Коломийське медичне училище

РЕФЕРАТ

на тему:

“Бароко”

Виконала:

студентка гр. ІІП9

Таліїв Марія

Коломия 2001 р.

Особливе місце в європейській культурі ХVII-XVIII ст. зайняла культура
бароко (від італ. barocco – дивний, вибагливий, химерний). Спочатку
термін застосовували тільки до пластичних видів мистецтва, з кінця ХІХ
ст. помітили стилістичну відповідність в літературній та музичній
творчості доби, а з першої половини ХХ ст. культурологи почали говорити
вже про таємничу і суперечливу “людину бароко”, вбачаючи в цьому
феномені найближчу типологічну спорідненість із внутрішнім світом людини
ХХ ст. Бароко одноголосно називають першим стильовим напрямком в історії
культури, який у більшій чи меншій мірі охопив усі народи Європи
незалежно від конфесійної чи національної диференціації, включаючи
протестантські та православні країни, і більше того, першим напрямком,
який вийшов за європейські межі. Разом з тим значна кількість науковців
вважає, що культура бароко водночас стала останньою в черзі
інтегративних культурних епох, після занепаду якої у другій половині
ХVIII в культурному житті Європи панують непоєднувані в одне ціле
стилістичні течії та світоглядні установки.

Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку
гармонію та закономірність буття і безмежні можливості людини, естетика
бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між
ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які
уособлювали тепер ворожі людині стихії.

Разом з тим культура бароко далека від сентиментальної сльозливості або
пасивної споглядальності. Її герой – здебільшого яскрава особистість з
розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо
обдарований і дуже часто благородний у своїх вчинках.

У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої
самотності, “покину тості” людини напризволяще в поєднанні з постійним
пошуком “втраченого раю”. У цих пошуках митці бароко постійно
коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і
дияволом. В образотворчому мистецтві для барокових творів характерне
звернення до релігійних сюжетів, де художників, насамперед, цікавлять
сюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій
стилістиці гіперболічність, афектованість, патетика.

Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії.

Однією з основних рис барокової культури, не тільки аристократичної,
але й міських низів та селянства, є потяг до синтезу різних видів і
жанрів творчості.

Найвідомішим майстром архітектури бароко був італієць Джованні Лоренцо
Берніні (1598-1680), який створив чимало уславлених споруд, насамперед у
Римі: церкву Сант Андре аль Квірінале, фонтан Тритона на площі
Барберіні, балдахін-ківорій у Соборі святого Петра.

Талановитим архітектором пізнього бароко був Бартоломео-Франческо
Растреллі (1700-1771), син італійського барокового скульптора
К.-Б.Растреллі, який з 1716 р. жив у Росії. Растреллі-молодший уславив
своє ім’я роботою в Російській імперії: спорудженням Смольного
монастиря, Зимового палацу, Виховательського будинку у Санкт-Петербурзі,
Царськосельського та Петергофського палаців, а також Андріївської церкви
у Києві.

Взагалі для барокової архітектури характерною є урочиста
монументально-декоративна єдність, яка вражає уяву своїм розмахом.

Похожие записи