Реферат на тему:

Село Нижнів – історія і сучасність

НИЖНІВ — село Тлумацького району, Івано-Франківської, області
розташоване на правому березі Дністра. В тому місці, де невеличка річка
ТОВМАЧИК впадає в нього з півдня. Через село проходить автотраса
Івано-Франківськ — Тернопіль.

НИЖНІВ — знаходяться на відстані 30 км від Івано-Франківська і 21 км
від районного центру м. Тлумача. Найближча залізнична станція в
Івано-Франківську . Населення на 1 січня 1988 року становило 2650 чол.
З географії Прикарпаття Нижнів відомий як пункт , біля якого Дністер
починає врізатися в Дністровський каньйон або , як його
називають на Україні, Дністровський яр.

Назва села походить , очевидно , від того , що воно розташоване внизу
по відношенні до горбастої поверхні навколишньої місцевості.

Точних даних про виникнення НИЖНЕВА немає , але на території села
знайдено багато кремінних ( скребачки , сокири ), кам’яних
(сокира ), бронзових (кельти ) знарядь праці , якими в давнину
користувались люди , але це дає підставу твердити, що вже 5000 років
тому тут були людські поселення. В 60 роках минулого століття біля
дороги, що йде з Нижнева до села Кутище , було розкрито
стародавній курган, в якому виявлено кістяк людини в
сидячому положенні та досторичні знаряддя праці . Ці
знахідки зберігались за часів австро — угорської імперії у
Віденському центральному музеї .

Нижнів мав важливе стратегічне значення —через Дністер проходив
шлях на Прикарпаття. Влітку 1686 року тут переправилося
польсько-литовське військоко, вирушаючи в похід проти турків.

Починаючи із XVIII ст., нижнівські терени опанували римо-като-лицькі
ченці. Польські магнати Яблоновські, власники Нижнева, запросили у свій
маєток отців Павлинів (Паулинів). Вони виділили для ченців ордену
Павлинів найкращі земельні ділянки та щедро обдарували їх грішми й іншим
дороговартісним майном. Одним із найбагатших фундаторів був Станіслав
Яблоновський, за ініціативою якого отці Павлини на початку XVIII ст. й
розпочали у Нижневі свою діяльність. Раніше Яблоновські підтримали отців
Павлинів у Ченсто-хові, надавши їм велику матеріальну допомогу для
будівництва там кляш-тора. Теодор гр. Лягщкоронський-Куропатницький в
«Географії Галіції (1786 р.) писав: «Нижнів — місто князя з Прусів
Яблоновського, нинішнього каштеляна краківського. Був тут монастир і
костел отців Павлинів, щедро обдарований батьком нинішнього князя
каштеляна краківського, князем воєводою Равським, який в Ченстохові
отцям Павлинам багато фундушу зробив, каплицю, оздоблену мармуром,
поставив і уфортефікував один бастіон фортеці».

Близько 40 років будували та оздоблювали костел та монастирські
приміщення. Розташований у вигідному місці, на південь від гостинця, що
пролягав через Дністер на Поділля, монастир посідав велику земельну
ділянку, урочище, що зараз називається Кляштор. Монастир-фортеця
зводився фундаментально. Збережені донині фрагменти мурованих стін
ілюструють будівлі, товщина стін яких сягала одного метра. Кляштор був
обнесений високим муром, за яким ховалися всі монастирські споруди. Крім
кріплень, отці Павлини спорудили довкола кляштора земляні укріплення в
природно незахишених місцях монастирського пагорба. До південного боку
кляшторної мурованої стіни прилягала стара брукована дорога, що
прямувала з Нижнева через Братишів, де був фільварок, Загір’я, Локітку —
на Тлумач. Дорогою користуються до нашого часу, правда, бруківка
збереглася вже дуже фрагментарн. Земляне укріплення здіймалося
паралельно старій дорозі,

Кляшторні приміщення були сполучені між собою таким чином, що
створювали разом закритий просторовий комплекс: споруди обмежували собою
внутрішній прямокутний двір, витягнутий по лінії схід-захід. Центральний
вхід до монастиря містився із східного боку, з боку костелу, інший вхід
був з півдня мурованої стіни. До західної частини костелу були
прибудовані житлово-господарські приміщення отців Павлинів. Очевидці
згадують, що тут стояв двоповерховий будинок, а посеред внутрішнього
двору бив фонтан.

Центральною спорудою кляшто-ру був мурований костел. Костел довшою
своєю стороною був витягнутий по лінії схід-захід, вівтар містився у
його західній частині. Розповідають, що під час особливо великих
повеней, від яких страждав Нижнів, дністровська вода сягала рівня
престолу. Зараз на місці вівтаря з ініціативи поляків поставлено хрест,
дротом обведено риси костелу. За переказами, для замішування
будівельного розчину використовували курячі яйця, що надавали костельним
стінам міцності. Під костелом містилася крипта, де було поховано
фундатора нижнівського монастиря отців Павлинів Станіслава
Яблоновського. Припускають, що тут же похована і пані Яблоновська.
Розповідають про трагічну подію, що трапилася під час спорудження
костелу: майстер (художник), який працював на будівництві (розмальовував
костел), зірвався з риштування і розбився. Поховали його у крипті
костелу поряд із засновниками кляштору. Поховання здійснювали у
металевих трунвах, які старожили бачили у часи воєнних та повоєнних
лихоліть у 40-х роках XX ст. Кляшторний цвинтар містився на захід від
монастиря.

Отці Павлини проводили місійну діяльність, а також займалися
господарством. Підтримувані матеріально магнатами Потоцькими, вони
посідали велику земельну власність. Ченці мали поле, городи, сіножаті,
пасовища, сади, млин. Вони вели літопис свого монастиря, де скрупульозно
та детально записували події, пов’язані з їх діяльністю. Літопис цей
зберігається нині у Львівському Центральному Державному Історичному
архіві.

Монастирський літопис використав А. Шнайдер для підготовки ряду статей
з історії сіл Прикарпаття, зокрема, сусіднього з Нижневом села
Антонівки. Дослідник переповів історію, запозичену ним із монастирських
записів ченців Павлинів: «Село Антонівка засноване в середині XVIII ст.
тодішнім власником князем Ябло-новським на місці, яке кілька століть
ніхто не наважлаався заселяти. Пам’ятка кляштор) отшв Павлинів в
Ниж-неві згадує: місце, де нині стоїть Антонівка,
вкривалїнсолись-кургани й могили невинних людей, забраних татарами в
неволю і полеглих віл татарської помсти. 1594 р. на Покуття напали,
татари, що йшли в Угорщину на допомогу туркам завоювати угорський край.
Татарський похід рухався кількома кошами. Під Нижневом, на лівому березі
Тлумачика, менший кіш чекав на прибуття підкріплення, що тим часом
розійшлося за здобиччю, на яку їм. однак, не всюди щастило. Над Дністром
цей татарський загін зустрівся з польським кінним загоном ротмістра Яна
Щуцького. Оточивши татар, що тяглися із здобиччю під Нижнів. він вирубав
їх в пень. Звістку цю донесли татарам цигани, які перепроваджували їх
через Карпати до Угорщини. Дізнавшись про трагедію, татари, чинячи
помсту за своїх полеглих товаришів, йдучи звідти далі під Тисменицю,
вирубали на тім місці майже всіх забраних дорогою в неволю селян та
інших людей, від яких не сподівалися викупу. Могили, де були поховані
жертви на місці своєї смерті, кілька століть були у великій пошані в
довколишніх селян, поки Антоній Яблоновський не побачив порослі
бур’янами широкі ниви та землі, що лежали облогом. Він заклав на тому
місці нову осаду і збудував над Тлумачиком два млини, один з яких був
відданий кляшторові отців Павлинів в Нижневі. З Нижнева через переправу
можна було дістатися на протилежний берег Дністра. Там, на лівому боці
ріки, розкинулось урочище Козацький луг, з яким пов’язано чимало легенд
з часів Козаччини. На правому березі, біля переправи, над Дністром
здіймається гора — урочище Пилипова круча — в цьому місці глибина ріки
сягає п’яти метрів. Назву урочища виводять від імені козака Пилипа. З
подіями часів Козаччини легенди пов’язують і назву урочища
Підмогильське, що межує із Монастириком. На Підмо-гильському знаходяться
дві високі могили: Тараса Бульби та Остапа Бульби. За переказами,
символічну могилу Тараса Бульби було насипано точно навпроти
монастирської церкви на Мо-настирику. Зараз на могилі Тараса Бульби
стараннями п. Д. Лупипсіва поставлено хрест.

На північ від могили Тараса Бульби височить могила Остапа Бульби.
Розповідають, що місцеві жителі під могилою Остапа Бульби знаходили
церковне начиння, яке належало монастирю. Тут же, між урочищами Городище
і Могильне, в 1950-х рр. був знайдений скарб срібних арабських монет X
ст., схований у глиняному горщику.

Необхідно відзначити, що згадувані вище урочища — Городище, Монастирик,
Підмогильське знаходяться на території, яку на старих картах Тижнева
названо „Острів”.

В Державному реєстрі пам’яток археології Івано-Франківської області
нижнівське городище зареєстроване як пам’ятка Нижнів VIII. Городище
відоме з XX ст. В 1918 р. його обстежував археолог Б.Януш, в 1987 р. —
археолог Б. Томенчук. Городище Нижнів VIII функціонували в часи
Київської Русі. Воно складається з двох майданчиків. Урочище Монастирик
розташоване на захід від Городища, в лісі. В науковий обіг це урочище
досі не входило, хоча його наукову вартість переоцінити важко.

На території Галицького князівства існувала велика кількість городищ.
Окремі з них відомі з літописів як великі центри-городи: це літописні
міста Галич, Толмач (Тлумач), Тисме-ниця, Коломия. Галицькі монастирі,
як і всі інші давньоруські монастирі, організовані поблизу городищ, були
тісно пов’язані з ними, як і з власниками цих укріплених городищ. Це
пов’язане, в першу чергу, як з необхідністю захисту та авторитетного
заступництва (оборона, суд тощо), так і з економічною підтримкою
покровителів. Адже, переважно саме представники правлячої верхівки,
заможних верств населення виступали фундаторами, опікунами та оборонцями
монастирів. Прикладів такого ‘заступництва в історичній літературі є
дуже багато (згадаємо хоча б княжі монастирі Києва, Галича ).

Фактично біля всіх городищ часів Київської Русі містилися поселення
-супутники. Такими поселеннями -супутниками часто були і монастирі.
Прекрасною ілюстрацією тези про монастир-сутгутник городища ХЇІ-ХШ ст. є
нижнівський Монастирик, розташований поряд із Городищем. Одночасно це є
чудовий зразок використання природних вигод розташування урочища та їх
поєднання із додатковими, штучними укріпленнями. З північної,
північно-західної та півден-но-західної сторін Монастирика
про-слідковано фрагменти валів. В півден-но-західній стороні вал
витягнутий по лінії південь-північ. З півночі урочище захищав Дністер:
щоб потрапити на Монастирик з берега необхідно було подолати високу
дністрову кручу, яка підноситься тут над водою до 120 м. Із сходу
монастирський майдан оточував вал та глибокий яр.

Для укріплення Монастирика, крім валів, ровів, ярів, були використані
й інші додаткові види його зміцнення. Так, в північно-західному куті
майданчик Монастирика підправлений тактїм-адшжи шо стіна його тут
утворює відносно підніжжя кут (їлизько 110-115° (70°-65° до середини
майданчика). Таку ж конструкцію простеже-но і в північно-східному куті
Монастирика. Стіни його вирівняні до гладкої поверхні.

Городище сусідило з Монастириком з південно-східного боку останнього,
а тому мало для нього водночас оборонне значення: це був додатковий
захист. Природні яри, урвища; пагорби, провалини, як і штучні укріплення
— все слугувало для захисі людей від можливої небезпеки. За розповідями
місцевих мешканців, попід горбами на Монастирику та Городищіі є
численні тунелі (печери), де в давнину ховались від ворога. Таку пров
лину можна і зараз побачити із півде но-західної сторони Монастирика н
далеко валу, де монастирська насипі дорога виходила на поле. На південь
від дороги міститься майданчик, які дотепер називають Пасіка, Пасічне,
переказами, тут ченці тримали пасіку — згадка про неї і залишилася в
назві урочища.

Народна традиція зберегла п’ять пісень про існування в Нижневі в X=
XIII ст. монастиря.

На жа якихось наземних споруд не збереглось, оскільки чернеча оселя
була дерев’яною. Розповідають про деревяну монастирську церкву, яка
нібіистояла на Монастирику. На початку XX ст. тут стояли дерев’яна
каплиця: хрест на пам’ять про монастир тих часів. Письмових згадок про
нього не знайдено, а отже, невідомими є сторінки історії цього
нижнівськ монастирика.

У XVIII ст. Нижнів привертає увагу польського магната Станіслава
Яблоновського. Він фінансує будівництво нижнівського
римсько-католицького монастиря. Хоча польського населення жило в цій
місцевості дуже мало. 1740 року в селі створено римсько-католицьку
парафію.

У другій половині XVIII ст. західноукраїнські землі потрапляють під
владу габсбурзької монархії. Та господарями багатьох сіл, в т. ч. і
Нижнева, залишаються польські й українські пани. Кращі землі і
пасовиська перебували в їхніх руках. ХVIII ст. селяни Нижнева не мали
жодного морга лісу. Становище селян ще погіршувалося через відробітні
дні, натуральні і грошові повинності на користь поміщика. В
40-х роках XIX ст. кріпаки Нижнівського маєтку щорічно зобов’яні були
виконувати 12 259 тяглових і 3634 піших днів панщини, здавати до
панського двору 168 корців вівса, 305 курей, 3050 яєць, 312 ліктів
прядива. Вони платили також грошовий податок у формі домового,
ґрунтового, бджільного та ін.

Важкі відробітні натуральні й грошові повинності, свавілля
визискувачів були причиною антифеодальної боротьби бідняцьких мас села.
Так, у серпні 1824 року селяни Нижнева відмовилися відробляти поміщикові
помічні дні, вимагаючи збільшити плату від 12 до 24 крейцерів. Поміщик
сподівався власними силами приборкати селян, але марно. Він звернувся
по допомогу до окружного комісара, який прибув у село з 7 солдатами й
почав погрожувати селянам. Та їхні погрози й не вплинули, і до Нижнева
викликали чималий загін війська. Заарештувавши трьох селянських
ватажків і покаравши їх різками, пан добився того, що селяни вийшли на
роботу.

Наступні роки боротьба проти феодального гніту й свавілля поміщиків не
припинялисяі. 1828 року селяни Нижнева виступають проти поміщика, який
захопив частину їхніх земель і не повертав громаді. Особливо
загострилася боротьба нижнівських селян напередодні скасування
кріпосного права. Кріпаки намагалися повернути захоплену
поміщиком землю. На початку травня 1846 року вони
вигнали панських слуг, що орали поле, і заявили: «Ця земля буде поділена
між нами, не маєте жодного права на неї!». Боротьба за землю тривала і в
наступному році. Селяни зробили спробу силою повернути привласнене
поміщиком пасовисько, вигнавши сюди на випас свою худобу. Та
110 австрійських солдатів зі зброєю в руках взяли участь у придушенні
цього виступу.

Ліквідація панщини в 1848 році не поліпшила становища селянства, воно
залишилося майже без землі. Все це тримало його в напівкріпосницькій
залежності від поміщика. Після скасування панщини в Нижневі на одну
селянську душу припадало орної землі менше одного морга. Поміщик мав
1039 моргів. Луки, пасовиська,

майже повністю залишились у його руках. У 1875 році нижнівському
поміщикові належало 1634 морги лісу, а селянам — всього 9 моргів.

Власника Нижнівського маєтку не задовольняв запроваджений після
скасування панщини порядок землекористування, і він, підтриманий
державною владою, продовжує збільшувати свої володіння за рахунок
загарбань селянської землі. У травні 1862 року селяни вирішили повернути
пасовисько, захоплене паном і здане в оренду. У визначений день вони
вигнали на пасовище свою худобу. Орендар звернувся по допомогу до
повітового начальника, той вдався до погроз, але селяни й не думали
відступати. 20 травня до Нижнева прибуло 100 солдатів із Станіслава і 5
кавалеристів з Монастирського, вони розігнали худобу, а селян притягнули
до відповідальності. Окружна комісія встановила, що за вчинену шкоду
необхідно сплатити 1500 золотих ринських австрійською валютою. Крім
того, «винуваті» мали компенсувати витрати на комісію та екзекуцію. Як
повідомляла газета «Слово», причинок селянського виступу були тяжкі
злидні і безвихідь1.

Минали десятиріччя, але соціально-економічне становище селян не
поліпшувалося. Щоб якось застрахувати себе від голоду в неврожайні роки,
вони у 80-х роках XIX ст. організували громадську комору.

Коли почалася перша світова війна, в районі Нижнева точилися запеклі
бої. 12—13 лютого 1915 року в районі Єзупіль—Нижнів російські війська
намагалися прорвати оборону противника, але зламали її тільки 20 лютого,
зайнявши Нижнів. 25 лютого тут розмістився штаб корпусу 9-ї російської
армії. На початку червня 1915 року село знову стало зоною воєнних
операцій. Війна ще дужче погіршала становище селян. Багато хат та інших
приміщень зруйнували або спалили, майже всю худобу реквізували
австро-угорські війська, відступаючи з села.

В лютому 1917 року жителі Нижнева разом з солдатами російської армії
палко вітали звістку про повалення царизму в Росії. У селі відбувся
мітинг солдатів та запрошених на нього селян. Вільно, без царів і
цісарів, має жити народ — такий висновок робив кожний учасник мітингу.

Про Жовтневу революцію жителі села дізналися від безпосередніх
учасників революції і військовополонених, що поверталися додому. Про
Великий Жовтень розповідав у селі уродженець Нижнева Е. С. Жебровський.
Потрапивши у Росію як полонений, він після перемоги Жовтня боровся за
Радянську владу в м. Казані, у 1918 році вступив до більшовицької
партії, зустрічався з В. І. Леніним, був особисто знайомий з Ф. Е.
Дзержинським. Таємно виконуючи завдання військового командування
Червоної Армії, Едмунд Станіславович кілька разів прибував до рідного
села, роз’яснюючи трудящим перші ленінські декрети про мир і землю. З
подіями в Росії і на Україні селяни пов’язували і свої мрії про
визволення. Та їх сподівання тоді не здійснилися. В листопаді 1918 року
владу у селі захопили зунрівці, а в березні 1919-го вступили війська
панської Польщі.

Всі заходи буржуазно-поміщицької влади спрямовувались на експлуатацію
селян, їхнє національне й релігійне пригноблення. 1743 га кращих орних
земель села належали поміщикові, церкві, монастирю і куркулям.
Безземельні і малоземельні селяни змушені були від ранку до вечора
працювати на поміщиків та куркулів, щоб бодай трохи прогодувати себе,
свою сім’ю. Та й працювати могли не завжди. Взимку знайти роботу було
неможливо. Тільки в жнива селянин міг заробити кілька снопів за день.
Працювали лише за 12 сніп. Частина селян наймитувала в поміщика й
багатіїв за харчі та одяг. Похила хатка з земляною долівкою, маленькими
перекошеними віконцями, пошарпаною стріхою — такий вигляд мало житло
нижнівського селянина. Ще й досі у селі пам’ятають, як жінки вранці
виходили на вулицю й дивились, над якою хатою піднімався дим, щоб взяти
там вогню і розпалити у себе піч. Сірники, цей нехитрий предмет щоденної
потреби, дорого коштували, тому їх розколювали, ділили на дві, а то й на
чотири частини.

Високі ціни були на сіль і гас, адже торгівля ними була монополією
держави. Довгими осінніми і зимовими вечорами чаділи гасові каганчики.
Вони ледь освітлювали запічок, де жінка пряла кужіль. З ранньої весни до
пізньої осені селянин ходив босий. Одяг виготовлявся з тканини,
виробленої хатнім способом. Ще гірше було з харчуванням, кукурудзяний
малай і картопляні млинці дуже часто замінювали хліб. Цукор селяни
споживали хіба що на великі свята. М’ясо, молоко й молочні продукти вони
змушені були продавати, щоб зібрати гроші для сплати понад десяти різних
податків.

Ні в Нижневі, ні в Тлумачі не було жодного лікувального закладу.
Хворого доводилося везти аж до Станіслава, де плата за день перебування
в стаціонарі становила 4—12 злотих. Нескладна операція коштувала до 100
злотих. Трударі таких грошей на лікарню не мали. Отже, не диво, що
масова смертність нестримно косила малих та дорослих. «Ціла Гуцульщина
кричить рятунку й помочі», — писала одна з газет у 1932 році. «То край
невгасаючої нужди»,— такі були й офіційні визнання в документах
Станіславського воєводства.

Крім соціально-економічного, українське населення зазнавало ще й
національного гноблення. В усіх державних установах заборонялась
українська мова. Під час перепису населення місцева влада самовільно
зараховувала частину українців до поляків. У 1921 році згідно з першим
переписом, проведеним у Польщі, в Нижневі налічувалось українців — 2945,
євреїв — 118, поляків — 1589 чоловік. У 1931 році (другий перепис)
поляків зазначалось уже 2376, інших (українці та євреї не виділялись) —
2955 чоловік.

Зазнавали утисків трудящі і щодо освіти. Перша школа в селі з’явилась
у 1857році, але навчали тут німецькою або польською мовами. Свою рідну
українську мову учні вивчали лише як окремий предмет і з 2 класу . Коли
дитина через важкі умови не відвідувала школу, її викреслювали з
класного журналу. Буржуазно-поміщицький уряд старої Польщі всіляко
перешкоджав розвиткові освіти, в школі застосовувалися тілесні
покарання, переважна більшість дітей селян виростала неписьменною.
Навіть офіційна статистика свідчила, що в 1934 році 20 % жителів Нижнева
були неписьменними. Так практично здійснювався закон про народну освіту.

Трудящі не корились окупаційному режимові. Під впливом комуністів
Тлумача, Буківної, осередків КПЗУ інших міст і сіл вони бойкотували
антидемократичні заходи властей, організовували протиурядові
демонстрації, страйкували. Характерно, що в Нижневі робітники й селяни
виступали спільно, об’єднуючись із трудівниками інших сіл. Прикладом
цього може бути першотравнева демонстрація робітників Нижнівського і
Олешівського вапняних заводів 1936 року. Того ж дня робітники обох
підприємств, зібравшись, вишикувались у колону і, співаючи революційних
пісень, пройшли через усе село5.

Робітники вапняного заводу Нижнева, що належав фірмі «Пезет», у
боротьбі проти експлуататорів були прикладом для інших трудящих села.
Вони досить активно підтримували революційні виступи пролетаріату
Західної України. Коли в 1936 році по всіх містах західноукраїнських
земель пройшла хвиля страйків з вимогою підвищити заробітну плату, до
них приєдналися й робітники Нижнівського вапняного заводу. 4 серпня вони
відмовилися працювати, хоч і з’явилися на заводі. Даремно представник
адміністрації намагався переконати робітників, що це питання буде
вирішене, тільки-но вони стануть до роботи. Не вплинула і поява поліції
на заводі. У тому страйку всі робітники виступили одностайно, жодного
штрейкбрехера не виявилося. Добившись задоволення вимог, робітники
приступили до роботи.

Повстаючи проти гнобителів, трудящі Нижнева свої погляди звертали на
Схід, де на оновлених просторах Радянської України розквітало вільне,
заможне життя. Не випадково серед нижнівців можна було почути прислів’я:
«Прийде час, що і в наше віконце загляне зі Сходу сонце».

І сонце свободи зійшло-таки в незабутні вересневі дні 1939 року, коли
Червона Армія взяла під свій захист братів і сестер Західної України,
допомогла їм завершити боротьбу за своє соціальне і національне
визволення.(^Коли стало відомо, що радянські воїни наближаються до
Нижнева, трудящі села з квітами, червоними прапорами зібрались у центрі
села Зі сльозами радості обіймали і цілували вони червоноармійців, щиро
дякували їм за жадану волю. На зборах і мітингах, які виникали стихійно,
кожен хотів виступити, щоб висловити свою вдячність армії-визволительці,
Країні Рад. На загальних зборах села обрали селянський комітет, до якого
увійшли бідняки й середняки. Він став справжнім органом народної влади.
Комітет створив комісії для розподілу поміщицьких й монастирських земель
та майна, їх склад затверджувався на загальних зборах.

Радісним святом для нижнівців були вибори до Народних Зборів Західної
України. Трудящі села одностайно взяли участь у голосуванні. В своїх
наказах вони вимагали возз’єднання всіх західноукраїнських земель з
Українською Радянською Соціалістичною Республікою — невід’ємною частиною
великого Радянського Союзу. І те возз’єднання невдовзі здійснилось.
Землі села — 1743 га, які до вересня 1939 року належали поміщикові,
церкві й куркулям, держава передала трудящим.

Пророчими виявилися безсмертні слова великого поета-революціонера Івана
Франка:

Зникнуть межі, що помежували

Чужі між собою.

Згорне мати до себе діти теплою рукою.

Теплою, рідною рукою матері пригорнула до свого серця
західноукраїнських трудящих Радянська Україна, велика країна соціалізму.
Радянська влада подала щиру допомогу хліборобам. Вже 1940 року на
нижнівських полях з’явилися перші трактори Тлумацької МТС. Машини стали
найвірнішими помічниками селянина в будівництві нового життя. Та великою
перешкодою у використанні машин була стара, приватновласницька межа.
Об’єднати ті численні розрізнені смужки в один родючий колективний лан —
таке завдання постало перед вільним селом. З жителями Нижнева
зустрічався селянин з сусіднього села Буківної С. І. Сорока, який
побував у складі делегації прикарпатських селян у колгоспах східних
областей України, а потім розповідав на зборах про свої враження. Взимку
1940 року в Нижневі народжується ініціативна група для створення
сільськогосподарської артілі. Вона провела чималу організаційну роботу
серед селян. Але артіль ще не була тоді утворена.

На початку 1940 року в селі заснували комсомольську організацію. Її
першими членами були діти колишніх бідняків і середняків: В. Т. Тащук,
М. В. Сабат та інші. Комсомольці ставали активними агітаторами за
соціалістичну перебудову села, за нову культуру й побут. За їх участю
виник сільський клуб, здійснено низку важливих культурно-освітніх
заходів.

Уперше за багатовікову історію села всі діти почали навчатися в
школі-семирічці рідною мовою. Для ліквідації неписьменності серед
дорослого населення створювалися гуртки, які кожного вечора працювали в
приміщенні школи та по селянських хатах. Навчалися грамоти, основ знань
не тільки молоді, а й літні люди. Всі вони прагнули глибше збагнути
сучасність, взяти активну участь у будівництві нового життя.

В селі відкрили бібліотеку, до якої надсилалися книги з східних
областей України. При сільському клубі вперше почали демонструвати
звукові кінофільми, розгортали свою роботу різні гуртки художньої
самодіяльності.

Та радість і щастя визволеного народу несподівано обірвались. Почалася
війна. Багато жителів Нижнева пішли до лав Червоної Армії, щоб захищати
Вітчизну.

З липня 1941 року гітлерівці окупували село. З ними приповзли сюди
підлі прихвосні — українські буржуазні націоналісти. Разом з
гестапівцями вони чинили жорстоку розправу в селі. Розстрілювали без
слідства й суду патріотів, примушували населення виконувати для них
різні роботи. Страшний тягар ліг на село. Замовкли пісні, які ще недавно
тут лунали. Крадькома виходили люди з хат, щоб обмінятися думками,
порадитись. Перші оголошення німецькою, польською і українською мовами
вимагали від населення під страхом смерті цілковитого послуху й покори.

Жителі села не корились окупантам і їхнім лакеям, всіляко саботували
їх заходи. Організаторами опору ворогові були радянський активіст В. Т.
Тащук і секретар комсомольської організації М. В. Сабат, які
переховувалися в Ниж-неві. У своєму та навколишніх селах вони вели
пропагандистську роботу, викривали ганебні цілі гітлерівців у війні. Під
впливом підпільників селяни саботували різні повинності, не здавали
сільськогосподарських продуктів і одягу. В. М. Казимирко та М. В. Іванів
відмовилися виконувати примусові роботи, в партизанському з’єднанні С.
А. Ковпака перебував Д. І. Пилипів.

Окупанти й оунівці жорстоко переслідували сільських активістів. Першим
від їх рук загинув Т. В. Тащук. У жовтні 1943 року ворогові вдалося
вистежити й стратити разом з батьками Марійку Сабат. За опір окупантам
були вбиті також Д. М. Пиварчук, О. П. Мисюга, В. І. Олійник, М. Ю.
Міщанин, М. В. Іванів та інші патріоти.

За період окупації гітлерівці знищили в Нижневі вапняний завод, 279
будинків (в т. ч. 102 житлові), розстріляли 64 чоловіка (крім тих, які
були знищені в м. Тлумачі і Станіславі), вивезли до Німеччини 126
чоловік. Окупанти нещадно грабували населення, забрали багато хліба,
худоби.

1 квітня 1944 року радянські війська вступили у Нижнів. Населення
захоплено вітало своїх визволителів, подавало їм всебічну допомогу. За
це фашисти жорстоко розправилися з жителями, коли знову зайняли село. На
сміливий подвиг пішла тоді сім’я О. М. Рибки, яка з квітня до липня 1944
року переховувала пораненого радянського офіцера. Гестапівці арештували
О. М. Рибку і жорстоко його катували,

але патріот не видав пораненого. Життя офіцера врятували. Перед
відступом фашисти вчинили новий кривавий злочин. Зігнавши в приміщення
школи всіх чоловіків села, вони оголосили: коли загине хоч один німець,
школу буде висаджено в повітря, вони розстріляли тоді кількох жителів.

Жорстокий бій з ворогом за Нижнів розгорнувся 14 квітня 1944 року.
Особливою сміливістю й мужністю ввдзначився командир батареї, гвардії
старший лейтенант Самойлов. Радянські воїни підпустили гітлерівців на
дуже близьку відстань і потім відкрили по них вогонь з
гвинтівок та автоматів Ворожа атака була відбита. На полі бою залишилось
ШІизько 50 фашистських солдатів та офіцерів. 15 квітня 2-й
мотострілецький батальйон продовжував бій за село.

Командир роти лейтенант Махов зайняв оборону в будинках, що нижче від
станції проти двоповерхового будинку, в якому засіли німецькі
автоматники. Виконуючи наказ командира роти, лейтенант Мойсеєнко зі
своїм взводом вибив фашистів з того будинку і зайняв новий оборонний
рубіж. Ворог відкрив артилерійсько-мінометний вогонь. Смертельно
поранений лейтенант Мойсеєнко з останніми словами звернувся до взводу:
«Товариші, тримайтесь!». На допомогу підійшла рота Махова, і відважні
гвардійці відстояли рубіж.

Після запеклих боїв у травні—липні радянські війська перейшли у
широкий наступ, і 25 липня 1944 року частини 13-го гвардійського
стрілецького корпусу остаточно визволили Нижнів.

Відновлювали свою роботу сільська Рада, школа, клуб, бібліотека.
Трудящі активно допомагали фронту, добровільно вносили кошти на
будівництво авіаланки і танкової колони, передплачували 4-у воєнну
позику, здавали державі сільськогосподарську продукцію.

Близько 200 жителів села вступили до лав Червоної Армії, щоб громити
ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни.

36 нижнівців полягли в боях за визволення Вітчизни, за свободу народів
Польщі, Чехословаччини, Угорщини, під час штурму Відня й Берліна. З
високими бойовими нагородами повернулися до села демобілізовані воїни:
М. А. Куриляк, Д. Т. Павлів, Д. В. Ковалюк, М. Д. Віконський, В. П.
Сабат та інші.

Та й після війни деякий час недобитки буржуазних націоналістів
жорстоким терором силкувалися загальмувати відновлення Радянської влади.
Але їхні намагання виявилися марними. Трудящі села дали гідну відсіч
бандитам, вони організували винищувальний загін і, спираючись на
допомогу влади, завдали нищівної поразки оунівцям.

1949 року в селі створили первинну партійну організацію. Своїм
найважливішим завданням вона ставила організувати в селі колгосп. Селяни
поступово переконувались в перевагах артільного господарювання, зокрема,
вони пересвідчилися у цьому на прикладі першого колгоспу в області,
відродженого в сусідньому селі Буківній.

Навесні 1950 року в Нижневі засновано сільськогосподарську артіль ім. Б.
Хмельницького3. Спочатку бракувало досвіду, не вистачало підготовлених
кадрів. Та Радянська держава подавала колгоспникам допомогу коштами,
технікою, фахівцями. На полях артілі працювали трактори і комбайни з
МТС. Молода артіль одержала 600 ц насіння і 40 тис. крб. державної
позики. Зростало громадське господарство. В 1952 році артіль об’єдналася
з колгоспом «Червоний партизан» с. Смерклева. Того ж року об’єдналися
дві невеликі артілі — ім. Н. Круп-ської с. Діброви та ім. Кірова с.
Золотої Липи—в колгосп ім. С. Кірова. 1955 року артіль ім. С. Кірова
приєдналась до колгоспу ім. Б. Хмельницького. Так утворилося велике
господарство — колгосп ім. Б. Хмельницького.

Наступні роки стали періодом невпинного зростання колгоспного
виробництва, поліпшення добробуту трударів села. Добре працювала ланка
П. О. Пилипонько.. Ланкову обрано депутатом районної Ради депутатів
трудящих.

Споруджено триповерховий корпус середньої школи, клуби в селах Золотій
Липі і Діброві, сільську пекарню продуктивністю 5 тонн хліба на добу,
два будинки для спеціалістів та багато інших об’єктів. На честь 50-річчя
Великого Жовтня в Нижневі за сучасними проектами зведено будинок
культури, приміщення лікарні й дитячого садка.

Працює в Нижневі 7 крамниць, в т. ч. три спеціалізовані, є своя
пекарня, ковбасний цех, майстерні побутового обслуговування, фотоательє,
два підприємства громадського харчування. Село має також відділення
зв’язку та ощадну касу, що налічує вкладів на суму 200 тис.

Перший випуск у місцевій школі відбувся 1950 року. На 1 липня 1969
року її закінчило близько 800 юнаків та дівчат, батьки яких за
буржуазного ладу навіть не мали можливості навчитися читати й писати.
Понад 100 випускників школи вже здобули вищу освіту, 120 — середню
спеціальну освіту, їх можна зустріти на багатьох підприємствах
країни, деякі працюють в рідному колгоспі. Кандидатами наук стали
нижнівці Я. М. Сірак, Г. М. Сеник, Р. С. Турчин. У селі є також
консультпункт Івано-Франківської заочної середньої школи. Чудові
можливості створені і для масового культурного дозвілля. Село
має будинок культури, бібліотеки з фондом 17 тис. книг. Є де
збиратися дорослим і молоді. Багато громадян мають і власні бібліотеки.
Жителі передплачують 2500 примірників різних газет і журналів. У селі
відкрито спеціалізований магазин «Книги».

Уродженцем Нижнева є кандидат економічних наук В. П. Огоновський. Він
був редактором різних політичних видань, учасником громадянської війни.
Трудящі села глибоко усвідомлюють, що все досягнуте — наслідок торжества
великих ленінських ідей, мужньої боротьби радянських людей за
щастя цього віками гнобленого краю. Вони шанують славні революційні
традиції, героїзм старших поколінь. На центральній площі села споруджено
пам’ятник односельчанам, які загинули в боротьбі з фашизмом та від рук
українських націоналістів, пам’ятник великому поборникові дружби і
єдності українського та російського народів Богдану Хмельницькому, ім’я
якого з гордістю носить колгосп.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи