Реферат на тему:

Етична проблематика

марксистської філософії

У рамках становлення марксистської філософсько-методологічної позиції
етична проблема знайшла своє вирішення у контексті ширшого
філософсько-соціального аналізу, ніж в усіх попередніх філософських
системах. Фактично вона була переведена К. Марксом та Ф. Енгельсом із
власне теоретичної площини розгляду в площину соціальної практики та її
революційного перетворення.

Починаючи з критичної, в певному розумінні підсумкової точки зору
класичної буржуазної філософії на моральність, її сутність і роль у
життєдіяльності людини, марксизм, розвиваючи багато продуктивних позицій
своїх філософських попередників, все ж досить радикально повернув саму
моральну проблему. Від морального розв’язання соціальних проблем як
єдиного підсумку новоєвропейської етичної традиції (відвернення людей із
брудно-гендлярської, дисгармонійної дійсності в захмарні високості
мхэра-лі, в чисту сферу внутрішніх переживань) марксизм переходить до їх
соціального вирішення. Така можливість закладена у вихідних філософських
підвалинах — новому розумінні буття, людської сутності, шляхів зміни
ставлення людини до реального життя. Ці підвалини стали базою
об’єктивного аналізу та створення в подальшому наукової теорії моралі.
Зауважимо, що ця теорія невіддільна від нової гуманістичної
спрямованості на історичну перспективу розв’язання моральної проблеми. В
основі цієї спрямованості лежить радикальна критика капіталістичної
цивілізації, а також теоретична модель ідеалу комуністичного майбутнього
як заперечення «теперішнього стану» (Маркс).

Насамперед, це тлумачення дійсності як людської чуттєвої діяльності,
суспільної практики. Для неї характерна незавершеність у принциповому,
якісному розумінні, яка долається через становлення, розвиток і добудову
її суспільною людиною. Буття, ставши суспільним, творить саме себе через
свідому діяльність людей. Отже, можливість критики обмеженості
нелюдяного буття випливає з природничо-історичної закономірності його
самооновлення, яке несе в собі можливість гармонійного піднесення. Це
диктує необхідність світоперетворюючого, активного, діяльного ставлення
до світу.

В свою чергу природа й сутність людини не є чимось незмінним. Історичний
процес є також процесом становлення справжньої людської сутності, виявом
того, «…наскільки стала для людини природою людська сутність… якою
мірою людина стала для себе… людиною… в якій мірі природна поведінка
людини стала людською, або в якій мірі людська сутність стала для неї
природною сутністю…» ‘.

Таким чином, марксистська етична позиція формується в процесі
конкретизації поняття буття як буття суспільного, суспільно-історичної
практики, її об’єктивно-закономірного, характеру, безконечного процесу
становлення. Тут теоретично обґрунтовується перспектива гуманістичного,
відповідного людським цілям і прагненням перетворення цього буття.

Конкретні морально-гуманістичні орієнтири виробляються марксизмом у ході
перегляду і зняття в собі моральних понять та ідеалів, продукованих
передовою етичною думкою попередніх епох, через критичний аналіз
буржуазної цивілізації, яка найповніше проявила своє неприйняття
культури як такої. Тобто марксизм солідарний у своєму моральному ідеалі
з тими течіями філософської та соціальної думки, котрі проголошують як
необхідність виправлення того суспільного стану, за якого наявне
розузгодження між моральною свідомістю та поведінкою, ідеалами та
дійсністю, пр-агненням до щастя й дотриманням морального обов’язку.

Характерному для капіталістичної цивілізації об’єднанню людей як
окремих, або абстрактних індивідів, пов’язаних між собою узами, що не
мають прямого відношення до їхньої особистості й індивідуальності,
марксизм протиставляє об’єднання на базі міжіндивідуальної,
міжособи-стісної комунікації, принципом якої є неповторна, унікальна
самобутня особистість, індивідуальність ксжної людини, її індивідуальна
свобода. Останнє пов’язується з комуністичною альтернативою
капіталістичному способові соціальної життєдіяльності. Комунізм, на
думку К- Маркса, «…є справжнє розв’язання суперечності між людиною і
природою, людиною і людиною, справжнє розв’язання спору між

існуванням і сутністю, між опредмечуванням і самоутвердженням, між
свободою і необхідністю, між індивідом і родом» ‘.

Продовжуючи традицію етичної думки в плані критики глибинних
суперечностей цивілізації, її негативних-еколо-гічних, соціальних,
духовних, культурних наслідків для людини, марксизм розглядає етичну
проблему в новій проекції — проекції практичного здійснення, відкриваючи
тим самим новий ступінь у розвитку етичної теорії.

Етична думка XIX ст., виражена, з одного боку, німецькою класичною
філософією, з іншого — марксизмом, є в певному розумінні підсумком
основних етапів її розвитку. Дальша її доля пов’язується або з
марксистською методологічною традицією, або з традиціями класичного
раціоналізму, або з новими неокласичними підходами до етичних проблем
(ірраціоналізм, персоналізм, позитивізм і т. д.) буржуазної філософії XX
ст.

Використана література

Курс лекція з етики. – М., 2000.

Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.

Похожие записи