Реферат з краєзнавства

Верховина – один з центрів Гуцульщини

Верховина (до 1962р. Жаб’є) розташована у Східних Карпатах за 130 км
від обласного центру м. Івано-Франківськ за 31 км від залізничної
станції Ворохта. У лютому 1940 року Жаб’є стало районним центром. У 1963
році район був приєднаний до Косовського. У грудні 1966 року відновлено
Верховинський район включаючи до його складу села Білоберізка, Хороцево,
Барвінків. На його території є селище міського типу, 41 село і 117
присілків, які підпорядковані районній, Верховинській селищній та 21
сільські ради. У даний час територія Верховинського району складає
125426 гектарів з них: 32113 га становлять сільськогосподарські угіддя;
рілля – 871,46 га, багаторічні насадження – 120,5 га, сінокоси –
12380,3 га, пасовища – 20541,5 га, а 89442 гектари (71,3%) ліси та інші
вкриті лісами площі.

На південному заході району проходить державний кордон України з
Ромунією (49 км). На заході Верховинський район межує з Рухівським
Закарпатської області, на сході – з Путивльським, Чернівецької області,
а на півночі з Надвірнянським та Косовським (північний схід) районами
Івано-Франківщини. Протяжність району з півночі на південь – 62 км, з
заходу на схід – 41 км, а площа в цілому складає 1263 км2.

Верховинський район – це специфічний багатий на рекреаційні ресурси та
відзначений як рекреаційно-лікувальний. Для району характерні
широколистяні та хвойні ліси, річки, наявність цінних урощищ, що мають
естетичне значення. В Карпатах зберігається – фонд 1/3 європейської
флори. Тут ростуть близько 3000 видів рослин, у тому числі понад 2000
квіткових, серед яких 500 лікарських. Такий же багатий і різноманітний
видовий склад тваринного світу, що нараховує близько 400 видів тварин.

На Гуцульщині збереглась багата і своєрідна етнографічна особливість
архітектури і побуту. Все це сприяє розвитку масового цілорічного
туризму та інших видів активного відпочинку.

Примноження гуцульської культури, соціальному розвитку Верховинщини та
всього Гуцульського регіону сприяють Товариство “Гуцульщина”, асоціація
органів місцевого самоврядування цього району та філія “Гуцульщина”
Науково дослідницького інститут українознавства Міністерства освіти і
науки України, які знаходяться у Верховині.

В економіці, соціально-культурному розвитку району особливо зримі стали
за 19 років незалежної Української держави. Органи влади зуміли
мобілізувати населення району на реформування виборчих галузей,
національно-духовного відродження краю, примножен6ня матеріальної і
духовної гуцульської спадщини, народних традицій і обрядів.

Над виконанням цих завдань працювали депутати областей і районної рад
чотирьох демократичних скликань. Районну раду очолювали голови; 1991 –
березень 1992рр. – Петро Пониполяк, березень 1992 – червень 1994 рр. –
Дмитро Ватаманюк, липень 1994 – березень 1998рр. — Петро Пониполяк,
квітень 1998 – по даний час.

У районі зміцніла громадська активність людей, яких згуртовують і
мобілізують на державотворення більше “30” районних організацій різних
політичних партій і ще більше громадських організацій різних політичних
партій і ще більше громадських формувань. Особливо дієвим є районна
організація “Просвіти” і товариство “Гуцульщина”.

Після встановлення в Західній Україні радянського режиму, в 1939 році
радянськими органами НКВД в Жаб’є заарештовано велику групу його
жителів і запреторено в сибірські в’язниці та згодом депортовано їх
родини. Серед них був і громадський діяч Гуцульщини, етнограф
Жаб’ївський війт (1927 — 1939) засновник і видавець у 30-х роках
“Гуцульського алендаря” Петро Шекерик-Раників, якого в жовтні 1940 року
в м Києві засуджено і відправлено в Сибір, звідки він не повернувся, а
на місці знишили його домашній архів – рукописи про Гуцульщину, випущені
ним “Гуцульські календарі”. В цей час були запроторені в тюрми також
Василь Філипчук (Олексюк), Василь Блищук (Юраміджук), Федір Кіцнак
(Варварюччин) з Підсиниць та багато інших. Всього понад три десятки
осіб, а згодом і їх сім’ї вивезені в Сибір з яких повернулись В. блищук,
і його сім’я та дружина та дружина Петра Шекерика-Раниковського. Інших
знищила “батьківщина трудящих” і їх доля залишилася невідомою для
односельців.

Найбільшого апогею, як і всюди по Україні, в Жаб’є радянський терор
завітав у перші дві війни СРСР з Німеччиною. У тюрмі, що знаходилася у
самому центрі, над Черемошом, енкаведисти закатували письменника,
громадського діяча Гуцульського краю доброго ґазду Онуфрія Манчука та ще
8 жителів Жаб’є і навколишніх сіл.

Те, чого не встиг довершити радянський режим, продовжив
німецько-фашистський. Вже в перші дні його встановлення фашистські
окупанти почали арешти і розстріли українських патріотів, представників
інтелігенції, духовенства та інших верств населення. Серед багатьох
гуцулів і при карпатців у коломийській тюрмі опинилися з Жаб’є Павло
Вітвицький, а також Микола Сорук та ін. горяни.

У Жаб’ю і навколишніх селах фашисти знищили більше півтисячі євреїв.
Проте, звільнення від фашистського окупаційного режиму у вересні 19944
року, звільнення від фашистського окупаційного режиму у вересні 1944
року і встановлення радянського не принесло корінного покращення,
оскільки радянські “визволителі” продовжили свою політику довоєнних
років. В завершальні воєнні та повоєнні роки Жаб’є стало центром різних
радянських репресивно-каральних акцій.

На території селища, як і повсюдно на Гуцульщині та інших регіонах
України, боротьба проти радянського режиму набирає свого продовження і в
післявоєнні роки.

Жителі селища не шкодуючи свого життя, масово брали активну участь у
національно-визвольних змаганнях проти чужоземних поневолювачів за
незалежність України.

Згідно особистого архіву секретаря Всеукраїнського Братства ОУН-УПА
Карпатського краю с. Гана в м. Іванно-Франківську протягом 1940-1950рр.
за неповними даними полягло в боях або були вбиті за інших ситуацій
окупантами чи закатовані в тюрмах “43” жителі Верховини (Жаб’є).

Серед них Сеульський Іван (псевдо “Артем”), надрайонний провідник
Косовського і Верховинського районів проводу ОУН, загинув в 1947 (його
ім’ям названа одна з вулиць селища). Філипчук Олена д. Івана, зв’язкова
УПА 1905 року народження, загинула 16 грудня 1946 року, Бойчук Іван
Михайлович, 1931 рік народження, який підлітком вступив до збройного
підпілля, відзначився в боях, загинув 1949 році під Говерлою, Гордійчук
Іван (Настунчуків) з Підсиниць, підпільник, загинув в час акції
Жаб’ївських стрибків в 1947 році, Кадлєць Ярослав Іванович розстріляний
енкаведистами в центрі селища 1946 році та багато інших борців за волю
України.

Не минули Верховини і злочинні акції масових депортацій 1947 року та
наступних повоєнних років, в результаті яких десятки родин були
запроторені в холодні і голодні простори “радянської батьківщини”.

На Гуцульщині та в її центрі Жаб’ю використовувались й інші форми
антиколоніальної боротьби. Виникнення та діяльність осередків
“Просвіти”, Української радикальної партії, товариства “Січ” та ін.
Сприяло освітницько-культурному розвитку села, формування національної
свідомості його жителів та посиленню їх боротьби проти національних і
соціальних утисків.

У кінці 80-х на початку 90рр. у Верховині, як і у багатьох населених
пунктах Галичани та ін. регіонів України, вічова форма набуває свого
відродження та розвитку антирадянських спрямованості, зокрема й зв’язку
з підготовкою до виборів у Верховну та місцеві ради України на початку
1990 року.

За останнє десятиріччя Верховина перетворилась в один з
культурно-розвинутих центрів на Гуцульщині. В 1990р. тут створено
Всеукраїнське об’єднання товариство “Гуцульщина”, з 1993р. функціонує
наукова установа філія Науково-дослідного інституту українознавства
міністерства освіти і науки України, яка також носить назву
“Гуцульщина”. В 2000р. тут створена Асоціація керівників органів
місцевої влади регіону Гуцульщини. Їх очолив голова районної ради Дмитро
Стедолюк.

Об’єднане товариство “Гуцульщина” координатором соціально-культурного і
духовного відродження всього Гуцульського регіону та з’єднуючою ланкою
Гуцульщини із зарубіжними центрами і організаціями гуцулів. Філія
“Гуцульщина” Науково-дослідного Інституту українознавства, як наукова
установа, досліджує етнічні, національно мовні культурно-освітянські,
природно-екологічні проблеми Гуцульщини, сприяє впровадженню вивчення
українознавства в закладах освіти регіону, налагоджує наукові зв’язки з
науковими установами інших регіонів України та діаспори.

Проголошення незалежності України скрізь створило можливості для
відродження релігійно-духовного життя та забезпечення прав і свобод
віруючих. В 1990р. тут реєструється громада і в 1994р. починається
будівництво православної церкви Успіня Пресвятої Богородиці 21 вересня
1991р. відновлюється греко-католицька громада. Будівництво приміщення
православної церкви завершено і висвячено 28 березня 1994р. за кошти
земляка Антіна Ясельського, почесного громадянина Верховини, нині
громадянина Великобританії, на присілку Безвідне побудовано каплицю.
Позитивні зрушення за роки незалежності України мають місце також в
інших сферах діяльності та громадського життя селища. Помітно
активізувалось індивідуальне будівництво житлових і господарських
приміщень, розвивається і вдосконалюється мережа торгівельного
обслуговування.

У Верховині, як одному з культурно-розвинених центрів на Гуцульщині,
проживає і працює чимало висококваліфікованих спеціалістів з різних
галузей спеціально-культурної сфери відомих далеко за межами району і
навіть держави. Це письменниця, редактор журналу “Гуцульщина”,
заслужений журналіст України Калина Ватаманюк, музикант, фольклорист,
заслужений працівник культури України Роман Кушлик, хірург, активний
учасник суспільно-громадського життя, заслужений лікар України І.
Басистюк, лікар-педіатр, заслужений лікар України Марія
Дарченко-Даленчук редактор районної газети “Верховинської вісті”, голова
Всеукраїнського об’єднаного товариства “Гуцульщина”, науковець Д.
Ватаманюк, незмінний протягом майже двадцятирічного періоду керівник
влади району, голова райвиконкому, згодом голова райдержадміністрації
Петро Понироляк та багато інших.

16 років головою селищної ради працює Іван Сума рук. На виборах 2002р.
депутатами обласної ради обрані жителі Верховини Дмитро Ватаманюк, Я.
Шинкарук, О. Мирський, В. Триндохір, І. Шумега, депутатами районної ради
– В. Басистюк, В. Ватаманюк, В. Гондурас, В. Зеленко, М. та О.
Зеленські, В.Кавінський, Я Кікінгук, В. Кошелюк, Ю.Маковійчук, М.
Павлюк, В.Пітеляк, П.Понеполяк, В.Привавка, В. Руденко, І.Сінітович, В.
Скидан, Р. і. О. Стефлюки, В. Тимчук, Ф. Ткачук, В. Федосюк, Г.Чигун, В.
Якуб’як та інші, які живуть і працюють у Верховиніці та інші є
провідними активістами громадсько-політичного життя в селищі і районі.

Таким чином, в селищі Верховина склались передумови, які є основою для
його дальшого соціально-економічного і духовно-культурного розвитку в
ХХІ столітті.

Похожие записи