РЕФЕРАТ

На тему:

Письменники нашого краю.

Лімниченко Василь

(справжнє прізвище Мельник; 31 грудня 1899, с.Небилів, Рожнятівського
району — 8.03.1949, Мюнхен, Німеччина) — укр. письменник перекладач,
гром.-культ. і церковний діяч. Після висвячення на гр.-кат. священика
працював у с.Зарваниця(1923 — 1927) і с.Звенигород (Тернопільської обл.;
1927 — 1944), де заснував читальню «Просвіти». Член катол. товариства
письменників «Логос» у Львові. 1944 -1946 pp. проживав на Словаччині,
1946 — 1949 pp. — у Мюнхені, де помер і похований. Автор поетичних
збірок «З війни» (1920),» Хуртовина» (1921), «Клонюсь» (1926), «Дзвонять
дзвони» (1939), повісті «Верховинець» (1938) (всі у Львові),
релігійно-філософ. публіцистики «Українські хрестоносці» (1948),
«Релігія і життя» (1948; обидві у Мюнхені) і «Післанництво українського
народу» (1949; Мондсра, Канада), вибраних поезій «Білій Пані» (1977) та
«Вибрані твори» (1982; обидві у Прудентополі, Бразилія), перекладів
повісті «Бон Гуріон» і «Притчі» Єргензена.

Павлик Михайло

(17 вересня 1853 р., с.Монастирське тепер Косів — 26 січня 1915 р.,
м.Львів) — письменник, публіцист, видавець, громадсько-політичний діяч.
Один з перших ідеологів укр. соціалізму в Галичині, співробітник М.
Драгоманова. Спільно з І.Франком видавав часописи «Друг», «Молот»,
«Народ». Засновник радикальної партії в Галичині.

Павличко Дмитро

(29 вересня 1929р., с.Стопчатів Косів. р-ну) — український поет, критик
і літературознавець, перекладач і публіцист, громадський діяч. Навчання
розпочав у польській школі, згодом була Коломийська гімназія та
десятирічка у Яблунові. Закінчив філологічний факультет Львівського
університету ім.І.Франка, а згодом – аспірантуру. Перша збірка поезій –
„Любов і ненависть” – побачила світ 1953 року. Згодом були збірки „Моя
земля”, „Чорна нитка”, „Бистрина” та багато інших. Всього в його
поетичному доробку понад 30 книг, а ще літературно-критичні статті,
сценарії художніх фільмів, видання для дітей, літературознавчі
дослідження та переклади. Дмитро Павличко є автором пісенних текстів,
чимало з яких стали справді народними піснями. В багатьох поезіях поета
звучать гуцульські мотиви, є багато віршів і поем, цілком присвячених
рідному краєві, його історії, людям, чарівній природі. Велику роль
відіграв у здобутті Україною незалежності. З його ім’ям нерозривно
пов’язані такі важливі події як організація Товариства української мови
ім.Т.Г.Шевченка, створення Народного руху України. Видатний поет і
державний діяч не пориває зв’язків з рідним краєм, часто відвідує
Прикарпаття. Автор поетичних збірок » Любов і ненависть» (1953р.) «Моя
земля» (1955р.), «Чорна нитка» (1958р.) «Бистрина» (1959р.), «Днина»
(1960р.) та ін. Лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка.

Павліха Іван

Народився в 1938 році на Холмщині (тепер територія Польщі) в українській
сім’ї хлібороба. Середню освіту здобув в м. Бібрка, що на Львівщині,
вищу — в ЛДУ імені Івана Франка. Служив в армії, вчителював і був
директором школи в с. Нижня Яблунька Турківського р-ну Львівської
області. З 1974-го року живе в Калуші, працює викладачем ВПУ-7. Довший
час очолював тут літстудію, «Карпатські акорди», пізніше «Підгір ‘я».
Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в
республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Видав дві
збірки гумору й сатири: «Квіти для зава» (Київ, «Радянський письменник»
1991 р.) і «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, в-цтво «Відродження,
1977р.) З 2000 року член НСПУ.

Малкович Іван

(нар. 10 травня 1961 р., с.Нижній Березів Косів. р-ну) — один із
найвизначніших поетів середнього покоління. Автор збірок «Білий камінь»
(1984 р.), «Ключ» (1988р.), «Вірші» (1998р.). Організував у Києві
видавництво «А ба-ба-га-ла-ма-га», що видає літературу для дітей.

Огоновський Омелян

(8 серпня 1833 р., с. Григорів Рогатин. р-ну — 28 жовтня 1894 р.,
м.Львів) — український літературознавець, письменник. Освіту здобув у
гімназіях Бережан та Львова. На замовлення «Просвіти» О. Огоновський
написав низку популярних книг: «Життя Бориса і Гліба», «Життя Тараса
Шевченка», «Життя св. Пантелеймона». О.Огоновський — автор першої
цілісної «Історії української літератури» (І-ІV частини, 6 видань,
1887-1894 рр.), написаної на основі чіткої національної концепції
історії культури, що викликало несприйняття імперською критикою і стало
предметом дискусії, у яких взяли участь багато знаних європейських і
російських вчених. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Паньків Роман

Народився в 1943 р. в с. Вишнів на Рогатинщині. В 1966р. закінчив
середню школу і вступив на навчання до Львівського університету на
факультет журналістики, але був виключений з нього за
«неблаго-надійність», пройшов погрози КДБ. Після служби в Армії працював
на Бовшівському цукровому заводі. Вчився в ПТУ №3, де набув
спеціальності столяра-червонодерев-щика. Працював на Прикарпатському
меблевому комбінаті, брав активну участь в хорі ансамблю пісні і танцю
«Карпати», об’їздив з виступами всю Україну та Росію. В 1975р. закінчив
Коломийський технікум МОД за спеціальністю технолог. З легалізацією
Греко-Католицької Церкви вступив на навчання в Івано-Франківський
Духовний інститут. Друкуватися почав з 1965р. в періодичній пресі. На
даний час є автором таких книжок: «Повернуся в рідну домівку». Вірші,
(1997р.); «Заспіви».Новели (1997р.); «Пісня мого серця». Вірші. (1998);
«Втрачене літо». Новели, вірші, замальовки, (1998р.); «Зірка, до якої
йду». Новели, оповідання. (1998р.); «Дерево на вітрі». Новели,
оповідання, (1999р.); «Поранений птах». Новели, оповідання, (1999р.);
«Сльоза від Бога». Повість, новели, оповідання, замальовки, (2000р.).
Член НСПУ з 2000р. 18 лютого 2001р. культурно-просвітницька організація
«Жіноча громада» м. Івано-Франківська організувала творчий вечір о.
Романа Панькова.

Манів Зіновій

(народився 7 жовтня 1930р. в с. Вільхівка Рожнятівського району) –
вчений, господарський керівник, науково-просвітницький і громадський
діяч, кандидат економічних наук, письменник. Член-кореспондент Академії
підприємництва і менеджменту України, „Галицький кмітливець-2001”. Після
закінчення у 1955р. Львіського політехнічного інституту був направлений
у м. Коломию в заводоуправління будівельних матеріалів. Там виріс від
майстра цеху до директора підприємства, згодом посадовця обласного
рангу, пройшовши попередню професійну школу гарту як голова Коломийської
міської Ради. Особливо розкрив свої здібності на посаді голови обласної
планової комісії, яку обіймав з 1975 року, а згодом як заступник голови
облвиконкому. В 1994р. за його ініціативою і авторством створено
„Регіональне агенство економічного розвитку (РАЕР), як прообраз
структури управління економікою країни в ринкових умовах – структури,
яка була схвалена Президентом України і сьогодні діє у восьми областях.
Накопичений величезний досвід виробничої і управлінської діяльності
втілився в кандидатську дисертацію з присвоєням наукового ступеня
кандидата економічниї наук, який нині вдало використовує як проректор
Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва.
Науково-технічна та публіцистична творчість Зіновія Олексійовича плідно
розвинулась в процесі професійної діяльності – на його рахунку сотні
економічних, технічних та управлінських рішень, що сьогодні
кваліфікуються як об’єкти інтелектуальної власності типу „ноу-хау”,
проте він завжди ділився ними відкрито, безкорисливо, дбаючи про
загальну справу, публікуючись в газетах, журналах, чи в публічних
виступах на конференціях, семінарах, симпозіумах. В 2001 році був
визнаний „Галицьким кмітливцем року”.

Озаркевич Іван

(1795 р., с.Драгомирчани Тисмениц. рну — 17 серпня 1854, Коломия) —
громадсько-культурний діяч і письменник, священик, засновник і
організатор українського театру в Галичині. Навчався у Станіславській
нормальній школі та гімназії. Закінчив Львівську духовну семінарію і
висвятився 1824 року. Спочатку був завідателем, а пізніше парохом у
с.Глибокім та одночасно обслуговував церкву у с.Лесівка Богородчан.
р-ну. У 1837-1853 рр. був парохом у м.Коломиї. У цей час писав статті до
першої української тижневої газети «Зоря Галицька», що виходила у Львові
1848-1857 рр. як орган Головної Руської Ради.

Процюк Степан

Народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський
педінститут та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН
України. Кандидат філологічних наук. Живе в Івано-Франківську. Викладач
кафедри української літератури у Прикарпатському університеті. Був
учасником літгурту «Нова дегенерація». Автор кількох книг поезій: «На
вістрі двох правд» (1992), «Апологетика на світанку» (1995), «Завжди і
ніколи» (1999), книги есеїстики «Лицарі стилосу і кав’ярень» (1996) та
двох книг прози: «Переступ у вакуумі» (1996) «Шибениця для ніжності»
(2001). Окремі твори С. Процюка перекладались іноземними мовами. Лауреат
кількох літературних премій (премії журналу «Кур’єр Кривбасу» за 1998,
1999, 2000 роки та премії «Благовіст» (2000).

Плитка-Горицвіт Параска

(псевдонім Ластівка) ( 1 березня 1927 р., с.Бистрець Верховин. р-ну — 20
квітня 1998 р., с.Криворівня Верховин. р-ну) — учасниця
національно-визвольних змагань, народна поетеса та художниця. Автор
понад 40 рукописних книг та 100 живописних картин про життя та побут
гуцулів. Кращі вірші друкувалися в журналі «Дзвін», альманасі
«Гуцульщина» та «Верховинських вістях». Цикл віршів «Скажи поете»
побудований як своєрідне інтерв’ю у самої себе. П.Плитку часто
відвідували студенти, які записували від неї коломийки, пісні, перекази.

Погідний Микола

(справж. прізвище — Угорчак Микола Петрович, 1901, м.Тисмениця
Івано-Франківської обл. — Штат Нью-Джерсі, США) — письменник. Закінчив
початкову школу в Отинії, навчався у Коломийській гімназії. Доброволець
українського війська (курсант старшинської школи в Коломиї). Науку
закінчив уже за польської окупації. Навчався у Станіславівській духовній
семінарії, був парохом у різних селах, зокрема, Малій Кам’янці. Брав
участь у культурно-просвітницькому й кооперативному русі. 1944 емігрував
до Європи. З 1948 — у США (Мелвілл, штат Нью-Джерсі). Парох української
громади. Книги для дітей «Казка про гордого боярина Марка Путятича»
(1932), «Нечисті скарби» (1933), «Байки для дітей» (1936), «Гетьманська
булава» (1937, чотири перевидання), сценічна картина «На провесні»
(1936). Усі видання — Львів: Світ дитини. Конкурсна премія за збірку
«Оповідання з народного життя» (Станіславів, 1939). Книги «Срібна
гривна» (Торонто, 1950), «Пригоди Котика Мурчика» (Буенос-Айрес, 1963),
«Марійка Лебідка — лісова квітка» (Буенос-Айрес, 1966) та інші. Збірник
церковних проповідей. Стаття про Отинію в книзі «Альманах Станіславської
землі» (Нью-Йорк—Торонто—Мюнхен, 1975. —Т.1). Казки «Гетьманська булава»
(Коломия: Вік, 1994).

Попадюк Мирослав

(4 листопада 1937 р., с.Хлібичин Снятин. р-ну) — поет і педагог. Один із
засновників районного об’єднання Товариства української мови
ім.Т.Шевченка. Автор трьох поетичних збірок «Великдень», «Різдво»,
«Карби», низки книг-есеїв. Лауреат премій ім.М.Підгірянки (1997) та ім.
Марка Черемшини (1999). Учасник всеукраїнських з’їздів педагогічних
працівників, письменників України, Конгресу української інтелігенції,
депутат обласної ради першого демократичного скликання та районної ради.
Нагороджений орденом «Знак Пошани».

Попович Надія

( 16 січня 1961р., с.Фитьків Надвірнян. р-ну – 1995 р., там само) –
поетеса. Автор книг „Серед минущості буття”, „Портрет долі”, „Співаю
тобі, Україно». Важка хвороба з дитинства прикувала до ліжка талановиту
дівчину. Незважаючи на це, вона закінчила Прикарпатський університет.
Плідно працювала з літературно–фольклорним колективом „Первоцвіт”. Була
дипломантом міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських
літераторів „Гранослов–93”.

Попович-Боярська Клементина

(3 лютого 1863 р., с.Велдіж, тепер Шевченкове Долин. р-ну — 7 травня
1945 р., с.Бабинці тепер Борщів. р-ну Тернопіл. обл.) — педагог,
письменниця, громадсько-культурна діячка. Після закінчення Львів.
гімназії, вчителювала, разом з Н.Кобринською і У.Кравченко брала участь
у жіночому русі Галичини. Авторка ліричних віршів, оповідань, спогадів
про І.Франка, етнографічних розвідок про нар. вишивки. У 1987р. в
с.Шевченковому відкрито меморіальну дошку письменниці. У 1990р. у Львові
видано її збірку «Твори».

Мошура Йосип

(31 липня 1909 р., с.Перегінськ Рожнятів. р-ну — січень 1942 р.,
Станіслав) — поет і перекладач. Уже в дитячі та юнацькі роки був свідком
пам’ятних історичних подій початку ХХ століття: Першої світової війни,
проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та інших. Тому
багато образів та епізодів у творчості поета висвітлюють сторінки
тогочасної історії. Осип Мошура був активним культурно-просвітницьким
діячем. Для поета другою домівкою став Народний Дім. Тут він читав для
односельчан свої вірші, брав участь у дискусіях на літературні та
суспільно-політичні теми. Його вірші поширюються у рукописах серед
молоді краю. Незабаром деякі з них були опубліковані в газеті „Народна
справа”, куди його незабаром запрошують на роботу. У Львові Осип Мошура
мав змогу зустрічатися і спілкуватись із багатьма діячами літератури і
мистецтва. Сам він не належав до жодної літературної групи і тому,
можливо, це і не дало змоги йому видати друком хоч би одну збірку
поезій. Осип Мошура друкувався на сторінках львівських часописів
„Народна справа”, „Неділя”, „Українське юнацтво”, „Літопис Червоної
калини”. Його поетична творчість і культурно-просвітницька діяльність
позначилися трагічно на його долі: у 1942 році він був заарештований, а
згодом і розстріляний фашистами. На довгі роки його ім’я було призабуте,
літературна спадщина не видавалася і не вивчалася. Сьогодні українській
літературі повертаються твори письменника. Повертаються після довгого й
несправедливого замовчування у книзі „Гей, видно село”, в якій зібрано
поезії та оповідання Осипа Мошури. Пригадати старшому поколінню,
ознайомити з ним сучасників і залишити наступним нащадкам пам’ять про
поета – ось мета видання цієї книги.

Осічний Дмитро

(28 вересня 1885 р., с.Кобаки Косів р-ну — 26 листопада 1962 р.) —
поет-селянин. Почав друкувати свої твори в 1909 році. Був учасником
Першої світової війни. Писав оповідання і нариси, фейлетони. Працював у
газетах „Громадський голос”, „Селянські вісті” та інших виданнях. У 1957
р. вийшла друком його поетична збірка „Де шум потоків і смерек”. У січні
1960 року Д.Осічний став членом Спілки письменників України.По смерті
поета в Івано-Франківську вийшла друком його збірка поезій „Думи
верховинця” (1962), а згодом у видавництві „Карпати” – „Довбушева
криниця” (1973).

Похожие записи