою литовське правління
сприяло інтенсивним зв’язкам вказаних земель з Західною Європою і її
впливу на місцеву культуру.

Наука й освіта

У поширенні освіти, як і в розвитку багатьох галузей культури, величезну
роль відігравали церкви і монастирі. Перед монголо-татарським нашестям
розповсюдження письменності серед населення було досить широким.
Зустрічаються графіті — написи на камені, стінах, дереві. Це свідчення
про належність предмета людині, майстру, прохання до Бога, церковні
тези, полеміка між духовними і світськими особами (графіті Софійського
собору), загадки, побажання князів своєму народу тощо. У Звенигороді
Галицькому і в Бересті знайдено берестяні грамоти, в Звенигороді,
Перемишлі, Галичі, Львові — бронзові стилуси (писала) для письма на
воскових табличках. Про існування шкіл на Волині можна зробити висновок
із житія іконописця Петра, пізніше митрополита. Його, коли він досяг
семи років, “віддали батьки книгам вчитися”. Церковна монополія на
освіту надавала їй переважно богословського характеру, застосовувався
принцип навчання читанню складами і письму.

На жаль, відомостей про освіту у період навали дуже мало. В основному
вони стосуються Галицько-Волинського князівства (згодом — королівства),
яке внаслідок своєї віддаленості менше потерпіло.

????????????I?ського. Недержавне становище українського населення
пізніше негативно позначилося на розвитку культури.

У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і
монастирях і в маєтках деяких магнатів. Навчали дяки-“уставники”, яким
платили зерном та іншими продуктами. Вчилися або в будинку дяка, або в
приміщенні при церкві. Вивчали читання, письмо і церковний спів.
Підручниками служили “Часослов” і “Псалтир”.

Крім людей, які здобули початкову освіту, були і більш освічені, які
знали іноземні мови, працювали в князівських і єпископських канцеляріях.
Вони готували тексти грамот, проводили облік, вели дипломатичну
переписку. За князя Данила Галицького при його дворі вважалося цілком
нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за великокняжої
України-Русі була візантійська освіта, яка ґрунтувалася на надбаннях
багатьох поколінь і за своїм рівнем займала чільні позиції в Європі.

У кінці XV ст. в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут
розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса та інших діячів
Реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і
одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з
українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У
документах паризької Сорбонни імена студентів-українців, а також
бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини
ХIV ст. У середині XV ст. в Європі було вже декілька докторів українців
(Юрій Дрогобич, Павло Русин). Юнаки з України — діти шляхтичів, міщан —
навчалися і в Болонському, Краківському, Празькому університетах. Юрій
Дрогобич (1450-1495) в 1481-1482 рр. був ректором університету медицини
та вільних мистецтв у Болоньї.

Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку
філософські та політичні погляди. Математичні знання в ХIII — XV ст. не
набули особливого поширення. Цифрова система того часу була надто
незручною: для кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень)
існували особливі буквенні позначення з титлом (надрядковий знак над
буквою, який позначає цифру); поняття нуля було відсутнє; простий дріб
означався словесно (одна шоста — “півтретини”, 1/12 — “півпівтретини”) і
т.п. Десятеричний дріб не застосовувався. Все це утруднювало математичні
дії.

Космологічні уявлення черпалися з християнської та іншої богословської
літератури, що трактувала питання світобудови вельми суперечливо. Серед
творів такого роду в ХIII – XIV ст. найбільш популярним були
компілятивний дохристиянський твір “Книга Єноха” (II-I ст. до н.е.) і
“Християнська топографія” Косьми Індикоплова (бл. 549 р.). У першій світ
подавався як Земля і сім небес над нею, в кожному з яких живуть духи,
ангели і різні світила. У другій Земля описується у вигляді стола або
прямокутної дошки і т.п. Великим кроком уперед було відродження на
початку XV ст. античних уявлень про світобудову. У збірнику “Мандрівник
з іншими речами” (1412 р.) міститься пряма заява про кулястість Землі.
Раціональне осмислення природи світобудови було істотно утруднене
впливом релігійно-містичного світогляду. Але вже Ю.Дрогобич у своєму
“Прогностику…” – науковій розвідці, яка вийшла друком у Римі в 1483 р.
(це перша друкована книга українського автора, що належить до інкунабул
– першодруків Європи) чітко виходив з тези про пізнаваність світу: “Хоч
і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені вони для розуму
людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з останніх –
наслідок їх пізнаємо”.

З поступовим розвитком в ХIV — XV ст. торгівлі, відновленням
дипломатичних зв’язків, відродженням паломництва відбувалося розширення
географічного кругозору людей. До цього часу належить складання безлічі
рукописних збірників, що містили справжні і докладні описи
Константинополя, Палестини, Західної Європи та інших земель.
Найвидатнішою пам’яткою такого роду, що отримав популярність, є
“Хождєніє за три моря” тверського купця Афанасія Нікітіна, який здійснив
в 1466-1472 рр. подорож Волгою і Каспієм до Персії, а потім до Індії.

Суспільні ідеї, пов’язані з осмисленням місця людини в світі і
суспільстві, а також політичні теорії з часу утвердження християнства на
Русі в основному укладалися в межі релігійного світогляду. У ХIV —
початку XV ст. Київська Русь, сприйнявши в основному
філософсько-богословські течії Візантії, відставала від неї за рівнем
філософського мислення, яке в той період і в самій Візантії переживало
кризу. В українських землях взаємодіяли і протидіяли православ’я в
традиційному розумінні, слабі паростки раціоналізму (у вигляді єресей)
та ісіхазм (етико-аскетичне вчення, яке включало систему психофізичного
контролю), тоді як у Візантії панували ісіхазм, що переміг, і
переможений раціоналізм. Ідеологи ісіхазму розвинули погляди
ранньохристиянських вчителів церкви, відкриваючи перед віруючими
можливість богопізнання, духовного і навіть тілесного єднання з Богом
через сприйняття божественної енергії.

На Русі ХIV — XV ст. було розвинене вчення про неминучість кінця світу і
божественного суду над людством. Через соціальні потрясіння ці ідеї
набували форми реального очікування “другого пришестя” Христа.

Умонастрій епохи, звичайно, не вичерпувався цими ідейними течіями, але в
них сфокусувалися найважливіші життєві уявлення людини ХIV — XV ст., і
саме вони зумовлювали характер тих зрушень, які сталися в
історико-культурному процесі того часу.

Література

Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших
учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. — 591
с.

Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. — 400 с.

Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений.
Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 576 с.

Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у
РГУ, 1992. – 268 с.

Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. — М.: ЧеРо, 1996. –
288с.

Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ,
1999. — 406 с.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ:
Либідь, 1993. — 390 с.

Похожие записи