НАУКОВО-ПОШУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Весільні обряди нашого села

(Нижній Вербіж)

Слід зазначити, що ті весільні обряди чи традиції різняться: майже в
кожному селі є якісь більші чи менші різниці.

Коли вже хлопець і дівчина погодилися між собою і ніяких перешкод немає,
щоб вони побралися, тоді вони заручаються: хлопець дає заручиновий
перстень дівчині і вона тоді є вже його нареченою.

Потім хлопець висилає одного або двох старших людей (вони називаються
сватами) і сам іде з ними до батьків молодої. Завдання сватів є
розказати батькам молодої, чого вони прийшли. Коли батьки молодої
годяться, сватів приймають, гостять, а при тім менше-більше
договорюються, яке віно батьки можуть дати своїй дочці. Як уже
домовилися і про згоду і про віно, тоді молода обдаровує їх рушниками.

Потім батьки молодої, якщо мало знають молодого, збираються і ідуть чи
їдуть до батьків молодого на так звані обзорини. А після того батьки
молодого й молодої їдуть до адвоката й роблять контракт, що вони дають
своїм дітям.

Приготування до весілля. День перед вінчанням (шлюбом) молода з дружкою,
а молодий з дружбою йшли по селі просити на весілля. У Михнівці був
звичай мати тільки одного дружбу й одну дружку. На весілля просили
родину й ближчих знайомих.

Молода з дружкою були зібрані майже так, як до шлюбу. Мали на голові
вінки з барвінку, в які були вплетені квіти й колоски збіжжя. А як не
було квітів зимою, то вплітали штучні квіти або тоненькі різнокольорові
стяжки. Ззаду до вінка були причеплені довгі й широкі різнокольорові
стяжки, які сягали до колін.

Молода і дружка були вбрані майже подібно, з тою тільки різницею, що
молода мала дещо більше стяжок на плечах і дещо грубший вінок на голові.
Мали вишивані сорочки, на грудях коралі, а на шиї — понанизувані з
дрібненьких і різнокольорових пацьорків нашийники чи намиста. Сорочки
були з доморобленого тоненького полотна, яке називали повісм’яним
полотном. Воно було тонке й дуже гарне, роблене окремо з дуже гарного
прядива.

Спідниці з різних квітистих матеріялів досить широкого стилю. Спереду —
вишита запастя й були заперізані різнокольоровою «крайкою». На ногах
мали черевики. В холодний час або зимою молода і дружка зодягалися в
«ґорсети» або «лейбики» без рукавів.

Молодий і дружба мали китичку і квітку з лівого боку на капелюсі чи
шапці, сорочки, вишивані бойківським стилем. Зодягнені були у чемерки
або в куповані куртки. На ногах мали черевики й портки, роблені зі свого
полотна, або чоботи і райтки куповані. За поясом з лівої сторони була
заложена хустка в різнокольоровими квітами.

Дружба мав палицю, закінчену гарною залізною сокиркою. Просити на
весілля йшли день перед вінчанням — шлюбом. Молода з дружкою, а молодий
з дружбою, але окремо.

Входили в хату, віталися: «Слава Ісусу Христу!», — і молода перша:
«Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весілля». Дружка:
«Просить Вас молода, і я вас прошу прийти на весілля»,

Молодий і дружба ходили просити день перед шлюбом, переважно вечером, і
ходили зі співом. Коли входили в хату, віталися: «Слава Ісусу Христу!»,
— й молодий перший: «Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на
весілля». Дружба: «Просить Вас молодий, і я вас прошу прийти на
весілля».

Господарі дякують за запрошення і, якщо то родина або добрі приятелі
молодого чи молодої, то ще й гостять.

Так само ввечері перед вінчанням до молодої сходилися старші жінки, —
так звані свашки, і дівчата, які вили вінці і при тому співали різних
весільних пісень — веселих і сумних — «ладкали».

Б день вінчання як у молодої, так у молодого збиралися гості, але в
молодої було тихо, без музики.

Там вбирали молоду й приготовлялися до приходу молодого з боярами. В
молодого був рух: музики грали, гостилися й збирали боярів йти чи їхати
до молодої, а звідтам — до церкви.

У селі був звичай, що кожний запрошений батько родини чи хтось зі
старших брали курку чи когута під пахву й приходили на весілля. Тих
курок здавали й десь за стодолою: різали та приготовляли кухаркам до
варіння. Вже день перед вінчанням кухарки варили теляче або свиняче
м’ясо, приготовляли, щоб було готове на відповідний час.

Музика складалася головно з скрипки, баса, бубна. Часом були дві
скрипки. Весільні гості молодого на чолі з боярами збиралися з музикою і
йшли чи їхали фірами (залежно від того, як далеко було) до молодої.

До кожного весілля треба було мати когось, що вмів усім провадити.
Такого аранжера називали старостою, і він був за все відповідальний.

Коли прийшли чи приїхали на подвір’я молодої, то там стрінула їх
несподіванка, бо перед ними замкнули двері й не хотіли їх впустити в
хату. І тут якраз староста мусив уживати всіх своїх філософій, щоб
переконати, чого вони сюди приїхали.

Коли вже домовилися, що відчинили їм двері й молодий зі своїми боярами
увійшли в хату молодої, там молодого знову стрінула несподіванка.

Молода вже була готова до шлюбу й сиділа за головним столом. Але біля
неї сидів хтось з молодших братів або молодий хлопець з родини, який не
хотів пустити молодого за стіл до молодої.

І знову староста мусів уживати свого вміння, щоб і тут переконати
молодика, що це місце належить молодому й він повинен його звільнити,
очевидно — за викуп. Староста домовляється з молодиком — п’ять, десять
чи п’ятнадцять, а коли приходить до згоди, молодий дає гроші хлопцеві й
той звільняє місце, а молодий сідає біля молодої.

В той час саджають за столи всіх гостей молодого, а свашки співають і
музика грає весь час.

Коли погостилися, виходять з-за столу й збираються до відходу, а
староста три рази просить батьків Благословення. Батьки відповідають:
«хай вас Бог Благословить». Свашки весь час

співають відповідних до цього моменту пісень. Молоді клякають перед
батьками, й батьки їх благословляють в їхню дорогу до шлюбу.

Потім дружба своєю сокиркою хрестить одвірки хати й держить посередині
одвірка, а молодий з молодою виходять попід ту сокирку на подвір’я, На
подвір’ї збираються на чолі з музикою, а в тім часі дружба обсіває
кругом молодих і бояр збіжжям — переважно вівсом.

Потім відходили, а якщо до церкви було далеко, то сідали на фіри на чолі
з музикою й від’їжджали до шлюбу, По шлюбі всі приходили чи приїжджали
до хати молодої. На почесному місці саджали за стіл молодих і всіх
гостей, що прийшли з молодими від шлюбу.

Столи були застелені білими обрусами, а на них наставляно хліба, мисок.
Перед кожним була ложка, а також чарка до горілки. Давали зупу — курячу
або на костях, добре заправлену перцем і часником, варене теляче і
куряче м’ясо, а також голубці й вареники, росіл і свинину.

Музика грала весь час, За столи саджали все свіжих гостей, які ще не
їли.

Свашки співали пісні, які відносилися переважно до молодої і називалися
«ладканням». Свашки — як молодої, так молодого — хором співали таких
пісень, що молода мусіла плакати, бо в піснях згадувалося, що вона
прощається зі своєю матусенькою, батьком і родиною, зі своїми подругами
і т.д.

Коли вже досить набавилися, гості молодого, бояри збиралися до відходу.
Прощаючись з батьками й гостями молодої, забирали молоду й відходили чи
від’їжджали до молодого.

В хаті молодого знову церемонії: свашки зі своїми піснями «ладканням» і
серцещипательні слова в цих піснях, звернені до молодої, що в свекрухи
так їй не буде, як коло рідної мами і т.д., а це в молодої знову
витискало сльози з очей. В часі тих церемоній саджали за столи молодих і
гостей, а музика весь час грала.

На такі весілля часто приходила молодь — хлопці й дівчата, — хоч прошені
не були, щоби потанцювати. Коли закінчено гостину й повиходили з-за
столів, то перші пішли танцювати молоді, а потім танцювали всі. Музика
грала, а гості співали й танцювали.

В тім часі свашки приготовляли молоду до «пов’язання». Коли дружба
закликав до уваги, все затихло. Приходить після шлюбу друга й остання
найголовніша частина весільних обрядів: пов’язання молодої.

Свашки ставили посеред хати крісло або стілець, молода сідала, а при
тому свашки весь час співали — «ладкали». Молодій розплітали коси,
розчісували волосся і закручували на голові, більше до задньої частини,
робили чубок і накривали хустиною. Колись давніше в Михнівці жінки
мусіли носити «чипець», але за моєї пам’яті цього вже не було.

По тій церемонії музики знову почали грати. Першенство до танцю мали
молоді, а опісля всі.

В домі молодої збиралися гості на чолі з музикою і йшли чи їхали до
молодого. То називали «прийданами». Але чи вони везли зі собою це
придане молоді, чи так йшли — то я цього не пам’ятаю. Коли прийдани
прийшли до молодого, то знову починалася гостина. Саджали за столи,
давали їсти й пити, По гостині, якщо то було літо, то грали дві музики —
одна в хаті, а друга в стодолі чи на подвір’ї.

Так бавилися аж до ранку. В міжчасі молоді залишали все й непомітно
виходили і йшли спати до комори. На тому весілля офіційно закінчено.

Використана література:

Історія мого села. Нижній Вербіж. – Коломия, 1999.

Українознавство. – В 3-х т. – К., 1994-96.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи