У чому ж секрети художнього методу імпресіоністів?
Художники прагнули передати у своїх творах безпосереднє враження від середовища, що їх оточувало, і передовсім від сучасного міста з його рухливим, імпульсивним, різноманітним життям; від пейзажу з його швидкоплинністю, мінливістю, барвистістю. Ці враження художники втілювали в картинах, створюючи засобами живопису ілюзію світла й повітря. Вони розклали основні кольори спектра і почали писати чистим кольором, не змішуючи його на палітрі, використовуючи оптичне прийняття ока, що на певній відстані зливає окремі мазки в єдиний живописний образ.
Імпресіоністи намагалися бути максимально наближеними до того, як той чи інший предмет людина бачить у натурі – в усій складній взаємодії зі світлоповітряним середовищем. Розчинивши колір у світлі та повітрі, позбавивши предмети матеріальної форми, імпресіоністи тим самим фактично зруйнували матеріальність світу. [4, c. 62]
Проте у гонитві за враженнями, короткими та гострими, вони природно дійшли того, що картину практично не можна було завершити: враження весь час змінювались, і зупинити цей процес було неможливо. Картину підмінили етюдом, типове – випадковим, соціальне – фізіологічним, навіть біологічним. У цьому дослідники вбачали слабкість імпресіоністів.
Однак слід нагадати, що саме імпресіоністи вперше вийшли на пленер (живопис на відкритому просторі), представили колір в усій його чистоті, в повній силі. Вони володіли високою, досконалою культурою етюду, в якому виражають надзвичайну влучність спостережень, сміливість і несподіваність композиційних рушень. Усе це надзвичайно збагатило мову мистецтва і справило величезній вплив на всі наступні течії, напрями та ідеологічні платформи. [4, c. 62]
Музичний імпресіонізм – художній напрям, що сформувався на зламі століть (ХІХ і ХХ) під впливом літературного символізм, зокрема поезії П. Верлена, С. Маларме, П. Луїса, М. Метерлінка. Він мав спільне коріння з французьким живописом тієї бурхливої епохи художніх пошуків і відкриттів, хоча пряму аналогію між ними провести неможливо. В галузі симфонічної музики було створено програмні твори, образи яких зумовлювалися не конкретними сюжетами, а загальною атмосферою, колоритом гармонії й тембрів. Імпресіонізм у музиці отримав перше втілення в творчості Клода Дебюссі (1862 – 1918) – найяскравішої сторінки історії французької музики. [7, c. 76]
Своєрідним маніфестом музичного імпресіонізму стала оркестрова прелюдія “Післяполуденний відпочинок Фавна.” В цьому ж стилі написано й оперу “Пелеос і Мелізанда” за драмою М. Метерлінка. Найточніші відтінки людських емоцій, психологізм, вишуканість мелодики і тембрів, виразність гармонії, примхлива ритміка – ось ті риси творчості композитора, які визначили новий напряму музиці.
К. Дебюссі збагатив фортепіанну палітру. Піаністи-сучасники називали його “аристократом звуку”. 24 прелюдії для фортепіано – це своєрідна енциклопедія імпресіоністських образів. Вражає живописність і поетичність назв прелюдій: напівреальних пейзажів – “Сліди на снігу”, “Тераса, яку відвідує місячне сяйво”, портретів – “Дівчинка з волоссям, ніби льон”, сценок – “Перервана серенада”, художніх або літературних образів – “Дельфійські танцівниці” (грецька ваза), “Звуків і ароматів сповнене вечірнє повітря”. [7, c. 77]
Твори Дебюссі за життя митця завжди викликали ажіотаж і полеміку, проте він визнавав у музиці тільки одного законодавця – “слух”, єдине правило – “задоволення”. Музичні ідеї видатного французького імпресіоніста надихали художню фантазію багатьох композиторів ХХ століття. Ідеї і стиль імпресіонізму справили значний вплив на творчість українського композитора, що тривалий час жив у Франції – Федора Акименка.
В літературі імпресіонізм не являв собою цілісного напрямку – як стильова особливість, прагнення передати миттєві враження, імпресіонізм притаманний творам літераторів різноманітних напрямків. Шанувальниками розтягнутих і глибоких психологічних досліджень були брати Гонкури, К. Гамсун (роман “Голод”); “в потік свідомості” перетворюється аналіз спогадів в епопеї Марселя Пруста “В пошуках втраченого часу”. [3, c. 260]
Імпресіонізм поширив діапазон нашого світогляду. В серії відомих парадоксів Уайльда міститься заява про те, що “від імпресіоністів ми запозичили ці дивовижні бурі тумани”. І взагалі, “дивовижна зміна, що відбулась за останні десять років в кліматі Лондона, безперечно, відбулась завдяки цій своєрідній школі мистецтва”, тобто завдяки імпресіоністам. [7, c. 76]
В поезії імпресіонізм зімкнувся із символізмом. Імпресіонізм в поезії – це тонкі спостереження і описи з використанням чисто живописних засобів, але в ніжних пастельних тонах, притаманних неокласицизму (модерну), а також прийоми тонкого асоціативного звукозапису, притаманні творчості П. Верлена і його послідовникам.
Але при спробах акцентувати надто сильні відчуття поет переходить вже до суб’єктивного накалу емоцій, що притаманно вже експресіонізму.
Одним із видатних представників імпресіонізму в поезії був французький поет Поль Верлен. Ще за життя поета називали “співцем занепаду і туги”. В його творчості з граничною відвертістю і повнотою виражене гостре відчуття трагізму життя, почуття розчарованості, втоми, безвиході. [2, c. 106]
Свою літературну діяльність Верлен починає в традиціях романтизму, парнаської школи і Бодлера. Уже в ранніх віршах Верлена виявляється глибока своєрідність бачення світу, основу якого складає інтуїтивне розуміння того, що “поет усередині”, угадується прагнення поета змити враження від дійсності з образами душевних станів, виникає неповторна мелодія верленівської строфи, яка передує майбутній імпресіоністичній ліриці. [2, c. 106]
Верлен – неперевершений майстер напівтонів, нюансів, майже невловимих чуттєвих образів. Для його поезії характерні симфонізм, віртуозна ритміка і мелодика. Близька до сугестії імпресіоністичність подій Верлена, в якій головну увагу приділено зображенню особистих вражень, мінливих відчуттів та переживань. Фіксація почуттів у творчості письменника нагадує окремі штрихи на малярських полотнах імпресіоністів, які самі по собі не сприймаються, але, зливаючись в один малюнок, створюють певний настрій.
Поезія Верлена імпресіоністична, оскільки автора полонить стихія миттєвих вражень, порушуючи межу між суб’єктивним і об’єктивним, тілом і душею, піднесеним і буденним. [5, c. 235]
Програмним твором Верлена став вірш “Поетичне мистецтво”, в ньому сформульована програма імпресіонізму. “Найперше – музика у слові!”
“Люби відтінок і півтони, не барву – барви нам ворожі…”, “Хребет риториці скрути та ще як слід приборкай рими.” Ці та інші заклики поета звучать як лаконічні і точні лозунги імпресіонізму.
Про що б не писав Верлен, все пронизане його меланхолією, незрозумілою печаллю. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі художників – імпресіоністів.
Найкращою поетичною книгою Верлена стала “Романси без слів”. Збірка складеться із “співзвучній”, тобто емоційних замальовок, фрагментів, мотивів, мелодій, які збираються разом в симфонію слова. Один із найвідоміших віршів “Так тихо серце плаче…” Сум передається образом дощу, а дощ, що поливає місто, проникає в душу поета. [7, c. 77]
Існування речей для Верлена важливе лише в тому сенсі, в якому він їх одухотворяє, – в настрої. Він любить зображувати дощ, тумани, вечірні сутінки.
Творчість Верлена лірична, тому що їй притаманна емоційність, тонке зображення почуттів та роздумів людини, сам автор виступає ліричним героєм, який веде ліричний монолог, в якому світ представлений через призму його власних, насичених емоціями спостережень.
Значення поетичної діяльності Верлена полягає передусім у розкритті нових і розвитку засобів відтворення найтонших психологічних переживань. [5, c. 236]
Література
- Андреев Л. Импрессионизм. – М. 1980.
- Вивчення зарубіжної літератури. В. О. Мухін. Харків: Вид. “Ранок”, “Веста”. 2002. -139с.
- В. С. Полікарпов. Лекції з історії світової культури. Навч. посібник. Київ. “Знання”. 2002. -359с.
- Естетика. Навч. видання. За ред. доктора філософських наук професора Л. Т. Левчук, Київ. “Вища школа” 1997.
- Зарубіжна література ХІХ ст. 10 кл.. Посібник за ред. Ніколаєнко О. М., Мацапури В. І., Хоменко Н. В., Київ: “Академія” – 1999р.
- Костеневич А. Т. От Моне до Пикассо. Франц. живопись второй половины ХІХ – начала ХХ в. в Эрмитаже.: Л. 1989.
- Львова Е. П., Сарабьянов Д. В., Борисова Е. А., Фомин Н. Н., Березин В. В., Кабакова Е. П., Некрасова Л. М. Мировая художественная культура. ХІХ век. Изобразительное искусство, музыка и театр (+CD). СПБ.: Питер, 2007. – 464с.
- Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій: Київ: ЦУЛ. 2002 – 508с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
