.

Життєвий та творчий шлях Л.Зизанія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4931
Скачать документ

Реферат на тему:

“Життєвий та творчий шлях Л.Зизанія”

ЗИЗАНІЙ (Зизаній-Тустановський) Лаврентій Іванович (справжнє прізвище —
Кукіль, у перекладі грец. мовою — Зизаній) (60-і pp. XVI ст., с.
Тустань, тепер Галицького району Івано-Франківської обл. або с. Потелич,
тепер Жовківського району Львівської обл. — після лютого 1634, м.
Корець, тепер Рівненської обл.) — український мовознавець, письменник,
перекладач, педагог, богослов і церковний діяч. Брат Стефана Зизанія.

Викладав церковнослов’янську й грецьку мови до 1592 — у Львівській,
1592-1596 — Берестейській (Брестській), 1596-1597 — Віленській братських
школах.

1597-1600 — був домашнім учителем у родині князя Богдана Соломирецького
в його маєтку біля Мінська, 1600-1602 — князя О.Острозького (м. Ярослав
Галицький).

Протягом 1612-1618 рр. — священик у м. Корці.

В 20-х pp. XVII ст. на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври
Єлисея Плетенецького приїхав до Києва, брав участь у редагуванні
лаврських видань, перекладав з грецької мови на церковнослов’янську,
займався проповідницькою діяльністю.

Уклав староукраїнською мовою “Катехізис” (вид. 1627), полемічний трактат
з критикою засад католицизму й протестантизму. Перед цим (1626) брав
участь у місії митрополита Йова Борецького до Москви, де він надав
рукопис трактату на виправлення до місцевої патріархії. Відносно спірних
місць відбулася дискусія з богоявленським ігуменом Ілією та справщиком
Григорієм Онисимовим, де Зизаній показово відмовився від всіх тих
тверджень, що були запідозрені. Тим не менш, московський патріарх
Філарет не дозволив випустити твір “литовського протопопа” і постановив
спалити друк. Випадково вціліло декілька примірників. В “Катехізисі”
Зизаній маніфестував свої раціоналістичні та гуманістичні погляди,
зокрема, пояснення багатьох явищ природними причинами та критику
окультних наук, зокрема, астрології; ставив під сумнів догмат про
єдиносущність Трійці й обґрунтував тезу про свободу волі людини, здатної
“самовластно” робити вибір між добром та злом. Щодо походження душі, то
Зизаній-Тустановський висловлює думку про створення душі Богом та її
безсмертя і водночас передання її від батьків дітям через природне
зачаття. Осмислення суспільно-політ. проблематики зводиться у
Зизанія-Тустановського до обстоювання принципу рівності всіх людей перед
Богом. Він дає неоднозначну оцінку багатству, вважаючи, що воно, залежно
від використання, може бути добром або злом. Праці
Зизанія-Тустановського стали внеском у розвиток української філософської
термінології.

1627 повернувся до Києва, де разом з А. Мужиловським аналізував книгу М.
Смотрицького “Апологія”. 1628 висунув проти автора книги 105 пунктів
звинувачень на Київському соборі.

1628 помер, ймовірно, у Корці.

Найголовніші праці: буквар “Наука ку читаню и розумЂню писма
словенскаго…” (1596), “Лексис, СирЂчь реченїя, ВъкратъцЂ събран(ъ)ны и
из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діяле(к)тъ истол(ъ)кованы”,
“Грамматіка словенска” (обидві надр. 1596 у Вільні).

“Лексис…” Зизанія — перший український друкований словник для
шкільного навчання. Його реєстр організований за диференційним принципом
(тобто подаються тільки ті церковнослов’янські слова, що відмінні від
українських формою чи значенням), налічує 1061 вокабулу.

Зизаній перший в історії українського й східнослов’янського мовознавства
розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів
упорядкування словника. Його “Лексис…” був зразком і основою
“Лексикона” Памва Беринди, російських азбуковників.

“Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова” Зизанія
(1596) — перший систематичний підручник церковнослов’янської мови,
призначений для шкіл. Тут визначено чотири частини граматики:
орфографію, просодію, етимологію, синтаксис, виділено 8 частин мови:
различіє (артикль), ім’я, містоім’я, глагол, причастіє, предлог,
нарічіє, союз. В творі Зизаній проводить античні й ренесансні ідеї про
граматику як початоку вивчення всіх наук, демонструє її зв’язок з
риторикою, логікою та філософією, багато уваги приділяє філософії
Арістотеля, Епікура та ін.

Зизаній увів орудний відмінок у слов’янську граматику. В імені виділив
10 відмін (8 іменникових і одна прикметникова, одна спільна для обох
частин мови). Дав “канони орфографії” церковнослов’ян. мови
східнослов’янсько-української редакції.

Як перша спроба опрацювання фонетичної й морфонологічної систем
церковнослов’янської мови, виявлення її специфічних особливостей,
“Грамматіка словенска” Зизанія була значним кроком у слов’янській
філології.

Зизаній значно удосконалив і збагатив слов’янську лінгвістичну
термінологію. Видав і відкоментував низку теологічних творів.

********************

Зовсім новий етап в історії нашого мовознавства ознаменувала «Грамматіка
слов?нска. Съв?р(ъ)ш?н(ъ)на(г)[о] искуства осми частій слова, и ины(х)
ну(ж)дны(х). Нов? съста(в)ле(н)на Л. Z», надрукована у Вільні 1596 р.
Літерами Л, Z скромно позначив своє ім’я і прізвище Лаврентій Іванович
Зизаній-Тустановський — видатний український мовознавець, перекладач,
письменник, педагог і церковний діяч XVI — XVII ст. Як свідчать його
сучасники, народився він у Галичині.

Кричевський староста Богдан Соломерецький та його дружина, які добре
знали педагога свого сина, в листі до Львівського братства від 1 вересня
1600 р. писали, що Лаврентій Зизаній до Львова «къ отечеству своєму и
родителемъ путешествуетъ» 22.

На це вказує також проігумен Манявського скиту (знаходився біля с.
Манява Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) чернець Леонтій в
листі до львівського міщанина Миколи Золотарука, де повідомляється, що
Лаврентій Зизаній «отчичку… Львова малжонку маетъ и самъ с тых краев
есть» 23. Друге, додаткове прізвище (придомок) вченого —Тустановський
було підставою для припущень, що Лаврентій та його брат Стефан
народилися в селі Тустановичі (тепер південно-східна частина м.
Дрогобича Львівської обл.) в родині міщанина 24, мельника 26, або в
містечку Тустань (тепер село Галицького р-ну Івано-Франківської обл.) і
походили із простого роду 26. Е. Ружицький, посилаючись на документальні
матеріали Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Львові,
твердить, що брати Зизанії походили з Потелича (тепер село
Нестеровського р-ну Львівської обл.) й були синами потелицького міщанина
Івана Куколя, який заявив претензію на 200 золотих — борг львівського
міщанина Дмитра Красовського покійному синові Куколя «дидаскалові
Львівської руської школи Стефанові». Батьковим уповноваженим виступив
брат Стефана —Лаврентій 27. Про те, що «Stefan Zizanni z Potylicza»,
засвідчують й інші документи 28. Однак ці повідомлення необхідно
уточнити, адже Лаврентій підписувався як Зизаній-Тустановський, а не
Потелицький. Невідомий автор брошури «Plewy Stephanka Zyzaniey Heretyka,
z cerkwy Ruskiej wykl?tego» (Вільно, 1596 рік) про рідного брата
Лаврентія писав: «Краще тобі дивитися за горшками й лещатами, ніж,
будучи мужиком, проповідувати» 29.

У соборній грамоті Київського митрополита Михайла Рагози і духовних
властей про відлучення від церковного клиру Стефана Зизанія та братських
попів Василія й Герасима, обвинувачених у єресі (січень 1596 р.),
наказується, щоб усі «Стефана Зизанія за чоловЂка простого, чимъ онъ и
есть, свЂтскимъ мЂли…» 30. Можливо, Зизанії справді походили із
звичайної міщанської сім’ї, яка мала якісь споріднені зв’язки з
українським шляхетським родом Тустановських 31 (котрі належали до герба
Пилява 32). Однак питання про місце народження Лаврентія (Тустановичі,
Тустань, Потелич) залишається відкритим, але документально доведено, що
він — виходець із Галичини 33. Вважається, що прізвище Зизаній —
переклад грецькою мовою прізвища Кукіль 34 (гр. ???????? — «кукіль,
бур’ян»), під яким іноді згадується Стефан Зизаній у тодішніх творах 35.

Однак ще ніхто не виявив і не опублікував юридичних документів, у яких
би Л. Зизаній, його брат і родичі виступали під прізвищем Куколь
(K?kol). Нам здається, що Куколь (K?kol) — це прізвисько тільки Стефана
Зизанія, яким дошкульно називали його католицькі полемісти, використавши
звукову подібність прізвища Зизаній до зазначеного грецького слова.
Антропонім Зизаній, можливо, пов’язаний із українським діалектним словом
зизий «косоокий» (СУМ, III, 566) і не є перекладом грецькою мовою
українського слова. Прізвище Зизень побутує тепер на Закарпатті.
Народився Лаврентій Зизаній в 50—60-х роках XVI ст. (точна дата
невідома).

Л. Зизаній був високоосвіченою людиною свого часу, свідченням чого є не
тільки його твори й переклади з грецької мови, але й відгуки про нього
сучасників. Зазначений вище проігумен Манявського скиту Леонтій на
прохання львівського міщанина М. Золотарука відповідав: «Ваша мил.
потребуете жебы казнодей з наукою грецкою и латинскою и словенскою былъ
и друкарки і тексту писма святаго вядомъ и Богословіи… БарзЂй бымъ
раилъ вашимъ милостямъ до мЂстькой церкви его мил. Господина отца
Лаврентія Зизанія одискати». Передмова до опублікованої 1623 р.
Києво-Печерською лаврою книги «І?анна Златоустаго… БесЂды на ді
Посланій ст?г?… Павла» редактором видання називає «бл?гоговЂнна мужа,
слов?снЂйша Дїдаскала и вЂтію, художнаго же Єллино Гр?ч?скаго Азыка
оумЂнї? и искусство стАжавша, пр?ч(с)тного ?(т)ца Кv(р) Лавр?нтїа
З?занїа [!] Тустановского, пр?свvт?ра, … и проповЂдника» 37. У
передмові до книги «Ст?г? оца… Андр?а… Тлъкованї? на
Апокалі?їн(ъ)…», надрукованої 1627 р. в Києві, зазначається: «… ?(т)
Єллїнскаг? сію многотруднЂ истлъкова Пр?ч?стный въ Пр?свvт?р?х(ъ)
Г(с)днъ От?ц(ъ) Лаvр?н(ъ)тїй Зизанїа Тустановскїй, Мужъ Єллинскихъ и
Слав?нскихъ искусный Дїдаскалъ, и ПроповЂдникъ…».

Невідомо, де Зизаній здобув освіту. Беручи до уваги те, що після
повернення до Львова від князів Соломерецьких Л. Зизанія запросив до
себе в м. Ярослав (тепер у Жешівському воєводстві ПНР) князь О.
Острозький, М. Возняк робить здогад, що наш філолог навчався в
Ярославській єзуїтській колегії, в фундації якої брала участь княгиня
Анна Острозька 39. Не менш імовірно, що Л. Зизаній навчався в якійсь
православній школі, зокрема Острозькій. Як видно з листа Львівського
братства до константинопольського патріарха Ієремії від 6 лютого 1592
р., Зизаній викладав у Львівській братській школі, але братство
відпустило «дидаскаловъ, Кирила в градъ Виленскій Лаврентія же въ градъ
Берестейскій» 40, тобто в Брест.

Протягом трьох років (1592—1595) Зизаній викладав у Берестейській школі.
В 1595 р. він переїхав на роботу до Віленської братської школи, ректором
якої був його брат Стефан.

Викладав він у згаданих школах, без сумніву, церковнослов’янську
(«словенську») та грецьку мови. Наслілком його педагогічної роботи були
його славнозвісні твори, надруковані 1596 р. у Вільні: «Грамматіка
слов?нска…», «Наука ку читаню и розумЂню писма слов?(н)ского…», а
разом із нею — «Лексис, СирЂчь Р?ч?нїА, ВъкратъцЂ събран(ъ)ны. И из
слов?(н)скаго языка на просты(й) Рускїй діАле(к)тъ Истол(ъ)кованы. Л,
Z».

Те, що в період виходу в світ цих творів Зизаній був викладачем,
засвідчує П. Беринда в післямові до свого «Лексикона» 1627 р., де згадує
словник «…Лавр?нтїа Зизанїи тогда Дідаскала, нинЂ же пр?свvтера…» .

Весною 1597 р. князь Б. Соломерецький запросив Л. Зизанія у свій маєток
Баркулабово (біля Мінська), де син вельможі «князь Богдан именем
Исакий… почал учитися по руску грамоте и по кгрецку; а был бакаларем
пан Лаврентий Зизаний, человек навченый, з места Виленского прибавленый»
.

У квітні 1600 p. молодого князя «взявши з науки от Лаврентия зараз же
дано до науки Латинския, до пана Максима Герасимовича Смотрицкого» 44.
Деякий час учений залишався у Львові, але на запрошення князя Олександра
Костянтиновича Острозького Л. Зизаній переїхав до м. Ярослава, де навчав
його синів. Але після смерті князя в 1602 р. мати дітей «Анна Костчанка,
латинскія сущи вЂры, къ своей вЂры ихъ обратити хотя, учителя ихъ
православнаго іерея Лаврентіа Зизанія Тустановскаго и отъ нихъ и отъ
церкве Ярославскіа изгна…». Про життя й діяльність Л. Зизанія протягом
наступних десяти років документів не виявлено. Очевидно, він був
де-небудь священиком або домашнім учителем у шляхетських родинах. У 1612
р. князь Іоаким Корецький та його дружина Анна Ходкевичівна запросили Л.
Зизанія бути священиком при соборній церкві в м. Корець (тепер у
Ровенській області), давши йому право на всі прибутки від належних до
неї маєтків (у документі Зизаній називається протопопом) 46. У Корці він
перебував принаймні до 1618 р.: ця дата зазначена в рукописі Зизанієвого
«Поуч?нїя пры погр?бЂ Софі?и, кнАгынї Чарторыской» — «списаное мно(ю)
в(ъ) Корцу лЂта ?ахиі Мая и?і» 47.

Архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, що організував у
лаврі книгодрукування й зібрав гурток учених, у який входили З.
Копистенський, П. Беринда, Т. Земка, О. Митура та ін. діячі української
культури та освіти, близько 1619 р. запросив до Києва й Л. Зизанія. 1623
р. з лаврської друкарні вийшли «…І?анна Златоустаго… Б?сЂды на д?і
Посланій… ап(с)ла Павла», в редагуванні яких брав участь Зизаній, а
1625 р.— його переклад (із грецької мови) книги «… Андреа архїєп(с)па
К?сарїа Каппадокіискїа. Тлъкованї? на Апокалv?ін(ъ)…». У Києві він
займався й проповідницькою діяльністю.

Тут же, в Києві, Л. Зизаній написав «Катехизисъ», із рукописом якого
1626 р. поїхав до Москви, де був належно прийнятий царем і патріархом
Філаретом 49. Після дискусії з теологічних питань 50 книгу було
перекладено зі староукраїнської на церковнослов’янську мову й 1627 р.
надруковано в Москві. Пізніше «Катехизисъ» Зизанія офіційна церква
заборонила за «єретичні» елементи, але книгу взяли на озброєння
старообрядці, що перевидавали її багато разів (навіть у XVIII ст.).

Повернувшись до Києва, в серпні 1628 р. на церковному соборі Л. Зизаній
був одним із головних обвинувачів «Апології» М. Смотрицького, але під
соборною грамотою вже підписався «Лаврентій Зизаній Тустановскій,
Протопопа Корецкій. рукою своєю» 52 (підкреслення наше.— В. H.).

Мабуть, у Корці мешкав Л. Зизаній до кінця життя. В лютому 1634 р. він
вніс до міських книг Луцька даний йому 1612 р. фундушевий документ князя
Іоакима Корецького. Отже, помер Л. Зизаній після лютого 1634 р., але
коли саме,— невідомо. У зауваженні Л. Зизанія в заголовку своєї праці,
що вона «нов?съста(в)л?(н)на», М. Возняк схильний був убачати вказівку
автора на попередні граматики.

Та, здається, Зизаній добре усвідомлював, що він пропонує школам нову,
першу справжню граматику церковнослов’янської мови і на титульній
сторінці підкреслив це. Учений писав подібне, звергаючися до читача, в
кінці розділу про дієслово: «…Н? чудисА въ(з)люблен(ъ)ный мой друже,
такова бо сила, а н? пр?зорство бысть съписат?л?во. зри ж? яко и
пер(ъ)ваА ?стъ слов?н(ъ)скаА гра(м)матіка». «Грамматіка словенска…» 54
Л. Зизанія — найперша оригінальна спроба осмислити й послідовно викласти
морфологію церковнослов’янської мови, а також нормалізувати її. Разом із
цим вона е першим систематичним шкільним підручником з граматики цієї
мови. Вона виникла як наслідок тривалого викладання церковнослов’янської
мови у Львові та Бересті (Бресті). До Вільна Зизаній приїхав 1595 р. з
Берестя, напевне, з готовим рукописом її, адже в лютому 1596 р. книга
вийшла в світ із друкарні Віленського братства. Дуже популярна свого
часу книжка, що її «спуд?и малымъ кош(ъ)то(м) собЂ» набували (як пише у
зверненні до дітей «типограф»), «Грамматіка слов?нска» дійшла до наших
днів у надто обмеженій кількості примірників.

Примірник пам’ятки, який перевидаємо і за яким її досліджуємо,
зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є.
Салтикова-Щедріна (Ленінград). Він являє собою досить добре збережену
книжку in 8°. Видавнича пагінація починається тільки з 9-го аркуша,
тобто там, де починається текст власне граматики, однак її не скрізь
видно (зрізана при оправлянні книжки). Нову суцільну пагінацію за
сторінками (від самого початку) зроблено олівцем, мабуть, у XIX ст.
Книжка охоплює «Грамматіку словєнску» з тлумаченням господньої молитви в
кінці її, «Лексис» Л. Зизанія та «Излож?ні? ? православной вЂрЂ», «?
въчлов?ч?нїи Гос(ъ)под(ъ)ни», «? знаменїи крестном» Стефана Зизанія.
Невідомо, коли «Лексис» та «Изложені?…» оправлено разом із
«Грамматікою слов?нскою», що була видана окремою книжкою. Примірником
«Граматики», який закінчується тлумаченням молитви господньої,
користувався М. Возняк 56. «Лексис» Л. Зизанія й «Излож?нї?…» та інші
твори С.Зизанія вийшли в світ у складі книжки, що починається букварем
Л. Зизанія «Наука ку читаню и розумЂню писма слов?(н)ского» (Вільно,
1596).

За новою пагінацією книжка Л. Зизанія (граматика з тлумаченням молитви)
налічує 190 сторінок. У кількох місцях у пам’ятці переплутані аркуші 58
(невідомо коли, може, ще 1596 р.), на що вказують відповідні зауваження,
зроблені чорнилом (у XVII ст.?). Текст оздоблено гарними заставками й
ініціалами 59. Теоретична частина праці Л. Зизанія, її структура взята
із граматик грецької та латинської мов, що були в ужитку в XVI ст. А ці
граматики в свою чергу базувалися на античних грецьких традиціях,
насамперед так званої александрійської школи, зокрема Діонісія
Фракійського (близько 100 р. до н. е.). «Своєї найвищої точки досягає
грецька граматика в Аполонія Дискола (II ст. н. е.) та його сина
Геродіана і в такому ж вигляді, як ми знаходимо тут цю систему, ми
успадкували її аж до наших днів через латинських граматиків»
60,—зазначає В. Томсен. Серед римських граматиків найбільш відомий
Теренцій Варрон (116—27 р. до н. е.). До пізніших належать праці Доната
(близько 350 р. н. е.) та Прісціана (близько 500 р. н. е.).

Джерела «Граматики» Л. Зизанія грунтовно дослідив М. Возняк. Порівнявши
майже всі визначення праці Зизанія з матеріалами різних граматичних
посібників XVI ст., він показав, що наша пам’ятка в цьому плані
найбільше спільного має з граматиками грецької мови Ф. Меланхтона, К.
Ласкаріса, М. Крузія, М. Мосхопула та з граматиками латинської мови Е.
Доната та Ф. Меланхтона 61. Дослідник джерел Зизанієвої праці зробив
дуже слушне застереження: «…Граматична традиція тодішніх латинських
граматик загально дуже подібна, а часто тотожна…», бо «латинська
граматика оперлася на готовій, розвиненій системі грецької граматики», а
«на граматики грецької мови мала великий вплив граматика Діонісія, що
була спільним джерелом візантійських граматиків» 62. М. Возняк зауважує,
що подібність або тотожність у деталях може бути наслідком впливу або
«безпосередньої позички одного автора в другого або треба її шукати в
якімсь третім спільнім джерелі»; до того ж Лаврентій частину матеріалу
міг викласти просто з пам’яті, а це та,кож утруднює виявлення джерела
того чи іншого визначення 63.

Звичайно, Л. Зизаній широко користувався львівською «Грамматікою» 1591
р., одним із співавторів (див. вище) якої міг бути. Але впливу цієї
праці на «Граматику» Зизанія не треба перебільшувати, як це робив С.
Булич 64. «Позірно ті самі дефініції в обох граматиках мають у більшій
часті в Лаврентія відмінний переклад тої самої грецької дефініції,
передусім коли вони взяті зі спільних джерел для обох граматик, якими є
еротематична переробка граматики Діонісія і граматики Ласкаріса, Крузія,
а то й Меланхтона» 66.

61 Див.: Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія…— ЗНТШ, 1911, с. 25—38;
т 102, кн 2, с 11—56 Працю Ф. Меланхтона, в тому числі і його дефініції,
широко використовували автори граматик латинської мови в Польщі, зокрема
В. Відавіус (видана 1581 р.) А Ромер (видана 1590 р.) та ін (див
Cytowska M Od Aleksandra do Alwara gramatyki laci?skie w Polsce w XVI
w.) Wroc?aw etc., 1968, s. 73-77.

М. Возняк зіставляв деякі частини Зизаніевої «Граматики» з анонімними
граматичними статтями, які опублікував у згаданих «Рассуждениях…» Г.
В. Ягич, але відзначив, що важко сказати, в якому зв’язку вони
знаходяться з нашою пам’яткою — чи з них почерпнув думки Зизаній, чи
навпаки, бо ці статті не можна прикріпити до певних дат 66. На наш
погляд, частина цих статей, зокрема «Сила соущ?ству книжнаго писма»,
«Грамматичество», кінець статті зі збірника Тихонравова 67, написані з
використанням думок Зизанія. Наприклад, Зизаній у правилі про Ж (юс
великий) пише: «Сего обыкоша оупотр?блАти людї? с?(р)бстїи, и волохов?
вмЂсто ?, и ю». У статті «Сила существу…» маємо: «Жсъ. Сего ?быкоша
оупотр?блАти людїе сербьстїи и волохове въ мЂсто ? і ю».

Про «Граматику» Л. Зизанія не раз писали історики мовознавства й
літератури, та більш-менш повного аналізу граматичного матеріалу її досі
фактично не здійснено. М. Возняк у своїй розгорнутій студії визначає
джерела пам’ятки й детально передає зміст69. Невелика стаття В. В.
Аніченка «Граматыка» Л. Зізанія» 70 носить загальний характер. Автор без
достатніх підстав відносить її до пам’яток білоруської мови. Приклади з
лексики, якими він ілюструє своє твердження, однаковою мірою характерні
й для староукраїнської (як і сучасної української) мови: але, вЂршЂ
складати, друку, досконалымъ, коштомъ, моцно, наставницу і т. ін.

Такими самими є й граматичні форми: горшїй, найгоршїй, дЂля, розумію,
той та ін. (пор. укр. літ. гірший, найгірший, розумію, той, діал. діля
тощо). До білоруських фонетичних рис віднесено «заміну Ђ через е (на
відміну від української мови)»: добрЂ — добре, дЂже —гдежъ, вырозумЂню —
вырозуменя, всЂ — все, рЂчъ — изрекший. Але ж форми добре, де — звичайні
загальноукраїнські, як і все (наз. відм. одн. сер. р.) і всЂ (наз. відм.
мн. чол. р.), сучасне всі. Форма рЂчь — давня (ст. сл. рЂчь), однак у
формі изрекши, утвореній від изр?щи, як церковнослов’янській, не
обов’язково треба чекати переходу е > Ђ [і]. У Зизанія справді
спостерігаємо в окремих випадках ? на місці давнього Ђ, проте в них,
мабуть, відбивається не мова автора, а складачів друкарні Віленського
братства. В. В. Аніченко говорить, що Зизаній взагалі надавав перевагу
вживанню звука е на місці етимологічного Ђ, ілюструючи це твердження
уривком: «нелъпо (!) же есть ихь (!) (слів з Ђ. — В. А.) употребление»
72. Насправді Зизаній виступає проти поплутування цих літер: «С? Ђ, оу
нЂки(х) въмЂсто ? при?(м)л?(т)сА. ?гда тЂл?сны(й) глаголю(т) въмЂсто
т?л?сный, и ? христ? въмЂсто ? хрїстЂ. и ? господ?, спасЂ, и прочаА.
н?лЂпо же ?стъ и(х) оупотр?бл?нї?». Форма т?л?сный зустрічається нерідко
в староукраїнській мові 73, в тому числі й у письменників, які не були
пов’язані з північноукраїнським чи білоруським середовищем (пор. сучасне
жартівливе телеса — «тілеса» 74, закарпатське говіркове нителесный —
«слабкий, тендітний, хворобливий»).

Можливо, в ній відбивається якесь давнє чергування Ђ Література Ильинский Ф. М. Большой катехизис Лаврентия Зизания.— Труды Киевской духовной академии, 1898, май, с. 82 — 87. Голубев С. Петр Могила и его сподвижники. К., 1883, т. 1. Приложения, с. 313. Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія з 1596 р.— ЗНТШ, 1911, т. 101, кн. 1, с.24. Каталог белорусских изданий кирилловского шрифта XVI —XVIII вв. Л. 1973. Вып. l, c. 128). Німчук В. В «Лексис» Лаврентія Зизанія. – К., 1986. Томсен В. История языковедения до конца XIX века. - М., 1988. PAGE PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020