Реферат на тему:

Історична еволюція одягу

Покриття одягу прикрасами — його декорування — має на меті зробити одяг
красивим, а вся розмаїта сукупність прикрас і забарвлення одягу
становить його декор.

Способи декорування одягу дуже різноманітні тут і декорування самого
матеріалу одягу лише за допомогою суцільного його фарбування чи
фарбування окремих елементів, без нанесення якогось певного узору, або
поєднання різних за кольором частин одягу (засобом прикраси виступає сам
колір або поєднання кольорів (тут і декорування матеріалу одягу шляхом
нанесення на нього різними засобами (тканням, вишивкою, аплікаціями,
розписом (різноманітних узорів, фігур, зображень, рівномірно
розташованих на полі тканин, або зведених в орнаментальні плями й смуги
(як наприклад, каймо( тут і декорування одягу за допомогою рельєфних
прикрас, утворюваних на ньому як із самого матеріалу (оборок, воланів,
рюшів, гофрування, бантів ( так із хутра, мережів, бантів, бахроми
тощо).

Суттєвою ознакою такого типу декору е саме його рельєфність (на відміну
від площинного х-ру згаданих вище типів). Цей декор підрібнюе площини
одягу, деформує його поверхню і тому, зрештою, тією чи тією мірою
видозмінює його форми і лінії. Лінії при цьому ніби ліпляться з самого
матеріалу, з тканини. Такого типу декор називають ліпнім або рельєфним.
Будь-які типи декорування одягу та характер їх комбінують мають дуже
велике значення для вивчення історії костюма, бо вони тісно пов’язані з
кроєм одягу.

Говорячи про естетику костюма слід пам’ятати, що моменти народності в
ньому не обмежується, лише прикрасами та декором: він виявляється також
у самому крої, конструкції одягу визначаючи поряд з утилітарними
міркуваннями основні лінії і форми костюма.

В кожну історичну добу, на кожному етапі розвитку суспільства основні
форми і лінії костюмів створюються значною мірою залежно від панівних у
певній відрізок часу і в певному класовому середовищі понять про красу і
привабливість фігури.

Ідеали фізичної краси суттєво відмінні у різних народів і на різних
шарах суспільства. Відповідно до відносного й мінливого «ідеалу»
видозмінюється загальна форма костюма, співвідношення його частий,
характер й спрямування обмежувальних ліній конструкція і крій — усе те,
що становить так званий силует костюма.

Це дуже важлива властивість наряду, роль якої історично і постійно
зростає, набуваючи виняткового значення в сучасному костюмі.

Як тільки (поряд із звичайним вбранням» яке носить людина в умовах
щоденної праці) ми зустрічаємося з нарядом — однією з вираженою у його
формах і декорі метою прикрашування, з метою естетичною перед нами вже
постає нове явище — костюм.

Костюм насамперед і відрізняється від одягу тим, що він включає в себе,
крім одягу ще й наряд у найширшому значенні цього слова, то він завжди
тією чи іншою мірою е нарядом.

Костюм — це одночасно одяг і наряд в ньому поєднується і практичність і
утилітарність, то випливають із суті костюма як одягу, й естетичність,
пов’язана з його призначення як наряду.

Але співвідношення практичності й естетичності костюма їхнє „питома
вага” в окремі Історичні епохи і в різних суспільних класів дуже
відмінна, вона є однією з важливих ознак, що вказують на особливості
розвитку костюма.

Костюм стає тоді незручним, непрактичним, то заважає в русі, виявляється
цілком неприспособленним до повсякденного життя, навіть обтяжливим і
шкідливим (наприклад, жіночий дворянський костюм ХVIIIст. у стилі рококо
з його величезними штучними каркасами — панье і не менш грандіозними
високими зачісками, чоловічі черевики з дуже довгими гострими носками до
20-З0 см так звані пулени що їх носила західноєвропейська феодальна
знать у ХІV-ХV ст. занадто вузьке до їм по подолу і довгі спідниці
модниць середини першої чверті ХХ ст.

Визначаючи костюм яе єдність одягу й наряду ми проте не вичерпуємо
всього змісту цього поняття. Адже крім одягу і прикрас, людина носить на
собі ще й знаки певного суспільного становища. Утворення класів, все
нових і нових професій веде до більшої різноманітності знаків
суспільного становища. Вони являють собою або окремі частини одягу
(головні убори, плащі, взуття) або начіпні принадлежності (зброя,
ордени, бляхи, ланцюжки) або вили декору одягу (вишивки, канти, певні
кольори), що перетворюються на обов’язкові елементи костюмів. Саме
знаками суспільного становища, а не прикрасами, е пурпурна кайма на
римській тозі сенатора, шпага в костюмі західноєвропейського дворянина
ХУШ-ХУП ст., погони та нашивки у військових костюмах сучасності. У
деяких випадках навіть увесь костюм являє собою суворо регламентований
„знак” суспільного становища. Таким е наприклад так званий царський
орнамент (коронаційний й церемоніальний костюм мир монархів) усі частини
якого являють собою регалії — знака високого суспільного становища,
пов’язаного з верховною владою. У зв’язку з цим правильно було б
розширити поняття костюма визначивши його як єдність одягу, наряду і
знаків суспільного становища, що їх одночасно носить на собі людина.

До складу костюма прийнято також відносити ряд різноманітних дрібних
предметів, які безпосередньо не надівають на тіло або одяг. Це сумочки,
віяла, муфти, парасольки та інші принадлежності костюма. Вони часом
відіграють настільки суттєву роль для характеристики особливостей того
чи іншого костюма, настільки органично з ним пов’язані, що при вивчанні
історії костюма їх не можна залишити поза увагою. Важко уявити собі
наприклад японський жіночий костюм національний без обов’язкового віяла,
або вихідний костюм городянки другої половини XX ХІХ ст. без парасольки,
абож костюм сучасної жінки без сумочки.

З історичним розвитком суспільства створювалася дедалі більша
різноманітність у типах костюмів, які відрізняються за своїм
призначенням або за основним заняттям тих, хто їх носить. Так з’явилися
повсякденні (домашні, робочі, вихідні) костюми, парадні та святкові,
костюми спеціального призначення (купальні, спортивні, військові),
цивільні костюми різних класів, станів і груп, облачення духовенства,
професійні костюми і форми строго регламентовані щодо складу, крою,
кольорів, знаків розрізнення.

До них насамперед належать:

– матеріал

– крій, техніка виконання оздоблення, колористика, способи носіння,

– поєднання складників у комплексі та ін.

Важливою ознакою кожної складової будь-якого одягу є його матеріал . Він
завжди пов’язаний з фізіологічними, потребами людини, найкраще
відповідали необхідним гігієнічним чи теплозахисним вимогам і таким
чином розкривали х-р пристосування людини до умов навколишнього
середовища.

Уміння найраціональніше використовувати різноманітні особливості тканин
залежно від конкретних естетичних та практичних потреб людини, лежить в
основі іншої суттєвої ознаки, пов’язаної зі способами створення
об’ємно-просторових форм вбрання. Основним таким способом є крій – тобто
надання певної конфігурації окремим шматкам матеріалу з метою одержання
з них тієї чи іншої форми одягу.

Утворення форми пов’язані зі знаходженням пропорцій та силуету окремих
складових частин вбрання, співставлення, яких розкриває локальні
особливості, визначає, багатошаровість та загальний силует.

Суттєвою етнографічною ознакою традиційного вбрання ,що підкреслює
своєрідність його локальних варіантів, є технологічні прийоми пошиття
одягу:

– техніка виконання швів, обробка різних деталей.

Належна увага приділяється й вивчанню; характеру оздоблення Дослідження
різноманітних видів оздоблення, таких як художнє ткацтво, вишивка та,
аплікація не тільки розкривають високу , майстерність народних митців,
але й часом порушують витання про походження тих чи інших явищ культури,
висвітлюють етнографічні, культурні взаємини певних груп населення.

Історичний розвиток костюмів

Оскільки костюм є елементом суспільно-побутового призначення частиною
матеріальної культури галуззю ужиткого мистецтва він і розвивається в
тісній залежності від розвитку суспільства.

Як кожне суспільне явище, костюм історично зумовлений способом
виробництва матеріальних благ рівнем розвитку виробничих сил суспільства
і соціально-економічною його структурою.

Диферентація костюмів за суспільним становищем тих, хто їх носить
виявляється не тільки у своєрідності костюмів основних класів, а й
усередині класів. Поступово костюм ставав яскравим зовнішнім виразником
станово класової, професійної, релігійної принадлежності людей.

На костюм ,на появу в ньому тих чи тих особливостей діють численні
проміжні фактори, як наприклад техніка виробництва, спосіб життя й
основні заняття населення, сформовані національні особливості побуту,
різні аспекти суспільної ідеології, релігія, морально-етичні норми,
мистецтво, естетичні смаки, тощо.

Будучи, як усі вияви суспільного життя, самі зумовлені тим самим
суспільним способом виробництва, економікою та класовою структурою
суспільства, усі ці моменти виступають із свого боку як безпосередньо
діючі на історичний розвиток костюма фактори, що набувають самостійного
і часом дуже суттєвого значення. Одним з найбільш значущих факторів, які
мають вплив на характер костюму, безперечно є техніка виробництва,
особливо техніка текстильної та хімічної промисловості, а також техніка
транспорту.

Цілком зрозуміло, що безпосередньо визначаючи вид матеріалу, з якого
шиють одяг і виготовляють різні складові частини костюма, техніка
текстильного виробництва (а також шкіряного, хімічного та ін.) відіграє
суттєву роль у процесі формування костюма. Швидкий прогрес техніки
прискорює зміну одних матеріалів іншими І породжує все нові засоби
виготовлення різних елементів костюму починаючи з тканин і кінчаючи
начіпними прикрасами. Вплив техніки текстильного виробництва, на костюм
позначається й на крої та зовнішній формі одягу.

Візьмемо наприклад звичайну російську сорочку, пошиту з домотканого
полотна і- повсюдно поширену як елемент народного національного костюма
ще в середині XIX ст. Вставка між основними пілками так званих бочків,
що становить одну з особливостей крою російських сорочок, була зумовлена
необхідністю доповнити об’єм сорочки через те, що домоткане російське
полотно мало ширину менше 40 см.

Інакше кажучи, крій сорочки у даному випадку залежав від техніки
домотканого текстильного виробництва. Великий і безпосередній вплив на
костюм мають зміни в засобах транспорту. Безперечно бурхливий розвиток у
ХХ ст. різних транспортних засобів відіграв неабияку роль у докорінній
зміні буденного жіночого міського костюма. Зникнення шлейфів і значне
укорочення спідниць, так само як і відмова від пишної, ліпної
орнаментації (мережив, оборок, рюшів, бантів тощо) певною мірою
пояснюється зручностями користування внутрішнім транспортом (трамваєм,
автобусом, тролейбусом, метро).

Важко уявити собі як би сідали в сучасний автобус чи тролейбус модниці
1901-1906 р.р. у спідниці „вугор” з віялоподібним півшлейфом або
франтіха І91З-1914 р.р. у вузькій довгій спідниці „шантаклер”.

На формування костюму суттєво впливав також спосіб життя й основні
заняття населення. Поява такого виду поясного одягу, як довгі штани,
безперечно, пов’язана з кочовим способом життя, яке вимагає зручного для
верхової їзди костюма.

Район початкового поширення штанів охоплює саме ті місцевості, де з
давніх-давен велося кочове господарство. Це — сухі степи й напівпустелі
Центральної та Передньої Азії: Монголія, Казахстан, Іран, Аравійський
півострів. При цьому в багатьох кочівників штани носили кочівники штани
носили як і чоловіки так і жінки.

Спосіб життя, умови праці залежно від природних особливостей території,
яку населяє той чи той народ, рівень розвитку техніки, культури,
суспільний лад, політичні умови, історичні долі створювали своєрідні
форми побуту кожного народу. Будучи здебільшого стійкими, специфічно
властиві кожній народності особливості побуту виявляються наочно саме в
костюмі. На прикладі нашої багатонаціональної країни можна переконатися,
наскільки строкаті й різноманітні народні національні костюми. Все це
свідчить про те, що, вивчаючи історію костюмів, необхідно враховувати
вплив на їх розвиток особливостей національної культури і побуту. Дуже
важливу роль у формуванні костюма відігравали ідеологічні фактори, і
насамперед релігія. Активна у своєму намаганні підкорити свідомість
людей, керувати їхньою поведінкою, всебічно впливати на суспільна життя,
релігія накладала глибокий слід на побут. Це особливо відноситься до
більш ранніх історичних періодів, коли недостатній розвиток наукових
знань перетворював релігію на панівний клас суспільної ідеології.
Християнська мораль проголосила гріховність плоті: про оголення тіла й
виявлення естетичних форм фігури в костюмі не могло бути й мови. Майже
весь одяг європейського середньовіччя /як жіночий так чоловічий/ аж до
ХІУ ст. являв собою глухе, з довгими рукавами, закрите до шиї,
неприталене вбрання, у жінок, як правило – завдовжки до п’ят. Під
впливом релігійних приписів у магометан був поширений звичай закривати
обличчя жінки, коли вона виходила на вулицю /І взагалі на людях/
спеціальним покривалом — паранджею, хусткою чи густою сіткою.

Серед факторів ідеологічного плану, які робили суттєвий вплив на
розвиток костюма, слід згадати й про суспільну мораль та етичні норми
поведінки, що складалися незалежно від релігії.

Уявлення про пристойне і непристойне, про скромне і нескромне в усі часи
і в усіх народів відігравало дуже важливу роль у процесі створення
костюма. Суспільні норми поведінки, так само як моральні принципи, що
лежать в основі цих норм, не тільки з’являються, видозмінюються,
зникають у процесі загального історичного розвитку суспільства, а й
відособлюються в тому чи іншому соціальному середовищі, формуючи
класову, станову, а іноді навіть вузько групову мораль. Звідси те, що
здається непристойним в одному суспільному колі, може не викликати
ніяких нарікань і подиву в іншому середовищі, де панують свої власні
поняття про мораль і норми поведінки. З давніх-давен на Русі вважали
непристойним для заміжньої жінки з’являтися на людях простоволосою. Тому
і проста селянка, і бояриня повинні були ховати волосся, обов’язково
прикриваючи голову, тоді як дівчатам дозволялося ходити з непокритою
головою. Пізніше (наприклад в ХІХ ст.), цей звичай продовжував
побутувати, хоч був уже менше поширений (лише в народі, серед селянок),
а серед дворянок і навіть заможних городянок його давно забуто: носили
вже різноманітні відкриті зачіски, запроваджені європейськими міськими
того. Найбільш показового прикладом історичної мінливості, умовності
моральних поглядів і етичних норм, що впливали на костюм, може бути,
скажімо, таке. У давньоєгипетському, античному та Індійському костюмах
(аж до сучасних форм) можна спостерігати оголений та напівоголений торс,
а також звичайним є оголення руки та ноги як цілком природне явище. У
нашому сучасному костюмі також звичайним є оголення рук і ніг. Але
досить повернутися тільки на сто років назад, до середини XIX ст. як ми,
переконаємось, що в жіночому костюмі того часу зовсім не можна було
відкривати ноги, проте оголювати руки, шию, плечі, особливо в бильних
платтях, вважалося за норму.

У китайському середньовічному костюмі оголення торса, не говорячи вже
про руки й ноги, дозволялися лише простолюду. Костюм, як вже
зазначалося, являє собою складніше, ніж просто одяг, явище культури.
Крім практичного завдання захищати тіло від зовнішніх дій природи, він
водночас завжди є якоюсь мірою нарядом. Саме тому в історії розвитку
костюмів важливе місце належить мистецтву. Відносність уявлення про
красу, мінливість естетичних критеріїв і художнього смаку породжують
разючі контрасти у зовнішніх формах і декоративно-художньому оздобленні
костюма в різні історичні епохи, в різних соціальних середовищах.
Порівняймо, наприклад, вільне, що не змінює фігури, неприталене, але
разом з тим таке, що окреслює форми м’яко драпіруючими складками
давньогрецьке огортаюче вбрання, декор якого обмежувався здебільшого
лише легким каймовим орнаментом, і західноєвропейський жіночий
дворянський костюм середини ХVIIІ ст., де переважали „осина” талія, туго
стягнута корсетом, здуття на стегнах, зроблені за допомогою величезних
каркасів-паньє, пишний ліпний декор з оборок, рюшів, фестонів, бантів,
гірлянд, квітів, мережива. Як один з видів декоративно-ужиткового
мистецтва костюм особливо яскраво відображає стиль доби. Скажімо, в
костюмах франко-бургундсько і феодальної знаті ХV ст. чітко виявився
стиль пізньої готики, у жіночому дворянському костюмі середини ХVІІІ
ст., ніби в дзеркалі, відбивалися особливості панівного тоді стилю
рококо, а стиль пізнього класицизму (ампір) – жіночому міському костюмі
початку XIX ст. Вплив мистецтва на розвиток костюма не обмежується лише
впливом художнього стилю доби. Тут виступає ще й більш мінливий,
непостійний, короткочасний, але разом з тим не менш суттєвий фактор —
мода.

Модою ми називаємо нетривале поширення певних смаків, що виявляються в
зовнішніх формах і насамперед у костюмі. Мода завжди з’являється саме в
певному суспільному середовищі і формується під впливом властивих цьому
середовищу умов життя і естетичних смаків. Проте мода не змінює суті
костюма, що відповідає стильовим особливостям, усталеним у кожну
історичну добу. Мода вносить у костюм лише часткові зміни, які
стосуються, головним чином, деталей, урізноманітнюючи зовнішні форми
костюма, в межах типу, виробленого панівним художнім стилем доби. Лише в
перехідні періоди зміни стилів мода поступово об’єднує нові особливості
костюма в певному напрямі, і готує, таким чином, становлення нового
художнього стилю.

Не останню роль серед факторів, які впливають на характер костюма,
особливо в XX ст відіграє вимога гігієни тіла та фізичної культури. З
цілковитою впевненістю можна сказати, що зникнення жіночих корсетів, яке
почалося в середині першої чверті ХХ ст., зумовлено прогресом
„гігієнічного” підходу до костюма. Цим підходом позначена й сучасна
тенденція до полегшення одягу та вивільнення тіла від зайвого прикриття
з тим, щоб насамперед забезпечити його „аерацію” — доступ до нього
повітря (оголення рук, ніг, відродження різноманітних видів сандалет, і
сандалів, відмов од головних уборів тощо).

На розвиток костюма певний вплив має й географічне середовище, природні
умови, в яких живе людина. Цей вплив, щоправда пасивний і позначається
майже винятково на практичності, утилітарності костюма – костюма як
одягу. Від природних умов залежить вибір матеріалу, форма, крій костюма.
Однак, вплив природних умов на процес розвитку костюма не є вирішальним
і самостійним і в технічно високорозвиненому сучасному суспільстві
виявляється обмежено, головним чином у видозміні костюмів за сезонами
року або залежно від різко специфічних кліматичних умов (арктичних,
тропічних, пустельних). В усі епохи конкретні вияви впливу географічного
середовища на костюм зумовлені рівнем розвитку виробничих сил
суспільства та його соціальної структури. Цей вплив, ніби переломлюючись
крізь призму суспільного ладу, стає історично мінливим, навіть тоді,
коли саме середовище залишається незмінним.

Похожие записи