Реферат на тему:

Свалява – історія та сучасність

Вперше Свалява згадується у документах ХІІ ст.. Як село, вона також
зафіксована в латинському тексті за 1236 рік. Тоді це невелике поселення
з навколишніми землями належало угорському феодалу Бетке. Згодом воно
перейшло до рук угорських королів, які дарували його різним магнатам,
великим землевласникам. Все ж примітним є те, що в другій половині ХІІІ
ст. Свалява, як зазначається в королівській грамоті 1264 р. опиняється
«по той бік засіки», тобто кордону, який проходив між Свалявою і
Чинадієвом (приблизно по сучасній межі Свалявського і Мукачівського
районів). А за давньоруським літописом Свалява і землі на північ від
«засіки» входили в ті часи до складу Галицько-Волинського князівства.

Етимологія назви Свалява походить від від слов’янського кореня «сіль»
(Золява, Солява, Сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх
часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася в сусідні краї.

Згодом поселення Сольва знову стає на довготривалий період власністю
угорських королів, а в XVI ст. ним володіли навіть трансильванські князі
(теперішня Румунія). Затим вся Свалявщина перебувала під владою
Австрійської монархії.,

У 1648 році в Сваляві було 53 господарства селян-кріпаків. Тільки один з
них володів повним наділом (телекомом), а решта – мали невеликі ділянки.
14 селян були безземельними.

Кожен селянин сплачував поміщикові податки із житла (ценз), «суху
корчму», десятину з урожаю та продуктів тваринництва, а також відбував
панщину.

Соціально-економічне гноблення поєднувалося з національним – наслідком
відірваності Закарпаття від своєї слов’янської батьківщини й засилля
німецьких та угорських феодалів. Терпіли мешканці Сваляви і релігійні
утиски. Оскільки їх володарі дотримувалися католицького або
реформатського обрядів, православ’я тут переслідувалося. Обидва
православні попи, на відміну від католицьких і реформатських служителів,
не мали привілеїв і повинні були платити Чинадіївській Домінік церковну
десятину.

Жорстока експлуатація, безперервні війни й міжусобиці феодалів
призводили до зубожіння і розорення свалявців. У 1657 р. Свалява була
спустошена військами польського магната Любомирського. Перепис 1688 р.
свідчить, що з 54 кріпацьких родин Сваляви 31 загинула від війн та
епідемій, а 8 не могли платити податків. Не мирячись з такою смутою,
свалявці брали участь в загальнонародному повстанні курців під проводом
Ференца Ракоці. Повстання було придушено і населення продовжувало
бідувати. Свалява залишалася власністю королівського двору, а з 1728 р.
вона входила до домінії австрійської сім’ї Шенборнів. Але наприкінці
XVIII ст.. у краї посилюється господарська діяльність. Цікаво, що
згадуваний Ракоці вже під час свого походу 1709 р. відвідав свалявські
джерела мінеральних вод і розпорядився доставити «Мінералку» до Росії,
до двору Петра І, з яким він вів переговори. Там свалявський «квас»
високо цінували.

Починаючи з 1790 р. Свалява стає значним населеним пунктом, отримує
право на щорічне проведення ярмарку, де продавали худобу, вироби з
дерева, скла , лози і глинпи. Розпочалося будівництво шляхів і мостів.

За даними 1834 року в Сваляві проживало 582 чоловіки.

Скасування в 1848 р. кріпацтва в дечому поліпшило становище людей. В
1881 р. через Сваляву прокладено магістральну залізницю Львів – Відень.
Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону і для
цього налагоджено виробництво пляшок.

В 1855 р. в Сваляві налічувалося 114 будинків. Селянські хатки
складалися з одного маленького житлового приміщення і суміжного з ним
хліва або комори. В 25 хатках не було навіть комор. Погане житло і
хронічний голод були причиною частих епідемій. В 1873 році, тільки з 9
по 23 червня, від епідемії холери померло 28 чол., а 20 захворіло.

В 70-х роках XIX століття домінія Шенборна-Бухгейма розширює вирубку
лісу, який реалізується на місцевих ринках, а також в Угорщині і за її
межами. В Сваляві починає діяти склотарне підприємство, на якому
працювали 50 робітників. Воно виробляло пляшки та віконне скло.
Розвиваються кустарні промисли, зокрема виробництво дерев’яних та
плетених меблів.

Проникнення в сільське господарство товарно-грошових відносин і ріст
податків збільшували заборгованість селян. В 1874 році борги села тільки
по прямих державних податках становили 1466 форинтів. Щоб
розрахуватися з державою селяни змушені були закладати землю, внаслідок
чого потрапляли в руки лихварів а там і втрачали наділи.

Свалявська біднота жила впроголодь. Свого хліба вистачало лише на 2
місяці а купити не було за що. І люди шукали порятунку від боргів та
голоду в еміграції «Коли б я дозволив,— писав з цього приводу окружний
начальник,— в селі через 2 місяці залишились би лише
торговці-лихварі і священики».

В кінці ХІХ на початку XX століття з Березької жупи, до складу якої тоді
входила Свалява щорічно емігрувало по 6 чол. з кожної тисячі жителів.

Важкі умови праці, постійні злидні, знущання поміщиків і підприємців
вели до зростання незадоволення ремісників, селян і робітників. В 1890
році відбувся стихійний страйк робітників склотарного підприємства, до
яких приєдналися селяни, зайняті на лісових роботах. Виступ закінчився
невдало, але він сприяв і виникненню першої соціал-демократичної групи в
Сваляві (1899 р.). На визрівання революційної свідомості свалявців мали
вплив розповіді односельчан, які виїжджали на заробітки у
поміщицькі господарства інших жуп Угорщини і там включались у страйкову
боротьбу.

Розвиток капіталізму привів до зміни структури економіки та соціального
складу населення Сваляви. В 1895 році тут налічувалося 2 великі
господарства, з земельною площею понад 100 гольдів, 106 куркульських і
середняцьких господарств,

і 23 господарства малоземельних селян. Домінії Шенборна-Бухгейма
належало 71691 гольд, в т.ч. 646 гольдів орної землі, і 68897 гольдів
лісів.

oe

?З числа розореного селянства в Сваляві формувався пролетаріат. В кінці
ХІХ століття тут налічувалося 289 сільськогосподарських робітників і 23
чол. дворової челяді.

Все працездатне населення села за своїми заняттями розподілялося так: у
сільському господарстві було зайнято 496, ремеслі — 114,
торгівлі — 46, на транспорті — 45 чол. Службовців і жандармів
проживало — 28, поденщиків — 27, слуг — 58, інших — 36 чоловік.

Національний склад свалявців в цей час визначити важко: під час перепису
1900 року всі українці були записані угорцями, а багато євреїв —
німцями. Більшість мешканців Сваляви була неграмотною, на їх освіту
власті майже не звертали уваги. У церковнопарафіальній школі, яку
відвідувало 188 учнів, працювало лишаї 2 вчителі.

Значна кількість дешевої робочої сили і великі запаси деревини в районі
Сваляви привернули увагу віденської фірми «Голуганелсактіен-Гезельшафт».
Її будапештське відділення купило у графа Шенборна ділянку землі (11 400
гольдів) і почало будувати тартак на 5 пилорам та лісовозну дорогу до с.
Ізвора. Для експлуатації купленого у Шен борна лісу (20 тисяч гольдів) і
лісопилки в 1908 році створюється акціонерне товариство «Сольва», в
якому брали участь німецькі, англійські, французькі та американські
капіталісти. Основний капітал фірми через два роки становив 3600 тис.
крон.

Протягом 1910-1911 рр. товариство «Сольва» побудувало в Сваляві
лісохімічний завод для сухої перегонки дерева. Лісохімічний завод
переробляв щороку 100 тис. складометрів букової деревини і був на той
час одним з найбільших в Європі підприємств подібного роду. На лісопилці
і заводі працювало 1000-1400 робітників.

Жорстока експлуатація на Свалявському лісохімічному заводі викликала в
1914 році масовий страйк. Страйкарі вимагали поліпшення умов праці,
підвищення заробітної плати. Але ці вимоги не були задоволені. Робітники
«Сольви» страйкували також і в наступні роки.

Під час І світової війни російські війська під командуванням генерала
Фесенка подолали Венецький перевал і 19 жовтня 1914 року досягли Сваляви
й Уклина. Населення радісно зустрічало своїх єдинокровних братів і
допомагало чим могло. Повернувшись у Сваляву, австрійські карателі
жорстоко розправилися з її жителями, дотла розграбувавши її.

Війна різко погіршила становище людей Сваляви. Майже всі дорослі
чоловіки були мобілізовані в армію. Робітничі і селянські сім’ї
залишились без будь-якого забезпечення.

Після розпаду Австро-Угорської монархії свалявці разом з усіма
українцями Закарпаття виявили прагнення до об’єднання з Україною. Про це
вони заявили на Народному з’їзді, який вібувся у Сваляві 8 грудня 1918
року під головуванням М.Комарницького, в заяві йшлося: «Віками мріють
закарпатські українці жити в єдиній братерській сім’ї з українцями, що
по той бік Карпат… Ми бажаємо возз’днатися з такою Україною, де б не
було панів, щоб земля належала простим селянам, а заводи і фабрики –
народу. А в школах щоб навчались наші діти на рідній мові». Для видання
цього важливого документа до Стрия було відряджено В.І. Желєзняка.
Видрукована і доставлена з великими труднощами, листівка
розповсюджувалася в Свалявському, Мукачівському і Хустському округах.

23 березня 1919 року в Сваляві було проголошено Радянську владу, але вже
в кінці квітня 1919 року Свалява була відрізана інтервентами від
основних центрів, де існувала Радянська влада, та окупована
чехословацькою армією і на два десятиріччя місто відійшло до
Чехо-Словаччини.

У 1928 році Свалява стала центром новоствореного адміністративного
округу, який об’єднав Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський
територіальні регіони. У цей період оновилась економіка краю, відкрито
велику горожанську школу, розгорнула діяльність «Просвіта» з мережею
читалень і бібліотек. Разом з тим, давалося взнаки масове безробіття і
багато свалявців змушені виїжджати на заробітки у чужі країни.

Революційні виступи робітників Сваляви продовжувались і в двадцятих
роках. Власті хотіли зломити робітників терором, все частіше вдаючись до
сили. 3 серпня 1924 року проти 8 тис. робітників та селян Свалявського
округу, які вийшли на демонстрацію протесту проти війни і підготовки
нападу імперіалістів на СРСР, були кинуті загони жандармів. Вони
спровокували сутичку і вбили декількох робітників, багато демонстрантів
було поранено, заарештовано і кинуто до в’язниці.

Свалявська «Кривава Неділя» стала відома всій Європі. З обуренням
засуджували ганебні дії буржуазії робітники Чехословаччини.

Свідомі українці стали на шлях боротьби за національну незалежність, яка
увінчалася проголошенням Карпатської України в 1938-1939 роках. Угорські
поневолювачі при підтримці фашистської Німеччини потопили у крові молоду
республіку.

Та найбільш перспективного розвитку Свалява набула після возз’єднання
Закарпаття з Україною за договором між Чехословаччиною та СРСР
підписаним 29.06.1945 року. Надання Сваляві в 1957 році статусу міста
районного підпорядкування відкрило йому нові стартові можливості.

На сьогодні Свалява – місто районного значення з населенням 18600
чоловік і входить в Асоціацію міст України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

«Історія міст і сіл УРСР. Закарпатська область». Головна редакція
Української Радянської енциклопедії. К.1969. – С.– 530-535.

«Энциклопедия Подкарпатской Руси». Іван Поп. Ужгород. 2006. – С.– 324

«Свалява. Туристичний путівник». Тернопіль «Збруч». 2004.– С.– 9.

Похожие записи