Реферат на тему:

Духовна й художня культура Греції

Культура Греції — давня культура, але, як і будь-яка інша культура,
вона свого часу зазнала змін. З розвитком суспільства, з огляду на
проблеми, які поставали, на його шляху, доводилося переробляти і
переосмислювати образи й сюжети міфів і надавати їм нового змісту.
Наприклад, у часи розквіту грецьких держав-полісів уявлення греків про
богів уже сильно відрізнялися від тих казкових, напівнаївних уявлень,
які були поширені в часи Гомера Так, образ примхливого Зевса, що
зловживає владою, перетворився на мудрого, розумного правителя світу.

Найбільш наочно зміни в грецькій духовній культурі виявляються в період
розвитку діонісійського й аполлонічного культу. Так, наприклад, бог
Діоніс символізував для греків самосвідомість людини, яка живе в
таємничому, але повному небезпек світі дикої природи. Греки ще не
проводили аналізу природи, тому світ, у принципі, незрозумілий людині,
був підвладний богам, і законом у ньому діяла сваволя богів, що
символізують незрозумілі сили природи.

Однак цей світ викликав у греків не тільки страх, вони намагалися
відчути щастя від приналежності до містичного світу і розчинитися в
створеному хаосі. Крім того що Діоніс був незаконнонародженим богом,
через що повинен був боротися за право ввійти до числа олімпійських
богів і за повсюдне встановлення свого культу, він був ущемлений у
правах, подібно до людини, І повинен був їх відстоювати. Не останньою
деталлю для процвітання культу Діоніса виявилося і те, що знаряддям
цього бога було сп’яніння, яке не знає меж, що будить душу й відкриває
їй той бік життя, де немає перешкод і підпорядкувань. Саме до подібного
виходу за рамки власної обмеженості й трепету перед магічним світом
прагнули греки під час свят, присвячених богу Діонісу. На цих святах
греки занурювалися в природу діонісійського світу. Вони бажали оргій,
екстазу, божевілля, що віднесуть душу в палац Всепоглинаючої Любові,
сприймаючи її. очевидно, глибинною сутністю світобудови.

Світ Діоніса — світ тілесної символіки. Він не обмежувався тільки
масками і суворістю ритуалу, тут були присутні танці, ритміка яких
поєднувала й розчиняла в усьому.

Культ Діоніса виник ще й тому, що, мабуть, це був надзвичайно
страждаючий бог. Страждання Діоніса — це страждання бога, тобто істоти
вищого порядку, заплутаного в тенетах індивідуальної волі. Адже, за
переказом, Діоніс був розірваний титанами, «при цьому висловлюється
натяк, що це роздроблення, яке представляє діонісійське страждання,
власне кажучи, подібне до перетворення на повітря, воду, землю і вогонь,
що, отже, ми повинні розглядати стан індивідуалізації як джерело і
першооснову всякого страждання, як щось саме по собі гідне осуду» (за
Ніцше).

З посмішки Діоніса виникли олімпійські боги, а з його сліз — люди,
розповідає переказ, і цим установлюється першість і життєдайне начало
Діоніса. Але воно несе в собі не тільки страждання, але й незвичайну
радість, що диктується надією на відродження: адже занурена у вічний сум
Деметра пізнала радість, коли довідалася про можливість знову народити
Діоніса. Така можливість вказує на те, що ще в далекій первісній
свідомості людина помітила, що у світі все циклічне — народження й
смерть — і повірила у відродження.

Поряд із повсюдним поклонінням Діонісу в Греції процвітав і культ
Аполлона. Другим єством грецької культури були гармонія, порядок і
співмірність, що й уособлював образ Аполлона. Крім того, цей бог також
набув значення в області моралі, мистецтва, релігії.

Аполлон намовлює людей на піднесені почуття, йому належать музика і
поезія, його дар — натхнення й талант. Аполлон — геній величної гармонії
З хаосу первозданного океану життя він творить світобудову, виділяючи
частини надаючи їм форми, наповнюючи їх змістом, рівномірним із задумом
цілісності. Його творча міць надає світові гармонії, стійкості, порядку
й спокою.

На відміну від Діоніса, що вічно вмирає й відроджується, Аполлон
безсмертний і незмінний Він — втілений Дух.

Образ Аполлона відображає прагнення людини знайти всьому своє місце,
насамперед у світі, убезпечити свою особистість від роздроблення,
погодившись на обмеженість, але при цьому підкорити увесь світ ідеї цієї
обмеженості. Так, Аполлон (у символічному розумінні) породив увесь
олімпійський пантеон, установив світобудову, у якій боги виправдовують
людське життя тим, що самі живуть ним.

Антиномія діонісійського й аполлонічного начала визначила шляхи розвитку
грецької культури. З цієї боротьби народилася трагедія, що складається з
музики Діоніса і сформована під впливом аполлонічних тенденцій,
розвинулася велика грецька архітектура. Усе це зробило еллінську
культуру величною.

Культура Давньої Греції сформувалася як продовження, осмислення,
упорядкування І спроба логічного й синтетичного виправдання міфу. У
цьому розумінні культура була повністю синкретичною, де міф був не
тільки скарбницею символіки, образів та ідей, як онтологічних, так і
есхатологічних, також якимсь системотвірним принципом, тією склейкою, що
дозволяла системі розвиватися, не розвалюватися. В історії становлення і
розвитку давньогрецької міфології простежується джерело філософії, але
саме там знаходяться передумови І логічних, і природничих наук. Навіть
містичні пошуки піфагорійців мають міфологічні корені (хоча скоріше це
не Греція, а Азія й, опосередковано, Єгипет.) Гранично абстрактні Платон
і Аристотель у спробі відійти від незрозумілих образів міфу все рівно
легко визначаються нами як продукт усе тієї ж самої синкретичної
культури на стадії, коли вона починає заперечувати саму себе.

У літературі таким прикладом осмислення міфу може бути поема Гесіода
«Теогонія». У грецькій літературі могутній пласт утворює міфологічна
поезія, а це не що інше, як зведення опоетизованих міфів, але в Гесіода
людина намагається усвідомити не тільки те, що вона безпосередньо
спостерігає і переживає, але й ставить ті питання, на які вона сама ще
не в змозі дати відповідь, але які вже не може не поставити. Походження
богів хвилює зрілу грецьку культуру, тому що тісно пов’язане з питанням
про походження людства, розуму, про подальшу їхню долю. Отже, філософ
уже не є слухачем або читачем — споживачем міфу — хоча й вихований на
міфології й оточений нею. Більше того, в усьому — у мові, образах,
способах мислення — він не вільний від міфології. Будь-яке природне
явище міф пояснює волею божества, тобто причина виводиться за межі самої
природи і довіряється богам.

Коли люди почали ставити перед собою природні запитання: як влаштовані
космос і його тіла, то від творців міфів не вимагали доказів. Те, що
Земля — величезне тіло, яке має форму кулі, мало б бути доведене
грецькими мудрецями на основі астрономічних висновків або ж хоча б
побудоване на абстрактних теоретичних припущеннях, а творець міфу міг би
послатися на що завгодно — на переказ, на богів, і відповідь його була б
розумнішою, ніж в астролога. Так, піфагорійці вважали, що Земля наша
повинна мати форму кулі, тому що за законами гармонії і досконалості
кругле тіло пластичне й красиве Не було і не могло бути тоді емпірично
достовірних доказів щодо космосу й планет. Про космос можна було
розмірковувати тільки з домішкою фантазії.

Філософам було важливо й зручно спертися на астрономічний матеріал, тому
що ідея космосу, цілісного, єдиного світу як універсуму була органічного
для давньої думки і для філософії взагалі.

Астрономія в античності так і не стала розвинутою наукою: майже всі
астрономічні гіпотези сьогодні нам здаються фантастичними. Земля в
уявленні, наприклад, філософа-астронома Фалеса Мілетського, була подобою
шматка дерев’яного циліндра, який плаває в океані. Чи не правда, це
сильно відрізняється від того, що знає сьогодні кожна дитина про будову
й форму нашої планети? Аж слід зазначити, що це парадоксальне,
«фантастичне» припущення вимагало від астронома своєрідної сміливості й
польоту думки, що виходить за межі даного, спостережуваного.

На відміну від пізнань і відкриттів в області астрономії, давньогрецька
наука зробила кардинальний переворот у математиці. Так, відбувся
інтелектуальний ривок вія математики прикладної, -котру Платон назвав
«логістико»», до математики абстрактної. Не менш важливим є й те, що
греки уперше ввели теореми й докази, застосовували їх щодо уже відомих
речей. Так, наприклад, на Сході вже було відомо, що кути <5іля основи рівнобедреного трикутника рівні, але тільки Фалес довів цю теорему. Шлях абстрактних узагальнюючих побудов, що спираються на докази — це істотне нововведення в епоху античності. Найімовірніше, перетворення математики на загальне знання й обумовило величезний прогрес самої математики. Немає сумнівів у тому, що математика як наука почала розвиватися саме в Давній Греції. Щоб розвіяти остаточні сумніви, можна нагадати, що геометрією Евкліда користувалися протягом усього наступного розвитку людства, і вона, вже в збагаченому вигляді, була єдиною геометрією аж до XIX ст., поки не з'явилася геометрія Лобачевського-Римана. Одночасно одержали свій розвиток описові науки, такі як біологія (насамперед систематизовані уявлення про живі організми Аристотеля Стагірита) і географія. Але все-таки основною, об’єднувальною темою творчості усіх філософів було осмислення народження й загибелі всього живого, пошук їхньої першопричини. Тут органічно були поєднані природа, людина і соціальне життя. Грек — одночасно філософ, фізик, космолог і етик — намагається розшукати першооснову, пославшись на яку, можна ніби заразом відповісти на питання, що стосуються народження, життя, загибелі, руху, зміни. І першопричину всього цього шукає давній грек не де-небудь в абстракції, а в самій природі. Духовна й художня культура Давньої Греції, мабуть, одна з тих небагатьох, котра розвивалася самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших культур. Саме в Давній Греції сформувалася загальноєвропейська культурна парадигма. Це не означає, що давньогрецька культура не стикалася з культурою інших країн, але саме вона дала могутній поштовх для розвитку багатьох наукових сфер. І хоча практичної, дослідної науки в Греції не було, але ці геніальні мислителі зуміли поставити основні питання, відповідь на які досі є кінцевою метою наукового мислення: буття і становлення, істина, мета, благо і обов'язок, космос, єдність і множинність, приватне і загальне, почуття і розум, число й величина, дух і матерія, свідомість і матерія... Давньогрецька культура схожа на феномен з фізики елементарних часток: ось дійшли до межі дроблення, але за цією межею знову відкриваються цілі всесвіти.

Похожие записи