Реферат

МОЄ

РІДНЕ СЕЛО – РИБНО

Писати історію села надто трудно, тому, що немає достатньо тих
матеріалів, які б засвідчували його виникнення. Але користуючись деякими
архівними даними, розповідями старожилів села, дещо можливо написати.

І так: перша згадка про село Рибно датована у громадських і земських
актах ІФОДА, там 14, ст. 85 від 31 серпня 1444 року.

Заселення села починалось значно раніше. Як засвідчують акти, що якийсь
шляхтич Міхал з Войникова своєю грамотою відступає – дарує село Рибно
від імені воєводи Одровонзи своїм братам Андрію і Баниту з поселенням 15
дворів.

На підставі даної Грамоти, можна підтверджувати той факт, що згаданих 15
дворів були не єдині, так, як поселення села проходило понад річкою
Черемош.

З розповідей старожилів відомо, що поселенці села, які входили до
грамоти, жили і мали свої “двори” не над Черемошом, а на полі, яке вони
вже обрядили. Понад Черемошом жили поселенці-втікачі, які оселились в
малодоступних місцях – лугах і користувалися тільки рибою та звіриною.

Щоб приготувати їжу вони розпалювали ватри, а тому їх назвали Ватричами.
Отже першими поселенцями Рибна були Ватричі, які з берега Черемша
оселились неподалік ріки на кусник родючого поля. Пізніше, приблизно в
1560 році на своєму полі вони збудували каплицю – церкву. Виникає
питання, для чого наші предки збудували так би сказати каплицю?

По розповідях старожилів – Максима Ватрича, Дмитра Олексика можна
повірити, що каплицю побудували Ватричі для обряду померших, яких тут же
коло каплиці хоронили і назвали місце похоронення цвинтар.

А тепер6 Чому поселення над Черемошом носить назву Рибне?

З даних архіву ІФОДА ст. 2 04.1/572 року аркуш 6 довідуємось: що якийсь
Воєвода з Снятина з “поселення на Черемошом” від кожного двору збирав 4
мірки стригів — риби, 6 полін дров і 1 мірку меду. Це була найбільша
данина.

З цього можна зробити висновок, що поселення дістало офіційну назву села
Рибне від слова “риба”, якої на той час дуже багато водилось в р.
Черемоші та його багатьох притоках та “норах”. Крім р. Черемош та його
приток поселенці виявили ще 2 річки, які протікали через “степовий масив
на заході поселення, або з заходу на схід. Пізніше одну з цих річок було
названо “Вулиця”. Друга, яка протікала посеред степу назви не дістала. З
часом її русло було перегачено і поселенці стали називати “суходолом”.

Характерно, що 15 ст. деякими селами володіла українська шляхта –
переважно вихідці з колишньої дрібної боярської знаті, роди яких беруть
свій початок з періоду Галицько-Волинського князівства (ХІІ-ХІV ст.).

За даними реєстру 1578 р. Рибном заправляють магнати Боровські. Гуцули
займалися розвитком тваринництва, особливо вівчарством, свинарством,
здавали різні податки натурою і грішми. За даними люстрацій, у Рибній
було “вісім осілих дворищ”, — селяни жили за “дворищною системою. У
кожному дворищі було по 2 госопдарства. Загальна сума феодальних
податків становила 42 злоитх 12 грош. У Рибній – категорія сільської
старшини – отаманів, які були на службі в панському дворі. За даними
люстрацій 1563-1565 рр. в Рибній переважали натуральні повинності.
Селяни давали “бджільну десятину” від 10 вуликів, “ двадцяти ну” від
свиней, “поволовщину” від рогатої худоби – “1 штуку” спочатку кожного
сьомого. А потім птого року, а “стаційну яловицю” – за утримання
королівських чи старостинських урядовців. Щороку в Рибній кожний селянин
платив 2 злотих і одну фаску масла.

За одруження складалось “поємщина”, або “поклонне”: якщо дівчина
видавалось заміж у своєму селі, сплачували “до замку” 6 гривень,
урядникові – рушник; якщо йшла в село “іншого пана” – 2 злотих, якщо
видавалась за хлопця з Молдавії, то він оплачував 1,5 гривні, а вдовець
– ще більше, оскільки вони вивозили накопичене майно. За розлучення. Які
в люстрації називали “розпустою”, платити 3 злотих. Податки з сиріт
називались “по головизною”.

В люстрації Снятниського староства відзначено, що в Рибній зобов’язаний
кожний селянин доставити на будову Снятинського двора по два дерева.

Як свідчать архівні дані, приблизно на 1600 рік в поселенні Рибне
налічувалось уже 42 двори і займали вони на той час велику територію,
земельних угідь на яких випасали коней та нішу худобу.

Поселенці інтенсивно займались риболовством, скотарством, землеробством
та полюванням. Скотарство займало основу роль в поселенців.

Незважаючи на те, що поселенці займали велику територію землі, лісу,
лугу, жили, як засвідчують археологічні розкопки 1948 р. біля церкви,
бідно, одягались скупо, хоча мали достатньо землі, пасовищ і їди. Це все
свідчить про те, що в поселенні на той час ще не було ремісників.

І тому згідно архівних даних ІФОДА т. 14 ст. 85, книга – Акти громадські
і земські, поселенці жили в колибах-халупах, збудованих з круглого
дерева, покритих очеретом, соломою. А окремі були покриті коленими
пластинами – драницями. Майже в кожному житлі поселенці підтримували
вогонь-ватру, яка горіла серед житла-колиби на каменях.

У кого з поселенців ватра пригасала, загасала, їх призирали як не
розумних — пустих неробів.

В житлах поселенці спали на постелях застелених хвоєю з солоною. Одягали
одяг виготовлений з овечих шкір, взуття носили з волових шкір, яке
називали постолами від слова пусте-ненадійне, холодне на зиму.

В 1620 році татарська навала майже не позначилася на кількості населення
“в селах за Прутом” (тобто на Гуцульщині). В Рибній на той час проживало
39 селян.

На млин у Рибній сплачували “орендне” – 25 злотих. Засвідчено і розвиток
свинарства – свиней для відгодівлі виганяли в букові ліси понад Черемош
на “жир” (жолуді). За даними актів тоді в Рибній налічувалось 100
свиней.

Здавна на Гуцульщині існував промисел на куниць. У феодальну повинність
входило здавати куниці, або здавати за них чинш. Так у Рибній в 1563
році давали “по 1 куниці (20 гр.)”.

В поселенні де в 1700 році начислювалось більше 60 дворів розвивалось і
землеробство в наслідок чого почала виникати і майнова нерівність, де
більшість родючих земель опинилась в поселенців Вартричів, які вже не
допускали на “своїх” землях випасати худобу. В поселенні виникла так
названа громада з 7 чоловік. Ця громада розподіляла землю, ліс, луг і
займалася відповідно “урядованням2 над поселенцями. Громада обиралася на
великих сходинах мужів, які були в поселенні дуже розумними, були
великими газдами. А вже в громаді вибирали одного мужа який був
найрозумніший між ними. Хто був перший обраний таким мужом в поселенні
Рибне поки що відомостей немає. Але як засвідчують дані ІФОДА у 1771
році таким мужом був обраний Бадзьо Марчук. Він поділив землі, луги,
ліси порівну мі поселенцями і для громади виділив землю, ліс і луг в
якій кількості з архівних даних невідомо, але знаємо про те, що з 1730
по 1739 роки у селі Рибному були землі, луги, (лісів уже не було),
господарські і громадські. Громада громадськими землями, лугами,
користувалася вільно віддаючи населенню в користування на рік, або
більше за невелику оплату. Громадські землі, луги в продаж не підлягали.

З розділом громадою землі почались нерівномірності у сімей поселенців.
Землі стала основним знаряддям виробництва і маєтком.

У 1740 році уже начислювалось більше як 90 господарств. Ело Рибно
розкинулось на віддалі 7 км. На той час землі. Майно не продавались і не
купувались, а передавались як маєток в нас – лідерство.

З розвитком селянського господарства розвивалась селянська культура,
побут і влада громади.

Приблизно в місяці серпні – 17.08.1772 року Рибно попадає під державну
владу імперії Австрії. З цього часу всі поселення відмежовувались одне
від одного границями, межею. Виникла панщина.

Селянин, який мав пів лану поля змушений був відробити понові 4 днів в
тиждень. Інші – малозабезпечені і безземельні відробляли 1-2 дні в
тиждень. Маєтками села володів австрієць Кандель. В 1848 році 16.V було
скасовано кріпосне право. За неповними даними в 1890 р. в селі
налічувалось 95 господарств з 80 жителями.

З усіх більш заможних селян виділився якийсь Гордій, пізніше його
прозвали Гордійчук. Він прийшов до села не відомо звідки і поселився в
долішному куті села на невеличкому наділі землі, яку йому громада
віддала в користування. З часом цей Гордійчук своєю хитрістю привласнив
великі наділи землі і його син Прокіп уже володів третиною земельних
угідь, що належали громаді-селу. Малоземельні сім’ї віддавали в найми
своїх дітей, починаючи з 7 років.

Внаслідок збільшення поселень і жителів села громада за згодою селян
вирішила побудувати за громадські і селянські кошти нову більшу церкву і
в 1870 р. така церква була побудована біля старої каплиці на
Ватричівському земельному наділі.

На той час населення Рибного було суцільно неграмотним в той час, як в
інших поселеннях – селах уже діяли однокласні школи. І тому громада на
своєму вічі ухвалила побудувати невелику школу. Така школа була
побудована в 1881 році. Неподалік від церкви. Це була однокласна школа,
а пізніше перейшла в двох-трьох-чотирьох класну. Хто був першим вчителем
даної школи не відомо. Відмо тільки те, що уже в 4-х класній школі
учителем був Крутерин, а після нього Сінітович.

В школі навчали дітей арифметики, української мови і релігії.

В 1900 році в селін налічувалось286 господарств сімей, з 630 жителями,
де утримували 80 пар волів, 60 пар коней.

Уже 1990 року в селі діяв млин на 2 камені, тартак з одним гатром, шинк,
кооперативна крамниця, хата-читальня, гміна. До хати-читальні, яка була
в приміщенні гміни, вечорами, переважно зимою сходились селяни. Тут були
твори Шевченка, Франка, Руданського, Хоткевича та інших письменників, а
також газети. Більш грамотніші читали, а інші слухали.

В 1910 році в селі нараховувалось 310 господарств з яких найбагатшими
були Городійчуки, Гарасим’юки та Попенюки, які займали майже половину
земельних угідь, решта приблизно 20 відсотків називались середняки, а 60
відсотків бідняки в яких в господарстві було по пів і менше морга землі,
10 відсотків селян булозезземельними і наймитували в багачів.

Такий стан в селі змушував селян покидати рідні домівки і їхати в світ
за очі шукати кращого життя. І тому до1914 року з села виїхало в Канаду,
Америку, Аргентину і інші країни більше як 100 чоловік.

В серпні 1914 року вибухнула війна. Причиною цієї війни було вбивство
австрійського принца Фернанта в Боснії. Австрія розпочала війну проти
Росії, Італії та інших країн, що були в союзі з цими державами. На
австрійську війну було силоміць забрано 80 чоловік. З них повернулось
тільки 20. Один з них інвалідом без ноги Кисилиця Михайло. Австрія з
своїм примітивним економічний станом не змогла воювати проти інших
держав. В 1917 році в Росії вибухнула велика Російська революція де було
повалено царський уряд Миколи ІІ. В листопаді 1918 року в Галичині було
проголошено Захід6ну Українську Народну Республіку, яка проіснувала лише
до травня 1919 року.

В 1919 році до села зайшли війська Румунії, а серпні цього року село як
і всю Галичину окупувала Польща. В селі стали поселятися поляки. Основне
заселення поляків проводилось в горішньому куті села – 20 сімей. Виникли
нові податки.

Незважаючи на тяжких гніт – село по можливості розвивалось. Уже в 1920
році в селі працювало більше 10 ремісників – шевці, кушнірі, ковалі,
римарі, столяри, теслярі і інші.

Похожие записи