.

Естетика і мистецтвознавство (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
701 2354
Скачать документ

ЕСТЕТИКА І МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Мистецтвознавство — сукупність наук, які досліджують соціально-естетичну
сутність, походження, закономірності розпитку, особливості і зміст
видової специфіки мистецтва.

Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складна і
суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва
в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку
естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не
тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки
іншою, а й не відповідало на головне запитання: чому, сформувавшись як
самостійні науки, естетика і мистецтвознавство проіснували значний
період людської історії, не заперечили одна одну? Чи не означає це, що
вони мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих двох
наук і підміна їх неправомірна.

Уже грецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність
людини. Широко відомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи:
Мельпомена — трагедії, Евтерпа — ліричної поезії, Ерато — любовної
лірики, Терпсихора — танців, Калліопа — епічної поезії, Талія — комедії,
Кліо — історії.

Людина вперше усвідомлює себе у міфах і використовує міф як розповідь
про Всесвіт, явища природи, про традиції та звичаї людей. Історичні
події. Міфи Стародавньої Греції систематизувалися, дописувалися різними
поетами або використовувалися ними у професійній творчості. Відомо, що
ГЕСІОД саме на основі міфів написав «Теогонію» — поему про походження
богів. Важливу роль для європейського читача відіграли «Метаморфози»
відомого римського письменника ОВІДІЯ — виклад стародавніх міфів.

Поетичні образи стародавніх міфів не лише залишилися в історії світової
культури, а й вплинули на долю мистецтва, викликали численні
інтерпретації з творчості більшості видатних митців. До грецької
міфології зверталися Дайте і Шекспір, Боттічеллі і Леонардо да Вінчі,
Рубенс і Рембрандт, Шіллер і Гете, Сковорода і Шевченко, Франко І Леся
Українка.

Практика звернення до міфопоетичних символів збереглася і з XX ст.
Звертаючись до творчої спадщини Д. Джойса, Б. Брехта, А. Франса, А.
Камю, М. Булгакова та інших, ми бачимо, яке велике значення мали міфи не
лише в образній структурі цих творів, а й у формуванні філософської
концепції, в обгрунтуванні морально-психологічної позиції конкретних
героїв.

Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства привернула увагу і
німецького естетика МАКСА ДЕССУАРА (1867 — 1947). Він чітко і послідовно
відокремлював загальноестетичну проблематику від мистецтвознавства. Як у
теоретичних дослідженнях — «Естетика і загальне мистецтвознавство»
(1906), «Систематика і історія мистецтв» (1914), так і в організаційній
діяльності щодо об’єднання європейських естетиків у теоретичній школі
«Естетика загальне мистецтвознавство», Дессуар виходив з тези про
підпорядкованість сфери художнього сфері естетичного (як більш
об’ємній). Існуючи самостійно, мистецтвознавство — сфера художнього —
має враховувати можливості естетики — сфери естетичного. Водночас
Дессуар намагався відокремити мистецтвознавство від філософії мистецтва,
адже філософія мистецтва руйнує «теоретичну чистоту» наук про мистецтво.

У працях Дессуара присутнє поняття «естетично-мистецтвознавчий» (підхід,
аналіз тощо), але ставлення до філософії як основи естетики загалом
негативне, адже філософія «принижує» естетику. Розмірковуючи над
проблемою місця естетики в структурі міжпредметних зв’язків, Дессуар
орієнтував естетику на пошук зв’язків з етнологією, історією,
психологією.

Спробами знайти нові шляхи зближення естетики і мистецтвознавства
позначена позиція найвпливовішого французького естетика XX ст. ЕТЬЄНА
СУРЙО (1892—1979). Ще у 30-50-ті роки в роботах «Майбутнє естетики»
(1929), «Співвідношення мистецтв. Елементи порівняльної естетики» (1947)
Сурйо намагався розглядати твір мистецтва як становлення нової
реальності, а види мистецтва він визначав через специфіку
чуттєво-смислових елементів — квалій (від лат. qualia — якість). Саме
через засоби оформлення квалій, а ними є звук, колір, світло, слово,
рух, може виникати самобутній «космос» — художній твір, позначений
оригінальністю, неповторністю, авторським баченням світу.

Проблему співвідношення естетики і мистецтвознавства досить активно
розробляли представники російської естетики — Ю. Борев, А. Єремєєв, А.
Зісь.

ЕСТЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ

Психологія (від грец. psychё — душа та logos — вчення) — наука про
закономірності розвитку і функціонування психіки як специфічної форми
життєдіяльності.

Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» —
здійснення акту творчості. Філософія розглядає питання про сутність
творчості, яке по-різному ставилося у різні історичні епохи. Слід
наголосити, що зазначене ставлення до проблеми досить обмежене і не
фіксує такої важливої особливості творчості, як «пограничність», тобто
єдність психологічного, філософського, естетичного, етичного,
мистецтвознавчого, педагогічного, навіть медичного підходів.
Особистісний характер творчості, як одна з її важливих рис, робить
вивчення «перехресних» ситуацій (морально-естетичних,
естетико-психологічних, морально-педагогічних та ін.) можливим при
опануванні категорії «творчість» в усій її повноті. Водночас ідею
«пограничності» слід трансформувати у понятійний апарат, спираючись на
який можна досліджувати специфіку художньої обдарованості, етапи
творчого процесу тощо. «Пограничність» понятійного апарату передбачає
значну теоретичну роботу щодо виявлення тих понять, які в конкретних
науках можуть трансформуватися у дослідження художньої творчості. Це
пов’язано з тим, що кожна наука має і такі поняття, що не піддаються
трансформації в суміжні науки, хоча у загальнотеоретичному плані і
формують певне світоставлення, в якому існує як мистецтво в цілому, так
і кожний конкретний митець.

До понять, які використовуються при вивченні художньої творчості, але
несуть у собі узагальнене значення, можна віднести поняття «калокагатія»
і «катарсис», про зміст яких ішлося у попередніх розділах. До
«пограничних» понять також належать поняття «емпатія» — співпереживання,
опанування емоційним станом іншої людини, «чуття» в її переживаннях.
Емпатія розкриває такий важливий аспект творчого процесу митця, як
переживання ним тих самих емоційних станів, у яких перебуває інша
людина. Це є наслідком ототожнення митця або з іншою людиною, яка є
об’єктом художнього аналізу, або з героєм створюваного твору. Слід
ураховувати, що емпатія начебто замкнена в межах безпосереднього
емоційного досвіду і відрізняється, наприклад, від «ідентифікації»,
«відігравання ролі», що також можуть супроводжувати творчий процес і
мають широко використовуватися у дослідженні художньої творчості.
Значної теоретичної уваги заслуговує поняття «ідентифікація» —
ототожнення, яке психологи розглядають у єдності різних аспектів.
Ідентифікація — це процес поєднання суб’єктом самого себе з іншим
індивідом чи групою людей, спираючись на емоційний зв’язок. Це водночас
включення у власний внутрішній світ (прийняття як власних) певних
ціннісних норм, взірців, на які орієнтована інша людина. Ідентифікація —
це процес і наслідування, і «бачення» іншого індивіда як продовження
самого себе. У процесі ідентифікації митець «переносить» себе у
просторове і часове поле іншої людини, моделює її психологію, мотиви
вчинків.

Досліджуючи художню творчість, варто розглянути і таке нетрадиційне
поняття, як «авторитарність» — соціальне-психологічна характеристика
митця, який намагається максимально підпорядкувати своєму впливові
партнера по творчості. Авторитарність породжує агресивність, переоцінку
власних можливостей, суворий контроль за діями Інших. Негативні аспекти
авторитаризму чітко простежуються у колективних видах художньої
творчості, наприклад у театрі, в кіно.

До системи понять, які залучаються для дослідження художньої творчості,
слід включити і поняття «активність», «надситуативна активність»,
«пошукова активність», тобто ті поняття, що фіксують здатність суб’єкта
ставити нові цілі, руйнувати стереотипи, змінювати існуючі мистецькі,
художні ситуації, авторитети, канони.

Проблема понятійного апарату дослідження художньої творчості перебуває,
як уже зазначалося, у стані розробки. Проте, незважаючи на це, слід
ураховувати і необхідність категоризації понять як наступний етап
теоретичної роботи у з’ясуванні природи творчості.

Зв’язок естетики і психології творчо виявляється і при дослідженні інших
проблем, зокрема сприймання мистецького твору, психології творчості,
прогнозування шляхів розвитку мистецтва.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020