Реферат на тему:
“Бароко.
Історія українського бароко”.
У художній культурі періоду Реформації сформувалися два стилі — бароко
і класицизм.
Епоха бароко (від італ. — дивний, химерний) настала після глибокої
духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий своєрідний
погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою
роль. Багатий порт Амстердама у 1638 р. відкрив міський театр, над
входом якого можна було прочитати: “Наш світ — сцена, у кожного тут своя
роль і кожному відплатиться по заслузі”. Прийшовши на зміну культурі
Відродження, бароко відкрило простір для нових можливостей у розвитку
мистецтва, що особливо виявилось у створенні грандіозних міських і
паркових ансамблів. Його стилістика відзначається великим драматизмом,
часто трагізмом світосприймання, складною врівноваженістю динамічних
композицій, підвищеною експресивністю, прагненням поєднати реальність та
ілюзії. Динамізм скульптури бароко, на відміну від ренесансової
скульптури спокою, викликає не оптимістичне відчуття могутності, величі
можливостей людини, а скоріше, захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь
нереальною, неземною привабливістю. Якщо у митців класичної Греції та
Відродження боги зображались олюдненими, то в італійського скульптора Д.
Л. Берніні (1598—1680) вони залишаються богами. В його скульптурній
групі “Аполлон і Дафна” відчувається ілюзія польоту, але якогось
незвичайного, майже нереального, дещо фантастичного.
Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Відродження, однак у
ренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Це
особливо помітно у контрастах між елементами важких об’ємних
конструкцій, які символізували земне, та елементами легких витончених
конструкцій — втілення величного. Майстри цього стилю розробляли новий
тип міського палацу, одночасно вирішуючи завдання створення великих
ансамблів. Особливо вражають споруди комплексу собору і площі св. Петра
в Римі, авторство яких також належить Д. Л. Берніні. Видатними
представниками бароко у живописі були італієць М. Кара-ваджо і
голландець П. Рубенс. М. Караваджо (1537—1610) розробив прийом так
званого нічного освітлення, завдяки якому домігся ефектних контрастів
світла й тіні. Творчості П. Рубенса (1577—1640) властивий високий
гуманістичний пафос (назвемо хоча б картини “Підняття хреста”,
“Вакханалія”). Загалом, стиль бароко був неоднорідним, у ньому
прослідковуються різні напрямки: “високе” бароко (аристократичне,
дворянське і церковне), “середнє” і “низьке” (міщанське і селянське).
Найвизначніші здобутки українського барокового живопису пов’язані з
жовківським художнім осередком. Тут працювали майстри з європейською
славою — Юрій Шимоно-вич, Іван Руткович, Иов Кондзелевич, Василь
Петранович.
Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним
вимогам у дворянській культурі.
Ренесансовим гуманізмом пройнята діяльність І. Рутковича, Й.
Кондзелевича, В. Петрановича.
І. Рутковича (XVII — поч. XVIII ст.) порівнюють з майстрами
венеціанської школи живопису, які відзначалися тонким відчуттям кольору.
Талант митця досяг вершин у монументальному іконописному комплексі із с.
Скваряви-Нової, виконаному у 1697—1699 рр. для церкви Різдва Христового
у м. Жовкві (зберігається у Львівському Національному музеї).
Творчість Й. Кондзелевича (1664 — бл. 1740) пов’язана з Волинню та
почасти з Галичиною. Іконостас для монастирської Воздвиженської церкву в
Скиті Манявському виконала група монахів на чолі з Й.Кондзелевичем.
Іконостас (1698—1705 рр.) пізніше був названий Богородчанським.
Особливе місце серед пам’яток українського живопису XVIII ст. займає
іконостас Преображенської церкви у с.Великі Сорочинці. Іконостас і
церква були зведені на кошти гетьмана Лівобережжя Данила Апостола.
Комплекс іконостаса об’єднує понад сто ікон на різні сюжети. У їх
зображенні помітно відчутний вплив рококо.
З останньої чверті XVIII ст. провідним стилем в українському живописі
став класицизм. Риси класицизму проявляються у живописі Андріївської
церкви у Києві. Серед пам’яток стилю класицизму виділяються іконостаси
Козельського та Почепського соборів, побудовані гетьманом К.
Розумовським.
Характерною складовою частиною храмового живопису став так званий
ктиторський портрет. В алтарній частині Успенського собору
Києво-Печерської лаври, наприклад, було зображено 85 осіб — від князів
Київської Русі до Петра І. З’явилися картини світської тематики.
Приміром, композиція в с. Старогородцях поблизу Остра зображує
запорозьких козаків на чолі з полковником К.Мокієвським, які відбивають
напад татар на Київ.
Українські майстри пом’якшували суворі візантійські риси обличчя,
надавали йому приємного вигляду, почали “тінювати”.
Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва
користувався парсунний живопис, тобто портрет, основи якого були
розроблені ще на початку XVII ст. Портрети виконували переважно
іконописці, відповідно портрет XVII—XVIII ст. мав багато спільного з
іконописом, наприклад, ікона “Покрова” з портретом Богдана
Хмельницького. З жіночих портретів заслуговує на увагу портрет Паліїхи —
дружини фастівського полковника С. Палія.
Своєрідно поєднав засади класицизму з давніми малярськими традиціями
В.Боровиковський, який працював удвох жанрах: портреті та іконописі.
Видатними портретистами XVIII ст. були Д. Левицький, А. Лосенко, К.
Головачевський. Поряд з професійним малярством в Україні розвивалася
течія, що її умовно називають народною. Це і максимально спрощені ікони
Закарпаття чи Лемківщини, і напрочуд різноманітні за композицією ікони
“Страшного суду” з різних регіонів України і, нарешті, серія народних
зображень “Козак-бандурист”, “Козак Мамай”. Рівень нашого малярства був
надзвичайно високим. Українських майстрів запрошували до Литви,
Білорусії, Польщі. Відомими малярами були також М. Петрахович, І.
Маховський, І. Зарудний, І. Калинський, А. Животкевич, О. Антропов та
ін.
Риси національного архітектурного стилю особливо яскраво проявились у
дерев’яному будівництві. Багато приміщень, сільських хат, корчем,
дзвіниць і вітряків — зразки художньої виразності, і досягалося це
найпростішими засобами. Архітектурними шедеврами вважають дерев’яні
храми XVII—XVIII ст., які ніби підсумували весь багатовіковий шлях
розвитку народного монументального будівництва. Ренесан-сове будівництво
вплинуло на структуру деяких міст, наприклад Жовкви, заснованої як
“ідеальне місто”, на окремі будівлі — Чорна кам’яниця, будинок і вежа
Корнякта у Львові, замки у Збаражі і Підгірцях. Особливо цікаві такі
львівські храми, як каплиця “Трьох святителів” і розташована поруч з нею
Успенська братська церква.
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам’яному будівництві. Характерно,
що саме в автономній Гетьманщині і пов’язаній з нею Слобідській Україні
вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який слушно
називають українським, або “козацьким”, бароко. Позитивне значення мала
побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська
церква в Києві — 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали
в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам’яних спорудах Правобережжя
переважало “загальноєвропейське” бароко, але і тут найвидатніші пам’ятки
не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської
лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького
монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став
творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську
академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївсько-го собору,
головної церкви в Почаєві.
Отже, культурне життя в Україні значно пожвавилося з середини XVII ст.,
досягнувши в XVII — першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших
форм. Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась
іншим європейським національним культурам, а й викликала їхній подив і
захоплення. Між Україною та іншими країнами Європи налагоджуються широкі
культурні зв’язки. Як і в києво-руську добу, Україна стає форпостом
європейської культури.
Використана література:
Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.
Субтельний. Історія України. – Львів, 1995.
Енциклопедія українознавства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
