Реферат на тему:

Троєщина – мій район (Деснянський район Києва)

Короткий історичний нарис.

Землі , на яких розташувався Деснянський район міста Києва , мають
давню історію.

За часів середньовіччя Київ був містом-фортецею, тому в системі
оборонних споруд неабияку роль відігравали укріплені навколишні
містечка. На півночі маячів Вишгород, на заході — Белгород, на півдні —
Трипілля, на сході — Вигурівщина, що лежала на північ від Воскресенської
Слобідки, біля річки Чорторий (Десьонка).

Село Вигурівщина має дуже давнє походження і колись називалось
Милославичі. Перша згадка про село “ Мирославскоє” була дана в
Іпатієвському літописі під 1151 роком .Через 4 роки (1155) між
Вигурівщиною та Троєщиною було почато будівництво князем Юрієм
Долгоруким заміської резиденції «Рай» , але в 1158 резиденція була
розграбована.

В 1396 році село згадується в поїздці литовського князя : «За Дніпро у
лови …», де він тяжко захворів після отруєння на бенкеті. Милославичі
згадуються також у 1503 році у грамоті великого князя Олександра
київському воєводі , в опису Київського замку 1545 і 1552 років як «Село
Замкове , на Днепре… Милославцы ».

В 1607 році Село Милославичі переходить у користування Станіслава
Вигури , управителя Київським замком. Через два роки після придбання
знищеного села Милославичі Вигура розпочинає будівництво маєтку . В 1623
Станіслав Вигура передає маєток в користування своєму племіннику . В цей
час село Милославичі перейменовується на Вигурівщину за ім’ям власника .
Звичайно це не єдина версія виникнення цієї назви, різні документи та
факти все більш заплутують дослідників , але версія на користь Яна
Вигури найімовірніша. У 1654 році Вигурівщина передається у власність
Золотоверхому монастирю, що було юридично закріплено універсалом Богдана
Хмельницького 1724 року. Зараз від топоніму «вигурівщина »залишилася
лише назва залізничної зупинки .

За сучасним генеральним планом Києва на території Північного
Лівобережжя , куди входили обидва села Вигурівщина і Троєщина ,
передбачалось збудувати єдиний масив. Замовник цього проекту очевидно
задля економії , дав коротке найменування всьому району — «Троєщина».

Щодо Троєщини, то її історія нараховує кілька тисячоліть . Поблизу
села виявлено поселення доби неоліту, трипільської культури, епохи
бронзи.

В XVI столітті., коли села Троєщина ще не існувало, місцевість ця мала
назву «Чурилівщина», «грунт Троїцький», бо належала

Троїцькому Больничному монастиреві Києво-Печерської Лаври. Звідси и
назва села, яке на початку XIX ст. навіть мало назву «Троїцьке». Воно,
найвірогідніше, виникло в XVII ст., в цей час з’являється і назва
«Троєщина». Як доказ можна навести уривок з грамоти царя Федора
Олексійовича 1680 р. Больницькому монастиреві, підтверджену грамотою
Петра I 1720 р.: «… повелели в подтверждение прежним жаловальным
грамматам Отца Нашего… владеть на сей стороне

Днепра в Киевском Уезде… Деревнею словущею Троетчина…». (1)

Землі ці постійно були предметом сутичок між Троїцьким монастирем та
жителями Вигурівщини. Як засвідчують архівні джерела, ще на початку XVI
ст. воєвода Немирович розбирав таку чвару. Через те, за наказом Б.
Хмельницького в 1657 р. полковник Київський В.
Дворецький провів «обмеження» Вигурівщини (тобто визначив межі села), в
1704 р., за наказом митрополита В. Ясинського, комісія знову вирішувала
справу щодо цього, рішення її в 1712 р. стверджено гетьманом
Скоропадським.

Адміністративно ця територія до 1471 р. входила до складу Київського
князівства, потім до Київського воєводства Литовсько-Польської держави,
після визвольної війни 1648—1657 рр.— до складу Київської, а з 1736 р.—
Гоголівської сотень Київського полку, з 1782 року — до Київського
намісництва.

3 1802 до 1902 рр. Вигурівщина та Троєщина входили до складу
Броварської, а з 1903 по 1923 рр.— Микільсько-Слобідської волості
Остерського повіту Чернігівської губернії.

Київська сотня відрізнялася від інших сотень Київського полку, як і
всієї України, тим, що була володінням київських монастирів: 95,6 % усіх
населених пунктів та 92,58 % усіх дворів в сотні належали монастирям.
Отже села Вигурівщина і Троєщина не були винятком .Населення сіл
Вигурівщини і Троєщини складалося переважно з кріпаків («посполитих») та
невеликої кількості ремісників: гончарів і ткачів. Малородючі, піщані
грунти та відсутність орної землі, наявність заплавних луків, багато
озер та водойм зумовили характер господарської діяльності. Землеробство
мало другорядне значення (сіяли жито, овес, гречку). Основними заняттями
були скотарство (жителі Вигурівщини, наприклад, мали у своєму володінні
понад 600 голів великої та дрібної худоби, коней) та рибальство. Всі
родючі грунти діставалися економічно сильним монастирям.

Монастирі примушували кріпаків працювати на панщині (у Київській сотні
найбільш поширеною була панщина по чотири дні на тиждень — 84,9% дворів,
була панщина и по 5—7 днів на тиждень — 9,1 % усіх дворів), сплачувати
податок на поспи солдат, ловити для ченців рибу,

косити сіно, збирати мед, заготовляти дрова тощо.

Духовенству належали господарські двори, млини, гуральні,

сіножатки, пасіки тощо. За даними 1766 р., при церкві св. Георгія
Побєдоносця у Вигурівщині була школа, де навчав д’як, який з родиною тут
же проживав. У Троєщині господарський двір належав до власності
Печерського монастиря.

Наприкінці XIX ст. в селищах відкриваються перші навчальні заклади:
Вигурівське сільське однокласне (потім воно стало початковим) народне
училище — у 1885 р. та Троєщинське сільське народне училище — у 1886 р.
Кожне училище одержувало на щорічне

утримання від земства до 500 крб. На початку XX ст. в них навчалося
більш як 100 дітей.

Соціально-побутові умови життя в краї були важкі. На весь Остерський
повіт існувало 8 лікарських дільниць та 11 фельдшерських пунктів.
Вигурівщина і Троєщина входили до Микільсько-Слобідської лікарської
дільниці, яка обслуговувала цілу волость з 16-тисячним населенням.
Витрати на дільницю на рік складали вкрай незначну суму — 7694 крб. На
весь повіт нараховувалося лише 4 лікарні та кілька амбулаторій. Земство
неспроможне було навіть забрукувати дорогу з Вигурівщини до Микільської
Слобідки. Цією дорогою користувалося майже 65 тис. жителів трьох
волостей, які згодні були безплатно перевозити каміння.

За радянських часів в адміністративному відношенні села Вигурівщина и
Троєщина спочатку належали до Броварського (у 1923—1927 рр.), а потім у
1927—1930 рр.— до Київського районів Київського округу. У зв’язку з
ліквідацією округів у 1930 р. сільради Броварського району увійшли до
Київської приміської смуги і були підпорядковані Київській міськраді, а
Броварський район перейменовано у Велико-Димерський.

20-Ті роки XX століття — це час становлення органів радянської
влади, нових культосвітніх та громадських установ. У 1927 р., наприклад,
у Вигурівщині діяли сільрада з 25 членів, початкова школа, гурток
лікнепу (30 душ), хата-читальня (63 члени, 50 книжок) з музичним та
драматичним гуртками, КНС (комітет незаможних селян), до якого входили
73 члени, населення обслуговувалося Микльсько-Слобідською лікарнею, а в
1930 р. в селі діяли також товариство «Геть неписьменність» (69 членів),
гурток безвірників (19 членів), пожежна дружина (65 членів), осередок
ЛКСМУ (8 членів), який приєднано до Троєщинського осередку тощо. Вже
наступного року у Вигурівщині був колгосп, партосередок, кооперативне
товариство, школа-п’ятирічка, акушерський пункт, артіль лозоплетіння,
дитячі ясла, осередок Червоного хреста.

У 20-Ті роки посиленими темпами розвивалася на селі мережа кооперації
різного профілю. Найбільш розвиненою була споживча

кооперація, членами якої в селах Вигурівщина -Троєщина у 1927 р.

були до 500 жителів. Вона мала товарообіг до 9—10 тис. крб. на місяць ,
постачала селянам продовольчі, господарчі та інші товари.

Споживча кооперація в селі Вигурівщина існувала з 1917 р., в 1929 р.
вона налічувала 391 члена, охоплювала 67% усіх дворів. Проте
економічного росту не спостерігалося, оскільки він гальмувався невисоким
рівнем техніки, недостатньою загальною культурою населення, гострою
нестачею кваліфікованих кадрів робітників та службовців. Тогочасне
керівництво радянської держави поступово перетворило надзвичайні заходи
в систему, а насильство — в

головний метод своєї політики. Наприклад, уповноважений по Київському
району під час хлібозаготовчої кризи 1927—1928 рр. одержав завдання
«викачати з чотирьох сіл 400 пудів хліба та розповсюдити позику», що и
було зроблено. Вимагаючи збільшення платні членам кооперації за роботу
по заготівлі лози (1929 р.), голова Вигурівщанської сільради скаржився:
«…вони приїжджають до нас «допомагати», а ми що? Повинні селянство на
гілляці вішати чи що?» Результатом було звинувачення голови в
«демагогії» та вимога «вирівняти класову лінію». (2)

30-ті роки принесли жителям Вигурівщини та Троєщини, як і багатьох
інших сіл України, найтяжчі випробування. У часи сталінської
колективізації населення обох сіл складалося, переважно, з середняків та
бідняків (1931 р.— 902 двори, 4574 жителі, в 1932-му — 965 дворів, 4626
жителів), які займалися скотарством, частково городництвом, продукти
йшли на продаж у Київ. На початку 30-х років Вигурівщина та Троєщина за
сільськогосподарською спеціалізацією входили до Бортницько-Пухівського
молочно-ягідного району Київської приміської смуги. Результати першого
року суцільної колективізації вкинули селян у шоковий стан: знову ввели
продрозкладку, хоч слова цього не вживали, зник ринок, гроші втрачали
свою купівельну здатність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а
заробітки — злиденними.

Виходячи з рішень листопадового пленуму ЦК ВКП(б) 1929 р., керівництво
УРСР зобов’язалося провести колективізацію «за рік-півтора» — до літа
1931 р. Президія Київської міськради висунула гасло: колективізувати
приміську смугу до весни 1931 р. на 60 % (фактично було колективізовано
66 %) , а до кінця року — на 100 %2.

У 1931 р. в Троєщинському колгоспі вже було 22 господарства, але
вимагалося колективізувати ще 50 господарств. Господарювати
індивідуально ставало дедалі важче, одноосібників обкладали «твердими
завданнями» та високими податками. До цього слід додати м’ясозаготівлю,
страховку, позику «5 за 4», стягнення самооподаткування, одноразові
збори тощо. Становище погіршилось ще й тим, що в 1931 р. в Троєщині та
Вигурівщині через повінь повністю загинула озимина на площі 181 га.

Нещадна продрозкладка призвела до кризових явищ, найістотнішим

виявом яких була цілковита незацікавленість селян у розвитку
колективного господарства, їхнє пряме небажання працювати. Із

записки інструктора Київської міськради (травень 1931 р.): «с. Троєщина.
Нема достатнього активу, який би допомагав у роботі …Колгосп і голова
працюють надто кволо, коней усуспільнено 9 замість 60. Нема насіння,
особливо картоплі в с. Вигурівщина. Колгосп насінням не забезпечений,
недостача насіння на 86 га, особливо загрозливий стан з картоплею…
Одні балачки, а практичною роботою по усуспільненню насіння колгосп мало
займався… , в селі ворожа

агітація проти колгоспу, багато індивідуальних господарств відмовляються
від засіву земель». (3)

? u

Неготовність основної маси селян до колективної праці призводила
до того, що колгоспники не почували себе господарями у власному
колгоспі. Знаючи, що колгоспи утворені шляхом об’єднання їхніх власних
засобів виробництва, колгоспники починали забирати продукцію, вироблену
в громадському господарстві. Такі дії кваліфікувалися як крадіжки. У
1932 р. крадіжками займалися від 85 до 90 % колгоспників. У Троєщині,
наприклад, в 1933 р. сільрада розглянула 31 справу, з них 22 про
крадіжки.

Радянське керівництво на чолі із Сталіним не з’ясовували причин таких
явищ, а навпаки, посилили репресії. У 1931 р. пройшла найширша хвиля
розкуркулювання, у 1932-му під репресії потрапили и середняки. У цьому ж
році в Троєщині, наприклад, в одної середнячки, незважаючи на те, що
вона виконала всі податки на 100 %, вимагали 1 ц вівса по «твердому
завданню». Іншого середняка «за невиконання твердого завдання по
страхфонду та за злісне ставлення до політичної кампанії, як вивозка
лісу та інше» оштрафовано на 500 крб., описано майно, хату, а «за
невиконання постанови колгоспу та підривну «роботу» виключено з
колгоспу. На третього накладено штраф 500 крб. (вартість незданого
насіння), описано майно, хату (оцінена в 50 крб.), клуню за те, що не
зміг здати 1 ц вівса та 200 кг городніх і зернових культур.

Початок другої п’ятирічки був дуже тяжким для сільського господарства.
Збір зернових у 1933 та 1934 рр. був найнижчим з 1921 р. через
максимальне усуспільнення худоби та голод 1933 р. тваринництво було
підірване. У звіті Троєщинської сільради (початок 1935 р.) читаємо:
«…в цілому по селу рогатої худоби багато зменшено, особливо
молодняк… погані справи з розвитком овець та птахів». ( 4 )

На цей час у Троєщині — 408 господарств (2 — робітники, 212 —
колгоспників, 194 — одноосібники), існував колгосп 1м. 13-річчя Жовтня
(в 1934 р.— 654 га), споживче товариство, об’єднана артіль лозоплетіння
та ланка Погребського рибоколгоспу.

Відновлення сільськогосподарського виробництва в обох селах почалося в
1935 р. Значно збільшилась врожайність.

Внаслідок деяких тимчасових послаблень з боку влади дещо

поліпшилась оплата пращ. У 1932 р. в Троєщині, наприклад, на один
трудодень давали 0,5 кг картоплі, в 1935-му — 6 кг. В 1934— 1935 рр.
спостерігалися деякі успіхи у вирішенні культурно-побутових проблем
внаслідок збільшення бюджету сільради (1932 р.— 33986 крб., 1934 р.—
52679 крб.): впорядковано всі вулиці, криниці та шляхи, відремонтовано
школу, встатковано лазню, придбано стаціонарну кіноустановку тощо. Крім
того, побудовано Будинок колективіста ім.

Горького, який з травня 1934 р. організував перевезення через Дніпро

до Києва жителів з продуктами для продажу, а також робітників на міські
підприємства.

Не обійшов цей край і повний протиріч час соціалістичного змагання.
Так, у змаганні з Вигурівською та Погребською сільрадами на краще
проведення засівкампанії, хлібоздачі та виконання фінплану Троєщинська
сільрада вийшла переможницею. 18 колгоспників та 14 робітників одержали
звання «ударниць», 50 колгоспників було премійовано. Роботу сільради
ВУЦВК, облвиконком та міськрада визнали за добру. В 1933— 1934 рр.
сільраду премійовано 9 разів та двічі занесено на Всесоюзну Червону
дошку, в 1934 р.— нагороджено грошовою премією.

Отже, з 1930—1937 рр. ми бачимо обидва села у складі Київської
приміської смуги. У цей час (1932 р.) села Вигурівщина та Троєщина
утворювали дві сільради з населенням 4626 душ і площею 45,7 кв. км. У
1937 р. утворено Броварський район Київської області, до якого з 1937 до
1988 рр. входили обидва села.

У травні 1958 р., за рішенням Київського облвиконкому, Вигурівщина и
Троєщина об’єднані в один населений пункт під назвою Троєщина.

Під час Великої Вітчизняної війни 19 — 20 вересня 1941 р. села були
окуповані німецько-фашистськими загарбниками. За час окупації багато
жителів загинуло. 487 були вивезені до Німеччини. Поблизу с.
Вигурівщини діяв партизанський загін під проводом Г. I. Кузьменка та О.
М. Світличного. 28 вересня 1943 р. села були визволені радянською
армією. За подвиги у боях з ворогом 30 жител (в удостоєні урядових
нагород. І вже в 1945 році на фронтах Другої світової війни загинуло
400 жителів Вигурівщини і Троєщини.

По війні працьовиті троєщани та вигурівщани відроджували села з
попелу у важких умовах післявоєнної розрухи. Низька продуктивність праці
у колгоспі ім. Ворошилова, а пізніше й у колгоспі ім. Кірова (в 1951 р.—
9,6 ц зернових та 44,5 ц овочів з 1 га, 1162 л молока від корови за рік)
ставала хронічною. В цьому ж 1951 троєщанський колгосп одержав ім’я
Ворошилова . План держпоставок систематично не виконувався (по
тваринництву в 1951 р.— на 89,7 %). Це зумовлювалося відсутністю
сільськогосподарських машин (врожай збирали косами и серпами), низькою
трудовою дисципліною, пияцтвом, слабким керівництвом сільради,
занедбаністю шляхів, щорічним затоплюванням земель під час весняних
повеней (у 1959 р., наприклад, внаслідок повені загинув урожай на площі
149 га) тощо. Становище загострювалося и житловою кризою, скрізь —
«само-буд», незважаючи на штраф 300 крб. ( 4 )

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років відкрито кілька шкіл
(1949—1950), вечірня школа (1951), бібліотека, клуб, агрошкола (1951),
мед амбулаторія, фельдшерсько-акушерський пункт, проведено озеленення
(1951 р.— 2500 дерев), відремонтовано та побудовано

мости, переправні засоби, нові колодязі тощо.

У 60-ті роки в Троещині діяло відділення Броварського радгоспу ім.
Кірова, господарство спеціалізувалося на відгодівлі великої рогатої
худоби та свиней. Діяли дві школи-восьмирічки, Будинок культури,
бібліотека. На кінець 1988 р. тут проживало 3600 чоловік, було близько
700 домоволодінь, однак майже третину з них збудовано чи прибудовано без
дозволу влади. В 1960 р. у Вигурівщанській школі-семирічці навчалося 337
учнів, в Троєщинській —2154.

В 1981 році на землях селищ Вигірівщина і Троєщина почалось будівництво
великого житлового масиву. Це передбачало знесення села Вигурівщина. Для
збереження історичних назв новим вулицям дали такі імена : Вигурівський
бульвар, Милославська, Лисківська, Будищанська, градинська, Радунська.
Цьому сприяла активна діяльність місцевих жителів: Варвари Кузьменко,
Дем’яна Трухана, Володимира Клваля, Петра Сагайдака, Ольги Трухан, Олбги
Гавриш, Петра Ільєнка.

Житловий район Троєщина — Вигурівщина вирішувалось побудувати одночасно
з четвертою лінією метрополітену. План зведення житлового масиву
поділявся на три етапа будівництва .

Будівництво першої черги , що включало в себе 1 — 8 мікрорайонів .З
1987 року розпочато будівництво другої черги 9 – 14 мікрорайонів . В
1991 році розпочато забудову третьої черги 15- 22 мікрорайонів.

За перші п’ять років будівництва було зведено 230 жилих будинків .

У районі 54 вулиці , 2 проспекта , 9 бульварів , 9 , скверів , 3 парка ,
271 га газонів , 1,5 га квітників . За роки існування району площа
зелених насаджень збільшилась на 22 га .Щорічно висаджується 485 тис.
квітів. Народногосподарчий комплекс Ватутінського району включав такі
ведучі галузі:

— Промислова

— Транспортна

Зв’язок

— будівництво

— матеріально-технічне постачання

— наука

В 1991 році починається будівництво Свято – Троїцького собору
Завершується побудова у 1997 році під патронажем митрополита Київського
і всієї України Блаженного Володимира. Центральна частина собору
освячена на честь «Живоначальной Троицы» , ліва частина на честь Святого
преподобного отця нашого Серафима Савроського чудотворного , чиї
останки і чудотворна ікона знаходяться в Серафимівському частині , права
освячена на честь великомученика «Георгия победоносца » .

Також під собором будується підземний храм в ім’я великомученика Дмитра
Солунського .

В храмі встановлено унікальний іконостас зроблений руками

черкаських майстрів – червонодеревників .

Нині житловий масив Вигурівщина – Троєщина є одним з найбільших у
Києві , тут проживає приблизно 380 тисяч чоловік близько 18 тисяч з
них, евакуйовані з Чорнобиля та Прип’яті через аварію на Чорнобильській
Атомноій Електростанції .

За останні роки в Деснянському районі збудовано такі міські установи як:

3 дорослих поліклініки,

3 дитячих поліклініки,

12 гімназій(приватних шкіл ),

25 дитячих садків,

31 школа,

Кожен рік у масиві відбувається біля 30 великих заходів , з них більш
як 10 – на вулицях та майданах ..

Вигурівщина –Троєщина містить в собі важливу пам’ятку

архітектури — символ єднання України з Туреччиною — площу Анкари , яка
була відкрита 2 квітня 2004 року . На церемонії відкриття був присутній
прем’єр – міністр Туреччини Реджеп Ердоган . Виступаючи на церемонії
відкриття прем’єр – міністр Туреччини відзначив , що ця подія є
символічною і буде слугувати поглибленню дружніх стосунків між
державами.

«Мені дуже приємно , що тут ми закладаємо фундамент нашої дружби » —
сказав Реджеп Ердоган .

В районі продовжуються роботи по благоустрою . На честь 60-річчя
перемоги у II світовій війні в парку біля районної державної
адміністрації був встановлений пам’ятний знак . Щодо майбутніх планів ,
то незабаром буде реконструйований і встановлений пам’ятний знак
«Пам’яті жертв Чорнобиля» (2006 рік).Також втілюється в життя проведення
лінії метро до житлового масива Райдужний.

До складу нинішньго Деснянського району крім масиву Вигурівщина-
Троєщина , входить також Лісовий масив. Колись це була зелена зона на
лівому березі Дніпра. Основна забудова масиву розпочалась у 1965 році за
проектом архітектораП.Петрушенка. Масив складається з 9 мікрорайонів.
Загальна площа масиву – 960 тис. кв.км.

Селище Биківня , яке теж є складовою частиною Деснянського району,
приваблює своєю затишністю, навіть деякою патріархальністю. Це неначе
куточок старовини, який мирно співіснує поряд із сучасним містом. Всього
на Лісовому масиві і в селищі Биківня проживає 100-тисячне населення.

Висновки.

Працюючи над рефератом, присвяченим історії мого району, я збагатила
свої знання , досліджуючи його минуле, вивчаюти статистичні матеріали
про його сьогодення . Звичайно моя робота не може називатись самостійним
дослідженням , тому що в її основу покладені матеріали відомого історика
М. Рибакова , але я узагальнила вже існуючі матеріали , в тому числі і
зібрані школярами краєзнавчого гуртка гімназії “ Троєщина” ,
познайомилась з матеріалами районної бібліотеки про історію району,
опрацювала матеріали з мережі інтернету. Головний висновок . який я для
себе зробила- це той , що не можна любити свій край і не знати його
історію. Пройде небагато часу і наш район набуде нових рис
індустріального міста: тут проляже нова лінія метро , основу якої уже
створено — на масиві прокладено лінії швидкісного трамваю ,
продовжується будівництво жтилових будинків ,громадсько-культурних та
навчально-виховних закладів.

Вважаючи Деснянський район своєю “ малою батьківщиною” , ми повинні
берегти його історичну спадщину, піклкватися про завтрашній день, про
майбутнє тієї землі, яку потім передамо своїм нащадкам.

Похожие записи