Реферат

Художні особливості Українського костюма. Прийоми формоутворення
основних компонентів убрання; крій, пропорції.

Структура тканин та їхнє забарвлення тісно пов’язані з формою народного
вбрання. Формоутворення окремих елементів одягу поруч із виконанням суто
утилітарних функцій було й важливим художнім засобом.

Нагадаємо, що в українському традиційному одязі поєднувалися різні
способи формоутворення вбрання — за допомогою незшитих, а також зшитих
кроєних форм. Майже на всій території України збереглися давні види
незшитого або частково зшитого поясного вбрання у вигляді прямокутних
шматків саморобної тканини, що трималися на стані за допомогою зав’язок,
поясів. Зшивання прямокутних шматків тканини та їх призбирування для
утворення форми характерні для спідниць із домотканої, а пізніше
фабричної тканини. Крій традиційних українських сорочок розвивався за
рахунок різних способів з’єднання полотнищ тканини в плечах, через що
виділяються чотири основних типи сорочок: тунікоподібна, з плечовою
вставкою, з суцільним рукавом і на кокетці. Сорочка з плечовою вставкою
мала ще підтипи: зі вставкою, пришитою по основі або по пітканню стану.
Остання побутувала на Поліссі, перша — на півдні Чернігівщини та на
Полтавщині. Сорочка з суцільним рукавом була поширена на Черкащині,
Поділлі та в Карпатах, тунікоподібна — на Буковині, сорочка на кокетці —
на Півдні України.

Загально кажучи, еволюція різних видів нагрудного і верхнього
традиційного вбрання відбувалася паралельно з опануванням техніки крою,
Ті розвитком та ускладненням.

Важливого значення в народному костюмі надавалося і знаходженню
пропорцій. Традиційні співвідношення загальної довжини, форми та
пропорцій окремих елементів одягу пов’язані з особливостями
природно-кліматичних умов, господарською діяльністю місцевого населення,
з призначенням одягу. Водночас вони були виразною локальною і художньою
ознакою історико-етнографічних комплексів народного вбрання.

Прикладом багатства форм і пропорцій може бути безрукавний нагрудний
одяг. Укорочені прямоспинні форми зберігалися навіть у XX ст. в хутряних
безрукавках західних областей України (кептарях, камізолях, бундах). В
коротких суконних безрукавках передгір’я Карпат — брусликах, лейбиках —
поряд із прямоспинними побутували приталені укорочені (до талії або
відрізні в талії) форми. На Наддніпрянщині з другої половини XIX ст.
значного поширення набула безрукавка з фабричної тканини — керсетка, яка
в різних місцевостях мала свою довжину, пропорції, оздоблення. Так,
керсетки Центральної Київщини були довжиною до середини стегна; вони
щільно затягувалися по лінії грудей, від якої виразно розширювалися
клинами — вусами. На Чернігівщині керсетка була коротша і розширювалася
від лінії талії, що зорово ділило її на дві рівні частини. На Полтавщині
вона була максимальної довжини (до колін і нижче), розширення починалося
трохи нижче лінії грудей. Різноманітність довжини і пропорцій була
характерна і для верхнього зимового та осінньо-весняного традиційного
одягу.

Керсетки-станіки. Волинь

Неабияке художнє навантаження несли і такі конструктивні деталі, як
кишені, чохли, коміри, клини, викінчення країв тощо, котрі мали місцеві
особливості щодо композиції та художньо-технологічного виконання. Те ж
саме стосується швів (наприклад, з’єднання плечових вставок сорочок із
рукавами, зшивання пілок плахти тощо), способів закріплення найбільш
складних в обробці вузлів (верхніх кутів вусів, ласток у свитах чи
кожухах).

Використана література.

Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там
же. 1973. № 3.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.

Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів
традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.

Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів,
1969.

Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація //
Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.

Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України.
Київ, 1979.

Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.

Похожие записи