Реферат на тему:

Струпків – моє село.

… Село на нашій Україні,

неначе писанка село…

Тарас Шевченко

І. Назва села

Конкретних історичних даних про походження назви села Струпків не
знайдено. Є припущення. Одна з найдавніших легенд розповідає, що в ХІІІ
ст., коли татаро-монгольські орд напали на Україну, поселення, де
знаходиться теперішній Струпків, було знищено дощенту – “зструпішіло”.
Звідси і назва села, яке відновили люди, що повернулись з Карпат (із сіл
Жаб’є і Пасічна). Прізвища Жибаки, Пасічники і Чабанюки до наших днів
домінують у селі. За даними перепису населення. Проведеного в 1939-40
рр., в Струпові із 350 родин 110 належало роду Жибаків, 95 – Пасічників
і 70 – Чабанюків.

У письмових джерелах за 1411 р. згадано жителя цієї місцевості Івана
Струпка (роман Прошак, “Топоніміка населених пунктів”, Івано-Франківськ,
2000 р., стор. 23). Але чи його прізвище від назви села, чи навпаки –
невідомо.

В іншому документі (польською мовою, Lasinski W., “Prawem I Lewem” T.I,
Iwow, 1907, stor 113-114). Записано, що в 1618 р. польські шляхтичі
Понятовські за 150 тис. злотих купили в Адама й Олександра Балабанів
містечко Корчаків (Отинію) із маєтками довколишніх сіл Грабича,
Голоскова. Угорник і Хрупкова (Струпкова). Ймовірно, буквосполучення в
латинському записано St записано Ch. (Отинію назвали тоді Корчаків – від
назви гербу родини Балабанів “Корчак”).

Виходячи вищенаведених документів. Можемо вважати, що вже до ХV ст.
село Струпків існувало на Прикарпатті і було розташоване на цій
місцевості, де знаходиться і тепер недалеко від Отинії.

Село Струпків з 1939 р. є центром Струпківської сільради Отинійського
району Станіславської області. З 50-х років ХХ ст. до цієї сільської
адміністративної одиниці приєднали село Баб’янку, яку вперше згадано в
письмових джерелах 1612 р., і с. Бондарів (до 1947 р. називалось
Боднарівка), яке вперше згадано у письмових документа 1597 р.

Земельні Угіддя, що належать господарствам даних сіл. Межують із полями
сіл Коломийського району Голоскова і Молодилова на південному сході, с.
Угорник і смт. Отинії – на північному сході, с. Виноград і Нижня
Велесниця – на північному заході; а також з полями і лісами сіл
Надвірнянського району Гаврилівна – на заході, Глинки і Середній Майдан
– на південному заході.

До 1918 р. село Струпків належало до Надвірнянського повіту, у 1920 –
1939 рр. – до Товмацького повіту Тлумацького), а з 960-х років входить
разом із Баб’янкою Боднарівкою до Коломийського району
Івано-Франківської області (у 1961 р. м. Станіслав перейменовано на
Івано-Франківськ).

Під час польської окупації наша область мала назву Станіславське
воєводство.

З ярів, що належать до Майданського лісництва, беруть свій почато річка
Опрашина та її притоки Біленький і Чорний, над берегами яких розкинулись
у формі довгої смуги (біля 3-х км) із півдня на північ хати сіл
Струпкова і Баб’янки. Село Боднарів розташоване на південних схилах
річки Біленький і лісових масивів. Між Боднарівкою і Струпковом з 1942
р. по 1940 р. існувала німецька колонія “Najdotf” (Нове село). У 1946-49
рр. Хати цього хутора були перенесені до Струпкова. (Німців переселено
до Німеччини взимку 1940 р.).

ІІ. Історія села на фоНі подій у Прикарпатті

Понад 50 млн. років тому територія сучасного Прикарпаття була морем,
названим дослідниками Галицько-Басарабським. Внаслідок піднесення земної
кори, воно відступило в басейн теперішнього Чорного моря.

Найбільші ріки краю Дністер і Прут виникли близько 150 тисяч років тому,
в кінці льодовикової доби. В цей час формуються і Карпатські гори,
узгір’я та долини. Землю вкривають ліси.

Археологічні знахідки у 25 місцевостях, що проводили дослідники Т.
Земенецький (1886р.), І. Коперницький (1889-1890рр.), Ю. Полянський
(1928р), Й. Грабовський (1934р.), Т. Сулімирський (1934-1936рр.), Я.
Пастернак, стверджують, що найдавніші сліди людської цивілізації на
Прикарпатті появляються вже в ранньому палеоліті, 150-100 тис. років до
н.е.

Чеський дослідник Нідерле довів, що з перших століть н.е. в межиріччі
Дністра і Прута жило плем’я карпи, про яке писав старогрецький географ
Птолемей. З II століття слов’янські племена розселяються. Згідно з
науковими дослідженнями, людність нашої місцевості називали українцями
вже в часи неоліту (від — „край під небом», „край слов’ян»).

Для захисту від численних орд кочових племен, які в першому тисячолітті
після Різдва Христового переміщалися з Азії в Європу, землеробські
племена України об’єднувалися у централізовані держави, якими управляли
вожді, обрані на вічах родами старійшин. Насамперед територія
Прикарпаття входила до Дулібської України( VI-IX ст. н.е.), згодом до
Великої Моравської держави, а на початку X ст. — до Київської
України-Руси, із 114 до 1199рр. — до Галицького князівства, а в 1199 —
1340 pp. до Галицько-Волинської держави — однієї з наймогутніших в
Європі.

У 1340р. помирає останній князь із роду Романовичів — Юрій ІІ, і
галицько-волинським князем стає литовський князь Любарт, з яким ведуть
боротьбу польський король Казимир III і Людовик Угорський. 1387р.
польські війська захопили Перемишль і Львів. Угорський воєвода в
Галичині визнає владу польського короля, яка тривала 385років.

Після занепаду українських князівств Прикарпаття стає ареною боротьби за
володіння українськими землями між сусідніми державами — Польщею і
Угорщиною та волоськими і молдавськими господарствами . Однак населення
не мирилося з колоніальним гнітом. 1490 р. на Покутті вибухнуло
селянське повстання під проводом Мухи, згодом жорстоко придушене
військами польського гетьмана Потоцького. Були серед повстанців і
струпківські селяни.

Починаючи з 1502 р., Галичину часто спустошували татаро — турецькі орди.
Галичанам боронити рідні землі від завойовників не раз допомагали
запорізькі козаки.

1621 р. відбулася відома битва під містом Хотином. Перемогу здобули
запорізькі козаки, гетьманом яких на той час був виходець із Галичини
Петро Сагайдачний . Це був великий успіх : похід турків у Європу
зупинили.

1626 р. турецький султан Махмед III напав знову на Прикарпаття,
зруйнував Корчаків (Отинію) і довколишні села. За переказами, турки
намагалися будь-що знищити Преображенський монастир, заснований на
початку XVII ст. відомими церковними діячами Балабанами, що знаходився
на території сучасної Баб’янки, а в минулому Угорник, тому й назвали
його Угорницьким. Але ні штурмом, ні облогою взяти укріплення, зведені
на горбах річки Опрашини, їм не вдалося. Про цю подію сьогодні нагадують
невисокі горби, названі народом “турецькими могилами», в яких поховані
побиті нападники.

Упорядником згаданого монастиря був, як засвідчує “Каталог
середньовічних монастирів”, Иов Княгиницький (1550 -1621 pp.) —
засновник Скиту Манявського»

Жив в угорницькому Преображенському монастирі і відомий письменник —
полеміст о. Іван Вишенський після повернення з гори Афон, що в Греції,
де перебував 25 років.

У 1561 -1597 pp. діяв і молився у ньому схимонах Іван Желізо. З його
іменем пов’язують врятування від турецької навали Почаївського
монастиря, куди він поселився на запрошення фундаторки цієї обителі Анни
Гойської. Прожив 100 років.(1551- 1651). 1675 р. під час наїзду турків
на Почаїв в час відправи Служби Божої з’явилася в повітрі в
надзвичайному сяйві та розпростерла омофор Мати Божа праворуч неї у
повітрі стояв преподобний Іван Желізо. Перелякані турки залишили облогу.
За це чудо його прозвали Иов Почаївський.

Найбільш плідним для розвитку людської цивілізації на теренах України
був період трипільської культури(5000 -1800 до народження Христа ).Люди
будували великі оселі. Де кожна сім’я мала своє житло, поділене на
окремі кімнати. Родовід вели від батьків. Мали значно зручніші знаряддя
праці з каменю і кременю — молотки, сокири, серпи, ножі, пилки,
винайшли колесо, дерев’яний плуг; розвивали гончарство, ткацтво;
вирощували пшеницю, жито, ячмінь.

Вироби з каменю й кременю знайдені і на території Струпкова, який за
історичними даними , розбудувався у XV ст. на окраїнах лісового масиву в
передгір’ї Карпат на пагорбах вздовж річки Опрашини та її приток
Біленького й Чорного.

До наших днів один з кутків села називають Окопом. На цьому місці був
добре укріплений замок , що займав площу 9 гектарів. З трьох сторін його
омивали досить повноводні на той час Опрашина та її притоки . А
південно-східну частину захищав високий та широкий земляний вал (звідси
і назва — Окіп). Належав цей замок — фортеця шляхтичу Іванові Кміту.

Влітку 1648 р. зруйнували його повстанські загони С.Височана як головну
перешкоду на їхньому шляху до Пнівського замку (біля Надвірної), де
заховалася польська шляхта. У загонах повстанців були й національне
свідомі українські шляхтичі — Петро Березовський, Гриць і Богдан
Грабовські, Дмитро Татомир, Ілько й Гриць Сокольські, Матвій
Княгиницький, Стефан Журакійський (Львівський державний історичний архів
, фонд № 55, опис №1, одиниця зберігання №141 арк., стор. 1497-1498).

Наприкінці 1648 р. повстанці Семена Височана відступили на Брацлавщину і
боролися проти польської шляхти, влившись у полк І. Богуна. Власник
струпківського замку І. Кміт 17 червня 1649 р. оскаржив у Галицькому
Гродському суді селян Монастирчан, Крички та інших за зруйнування
1648 р. його маєтку (архів ЦДІА у Львові, фонд №5, оп. №1, од. аб. 141
арк., 1197 — 98).

Для зміцнення своїх позицій на Прикарпатті польський коронний гетьман
Андрій Потоцький засновує на галицьких землях нові поселення , жителями
яких стають поляки та жидівські орендарі. 1662 р. на місці сіл Заболоття
і Княгинин будує місто, назвавши його на честь свого сина Станіслав, яке
незабаром стає адміністративним та господарським центром.

XVII ст. було дуже неспокійним і важким для України в цілому і для
Галичини зокрема. Продовжують грабіжницькі напади татари і турки,
сусідні держави воюють за вплив на Україну, йде жорстока боротьба за
гетьманську булаву. Населення терпить потрійний гніт — економічний,
національний, релігійний.

Початок XVIII ст. вселив нові надії на визволення від чужоземного гніту.
Коли шведський король Карл XII розпочинав 1700 р. війну з Польщею,
гетьман Іван Мазепа уклав з ним таємний союз про спільну боротьбу проти
польських і московських загарбників. 1705 р. Іван Мазепа із 40 —
тисячним козацьким військом зайняв всю Галичину. У 1706 -1707 pp. все
Покуття і новозбудоване місто Станіслав були під управлінням українських
козаків.

Здавалось, усміхнулась доля українцям. Однак через зраду козацької
старшини все закінчилось поразкою, і гетьман, Мазепа змушений був
відступити на територію Туреччини, де 1710р. помер у місті Бендери. Його
столицю Батурин і всіх жителів московські людожери знищили.

1705 р. на Прикарпаття прийшло нове лихо — епідемія холери і чуми ,яка
то затухала, то спалахувала щоразу з більшою силою до 1770 p., вимирали
цілі села. Спеціальні загони санітарів, одягнених у просмолені накидки й
маски, вивозили не тільки померлих, але й часто ще живих хворих на
окремий цвинтар, а вікна і двері хат забивали просмоленими дошками.
Місце поховання жертв цієї страшної пошесті у Струпкові до сьогодні
називають Холериною.

1772 p. відбувся перший поділ Польщі між Австрією, Росією і Прусією.
1775 р. (у рік скасування Запорізької Січі) в результаті другого поділу
Польщі Україна стала колонією Російської імперії ; Галичина, Буковина і
Закарпаття ввійшли до складу Австро — Угорщини.

У березні 1848 р. Австрію охопила революційна хвиля проти абсолютної
влади цісаря. Народи, що входили в склад імперії, вимагали автономії
.Під натиском революційних мас австрійський цісар Фердинанд 15 березня
1848 р. проголошує конституцію для народів Австрії. Українці цього ж
року створили свою Головну Раду у Львові — перший український провід у
Галичині, який мав відстоювати національні інтереси.

Прикарпатці створюють для захисту від поляків військові формації Січових
Стрільців під назвою „Руські стрільці”.

III. Період „весни народів”.

1848 р. вся Австрійська імперія була охоплена революційними подіями,
хвиля яких докотилася до Східної Галичини, де 15 травня цього ж року
скасовано панщину.

До вступу Галичини під владу Габсбургів українські села були надто
відсталими. Землю обробляли примітивними знаряддями. А режим освіченого
абсолютизму австрійського цісаря Иосифа II ставив мету покращити
господарське життя краю, а, отже і Галичини, що входила до Австро —
Угорщини.

Пропагували введення хліборобства, вирощування нових культур (конюшини,
ріпаку, люцерни). Цісар насаджував німецькі колонії, в яких сільське
господарство перебувало на вищому рівні. Щоб оздоровити суспільні низи,
уряд скасував особисте підданство і дозволив їм іти до шкіл, щоб
опанувати різні ремесла.

Землями Струпкова володів німець Кунц, який у середині XIX ст. спровадив
німецьких колоністів із провінції Швабії, виділивши їм частину
поміщицьких земель , що знаходилися біля села Боднарівки, у верхній
течії Біленького. Німці — переселенці заснували хутір Нове село
(Najdorf), який налічував 20 дворів. Для обробітку землі
користувалися залізними плугами, боронами, сівалками, механізованими
віялками, замість волів — кіньми. З самого початку заснування хутора
німці збудували свою церкву. Один із колоністів заснував у Струпкові
кузню, де виготовляв залізні полиці для плугів, зубці для борін, обводи
для коліс та інші вироби з заліза.

У власності Кунца були цегельня, свинарник і ґуральня, горілкою якої
споювали селян жиди — шинкарі. Кунц виступав проти скасування
кріпосного права, щоб не втратити дешеву робочу силу. Він відмовився
визнати монополію держави на ґуральню, назвавши цісаря невмілим
господарем, за що був ув’язнений, а його родина здала в оренду належні
йому землі і виїхала до Відня. Однак ті селяни, що не вміли самостійно
господарювати, були незадоволені реформою, хоч вона давала їм можливість
мати власні землі і вільно ними розпоряджатися. Вони пропивали свої
землі і йшли наймитами до пана: важко було подолати звичку бути рабом,
століттями сформовану у свідомості людей.

Реформа про скасування панщини ввійшла в дію 1852 -1856 pp., після
сплати селянами викупу за землю. Наприклад 68 сімей Струпкова сплатили
Кунцу 668 флоринів у 1854 -55 рр., 44 сім’ї Баб’янки — 334 фл. 56
крейцарів ігумену Бучацького монастиря о. Василіан у 1852 — 55 рр.
(матеріали Львівського історичного державного архіву, фонд 168, опис №
l, од. збер. №4202, №3854.) Період “весни народів” тривав недовго.
Приборкавши революційну хвилю народу, що прагнув не лише економічних
реформ, але й перетворення абсолютистської монархії у федерацію вільних
народів, австрійський уряд з допомогою московських військ перейшов до
відкритої реакції. Указ цісаря Франца — Иосифа від 31 грудня 1851 р.
скасував конституцію. 1849 р., розпустив парламент, відновив необмежену
монархію, яка проіснувала ще 10 років.

Остерігаючись природного тяжіння галичан до братів-українців Великої
України, австрійський уряд укладає угоду з польською шляхтою. Село знову
попадає в кабалу до польських і німецьких поміщиків та жидівських
лихварів і орендарів.

Боротьба продовжується .1861 р. скасоване кріпосне право в Росії, а
отже, і в Східній Україні, що входила до її складу. Уряд Австрії
дозволяє утворення Галицького крайового сейму, до якого входили й
українці.

Цього ж року побудовано першу залізницю Перемишль -Львів, 1863 р. її
продовжили: Львів — Галич — Станіславів -Коломия — Чернівці. Це було
поштовхом до розвитку різних галузей господарства. Біля залізнодорожніх
станцій зводять лісопереробні цехи, майстерні, фабрики, цегельні.

Планували протягнути вітку залізниці через Струпків понад річкою
Опрашиною до майданських лісів, власником яких був поміщик Рубінштейн, і
далі до Коломиї. Підставою було те, що у Струпкові цегельня Кунца
виробляла доброякісну цеглу із штампом, Кунц, а від південної сторони
села аж до Карпат простягались ліси.

Проте перемогли правителі Отинії, де вже в 50 – роках ХІХ ст. діяв завод
„Бретта і К”, що виготовляв січкарні, молотарки, плуги, помпи( насоси),
обладнання для пивоварних заводів, преси й різний сільськогосподарський
та побутовий інвентар. Недалеко від нього поміщик Рубінштейн збудував
лісопильний завод (тартак). Сировину для нього постачали з майданських
лісів через Струпків. Продукцію обох заводів експортували в Данію,
Голландію, Польщу, Болгарію, Румунію, Росію, Італію.

Великим попитом користувалася цегла, яку випускала отинійська цегельня
Папста, де працювало багато жителів Струпкова і Баб’янки.

1867 р. у Відні була здійснена нова конституційна реформа, на основі
якої створено дуалістинну Австро — Угорську імперію. Польська
аристократія ввійшла в порозуміння з династією Габсбургів і
зобов’язалася підтримувати австрійську державну політику, за що
австрійський уряд надав їй право безконтрольно порядкувати в усій
Галичині, навіть на споконвічній етнічній українській території.
Намісником цісаря в Галичині із центром у Львові призначено графа
Потоцького.

Власниками промислових підприємств та лісових масивів стали поляки,
німці, жиди. Вони займали майже всі адміністративні посади. В їх руках
був суд , 43 % всієї землі належало польським поміщикам, тоді як 614
тисячам українських селян залишалось стільки земельних угідь, що їм
трудно було забезпечити прожитковий мінімум своїм сім’ям. Між 1852 і
1912 pр. польські колоністи одержали з розпарцельованих маєтків 217 тис.
гектарів землі, а українці — лише 58 тис. га. За користування
поміщицькими лісами і пасовиськами селяни змушені були сплатити 15 млн.
золотих ринських.

Наприкінці XIX ст. почалося деяке піднесення економіки в Австро —
Угорщині: в промисловості застосовують наукові відкриття електротехніки,
в чому заслуга вчених-українців, вихідців з Галичини. Іван Пулюй,
талановитий фізик, родом з Тернопільщини, не тільки прославився
науковими дослідженнями в галузі молекулярної фізики і відкриттям X —
променів, але був активним учасником будівництва і запуску в дію низки
електростанцій на постійному струмі та спорудження першої в Європі
електростанції на змінному струмі у Празі.

Похожие записи