РЕФЕРАТ
На тему:
Відомі історичні постаті
нашого краю.Бандера Василь
(1915, с.Старий Угринів — 22.07.1942, Аушвіц-Освєнцім) — учасник
нац.-виз. змагань, член ОУН.Закінчив Стрийську укр. гімназію,
агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах і філософію у
Львівському університеті. 1938-1939 у польському концтаборі у Березі
Картузькій. Після розпаду Польщі (1939) працював у Кракові, виконував
доручення ОУН. Після Акту 30 червня 1941 працював у відділі пропаганди
ОУН у Станіславі (тепер, вул. Незалежності, 15), де у грудні 1941 з
дружиною Ґлодзінською-Бандерою був заарештований. Після страшних
допитів, які проводив сам шеф станіславського ґестапо Кріґер, був
відправлений до фашистського табору Аушвіц (польське Освєнцім), де його
закатували поляки-фольксдойчі — оберкапо Краль і капо Подкульскі.
Бандера Богдан
(1919, с.Старий Угринів Калуського району — 1941, ?) — учасник
нац.-визв. змагань, член ОУН. Навчався у Стрийській і Рогатинській укр.
Гімназіях. З 1939 — у підпіллі, переховувався по селах Калуського і
Стрийського повітів. Перейшовши нелегально радянський кордон, майже рік
навчався у Холмській укр. гімназії. Після проголошення Акту 30 червня
1941 повернувся на батьківщину і у складі Похідних груп ОУН подався на
Велику Україну, де безслідно зник.
Бандера Степан
(1 січня 1909 р., с.Угринів Старий Калус. р-ну – 15 жовтня 1959 р.,
Мюнхен, Німеччина) – український революційний діяч, ідеолог і політик.
Народився в родині священика о.Андрія Бандери. Закінчив Стрийську
класичну гімназію. З 1927 р. член УВО, з 1929 р. – ОУН. За підготовку
вбивства міністра внутрішніх справ Польщі В.Пєрацького у червні 1934 р.
заарештований і засуджений до смертної кари, яку замінено на довічне
ув’язнення. Звільнився у вересні 1939 р. з вибухом німецько-польської
війни. Навесні 1941 р. С.Бандеру обрано головою проводу ОУН. Підготував
Акт відновлення української державності 30 червня 1941 р. у Львові.
Вбитий агентом КГБ Богданом Сташинським. Похований на цвинтарі
Вальдфрідгоф (м.Мюнхен, Німеччина).На батьківщині – в с.Старий Угринів
на Калущині йому відкрито пам’ятник та меморіальний музей.
Баюрак Василь
(нар. 1772р., с. Дора – 25 квітня 1754р, Станіслав) ватажок опришків,
спільник і наступник О.Довбуша. У 1744 р. разом з О.Довбушем здобув
Богородчанську фортецю. Був страчений на ратушній площі в Станіславі.
Грабівський Іван
«піп із Грабівки» (XVII ст.) — керівник повстання у Калуському старостві
у жовтні-грудні 1648, викликаного національно-визвольною війною під
керівництвом Б.Хмельницького. Родом із с. Грабівка. Звідси — «піп із
Грабівки», «піп Грабівський». Польс. шляхта у своїх скаргах називала
його «першим визначним і найбільшим провідником у загонах повсталих»,
писала про «першого серед усіх повсталих автора і рушителя». Зробивши
Калуш «столицею всіх лотрів, гультяїв і бунтівників» і очистивши
Калущину від польс. загарбників.
Височан Семен Гнатович
(? с.Вікторів Галиц. р-н -1666) — військовий діяч, керівник селянського
повстання на Прикарпатті (1648). Навчався у Львівській братській школі,
де оволодів кількома мовами (старослов”янською, німецькою, польською,
латинською). Військове мистецтво опанував під керівництвом батька. У
1648р. із окремих повстанських загонів сформував у м.Отинії військо, що
налічувало 15 тис. осіб і очолив повстання проти польської шляхти на
Прикарпатті. Пізніше був сотником у війську полковника І.Богуна.
Роксолана
(бл. 1500-1558). Силою свого таланту, розуму і здібностей ця славетна
жінка зуміла подолати численні життєві труднощі і піднятися до становища
першої дружини султана Османської імперії Сулеймана ІІ Великого
(1520-1566). При його дворі її називали Хуррем Хасекі (Радісна Дружина),
а європейські сучасники знали її під іменами Росса, Русса, Рокса,
Роксолана. Цій жінці присвячені численні літературні і музичні твори
XVIII-XX ст., а ряд зарубіжних дослідників, керуючись патріотичними
мотивами, намагалися всупереч повідомленням історичних джерел називати
її то італійкою, то француженкою. Народна традиція донесла до нас
легендарне ім’я Роксолани – Настасія Лісовська з Рогатина. Настя
Лісовська народилася 1505 року в сім’ї священика з Рогатина. У 1516 році
під час набігу на Прикарпаття кримські татари захопили її в полон, а
згодом продали в султанський гарем. Красива, розумна, здібна і вольова
Роксолана мала значний вплив на свого чоловіка, а через нього й на
політику Османської імперії. Їй навіть вдалося посадити на турецький
престол свого сина Селіма. Роксолана цікавилася дипломатичними справами,
підтримувала зв’язки з тодішніми володарями Польщі та Угорщини,
стримувала турецьких і татарських завойовників від походів на Україну.
По смерті дружини у 1561 р. Сулейман II збудував на її честь пишну
кам’яну гробницю, яка збереглася й донині. Доля Роксолани лягла в основу
історичних романів П.Загребельного, О.Назарука, С.Плачинди,
М.Лазорського, опери Д.Січинського, Л.Старицької-Черняхівської,
О.Лаврівського, Т.Якимовича. Її образ надихав багатьох художників і
кіномитців. У 1999 р. у Рогатині було відкрито пам’ятник Роксолані.
Климишин Микола
(27.02.1909, с.Мостище, тепер Калуського р-ну) – укр. публіцист,
редактор, учасник визв. змагань. Навчався у Станіславській гімназії, з
якої був виключений за відмову взяти участь у святкуванні 3-го Мая.
Закінчив гімназію у Львові, навчався на філософському факультеті
Краківського (Ягайлонського) університету. 14.06.1934 за участь в
атентаті на Б.Пєрацького був заарештований і засуджений на довічне
ув’язнення. З початком 2-ої світової війни вдалося втекти, але знову був
заарештований у Житомирі гітлерівцями як активний член ОУН. Покарання
відбував у концтаборі в Освєнцімі. У післявоєнні роки проживав і
працював у Детройті (США), де видав свої спогади “В поході до волі”,
упорядкував 1-ий і відредагував 2-ий томи “Альманаху Станиславівської
землі” (1975 і 1985), захистив докт. дисертацію про життєвий і творчий
шлях Б.Лепкого.
Довбуш Олекса
(1700 р., с. Печеніжин – 24 серпня 1745 р., с. Космач) – керівник
опришків у 30-40-х рр. ХVІІІ ст. Спочатку загін Довбуша діяв на
Коломийщині. У 1744 р. здобув Богородчанську фортецю, здійснив сміливі
напади на Солотвин, Надвірну, Дрогобич, Рогатин тощо.Захоплене майно
роздавав бідним.Загинув від руки зрадника С.Дзвінчука. Образ народного
месника відтворений у народній творчості та історичних дослідженнях.
Довбуш Іван
(? с. Печеніжин – ?) – ватажок опришків. Брат Олекса. Спочатку діяв
разом з братом. Навесні 1739 під час сварки вдарив Олексу барткою по
нозі, від чого той на все життя залишився кульгавим. З того часу діяв
самостійно на Болехівщині, Самбірщині і Перемищині. Здається, загинув
пізніше Олекси. Залишився ніж-чепелик з таким написом: «Іван Добошук,
славний збойник горський перед своєю смертю зложив той різак в церкві
Беняшки», на звороті — «От того різака загиб з рук Добущука…» ім’я
вбитого не вдалося прочитати.
Ярослав Осмомисл
(30-ті роки ХII ст.-1187) „Галицький Осмомисле-Ярославе! Високо ти сидиш
на своєму золотокованому престолі, підперши угорські гори своїми
залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши Дунаєві ворота,
радячи суди по Дунаю. Гроза твоя по землі тече!” (”Слово о полку
Ігоревім”). За 34 роки його правління Галицьке князівство досягло
найбільшого розквіту. Осмомисл, за визначенням істориків, став „одним із
потужніших руських князів свого часу”. Він розширив кордони своїх
володінь аж до гирла Дунаю (теперішня Молдова), зміцнив союз із
Угорщиною, Німеччиною та Візантією. Літопис характеризує його як ”…
князя мудрого й красномовного, богобоязненого, поважаного по чужих
землях і славного своїми полками. ”За роки правління Ярослава Осмомисла
Галич перетворився у великий культурний та торговельно-економічний
осередок.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
