.

Характерні особливості культури другої половини XX століття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
265 3182
Скачать документ

Характерні особливості культури другої половини XX століття.

Основні напрямки розвитку прогресу

Після Другої світової війни відчутно прослідковуються дві основні
тенденції в розвитку наукового знання з вивчення культури. Продовжують
існувати моделі пізнання культури в філософії, філології, археології,
історії, які склалися на попередньому етапі. Тут відбувається
накопичення емпіричного знання і фактів, які все більше перестають
вкладатися в прості ідеологічні форми інтерпретації. В той же час
розповсюджується дифузія знань про суспільство і культуру, яка вже є на
цей час в розвинутих країнах.

Прогрес — це поступальні зміни на краще. Правда, Леві-Стросс став
всесвітньо відомим завдяки теорії, за якою розвиток людства від
первіснообщинного ладу до сучасної цивілізації не варто вважати
прогресом, тому що на відміну від нас туземцям Амазонки й сьогодні
важлива не істина, а згода.

I все ж таки довгий ланцюг змін привів людину від біологічноїеволюції до
еволюції культури. В еволюційному контексті історія культури постає як
самостійна стадія універсального розвитку, яка сполучена з біологічними
і космофізичними стадіями змін, що відбуваються. В ній доба, в яку ми
живемо, поділяється на вік машин і на вік електроніки. З середини XX
століття настав вік ядерної енергії.

Щоб уявити собі, з якою швидкістю розвивається науково-технічний прогрес
(НТП), слід згадати, що дітище XX століття — телефон пройшов шлях від
ідеї до втілення за 56 років. Радіо подолало цю відстань вже за 35
років, радару для цього було необхідно всього 15 років, телевізору — 14,
квантовим генераторам (лазеру) — 9 років, а транзистору — тільки 5
років. Перший корабель з людиною на борту був запущений у космос в 1961
році, а через 8 років люди вперше здійснили висадку на Місяць.

Середина 40-х років є визначальною для людства через дві події. Перша з
них — це вибух двох атомних бомб над японськими містами Хіросіма і
Нагасакі. Друга ж — пророцтво про можливість прийому телепрограм по
всьому світові через супутники. В 60-х роках було ще одне пророцтво про
те, що революція в електроніці звузить світ до масштабів «світового
села» (Мак Любанс). Дійсно, на всіх п’яти континентах Землі сьогодні
нараховується більше, ніж один мільярд телевізорів.

В 70-ті роки почав формуватись євроамериканський культурний ландшафт.
Почали складатися фундаментальні уявлення про важливість екології.
Виникла сінергетика як науковий міждисциплінарний напрямок. Ця наука
утвердила єдність всього сущого. Поняття конвергенції з терміну
наукового стало терміном політичним. В його основу лягла ідея
поступового зникнення економічних, соціальних, ідеологічних відмінностей
між капіталізмом і соціалізмом. Виникли нові стимули для розвитку
методів компаративістики, які застосовуються не тільки в природничих
науках, а й в мовознавстві, історії, літературознавстві, мистецтві тощо.
Були винайдені комп’ютери — універсальні технічні засоби. Вони діють на
основі загальних в міжнародному масштабі принципів, мов, ідеологій, що
надали культурно-інтеграційним процесам становище таких, що самі
рухаються, самі розвиваються і які зробили ці процеси незворотними.

Винахід мікропроцесорів і стрімкий ріст комп’ютеризації почав викликати
побоювання в тих країнах, які вступили в епоху постіндустріалізації.
Виявилось, — стверджує відомий американський публіцист О. Геніс, — що
комп’ютери ведуть історію назад. Вже зараз ідеальний американський дім
нагадує старовинний замок. Причина цього криється у характері НТП, який
на основі телемеханіки здійснює ідею електронного котеджу, роботи
надомника, що знаменує собою перетворення сім’ї (як це було в
середньовіччі) на головну ланку суспільства, коли вона водночас виступає
і місцем праці, і навчання, і лазаретом, і дитячим садком.

В 1953 році молоді англійські вчені Френсіс Крік і Джеймс Вотсон в
лабораторії Кембріджського університету відкрили структуру молекули ДНК.
Це відкриття привело до бурхливого розвитку теоретичної і практичної
генетики. Очікується, що в XXI столітті вплив біотехнології буде
незрівнянно більшим, ніж вплив енергії атому чи нових поколінь
комп’ютерів. Передбачається, що біотехнологія змінить всі боки нашого
життя: нашу медицину, їжу, здоров’я, розваги, навіть наші тіла. Зміни
зачеплять все і будуть незворотними. Ця наука буквально перетворить
обличчя нашої планети.

Принциповим досягненням англійських вчених в другій половині 90-х років
XX ст. стало клонування дорослого організму тварини класу ссавців, тобто
і людини. Клонування — це вегетативне розмноження. В природі вегетативне
(безстатеве) розмноження зустрічається у багатьох груп організмів — у
рослин, у ракоподібних. А клонування людини — це вирощування людини з
окремої клітини. Клонування дорослих організмів — могутній двигун
розвитку біологічних досліджень.

Головною науковою сенсацією кінця XX століття вважається розшифровка
генома людини. Розгадка генетичного коду, в якому зберігається вся
інформація про організм людини і його функціонування, виводить медицину
на новий рівень розвитку. Тепер з’являється реальна можливість перемогти
практично всі відомі захворювання людини, а їх існує понад 25 тисяч.

В еволюційному контексті історія культури постає як самостійна стадія
універсального розвитку, що сполучена з біологічними і космофізичними
стадіями змін, які відбуваються.

Соціальні і економічні наслідки науково-технічної революції (НТР)

В історії людства НТР є третьою революцією в продуктивних силах
суспільства. Першоюбула неолітична (сільськогосподарська), коли людина
перейшла від збиральницької діяльності до виробляючої. Тобто вона
перестала тільки збирати їжу, а почала її виробляти. Друга — промислова
революція, що почалася наприкінці XVIII століття в Англії і закінчилась
поки що тільки в індустріальних країнах. Ця революція привела до
переміщення діяльності людини із сільського господарства в
промисловість. Інакше кажучи, людина перейшла від виробництва продуктів
виробництва речей. НТР в продуктивних силах веде від виробництва речей
по виробництва інформації.

Всесвітня за своїм впливом на долю людства НТР розгортається все ж таки
як процес місцевого характеру. НТР охопило поки ще лише розвинуті країни
світу, в яких мешкає менше чверті населення Землі. Решта населення — дві
третини живуть в країнах, які називаються слаборозвинутими, чи країнами,
що розвиваються. Соціолог їх назвав би країнами «традиційної культури».
Прибуток на душу населення в розвинутих країнах в 15— 17 разів вищий,
ніж в країнах слаборозвинутих. Навіть в таких країнах, як Непал, що не
потерпіли від колоніального гніту, становище мало чим відрізняється від
становища в колишніх колоніях і залежних країнах. Більш того, економічна
статистика показує, що ще двісті років тому світ був в економічному
відношенні однорідним. Отже, розкол відбувся за рахунок використання
наукових знань. А якщо не вжити заходів, то відстань між бідними
країнами Сходу і заможними країнами Заходу буде рости і створить загрозу
світові. Причому ще десять-п’ятнадцять років тому допомога
слаборозвинутим країнам розглядалася в економічних, а не в культурних
термінах.

На думку нідерландського еколога Етьєна Фермеерса, сили, які рухають
нашу світову систему вперед, генерують внутрішні суперечності: а)
позитивно оцінена уніфікація світу нерозривно зв’язана з прагненням
споживання, яке не відповідає вимогам довкілля. Наприклад, світові
запаси нафти, яка сьогодні є ледве чи не основним видом палива,
вичерпаються через 90-100 років; б) зростаючій ідеї принципової
рівноправності протистоїть велика фактична нерівноправність реального
задоволення потреб. А, все це разом спроможне спричинити вибухову
ситуацію.

Серед ознак системи «наука, технологія, капіталізм» (НТК), що здійснює
експансію на довкілля, знаходяться і додаткові рушійні сили, які ще
більше сприяють руйнуванню природи. Першою з них є сучасна мораль та
ментальність споживання у розвинених промислових країнах. Саме в них
стимулююється прагнення до різноманітності їжі, напоїв, одягу; прагнення
все більшого комфорту, цікавих подорожей, предметів розкошу та інших
ознак високого соціального становища. Недарма в 60-х роках соціологи
Західної Європи назвали свої країни «суспільством споживання». А це
призвело до появи другої рушійної сили — тенденції промислових
підприємств відтворювати самих себе та розширюватися.

Третя рушійна сила спричинена відставанням країн, що розвиваються.
Процес уніфікації та принципи рівноправності викликали бажання покласти
цьому край. Заклики сповільнити розвиток науки, технології, капіталізму
важко обфунтувати: адже бідні країни не хочуть бути бідними, а багаті не
можуть їм заборонити прагнути добробуту, від якого й самі відмовлятися
не збираються. Та якщо з злиднями буде покінчено, то і перша, і друга
рушійні сили продовжуватимуть діяти.

Неослабною залишається дія четвертої рушійної сили. Якби людству вдалося
за допомогою величезних коштів впродовж 80-100 років забезпечити всім
однаково високий рівень життя, то виявилося б, що з цього нічого не
вийшло, тому що населення Землі на цей час зросте вдвічі. Де ж вихід?

Переорієнтація досліджень суспільних наук на проблеми людини

Сьогодні є три групи проблем НТП. І всі вони в центрі уваги ставлять
людину. По-перше, це дослідження тенденцій розвитку науки, що ведуть до
принципових змін технологій. Друга група проблем пов’язана безпосередньо
із гуманістичним змістом НТП. Мається на увазі усвідомлення буття людини
в сучасному складному світі. Мова йде також і про соціально-економічний
і культурний зміст нових технологій. Третя група — це екологічна
проблема НТП. Збереження довкілля, гармонія зв’язків людини і природи —
обов’язкова умова розвитку цивілізації людства.

На Заході суспільствознавців ділять за їх відношенням до цінностей
постіндустріального суспільства. До першого розряду відносяться
«технофіли щасливі» (люблячі техніку). Вони вірять, що комп’ютеризація
принесе гармонію і щастя. «Технофіли стурбовані» хоч і не дуже цьому
вірять, та все ж сподіваються на гуманізацію НТП. Навпаки, «технофоби»
(ті, що ненавидять техніку) вважають, що, йдучи в ногу з НТП,
цивілізація прямує до загибелі.

Філософська антропологія

Численні народознавчі та етнологічні дослідження, проведені на початку
XX століття, стали основою для виділення антропології. В США її
називають культурною антропологією, в Англії — соціальною, в Німеччині —
філософсько-релігійною антропологією. У Франції під впливом ідей К.
Леві-Стросса виник напрямок структурної антропології, який використовує
при аналізі культури старих чи нових цивілізацій методи структурної
лінгвістики.

Остаточно філософська антропологія склалася в ФРН після Другої світової
війни. Одним із найвидатніших її представників був А. Гелен. В основі
філософської антропології А. Гелена лежить біологічний підхід. А.
Геленвзяв участь у розробці проблем «індустріального суспільства». У
книзі «Душа в епоху техніки» А. Гелен створив таку теорію, яка б
допомогла зрозуміти сучасну людину. Особливістю людини як біологічної
істоти є її безпомічність і беззахисність, — вважає Гелен. Тому суттю
історії людства є прагнення до подолання цих недоліків. Це прагнення
робить людину активною.

Культурантропологи із США б’ють тривогу з приводу порушення
психологічної рівноваги особи і розкладу культури Заходу. Так, К. К. М.
Клакхон зауважує, що велике значення матеріальних речей в американській
культурі і величезний успіх фізичних наук привели до відпливу кращих
умів в юриспруденцію, бізнес і природничі науки. Поки що американське
суспільство витратило більше грошей на один телескоп в Маунт Вілсон, ніж
на трьохрічні дослідження життя людини (включаючи медицину).

І все ж таки світогляд європейців поступово змінюється. В результаті
цього з’явилися нові науки — порівняльне релігієзнавство, етнологія,
орієнталістика. Розвиток психології і систематичних досліджень
символізму допомогли народам Заходу ввійти в сферу духовного життя
«екзотичних» і «примітивних» народів Сходу.

Теорія «постіндустріального суспільства»

Предтечею цієї теорії є концепція «індустріального суспільства», яка
мала найбільше розповсюдження в кінці 50-х — на початку 60-х років. Вона
фіксувала найвищий розвиток корпорацій. Цей процес супроводжувався
зміцненням бюрократичного стилю управління, масової однотипової
свідомості.

Та в кінці 60-х — на початку 70-х років в країнах Заходу визначилися
межі їх розвитку на попередній старій технологічній основі. Новий етап
НТР почався в другій половині 70-х років. Відбулися якісні перетворення
в продуктивних силах. А це, в свою чергу, вплинуло на всю сукупність
економічних відносин капіталізму, в результаті чого виникла теорія
«постіндустріального» або «інформаційного» суспільства. В ній знайшла
відображення ідея вдосконалення капіталізму на новому етапі НТР.

Поняття власне «інформаційного суспільства» було зформульоване в кінці
60-х — початку 70-х років професором Токійського університету Ю. Хаяші і
низкою наукових організацій. Ще тоді вони вважали, що виробництво
інформаційного продукту, а не продукту матеріального, буде рушійною
силою освіти і розвитку суспільства.

Авторами ідеї вдосконалення капіталізму були у США — Д. Белл, у Франції
— А. Туренн та інші. Це теорія поступального розвитку людства. її ще
називають квантовою концепцією прогресу. У відповідності з нею перша
хвиля прогресу приносить аграрну цивілізацію, друга — промислове
суспільство. На гребені третьої хвилі людство вступає в
постіндустріальне або інформаційне суспільство.

В основу поділу хвиль кладеться рівень розвитку техніки виробництва, а
також галузевий та професійний поділ праці. Кожній із трьох хвиль
розвитку суспільства притаманна своя форма організації. Церква і армія
керують аграрним суспільством. Корпорації — індустріальним.
Постіндустріальним суспільством керують університети. Відповідно
зформованими є і керівні верстви населення: 1) священики і феодали; 2)
бізнесмени; 3) вчені і професіонали. Як стверджує Д. Белл, в
«постіндустріальному» суспільстві існують три незалежних «царства». Це
економіка, культура і політика. Принципами економіки є ефективність і
раціональність; культури — пошук самореалізації. В політиці — рівність і
участь. Саме розходження цих трьох сфер і протилежність їх принципів
розхитують західне суспільство. Зокрема, культура вступає в суперечність
з економікою, чим і зумовлений кризовий стан капіталізму зараз. Основною
проблемою сучасного капіталізму є пошук нової духовної опори, нових
культурних цінностей. Тільки вони можуть згуртувати суспільство, що
розпадається, — зауважує Д. Белл.

«Нові філософи»

Ідеологи «постіндустріального суспільства» твердять про необхідність
передачі керівництва суспільством в руки спеціалістів, тобто
інтелігенції. Навпаки, «нові філософи» відповідальність за сучасну
всемогутність держави покладають на інтелектуалів. Хто ж вони такі, ці
«нові філософи»?

Так називають себе колишні інтелігенти—марксисти, що прозріли після
масових виступів молоді в 1968 році перш за все у Парижі, а потім і по
всій Європі. Ця течія виникла у Франції на початку 70-х років. В своїх
роботах вони стверджували, що Бог мертвий, природа померла, наука
мертва, праці більше немає, померло мистецтво.

«Нові філософи» виступають проти всякої форми влади, порядку, держави.
Вони трактують свободу художньої творчості як відрив від культурного
спадку минулого. їх орієнтації на різноманітні джерела особливо чітко
проявилася у 80-і роки.

Як на їх погляд, пізнання світу неможливе, тому що він існує тільки у
фантазіях, видіннях, символах. Реальними є тільки слова, поняття, образи
і міфи. «Нові філософи» не сприймають всерйоз марксистську теорію
культури і мистецтва, вважаючи її за ніщо. Відкидаючи мистецтво
соціалістичного реалізму, вони справедливо вбачають в ньому одну
пропаганду.

Один з «нових філософів», К. Жамбе передбачає «ангельське майбутнє
людства». Воно пов’язане з прийдешньою містичною культурною революцією.
Під культурною революцією мається на увазі чисте бунтарство, не
пов’язане з політикою та ідеологією. В результаті досягається зіткнення
двох світів, поява в земному світі світу Ангела. Один із прикладів такої
революції вони вбачають у ранньому християнстві. Хоча земні «культурні
революції», на думку авторів, не досягають успіхів, зате ланцюг їх
складається в перервну «ангельську історію».

Культурна революція розуміється ними як революція в душах, «боротьба в
середині кожної душі». Вона обов’язково приведе до виникнення «нової
культури», звільненої від «сатанинської мари науки і розуму». Глибинна
сутність світу бачиться ними в почутті, а не В думці. Вічна несвідома
світова душа утворює фундамент культури, — підкреслюють «нові філософи».

Ця течія підготувала грунт для появи в суспільному житті Заходу «нових
правих».

Неоконсерватизм і «нові праві»

В 60-ті роки в країнах Заходу переважав вплив буржуазно-ліберальної,
соціал-демократичної ідеології. Виступи студентів і молоді середніх
класів закінчилися компромісами з владою. А з початком 70-х років стала
здійснюватись програма активного впровадження традиційних ідеалів і
цінностей буржуазного суспільства. Буржуазія оголосила війну тероризму і
радикалізму. В середині 70-х років переважав вплив неоконсервативних
партій і течій. Відвертий консерватизм став важливим фактором
політичного і духовного життя США, Англії, ФРН, Франції, Італії та інших
країн світу. «Нові праві» тільки в черговий раз продемонстрували
імперський традиціоналізм євроамериканських країн.

Ідеологія неоконсерватизму в США була сформульована М. Фрідменом і його
однодумцями. В Англії це був П. Джонсон, у Франції — Ж. Ф. Ревель, у ФРН
—X. Шельські. Неоконсерваторами і «новими правими» називають себе певні
групи інтелігентів, протиставляючись консерватизму. Між цими групами
багато спільного. Тому їх буває важко відрізнити. Обидва цих напрями
почали свою діяльність з реконструкції старих поглядів на захист
капіталізму. Ведеться цей захист з позицій песимістичного тлумачення
історії. Представники цих напрямів не вірять в можливість змінити
природу людини і створити справедливе суспільство. Заперечуючи ідею
перебудови суспільства, особливо ідею революції, вони на прикладах
історії доводять, що всякі радикальні зміни відкидають культуру людства
далеко назад. Людству потрібні тільки реформи. Це справедливо ще і тому,
що суспільство як органічна єдність в змозі витримати тільки поступові
перетворення. А подолати кризові явища культури можна за рахунок
збереження (консервації) попередніх набутків культури.

Неоконсерватори вважають, що природа людини незмінна і вічна. Генетика
довела, що доля людини залежить від її успадкованих особливостей.
Відсутність рівності між людьми пояснюється теж генетикою: того, що дано
людині від природи, вже не змінити. Тобто свобода, рівність і братерство
втрачають рівність.

Гасло свободи, рівності і братерства не має сенсу, тому що людина є
вільною від народження. Але рівності між людьми досягнути неможливо, бо
кожна людина народжується і виростає в різних, далеко не однакових
умовах. Ці умови часто визначають долю людини на ціле життя. Крім того,
люди різні не тільки за своїми розумовими здібностями, а й за зовнішніми
ознаками. Ніяке виховання не в змозі ліквідувати, наприклад, расові
відмінності. Звідси робляться висновки, що у відповідності із
відмінностями у здібностях людей суспільство мусить бути ієрархічним.
Воно лише тоді буде існувати нормально, коли ним буде керувати еліта. Не
треба прагнути до суспільної рівності. Вона шкідлива як для кожної
окремої людини, так і для суспільства, таким же шкідливим є і соціалізм,
бо в його основі лежить принцип рівного розподілу соціальних благ між
всіма громадянами. Виходячи з цього, «нові праві» разом з
неоконсерваторами відкидають втручання держави в економіку. Вони
закликають відродити капіталізм часів вільної конкуренції. Різниця між
цими двома групами полягає в тому, що неоконсерватори більше уваги
приділяють економіці і державі, а «нові праві» — культурі і філософії. І
хоча їх попередники, «нові філософи», твердили, що людиною майбутнього є
той, у кого «коротка пам’ять», у «кочівника з підошвами з вітру», «нові
праві» з ними не погоджуються. Вони справедливо вважають, що кожна
людина мусить мати і любити свою батьківщину. Батьківщина — це
«територія, яку займає народ». Людина нерозривно пов’язана із
середовищем і спадком, обумовлюючим форму цієї культури. Єдина Європа
для європейців — це історична і культурна реальність.

Неофрейдизм

Важливий напрямок зарубіжної психології, витоками якого були ідеї
Зигмунда Фрейда, складає неофрейдизм. Він виник в 30-х роках.
Засновником неофрейдизму і його найавторитетнішим представником
вважається Еріх Фромм. Цей напрямок психоаналізу має зовсім нерелігійний
і гуманістичний характер.

Оформленню неофрейдизму сприяла поява нового типу хворих. Все більша
кількість людей зверталась до психоаналітиків не як справді хворі, а як
люди, які потребують захисту від шкідливого впливу суспільства. Кажуть,
що всі хвороби від нервів. Так от, новий тип хворих — не невротичний, —
нарікав скоріше на невдачі, неспокій, самотність, непристосованість, ніж
на фізичний, чи нервовий розлад в організмі. Новий тип хворих складався
з менеджерів, спеціалістів — професіоналів, службовців. Саме вони в
першу чергу відчули вплив світової економічної кризи 30-х років. Ці
труднощі, а також Друга світова війна стрясли світом і позначилися на
долі кожної людини.

Прихильники психоаналізу все більше переконуються в тому, що для аналізу
причин захворювань не досить зануритися в особисті сімейні драми. Мало
що дасть в цьому випадку психоаналіз свого «Я» і сім’ї хворого. В
результаті дії цих факторів і виник неофрейдизм як соціальне орієнтована
форма психоаналізу.

Неофрейдизм в значній мірі відкидає біологічне походження психічних
захворювань. Навпаки, він підкреслює роль культурних факторів у
формуванні особи і в утворення неврозів, зберігає фрейдовські методи і
тезу про те, що людиною рухають несвідомі спонуки, чи імпульси. Цими
спонуками (в більшості своїй природженими) — є прагнення до безпеки і
задоволення. Згадаймо лишень, чим сьогодні, за даними соціологічних
опитів, переймається пересічна людина. Більш всього її цікавить кохання,
гроші і злочинність.

Отже, ці дві несвідомі спонуки — до безпеки і до задоволення — мають
емоційний характер, чим зберігається вся суть психоаналізу. Ці дві
спонуки несумісні одна з одною. Конфлікт між ними приводить до
необхідності придушити одну з них. Придушений імпульс зустрічає опір
свідомості. Виникають захисні механізми «Я», які стають бічними шляхами
проникнення в свідомість подавлених імпульсів, потреб, почуттів. Все це
відбувається в замаскованому вигляді. Захисні механізми психіки
формуються з дитинства. Вони стають тією несвідомою основою, на якій
будуються уявлення людини про саму себе. Зберігаючи основні особливості
психоаналізу, неофрейдизм підкреслює роль культури і ті суперечності,
які викликаються нею. З одного боку, культура стимулює потреби, а з
іншого — накладає великі обмеження, які придушують ці ж потреби.

Культура збільшує несвідому внутрішньопсихічну драму людини. В душі
людини повсякчас відбувається боротьба між природженими і набутими
якостями. Іншими словами, між інстинктами і культурою, мораллю.
Конфлікти вирішуються в результаті перемоги або інстинктів, або
культури. В залежності від цього на протязі життя визначається характер
людини, тобто, вона стає невротичною чи нормальною. Несвідомі спонуки є
рушійними силами людської психіки. Усвідомлення людиною цих спонук
допомагає їй з ними боротися. Все вищенаведене відбувається в людині.

А є ще стосунки людини зі світом, їх регулюють принаймні три
психологічних механізми. Перший — мазохістські і садистські тенденції,
котрі проявляються в діях, спрямованих проти себе та інших осіб. Другий
— деструктивізм, імпульси якого проявляються у всіляких руйнаціях.
Третій механізм: автоматичний конформізм, тобто людина стає такою, як
всі. Вона розчиняється в масі собі подібних, а навзамін отримує відчуття
безпеки і захисту.

ЛІТЕРАТУРА

Громов И. Д. Западная теоретическая социология.— СПб., 1996.

ИонинЛ. Г. Основания социокультурного анализа.— М., 1995.

ИонинЛ. Г. Социология культуры.— М., 1998.

Клакхон К. К. М. Зеркало для человека. — Санкт-Петербург, 1998.

Кравець О. С. Візитна картка науки // Філософська і соціологічна думка,
1992, № 8.

Крымский С. Б. Научное знание и принципы его трансформации.- К., 1974.

Крымский С. Б. Мировоззренческие категории и современное
естествознание.— К., 1983.

Манъковская Н. Б. К критике философско-эстетических взглядов «новых
философов» и «новых правых». — Вопросы философии, 1984, № 4.

Петров М. К. Язык, знак,”культура.— М., «Наука», 1991.

Петров М. К. Человек и культура в научно-технической революции //
Вопросы философии, 1992, № 6.

ПеччеиА. Человеческие качества. — М., 1980.

Ракитов А. И. Цивилизация, культура, технология и рынок// Вопросы
философии, 1992, № 5.

СантаянаДж. Прогресс в философии // Вопросы философии, 1992, №4.

Семенов В. С. НТР и проблема целостного и свободного развития человека//
Вопросы философии, 1978, № 7.

Фромм Э. Бегство от свободы. — М., 1990.

Фромм Э. Забытый язык// Психоанализ

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020