РЕФЕРАТ

На тему:

Письменники нашого краю Климкович Ксенофонт

(17.01.1835р., с.Хотимир, нині — Тлумацького району Івано-Франківської
обл.-19.10.1881р.) — український письменник, перекладач. Був редактором
львівських журналів «Мета» (1863 — 65) і «Основа» (1872). Друкував вірші
в різноманітних періодичних виданнях, перекладав чеської, польської,
французької літератури. Переклав німецькою мовою ряд творів Т.Шевченка і
Марка Вовчка. Автор вірша «На вічну пам’ять Тарасови. 1865р. Ксенофонт
Климкович входив до «Виділу Театрального» товариства «Руська Бесіда». На
знак протесту проти засилля у товаристві «Бесіди» москвофілів (на чолі з
Б.Дідицьким), які ополчилися проти молодої української сцени, вийшов з
його складу. В 1870р. — К.Климкович входив до Театрального комітету при
товаристві «Бесіди» (до нього тоді входили також: Димет, Коссак,
Н.Устіянович, Олекс.Огоновський, Дейницький, Ільницький і Целевич).

Лишега Олег

(30.10.1949. Тисмениця) — укр. письменник і перекладач. Автор поетичної
збірки «Великий міст» (К., 1989), повісті «Людина в просторі» («Прапор».
— 1990), перекладу «Витягів з щоденника Адама» М.Твена («Дніпро». —
1987), містерії «Друже ЛІ Бо, брате Ду Фу…» («Сучасність» — 1992. —
№11). Співавтор перекладу «Оповідок давнього Китаю» («Дніпро». 1990).
Див. «Поезія» (К., 1986) і «Літ. Україна» за 14.05.1992.

Кобринська Наталя

(8 червня 1855 р., с.Белелуя Снятин. р-ну — 22 січня 1920р., Болехів) —
українська письменниця, громадсько-культурна діячка та організаторка
жіночого руху. Проживала у Снятині, пізніше у Болехові. У грудні 1884
року у Станиславові організувала „Товариство руських женщин”. За її
участю вийшли жіночі альманахи „Перший вінок” (1887), який привітали
І.Франко й М.Павлик, а у 1893-1896рр. три випуски альманаху „Наша доля”.
Друкувалася з 1883 року. Автор збірок „Дух часу” (1898), „Казки” (1904),
„Ядзя і Катруся” і інші оповідання” (1904). У своїх творах письменниця
відобразила трагізм жіночої долі, реалістично показала два непримиренні
світи – життя зубожілого галицького села і багатого панського двору,
пробудження почуття народної самосвідомості, поетизувала духовне
багатство й цілісність народного характеру. Наприкінці 90-х – на початку
1900-х років Н.Кобринська на основі мотивів народної демонології
створила низку оповідань „Відьма”, „Рожа”, „Простибіг” та інші,
об’єднаних у збірці „Казки” (1904). У Болехові споруджено пам’ятник,
відкрито музей письменниці і меморіальну дошку.

Козланюк Петро

(псевд. і крипт.: П.К.; (-ка); М-а; Мер.,; М-ка; Емка; Ка-пе; Кризисовий
Панько; Мережка; Перерівський; Прутовий; 12.08.1904, с.Перерів, тепер
Коломмийського р-ну — 19.03.1965, Львів) — укр. письменник, перекладач,
публіцист і гром. діяч. Навчався у Коломийській гімназії 1927-1930
фейлетоніст у газ. «Сель-роб». 1930-1932 ред. газ. «Сила». Член ЦК
«Сель-Роб-Єдність». Один із засновників письменницької організації
«Горно» і журн. «Вікна» (Вікна. 1927-1932: Систем, покажчик змісту.
-Львів, 1966), один з організаторів Антифашист, конгресу діячів культури
у Львові (1936), 1939-1941 — у ред. львів. газ. «ВільнаУкраїна».
1941-1944 коресп. фронтових газет, коментатор радіостанції «Дніпро»,
виступав з фелейтонами, гуморесками і політ, памфлетами. 1944 і
1945-1965 — голова львів. організації СПУ, членом якої був з 1940.
1945-1951 гол. ред. журн. «Рад. Львів» (тепер «Дзвін»). Депутат ВР СРСР
3-5 скликань. Автор понад 50 книг оповідань, повістей (зокр.
«Мандрівники»), трилогії «Юрко Крук» (1946-1956; вже назвою спрямована
проти повісті Ю. Шкрумеляка, «Чета крилатих»), памфлетів, нарисів і
статей. Див. «Твори» (К., 1974-1975; Т. 1-4), «Нар. пісні в записах П.
Козланюка» (К., 1964), «Спогади про П. Козланюка» (Львів, 1974), Качкам
В. Петро Козланюк (К., 1980), Гуменюк М, Петро Козланюк: Бібліоґраф.
покажчик (Львів, 1957), УЛЕ(К., 1990 -Т.2), «Культурне життя в Україні.
Західні землі: Документи і матеріали» (К., 1995. — Т.1) і «ЕУ» (Львів.,
1994. — Т.З).

Козоріс Михайло

(2 березня 1882 р., м.Калуш — 9 жовтня 1937 р., Соловки, Росія) –
український письменник і юрист. Навчався у Станиславівській гімназії.
Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1912). Працював у
редакції газети «Калуський листок». В часи російської окупації засланий
до Сибіру (1915-1917). У 1919 р. був комісаром ЗУНР у Косові.
Друкуватися почав з 1907 року. Автор п’єси «Тарас-дитина» (1914), збірок
оповідань «Дві сили» (1927). «Віче», «То був злодій» (1928), «За
порадою» (1929), «На кам’яній стежці» (1929), повістей «Село встає»
(1929), «Чорногора говорить» (1931), «Голуба кров» (1932). У квітні 1933
р. заарештований НКВС і розстріляний.

Коритко Роман

(15.03.1935. с Черче, тепер Рогатинського р-ну) — укр. письменник. З
1990 член СПУ. Працював у Рогатинському райкомі КПРС-КПУ, вчителював,
був директором школи, служив в органах внутрішніх справ та інсп. відділу
у справах неповнолітніх, інструктором, зав. відділу. Автор збірки опов.
«Колосковий гомін» (Львів. 1976), детект. повістей «Криптонім» (Львів.
1980). «Альфа й омега» (Львів. 1986). «Спростоване алібі» («Жовтень».-
1985,- Ч 10), «Хрест архимандрита» («Жовтень».-1988.- Ч. 10-12). іст.
роману «Корона Данила Галицького», статей про видатних діячів минулого.
Див. «Літ. Україна».

Колцуняк-Кузьма Марія

(псев.: Ірина Валівська: Семен Гліг; Марійка К. 6.12.1884. с.Яворів,
тепер Косівського району — 23.09.1922 м.Коломия) — укр. письменниця,
перекладачка і педагог. Закінчила Львівську учитительську семінарію
(1905). Тривалий час працювала у сільських школах Покуття і в
Коломийських народних школах ім. княгині Ольги. Член виділу «Кружка укр.
дівчат» у Коломиї. Авторка оповідань «Як нетвоя, то й нічия», «Оте
життя», «Без щастя», повісти «На стрічу сонцю золотому», «Сама винна…
Оповід. з гуцульського життя» (Львів, 1908. У кінці; Корнич. падолист
1906). повісти «Проти филь» (1921), перекладів опов. Д. Маміна-Сибіряка
«Чутлива совість. Татко» (Коломия, 1910), першої дії драми М.Лєрмонтова
«Дивна людина» і фрагменту драми Ю.Словацького «Ліла Венеда» (в
рукописі), укладачка «Укр. читанки», спогадів про батька Миколу К.-«Мої
згадки» («Промінь».- 1907.- Ч. 6) і «Спомин» («Дзвінок».- 1903,- Ч,
21).. Твори К. позит. оцінили Б. Лепкий («Slovanski prehled», 1903) і В.
Дорошенко. Див. «Укр. календар-1972» (Варшава, 1972), «Жовтень» (1967.-
Ч. 7). «Коломия й Коломийщина» (Філадельфія, 1988), УЛЕ(К., 1990.- Т.
2).

Княгиницький Йов

(1550р., Тисмениця — 30 грудня 1621р., с.Манява Богород. р-ну) —
відомий український церковно-освітній діяч, письменник, полеміст,
педагог, один із організаторів книгодрукування, засновник скиту
Манявського.

Кубик Микола

(літ. псевд. Олегь Бескид; 15.12.1931 р.,с. Моначин, нині — Волочиський
район Хмельницької обл. — 23.02.1991 р., м. Івано-Франківськ) —
письменник, публіцист, журналіст, краєзнавець, фольклорист. Працював
власним кореспондентом, відповідальним секретарем, завідуючим відділом
культури, літератури і мистецтва в редакціях газя «Прикарпатська
правда», «Комсомольський прапор» (Івано-Франківськ). З 1 967 по 1 97 1
рік редагував Івано-Франківську обласну молодіжну газету «Комсомольський
прапор», працював завідувачем відділу культури обласної газети
«Прикарпатська правда». Перші вірші надрукував у 1950 році у Львівській
обласній газеті «Вільна Україна». Співпрацював з обласними і
республіканськими журналами та газетами «Жовтень», «Прапор», «Ранок»,
«Україна», «Барвінок», альмахами «Слово молодих», «Радянське
Прикарпаття», «Новгород» (в перекладах російською мовою). В періодичній
пресі виступає з нарисами, фейлетонами, рецензіями. У 1 966 р. в
«Прикарпатські правді» у співавторстві опублікував цикл нарисів під
назвою «Слідами Каменяра». 1965 року за сценарієм М. Кубика був
створений кольоровий документальний повнометражний кінонарис «В лісах
Прикарпаття» — Для Гуцульського ансамблю пісні і танцю написав тексти
дво» вокально-хореографічних сюїт «Сучасне гуцульське весілля» та
«Щедрий вечір», з якими колектив ансамблю з успіхом виступав на сцені
Кремлівського палацу (Москва) та багатьох містах колишньої союзу.

Левицький Остап

(літ. псевд. — Остап Ковбасюк 02.10.1834p., с.Раковець, нині-
Городенківського району — 13.06.1903p., м.Станиславів, нині —
Івано-Франківськ) — педагог, письменник, перекладач, громадське-
культурний діяч. Закінчив Львівський університет (1869р). Працював
учителем гімназій; з 1878р. і до кінця життя викладав польську, німецьку
та українську мови в реальній школі Станиспавова. Почав писати польською
мовою (сатирична поема «Біженці», 1863), а з 1867р. -українською мовою:
поезії «Під вечір», «Любов» та ін. Перекладав твори Т.Гейне, п’єси
Й.В.Гете, Г.Лессінга, переробив на мелодраму оперу С.Монюшка «Галька»
(для галицького театру). Написав «Читанку руську для четвертої кляси
шкіл народних в Галичині». Співпрацював з часописами «Страхопуд»
(Відень), «Русь» (Львів); активно працював у філії «Просвіти» та
«Руської Бесіди», популяризував творчість Т.Г.Шевченка (09.03. 1 879р.
на загальних зборах членів станиславівської Просвіти» виступив з
популярним викладом, присвяченим Кобзареві; 1869р. у часописі «Правда»
опублікував поему «Тарас!»).

Левицький Іван

(6 (18) січня 1850 р., с. Берлоги , тепер Рожнятів. р-ну — 17 (30) січня
1913 р., Львів) — бібліограф, письменник, журналіст. Закінчив
філософський факультет Віденського університету. Був редактором ряду
газет. Укладач фундаментальних праць «Галицько — русская библиография
ХІХ века» і «Галицько — руська бібліографія за роки 1772-1800) (опубл. в
«Записах Наукового товариства імені Шевченка), в яких охоплено книжкові
та періодичні видання , описано зміст збірників, газет і журналів за
1772 — 1886 рр., «Українська бібліографія Австро-Угорщини», де містяться
відомості за 1887-1893рр.Зібрав цінні матеріали до бібліографічного
словника письменників, митців, громадських діячів Галичини. Автор
оповідань на історичні теми.

Лепкий Лев

(7 грудня 1888 р., с.Поручин Бережан. р-ну — 28 жовтня 1971 р.,
м.Трентон, США) — поет, прозаїк, талановитий журналіст і редактор,
композитор і художник, командир кінноти Українських Січових Стрільців,
один із засновників видавництва „Червона Калина” у Львові, а згодом у
США. Але найбільше він відомий як автор широко популярних стрілецьких
пісень, зокрема „Гей, видно село”, „Бо війна війною”, „Колись, дівчино
мила”, мелодією до знаменитих „Журавлів” його старшого брата, класика
української літератури Богдана Лепкого. Навчаючись у славнозвісній
Бережанській гімназії та під час університетських студій у Львові, він
поринає у вир громадського і культурного життя, організовує театральні
гуртки молоді, виступає з хорами в селах і містечках Галичини. Під час
навчання у Краківській академії мистецтв студентські аматорські гуртки
їздили з концертами та театральними виставами на Буковину, до Німеччини
та Австрії. Разом з друзями Левко організував Січові організації на
Бережанщині, Бориславщині. З початком першої світової війни він стає
одним з перших організаторів Легіону Українських Січових Стрільців. У
боях за Україну, за її державність він став літописцем стрілецької
слави. Завдяки йому та його побратимам Роману Купчинському, Михайлу
Гайворонському, Юрію Шкрумеляку, Антону Лотоцькому ми сьогодні маємо
правдиву історію УСС – описи боїв, світлини, картини, романтичну
стрілецьку поезію та вічно нев’янучі і невмирущі стрілецькі пісні. Після
закінчення війни Левко Лепкий активно займався літературною,
редакторською роботою. У 1931-1939 роках працював директором санаторію
„Черче” біля Рогатина. З початком Другої Світової війни він назавжди
прощається з рідною Україною, виїжджає спочатку до Кракова, а згодом і
до Сполучених Штатів. Після років поневірянь активно включається в
українське громадське життя діаспори, відновлює видавництво „Червона
Калина”, друкує свої спогади, оповідання, вірші та нові пісні. Тільки з
проголошенням незалежності до нас повернулись забуті імена братів
Лепких. Літературна спадщина Лева Лепкого, зокрема твори стрілецького і
міжвоєнного періодів, що були опубліковані раніше, а також взяті з
рукописного архіву поета, зібрані у книзі „Лев Лепкий. Твори” .

Лесів Василь

1949 року народження. Батьківщина —село Колінці Тлумацького району
Івано-Франківської області. Навчання у професійно-технічному училищі,
служба в армії, робота в газетах «Дністровська зірка» та «Агро»,
Івано-Франківському обласному телебаченню «Галичина», студіювання
журналістики у Львівському державному університеті їм. І.Франка — штрихи
життєвої біографії. Друкувався в альманахах «Сонячний годинник» (проза,
«Дзвінке джерело» (поезія видавництва «Карпати», журналі «Дзвін» —
новели, оповідання, дослідження на екологічні та етнографічні теми. «Дощ
із сонячної хмари» — перша книжка прози, яка в 1991 р. побачила світ у
видавництві «Радянський письменник». В останні роки у районній та
обласній періодиці та часописах «Дзвін», «Перевал» друкував оповідання,
гумористичні твори, вірші. Книжка прози «Столике сонце» — дещо із
творчого доробку за останнє десятиріччя. Василь Лесі» — член
Національної Спілки письменників України.

Похожие записи